Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №756/13768/26 — Оболонський районний суд міста Києва

23.09.2026 Справа № 756/13768/26

Справа № 756/13768/26

Провадження № 3/756/3885/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Белоконна І.В., розглянувши матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

за ст. 124 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 733237, 30.07.2026 року о 16 годині 05 хвилин у м. Києві по просп. Степана Бандери, 36, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Nissan Rogue», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив вимоги підпункту «б» пункту 2.3 та пункту 10.3 Правил дорожнього руху України, що призвело до зіткнення з автомобілем «Mercedes Benz GLE 350D», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення не визнав, з обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення, не погодився. Підтримав письмові пояснення, надані ним на місці дорожньо-транспортної пригоди, та пояснив, що рухався крайньою правою смугою, призначеною для з`їзду з основної дороги до паркінгу ТРЦ «Блокбастер», у заторі та на малій швидкості, завчасно увімкнув правий покажчик повороту та розпочав повільне зміщення, попередньо переконавшись у безпечності маневру. Водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350D», який рухався позаду в тій самій смузі з більшою швидкістю, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив ковзний удар у праву передню бокову частину автомобіля «Nissan Rogue».

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Погребняк В.О. подав до суду клопотання від 04.09.2026 року про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, яке підтримав у судовому засіданні в повному обсязі. Захисник зазначив, що працівниками поліції не було всебічно, повно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, не встановлено дійсного механізму дорожньо-транспортної пригоди, а висновок про порушення саме ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху зроблено без будь-якого технічного дослідження та без урахування розташування транспортних засобів і характеру їх пошкоджень.

На підтвердження своїх доводів сторона захисту надала висновок експерта № 56 від 01 вересня 2026 року за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи, яким спростовано порушення ОСОБА_1 обох пунктів Правил дорожнього руху, що ставляться йому у вину протоколом.

Інший учасник дорожньо-транспортної пригоди – водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350D», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 ,, який у розумінні статті 269 КУпАП має процесуальний статус потерпілого, викликався до суду судовими повістками про виклик, направленими за адресою, зазначеною в матеріалах справи, проте в судові засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, письмових заперечень щодо клопотання сторони захисту та висновку експерта до суду не направив.

Відповідно до статті 269 КУпАП потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає обов`язкової участі потерпілого у розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, а реалізація наданих йому процесуальних прав є його правом, а не обов`язком.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (заява № 11681/85) зазначив, що особа, яка є учасником судового провадження, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Крім того, на офіційному вебпорталі «Судова влада України» в режимі онлайн оприлюднюються дата і час кожного судового засідання, за допомогою чого будь-яка особа може отримати актуальну інформацію щодо стану розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлявся належним чином, його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, а подальше відкладення розгляду призведе до безпідставного затягування провадження та порушення строків, визначених статтями 38 та 277 КУпАП, суддя вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у ній матеріалів.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, дослідивши матеріали справи, клопотання захисника про закриття провадження та долучений до нього висновок експерта, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суддя дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, з огляду на таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 124 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Диспозиція статті 124 КУпАП є бланкетною та відсилає до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР). Відтак обставинами, які підлягають обов`язковому з`ясуванню в цій категорії справ, є те, в чому саме виразилося порушення особою конкретних вимог ПДР, чи перебуває таке порушення у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а також чи наявна вина особи у цьому порушенні.

Склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, є матеріальним. Для притягнення особи до відповідальності необхідним є встановлення сукупності трьох обов`язкових елементів об`єктивної сторони: 1) протиправного діяння у вигляді порушення учасником дорожнього руху конкретних вимог ПДР; 2) суспільно шкідливих наслідків у вигляді пошкодження транспортних засобів чи іншого майна; 3) причинного зв`язку між порушенням ПДР саме цією особою та наслідками, що настали. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає склад адміністративного правопорушення.

Аналогічний підхід закріплено у пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідно до якого пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху. У пункті 24 цієї ж постанови Пленуму звернено увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, та наголошено, що в постанові необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок суду, та зазначити мотиви відхилення інших доказів.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постанові від 24 березня 2020 року у справі № 130/720/17 (провадження № 51-2134км19) виклав правову позицію, відповідно до якої при встановленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії особи, яка керує транспортним засобом, так і наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Хоча зазначений висновок сформульовано у кримінальному провадженні за статтею 286 КК України, суддя вважає його застосовним і до справ за статтею 124 КУпАП, оскільки об`єктивна сторона обох складів побудована за однаковою конструкцією «порушення ПДР – наслідки – причинний зв`язок» і відрізняється лише характером та тяжкістю наслідків.

Крім того, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 632/313/16-к (провадження № 51-2113км19) зазначено, що відповідальність водія виключається, якщо інший водій допустив порушення ПДР, яке перебуває у причинному зв`язку з наслідками, що настали, а також якщо дорожня обстановка давала водію підстави розраховувати на додержання Правил іншим водієм, оскільки відповідно до пункту 1.4 ПДР кожен учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

На підтвердження вини ОСОБА_1 до протоколу про адміністративне правопорушення долучено схему місця дорожньо-транспортної пригоди, письмові пояснення учасників пригоди та фотознімки з місця події. Будь-яких інших доказів, зокрема відеозаписів моменту зіткнення, показань незалежних свідків-очевидців, результатів технічного (автотехнічного, транспортно-трасологічного) дослідження механізму зіткнення, матеріали справи не містять.

Суддя зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є беззаперечним доказом вини особи, а фактично є актом формулювання обвинувачення, який підлягає оцінці судом разом з іншими доказами у справі. Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року у справі № 199/7360/17 зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальною дією, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, і підлягає оцінці суду як доказ під час розгляду справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а непідтвердження вчинення правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 Верховний Суд наголосив, що навіть сам факт визнання особою своєї вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності притягнення її до відповідальності і не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення відповідних обставин. Тим більше такий обов`язок не може вважатися виконаним у ситуації, коли особа свою вину заперечує, а її позиція підтверджується висновком експерта.

Що стосується письмових пояснень ОСОБА_2 , наданих на місці пригоди, суддя не вбачає підстав для визнання їх достатнім доказом вини ОСОБА_1 , оскільки вони є поясненнями іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, в судовому засіданні ці пояснення ним не підтверджені, ОСОБА_2 у суді не опитувався, що позбавило сторону захисту можливості поставити йому запитання, а викладена в них версія події не узгоджується з висновком експерта, який ґрунтується на об`єктивних даних – характері, локалізації та напрямку деформації пошкоджень обох транспортних засобів. Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 560/751/17 дійшов висновку, що письмові пояснення осіб, які не були допитані в судовому засіданні, не є належними доказами вчинення правопорушення.

Стороною захисту надано висновок експерта № 56 від 01 вересня 2026 року, складений за результатами інженерно-транспортної експертизи судовим експертом ОСОБА_3 , який має кваліфікацію судового експерта за експертними спеціальностями 10.1 «Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортних пригод» та 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» (свідоцтва № 63-22/П та № 64-22/П від 24 травня 2022 року, видані на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України).

У ході дослідження експертом, шляхом аналізу схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, пояснень учасників, фотознімків з місця пригоди та пошкоджень транспортних засобів, а також масштабного моделювання із застосуванням програмного комплексу V-SIM 4.0, встановлено механізм виникнення пригоди, а саме: автомобіль «Nissan Rogue» рухався в крайній правій смузі та почав зміщення у смугу розгону-гальмування, а автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D», який рухався позаду в тій самій смузі, змістився вправо та контактував лівою передньою боковою частиною з правою передньою боковою частиною автомобіля «Nissan Rogue»; зіткнення сталося в смузі руху, по якій рухалися обидва транспортні засоби, при цьому автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D» смугу розгону-гальмування не займав.

Виходячи з напрямку деформуючих зусиль (на автомобілі «Mercedes Benz GLE 350D» – спереду назад, на автомобілі «Nissan Rogue» – ззаду наперед), експертом встановлено, що автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D» рухався з більшою швидкістю та здійснював випередження автомобіля «Nissan Rogue», чим зменшив боковий інтервал між транспортними засобами та створив небезпеку для руху. Крім того, експертом встановлено, що автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D» наближався до автомобіля «Nissan Rogue» ззаду та не перебував у полі зору водія ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останній не мав технічної можливості завчасно виявити небезпеку та запобігти зіткненню своїми односторонніми діями.

За результатами дослідження експерт дійшов таких висновків:

– в заданій дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля «Mercedes Benz GLE 350D», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, які знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди;

– в даній дорожньо-транспортній ситуації вбачити в діях водія автомобіля «Nissan Rogue», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 невідповідності вимогам підпункту «б» пункту 2.3 та пункту 10.3 Правил дорожнього руху, які б знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, не має підстав технічного характеру;

– в даній дорожньо-транспортній ситуації з технічної точки зору вбачити в діях водія автомобіля «Nissan Rogue», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 невідповідності вимогам будь-яких пунктів Правил дорожнього руху, які б знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, не має підстав технічного характеру;

– в заданій дорожньо-транспортній ситуації, з технічної точки зору, причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди є невиконання водієм автомобіля «Mercedes Benz GLE 350D», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вимог пунктів 10.1, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Висновок експерта прямо передбачений статтею 251 КУпАП як самостійне джерело доказів у справі про адміністративне правопорушення.

Суддя не може самостійно проводити інженерно-технічні розрахунки та встановлювати механізм дорожньо-транспортної пригоди, оскільки це потребує спеціальних знань, а може лише надати правову оцінку наданим доказам з юридичної точки зору. Висновок експерта № 56 від 01.09.2026 року складено особою, яка має необхідну кваліфікацію та право на проведення відповідних видів експертних досліджень, висновок є повним, мотивованим, містить опис застосованих методів дослідження та вихідних даних, узятих з матеріалів справи, його висновки узгоджуються з характером і локалізацією пошкоджень транспортних засобів, зафіксованих на місці події, та з поясненнями ОСОБА_1 . Жодних доказів, які б спростовували висновки експерта, матеріали справи не містять, клопотань про призначення іншої (повторної, додаткової) експертизи учасниками провадження не заявлялося. За таких обставин у судді відсутні підстави ставити під сумнів достовірність і допустимість зазначеного висновку.

Відповідно до пункту 10.3 ПДР у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.

Висновком експерта встановлено, що зіткнення транспортних засобів сталося в смузі руху, по якій рухалися обидва транспортні засоби, а перестроювання в іншу смугу руху водій автомобіля «Nissan Rogue» ОСОБА_1 на момент зіткнення не здійснив. Автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D» смугу розгону-гальмування, у яку зміщувався ОСОБА_1 , не займав і по ній не рухався. Отже, обов`язок дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по смузі, на яку водій має намір перестроїтися, у ОСОБА_1 не виникав, а тому порушення ним пункту 10.3 ПДР не знайшло свого підтвердження.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2.3 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Зазначена норма має загальний, декларативний характер і встановлює загальні обов`язки водія. Вона може бути поставлена особі у вину лише в поєднанні з конкретним пунктом ПДР, вимоги якого водій не виконав і невиконання якого перебуває у причинному зв`язку з наслідками. Самостійною підставою для притягнення особи до відповідальності за статтею 124 КУпАП посилання на підпункт «б» пункту 2.3 ПДР без встановлення конкретного порушеного пункту Правил бути не може, оскільки в такому разі об`єктивна сторона правопорушення залишається невизначеною, а обвинувачення - неконкретизованим.

Оскільки порушення ОСОБА_1 пункту 10.3 ПДР не підтвердилося, а інших конкретних пунктів ПДР, які б він порушив, протокол не містить, то порушення ним підпункту «б» пункту 2.3 ПДР не може вважатися встановленим. Такого ж висновку дійшов і експерт, зазначивши, що невідповідностей вимогам підпункту «б» пункту 2.3 ПДР у діях ОСОБА_1 , які б перебували у причинному зв`язку з пригодою, немає підстав технічного характеру вбачати. Крім того, експертом встановлено, що ОСОБА_1 не мав технічної можливості виявити небезпеку та запобігти зіткненню, оскільки автомобіль «Mercedes Benz GLE 350D» наближався ззаду та не перебував у полі його зору.

Суддя зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення фактично є актом обвинувачення, у якому формулюються суть та кваліфікація правопорушення, і суд, розглядаючи справу, не вправі самостійно змінювати фабулу обвинувачення, викладену в протоколі, доповнювати її іншими пунктами ПДР або відшукувати докази вини особи, оскільки, діючи таким чином, суд неминуче перебирав би на себе функції сторони обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного та безстороннього органу правосуддя.

Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08) дійшов висновку, що за відсутності сторони обвинувачення в судовому розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, який сам формулює та підтримує обвинувачення, неминуче перебирає на себе функції обвинувача, що є порушенням вимоги об`єктивної безсторонності суду, гарантованої пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас висновок експерта щодо дій водія ОСОБА_2 суддя враховує виключно в тій частині, в якій він стосується встановлення механізму пригоди та відсутності причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 і наслідками, що настали. Питання про наявність чи відсутність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення не є предметом розгляду в цій справі, а тому суддя такої оцінки не надає.

Статтею 62 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, та кожна людина вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини у рішеннях по справі «Лавентес проти Латвії» та «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно з яким винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Однак, Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення в даному конкретному випадку, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи, оскільки не є імперативним фактом доведеності її вини та не відповідає стандарту доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів (рішення Європейського суду з прав людини від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Така доведеність може «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, зокрема на принципі презумпції невинуватості.

У Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово поширював гарантії статті 6 Конвенції, встановлені для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (рішення у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» від 08 червня 1976 року, «Озтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року, «Лутц проти Німеччини» від 25 серпня 1987 року, «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року). У пункті 21 рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення особою правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06 грудня 1988 року).

У рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Згідно з пунктом 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події. Наявність обставин, яким версія, викладена в протоколі, не може дати розумного пояснення, або які свідчать про можливість іншої версії події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Аналізуючи досліджені докази в їх сукупності, суддя встановив, що версія події, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 733237 від 30.07.2026 року, не підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами та спростовується висновком експерта № 56 від 01.09.2026 року, який узгоджується з поясненнями ОСОБА_1 , а також з характером, локалізацією та напрямком деформації пошкоджень обох транспортних засобів.

Під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження порушення ОСОБА_1 підпункту «б» пункту 2.3 та пункту 10.3 ПДР, так само як і наявність причинного зв`язку між його діями та зіткненням транспортних засобів і заподіяними пошкодженнями. Отже, у діях ОСОБА_1 відсутні обов`язкові ознаки об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, - протиправне діяння у вигляді порушення ПДР та причинний зв`язок між таким діянням і наслідками, а відтак відсутній і склад зазначеного адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин клопотання захисника підлягає задоволенню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП – закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Оскільки провадження у справі закривається, а адміністративне стягнення не накладається, відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 8, 19, 62 Конституції України, статтями 1, 7, 9, 124, 245, 247, 251, 252, 268, 269, 276, 277-2, 280, 283, 284, 285, 287, 294 КУпАП, суддя –

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Погребняка Володимира Олексійовича про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 КУпАП, до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було оскаржено.

Суддя І.В. Белоконна