Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №755/15517/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/15517/24

Провадження №: 2/755/335/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, у якому, просить суд:

1) визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 2943/10000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,2 кв.м., житлова площа 51,9 кв.м.;

3) визнати 7057/10000 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,2 кв.м., житлова площа 51,9 кв.м., спадщиною за ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

4) покласти судові витрати на відповідачів.

Свої заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.12.2007 між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено шлюб. 09.12.2014 ОСОБА_9 , в інтересах сім`ї було укладено договір №26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав з ТОВ «ФСВ». Відповідно до умов вказаного Договору, ОСОБА_9 придбав майнові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , з наступними характеристиками: квартира, будівельний АДРЕСА_3 , кількість кімнат 1, загальна площа 33,9 кв.м., поверх 5, вартістю 472 060, 21 грн. 11.12.2014 ОСОБА_9 за рахунок спільних коштів подружжя було сплачено зазначену вище вартість майнових прав на об`єкт нерухомого майна.

03.01.2015 шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 за взаємною згодою було розірвано. 05.10.2015 ОСОБА_9 уклав з ТОВ «ФСВ» додаткову угоду №1 до Договору №26/1/1К2, відповідно до умов якої було змінено об`єкт нерухомого майна з квартири будівельний №1к2, кількість кімнат 1, загальна площа 33,9 кв.м., поверх 5, на квартиру будівельний АДРЕСА_4 . Відповідно до п.2.1 вказаної додаткової угоди, при зміні об`єкту нерухомості вартість майнових прав за згодою сторін збільшується на 342 000 грн. 06.10.2015 ОСОБА_9 за рахунок власних коштів сплатив ТОВ «ФСВ» 342 000 грн збільшення вартості майнових прав. 05.04.2016 між ОСОБА_9 та ТОВ «ФСВ» було укладеного Додаткову угоду №2 до Договору №26/1/1К2, відповідно до умов якої за результатами обмірів номер квартири змінений на №35 та ТОВ «ФСВ» зобов`язується повернути ОСОБА_9 12 141,90 грн. Таким чином, вартість майнових прав сплачених ОСОБА_9 за придбання квартири складає 801 918,31 грн (472 060,21 + 342 000 - 12 141,90), з яких 472 060,21 грн (58,86%) було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_12 . 09.11.2016 право власності на квартиру АДРЕСА_5 було зареєстровано за ОСОБА_9 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 14.10.2018 ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_13 та змінила прізвище на ОСОБА_14 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Спадкоємцями за ОСОБА_9 є ОСОБА_3 за заповітом та непрацездатні батьки спадкодавця - ОСОБА_5 і ОСОБА_7 , які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Спадкова справа за померлим ОСОБА_9 відкрита приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк Оленою Юріївною за № 11/2022. Оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_5 було зареєстровано за ОСОБА_9 09.11.2016, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 , остання позбавлена можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право власності на частку у спільному сумісному майні, придбаному подружжям за час шлюбу. Враховуючи, що 58,86% вартості квартири було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , позивачка має право на визнання судом квартири АДРЕСА_5 , спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права власності на частку у спільному сумісному майні, придбаному подружжям за час шлюбу.

Враховуючи, що у разі поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, то позивачці належить % від вказаної частки, що складає 29,43% (58,86%/2 = 29,43) або 2943/10000. За таких обставин, позивачка просить суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 2943/10000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Арапіної Н.Є. від 11.10.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, учасникам справи роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

19.11.2024 від представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви. Крім того, цього ж дня до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, клопотання про зобов`язання позивача надати оригінали доказів, клопотання про виклик свідків.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову зазначила, що твердження позивачки, стосовно того, що майнові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 33,9 кв.м. придбані за рахунок спільних коштів подружжя нічим не підтверджується. Позивачкою не надано жодного доказу того, що спірне майно було придбане внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Відповідно до наданих позивачкою документів, остання взагалі не конкретизує власні джерела походження коштів для оплати вартості квартири, яку вона просить визнати об`єктом спільної сумісної власності.

Згідно листа Голови ОСББ «Юності 8-А» від 08.11.2024: « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_5 в період з грудня 2016 року по день смерті ОСОБА_9 . Разом із подружжям однією сім`єю весь час проживали й діти ОСОБА_3 , а саме: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За час спільного сімейного життя, подружжя вело спільне господарство, приймало взаємну участь у витратах на утримання житла, покращення житла та його ремонт. Подружжя разом відвідувало збори ОСББ та завжди цікавились життям будинку, допомагали, зарекомендували себе як добропорядні люди». Згідно довідки Голови ОСББ «Юності 8-А» від 08.11.2024 про розмір платежів за житлово-комунальні послуги вбачається, що ОСОБА_3 з квітня 2022 року здійснює сплату внесків за житлово-комунальні послуги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (розмір сплаченої суми з 01.04.2022 по 01.11.2024 - 33 540 грн). Звертає увагу суду на те, що під час допиту свідка ОСОБА_3 підтверджує сімейні зв`язки між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 з 2014 року.

