Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №759/13618/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/13618/25

пр. № 2/759/1187/26

17 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Жиглій Є.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів з відповідача.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 21.06.2006 року по 27.11.2019 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2019 року у справі № 759/4862/19 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

15 серпня 2022 року Святошинським районним судом постановлено рішення по справі № 759/3089/22 відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 5 489,00 грн щомісячно починаючи з 21.02.2022 року і до досягнення молодшою дитиною повноліття.

Судом було видано виконавчий лист у справі №759/3089/22 та він відповідачкою був пред`явлений до виконання до виконавчої служби не зважаючи на те що діти були повністю на утриманні позивача, та на сьогоднішній день наявна заборгованість та нарахування проводяться по теперішній час.

Починаючи з лютого місяця 2022 року позивач з дітьми виїхав за кордон і знаходився там більше чим пів року. Після повернення в Україну діти разом з позивачем проживали в його батьків на протязі року. Всі витрати пов`язані з утримання дітей лежали повністю на позивачеві. На сьогоднішній день старший син ОСОБА_7 так і продовжує проживати з позивачем. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

Процесуальні дії

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.006.2025 року визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О. Справу передано судді 20.06.2025 року (а.с. 13-14).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю.О. від 24.06.2025 року позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 15-16).

29.07.2025 року на виконання вимог ухвали судді Святошинського районного суду м. Києва від 24.06.2025 року надійшли матеріали з виправленими недоліками (а.с. 18-34).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 31.07.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні (а.с. 35-36).

26.08.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить позовні вимоги задовольнити частково. Припинити нарахування та стягнення аліментів на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 2 744,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. У відзиві представник відповідача вказує, що позивач у позовній заяві зазначає, що обидві спільні дитини постійно проживали разом з ним з початку війни. Однак зазначене твердження не відповідає дійсності та спростовується належними доказами, які долучаються до цього відзиву. Так, відповідно до копій закордонних паспортів відповідача та дітей (з відмітками ДПСУ) молодша дитина - ОСОБА_6 , 2018 р.н., виїхав разом із матір`ю до України 11.05.2022, а старший син - ОСОБА_5 , 2008 р.н., виїхав разом із матір`ю до України 04.08.2022. Отже, твердження позивача, що обидві дитини «постійно» проживають з ним - є недостовірними та такими, що вводять суд в оману. Дійсно, на початку війни, а саме 04.03.2022 року, саме позивач як батько трьох дітей ініціював їх вивезення за кордон. Відповідачка, діючи виключно в інтересах дітей, погодилась на таке тимчасове рішення. Однак надалі саме вона забезпечила їх повернення до України, зважаючи на потреби дітей.

Крім того, необхідно зазначити, що причиною повернення молодшого сина до України стали проблеми зі здоров`ям. Вже 13.05.2022 року дитина пройшла медичне обстеження у ПП «Клініка МЕДІКОМ», що підтверджується медичним висновком лікаря-невролога. У висновку зазначено діагнози: головний біль напруженого типу, соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи, вертеброгенний синдром, що вимагало невідкладного медичного втручання, обмеження емоційних і фізичних навантажень, проходження курсу лікування та динамічного медичного нагляду. 16.05.2022 було проведено лабораторні дослідження дитини. Згодом, 20.05.2022, дитині проведено нейропсихологічне обстеження, за результатами якого виявлено затримку інтелектуального розвитку та необхідність у комплексній нейрокорекційній роботі, психотерапії, регулярному спостереженні невролога та інших спеціалістів.

18.09.2023 старшому сину було проведено томографію попереково-крижового хребта, що підтверджує, що старшою дитиною також займалась відповідачка.

Старший син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час дійсно проживає разом з позивачем. Відповідач цього не заперечує, що може бути підтверджено показами сторін у судовому засіданні. Водночас факт проживання дитини з позивачем не свідчить про усунення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Відповідач брала й продовжує брати участь у вихованні та забезпеченні потреб старшого сина: відвідувала його, забирала до себе, супроводжувала на лікування, а також організовувала повернення в Україну у період воєнного стану. Молодший син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживає разом з відповідачем. Саме відповідач здійснює його повне матеріальне утримання та виховання, що підтверджується фактичними обставинами та наданими доказами. Таким чином, фактичний розподіл утримання дітей між сторонами на даний час є таким: позивач забезпечує проживання та утримання старшого сина, а відповідач - проживання та утримання молодшого сина.

Позивач у своїй позовній заяві просить не стягувати з нього заборгованість по аліментах, що утворилася раніше. Такі вимоги є безпідставними та такими, що суперечать законодавству України та усталеній судовій практиці. Згідно з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_5, відкритого на підставі виконавчого листа № 759/3089/22, виданого Святошинським районним судом м. Києва, у позивача станом на 18.04.2025 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 180 850,25 грн. У зв`язку з наявністю заборгованості понад чотири місяці державним виконавцем до позивача застосовано низку обмежень, передбачених ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, 18.04.2025 року відомості про позивача внесені до Єдиного реєстру боржників, що офіційно підтверджує його статус як боржника по аліментних зобов`язаннях. Такі обставини доводять, що заборгованість не лише існує, але й підтверджена державними органами, внесена до відповідних державних реєстрів та тягне за собою законні правові наслідки. Таким чином, вимоги позивача про звільнення його від сплати вже нарахованої заборгованості з аліментів є необґрунтованими і суперечать інтересам дітей. Заборгованість по аліментах є правом дітей та належить їм, а тому повинна бути стягнута у повному обсязі незалежно від того, з ким на даний час проживають діти.

Вказує на відсутність підстав для стягнення аліментів з відповідача. Старший син проживає з позивачем і ним утримується. Молодший син проживає з відповідачем і повністю забезпечується нею. Це відповідає рівності обов`язків батьків, закріпленій у статті 180 СК України. Докази, подані відповідачем, підтверджують, що вона бере участь у вихованні і старшого сина, і повністю утримує молодшого. Таким чином, немає жодних підстав для стягнення аліментів з відповідача на користь позивача. Кожен із батьків фактично виконує свій обов`язок щодо тієї дитини, яка проживає з ним.

Щодо витрат на правничу допомогу позивача до матеріалів справи не надано жодного доказу понесених витрат на правничу допомогу, або доказів, які б свідчили про те, що Позивач має понести їх у майбутньому, а відтак дана вимога також є не доведеною і не підлягає задоволенню (а.с. 51- 85).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 27.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 108).

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази та обставини у справі, дійшов наступного висновку.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_5 , батьками якого є: ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва серія НОМЕР_2 від 16.05.2008 року (а.с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_6 , батьками якого є: ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва серія НОМЕР_3 від 21.08.2013 року (а.с. 24).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15.08.2022 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів - задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 5 488,00 грн щомісячно починаючи з 21.02.2022 року і до досягнення старшою дитиною повноліття, після чого у розмірі 2 744,00 грн щомісячно до досягнення молодшою дитиною повноліття. В іншій частині позову - відмовлено (а.с. 25-27).

Факт проживання ОСОБА_5 з батьком з липня 2025 року не заперечується сторонами, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Зважаючи на викладене розмір аліментів суд визначає з урахуванням, що батьки спільно зобов`язанні утримувати дітей до їх повноліття та інших обставин, що мають істотне значення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

В даному випадку, позивач наводить обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо припинення стягнення з нього аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , оскільки з липня 2025 року син проживає з ним та перебуває на його утриманні.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів. Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті можливість скасування їх присудження.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення у справі, зокрема, з одержувачем аліментів чи з їх платником.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц щодо звільнення від сплати аліментів, з урахуванням предмета цієї категорії спорів (припинення стягнення аліментів на утримання дитини, звільнення від сплати заборгованості), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 Сімейного кодексу України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.

Висновки щодо застосування указаних норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 760/32225/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 307/1186/17.

При дослідженні матеріалів справи у їх сукупності судом об`єктивно встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає з матір`ю на користь якої були стягнуті аліменти з позивача - батька дитини, а проживає зі своїм батьком ОСОБА_3 з липня 2025 року.

Відтак, враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, судову практику, що склалася при вирішенні аналогічних справ, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2022 у справі № 759/3089/22.

При цьому, при вирішенні питання про момент припинення стягнення аліментів у справі, що розглядається, суд зауважує, що таке припинення здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою запобігання необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з ним не проживала і знаходилась у платника аліментів, а тому стягнення аліментів має бути припинено з дати подання позову до суду, тобто з 18 липня 2025 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача щодо припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Моральне виховання та матеріальне утримання дітей є одним із найголовніших та найважливіших обов`язків батьків, що випливає з усталених моральних принципів суспільства й чинного законодавства. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.

Способи виконання обов`язків батьків щодо утримання дитини за загальним правилом визначаються за домовленістю між ними. При відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, той із батьків, з ким проживає дитина, має право на стягнення аліментів у судовому порядку.

Суд вважає, що посилання представника відповідача про взаємоутримання відповідачем молодшого сина є необґрунтованим, адже не входить в предмет доказування, суттєвим є проживання дитини з тим, хто вимагає стягнення аліментів та обов`язку обох батьків брати участь в утриманні дитини. Факт проживання сина ОСОБА_7 разом з позивачем встановлений та відповідачем не надано доказів своєї участі в його утриманні.

Частиною 2 ст.182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Зважаючи на вищевикладене, а також виходячи з того, що позивач разом з відповідачкою повинні забезпечити дитині рівень життя, необхідний і достатній для його нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, виходячи з рівності прав та обов`язків батьків щодо дітей, суд приходить до висновку що позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_7 з 18 липня 2025 року до його повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_7 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позов, суд виходить з того, що згідно з ч.2 ст.182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів, який з 01 січня 2026 року становить 3 512,00 грн.

Позивачем не надано доказів щодо можливості сплати відповідачем аліментів у розмірі, вищому ніж розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню аліменти на утримання сина ОСОБА_7 до його повноліття у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - 1 756,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позовні вимоги щодо припинення стягнення з позивача на користь відповідача нарахованої заборгованості по аліментам є недоведеними позивачем та необґрунтованими належними та допустимими доказами, а тому суд в цій частині залишає позовні вимоги без задоволення.

З огляду на положення п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць необхідно допустити до негайного виконання.

З урахуанням викладеного, керуючись ст.ст. 263-265, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів задовольнити частково.

Припинити нарахування та стягнення аліментів з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), стягнутих рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 2 744,00 грн з 18 липня 2025 року по 12 травня 2026 року включно.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 18 липня 2025 року по 12 травня 2026 року включно у розмірі 1 756,00 гривень.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Інформація про учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний 29.09.2026.

Суддя Ю.О. Твердохліб