Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №552/8845/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/8845/25 Номер провадження 22-ц/814/2916/26Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

22-ц/814/2917/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Дряниця Ю. В.

при секретарі: Коротун І. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник відповідача – адвокат Яременко Т.О.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою з доповненнями ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 березня 2026 року, ухвалене суддею Яковенко Н. Л., повний текст рішення складено – 27 березня 2026 року

та на додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2026 року, ухвалене суддею Яковенко Н.Л., повний текст рішення складено – 31 березня 2026 року

та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Яременко Тетяни Олександрівни

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 березня 2026 року, ухвалене суддею Яковенко Н. Л., повний текст рішення складено – 27 березня 2026 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

28.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, грошові кошти в сумі 2 783,10 грн; стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, грошові кошти в сумі 50 000 грн; стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в порядку відшкодування витрат на правничу допомогу грошові кошти в сумі 4 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 28.04.2023 під час проведення 2-го уроку у 8-Б класі заступник директора по навчанню ОСОБА_4 зайшла в клас і в грубій, наказові формі змусила його припинити урок та вийти з класу, бо, за її словами, до нього прийшов хтось із батьків учнів. Коли він спустився у вестибюль школи, там була присутня заступник директора ОСОБА_4 , охоронник школи, технічні працівники та невідомий йому чоловік. ОСОБА_4 повідомила йому, що це батько учениці ОСОБА_5 з 8-Б класу. ОСОБА_1 привітався та представився. Цей чоловік, не говорячи ні слова, відразу завдав йому кілька ударів кулаками в обличчя, як йому здалося у нього був кастет. Він був застигнутий зненацька, так як за собою ніякої вини не відчував і, оглушений важкими ударами, лише намагався затулитися (захиститися) руками від ударів. ОСОБА_1 зазначає, що перебував у стресовому стані, йому стало зле. Його, вчителя, не говорячи ні слова, побив батько учня у приміщенні школи під час навчального процесу. Він, як в тумані, пішов в туалет, так як обличчя було розбите, в нього паморочилося в голові. Після того, як він привів себе до ладу і трохи оговтався від побиття, провів урок о 12:00, йому стало гірше, в нього дуже боліла щелепа, на якій був значний забій, поморочилася голова, нудило і хитало при ходьбі. Він звернувся до травматологічного центру 1-ї міської лікарні. Лікарі його оглянули, у зв`язку із травмами викликали поліцію, співробітники поліції 28.04.2023 о 17:27 год склали протокол про прийняття заяви про вчинення щодо нього злочину та відібрали пояснення щодо обставин нанесення йому тілесних ушкоджень. За вказаним фактом були внесені відомості до ЄДРДР. Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22.05.2025 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності, а його цивільний позов розглянуто не було. ОСОБА_2 надав клопотання та згоду про закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України. При цьому, йому було роз`яснено і він розумів, що кримінальне провадження закривається за нереабілітуючими обставинами. Згідно обвинувального акту, 28.04.2023 близько 09 год 20 хв ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні коридору КЗ Полтавської ЗОШ №30 Полтавської міської ради Полтавської області за адресою: АДРЕСА_1 , на грунті раптово виниклих непрязнених відносин, маючи злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушколжень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його супільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшовши до потерпілого ОСОБА_1 , умисно наніс один удар правою рукою, пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва, чим спричинив потерпілому тулесні ушколження у вигляді: підшкірної гематоми (синці шкіри) нижньої щелепи зліва, яке кваліфкується як легке тілесне ушкодження. Оргами досудового слідства дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.1 ст. 125 КК України, як дії, які виразилися в умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження. У зв`язку із спричиненням тілесних ушкоджень та наступного погіршення зору ОСОБА_1 вимушений був звернутися до лікарів, придбавати лікарські засоби та окуляри, ним було всього витрачено 2 783,10 грн. Також внаслідок спричинення умисного легкого тілесного ушкодження йому було завдано моральну шкоду, оскільки до моменту отримання вищевказаних тілесних ушкоджень, я вів зручний та звичний спосіб життя. Після вищевказаного кримінального правопорушення він дуже болісно сприйняв своє побиття на очах інших працівників школи, внаслідок чого тривалий час відчував і відчуває зараз невпевненість у собі, тривожність, відчуття суму, скорботи та розпачу. Він постійно згадує про свою незахищеність у суспільстві, що спричиняє йому великі моральні страждання. Очевидним є те, що ситуація він опинився, спричинила йому значні та тривалі душевні страждання і призвела до вимушених негативних змін у моєму житті. Дане кримінальне правопорушення та його наслідки викликають у нього до теперішнього часу негативні емоції, переживання та спогади від пережитого. Вказана подія вплинула на відчуття його душевного стану. З вказаного слідує, що подія, яка є предметом даного цивільного позову, виникла поза його волевиявленням і призвели до порушень в його особистому психологічному благополуччі, зруйнувала звичну та оптимальну для нього якість життєдіяльності, призвела до накопичення негативних емоцій та емоційного напруження, а отже, стала наслідком переживань морально-етичного змісту і спричинила йому душевні страждання (моральну шкоду). Погіршилося спілкування з близькими та рідними. Під час спілкування з ними у нього дуже часто виникає роздратованість і після цього він замикається в собі. Він практично перестав спілкуватися зі своїми друзями та знайомими. Перестав приймати будь-яку участь в громадському житті за місцем свого проживання. До даного часу його турбують наслідки тілесних ушкоджень. У нього постійно виникають болі в голові та при виконанні будь-яких незначних фізичних навантажень - головокружіння, як наслідок ударів по голові. Як наслідки побиття, у нього дуже погіршився мій зір. Вищевказані наслідки постійно пригнічують його, він втратив здоровий сон, перестав спокійно спати. Постійне відчуття болю найчастіше спостерігаються саме вночі, внаслідок цього виникає безсоння, вранці виникає слабкість та сильний головний біль. Його фізичні страждання постійно нагадують йому неприємні обставини побиття і він розуміє свою незахищеність. Вважає, що моральні страждання, які він поніс, позначили негативні зміни у його житті: негативні переживання, тривога, емоційна напруга, нервозність, почуття образи, обурення. Таким чином, йому було завдано моральної шкоди, зокрема моральні та фізичні страждання спричинили негативні зміни у його житті, погіршився зір, сталося порушення графіку сну та відпочинку, а постійна емоційна напруга призвела до погіршення стосунків з оточуючими. Був порушений мйого звичний спосіб життя, психологічний та фізичний стан значно погіршився, що додало моральних страждань та тяжких психоемоційних (душевних стражданнях) навантажень. Спричинену йому моральну шкоду він оцінює в 50 000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 272,30 грн - на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, 339,20 грн - витрати на правову допомогу, всього стягнуто 5 671,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, завданою кримінальним правопорушенням, підлягає стягненню сума у розмірі 272,30 грн. Щодо решти придбаних медичних препаратів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони не були призначені лікарями, їх можливе застосування позивачем не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку зі спричиненням йому відповідачем тілесних ушкоджень. Доводи позивача про те, що внаслідок спричинених йому відповідачем тілесних ушкоджень значно погіршився зір та був вимушений придбати окуляри, судом першої інстанції оцінено критично. Дослідженими у справі доказами встановлено, що позивачу відповідачем було нанесено лише один удар правою рукою, пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва. Згідно з висновком експерта №351 відсутні підстави вважати, що внаслідок отриманого ушкодження погіршився чи міг погіршитися зір. Наданий до суду позивачем консультаційний висновок офтальмолога також не містить відповідних висновків.

Враховуючи встановлені судом обставини, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції врахував поведінку самого позивача, ступінь вини відповідача та його поведінку, характер дій, дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9 002 грн.

Додаткове рішення суду мотивоване тим, що відповідачем документально підтверджено понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 10 000 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (9,98%), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 9 002 грн (10 000 грн х9,98%).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скасувати додаткове рішення суду першої інстанції повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 28.04.2023 під час проведення ОСОБА_1 2-го уроку у 8-Б класі заступник директора по навчанню ОСОБА_4 зайшла в клас і в грубій, наказовій формі змусила позивача припинити урок та вийти з класу, бо, за її словами до нього прийшов хтось із батьків учнів. Коли ОСОБА_1 спустився у вестибюль школи, там була присутня заступник директора ОСОБА_4 , охоронник школи, технічні працівники та невідомий чоловік. ОСОБА_4 повідомила позивача, що це батько учениці ОСОБА_5 з 8-Б класу, ОСОБА_1 привітався та представився. Цей чоловік, не говорячи ні слова, одразу завдав позивачу удари в обличчя. ОСОБА_1 був застигнутий зненацька, так як за собою ніякої вини не відчував, і, оглушений важкими ударами, лише намагався затулитися (захиститися) руками від ударів. У подальшому ОСОБА_1 дізнався, що чоловіком, який завдав йому тілесне ушкодження, є ОСОБА_2 . ОСОБА_1 перебував у стресовому стані, йому стало зле. ОСОБА_1 , вчителя, не говорячи ні слова, побив батько учня у приміщенні школи під час навчального процесу. Позивач, як в тумані, пішов в туалет, так як обличчя було розбите, в нього паморочилося в голові, в туалеті він умився та випив води. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №351 від 15.05.2023 ОСОБА_1 спричинено тілесне ушкодження у вигляді: підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва, яке утворилося від дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могли бути пальці рук стиснуті в кулак, чи будь- який інший предмет з подібною характеристикою, від однократної дії травмуючого фактору в напрямку зліва-направо, та з незначною силою і можливо в строк та обставин вказаних вище, і яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження. Огляд у судово-медичного експерта за направленням працівників поліції ОСОБА_1 проходив 09.05.2025, а тому наслідки завданих трав в нього могли частково пройти. Таким чином, безумовно доведено, що позивачу було спричинено фізичну шкоду у вигляді тілесних ушкоджень та фізичного болю. Як наслідки побиття у позивача дуже погіршився зір. До нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у позивача не було проблем з зором. ОСОБА_1 не носив окулярів, якими тепер користується постійно, а тому виникла у нього хвороба не є уроджена чи спадкова, та або як наслідок вікових змін, що підтверджується різким погіршенням у позивача зору після отриманих тілесних ушкоджень, а не поступове зменшення якості зору, яке відбувається унаслідок вікових змін. Вищевказане підтверджується відеозаписом, наданим представником ОСОБА_2 , на якому чітко видно, що під час відеозв`язку, який проводився перед нанесенням тілесного ушкодження, позивач перебував без окулярів, а робота з комп`ютером у людині з погіршеним зором фізично неможлива. До даного часу позивача турбують наслідки тілесних ушкоджень. У нього постійно виникають болі в голові та при виконанні будь-яких незначних фізичних навантажень - головокружіння як наслідок ударів по голові. Як наслідок побиття, у позивача дуже погіршився зір. Вищевказані наслідки постійно пригнічують ОСОБА_1 , він втратив здоровий сон, перестав спокійно спати. Постійне відчуття болю та стягнутості найчастіше спостерігаються саме вночі, внаслідок цього виникає безсоння, вранці виникає слабкість та сильний головний біль. Вказані фізичні страждання постійно нагадують позивачу неприємні обставини його побиття і він розуміє свою незахищеність. Крім того, позивач дуже болісно сприйняв побиття на очах інших працівників школи, внаслідок чого тривалий час відчував і відчуває зараз невпевненість у собі, тривожність, відчуття суму, скорботи та розпачу. Також, окрім працівників школи про побиття позивача дізналися й учні, яким він викладає свій предмет. Під час проведення уроків ОСОБА_1 почував себе ніяково, невпевнено та принижено, так як наслідки побиття привертали до позивача занадто багато уваги з боку учнів і він вважав, що кожен з них насміхається над ним. З вищевказаного слідує, що подія, яка є предметом даного цивільного позову, виникла поза волевиявленням позивача і призвела до порушень в його особистому психологічному благополуччі, зруйнувала звичні та оптимальні для нього якість життєдіяльності, призвела до накопичення негативних емоцій та емоційного напруження, а отже, стала наслідком переживань морально-етичного змісту і спричинила душевні страждання (моральну шкоду). Вважає, що моральні страждання, які позивач поніс внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , є значними і позначили негативні зміни у його житті: негативні переживання, тривога, емоційна напруга, нервозність, почуття образи, обурення, а тому суд першої інстанції неправильно визначив спричинену позивачу моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень.

Щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру відшкодування матеріальної шкоди у сумі 272,30 грн, то у зв`язку із спричиненням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та послідуючого погіршення зору, постійного головного болю, нервозності, позивач вимушений був звертатися до лікарів, придбавати лікарські засоби та окуляри, ним було витрачено 2 783,10 грн. Під час лікування позивачу не було потреби змінювати призначення лікаря у прийомі ліків, так як його здоров`я не покращувалося та не покращилося до даного часу, а тому позивач продовжує лікування за першим призначенням лікаря, яке не змінювалося, а придбання та витрачання на них коштів не є особистою ініціативою або примхою

Щодо додаткового рішення, то представником відповідача - адвокатом Яременко Т.О. не було подано до суду попереднього розрахунку суми судових витрат, хоча для цього у неї не було перешкод їх подати у своєму відзиві від 17.02.2026 та в своєму клопотанні про долученім доказів від 24.03.2026. Зазначена представником відповідача - адвокатом Яременко Т.О. сума у розмірі 10 000 гривень у відзиві від 17.02.2026, як можливі витрати на правничу допомогу, не є їх безумовним підтвердженням. Під час судового розгляду 26.03.2026 представник відповідача - адвокат Яременко Т.О. не надала попереднього розрахунку суми судових витрат, хоча мала можливість це зробити, в тому числі, і через особистий кабінет в «Електронному суді», що не дало можливості представнику позивача та безпосередньо самому позивачеві можливість оскаржити розмір судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу адвоката Яременко Т.О.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 – адвокат Яременко Т.О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, фактично використавши цей інститут не з метою компенсації заподіяних позивачу страждань, а як засіб покарання відповідача. Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та внутрішньосуперечливими. Суд одночасно встановив незначний характер тілесного ушкодження (підшкірна гематома синець) та дійшов висновку про необхідність стягнення 5 000 грн моральної шкоди. Проте, сам по собі факт наявності незначного тілесного ушкодження не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди без доведення реальних негативних наслідків для особи. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач зазнав фізичного болю та страждань або душевних страждань, зокрема, відсутні докази зміни звичного способу життя; не підтверджено тривалість, інтенсивність чи характер переживань; негативних змін у його житті; не надано жодних доказів звернення за психологічною чи психотерапевтичною допомогою. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим, оскільки не ґрунтується на належних і допустимих доказах, які б підтверджували факт, характер, інтенсивність або тривалість душевних переживань чи страждань позивача. Судом першої інстанції встановлено обставини неналежної поведінки позивача, які передували конфлікту, зокрема, позивач ОСОБА_1 , спілкуючись з учнями під час уроку, зокрема, з донькою відповідача, допускав зневажливе, образливе ставлення до учнів, підвищував голос, втратив контроль над своїми емоціями. Зазначені обставини свідчать про те, що поведінка позивача об`єктивно могла сприяти виникненню конфліктної ситуації. Фактично суд першої інстанції визнав наявність обставин, що сама поведінка позивача сприяла виникненню конфліктної ситуації, однак не зробив жодних правових висновків щодо наслідків такої поведінки. У цій справі відеозапис є ключовим доказом у справі. Дослідивши його, суд першої інстанції констатував факт неналежної поведінки позивача, зафіксованої на ньому, однак фактично не надав належної оцінки глибині та характеру вчинених ним дій, а також їх впливу на психоемоційний стан дитини. З матеріалів справи беззаперечно вбачається, що 28.04.2023 під час проведення онлайн-уроку позивач — педагог, який за своїм професійним обов`язком має бути гарантом безпечного та поважного освітнього середовища, допустив відверто принизливе, агресивне та психологічно-травматичне поводження щодо учениці ОСОБА_5 . Йдеться про емоційну реакцію позивача, що супроводжувалася образами, приниженням честі та гідності дитини і відкритим психологічним тиском у присутності інших учнів. Під час проведення уроку позивач дозволив собі фамільярні та образливі висловлювання в сторону учениці. Більше того, позивач допустив висловлювання, які за своїм змістом містять ознаки психологічного тиску та погроз. За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо ступеня вини відповідача та розміру моральної шкоди є необґрунтованими та несправедливими, оскільки зроблені без належного урахування провокуючої, принизливої та неприпустимої поведінки самого позивача. Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, водночас, відмовивши у стягненні основної частини заявлених витрат у сумі 2 510,80 грн, а саме витрат на придбання медичних препаратів та на придбання окулярів. Обґрунтовуючи такий висновок, суд першої інстанції зазначив, що з наданих чеків та медичної документації встановлено, що із усіх придбаних препаратів лише деякі придбані за призначенням лікаря (чек від 23.06.2023) на загальну суму 272,30 грн (173,20 грн та 99,10 грн відповідно), у зв`язку з чим саме ці витрати підлягають відшкодуванню. На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 272,30 грн матеріальної шкоди. Однак такий висновок є необґрунтованим, оскільки суд фактично не дослідив ключову обставину — чи є зазначені витрати необхідними саме для лікування тілесного ушкодження (підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва), заподіяного позивачу, та чи перебувають вони у причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, призначення препаратів «Праксіс» та «Церебровітал» здійснено на підставі консультаційного висновку спеціаліста (без зазначення дати). Водночас, у зазначеному висновку відсутні будь-які посилання на звернення позивача з приводу тілесного ушкодження у вигляді підшкірної гематоми, встановленого у межах даної справи, а також відсутні висновки про необхідність призначення вказаних препаратів саме для її лікування. Наявність формального призначення лікарем не свідчить про те, що відповідні препарати є необхідними для лікування саме підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва; витрати на їх придбання перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подією, що стала предметом розгляду у справі. Отже, з медичної документації не вбачається, що позивач звертався до лікаря саме у зв`язку з отриманим тілесним ушкодженням у вигляді гематоми, і що саме з цього приводу йому були призначені відповідні лікарські засоби. У цій справі суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивача на 9,98%, однак стягнув із відповідача судовий збір у повному обсязі 1331,20 грн, що є порушенням принципу пропорційного розподілу судових витрат, встановленого процесуальним законом. Крім того, викликає сумнів правильність визначення розміру судового збору, який було покладено на відповідача, оскільки позов подано у 2025, прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3 028 грн, а відповідний розмір судового збору за вказаною ставкою складає 1211,20 грн, тому, застосування показника 2026 є неправомірним, оскільки розмір судового збору має визначатися станом на момент подання позовної заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання апеляційного суду 30.09.2026 не з`явився представник позивача – адвокат Баленко Р.В. Позивач надав апеляційному суді клопотання про перенесення справи розглядом у зв`язку з відсутністю його адвоката із-за сімейних обставин та із-за технічної неможливості підключитися до відеоконференції судового засідання. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.09.2026 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Баленка Р.В. про проведення апеляційного розгляду справи у режимі відеоконференції, проте адвокат Баленко Р.В. на відеоконференцію до апеляційного суду не вийшов. Згідно ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. Аналізуючи підстави неявки адвоката Баленка Р.В. до суду апеляційної інстанції, колегія суддів визнає їх неповажними, оскільки доказів поважних причин відсутності суду не надано. Крім цього, у попередньому судовому засіданні 26.08.2026 були заслухані усі учасники процесу з наданням ними грунтовних пояснень в межах доводів апеляційних скарг, тому підстав для перенесення справи слуханням не вбачається.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення та додаткове рішення підлягає частковому задоволенню. Апеляційна скарга представника ОСОБА_3 – адвоката Яременко Т.О. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 28.04.2023 близько 9 год 20 хв відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні коридору КЗ «Полтавської ЗОШ №30» ПМР Полтавської області за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшовши до потерпілого ОСОБА_1 умисно наніс один удар правою рукою, пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження.

За вказаним фактом були внесені відомості до ЄРДР за №12023175430000216 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22.05.2025 у справі №552/144/24, яка набрала законної сили, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 125 КК України, на підставі п. 1 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження провадженням закрите на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду, роз`яснено право звернутися з позовом в порядку цивільного судочинства (т.1 а.с. 11).

Факт винних дій відповідача ОСОБА_2 , які виразилися у навмисному нанесенні ОСОБА_1 одного удару правою рукою, пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва, чим було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва, окрім ухвали Київського районного суду м. Полтави від 22.05.2025 у справі №552/144/24, підтверджено іншими дослідженими судом доказами.

Зокрема, факт спричинення позивачу тілесних ушкоджень у повній мірі підтверджено висновком експерта №351 від 15.05.2023, даними медичної документації на ім`я ОСОБА_1 (т.1 а.с. 22-23).

Дослідженими у справі доказами встановлено, що позивачем ОСОБА_1 у кримінальному провадженні було пред`явлено цивільний позов, який ухвалою суду від 22.05.2025 залишений без розгляду (т.1 а.с. 11, 17-21).

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди та обираючи на власний розсуд спосіб захисту порушених прав, на підтвердження розміру спричиненої матеріальної шкоди надав суду чеки на придбання лікарських засобів та окулярів.

