Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №487/7832/25 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/7832/25

Провадження №2/487/527/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого – судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання – Щербатюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача – Кузьміних І.М.

відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача - Канівець Г.Р.

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Кузьміних І.М., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання автомобіля KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності по частки автомобіля.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначила, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21.10.2005, який було розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.09.2022. За час спільного подружнього проживання, сторонами було придбано у 2013 році автомобіль KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, який є спільним сумісним майном подружжя, та частки у праві власності є рівними по кожному, виходячи з презумпції рівності часток подружжя. Право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за відповідачем. Середня вартість автомобіля згідно даних взятих з офіційного сайту AUTO.RIA становить 350000 грн.

Ухвалою від 24.10.2025 позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

30.10.2025 представник позивача подала до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 06.11.2025 відкрите провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.

10.10.2025 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, позовні вимоги визнали частково, вважали, що в порядку поділу майна подружжя визнати за відповідачем право власності на 2/3 частки автомобіля KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, а за позивачем 1/3 частку. Зазначивши, що не погоджуються із оцінкою вартості автомобіля, яка є завищена. Вважають, що є підстави для відступлення від рівності часток у справі спільної сумісної власності на автомобіль, відповідно до ч. 2,3 ст. 70 СК України, оскільки у сторін є донька ОСОБА_4 , яка є інвалідом, проживає разом із відповідачкою, знаходиться на її утриманні, з 15.04.2020 року діагностовано структурну фокальну епілепсію, у зв`язку з чим відповідач використовує автомобіль щоб відвозити дитину до школи та до лікарні. Після розірвання шлюбу, позивач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, ухиляється від її виховання. З позивача за рішенням суду стягують аліменти на утримання ОСОБА_4 їх розмір є мінімальний, аліменти позивач не сплачує, наявна заборгованість, будь-яка матеріальна допомога на утримання дитини не надається.

Ухвалою від 23.03.2026 закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили про їх задоволення.

Позивач також зазначив, що в 2013 році за кошти батька відповідача ОСОБА_5 та за спільні кошти їхньої родини було придбано автомобіль KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, його банківська картка на яку надходила його заробітна плата була у користуванні відповідача, яку суму надала їхня родини на придбання автмобіля сказати не може, вважає, що було надано половина вартості, автомобіль був придбаний приблизно за 180 тис. грн., за спільним рішенням право власності на автомобіль було зареєстровано на батька відповідача. З цього часу автомобілем користувалась відповідачка та її батько, коли право власності було зареєстровано за відповідачку не знає. Проте, що існує договір купівлі – продажу спірного автомобіля від 2017 року йому не було відомо, за яку суму був придбаний автомобіль їхньою родиною у 2017 році він не знає. Вважає спірний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, оскільки придбаний у шлюбі, тому кожному належить частка. Також, вказав, що відповідач повинна сплатити йому кошти за його частку автомобіля, щоб він зміг погасити заборгованість по аліментам. Вважає, що відсутні підстави для відступлення від рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, з урахуванням інтересів дитини ОСОБА_4 , оскільки він не знає чи є дочка ОСОБА_6 інвалідом, знає, що вона хворіє, станом її здоров`я у лікарів не цікавився, він дійсно має заборгованість по аліментам, сплачує не регулярно, а як має можливість, в рахунок погашення боргу, була реалізована належна йому земельна ділянка, передавав дитині яйце, коли не пам`ятає. Іншого майна подружжя, яке б підлягало поділу між ними немає.

В судовому засіданні відповідач та її представник просили позовні вимоги задовольнити частково, відступити від рівності часток у праві спільної сумісної власності на автомобіль, відповідно до ч. 2,3 ст. 70 СК України, в порядку поділу майна визнати за відповідачем право власності на 2/3 частки автомобіля KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, а за позивачем на 1/3 частку.

Відповідачка також зазначила, що з 2005 року перебувала у шлюбі з позивачем до 2021 року. В 2012 році спірний автомобіль був придбаний її батьками, право власності зареєстровано на її батька ОСОБА_5 , автомобіль був в її користуванні, їхня родина грошей на придбання автомобіля не надавала. Також її батько придбав автомобіль «Москвич», який подарував позивачу. Після смерті батька у 2017 році , спірний автомобіль прийняв у спадщину її брат ОСОБА_7 , який в подальшому за договором купівлі-продажу передав автомобіль їй у власність, грошей вона та позивач не сплачували, фактично це був фіктивний договір. У них з позивачем народилось у шлюбі дві доньки, ОСОБА_6 є інвалідом, потребує постійного лікування, позивач не займається вихованням дитини, не утримує її, має заборгованість по аліментам, сплачує аліменти у мінімальному розмірі, не регулярно, аліментів не вистачає на лікування та утримання хворої дитини, додаткову матеріальну допомогу не надає,

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.(постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №642/8107/14-цпровадження № 14-108звц21).

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц ). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Відомості про наявність у сторін інших спорів щодо поділу набутого у шлюбі спільного сумісного майна відсутні.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч.1 ст. 71 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша та друга статті 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 278/2482/21 провадження № 61-12736св22, від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц провадження № 61-5956св22)

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.10.2005, який був розірвано ні підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.09.2022 справа №487/7453/21, яке набрало законної сили 24.10.2022.

За час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу №4841/2017/387090 від 25.03.2017, було придбано автомобіль KIA RIO, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Тому до посилання позивача, що спірний автомобіль придбаний їхньою родиною в 2013 році суд ставиться критично.

Отже, спірний автомобіль, який був зареєстрований на ім`я відповідача, набутий за договором купівлі-продажу за час шлюбу між сторонами, тому даний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (автомобіль) не спростована.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Згідно ч.2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ч.3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду за наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об`єкти в натурі відповідають частці у праві спільної часткової власності (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

Тлумачення змісту пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що за своєю суттю такий спосіб захисту, як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанов Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту, як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності тощо) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (постанова Верховного Суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у насамперед, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19)).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19)).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).

Під час звернення до суду позивач ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного автомобіля, що є спільним сумісним майном його та ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 просила суд відступити від рівності часток співвласників рухомого майна та визнати за нею право власності на 2/3 частини спірного автомобіля, посилаючись, зокрема, на наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів на дитину з інвалідністю, яка проживає з нею та має особливі потреби для забезпечення її життєдіяльності.

Так, згідно наданих відповідачем доказів, у подружжя ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина – ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу дитина проживає разом із матір`ю та знаходиться на її утриманні, що не оспорювали сторони. ОСОБА_4 є інвалідом, з 15.04.2020 року діагностовано структурну (фокальну) епілепсію, згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , корінців медичних висновків про дитину інваліда віком до 18 років №350 від 15.04.2020, №426 від 06.04.2022 і №516 від 27.03.2024. Характер захворювання дитини потребує постійного стороннього догляду, лікування і реабілітації, перебування у тому числі на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, додаткових обстежень та постійного прийому ліків, що підтверджується наданими відповідачкою багаточисленними виписками із медичних карт стаціонарного (амбулаторно) хворого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншими медичними документами, зокрема обстеження в КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», у Київському міському клінічному онкологічному центрі ядерної медицини, протоколом відео ЕЕГ моніторингу, магнітно-резонансної томографії тощо.

До посилання позивача, що у нього є сумніви, що ОСОБА_4 є дитиною інвалідом, суд ставиться критично, оскільки вказане підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Згідно судового наказу Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2021 року (справа №487/3362/21, провадження №2-н/487/802/21), відповідно до загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня подання заяви – 19 травня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.04.2025, відповідно до загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №487/10956/24 стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 2 000 грн щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, а також постановою Миколаївського апеляційного суду від 10.06.2025 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування додаткових витрат на дитину - 5 755 грн. 52 коп.

У провадженні СД відділенні поліції №1 Вознесенського РУП ГУНПР в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження за №12023153030000153 від 25.04.2023 за ч.1 ст. 164 КК України за фактом злісного ухилення ОСОБА_1 ,від сплати аліментів на утримання дітей, досудове розслідування триває.

Згідно повідомлення начальника Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_1 у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №487/10954/24 станом на 01.12.2025 становить 22838,76 грн.

Згідно повідомлення начальника Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_1 у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №487/3362/21 станом на 01.12.2025 становить 57444,53 грн.

Згідно з матеріалами справи заборгованість зі сплати аліментів ні станом на час звернення з позовом, ні на час розгляду справи повністю не погашена, що не заперечував позивач.

Отже, ОСОБА_2 надала належні та достатні докази ухилення ОСОБА_1 від участі в утриманні дочки. Водночас саме на ОСОБА_1 як платника аліментів покладено обов`язок у цій справі доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. У матеріалах справи немає будь-яких доказів та ОСОБА_1 не навів жодних доводів на спростування своєї вини з невиконання аліментних зобов`язань, не довів, що він вживав усіх залежних від нього заходів щодо належної, своєчасної та повної сплати аліментів на утримання дочки, не надав доказів неможливості сплати аліментів у більшому розмірі, ніж мінімальний гарантований для дитини відповідного віку.

Суд звертає увагу, що згідно розрахунку заборгованості, у 2021 році ОСОБА_1 сплачував аліменти не в повному обсязі, у 2022 році було сплачено аліментів лише за січень, лютий і березень не в повному обсязі, наступна сплата аліментів відбулась у жовтні 2023 року, далі у розмір 3500 грн. у квітні 2024 року та 15000 грн. у грудні 2024 року, у 2025 році у квітні у розмірі 2730 грн. та у примусовому порядку державним виконавцем у розмірі 138119,87 грен., більше оплати в 2025 році не було та відповідачем не надано доказів подальшої сплати аліментів під час розгляду даної справи в суді, що не відповідає принципу доброї совісті та справедливості у такій чутливій сфері як утримання дитини обома батьками.

Отже, згідно з матеріалами справи на час звернення з позовом неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з матір`ю, судовим наказом у справі №487/3362/21 на її утримання стягуються аліменти з ОСОБА_1 , також судовим рішенням від 18.04.2025 та від 10.06.2025 стягнуті додаткові витрати на утримання дитини з інвалідністю, існує заборгованість зі сплати аліментів та ОСОБА_1 не подав доказів на спростування вини в ухиленні від їх сплати, що вказує на наявність обставин для зменшення його частки у спільному майні подружжя.

Суд також враховує, що на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справа № 206/4992/21 від 24 лютого 2025 року.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 70 СК України, для зменшення частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя до 1/3 в праві спільної часткової власності на автомобіль KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску і, відповідно, збільшення частки ОСОБА_2 до 2/3 у праві спільної часткової власності на автомобіль KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Щодо позовних вимог про визнання автомобіля KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску спільною сумісною власністю подружжя, суд приходить до наступного.

Так, тлумачення частини 2 статті 16 ЦК України свідчить про те, що по своїй суті будь-який спосіб захисту може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Тому для визнання за однім із подружжя права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремих позовних вимог про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя, такі обставини, у разі пред`явлення позову про визнання за однім із подружжя права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, встановлюється під час розгляду такого позову, оскільки є обставинами, що входять до предмета доказування в справі, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, а зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке встановлення не є необхідним.

Отже, заявлені позивачем вимоги про визнання спірного автомобіля спільним сумісним майном подружжя придбаного ними під час шлюбу, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених вимог, у розмірі 2334,34 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 1/3 в праві спільної часткової власності на автомобіль KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

Визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 2/3 в праві спільної часткової власності на автомобіль KIA RIO державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2334,34 грн.

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Повний текст складено 01.10.2026.

Суддя: С.М. Афоніна