Додатково зазначає, що ОСОБА_5 зверталась до суду з позовом про визнання недійсним заповіту від 06.04.2022, складеного ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_3 . Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/3949/22 від 12.12.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_5 про визнання заповіту недійним залишено без розгляду. Разом з тим, наголошує, що позивачка у справі протягом трьох років після розірвання шлюбу не зверталася до суду із позовом про поділ майна, що є предметом розгляду.

23.12.2024 від представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив суд задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи визнання позову відповідачкою зазначив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_9 . Приблизно у 2004 році їх син познайомився з ОСОБА_10 і вони почали проживати разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_7 . 29.12.2007 ОСОБА_16 та ОСОБА_17 одружились. Десь у 2008-2009 році ОСОБА_18 отримала службове житло - квартиру за адресою: АДРЕСА_8 , і з того часу вони з ОСОБА_19 проживали в цій квартирі. З часом матеріальне становище сім`ї ОСОБА_9 та ОСОБА_20 покращилось і вони вирішили придбати квартиру. Тому, 09.12.2014 ОСОБА_9 в інтересах сім`ї було укладено договір №26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав з ТОВ «ФСВ». За цим договором, ОСОБА_9 придбав майнові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 достеменно відомо, що вартість майнових прав на об`єкт вказаного вище нерухомого майна у розмірі 474 060,11 грн. були сплачені 11.12.2014 її сином ОСОБА_21 за рахунок спільних коштів подружжя з ОСОБА_22 .

У січні 2015 року ОСОБА_16 переїхав проживати знов до матері у квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , пояснюючи це тим, що вони вже десять років живуть з ОСОБА_23 , а дітей в них немає. При розлучені між ОСОБА_21 та ОСОБА_22 жодних майнових спорів, в т.ч. стосовно сплачених 474 060,11 грн за придбання майнових прав на квартиру не було, оскільки ОСОБА_19 пообіцяв ОСОБА_20 повернути половину вказаної суми після того, як квартиру буде добудовано та буде зроблений ремонт. Знаючи щирий характер ОСОБА_19 , а також, що він має високий рівень заробітку, ОСОБА_5 відомо, що ОСОБА_18 погодилась почекати і термінового повернення грошових коштів від ОСОБА_19 не вимагала, тобто спору про поділ спільного майна подружжя в них не було. Також, ОСОБА_5 підтверджує, що враховуючи високий рівень заробітку, ОСОБА_19 вже після розлучення з ОСОБА_23 , вирішив придбати більшу квартиру ніж вони планували відразу і 05.10.2015 уклав з ТОВ «ФСВ» додаткову угоду, якою було змінено об`єкт нерухомого майна з однокімнатної квартири, загальною площею 33,9 кв.м., на однокімнатну квартиру, загальною площею 53,9 кв.м., у тому ж будинку. Додаткову оплату за збільшення площі квартири у розмірі 342 000 грн, ОСОБА_9 здійснював за рахунок власних коштів. 09.11.2016 право власності на квартиру АДРЕСА_5 було зареєстровано за ОСОБА_9 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 трагічно загинув. Спадкоємцями за ним є ОСОБА_3 , як спадкоємиця за заповітом та непрацездатні батьки спадкодавця - ОСОБА_5 і ОСОБА_7 , які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Спадкова справа за померлим ОСОБА_9 перебуває у провадженні ПН КМНО Кирилюк О.Ю. Додатково зазначає, що у лютому 2023 року ОСОБА_3 звернулась з позовом, в якому просила суд встановити факт спільного проживання з ОСОБА_21 з серпня 2014 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнати квартиру АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_3 10.04.2024 рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі №753/2664/23 у задоволенні вказаних позовних вимог було відмовлено повністю. 11.09.2024 постановою Київського апеляційного суду вказане рішення Дніпровського районного суду міста Києва було залишено в силі і набуло законної сили. Враховуючи викладене, обставини на які посилається ОСОБА_3 у відзиві на позов, а саме, що ОСОБА_3 та ОСОБА_9 проживали однією сім`єю та купували квартиру АДРЕСА_5 спростовані рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі №753/2664/23 від 10.04.2024. Крім того, долученим до відзиву довідкам ОСББ «Юності8А», показам свідків про спільне проживання відповідачки з ОСОБА_21 , вказаним вище рішенням суду також надана правова оцінка, як неналежним доказам, а тому вказані обставини повторному встановленню та доказуванню не підлягають. Виходячи з того, що частина вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 у розмірі 472 060,21 грн, при загальній вартості майнових прав 801 918,31 грн, було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , то вказані майнові права є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу, з врахуванням того, що 342 000,00 грн з 801 918,31 грн. ОСОБА_16 сплатив за власні кошти.

Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва №98 від 18.03.25 відповідно до п.п.2.3.50 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, здійснено повторний автоматичний розподіл вказаної судової справи між суддями.

20.03.2025 цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , третя особа приватний нотаріус Київської міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, була передана в провадження судді Катющенко В.П., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21.03.2025 прийнято дану цивільну справу до свого провадження суддею Катющенко В.П., та продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

17.04.2025 від представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення у справі, у яких остання зазначила, що відповідачка ОСОБА_3 категорично не визнає позовні вимоги з підстав їх надуманості, необґрунтованості та штучного створення відповідачами ОСОБА_24 та ОСОБА_7 , які бажають збільшити свою частку у спадщині за рахунок колишньої дружини померлого ОСОБА_9 - ОСОБА_1 . Штучність вимог ОСОБА_1 також підтверджується і визнанням відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_24 позовних вимог. Як зазначалося у відзиві ОСОБА_1 жодного відношення до спірної квартири не має та не може мати з огляду те, що 09.12.2014 ОСОБА_9 уклав договір № 26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав з ТОВ «ФСВ», за яким придбав майнові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 33,9 кв.м. Разом з тим, вже 03.01.2015 шлюб між ОСОБА_25 та ОСОБА_1 розірвано за взаємною згодою сторін. Отже, заява про розірвання шлюбу була подана ОСОБА_9 та ОСОБА_1 до 03.12.2014, оскільки свідоцтво про розірвання шлюбу видано 03.01.2015. Тобто на момент укладення договору № 26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав з ТОВ «ФСВ», подружжя припинило свої шлюбні відносини, окремо проживало, мало стійкий намір розірвати шлюб та реалізувало свій намір у спосіб звернення до органів державної реєстрації актів цивільного стану. Подача спільної заяви про розірвання шлюб та укладення договору купівлі-продажу майнових прав свідчить про відсутність майнових претензій або їх вирішення до подачі заяви про розірвання шлюбу. ОСОБА_9 був обізнаний з вимогами законодавства і перебуваючи у шлюбі з наявністю не вирішеного майнового питання логічно не міг укласти договір про придбання майнових прав. Крім того, звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_5 зазначила, що їй як матері було достеменно відомо, що після розірвання шлюбу між її сином ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо поділу спільного майна подружжя. Крім того, про відсутність майнових претензій щодо поділу майна свідчить і та обставина, що до відкриття спадщини померлого ОСОБА_9 та ознайомлення з його заповідальним розпорядженням ОСОБА_1 до суду з жодними вимогами не зверталася, хоча з часу розірвання шлюбу вже пройшло 10 років. Додатково наголошує, що доказів, які б свідчили, що позивачка мала кошти для придбання майна, а також мала мету придбання майна у спільну власність при наявності поданої заяви про розірвання шлюбу, позивачкою до суду не надано.

02.06.2025 від представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надійшло клопотання про витребування копії матеріалів цивільної справи № 753/2664/23 з архіву Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалами постановленими в підготовчому судовому засіданні 02.06.2025 без оформлення окремих процесуальних документів, із зазначенням в протоколі судового засідання, задоволено клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про виклик свідків, відмовлено у задоволенні клопотання про зобов`язання позивача надати оригінали доказів.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.06.2025 заяву представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено та витребувано з Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) інформацію про те, чи звертався ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до відділу реєстрації актів цивільного стану із заявою про розірвання шлюбу, якщо так - надати її копію, належним чином засвідчену; з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи №755/2664/23.

17.06.2025 на виконання ухвали суду від 02.06.2025 від Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли витребувані докази.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07.07.2025 виправлено описку, допущену у другому абзаці резолютивної частини ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 02.06.2025 та вірно зазначено номер справи, яку слід витребувати з Дніпровського районного суду міста Києва №753/2664/23.

17.07.2025 на виконання ухвали суду від 02.06.2025 з відділу архівних справ Дніпровського районного суду міста Києва надійшли витребувані матеріали цивільної справи № 753/2664/23.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

Ухвалою постановленою в судовому засіданні 08.06.2026 без оформлення окремого процесуального документу, із зазначенням в протоколі судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про допит у якості свідка ОСОБА_26

28.07.2026 від представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшла заява про відмову від клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_27 .

