Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №296/8638/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 296/8638/26 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В.М.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Миколайчука П.В.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 296/8638/26 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості,

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс", в інтересах якого діє представник Яцків Віталій Степанович,

на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 21 липня 2026 року,

встановив:

У липні 2026 року представник товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс" (далі - ТОВ "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс") Яцків В.С. звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 11 706,22 грн, а також понесених витрат на сплату судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 21 липня 2026 року відмовлено у видачі судового наказу в частині вимоги про стягнення з боржника витрат на правничу допомогу.

Представник ТОВ "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс" - адвокат Яцків В.С., не погоджуючись із вказаною ухвалою, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення вимог ТОВ "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс" про стягнення витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 09 червня 2026 року між заявником та адвокатом укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 5 ККСП, за умовами якого адвокат зобов`язався підготувати та подати заяву про видачу судового наказу і здійснювати представництво інтересів клієнта, а розмір гонорару визначено у фіксованій сумі 2 500,00 грн, яка сплачена заявником.

Вважає помилковим висновок суду про те, що положення розділу ІІ ЦПК України не передбачають можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу в наказному провадженні. Посилається на загальні положення ЦПК України про судові витрати та зазначає, що відповідно до статей 133, 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, а пункт 6 частини першої статті 168 ЦПК України передбачає зазначення у судовому наказі суми судових витрат, сплаченої заявником та такої, що підлягає стягненню з боржника. При цьому закон не обмежує такі витрати виключно судовим збором.

Не погоджується також із висновком суду про неможливість боржника заперечити проти розміру витрат на правничу допомогу через розгляд заяви про видачу судового наказу без виклику сторін. Зазначає, що відповідно до статей 170, 171 ЦПК України боржник має право подати заяву про скасування судового наказу, посилаючись на повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. Витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн є обґрунтованими та підтверджені договором і платіжною інструкцією. Додатково посилається на податкове навантаження адвоката та пов`язані зі здійсненням адвокатської діяльності витрати. Зазначає, що детальний опис виконаних адвокатом робіт не подавався у зв`язку з установленням сторонами фіксованого розміру гонорару, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Частиною 3 статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

За п.3 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до частини третьої статті 165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 168 ЦПК України у судовому наказі зазначаються сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" (далі - постанова Пленуму) наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави для звернення до суду з позовом відсутні у зв`язку з безспірністю вимог.

За приписами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом положень частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5-6 ст.137 ЦПК України).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.42, ч.1 ст.48 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

У той же час, відповідно до ч.2 ст.42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Відповідно до ч.3, ч.8 ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні), тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та поведінки сторін, а розмір таких витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів з дотриманням змагальної процедури.

Відповідно до положень статті 167 ЦПК України, розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що норми розділу ІІ ЦПК України "Наказне провадження" не визначають порядку розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Розмір таких витрат не є наперед визначеним та встановлюється з урахуванням умов договору про надання правничої допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг, а також заперечень іншої сторони щодо підстав їх стягнення та розміру, у зв`язку з чим питання про їх відшкодування має вирішуватися з дотриманням принципу змагальності сторін.

Суд також зазначив, що учасниками наказного провадження є заявник і боржник, а розгляд заяви про видачу судового наказу здійснюється без судового засідання та повідомлення учасників справи. Такий порядок розгляду не передбачає можливості боржника до видачі судового наказу подати заперечення щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу чи клопотання про зменшення їх розміру. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не є взаємопов`язаною з вимогою про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, тому, керуючись частиною третьою статті 165 ЦПК України, відмовив у видачі судового наказу в частині стягнення таких витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме зазначена особливість наказного провадження - розгляд заяви без судового засідання і без повідомлення сторін - позбавляє боржника можливості подати заперечення щодо наявності підстав та розміру витрат на правничу допомогу або клопотання про їх зменшення відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, а отже вирішення питання про стягнення таких витрат у порядку видачі судового наказу об`єктивно унеможливлює дотримання судом принципу змагальності сторін, закріпленого частиною першою статті 12 ЦПК України.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що положення пункту 6 частини першої статті 168 ЦПК України, яким передбачено зазначення у судовому наказі суми судових витрат, сплаченої заявником і такої, що підлягає стягненню з боржника, є достатньою правовою підставою для стягнення в порядку наказного провадження будь-яких судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, закріплення у статті 168 ЦПК України обов`язку зазначити у судовому наказі суму судових витрат не скасовує необхідності дотримання встановленого процесуальним законом порядку визначення та розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України передбачено критерії співмірності таких витрат та право іншої сторони заявити клопотання про їх зменшення у разі недотримання цих критеріїв.

Водночас передбачена статтею 167 ЦПК України процедура наказного провадження, за якою розгляд заяви здійснюється без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, не передбачає до видачі судового наказу процесуальної можливості боржника висловити заперечення щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та реалізувати право на звернення з клопотанням про їх зменшення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наявність у боржника права на подання заяви про скасування судового наказу відповідно до статей 170, 171 ЦПК України забезпечує можливість реалізації ним права на заперечення проти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Передбачений зазначеними нормами процесуальний механізм спрямований на скасування судового наказу в цілому та не передбачає вирішення питання про обґрунтованість і співмірність окремої складової судових витрат чи зменшення їх розміру. У разі скасування судового наказу заявнику роз`яснюється право звернутися до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження, в межах якого питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішене з дотриманням принципу змагальності та забезпеченням іншій стороні можливості заявити заперечення щодо їх розміру і клопотання про їх зменшення.

Отже, саме право боржника на звернення із заявою про скасування судового наказу не замінює передбаченого статтею 137 ЦПК України процесуального механізму вирішення питання про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Верховний Суд у своїй практиці наголошує на необхідності дотримання принципу змагальності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зокрема забезпечення іншій стороні можливості заперечувати проти заявленого розміру таких витрат та доводити їх неспівмірність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22).

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства в наказному провадженні, виходячи з приписів, у тому числі, статті 137 ЦПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам частини першої статті 12 ЦПК України.

З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на професійну правничу допомогу в порядку видачі судового наказу не узгоджується з особливостями наказного провадження, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу в частині вимоги про стягнення таких витрат відповідно до частини третьої статті 165 ЦПК України, оскільки ця вимога може бути розглянута окремо від вимоги про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржувана ухвала суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, які є наслідком повного та всебічного з`ясування обставин справи, правильного тлумачення та застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча Компанія "КомЕнерго-Сервіс Плюс", в інтересах якого діє адвокат Яцків Віталій Степанович, залишити без задоволення.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 21 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, встановлених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

П.В. Миколайчук