Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №158/1101/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/1101/26 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В. В.

Провадження № 22-ц/802/1120/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Здрилюк О.І., Киці С.І.,

секретар Власюк О.С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року в складі судді Корецької В. В.,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , після смерті якої залишилось спадкове майно. При житті матір ОСОБА_5 залишила заповіт, відповідно до якого усе майно заповіла ОСОБА_3 .

Зазначає, що йому було відомо про складений матір"ю заповіт не на його ім`я. Однак він перебуває за межами України з 2023 року, необізнаний з тонкощами законодавства, що регулює спадкові правовідносини, тому із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса не звертався, помилково вважав, що реєстрація місця проживання із спадкодавцем також є підставою для прийняття спадщини, що призвело до пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Він є інвалідом ІІ групи, а тому в силу ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку в спадщині, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З врахуванням наведеного просив суд визначити йому додатковий місячний строк достатній для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Додатковим рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 червня 2026 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну (правничу) допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень. В іншій частині заявлених вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пропущений строк є незначним. Зазначає, що про виникнення у ОСОБА_2 права на обов`язкову частку в спадщині, яка відрилася після смерті матері, він дізнався лише після отримання 29.11.2025 листа з Ківерцівської державної нотаріальної контори та отримання консультації у адвоката. ОСОБА_2 було відомо про наявність заповіту, який був складений не на його ім`я, він перебуває за межами України з 2023 року, не обізнаний з тонкощами законодавства, що врегульовує спадкові правовідносини, тому заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса не подавав.

Крім того, причиною пропуску строку на прийняття спадщини після смерті матері, є та обставина, що ОСОБА_2 був постійно зареєстрований на проживанні разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до довідки про склад сім`ї №91 від 25.04.2025. Не будучи обізнаним з тонкощами чинного законодавства України, яке врегульовує спадкові правовідносини, а також з усталеною судовою практикою, ОСОБА_2 помилково вважав, що факт реєстрації його проживання разом з спадкодавцем до відкриття спадщини, в силу вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, дає йому підстави вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті матері, без подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріуса.

Вважає, що зазначені обставини у сукупності підтверджують поважність причин пропуску строку, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки та безпідставно відмовив у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що помилкове переконання позивача про прийняття ним спадщини внаслідок фактичного проживання зі спадкодавицею не є поважною причиною пропуску строку, оскільки необізнаність щодо порядку прийняття спадщини не звільняє спадкоємця від дотримання вимог закону. Позивачем проігноровано визначений нотаріусом у листі порядок звернення до нотконтори, що свідчить про його пасивну поведінку. Наведені позивачем обставини не підтверджують наявності об`єктивних, непереборних та істотних труднощів, які перешкоджали своєчасному прийняттю спадщини.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6000 грн. та долучає відповідні докази.

Відповідач ОСОБА_4 не скористалась своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання відповідачі (їх представники) не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.04.2025.

Позивач ОСОБА_2 та відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є дітьми спадкодавця ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до заповіту від 21.03.2025 ОСОБА_5 заповіла усе своє майно, яке буде належати їй на день смерті та з чого б воно не складалося заповіла своїй дочці ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_2 на час смерті спадкодавця ОСОБА_5 і дотепер є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 17.01.2023.

ОСОБА_3 , як особа зазначена у заповіті, 25.04.2025 звернулася в Ківерцівську державну нотаріальну контору за заявою про прийняття спадщини на підставі якої державним нотаріусом Єрмолай Л.В. була заведена спадкова справа зареєстрована у спадковому реєстрі за №74036400.

Згідно з копією роз`яснення державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори №280/01-16 від 15.05.2026 ОСОБА_2 не подав заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк та не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому видати свідоцтво про право на спадщину в порядку ст. 1241 ЦК України не є можливим, рекомендовано звернутися до суду для продовження строку для прийняття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами викладених у позовній заяві обставини, які б переконливо свідчили про існування поважних причин, пов`язаних із об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього, як спадкоємця, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою.

Згідно зі статтею 1222 ЦК України право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно разом зі спадкодавцем, зобов`язаний подати нотаріусу або в населених пунктах, де немає нотаріуса, уповноваженій на це посадовій особі органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадкування виникає з дня відкриття спадщини, а спадкоємець, який на момент відкриття спадщини не проживав постійно разом зі спадкодавцем, повинен реалізувати своє право шляхом подання заяви про прийняття спадщини нотаріусу у встановлений законом шестимісячний строк. Неподання такої заяви у зазначений строк тягне правові наслідки, визначені спадковим законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19, від 08 грудня 2021 року у справі №552/3281/20.

Обов`язкова частка - це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду).

Таким чином, свобода спадкового розпорядження матері позивача обмежувалась правом особи, яка закликається до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону, зокрема, непрацездатних дітей.

Позбавлення права на обов`язкову частку в спадщині закон не передбачає.

Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.

Поряд з цим, якщо спадкоємець, який має право на обов`язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

Таким чином, наявність права на обов`язкову частку зобов`язує спадкоємця подати заяву про прийняття спадщини у випадку, якщо останній на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Крім того, як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкове майно, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини можуть визнаватися, зокрема: тривала хвороба спадкоємця; велика відстань між місцем його постійного проживання та місцем відкриття спадщини; складні умови праці, пов`язані з тривалими, у тому числі закордонними, відрядженнями; перебування на строковій військовій службі; необізнаність спадкоємця про наявність заповіту тощо. При цьому поважними визнаються лише причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 і послідовно підтриманий та застосований Верховним Судом, зокрема у постановах Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17.10.2019 у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30.01.2020 у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31.01.2020 у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та в інших рішеннях.

При вирішенні питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини суд повинен встановити, чи були у спадкоємця перешкоди для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини та чи виникли ці перешкоди з поважних причин.

Якщо суд не визнає заявлені спадкоємцем обставини поважними, то він відмовляє у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) зазначила, що якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як то: юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Апеляційний суд враховує, що за обставинами цієї справи днем відкриття спадщини є 24 березня 2025 року, відтак шестимісячний строк для її прийняття спливав 24 вересня 2025 року. Згідно з матеріалами справи, до спливу встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку позивач до нотаріуса не звертався.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не вчинив у встановлений законом строк дій, необхідних для прийняття спадщини шляхом подання відповідної заяви нотаріусу та обґрунтовано не взяв до уваги, як підставу для задоволення позовних вимог, посилання на юридичну необізнаність позивача щодо строку і порядку прийняття спадщини з огляду на те, що така обставина не відноситься до поважних причин пропуску визначеного законом строку.

Посилання в апеляційній скарзі на помилкове розуміння позивачем норм закону щодо прийняття спадщини особами, які зареєстровані на день смерті із спадкодавцем, але фактично з ним не проживають, не відносяться до обставин, які підтверджують поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини, та вказують лише на незнання закону позивачем.

Аргументи представника позивача про те, що нотаріус повідомила ОСОБА_2 про його право на обов`язкову частку в спадщині після спливу шестимісячного строку, і це, на його переконання, свідчить про наявність об`єктивних та поважних причин несвоєчасного подання заяви про прийняття спадщини апеляційний суд відхиляє. Правове значення у такому випадку має те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом першої черги і здійснення ним права на спадкування (прийняття спадщини) шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (у випадку не проживання разом із спадкодавцем на час його смерті) не залежить від вчинення чи невчинення дій іншими особами (іншим спадкоємцем, нотаріусом).

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19 (провадження № 61-14663св20) та від 15 серпня 2022 року у справі № 350/53/21 (провадження № 61-1784св22).

Щодо тривалості пропущеного позивачем строку звернення з заявою про прийняття спадщини, то такий має оцінюватися судом у сукупності з наявністю поважних причини, пов`язаних з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, чого у зазначеній справі не доведено належними та допустимими доказами.

Вирішуючи у цій справі спір про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач за відсутності будь-яких поважних причин не вчинив дій з прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття, а обставини, на які посилається позивач, не були об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача, які перешкоджали позивачу подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що вказує на відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованих висновків суду першої інстанції зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, тому колегією суддів відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок.

Додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 червня 2026 року, яким стягнуто витрати на професійну правничу допомогу, позивачем не оскаржувалось, доводів про свою незгоду з цим рішенням в суді апеляційної інстанції позивач та його представник не висловлював, а тому апеляційний суд не перевіряє правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо розподілу витрати на правову допомогу понесених відповідачем ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2025 між ОСОБА_3 та адвокатом Радюк З.О. укладено договір про надання правової допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: розрахунок суми гонорару адвоката за надану професійну правову допомогу за договором від 27 липня 2026 року (додаток №2 до договору №49/25 від 17.12.2025), платіжну інструкцію.

Із розрахунку суми гонорару адвоката вбачається, що адвокатом Радюк З.О. надано наступну правничу допомогу: ознайомлення з отриманою клієнтом апеляційною скаргою з додатками, консультація щодо отриманої апеляційної скарги з додатками, підготовка та написання відзиву на апеляційну скаргу, кількість витраченого часу - 4 год., вартість - 4000грн; розсилка примірника відзиву на апеляційну скаргу 4 учасникам справи, кількість витраченого часу - 1 год., вартість 1000грн; участь у якості представника відповідача у розгляді справи, кількість витраченого часу - 1 год. 1 засідання, вартість 1000 грн. Фактично оплачено 6000грн.

Розсилка примірника відзиву , яка оцінена у 1000 грн. не відноситься до правової допомоги, а тому до витрат, які підлягають стягненню з позивача ,не включається. Ознайомлення з апеляційною скаргою, консультація з приводу поданої апеляційної скарги охоплюється роботою адвоката з написання відзиву, тому не підлягає розподілу як самостійна послуга з правової допомоги, а відтак, не підлягає окремій оцінці. Участі в суді апеляційної інстанції представник відповідача не брала (вартість 1 години - 1000 грн.)

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом заявлених відповідачем витрат, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію надання правничої допомоги та розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі N 753/15687/15.

Проаналізувавши послуги наданої правничої допомоги адвокатом, враховуючи, що хоча і представник підготував відзив на апеляційну скаргу, однак його зміст і доводи є аналогічний відзиву на позовну заяву, а також те, що представник не брав участі у суді апеляційної інстанції, не всі послуги, які вказані у розрахунку охоплюються поняттям правової допомоги, колегія суддів вважає, що розмір гонорару, визначений відповідачем та адвокатом, не відповідає визначеним законом критеріям та доходить висновку, що з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 необхідно стягнути 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: