Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №521/21226/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 521/21226/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого-судді Козирського Є.С.,

секретаря Лепешенкової В.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,-

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2026 року за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла вищевказана позовна заява про поділ майна, в якій позивач просить суд визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 наступне майно: 1) нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 ; 2) майнові права в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» - квартиру АДРЕСА_2 та комору АДРЕСА_3 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на: майнові права в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» – квартиру АДРЕСА_2 та комору АДРЕСА_3 . Припинити право власності ОСОБА_2 на придбане у шлюбі майно, а саме: майнові права в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» – квартиру АДРЕСА_2 та комору АДРЕСА_3 .

В обгрунтування позову позивач зазначив, що 09.12.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4 . Позивачем та відповідачем під час шлюбу за спільні грошові кошти придбано нерухоме майно та майнові права, щодо розподілу яких виник спір: квартира АДРЕСА_1 , майнові права в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» на квартиру АДРЕСА_4 . Предметом спору – об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є: Нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , придбана за 36400 ам.дол. (станом на 02.12.2025 р. за курсом ам.дол. / грн. еквівалент 1 544 614 грн.) за договором купівлі-продажу 23.05.2024 р. та зареєстрована в рівних частках на 2х власників: позивача та відповідача Майнові права в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» за адресою АДРЕСА_5 (будівельний) за укладеними на ім`я відповідача Меморандумами, по яких позивачем сплачено внески у загальному розмірі відповідно Актів звірки на квартиру АДРЕСА_6 №АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р. Сплачено 796 487,80 грн. на паркувальне місце №8 за Меморандумом №АВ-04-00/П0008 від 26.12.2020 р. Сплачено 110 262,30 грн. на комору №36 №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021 р. за Меморандумом №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021 р. Сплачено 52 373,40 грн. Загалом за Меморандумами на майнові права сплачено 959 123,5 грн. На даний час сторони проживають окремо. В добровільному порядку відповідач не бажає поділити спільне сумісне майно.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому Відповідач категорично заперечує проти заявлених позовних вимог. Зазначає, що Позивач пропонує залишити за Відповідачем право власності на іноземну квартиру, на яку вони, як він зазначає, мають право власності в рівних частках, а за ним визнати право власності на українську квартиру в цілому, яка складається з трьох окремих об`єктів нерухомості, як було зазначено вище. Позивач намагається протиправно, у власних інтересах, використати іноземну нерухомість, яка, за його особистим твердженням у позовній заяві, належить подружжю в рівних частках для отримання всіх прав в повній мірі на українську квартиру. Як вбачається з доданих документів, 08 вересня 2020 року (тут доречно буде зазначити, що договір на українську квартиру укладено 16 вересня 2020 року), тобто зовсім напередодні придбання прав на українську квартиру, Відповідачем був проданий житловий будинок з земельною ділянкою за ціною, що складає еквівалент приблизно 20000, 00 доларів США. Вказаний будинок з земельною ділянкою був отриманий Відповідачем у якості спадщини та був її особистою власністю. Вважає очевидним, що саме за ці гроші і була придбана українська квартира, оскільки будь-які інші можливі джерела на фінансування придбання української квартири в Позивача були відсутні та, відповідно, не наводяться ним у власній позовній заяві. Отже, спірна квартира є особистою власністю Відповідача, оскільки придбана за її особисті кошти. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В ході розгляду справи представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив, що позивач неодноразово пропонував залишити на користь відповідача квартиру в Молдові в місті Бєльці та також автомобіль, залишивши за позивачем майнові права в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» на нерухоме майно. Однак відповідач не бажає прийняти варіант поділу майна, вартість якого є значно більшою, ніж вартість майнових прав які бажає отримати позивач. Відповідач вважає, що все майно - квартира в Молдові, автомобіль та майнові права належать лише їй особисто, про що відповідачем зазначено у відзиві на позов, однак відповідачем не надано жодного доказу походження коштів за яке це майно придбано.

Так, відповідно до укладених на ім`я відповідача персональними Меморандумами члена асоційованого кооперативу вартість майна вказана в доларах США та складає за наступними Меморандумами:

№ АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40,64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-му поверсі, вартістю 28389,00 дол.США;

№ АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020 р., на паркувальне місце № 8, вартістю 3888,00 дол.США;

№АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору №36, вартістю 1948,00 дол.США).

Загальна вартість майна за Меморандумами на час розгляду справи складає - 34225,00 доларів США та вказана вартість майна, що є предметом позову, відповідачем не заперечується.

Щодо незгоди відповідача, яка у відзиві зазначила що значна частка коштів (приблизно 20000,00 долл.США) за які придбано це майно є особистими коштами отриманими від продажу будинку та земельної ділянки в Молдові, тому майно є особистою власністю відповідача, слід зазначити. В обґрунтування права особистої власності майнових прав на майно в ОК “Артвіль”, відповідач надала до суду копії договору купівлі продажу від 08 вересня 2020 року раніше належного відповідачу в Молдові будинку та земельної ділянки, зазначивши у відзиві на позов, що саме за ці кошти вона придбала майнові права на нерухоме майно в ОК “Артвіль” та також підтвердила, що вона ніде не працювала та інших коштів у неї не було. Однак до відзиву відповідачем не надано жодного доказу про отримання відповідачем коштів, не надано жодної розписки чи акту передачі отриманих від покупця коштів за договором купівлі продажу в Молдові належного їй будинку та земельної ділянки від 08 вересня 2020 року. В договорі купівлі продажу будинку та земельної ділянки в Молдові від 08 вересня 2020 року, відсутні докази фактичного отримання відповідачем коштів та лише зазначено в пункті 3.1 договору - ціна продажу зазначеного нерухомого майна складає 282759,00 леїв, в пункті 3.2 договору зазначено - що ціна продажу була повністю сплачена готівкою, сьогодні до підписання цього договору, що не підтверджує фактичного отримання 282 759,00 леїв.

Позивач не надала до суду митної декларації про переміщення грошових коштів (леї, долар, євро, гривня) через державний кордон України в період між продажем майна в Молдові 08 вересня 2020 року та купівлею майнових прав в Україні за персональними Меморандумами від № АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , по якому сплачено 796 487,80 грн.; № АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020р. на паркувальне місце №8 по якому сплачено 110 262,30грн.; №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору №36 по якому сплачено 52 373,40 грн.

Станом на дату продажу 08 вересня 2020 року відповідачем будинку та земельної ділянки їх вартість становила 282759,00 леїв / 16,57 = 17065,00 доларів США (16,57 лей =1 доллар США). Станом на дату придбання відповідачем за персональними Меморандумами члена асоційованого кооперативу, по яких позивачем сплачено внески за Меморандумами вартість становила за меморандумами: № АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , сплачено 796 487,80 грн., (станом на 16.09.2020 по курсу НБУ, дол. США 28,0556 грн. 796 487,80 грн. ? 28,0556 грн.= 28389,00 дол.США); № АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020 р., на паркувальне місце № 8 по якому сплачено 110 262,30 грн., (станом на 26.12.2020 р., по курсу НБУ – 28,3547 грн. 110 262,30 грн. / 28,3547 грн.= 3888,00 дол.США); №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору № НОМЕР_1 по якому сплачено 52373,40 грн., (станом на 31.07.2021 р., по курсу НБУ – 26.8867 грн. 52373,40 ? 26.8867 грн. = 1948,00 дол.США). Загальна вартість за меморандумами становить в гривнях 959123,00 грн; вартість в дол. США = 34225,00 доларів США. Таким чином продаж будинку та земельної ділянки становить 17065,00 доларів США, тоді як вартість майнових прав становить 34225,00 доларів США, тобто вдвічі більшою.

Зазначає, що в Молдові квартиру продано за леї а куплено в Україні майнові права за гривню тобто це різні кошти і невідомо яким чином вони з`явилися у відповідача в Україні. Якщо відповідач вважає що саме за ці кошти придбано майнові права на квартиру в Одесі, то позивач вважає, що у відповідача перед покупцем в Молдові мабуть існували якісь борги, так як вона у відзиві зазначила, що ніде не працювала, інших коштів у неї не було, також це могло бути формальне переоформлення нерухомого майна з якихось інших міркувань. Сам по собі запис у договорі купівлі-продажу про те, що ціна продажу була сплачена до підписання договору, не підтверджує фактичного отримання відповідачем грошових коштів. Нотаріальне посвідчення договору в Республіці Молдова не передбачає перевірки або підтвердження фактичної передачі готівкових коштів між сторонами правочину, а лише фіксує їхні заяви щодо здійснення розрахунків. Таким чином, за відсутності розписки, акту приймання-передачі грошових коштів, банківських документів або інших доказів передачі коштів факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 282 759 молдовських леїв не може вважатися доведеним. Отже, за відсутності належних доказів отримання відповідачем грошових коштів від продажу нерухомого майна в Республіці Молдова, декларації ввезення коштів на які посилається відповідач не визнаючи права позивача навіть спільної власності, відсутності розписки, акту приймання-передачі грошових коштів, банківських документів або інших доказів передачі коштів не можна вважати доведеним, що саме ці кошти були використані для придбання майнових прав на квартиру, паркомісце та комору в місті Одесі.

Враховуючи незгоду відповідача на запропонований позивачем поділ майна, а також той факт що однією із позовних вимог у первісному позові було визнання права спільної сумісної власності квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 однак поділ цієї квартири підлягає до розгляду на території Молдови, позивач вважає за необхідне звернутись до суду із заявою про зменшення позовних вимог, та просить суд: У порядку поділу спільного майна, визнати за позивачем ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2 адреса: АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частку майнових прав в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» за адресою: АДРЕСА_5 , за укладеними на ім`я ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ) персональними Меморандумами члена асоційованого кооперативу за наступними Меморандумами: № АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40,64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-му поверсі, вартістю 28389,00 дол.США; № АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020 р., на паркувальне місце № 8, вартістю 3888,00 дол.США; №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору №36, вартістю 1948,00 дол.США). У порядку поділу спільного майна, визнати за відповідачем ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частку майнових прав в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» за адресою: АДРЕСА_5 , за укладеними на ім`я ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ) персональними Меморандумами члена асоційованого кооперативу за наступними Меморандумами: № АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40,64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-му поверсі, вартістю 28389,00 дол.США; № АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020 р., на паркувальне місце № 8, вартістю 3888,00 дол.США; №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору №36, вартістю 1948,00 дол.США). Стягнути з відповідача судовий збір та витрати за надання правничої допомоги.

16 січня 2026 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у ній докази, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.41 Конституції України, ч.1, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ч.1, ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За правилами ч.2, ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як регламентує ч.1, ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем 09.12.2011 року Другим Малиновським відділом ДРАЦС Одеського МУЮ був зареєстрований шлюб за актовим записом №693. Від шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заочним рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 28 січня 2026 року (Справа №521/21091/25 Пр. №2/521/1927/26), шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до ч.1, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що „…у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3, ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, в період зареєстрованого шлюбу, сторонами придбано: майнові права (оформлені на відповідача ОСОБА_2 ) в об`єкті капітального будівництва « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за адресою АДРЕСА_5 - на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40, 64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-ому поверсі, за Меморандумом №АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 року;

- на паркувальне місце №8 за Меморандумом №АВ-04-00/П0008 від 26.12.2020 року;

- на комору №36 №АВ-04-М1/ К0036 від 31.07.2021 року за Меморандумом №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021 року;

- придбано квартира в Молдові (оформлено на відповідача), за адресою: АДРЕСА_8 , вартістю 36400 дол. США за договором купівлі-продажу від 23.05.2024 року (реєстраційний номер Cvc 1-513 23052024 та зареєстрована в рівних частках на 2-х власників: позивача та відповідача;

- придбано автомобіль Hyundai І 20, 2013 року.

Відповідно до ч.4, ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24:

96. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

97. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

98. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

99. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).

100. У цьому контексті необхідно нагадати основоположні приписи сімейного права, які регулюють виникнення правового режиму спільної сумісної власності.

101. Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

102. Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

103. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України).

104. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

105. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

106. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просить здійснити поділ майна подружжя відповідно до позовних вимог, викладених у заяві про зменшення позовних вимог, яка надійшла до суду 30.03.2026 року.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 60 Сімейного кодексу України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Сімейного кодексу України).

Дослідивши матеріали суд дійшов висновку, що майнові права в об`єкті капітального будівництва « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за адресою АДРЕСА_5 - на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40, 64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-ому поверсі, за Меморандумом №АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 року; на паркувальне місце №8 за Меморандумом №АВ-04-00/П0008 від 26.12.2020 року; на комору №36 №АВ-04-М1/ К0036 від 31.07.2021 року за Меморандумом №АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021 року є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки набуті під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Належних та допустимих доказів того, що означене майно є особистою власністю когось із подружжя матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 Сімейного кодексу України).

Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи питання щодо розміру часток кожного подружжя, суд виходить із того, що вони є рівними та становлять по за кожним із подружжям.

Підстави для відступлення від засад рівності часток, що передбачено частинами другою та третьою статті 70 Сімейного кодексу України, у даному випадку на думку суду, відсутні. Жодних доказів на підтвердження необхідності відступу від засад рівності часток матеріали справи не містять.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судового збору, сплаченого за подачу позову до суду у сумі 9 084,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна - задовольнити.

У порядку поділу спільного майна, визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2 адреса: АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частку майнових прав в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» за адресою: АДРЕСА_5 , за укладеними на ім`я ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ) персональними Меморандумами члена асоційованого кооперативу за наступними Меморандумами:

№ АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40,64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-му поверсі, вартістю 28389,00 дол.США;

№ АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020 р., на паркувальне місце № 8, вартістю 3888,00 дол.США;

№АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору №36, вартістю 1948,00 дол.США).

У порядку поділу спільного майна, визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ) право власності на 1/2 частку майнових прав в об`єкті капітального будівництва «Арт Вілль» за адресою: АДРЕСА_5 , за укладеними на ім`я ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 ) персональними Меморандумами члена асоційованого кооперативу за наступними Меморандумами:

№ АВ-04-09/00006 від 16.09.2020 р., на квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 40,64 кв.м., розташовану у секції №4 на 9-му поверсі, вартістю 28389,00 дол.США;

№ АВ-04-00/П00008 від 26.12.2020 р., на паркувальне місце № 8, вартістю 3888,00 дол.США;

№АВ-04-М1/К0036 від 31.07.2021р. на комору № НОМЕР_1 , вартістю 1948,00 дол.США).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 9084,00 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. С. Козирський