Ухвалою постановленою в судовому засіданні 28.07.2026 без оформлення окремого процесуального документу, із зазначенням в протоколі судового засідання, прийнято заяву представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відмову від клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_27 .

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково суду пояснив, що після укладення шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_1 проживали у квартирі позивачки, яку остання отримала як службове житло. 09.12.2014 ОСОБА_9 уклав договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру. 11.12.2014 за рахунок спільних коштів подружжя було сплачено 329 858,10 грн. 03.01.2015 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 за взаємною згодою сторін було розірвано в органах РАЦС, при цьому жодних майнових претензій один до одного на той час сторони не заявляли. 05.10.2015 ОСОБА_9 уклав додаткову угоду № 1, якою було змінено об`єкт інвестування, а також здійснив доплату за рахунок власних коштів. Таким чином, за твердженням представника, 58,86 % вартості інвестування було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя. Зазначив, що позивачка не вимагала від ОСОБА_9 повернення сплачених коштів, а останній надалі здійснював ремонт у квартирі. При цьому ОСОБА_9 ніколи не заперечував того, що кошти на придбання майнових прав на квартиру були спільними коштами подружжя, у зв`язку з чим ОСОБА_1 , на думку представника, мала право претендувати на відповідну частку у квартирі. Також представник зазначив, що ОСОБА_9 трагічно загинув, а його спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_3 , водночас батьки ОСОБА_9 мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві. Додатково суду пояснила, що позивачка не має жодного відношення до спірної квартири. Зазначила, що 09.12.2014 ОСОБА_9 уклав договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, а вже 03.01.2015 шлюб між позивачкою та ОСОБА_9 було розірвано. При цьому, заява про розірвання шлюбу була подана до 03.01.2015, тобто на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав сторони вже не проживали однією сім`єю та мали намір розірвати шлюб. Представник зазначила, що їй невідомо, за рахунок яких саме коштів ОСОБА_9 здійснював оплату за квартиру. Водночас, зі слів її довірительки, ОСОБА_9 самостійно збирав кошти та мав намір придбати квартиру виключно для себе, оскільки стосунки із позивачкою у нього погіршились задовго до подачі ними заяви про розірвання шлюбу, а тому майно було набуте померлим за час окремого проживання із позивачкою, а тому є його особистою власністю. В подальшому, померлий та ОСОБА_3 спільно вирішили збільшили площу майбутньої нерухомості, у зв`язку з чим була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу майнових прав. Також представник вказала, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що кошти, внесені за договором, були спільними коштами подружжя, а також не доведено джерело їх походження. Крім того, зазначила, що до моменту смерті ОСОБА_9 , тобто протягом приблизно 8-10 років, позивачка не заявляла жодних майнових вимог щодо квартири чи компенсації сплачених коштів.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала. Додатково суду пояснила, що коли позивачка почала проживати разом із її сином, відповідачка прийняла її до сім`ї, оскільки вона була матеріально незабезпеченою та сиротою. Відповідачка допомагала їм, у тому числі готувала їсти, щоб вони мали можливість накопичувати власні кошти. Зазначила, що ОСОБА_3 та її син познайомився через Інтернет. За словами відповідачки, ОСОБА_3 має дітей від іншого шлюбу. Також пояснила, що позивачка телефонувала їй та повідомляла, що, можливо, вони з ОСОБА_19 ще поновлять стосунки. Відповідачка зазначила, що її син був юристом та, за її словами, зволікав із розірванням шлюбу, оскільки не хотів його розривати. У подальшому шлюб було розірвано вже після укладення договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру. Зі слів відповідачки, ініціатором розірвання шлюбу була ОСОБА_3 , якої вона та позивачка побоювалися. Також пояснила, що наприкінці 2014 року син повідомив їй про намір розлучитися. При цьому син продовжував проживати у квартирі позивачки як у 2014, так і у 2015 році. Коли приїжджав до неї, то постійно висловлював сумніви щодо розірвання шлюбу та не хотів цього. Щодо спірної квартири відповідачка пояснила, що її син розпочав робити там ремонт приблизно із середини 2016 року. На час проведення ремонту він проживав в її квартирі, а до цього проживав у квартирі позивачки. Точний час його переїзду до квартири по АДРЕСА_2 відповідачка не пам`ятає. Водночас зазначила, що ремонт у цій квартирі син робив близько двох років. Відповідачка наголошувала, що її син познайомився з ОСОБА_3 вже після того, як ним було внесено всі кошти за спірну квартиру на АДРЕСА_2 .

Представник відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав думку своєї довірительки про визнання позову.

Будучи допитаним у судовому засіданні, свідок ОСОБА_28 пояснив, що позивачка ОСОБА_1 є колишньою дружиною ОСОБА_9 та що він бачив їх разом. При цьому зазначив, що ОСОБА_19 неодноразово скаржився йому на позивачку у побутових питаннях, зокрема щодо приготування їжі та їхніх подружніх стосунків. За словами свідка, ОСОБА_9 ще задовго до офіційного розірвання шлюбу мав намір його припинити. Свідок не сприймав ОСОБА_1 та ОСОБА_9 як подружжя, оскільки не бачив їх разом на відпочинку чи інших заходах, а випадково зустрічав лише декілька разів. Свідок пояснив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 одружилися, ймовірно, у 2007 році, однак точної дати не пам`ятає, при цьому весілля вони не святкували. Приблизно за рік або більше до розірвання шлюбу вони вже не проживали разом. ОСОБА_9 переїхав до своїх батьків у квартиру на АДРЕСА_2 . Зі слів свідка, заяву про розірвання шлюбу вони подали приблизно у грудні 2014 року. Щодо стосунків ОСОБА_9 з ОСОБА_3 свідок зазначив, що вони познайомилися приблизно у 2012-2013 роках, а у 2013 році вже перебували у стосунках. На початку 2014 року ОСОБА_3 приїжджала до батьків ОСОБА_9 , де на той час проживав ОСОБА_19 , та деякий час перебувала разом із ними в їх квартирі. Також у 2013 році вони їздили разом відпочивати за кордон. За словами свідка, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 перебували у хороших стосунках, він ставився до неї бережно та з любов`ю. Свідок неодноразово бував у них у гостях, зокрема зустрічав із ними Новий рік. Разом із ними проживала донька ОСОБА_3 , яка на той час ходила до школи. Щодо придбання спірної квартири свідок пояснив, що ще на етапі її будівництва ОСОБА_9 розповідав йому про те, що купує квартиру та планує проживати в ній разом із ОСОБА_3 . Свідок зазначив, що, наскільки йому відомо, ОСОБА_3 продала автомобіль для внесення коштів за квартиру. Свідок також пояснив, що ремонт у спірній квартирі ОСОБА_9 робив самостійно. Вважав, що ОСОБА_1 могла взагалі не знати про придбання цієї квартири, оскільки ОСОБА_19 розповідав йому про намір проживати там саме з ОСОБА_3 . Щодо фінансових обставин колишнього подружжя свідок зазначив, що ОСОБА_1 працювала військовослужбовицею та мала невеликий дохід, тоді як дохід ОСОБА_9 був заможнім. Також свідок пояснив, що після розірвання шлюбу не знає, чи підтримував ОСОБА_9 стосунки з ОСОБА_1 . Водночас йому відомо, що протягом декількох місяців після розірвання шлюбу ОСОБА_19 оплачував комунальні послуги у квартирі позивачки, оскільки, за його словами, у неї не було на це коштів. Щодо інших членів сім`ї ОСОБА_9 свідок пояснив, що з ОСОБА_5 , матір`ю ОСОБА_19 , особисто практично не спілкувався, лише вітався, а знав її переважно зі слів сина. ОСОБА_29 , батька ОСОБА_19 , бачив лише здалеку та особисто з ним не спілкувався. Свідок зазначив, що до дня смерті ОСОБА_9 вони підтримували близькі стосунки, часто спілкувалися телефоном та зустрічалися особисто. ОСОБА_19 не скаржився на стан свого здоров`я, у зв`язку з чим свідок не припускав наявності у нього серйозних проблем зі здоров`ям.

Будучи допитаним у судовому засіданні, свідок ОСОБА_30 пояснив, що з ОСОБА_9 познайомився у 2002 році, після чого вони товаришували, а більш тісно почали спілкуватися приблизно з 2014 року. Вони часто зустрічалися, разом відпочивали. ОСОБА_9 був приблизно на 5-6 років старший за свідка. Позивачку ОСОБА_1 свідок особисто не знає та ніколи її не бачив, однак йому було відомо, що вона є колишньою дружиною ОСОБА_9 . ОСОБА_3 свідок знає добре з кінця 2013 - початку 2014 року та сприймав її як цивільну дружину ОСОБА_9 . ОСОБА_5 та ОСОБА_29 , батьків ОСОБА_19 , бачив лише декілька разів. Щодо шлюбу ОСОБА_9 з ОСОБА_1 свідок пояснив, що вони перебували у шлюбі приблизно з 2008 року. Спочатку проживали у батьків ОСОБА_19 , а згодом - у квартирі ОСОБА_1 , яку вона отримала як військовослужбовиця. Коли між ними виникали сварки, ОСОБА_19 переїжджав до батьків. Точної дати розірвання шлюбу свідок не пам`ятає, однак зазначив, що на момент початку стосунків ОСОБА_19 з ОСОБА_3 він ще декілька місяців перебував у шлюбі з ОСОБА_1 . За словами свідка, стосунки між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були непростими. ОСОБА_19 розповідав йому, що вони сварилися, кожен із них мав стосунки з іншими людьми. Свідок також зазначив, що дітей у них не було, при цьому, наскільки йому відомо, вони могли намагатися скористатися процедурою ЕКЗ, однак достовірно цього він не пам`ятає. Щодо стосунків ОСОБА_9 з ОСОБА_3 свідок пояснив, що вони почали зустрічатися приблизно у 2013 році. У 2014 році ОСОБА_3 протягом декількох місяців проживала у батьків ОСОБА_19 , приїжджала до них, брала участь у спільних зустрічах та привозила подарунки. Оскільки її діти на той час проживали у Черкасах, вони їздили один до одного. Свідок зазначив, що ОСОБА_9 добре ставився до ОСОБА_3 та її доньки, піклувався про останню. У подальшому вони проживали разом. За словами свідка, ОСОБА_31 та її донька були найближчими для ОСОБА_19 людьми. Щодо придбання спірної квартири свідок пояснив, що ОСОБА_9 розповідав йому про придбання квартири у новобудові та зазначав, що сам збирав на неї кошти. За словами свідка, ОСОБА_19 розповідав про це й іншим людям. Коли ОСОБА_9 інвестував кошти у квартиру, то на той час проживав у батьків. Ближче до 2015 року почав орендувати квартиру. Свідок також зазначив, що ОСОБА_9 працював у серйозного бізнесмена, і, на його думку, останній міг допомогти ОСОБА_19 з придбанням квартири. Водночас зазначив, що ОСОБА_19 продовжував збирати кошти на квартиру самостійно. Щодо внесення коштів та ремонту квартири свідок пояснив, що автомобіль, який належав ОСОБА_3 , було продано приблизно за 20-25 тисяч доларів США, а отримані кошти, за його словами, були використані на ремонт квартири. До початку ремонту свідок у квартирі не був, а відвідав її вже після його завершення. Зазначив, що ремонт у квартирі робили ОСОБА_9 та ОСОБА_3 . Влітку 2016 року ОСОБА_3 разом із донькою остаточно переїхали до квартири ОСОБА_19 . Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_9 деякий час оплачувати їй комунальні послуги, оскільки був доброю людиною. При цьому він не знає, чи підтримували вони інші стосунки після розлучення, однак впевнений, що вони не проживали разом, оскільки ОСОБА_19 вже мав стосуки з ОСОБА_32 . Після початку повномасштабної війни ОСОБА_3 разом із донькою виїхали, а ОСОБА_9 залишився та запросив до себе пожити друга, оскільки було страшно перебувати самому. Також свідок пояснив, що за декілька днів до смерті ОСОБА_9 спілкувався з ним та помітив, що той був пригнічений. Йому також було відомо про перенесену ОСОБА_19 травму голови та шиї, у зв`язку з чим, на думку свідка, він потребував лікування. Крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_9 розповідав йому про конфлікти з матір`ю щодо його стосунків із жінками. Свідок був присутній під час однієї з телефонних розмов, у ході якої мати ОСОБА_19 негативно висловлювалася як щодо ОСОБА_1 , так і щодо ОСОБА_3 .

Відтак, суд, вислухавши позиції учасників справи, пояснення свідків, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 29.12.2007 зареєстрували шлюб у Малозагорівській сільській раді Березнянського району Чернігівської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 01. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_33 (т.1, а.с.8).

09.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФСВ» (далі - Продавець) та ОСОБА_9 (далі - Покупець) укладено Договір № 26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав (далі - Договір), за умовами п.2.1 якого, Продавець продає, а Покупець купує Майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж (т.1, а.с.9-17).

Відповідно до п.2.2 Договору, сторони домовились, що Об`єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, є Об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_2 з наступними характеристикам: квартира, будівельний АДРЕСА_3 ; 1 кімната; 33,9 кв.м., 5 поверх (т.1, а.с.9-10).

Згідно п.4.2-4.3 Договору, орієнтована загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості в день укладення цього Договору складає 472 060,21 грн, в тому числі ПДВ 20%. Покупець з дня підписання Договору, зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок Продавця 100 % вартості Майнових прав на Об`єкт нерухомості, зазначеної в п.4.2 Договору за наступним графіком: до 11.12.2014 - 472 060,21 грн (т.1, а.с.11).

