Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №490/3378/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/3086/2026 Справа № 490/3378/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., за участі представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

16.04.2026 року позивачка звернулася до суду з даним позовом до відповідача з подальшим збільшенням позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, в якому просить: постановити рішення суду, яким визнати громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 особами, що втратили права користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 22.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено підготовче судове засідання .

05.05.2026 року представником позивача надано заяву про збільшення позовних вимог. В обгрунтування зазначає, що ОСОБА_1 є власником цілого житлового будинку із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності позивачем - договір купівлі-продажу від 01.10.2012 року, посвідчений Ягужинською К.Т., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3044. Право власності позивача зареєстровано КП ММБТІ 02.10.2012 року, реєстраційний номер № 31972755, номер запису 23339 в книзі 148. У вказаному житловому будинку (згідно будинкової книги та відповіді на адвокатський запит) зареєстровані (крім позивача), донька позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Також позивачу стало відомо, що в житловому будинку, який належить її на праві власності зареєстровані, але не проживають діти відповідачки : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідачка та її діти з 2022 року не мешкають у житловому будинку за зазначеною адресою, мешкають за межами України, адреса проживання відповідачки та її дітей не відома. Відповідач ОСОБА_5 з 2019 року не мешкає у житловому будинку за зазначеною адресою, мешкає за межами України, адреса його проживання невідома. Факт не проживання відповідачів у вказаному будинку підтверджується актом про непроживання. Крім того буде підтверджений поясненнями свідків у судовому засіданні. Особистих речей відповідачів у зазначеному житловому будинку не має. Всі комунальні послуги та витрати пов`язані з використанням вищевказаного житлового будинку сплачує позивач.

В позовній заяві остаточно просить: постановити рішення суду, яким визнати громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 особами, що втратили права користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в редакції від 05 травня 2026 року.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року закрито підготовче провадження по справі.

Позивач в судове засідання не з`явилася , направила свого представника, яка просила задовольнити позовні вимоги з підстав, виклдаених у позові.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, направили на адресу суду заяви, в яких визнали позовні вимоги в повному обсязі, не заперечують проти задволення позову, просили про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи надані докази, приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником цілого житлового будинку із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2012 року, посвідчений Ягужинською К.Т., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3044.

У вказаному житловому будинку (згідно будинкової книги) зареєстровані сама позивачка, донька позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син позивачки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також в житловому будинку, який належить її на праві власності зареєстровані, але не проживають діти відповідачки ОСОБА_2 . ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З Акту про не проживання від 02.04.2026 року вбачається, що сусіди позивача склали акт про те, що з 2019 року празнік О.О,, а з 2022 року ОСОБА_2 не мешкають за місцем реєстраціїї, а саме в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Допитані в якості свідків в судовому засіданні ОСОБА_7 (яка є безпосередньою сусідкою позивачки), ОСОБА_8 ( сваха позивачки, мати чоловіка відповідачки ОСОБА_2 ) та ОСОБА_9 ( сестра чоловіка відповідачки ОСОБА_2 ) підтвердили факт непроживання відповідачів та їх дітей в вказаному житловому будинку, відсутність їх речей , постійне проживання за межами України та втрату інтересу до цього помешкання, відсутність наміру повертатися в Україну.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Згідно ст. 5 цього Закону, житлові відносини - це суспільні відносини щодо реалізації особами права на житло, володіння, користування і розпоряджання житлом, формування, наповнення та використання житлового фонду України. Суб`єктами житлових відносин є фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Об`єктом житлових відносин є житло в межах території України. Житлові відносини регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у цій сфері.

Відповідно ч. 2 ст. 33 цього Закону, ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

За ст. 34 цього Закону , держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом. Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону. . Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.

Правовідносини, які виникли між позивачами та відповідачем, врегульовані нормами ЦК України

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р., відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює власника володіти, користуватись і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю в незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатись своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України «Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.».

Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Так, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття. При розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Судом не встанволено поважності причин довготривалої відсутності (непроживання) відповідача за вказаною адресою.

Ні яких домовленостей щодо користування житлом, яке належить позивачу на праві власності між позивачем і відповідачами судом не встановлено. Суд також додатково враховує визнання відповдіачами обставин, викладених в позовній заяві.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідачі вселилися в зазначений житловий будинок в якості членів сім`ї власника житлового приміщення і набули права користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Відповідачі спільним побутом з позивачем не пов`язані, тому їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши покази свідків, допитаних в судовому засіданні, судом встановлено, що відповідачі не проживають в будинку більше 4-х років, тобто понад строки встановлені у ст.405 ЦК України. Доказів наявності поважних причин такого не проживання суду не надано.

Отже, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що відповідачі остаточно втратили інтерес до спірного житлового приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Оскільки судом встанволено, що вказаний будинок не є місцем проживання ні відповідачки ОСОБА_2 , ні її чоловіка, отже будинок не може бути і місцем проживання її неповнолітніх дітей, які проживають зі своїми батьками за межами держави.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий сбір сплачений позивачем при подачі позову до суду

Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 01.10.2026 року

Суддя О.А. Гуденко