Разом з тим, з наданих до суду чеків та медичної документації на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що серед медичних препаратів, які буди придбані позивачем та, про що були надані чеки до суду, за призначенням лікарів було придбано лише препарати: праксіс, церебровітал, про що свідчить чек від 23.06.2023 (т.1 а.с. 31). Препарати придбані на загальну суму 272,30 грн (173,20 грн та 99,10 грн).

Подальше придання позивачем препарату церебровітал згідно чека від 28.07.2023 здійснене без призначення лікаря.

Встановивши дані обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, завданою кримінальним правопорушенням, підлягає стягненню сума у розмірі 272,30 грн.

Щодо решти придбаних медичних препаратів, то суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не були призначені лікарями, їх можливе застосування позивачем не знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку зі спричиненням йому відповідачем тілесних ушкоджень.

Доводи позивача про те, що внаслідок спричинених йому відповідачем тілесних ушкоджень значно погіршився зір та він був вимушений придбати окуляри, судом першої інстанції оцінюється критично.

Дослідженими у справі доказами встановлено, що позивачу відповідачем було нанесено лише один удар правою рукою, пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва.

Згідно з висновком експерта №351 відсутні підстави вважати, що внаслідок отриманого ушкодження погіршився чи міг погіршитися зір (т.1 а.с. 22-23).

Наданий до суду позивачем консультаційний висновок офтальмолога також не містить відповідних висновків (т.1 а.с. 25).

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції врахував безпосередньо дії самого позивача ОСОБА_1 .

Як встановлено судом першої інстанції, на час спірних подій, які відбувалися 28.04.2023, позивач працював на посаді вчителя, який має діяти професійно, поважати особистість учня, дотримуватися прав дитини та створювати безпечне середовище. Необхідно зберігати спокій, встановлювати чіткі межі поведінки, проявляти щирий інтерес, слухати дітей та використовувати діалог замість покарань. Вчитель має бути впевненим, чесним і керувати власними емоціями.

Натомість, як встановлено судом дослідженими в справі доказами, позивач ОСОБА_1 , спілкуючись з учнями під час уроку, зокрема, з донькою відповідача, допускав зневажливе, образливе ставлення до учнів, підвищував голос, втратив контроль над своїми емоціями.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06.12.2007).

У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №398/571/15-ц (провадження №61-1059св20) зроблено висновок про те, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №346/4425/18 (провадження №61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини матеріальну шкоду.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №367/6377/17 (провадження №61-975св23).

У постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №531/2332/14-к (провадження №51-3007км18) зроблено висновок про те, що у разі закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у пункті 1 частини другої статті 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_2 закрито на нереабілітуючих підставах потерпіла має право вирішити питання про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

У постанові Верховного Суду від 16.08.2021 у справі №644/7193/17 (провадження №51-2271км21) зазначено, що зважаючи на те, що Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо необхідності звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі статті 49 КК та закриття щодо неї кримінального провадження, цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди слід залишити без розгляду. Залишення позову без розгляду не перешкоджає потерпілій звернутися з цим позовом в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у пункті 1 частини другої статті 284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №185/442/16-к, від 15.05.2019 у справі №617/609/15-к, від 19.11.2019 у справі №345/2618/16-к, від 10.06.2021 у справі №640/11750/17, від 11.11.2020 у справі №455/229/17, від 27.05.2021 у справі №577/977/19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України не є реабілітуючою підставою, а тому в разі її звільнення потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 7 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Щодо додаткового рішення.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, щорішенням Київського районного суду м. Полтави від 26.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 272,30 грн - на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, 339,20 грн - витрат на правову допомогу, всього стягнуто 5 671,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено (т.1 а.с. 182-186).

Відповідач ОСОБА_3 30.03.2026 подав до суду заяву про відшкодування понесених витрат на правову допомогу в сумі 9 000 грн із загальної понесеної суми у розмірі 10 000 грн, заява сформована в системі «Електронний суд» (т.1 а.с. 188).

Відповідачем документально підтверджено понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 10 000 грн (т.1 а.с. 191-193).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні питання розподілу судових витрат.

Статтею 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

В силу норм ст. 270 ЦПК України виклик (повідомлення) учасників справи в судове засідання, у якому розглядається заява про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, а їх неявка незалежно від їх повідомлення не перешкоджає розгляду відповідної заяви (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №345/1537/21), тому судом розгляд даного питання проводиться без виклику сторін.

У ЦПК України визначено види судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п.п. 1-2, ч. 3 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн та розподілу судових витрат, виходячи з наступного.

Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, грошових коштів в сумі 2 783,10 грн та в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, грошових коштів в сумі 50 000 грн.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає, що, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про їх часткове задоволення у розмірі 5 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України ш кода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

У разі вирішення спору судом, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц виснувала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

Також Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Також зазначено, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.

Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 (провадження №61-21130сво21).

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

З огляду на вказане, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як встановлено судом першої інстанції, 28.04.2023 близько 09.20 год відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні коридору КЗ «Полтавської ЗОШ №30» ПМР Полтавської області за адресою: м. Полтава, вул. Курчатова, 16/12, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшовши до потерпілого ОСОБА_1 , умисно наніс один удар правою рукою пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження.

За вказаним фактом були внесені відомості до ЄРДР за №12023175430000216 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22.05.2025 у справі №552/144/24, яка набрала законної сили, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 125 КК України, на підставі п. 1 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження провадженням закрите на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду, роз`яснено право звернутися з позовом в порядку цивільного судочинства (т.1 а.с. 11).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності за п.1 ч.1 ст.284 КПК України не є реабілітуючою обставиною, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

Ухвала Київського районного суду м. Полтави від 22.05.2025 у справі №552/144/24 ОСОБА_2 не оскаржена, набрала законної сили.

Факт винних дій відповідача ОСОБА_2 , які виразилися у навмисному нанесенні ОСОБА_1 одного удару правою рукою, пальці якої були стиснуті в кулак, у ділянку обличчя в області щелепи зліва, чим було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва, підтверджується ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22.05.2025 у справі №552/144/24 (т.1 а.с. 39)

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно висновку експерта №351 від 15.05.2023, проведеного на підставі постанови ст. дізнавача СД Відділу поліції №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Абраменя С.І., згідно представленої медичної документації на ім`я ОСОБА_1 , у якого мало місце тілесне ушкодження у вигляді: підшкірної гематоми (синця шкіри) нижньої щелепи зліва, яке утворилося від дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, чи будь-який інший предмет з подібною характеристою, від однократної дії травмуючого фактору, в напрямку зліва-направо та з незначною силою і можливо в строк та за обставин вказаних вище і яке кваліфкується як легке тілесне ушкодження (п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення степеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу №6 МОЗ України від 17.01.1995) (т.1 а.с. 22-23).

У позовній заяві, а також у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_6 наполягав на тому, що у руці ОСОБА_2 під час спричинення кількох ударів, як йому здалося, був кастет. Висновок експерта №351 від 15.05.2023 також містить посилання на те, що легке тілесне ушкодження утворилося від дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, чи будь-який інший предмет з подібною характеристою (яким ймовірно може бути і кастет, на чому наполягає позивач).

Позивачем ОСОБА_1 у кримінальному провадженні було пред`явлено цивільний позов, який ухвалою суду від 22.05.2025 залишений без розгляду (т.1 а.с. 11, 17-21).

З наданих до суду чеків та медичної документації на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що серед медичних препаратів, які буди придбані позивачем та, про що були надані чеки, за призначенням лікарів було придбано лише препарати: «Праксіс», «Церебровітал», про що свідчить чек від 23.06.2023 (т.1 а.с. 31). Препарати придбані на загальну суму 272,30 грн (173,20 грн та 99,10 грн).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 272,30 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів не погоджується з розміром моральної шкоди, який стягнутий за рішенням суду першої інстанції з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 5,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, а тому принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер вимушених змін у життєвих стосунках та зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану, є підставою для стягнення моральної шкоди.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не може погодиться з розміром заподіяної моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, 5 000 грн, оскільки моральні страждання, які поніс ОСОБА_1 внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , є значними і позначили негативні зміни у його житті, такі як негативні переживання, тривога, емоційна напруга, нервозність, почуття образи, обурення.

Як вказує позивач, наслідки його побиття постійно пригнічують його, він втратив здоровий сон, перестав спокійно спати, має постійне відчуття болю, що найчастіше спостерігаються саме вночі, внаслідок чого виникає безсоння, вранці виникає слабкість та сильний головний біль. Вказані фізичні страждання постійно нагадують позивачу неприємні обставини його побиття і він розуміє свою незахищеність. Крім того, як вказує позивач, він дуже болісно сприйняв побиття на очах інших працівників школи, внаслідок чого тривалий час відчував і відчуває зараз невпевненість у собі, тривожність, відчуття суму, скорботи та розпачу. Також, окрім працівників школи про побиття позивача дізналися й учні, яким він викладає свій предмет. Під час проведення уроків ОСОБА_1 почував себе ніяково, невпевнено та принижено, так як наслідки побиття привертали до позивача занадто багато уваги з боку учнів і він вважав, що кожен з них насміхається над ним. Подія побиття виникла поза волевиявленням позивача і призвела до порушень в його особистому психологічному благополуччі, зруйнувала звичні та оптимальні для нього якість життєдіяльності, призвела до накопичення негативних емоцій та емоційного напруження, а отже, стала наслідком переживань морально-етичного змісту та спричинила душевні страждання (моральну шкоду). Вважає, що моральні страждання, які позивач поніс внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , є значними і позначили негативні зміни у його житті.

Суд першої інстанції, вирішуючи позовну вимогу про стягнення морльної шкоди, врахував поведінку самого позивача, зокрема, що на час спірних подій 28.04.2023 позивач працював на посаді вчителя, який має діяти професійно, поважати особистість учня, дотримуватися прав дитини та створювати безпечне середовище, необхідно зберігати спокій, встановлювати чіткі межі поведінки, проявляти щирий інтерес, слухати дітей та використовувати діалог замість покарань, вчитель має бути впевненим, чесним і керувати власними емоціями, натомість, позивач ОСОБА_1 , спілкуючись з учнями під час уроку, зокрема, з донькою відповідача, допускав зневажливе, образливе ставлення до учнів, підвищував голос, втратив контроль над своїми емоціями, а також врахував ступінь вини відповідача та його поведінку, характер дій та дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Колегія суддів апеляційного суду, оцінюючи доводи позивача в частині спричинення йому моральної шкоди, встановлені судом першої інстанції в цій частині фактичні обставини справи, визначені судом першої інстанції підстави для часткового задоволення моральної шкоди, приходить до висновку про те, що судом першої інстанції надана неправильна правова оцінка діям відповідача при вирішенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Зокрема, суд першої інстанції послався на те, що позивач ОСОБА_1 , спілкуючись з учнями під час уроку, зокрема, з донькою відповідача, допускав зневажливе, образливе ставлення до учнів, підвищував голос, втратив контроль над своїми емоціями, але, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції не врахував, що урок проходив у режимі онлайн і реальної загрози така поведінка вчителя, якщо вона дійсно мала місце, учням не становила. Проте, відповідач ОСОБА_2 , діючи умисно, особисто прибув до школи та вчинив кримінальне правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_1 .

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, подія побиття позивача відповідачем сталася фактично під час проведення позивачем онлайн-уроку інформатики у 8-Б класі КЗ Полтавської ЗОШ №30 Полтавської міської ради, ученицею якого була дочка відповідача – ОСОБА_5 . По справі встановлено, що відповідач ОСОБА_2 під час проведення 2-го уроку, тобто під час освітнього процесу, безперешкодно прибув у приміщення школи. Як вказує позивач, заступник директора школи ОСОБА_4 під час 2-го уроку змусила вчителя ОСОБА_1 припинити урок та вийти з класу, бо прибув хтось із батьків учнів. Безпідставне переривання уроку за вказівкою заступника директора школи у зв`язку з приходом батька ОСОБА_2 потягло подальші негативні події, оскільки заступник директора повинна була передбачати наслідки прибуття невдоволеного батька до школи, наслідки переривання уроку для інших отримувачів освітніх послуг, недопущення конфліктних ситуацій між вчителями та батьками під час освітнього процесу тощо. По суті з дозволу заступника директора безпідставно був перерваний онлайн- урок інформатики для інших учнів, який проводив вчитель ОСОБА_1 . При цьому, відповідач ОСОБА_2 повинен був усвідомлювати, що він прибув до школи та до класу під час онлайн-уроку інформатики у 8-Б класі і у разі побиття ним вчителя, урок інформатики буде зірваний для учнів цього класу, тобто учням не буде проведений урок з вказаної дисципліни з його вини. Оскільки учні перебували у режимі онлайн-уроку за місцем помешкання кожного, то у класі учні були відсутні. Після спричинення відповідачем ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень потерпілому – вчителю ОСОБА_1 під час проведення ним уроку інформатики, потягло відповідне розголошення у школі про цю подію, приниження авторитету професії вчителя, вказало на незахищеність вчителя у стінах школи, можливість з`ясування питань, які виникають під час освітнього процесу між учнями, їх батьками, вчителями, у незаконний спосіб; по справі є доведеним факт умисного спричинення відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 , який перебував на робочому місці, легких тілесних ушкоджень, тобто вчинення відносно нього кримінального правопорушення, яке закрите у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, що вказує на завдання ОСОБА_1 , який потерпів від кримінального правопорушення, моральної шкоди, яка відшкодовується відповідно до закону. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є кандидатом фізико-математичних наук, колишнім доцентом кафедри вищої математики Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондатюка. Побиття його відповідачем у робочий час під час проведення уроку вказує на приниження людської гідності позивача, звання вчителя та вченого, свідчить про незахищеність вчителя під час виконання трудових обов`язків, що дійсно доводить завдану моральну шкоду позивачеві з настанням тих наслідків, на які він посилається у позові та у своїх поясненнях суду.

З врахуванням встановленого, колегія суддів, беручи до уваги завдану моральну шкоду позивачу протиправними діями відповідача, приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 5 000 грн є заниженим та не відповідає принципам розумності, виваженості і справедливості, тому цей розмір моральної шкоди підлягає збільшенню з 5 000 грн до розміру 30 000 грн.

Щодо додаткового рішення суду.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 002 грн підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Додаткове рішення суду є похідним від основного, тому підлягає скасуванню.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява №49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26.09.2024 у cправі № 910/11903/23.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Як вбачається по справі, представництво інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Баленком Р.В. на підставі договору-доручення №б/н від 05.09.2024 та додаткового договору-доручення №177-а від 28.10.2025 (т.1 а.с. 13, 58-60).

Відповідно акту приймання-передачі наданих (виконаних) послуг №50-02 від 28.10.2025, виконавцем надано наступні послуги: щодо складання позовної заяви про стягнення майнової шкоди, немайнової (моральної) шкоди, завданих внаслідок кримінального правопорушення, підготовлення та передачі її до Київського районного суду м. Полтави, подальшу участь адвоката, як представника у судовому засіданні для надання професійної правової допомоги. Замовником наперед оплачено 4 000 грн (т.1 а.с. 15-16).

Представництво інтересів ОСОБА_2 у суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Яременко Т.О. на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 12.02.2026 та договору про надання правничої допомоги від 10.02.2026 (т.1 а.с. 108, 193).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Яременко Т.О. повідомила, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу відповідача складає 10 000 грн, остаточний розрахунок яких буде наданий суду у строки, передбачені процесуальним законом (т.1 а.с. 116).

Рішення у справі ухвалено 26.03.2026. 30.03.2026 вх.№9628 через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_2 – адвоката Яременко Т.О., сформована 27.03.2026, про ухвалення додаткового рішення, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн, у зв`язку з частковим задоволенням позову (т.1 а.с. 187-188).

Відповідно до акту №б/н прийому-передачі виконаних робіт від 26.03.2026, виконаних адвокатом Яременко Т.О. згідно договору б/н від 10.02.2026, адвокат надала правничу допомогу у вигляді представництва інтересів у Київському районному суді м. Полтави у справі №552/8845/25, крім іншого, складання документів по суті справи та інших документів процесуального характеру, консультації. Фіксована сума гонорару 10 000 грн (т.1 а.с. 191).

Згідно протоколу передачі судової справи від 30.03.2026, заява про ухвалення додаткового рішення передана раніше визначеному складу суду (т.1 а.с. 196).

31.03.2026 Київським районним судом м. Полтави ухвалено додаткове рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 9 002 грн.

Згідно довідки секретаря судового засідання, 31.03.2026 фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України не здійнювалося, оскільки сторони в судове засідання не викликалися (т.1 а.с. 197).

Проте, згідно ч. 3, 4 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Таким чином, по справі вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі надійшла до суду після вихідних та була зареєстрована 30.03.2026, додаткове рішення у справі було ухвалено наступного дня 31.03.2026 без повідомлення та виклику сторін. Згідно квитанції №6486722, представнику ОСОБА_1 – адвокату Баленку Р.В. було доставлено через систему «Електронний суд» 27.03.2026 19:26 заяву про ухвалення додаткового рішення (з додатками) (т.1 а.с. 194).

Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не було дотримано вимоги ч. 3,4 ст. 270 ЦПК України щодо строку ухвалення додаткового судового рішення - протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви та що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, тобто з належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

Згідно ч. 2-5 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Отже, матеріали справи не містять доказів повідомлення судом першої інстанції сторони позивача про розгляд заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі. Розгляд наступного дня судом першої інстанції після надходження заяви про ухвалення додаткового рішення без належного повідомлення сторони позивача про це, суттєво впливає на доступ сторони позивача до правосуддя, яка була позбавлена можливості у розумні строки в межах до 10 днів після надходження заяви про ухвалення додаткового рішення надати свої пояснення/заперечення відносно цієї заяви, у зв`язку з чим була позбавлена процесуальної можливості заявити клопотання і щодо зменшення (про відмову у стягненні) витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилається на те, що представник відповідача – адвокат Яременко Т.О. під час судового засідання 26.03.2026 не надала попереднього розрахунку суми витрат на правничу допомогу, хоча мала можливість це зробити, в тому числі і через особистий кабінет в «Електронному суді», що не дало можливості стороні позивача оскаржити розмір витрат на правничу допомогу адвоката Яременко Т.О., просить скасувати додаткове рішення суду повністю.

По справі вбачається, що 10.02.2026 між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Яременко Т.О. укладено договір про надання правничої допомоги; повноваження та обсяг прав адвоката підтверджуються ордером адвоката №1373035 від 12.02.2026 (т.1 а.с. 108). 18.02.2026 адвокатом Яременко Т.О. через систему «Електронний суд» подано до суду відзив на позов (т.1 а.с. 110-116). 25.03.2026 від адвоката Яременко Т.О. через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання про долучення доказів, зазначених у додатках під №1-12 (т.1 а.с. 150-166). 26.03.2026 від адвоката Яременко Т.О. через систему «Електронний суд» до суду надійшли письмові пояснення щодо врахування вини позивача (т.1 а.с. 167-176). 26.03.2026 ухвалене рішення суду у даній справі, згідно протоколу судового засідання в режимі відеоконференції №6144929 адвокат Яременко Т.О. брала участь у справі (з власних засобів) згідно її заяви від 18.03.2026 та ухвали суду від 20.03.2026 (т.1 а.с. 143-144, 149,177-180).

Таким чином по справі вбачається, що адвокат Яременко Т.О. подала до суду відзив на позов, додаткові докази та пояснення, один раз брала участь у судовому засіданні, за результатами якого ухвалене у справі судове рішення. Згідно акту б/н від 26.03.2026 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) адвокат Яременко Т.О. надала правничу допомогу згідно договору б/н від 10.02.2026 у вигляді представництва інтересів в Київському районному суді м. Полтави, крім іншого, складання документів по суті справи та інших документів процесуального арактеру, представництво інтересів в суді, консультації, фіксована сума гонорару 10 000 грн (т.1 а.с. 191).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що акт виконаних робіт від 26.032026 не містить деталізованої інформації щодо наданих конкретних видів та обсягів правничої допомоги.

З урахуванням встановленого, зокрема, надання адвокатом Яременко Т.О. мінімально необхідного об`єму правничої допомоги у період часу з 10.02.2026 по 26.03.2026, а також беручи до уваги порушення судом першої інстанції вимог ч. 3, 4 ст. 270 та ч. 2-5 ст. 128 ЦПК України щодо неповідомлення сторони позивача про розгляд заяви сторони відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі, що призвело до позбавлення її можливості здійснити свої процесуальні права на даній стадії процесу, а саме ухвалення додаткового рішення суду з питання стягнення витрат на правничу допомогу, які заявлені стороною відповідача у розмірі 10 000 грн, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу, які заявлені стороною відповідача до стягнення, до розміру 4 000 грн, що буде відповідати принципам реальності, розумності та доведеності.

За результатами перегляду справи апеляцінийм судом, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та частковим задоволенням позовних вимог (57,35%), з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає пропорційному стягненню 2 294,00 грн витрат на правничу допомогу. Також з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 4 000 грн витрат на правничу допомогу. Шляхом взаємозаліку, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 1706,00 грн.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.п. 2, 6 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір, при зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1573,44 грн за подачу апеляційної скарги (т.1 а.с. 230, 233).

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_2 підлягає пропорційному стягненню 694,62 грн судового збору на користь держави.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Яременко Тетяни Олександрівни – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 березня 2026 року – змінити в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн та розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 694,62 грн.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 26 березня 2026 року – залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2026 року - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1706,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош Ю. В. Дряниця О. А. Лобов