Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №489/9897/24 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/9897/24

Провадження № 2/489/45/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Костюченка Г.С.,

із секретарем судових засідань Савкової К.А.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна,

встановив:

В грудні 2024 позивач ОСОБА_3 через свого представника Старікова Є.О. звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна.

В обґрунтування зазначала, що 08.04.2005 між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. Шлюбне життя з чоловіком не склалось, і рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.12.2021 шлюб було розірвано. Під час перебування в шлюбі у спільну власність вони набули гараж № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв.м., який зареєстровано за відповідачем, та два автомобіля «HYUNDAI 130», 2010 р.в. - 10.10.2020, та «VOLKSWAGEN CADDY», 2007 р.в. - 20.10.2018,які також зареєстровано за відповідачем. Водночас, як виявилось на час подання позову, обидва авто були без згоди позивачки відчужені на користь третіх осіб.

Тому просить здійснити поділ спільного майна подружжя з урахуванням зменшення первісних позовних вимог наступним чином:

- виділити в особисту приватну власність ОСОБА_4 гараж № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв. м., в авто-гаражному кооперативі «Інгул», за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 25-B (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101);

- стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості гаражу № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв. м., в авто-гаражному кооперативі «Інгул», за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 25-B (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101) у розмірі 68 305,01 грн.;

- стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобілю «VOLKSWAGEN CADDY», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1896 см. куб., у розмірі 128 658,00 грн.;

- стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобілю «HYUNDAI 130», 2010 року випуску, об`єм двигуна 1582 см. куб., у розмірі 154 480,25 грн.

Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, а саме: витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 3 093,32 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Ухвалою Ленінського (Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 24.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Витребувано у Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу гаражу № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв.м., в авто-гаражному кооперативі "Інгул" за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101) від 29.06.2017, посвідченого за реєстр. № 1-734, у строк до 13.03.2025.

Витребувано у Територіального сервісного центру МВС № 4841 у строк до 13.03.2025 належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу № 4841/2021/2767376 від 31.08.2021 автомобілю «HYUNDAI 130», 2010 року випуску, об`єм двигуна 1582 см. куб.; належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу № 4841/2020/2203062 від 15.09.2020 автомобілю «VOLKSWAGEN CADDY», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1896 см. куб.

Від відповідача ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна в повному обсязі.

В обґрунтування зазначає, що шлюб між ним та позивачкою було розірвано 10.12.2021 року. Після спливу трьох років позивачка вирішила подати позовну заяву про поділ майна.

До позовів такого типу застосовується загальний строк позовної давності у три роки від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності.

Позивачка звернулась до суду 11.12.2024, тобто після спливу строку позовної давності. Вважає, що сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові в повному обсязі.

Крім того, зазначає, що обидва автомобіля було продано під час шлюбу. Договори купівлі-продажу № 4841/2021/2767376 від 31.08.2021, № 4841/2021/2203062 від 15.09.2020 на даний час є дійсними, та в судовому порядку не визнавались недійсними, що спростовує доводи позивача про їх нікчемність. Позивач під час шлюбу була обізнана про продаж зазначених автомобілів та отримала від їх продажу повну компенсацію.

Також відповідач зазначив, що придбав гараж хоч і під час шлюбу, але за свої власні кошти, які він позичив у директора підприємства, на якому він працював, ТОВ "Юг-Уголь" ОСОБА_6 .

В зв`язку з чим просив суд витребувати у позивача довідку про доходи за 2016-2017 роки, яка буде свідчити про те, що відповідач купував гараж за власні кошти. А також допитати в якості свідка ОСОБА_6 ..

Судом протокольно було відмовлено в витребуванні довідки про доходи та в допиті свідка.

Відповідач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Від позивача ОСОБА_3 через представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, зазначав наступне.

Ч. 2 ст. 114 СК України чітко встановлено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Як вбачається з долученої до позову копії рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, воно набрало законної сили 10.01.2022.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України шлюб між сторонами був розірваний не в день ухвалення рішення суду, і не в день складення повного тексту, як помилково вважає представник відповідача у відзиві, а у день набрання рішенням суду законної сили, тобто 10.01.2022 .

Саме ця дата (10.01.2022) є датою розірвання шлюбу між сторонами. Таким чином, враховуючи приписи ст. 72 СК України, навіть якщо уявити, що позивачка дізналася про своє порушене право як співвласника спільного майна у день розірвання шлюбу (що насправді було не так), то навіть у такому разі позов про поділ спільного майна поданий до суду в межах 3-річного строку позовної давності .

Проте реальним моментом, коли позивачка дізналася про порушення свого права як співвласника , зокрема, в частині права спільної сумісної власності на автомобілі, було 30.10.2024, коли представник позивачки – адвокат Старіков Є.О. отримав відповідь на адвокатський запит від Сервісного центру МВС, у якій окрім технічних характеристик авто було також вказано, що обидва спільних автомобілі були в минулому перереєстровані відповідачем на нового власника .

Відповідач переоформлював авто одноосібно, не повідомляючи про свої дії позивачку та не запитуючи її згоду або хоча б думку стосовно рішення про продаж автомобілів.

Як вже було вказано вище, позивачка не знала про продаж відповідачем спільних авто , а дізналася про це лише 30.10.2024 з відповіді РСЦ МВС.

Позивачка не давала відповідачу своєї згоди на продаж автомобілів, як їх співвласник.

Позиція Верховного суду щодо форми згоди іншого з подружжя на продаж цінного майна (до числа якого відноситься, зокрема, автомобіль) є однозначною – така згода має бути тільки письмовою. від 03.05.2018 у справі № 755/20923/14-ц). (Постанова Доводи відзиву про те, що позивачка нібито «була обізнана про продаж вказаних автомобілів та отримала від їх продажу повну компенсацію» не відповідають дійсності і не підтверджені жодними доказами.

В абзаці 3 пункту 5 Договору купівлі-продажу гаражу від 29.06.2017, копія якого долучена представником відповідача до відзиву, прямо зазначено, що «покупець діє за згодою дружини ОСОБА_7 », що підтверджується її нотаріально засвідченою заявою від 29.06.2017 за реєстр. №1-7333.

Майно придбавалося подружжям у спільну сумісну власність . У протилежному випадку у договорі мало б бути вказано, що майно придбавається за особисті кошти відповідача у його особисту власність, і відповідно, згода позивачки як дружини покупця не була б потрібна. Натомість документи свідчать про зворотне. По-друге, ч. 2 ст. 61 СК України чітко визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Посилання представника відповідача на те, що гроші на придбання гаражу були нібито позичені у директора ТОВ «Юг-Уголь» є такими, що не підтверджені жодними доказами. Так, враховуючи суму так званої «позики» (15 140,00 грн.), такий договір в силу імперативних вимог ч. 1 ст. 1047 ЦК України, мав бути укладений виключно у письмовій формі.

Проте зі змісту відзиву не вбачається наявності письмового договору позики між відповідачем та директором ТОВ «Юг-Уголь». Копії такого договору до відзиву не долучено. Крім того, на укладення під час шлюбу одним з подружжя договору позики, який виходить за межі дрібного побутового , а саме – грошових коштів, сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (170 х 10 = 1700 грн.), має бути надана обов`язкова письмова згода іншого з подружжя (правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі № 756/8056/19).

Звісно ніякої згоди на укладення відповідачем договору позики з директором ТОВ «Юг-Уголь» позивачка не надавала, адже дізналася про нібито існування такої позики лише з відзиву відповідача.

Враховуючи викладене, доводи представника відповідача про те, що гараж нібито був придбаний за особисті кошти відповідача, є необгрунтованими і не підтвердженими жодними доказами.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, зазначив, що позивачка з відповідачем не спілкуються, гаражем позивачка не планує користуватись, тому за нього хоче компенсацію.

Щодо автомобілів, позивачка не знала, що два автомобіля були відчужені в період шлюбу. В сервісних центрах, на відміну від нерухомого майна, при відчуженні рухомого майна, згоду іншого подружжя ніхто не запитує. Позивачка згоди на продаж автомобілів не надавала. Грошей від продажу не отримувала.

В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити з мотивів викладених у відповіді на позовну заяву.

Зазначив, що автомобілі були продані під час перебування у шлюбі, а гроші були поділені подружжям між собою.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що перший автомобіль VOLKSWAGEN CADDY був куплений та проданий, коли вони з дружиною жили разом. В них була трикімнатна квартира, яку подарували батьки дружини на весілля. Вони робили в цій квартирі ремонт, ремонт затягнувся, він заліз у борги, на той час ремонт обійшовся йому в 7 тисяч доларів.

Після закінчення ремонту йому потрібно було розрахуватись з людьми та віддати борги, тому він продав зазначений автомобіль. Це було під час сумісного життя, дружина про це знала. За автомобіль він отримав 5500 доларів. Кошти було витрачено на борги за ремонт квартири, яка належить матері колишньої дружини.

Стосовно другої машини HYUNDAI 130. Сторони посварились та справа йшла до розлучення. Відповідач нічого не забирав, лишив квартиру, гроші та сказав дружині, що машину залишить собі. HYUNDAI він продав за 6000 доларів. Дружина не давала йому розлучення, тому половину грошей він їй віддав.

Тобто з проданого автомобіля HYUNDAI він віддав колишній дружині 3000 доларів готівкою. В той час коли дружина отримала гроші і вони ще не розлучились, вона поїхала відпочивати в Грузію. Тому вважає, що продані автомобілі не мають бути розподілені між сторонами, оскільки це майно було придбано та реалізовано під час шлюбу, а кошти витрачені на нужди родини.

Шлюбні відносини припинились фактично ще за рік до розірвання шлюбу, який було розірвано в 2021 році. Письмової згоди дружини немає, але вона її надавала, оскільки це було спільне майно і він не міг самостійно його продати. Розлучення він не міг отримати, оскільки дружина хотіла грошей за автомобіль, він його продав, а гроші поділив.

Щодо гаражу відповідач зазначив, що на час розлучення в нього не було коштів, щоб віддати за гараж. Він сказав, що буде віддавати частинами. Перевів на банківську картку позивачки одну тисячу євро чотирма платежами. В призначенні платежу він нічого не зазначав, але позивачка знала, за що ці кошти. За аліменти він платить окремо.

Позивачка в судовому засіданні пояснила, що ніяких коштів від відповідача вона не отримувала. За гараж коштів не отримувала, всі кошти, які надходили їй, це були аліменти на дітей. З приводу автомобілів, вона не знала, що вони були продані. Навіть перед розлученням, він ще їздив на цих авто. На одному з них, колишній чоловік виїжджав за кордон. Вона дізналась, що він продав автомобілі, коли отримувала довідку з ДВС. Куди були витрачені кошти їй не відомо.

Про борги відповідача також не відомо. Ремонт в квартирі робився, але так як це квартира її матері, дуже багато з ремонтом допомагали батьки. Борги були в неї, і це підтверджується її кредитними картами.

Велику частину коштів також вклали її батьки. Гроші за автомобіль HYUNDAI в розмірі 3000 доларів також не отримувала. Сантехніку в квартиру вона купляла навіть вже після того, як подала на розлучення за свої власні кошти.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши докази, приходить до такого.

Відповідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 , між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб 08.04.2005.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 10.12.2021 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було розірвано.

Під час перебування в шлюбі у спільну власність вони набули гараж № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв.м., який зареєстровано за відповідачем, та два автомобіля «HYUNDAI 130», 2010 р.в. - 10.10.2020, та «VOLKSWAGEN CADDY», 2007 р.в. - 20.10.2018, які також зареєстровано за відповідачем.

Водночас, як виявилось на час подання позову, обидва авто були без згоди позивачки відчужені на користь третіх осіб, зокрема: автомобіль «HYUNDAI I30», 2010 року випуску, об`єм двигуна 1582 см. куб., було перереєстровано з відповідача на іншу особу в ТСЦ №4841 на підставі договору купівлі-продажу №4841/2021/2767376 від 31.08.2021;

Автомобіль «VOLKSWAGEN CADDY», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1896 см. куб., було перереєстровано з відповідача на іншу особу в ТСЦ №4841 на підставі договору купівлі-продажу №4841/2020/2203062 від 15.09.2020.

Вказана інформація щодо одноосібного переоформлення відповідачем спільних авто подружжя підтверджується відповіддю РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях №31/30-4841 від 08.11.2024.

Відповідач переоформлював авто одноосібно.

Разом з тим, суд ставиться критично до твердження позивачки що вона не знала про продаж відповідачем спільних авто, а дізналася про це лише 30.10.2024 з відповіді РСЦ МВС.

В абзаці 3 пункту 5 Договору купівлі-продажу гаражу від 29.06.2017, копія якого долучена представником відповідача до відзиву, прямо зазначено, що «покупець діє за згодою дружини ОСОБА_7 », що підтверджується її нотаріально засвідченою заявою від 29.06.2017 за реєстр. №1-7333.

Майно придбавалося подружжям у спільну сумісну власність.

Ч. 2 ст. 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Оскільки спірні автомобілі були придбані у період шлюбу з позивачкою, відповідач в судовому засіданні визнав, що це майно було їх спільною сумісною власністю.

Однак 15.09.2020 та 31.08.2021 року відповідачем було відчужено спірні автомобілі за договором купівлі-продажу на користь третіх осіб.

Рішення про продаж автомобілів приймалося подружжям разом. Зокрема кошти від продажу автомобілю «Volkswagen Caddy» були витрачені на частково на ремонт квартири, в якій мешкала сім`я, і частково для придбання автомобілю «Hyundai I30», оскільки другий автомобіль купувався подружжям через три тижні після продажу першого автомобілю.

В свою чергу, кошти від продажу «Hyundai I30» були витрачені на потреби сім`ї, зокрема, позивач за рахунок значної частини цих коштів виїжджала на відпочинок до Грузії.

Позивачка в судовому засіданні не заперечувала факту здійснення дороговартісного ремонту в квартирі її матері за рахунок сторін у справі.

Спростувувала факт придбання автомобілю «Hyundai I30» за кошти виручені з продажу автомобіля «Volkswagen Caddy».

Між тим, суд з урахуванням відліку часу який минув між продажем автомобіля «Volkswagen Caddy» та купівлею автомобіля «Hyundai I30», об`єктивно вважає що купівля другого автомобіля була здійснена в тому числі за кошти виручені з продажу автомобіля«Volkswagen Caddy».

Представник відповідача зазначав, що вартість автомобілів не відповідає ринкової, але не надав суду інших доказів вартості спірних авто, клопотань про проведення судової авто товарознавчої експертизи не заявляв.

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження позивачки про те що грошові кошти були отримані відповідачем та витрачені ним особисто на свої потреби не знайшли свого підтвердження.

Водночас посилання представника відповідача на те, що гроші на придбання гаражу були нібито позичені у директора ТОВ «Юг-Уголь» є такими, що не підтверджені жодними доказами. Так, враховуючи суму позики (15 140,00 грн.), такий договір в силу імперативних вимог ч. 1 ст. 1047 ЦК України, мав бути укладений виключно у письмовій формі.

Проте не вбачається наявності письмового договору позики між відповідачем та директором ТОВ «Юг-Уголь».

Крім того, на укладення під час шлюбу одним з подружжя договору позики, який виходить за межі дрібного побутового , а саме – грошових коштів, сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (170 х 10 = 1700 грн.), має бути надана обов`язкова письмова згода іншого з подружжя (правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі № 756/8056/19).

На укладення відповідачем договору позики з директором ТОВ «Юг-Уголь» позивачка не надавала, адже дізналася про нібито існування такої позики лише з відзиву відповідача.

Враховуючи викладене, доводи представника відповідача про те, що гараж нібито був придбаний за особисті кошти відповідача, є необгрунтованими і не підтвердженими жодними доказами.

Зазначені обставини не були спростовані відповідачем та його представником в процесі розгляду справи.

Також, суд не приймає доводи відповідача про перерахування ним грошових коштів на користь позивачки у сумі 600 Евро в рахунок компенсації вартості спільного майна, оскільки ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Для визначенні ринкової вартості спірного гаражу, судом за клопотанням представника відповідача була призначена та проведена судова оціночна - будівельна експертиза.

Відповідно до висновку експерта № 489/9897/24 від 30.06.2026 судовим експертом Шапошниковою Е.О . визначено ринкову (дійсну) вартість гаража № 259 з підвалом, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101) яка складає 136610 грн. Таким чином 1/2 частина складає 68305 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша ст. 70 СК України).

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Суд вважає за необхідне провести поділ майна сторін наступним чином.

Виділити в особисту приватну власність ОСОБА_4 гараж № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв. м., в авто-гаражному кооперативі «Інгул», за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 25-B (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101);

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості гаражу № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв. м., в авто-гаражному кооперативі «Інгул», за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 25-B (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101) у розмірі 68305 грн.;

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобілю «HYUNDAI 130», 2010 року випуску, об`єм двигуна 1582 см. куб., у розмірі 154 480,25 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині поділу автомобілів відмовити.

Таким чином, суд задовольнив вимоги позивача на 63%.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 63 % від 30000 грн. в сумі 18900 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати, витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 37% від 10000 грн в сумі 3700 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути судовий збір з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог 1948 грн.59 коп.

Керуючись ст.ст. 263, 264 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна - задовольнити частково.

Виділити в особисту приватну власність ОСОБА_4 гараж № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв. м., в авто-гаражному кооперативі «Інгул», за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 25-B (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101);

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості гаражу № НОМЕР_1 з підвалом, загальною площею 19,20 кв. м., в авто-гаражному кооперативі «Інгул», за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 25-B (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1287994648101) у розмірі 68305 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобілю «HYUNDAI 130», 2010 року випуску, об`єм двигуна 1582 см. куб., у розмірі 154 480,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18900 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір 1948 грн.59 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3700 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З повним тестом судового рішення можна ознайомитись на сайті за веб-адресою: у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Інформація про сторони:

позивач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач - ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 01.10.2026.

Суддя Г.С. Костюченко