Покупець має право до запланованої дати введення Об`єкту капітального будівництва в експлуатацію, за умови отримання письмової згоди Продавця та сплати винагороди Продавцеві змінити Об`єкт нерухомості на інший з переліку об`єктів нерухомості, що є у пропозиції Продавця (п.5.3.1.3 Договору).

11.12.2014 ОСОБА_9 сплатив грошові кошти в розмірі 472 060,21 грн за Договором № 26/1/1К2 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 від 09.12.2014, що підтверджується платіжним дорученням № 1 (т.1, а.с.18).

03.01.2015 між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 розірвано шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис № 2 (т.1, а.с.26).

05.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФСВ» та ОСОБА_9 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 26/1/1К2 (далі - Додаткова угода № 1), за умовами п.1 якої, сторони дійшли обопільної згоди замінити пункт 2 (Предмет договору) (т.1, а.с.19-21).

Так, сторони домовились, що Об`єктом нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, є Об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_2 з наступними характеристикам: квартира, будівельний АДРЕСА_9 ; 1 кімната; 53,9 кв.м., 5 поверх (т.1, а.с.19).

Відповідно до п.2.1 Додаткової угоди №1, при зміні Об`єкту нерухомості (пункт 2.2 основного договору) вартість майнових прав за згодою сторін збільшується на 342 000 грн (т.1, а.с.20).

06.10.2015 ОСОБА_9 сплатив грошові кошти в розмірі 342 000 грн згідно Додаткової угоди № 1 до Договору № 26/1/1К2 від 05.10.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 87742519 (т.1, а.с.22).

05.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФСВ» та ОСОБА_9 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору купівлі-продажу майнових прав № 26/1/1К2 (далі - Додаткова угода № 2) (т.1, а.с.23).

Пунктами 2-4 Додаткової угоди № 2 встановлено, що за результатами обмірів фактична загальна площа квартири зменшилася відносно площі, вказаної в договорі на 0,8 кв.м. За результатами обмірів номер квартири був змінений на № 35. ТОВ «ФСВ» зобов`язано провести повернення вказаної різниці в розмірі 12 141,90 грн протягом трьох місяців з моменту підписання даної угоди (т.1, а.с.23).

Як вбачається з інформаційної довідки № 301837287 від 31.05.2022, за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 53,2 кв.м., житловою площею 51.9 кв.м., РНОНМ: 1083697880000, належить на праві приватної власності ОСОБА_9 (номер запису про право власності 17420469) (т.1, а.с.24-25).

06.04.2022 ОСОБА_9 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: «всю належну мені квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , я заповідаю ОСОБА_3 ». Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Даниловою О.О. та зареєстровано в реєстрі за № 155 (т.1, а.с.28).

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 515 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.29).

19.04.2022 ОСОБА_7 та ОСОБА_5 звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 в порядку статті 1241 ЦК України (т.1, а.с.31-32). Окрім того, 16.05.2022 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_9 звернулася ОСОБА_3 (т.1, а.с.30).

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 14.10.2018 зареєстрували шлюб у Печерському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис № 2024. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_14 (т.1, а.с.27).

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж правило містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Пунктом 3 частини першої цієї статті передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Презумпція права спільної сумісної власності подружжя, яке набуто ними у період шлюбу, може бути спростована в судовому порядку. При вирішенні такого спору необхідно з`ясувати час придбання майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна хоч у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, воно не може вважатися спільним сумісним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї особисті кошти воно придбане. Тому сам факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 546/912/16-ц, від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі № 760/16783/15 дійшов висновку, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України, передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тому можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Позивачка, звернулася до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у нерухомому майні, мотивуючи тим, що вона з 29.12.2007 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 , який 09.12.2014, в інтересах сім`ї уклав договір купівлі-продажу майнових прав та придбав майнові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , з наступними характеристиками: квартира, будівельний АДРЕСА_3 , кількість кімнат 1, загальна площа 33,9 кв.м., поверх 5, вартістю 472 060, 21 грн. 11.12.2014 ОСОБА_9 за рахунок спільних коштів подружжя сплатив вартість майнових прав на об`єкт нерухомого майна.

Судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав (09.12.2014), позивачка та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі. В той же час, після розірвання шлюбу (03.01.2015), ОСОБА_9 уклав додаткову угоду від 05.10.2015, відповідно до якої було змінено об`єкт нерухомого майна - на квартиру будівельний АДРЕСА_10 . Таким чином, був змінений об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу майнових прав та загальна площа квартири була збільшена з 33,9 кв.м. до 53,9 кв.м. Відповідно, була збільшена вартість, яку сплатив ОСОБА_9 з власних коштів, про що позивачка зазначала у позовній заяві.

З огляду на викладене вбачається, що ОСОБА_9 після розірвання шлюбу набув права власності на об`єкт нерухомості, відмінний від того, що був передбачений за договором купівлі-продажу майнових прав від 09.12.2014.

Суд наголошує, що визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. При цьому, позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що на момент сплати грошових коштів ОСОБА_9 в розмірі 472 060,21 грн за первісний об`єкт нерухомості, такі кошти були спільним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_12 .

Окрім того, суд зауважує, що ОСОБА_9 та ОСОБА_34 звернулися до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві із спільною заявою про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей. Заяву прийнято 02.12.2014 та зареєстровано в журналі за № 337/02/03-23; зареєстровано в Реєстрі за № 00007148394 (т.1, а.с.223).

Таким чином, на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав (09.12.2014), який нібито укладався в інтересах сім`ї, за твердженнями позивачки, подружжя ОСОБА_35 вже подало спільну заяву про розірвання шлюбу до органів РАГС, тобто прийняло рішення про припинення сімейних відносин, що виключає набуття майна одним із подружжя в інтересах сім`ї. При цьому, доказів набуття такого майна за спільні кошти подружжя, позивачкою суду не надано.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).

За вищевикладених обставин, суд не вбачає підстав для ототожнення первісних майнових прав, набуття яких відбулося під час шлюбу, з правом власності на об`єкт, який у подальшому був набутий ОСОБА_9 з урахуванням змінених після розірвання шлюбу умов договору.

З огляду на той факт, що ОСОБА_9 після розірвання шлюбу змінив об`єкт договору, тобто набув у власність інше майно, ніж те яке мав намір придбати укладаючи договір 09.12.2014, за умови, що 02.12.2014 подружжям ОСОБА_35 була подана спільна заява про розірвання шлюбу, що свідчить про відсутність у них шлюбних стосунків, що не спростовано позивачкою, та враховуючи те, що позивачка не довела походження грошових коштів внесених померлим саме як спільних коштів подружжя, суд доходить висновку, що права позивачки в даному випадку не порушені.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу і на наступне.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Статтею 71 СК України передбачено способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, відповідно до частин першої, другої, четвертої вказаної статті, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (стаття 1219 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Статтями 1217, 1223 ЦК України, передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Статтями 1281-1282 ЦК України регулюються питання пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців та обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Так, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

З огляду на викладене убачається, що в даному випадку, належним способом захисту прав позивачки є стягнення із спадкоємців компенсації частини грошових коштів внесених ОСОБА_9 за договором від 09.12.2014, за умови доведення нею, що такі грошові кошти були спільним майном подружжя.

У той же час, слід звернути увагу і на ту обставин, що за життя ОСОБА_9 , позивачка не заявляла вимог про таку компенсацію та матеріали справи не містять доказів існування на момент смерті ОСОБА_9 визнаного чи встановленого грошового зобов`язання останнього перед позивачкою.

Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин та характеру заявлених позовних вимог, підстав для визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачкою права власності на його частку, судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 71 Закону України «Про нотаріат», у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 570/997/19 вказано, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 266/5267/18; від 20.03.2019 у справі № 550/1040/16-ц; від 22.04.2020 у справі № 601/2592/18; від 22.04.2020 у справі № 127/23809/18; від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц; від 16.09.2020 у справі № 464/1663/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах. […] Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду».

В постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 339/369/18 вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Надаючи оцінку зібраним доказам по справі, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позивачка не довела наявності порушеного або оспорюваного права і при цьому, матеріали справи не містять доказів відмови нотаріуса в оформлені їй права на частку в спільному майні колишнього подружжя.

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, з урахуванням встановлених вище обставин, суд доходить висновку, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, в повному обсязі.

Щодо застосування строків позовної давності, то суд звертає увагу учасників справи на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц)».

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог як необґрунтованих, у зв`язку із відсутністю порушеного права позивачки, наслідки спливу строків позовної давності, у цій справі не застосовуються.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 368, 372, 392, 1216-1220, 1222, 1223, 1226, 1270, 1281, 1282 Цивільного кодексу України, ст.ст. 57, 60, 63, 69-72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-78, 89, 209, 210, 247, 263, 265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_8 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_11 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_7 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_7 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна (вул. Гната Хоткевича, 10, оф.10, м. Київ) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: