Окрема думка від 01 липня 2026 р. у справі №990SСGС/8/26 — Велика Палата Верховного Суду

02 липня 2026 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Мартинюк Н. М.,

Пількова К. М., Стефанів Н. С., Ткача І. В.

справа № 990SCGC/8/26

провадження № 11-84сап26

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Предметом судового розгляду в цій справі була скарга судді Махаринця Дмитра Євгенійовича (далі також - суддя, скаржник) на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 10 лютого 2026 року № 179/0/15-26 про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади.

2. Друга Дисциплінарна палата ВРП, з висновками якої погодилась ВРП, кваліфікувала дії судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), визнавши дисциплінарним проступком його поведінку після зупинки нарядом патрульної поліції 25 березня 2021 року (спілкування з поліцейськими і під час огляду з медичним персоналом), затягування судового провадження та умисне використання завідомо сфальсифікованого (підробленого) висновку медичного огляду.

3. За результатами розгляду скарги Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП щодо наявності в діях скаржника дисциплінарного проступку та виснувала, що кримінальна (адміністративна) та дисциплінарна відповідальність є відокремленими правовими інститутами з різними підставами, порядком застосування та характером стягнень. До того ж у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого це провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального чи адміністративного провадження.

4. ВРП оцінила поведінку судді Махаринця Д. Є. винятково в контексті етичних і моральних стандартів поза межами судового процесу та дійшла висновку, що його дії підривають авторитет правосуддя. Тому сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях судді складу адміністративного правопорушення не свідчить про безпідставність притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При цьому у справі про адміністративне правопорушення суд не оцінював факт відмови судді від огляду на стан сп`яніння, а лише констатував відсутність доказів перебування у такому стані.

5. З висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо наявності у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, не погоджуємося.

6. На наше переконання, наявність чинного судового рішення - постанови Рівненського міського суду від 10 вересня 2021 року у справі № 569/6972/21 про закриття провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, а також здійснення кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), щодо використання завідомо підробленого документа обмежують дисциплінарний орган у можливості констатувати наявність протиправності як самих дій судді, які охоплюються диспозицією статті 130 КУпАП, так і його поведінки щодо подання відповідного доказу, доки саме судове рішення не скасовано або доказ, покладений в основу цього рішення, не визнано підробленим (фальсифікованим) у встановленому законом порядку.

7. Також вважаємо хибною інтерпретацію дисциплінарним органом і більшістю суддів Великої Палати Верховного Суду дій скаржника під час подій на місці зупинки та в медичному закладі, його клопотань про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення, які були кваліфіковані як ухилення від огляду та, відповідно, намагання затягнути процес.

8. Окрім того, на нашу думку, спірне рішення ВРП не містить чітких та переконливих мотивів на обґрунтування пропорційності застосованого найсуворішого дисциплінарного стягнення (звільнення з посади) з урахуванням наведених вище обставин та своєї попередньої практики в подібних дисциплінарних справах.

9. З огляду на викладене щодо наведеного висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.

Короткий зміст дисциплінарної скарги

10. 24 липня 2023 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 стосовно судді Рівненського окружного адміністративного суду Махаринця Д. Є.

11. У дисциплінарній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що з Єдиного державного реєстру судових рішень їй стало відомо про розгляд справи № 569/6972/21 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП на підставі протоколу, складеного працівниками Управління патрульної поліції в Рівненській області.

12. Зі змісту протоколу серії ДПР18 № 300058 вбачається, що о 23 год 07 хв, 25 березня 2021 року в місті Рівне на вулиці Данила Галицького, 1 водій керував автомобілем марки «Subaru» з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest Drager № 0611» та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився у присутності двох свідків.

13. Після складення протоколу водій за власною заявою через 23 хвилини пройшов огляд у КП «РОЦПЗН» РОР та отримав висновок від 26 березня 2021 року про відсутність ознак сп`яніння.

14. Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 10 вересня 2021 року провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрив у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що, на думку ОСОБА_2 , стало наслідком неповноти і необ`єктивності розгляду справи судом першої інстанції.

15. На думку стороннього спостерігача постанова про закриття провадження стосовно судді не є достатньо обґрунтованою, а дії судді ОСОБА_1 мають ознаки застосування типового способу уникнення відповідальності за нетверезе керування автомобілем шляхом заявлення відводу за надуманими підставами, відмови від проходження медичного огляду, а після цього і заперечення факту небажання пройти медичний огляд.

16. На думку ОСОБА_2 , наведені нею обставини, а також попередня практика дисциплінарного органу в подібних випадках є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок.

Короткий зміст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП

17. Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у виді подання про звільнення з посади.

18. Дисциплінарний орган виходив із того, що статус судді вимагає високих стандартів етичної, добропорядної та законослухняної поведінки як на роботі, так і поза її межами. Установлені під час розгляду обставини свідчать про недотримання суддею цих стандартів, що підриває авторитет правосуддя.

19. На думку ВРП, під час зупинки нарядом патрульної поліції 25 березня

2021 року та подальших подій ОСОБА_1 з очевидною метою уникнути відповідальності за підозрою в керуванні авто у стані сп`яніння перешкоджав діяльності поліцейських, відмовлявся від виконання законних вимог та проходження огляду на стан сп`яніння (як на місці зупинки, так і в кабінеті КП «РОЦПЗН» РОР), створюючи штучні перешкоди та затягуючи час.

20. Окрім того, дисциплінарний орган констатував, що суддя під час судового розгляду справи про адміністративне правопорушення умисно затягував процес шляхом подання необґрунтованих клопотань з метою спливу строків притягнення до відповідальності.

21. Окремим доказом істотного дисциплінарного проступку Дисциплінарна палата ВРП визнала використання суддею під час розгляду справи № 569/6972/21 висновку медичного огляду від 26 березня 2021 року о 01:50, відомості про видачу якого відсутні в КП «РОЦПЗН» РОР. Дисциплінарний орган дійшов висновку, що суддя свідомо використав сфальсифікований доказ з метою введення суду в оману та уникнення відповідальності.

22. Дисциплінарна палата ВРП відхилила посилання судді на постанову Рівненського міського суду від 10 вересня 2021 року про закриття провадження за статтею 130 КУпАП, зазначивши, що дисциплінарне провадження розглядається незалежно від адміністративного (за принципом автономності), а оцінці підлягала загальна поведінка судді, яка порочить звання судді.

23. З огляду на викладене Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що наведені обставини свідчать про вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, що є несумісним зі статусом судді.

Короткий зміст рішення ВРП

24. Рішенням ВРП від 10 лютого 2026 року № 179/0/15-26 рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 залишено без змін.

25. ВРП зазначила, що дисциплінарна скарга містила достатні дані про порушення суддею закону та етичних норм, а дії дисциплінарного інспектора і члена ВРП здійснювалися в межах повноважень із перевірки обставин.

26. Окрім того, ВРП погодилася з висновками дисциплінарної палати про те, що суддя намагався уникнути відповідальності за підозрою в керуванні авто у стані сп`яніння шляхом ухилення від огляду, затягування судового розгляду та використання сфальсифікованого медичного висновку. Наведені суддею заперечення та посилання на провокації не підтверджені доказами і ґрунтуються на припущеннях.

27. Щодо доводів про пропущення строків притягнення до відповідальності ВРП констатувала, що порушення мало триваючий характер (тривало під час судового процесу), а звернення ОСОБА_2 у липні 2023 року перервало трирічний строк, тому підстави вважати його пропущеним відсутні.

28. Також ВРП відхилила з посиланням на висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24, доводи скаржника щодо перевищення 18-місячного строку розгляду справи, зауваживши, що до проваджень, розпочатих до початку роботи служби дисциплінарних інспекторів (21 грудня 2024 року), такі положення не застосовуються як підстава для закриття. Тривалість провадження була зумовлена об`єктивними чинниками (змінами в законодавстві, відсутністю повноважного складу органу) та поведінкою самого судді.

29. Ураховуючи викладене, ВРП дійшла висновку, що дії судді Махаринця Д. Є. відповідають поняттю істотного дисциплінарного проступку, а тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та пункту 1 частини восьмої статті 109, статті 115 Закону № 1402-VIII з урахуванням принципу пропорційності виправданим є застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Короткий зміст вимог скарги ОСОБА_1 та її обґрунтування

30. 06 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, підписаною адвокатом Кравцем Р. Ю., у якій просить скасувати рішення ВРП від 10 лютого 2026 року № 178/0/15-26 з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

31. На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що ВРП проігнорувала його доводи про недотримання Другою Дисциплінарною палатою ВРП процедури підготовки та розгляду скарги. Як зазначив скаржник, зміст дисциплінарної скарги ОСОБА_2 свідчить, що вона не містить ні відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді, ні посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо такого проступку судді, що є підставою для залишення її без розгляду та повернення ОСОБА_2 . Також скаржник вважає, що дисциплінарний інспектор разом із членом ВРП під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги вийшли за межі своїх повноважень, оскільки замість здійснення попередньої перевірки скарги вимогам закону розпочали процес збору доказів і свідчень про наявність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, чим перейняв на себе функцію скаржника.

32. Окрім того, скаржник зауважує, що його притягнено до дисциплінарної відповідальності після спливу визначеного законом строку. Зокрема, станом на дату ухвалення Другою дисциплінарною палатою ВРП рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності строк здійснення дисциплінарного провадження за встановлених у справі обставин не повинен був перевищувати 120 днів (визначений частиною тринадцятою статті 49 Закону № 1798-VIII загальний строк розгляду дисциплінарної справи). Водночас загальна тривалість дисциплінарного провадження з 25 березня 2021 року до 20 серпня 2025 року становить 4 роки 4 місяці 27 днів, і навіть після виключення з його перебігу граничного строку здійснення дисциплінарного провадження в 120 днів такий строк становитиме 4 роки і 29 днів. Тобто на дату ухвалення дисциплінарним органом рішення від 20 серпня 2025 року трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності сплинув. До того ж ВРП не обґрунтувала, чому після відновлення з 01 листопада 2023 року діяльності ВРП дисциплінарна справа розглядалася впродовж 1 року 9 місяців 19 днів.

33. ОСОБА_1 стверджує, що дисциплінарним органом в оскаржуваному рішенні не доведено наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, оскільки матеріали дисциплінарного провадження не містять доказів того, що суддя мав намір будь-яким чином цілеспрямовано затягувати проведення медичного огляду, а сам факт висловлення скаржником прохання про присутність адвоката при проходженні ним медичного огляду не свідчить про наявність такого наміру.

34. Водночас аргументи про зухвалу поведінку судді спростовуються відеозаписами з бодікамер, які демонструють стриману та гідну поведінку скаржника. Навпаки, саме поліцейські проявляли зневажливе ставлення у бік судді; працівники медичного закладу теж не поводили себе стримано, підвищували голос.

35. Звинувачення у використанні сфальсифікованих документів (висновку про неперебування особи в стані алкогольного сп`яніння) базується на припущеннях і не враховує відповідальності медичного закладу за достовірність відомостей, зазначених у медичних документах. Твердження щодо нібито підробки медичного висновку ґрунтується на показаннях працівників медичного закладу, які надавали пояснення щодо подій чотирирічної давності без належного дослідження всіх обставин справи.

36. Окрім того, скаржник зазначає, що ВРП вийшла за межі своїх повноважень і на власний розсуд оцінила події, які відбулись 25 березня 2021 року, попри наявність рішення суду, яким закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

37. Також скарга ОСОБА_1 містить доводи щодо його дискримінації і обрання йому непропорційного виду дисциплінарного стягнення порівняно з іншими подібними дисциплінарними справами, в яких застосовувалося м`якше покарання, а також щодо неврахування бездоганної репутації судді та відсутності негативних наслідків для держави чи системи правосуддя.

Короткий зміст доводів ВРП щодо скарги

38. ВРП у відзиві на скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з підстав, аналогічних тим, за якими ВРП ухвалила оскаржуване рішення.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

39. 02 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Кравцем Р. Ю., залишила без задоволення, а рішення ВРП від 10 лютого 2026 року № 178/0/15-26 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25 про притягнення судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» - без змін.

40. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що судді ставиться у вину його послідовна, непрозора та підозріла поведінка з моменту зупинки транспортного засобу 25 березня 2021 року до закінчення розгляду справи про адміністративне правопорушення. Така поведінка полягала не лише у невжитті заходів для швидкого встановлення істини щодо стану сп`яніння, а й у свідомому затягуванні процесу та перешкоджанні з`ясуванню обставин.

41. З огляду на спеціальні юридичні знання та високі етичні стандарти суддя повинен був додержуватися не лише загальноприйнятих правил, а й вчиняти всі можливі дії для усунення будь-яких сумнівів у стороннього спостерігача щодо своєї бездоганності. Натомість його дії (відтермінування огляду, затягування розгляду, використання сфальсифікованого медичного висновку) були спрямовані на уникнення відповідальності, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

42. Щодо доводів про наявність чинного рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях судді складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, Велика Палата Верховного Суду повторила позицію про автономність дисциплінарного провадження. Зазначено, що дисциплінарний орган оцінював не вину в адміністративному правопорушенні, а загальну етичну поведінку судді поза межами судового процесу, а факт закриття провадження в адміністративній справі не виключає дисциплінарної відповідальності.

43. Також Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП про те, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не був пропущений (оскільки звернення зі скаргою у липні 2023 року перервало перебіг строку), а загальна тривалість провадження зумовлена об`єктивними чинниками та поведінкою самого судді й не свідчить про порушення його прав.

44. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду визнала визначене дисциплінарним органом судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади пропорційним учиненому проступку, а інші доводи скарги (щодо дискримінації та процедурних порушень на стадії відкриття справи) - необґрунтованими або такими, що не є підставою для скасування рішення ВРП.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

45. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаємо за необхідне в окремій думці зосередити увагу на такому.

46. Велика Палата Верховного Суду під час розгляду скарги на рішення ВРП мала вирішити питання щодо наявності в діях судді ознак проступку з урахуванням чинної постанови суду про закриття провадження за статтею 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, а також здійснення кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, щодо використання завідомо підробленого документа - висновку КП «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року.

Щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ

47. ВРП та її Друга дисциплінарна палата кваліфікували дії судді ОСОБА_1 як дисциплінарний проступок за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, пов`язуючи з подіями, які сталися в ніч з 25 на 26 березня 2021 року, щодо зупинки авто під керуванням судді ОСОБА_1 , обставин проходження ним огляду в медичному закладі на стан сп`яніння, його дій під час зазначеного огляду, заявлених ним клопотань під час цього огляду та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також надання при розгляді цієї справи сфальсифікованого висновку цього ж закладу про відсутність у скаржника ознак сп`яніння.

48. За наслідком оцінки сукупності цих обставин ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 умисно допустив поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

49. Велика Палата Верховного Суду визнала наведені ВРП у рішенні обґрунтування його прийняття та висновки щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності достатньо вмотивованими, а дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади - пропорційним учиненому дисциплінарному проступку.

50. Утім, на наше переконання, наведений висновок більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку та застосування до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, з урахуванням обставин конкретної справи та попередньої практики ВРП в подібних дисциплінарних справах, є передчасним з огляду на таке.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Склад дисциплінарного проступку судді - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і можуть бути поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного проступку, якщо між його діянням і наслідками є причинний зв`язок (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SСGС/12/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 990SСGС/25/24).

52. У справах про оскарження рішення ВРП такий акт має оцінюватися, зокрема, в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності і пропорційності (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; далі -КАС України). Обов`язковим критерієм обґрунтованості рішення за наслідками дисциплінарного провадження є врахування всіх обставин, що є визначальними для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

53. За пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

54. Об`єктивну сторону цього дисциплінарного проступку утворює не будь-яке формальне недотримання суддею тих чи інших нормативних вимог, а лише така поведінка, що порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя. За відсутності аргументованого мотивування висновків про те, що поведінка, кваліфікована за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, порочить звання судді й підриває авторитет правосуддя, акт дисциплінарного органу не може вважатися обґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року, провадження № 11-279сап21).

55. У цій справі об`єктивну сторону дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , за твердженням дисциплінарного органу, становлять такі його дії:

- поведінка під час зупинки авто нарядом патрульної поліції та в медичному закладі;

- відмова від проходження огляду на стан сп`яніння;

- заявлення клопотань про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення з метою уникнення відповідальності та затягування процесу;

- використання під час судового розгляду справи про адміністративне правопорушення завідомо сфальсифікованого медичного висновку про відсутність у нього ознак сп`яніння.

56. З огляду на наведене вважаємо за потрібне зупинитися окремо на кожному з елементів об`єктивної сторони складу дисциплінарного проступку.

Щодо заявлених скаржником клопотань про забезпечення участі адвоката під час проходження ним медичного огляду та вирішення питання про притягнення його до відповідальності

57. ВРП в оскаржуваному рішенні дійшла висновку, що дисциплінарний орган на підставі всебічного, об`єктивного та повного дослідження доказів із застосуванням стандарту доказування, визначеного частиною шістнадцятою статті 49 Закону № 1798-VIII, установив чіткими та переконливими доказами, що суддя Махаринець Д. Є. своєю поведінкою намагався уникнути відповідальності за підозрою в керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

58. Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновками ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку,

з-поміж іншого зауважила, що дисциплінарний орган установив відсутність у

ОСОБА_1 об`єктивних перешкод скористатися правничою допомогою, на забезпеченні якої він наголошував патрульним, і вчиняти дії, спрямовані на сприяння встановленню об`єктивної істини в цій справі. Водночас поведінка скаржника вказує на його небажання усунути сумніви щодо перебування його у стані сп`яніння, а в силу наявності в судді спеціальних правових знань та, відповідно, підвищених вимог до судді має місце недостатнє виконання обов`язків щодо сприяння у встановленні істини та її завідоме приховування у власних цілях з метою уникнення відповідальності.

59. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично погодилась з тим, що поведінка ОСОБА_1 , який неодноразово наполягав на реалізації свого права на правничу допомогу та залученні адвоката після зупинки його патрулем поліції і під час огляду в медичному закладі, була спрямована на ухилення під надуманими приводами від повного проходження огляду (зокрема, від проведення лабораторних аналізів), а також на штучне створення процесуальних підстав для відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення.

60. Однак, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду в аспекті доводів скаржника щодо незабезпечення йому можливості працівниками поліції скористатися допомогою адвоката мала б звернути увагу на таке.

61. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

62. Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 звертав увагу на те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі, незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами, вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

63. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб`єктами права.

64. Положення КУпАП закріплюють процесуальні гарантії прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на отримання правової допомоги.

65. Згідно зі статтею 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

66. Звертаємо увагу на те, що, як убачається з матеріалів справи, суддя Махаринець Д. Є. не висловлював категоричної або безумовної відмови від проходження медичного огляду як такого.

67. Навпаки, ОСОБА_1 підтвердив готовність пройти відповідну процедуру, проте заявив клопотання про реалізацію свого конституційного права на участь у цій процедурі адвоката.

68. Водночас неможливо оминути увагою й те, що право на правничу допомогу є фундаментальним елементом справедливого процесу та однією з головних конституційних гарантій захисту прав і свобод людини. Тому вимога особи забезпечити присутність захисника під час вчинення процесуальних дій, які мають істотні правові наслідки, не може сама по собі кваліфікуватися як дисциплінарний проступок або як спроба ухилення від відповідальності.

69. Наголошуємо, про що, власне, і зауважила Друга Дисциплінарна палата ВРП, що самі по собі відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки, вимога про забезпечення професійної правничої допомоги, проведення огляду в медичному закладі справді є законними правами особи.

70. Протилежне розуміння цього права, на нашу думку, фактично нівелює сутність положень статті 59 Конституції України та створює небезпечний підхід, за якого законне правове прохання особи про залучення захисника апріорі кваліфікуватиметься на практиці як протиправна поведінка (винуватість).

71. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Лучанінова проти України» зазначав, що для забезпечення справедливості провадження особі має бути надана можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження. Ненадання можливості організувати свій захист та отримати ефективну юридичну допомогу зумовлює порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

72. Окрім того, Верховний Суд неодноразово зауважував, що ненадання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, якщо він виявив таке бажання, є порушенням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (див. постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 640/16220/16-а, від 15 квітня 2020 року у справі № 524/3644/17, від 18 лютого 2020 року у справі

№ 524/9827/16-а).

73. Звертаємо увагу на те, що наразі чинним законодавством визначено систему правових інструментів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігання безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

74. Так, згідно зі статтею 279 КУпАП посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

75. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

76. За пунктами 9, 10 розділу III Інструкції розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

77. Відповідно до частини першої статті 271 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

78. Тож, на наше переконання, реалізація особою права на правову допомогу під час вирішення питання про наявність підстав для притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП не може обмежуватися виключно стадією судового засідання, адже збір доказів та формування первинних матеріалів справи (зокрема, процедура огляду на стан сп`яніння та забір біологічних матеріалів у медичному закладі) є визначальними для подальшого розгляду і безпосередньо впливають на права такої особи.

79. Укотре звертаємо увагу на те, що за встановленими обставинами справи ОСОБА_1 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення неодноразово виявляв бажання та наполягав на своєму праві скористатися правовою допомогою адвоката під час обстеження на стан сп`яніння та вирішення питання про наявність підстав для притягнення його до відповідальності.

80. Водночас представниками поліції не було забезпечено можливості скаржнику скористатися допомогою адвоката та не повідомлено про причини (підстави) неможливості залучення захисника.

81. Проте Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що ВРП наведені обставини залишила без належної уваги та кваліфікувала дії ОСОБА_1 щодо реалізації його права на правову допомогу адвоката виключно в аспекті намагання уникнути проходження огляду на стан сп`яніння.

82. Окремої уваги потребує й те, як дисциплінарний орган та, зрештою, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду інтерпретували дії скаржника під час подій на місці зупинки та в медичному закладі, кваліфікувавши їх як ухилення від огляду (штучне затягування з`ясування цього питання).

83. На наше переконання, такий підхід є наслідком хибного розподілу тягаря доказування та обов`язків під час фіксації правопорушення та проходження огляду, адже працівники патрульної поліції, зупинивши транспортний засіб та ініціювавши процедуру огляду на стан сп`яніння, зобов`язані не лише зафіксувати ймовірне правопорушення, а й суворо дотримуватися процесуальних гарантій особи, включаючи забезпечення її права на правову допомогу

(стаття 59 Конституції України).

84. Із встановлених обставин справи вбачається, що суддя Махаринець Д. Є. не виявляв категоричної або агресивної відмови від проходження медичного огляду як такого, натомість обґрунтовано наполягав на реалізації свого права залучити адвоката. Водночас працівники поліції не створили жодних належних умов для реалізації цього права, проігнорували відповідні клопотання та не надали жодних роз`яснень чи обґрунтованої відмови у їх задоволенні.

85. Утім, розцінення правомірного прохання судді скористатися гарантованим законом правом на захист виключно як зловживання та намагання уникнути відповідальності, а також кваліфікація таких дій як умисного дисциплінарного проступку вочевидь є неприпустимим перекладанням відповідальності на особу, яка вимагала дотримання своїх конституційних прав. Такий підхід створює небезпечний прецедент, за якого будь-яка спроба особи вимагати дотримання процедури та присутності адвоката під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути ретроспективно розцінена як підстава для визнання таких дій затягуванням судового процесу.

Щодо заявлених скаржником клопотань про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення

86. Також,на нашу думку, неможливо оминути увагою (на що не зважила Велика Палата Верховного Суду) категоричність висновків ВРП про те, що заявлені скаржником клопотання про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення № 569/6972/21 свідчать про його безумовне намагання затягнути процес.

87. Мабуть беззаперечним є те, що відкладення розгляду справи є правом суду, а основною умовою для цього є не сама по собі відсутність у судовому засіданні особи, яка притягається до відповідальності, чи її представника, а неможливість ухвалення законного рішення у зв`язку із цією неявкою. Якщо особа належним чином повідомлена, суд має процесуальну можливість розглянути справу й за її відсутності.

88. Ба більше, заявлення відповідних клопотань ОСОБА_1 об`єктивно не могло спричинити жодних негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді уникнення відповідальності через сплив строків), оскільки відповідно до частини четвертої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення. Події, які стали підставою для притягнення до відповідальності, відбувалися у березні 2021 року, а провадження у справі закрито 10 вересня 2021 року - тобто розгляд справи тривав у межах встановленого законом річного строку давності.

89. Зрештою, відкладення розгляду справи № 569/6972/21 не мало своїм наслідком жодних негативних результатів, оскільки провадження у цій справі було закрито судом у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

90. До того ж такі висновки дисциплінарного органу вочевидь є взаємосуперечливими, чого не врахувала Велика Палата Верховного Суду. З одного боку, ВРП стверджує, що клопотання скаржника мали на меті виключно затягування розгляду справи, а з іншого - зазначає, що наявність судової постанови про закриття провадження у справі № 569/6972/21 у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення взагалі не впливає на кваліфікацію дій скаржника як дисциплінарного проступку.

Щодо наявності судового рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу такого правопорушення

91. Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду зазначили, що наведені у постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року висновки не перешкоджали дисциплінарному органу здійснити самостійну оцінку обставин справи в контексті моральних та етичних стандартів поведінки судді Махаринця Д. Є., оскільки ВРП надала оцінку поведінці цього судді в ніч з 25 на 26 березня 2021 року винятково в контексті етичних і моральних стандартів поведінки судді поза межами судового процесу.

92. Безумовно (і ми із цим цілком погоджуємось), статус судді покладає на особу додатковий тягар відповідальності як у професійній діяльності, так і в позасудовій поведінці. Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (статті 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI чергового з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року чинні на момент скоєння дисциплінарного проступку). Тож очевидно, що така поведінка неминуче впливає на авторитет судової влади, адже як носій судової влади він уособлює державу в очах суспільства, а від його дій залежить довіра громадян до судової системи загалом.

93. Також враховуємо, що у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого воно здійснюється незалежно від розгляду кримінального провадження. Тобто для кваліфікації дій судді як дисциплінарного проступку немає обов`язкової потреби в попередній кваліфікації цих самих дій у кримінально-процесуальному порядку.

94. Окрім того, зважаємо, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування не є взаємовиключним. Вони є відокремленими правовими інститутами з різними підставами, порядком застосування, колом суб`єктів та характером стягнень (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня

2019 року у справі № 11-945сап18, від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18).

95. Такий підхід, на нашу думку, стосується випадків, коли рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності хоча й прийняте з урахуванням відомостей, що містяться у матеріалах кримінального провадження, однак базується на самостійних правових підставах.

96. Проте необхідно враховувати, що автономність дисциплінарного провадження має чіткі межі і не може слугувати інструментом для спростування об`єктивних фактів, які вже були остаточно перевірені та встановлені судом у чинному судовому рішенні.

97. Водночас, на наше переконання, під час оцінки такої поведінки дисциплінарний орган не може нівелювати гарантії процесуального захисту особи лише через те, що ця особа має статус судді.

98. Звертаємо увагу на те (на чому також необхідно було зосередити увагу Великій Палаті Верховного Суду), що у цій справі кваліфікація дій судді як дисциплінарного проступку ґрунтується саме на обставинах керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та його подальших діях (заявлених клопотаннях) під час огляду на стан сп`яніння.

99. Водночас щодо обставин керування скаржником у стані сп`яніння наразі наявна постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року у справі № 569/6972/21, яка набрала законної сили 21 вересня 2021 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрите у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

100. За приписами пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України основною засадою судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

101. Згідно зі статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

102. Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 1402-VІІІ судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших органів та судів визначається законом.

103. Одним із основоположних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення (res judicata).

104. Принцип юридичної визначеності є суттєвим елементом верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata («вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення повноважного суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися іншими органами.

105. ЄСПЛ у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» звертав увагу на те, що одним із найважливіших аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає: коли суд виніс остаточне рішення у справі, це питання більше не може ставитися під сумнів.

106. Тому вважаємо, що постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року у справі № 569/6972/21 не може бути переоцінена у межах цієї справи (№ 990SCGC/8/26) на предмет законності й обґрунтованості висновків суду про відсутність складу адміністративного правопорушення обставини якого прямо та безпосередньо лягли в основу висновку про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

107. Переконані, що така обставина не може ігноруватися під час оцінки наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку, адже в конкретному випадку об`єктивна сторона цього проступку безпосередньо стосується обставин керування суддею автомобілем у стані алкогольного сп`яніння.

108. Ігнорування результатів розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема ухваленої у ній постанови про закриття провадження у справі за статтею 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, фактично нівелює основоположні засади судочинства, зокрема обов`язковість судових рішень, створюючи ситуацію правової невизначеності, за якої судове рішення, яке набрало законної сили, втрачає своє правове значення в інших юрисдикційних провадженнях та може бути проігнороване чи довільно переоцінене іншими органами.

109. Натомість Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком ВРП про те, що наведена постанова суду від 10 вересня 2021 року жодним чином не спростовує наявності у поведінці судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, та зауважила, що сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях судді складу правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, не свідчить про безпідставність притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі й з огляду на наведене вище чітке розмежування дій (поведінки) судді, за які він притягався до кожного зі згаданих видів юридичної відповідальності.

110. Однак Велика Палата Верховного Суду залишила поза увагою, що у такий спосіб ВРП та її дисциплінарна палата фактично реалізували повноваження щодо розгляду дисциплінарної скарги та оцінки доказів із ухилом, спрямованим виключно на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку всупереч визначеним законодавством завданням дисциплінарного органу про те, що під час розгляду дисциплінарної скарги щодо судді є здійснення об`єктивного, неупередженого та всебічного провадження.

Щодо здійснення кримінального провадження за фактом підробки довідки медичного огляду

111. Велика Палата Верховного Суду оминула увагою й передчасність висновку ВРП про те, що її Друга дисциплінарна палата чіткими та переконливими доказами установила намагання судді ОСОБА_1 уникнути відповідальності за підозрою в керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння шляхом, зокрема, шляхом фальсифікації доказів як під час адміністративного провадження, так і під час розгляду дисциплінарної справи.

112. Водночас ВРП в оскаржуваному рішенні залишила без належної уваги внесені 08 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження № 42025000000000770 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, щодо використання завідомо підробленого документа (висновку КЗ «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року за результатами медичного огляду). Зазначене кримінальне провадження наразі триває, а його результати мають безумовне значення для встановлення факту фальсифікування медичного висновку та, відповідно, для кваліфікації його дій як дисциплінарного проступку.

113. Вважаємо, що за обставин цієї справи встановлення об`єктивних ознак дисциплінарного проступку судді ОСОБА_1 безпосередньо залежить від результатів розгляду кримінального провадження, предметом доказування у якому є факт використання підробленого документа - висновку КЗ «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року, наданого суддею для спростування перебування у стані алкогольного сп`яніння.

114. На наше переконання, під час кваліфікації дій судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ необхідно враховувати не лише зовнішній вияв його дій, а й обов`язково співвідносити їх із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України).

115. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

116. Безумовно, вчинення правопорушень, а тим паче встановлення обставин керування транспортним засобом у стані сп`яніння, викликає підвищений суспільний резонанс та вимагає уваги до об`єктивності й ретельності здійснення дисциплінарного провадження.

117. Утім, не менш важливим є урахування й того, що кожний окремо визначений випадок та відповідні дії судді слід розглядати в контексті конкретних обставин, за яких вони мали місце (враховуючи всю сукупність обставин, що характеризують подію та особу судді).

118. Переконані, що в умовах наявного незавершеного кримінального провадження дисциплінарний орган повинен утримуватися від самостійних висновків щодо наявності події кримінального правопорушення чи констатації та безапеляційного твердження про фальсифікування доказу, що становить предмет доказування та є виключною компетенцією у межах кримінального провадження.

119. ВРП (її Дисциплінарна палата) не може перебирати на себе функції суду та безапеляційно стверджувати про здійснення фальсифікації документа, ігноруючи триваюче кримінальне провадження щодо цього факту. Зокрема, констатувати факт підробки документа до ухвалення обвинувального вироку, що є фактично прямою підміною повноважень суду та грубо порушує принцип презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України).

120. Вважаємо, що допоки здійснюється кримінальне провадження, дисциплінарний орган не має повноважень самостійно встановлювати наявність чи відсутність події кримінального правопорушення.

121. Інший підхід не лише порушує презумпцію невинуватості, а й призводить до того, що рішення дисциплінарного органу неправомірно підміняє собою майбутній остаточний судовий акт та може заперечити чи ревізувати висновки суду, що є неприпустимим.

122. Ба більше, варто також зауважити, що Законом України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», який набрав чинності 19 жовтня 2023 року, статтю 49 Закону № 1798-VIII доповнено частиною чотирнадцятою, яка визначає, що дисциплінарна палата може зупинити розгляд дисциплінарної справи у разі, зокрема, існування інших обставин, які унеможливлюють її розгляд.

123. У разі посилання чи формування ВРП відповідних висновків про використання суддею завідомо сфальсифікованого (підробленого) доказу (медичного висновку про відсутність у судді ознак сп`яніння) їй як дисциплінарному органу належало зупинити розгляд дисциплінарної справи з огляду на відсутність компетенції для самостійної констатації факту підробки документа або жутриматися від подібних висновків.

124. Проте Дисциплінарна палата ВРП зробивши категоричні висновки про фальсифікацію документа не скористалася цим процесуальним механізмом і не зупинила розгляд дисциплінарної справи щодо судді Махаринця Д. Є. до завершення відповідних процедур чи розгляду кримінального провадження..

125. Звертаємо увагу на те, що ініційоване кримінальне провадження стосовно можливої підробки висновку КЗ «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року на цей час триває і вирок суду у ньому не ухвалено.

126. Тож, на наше переконання, до моменту вирішення вказаного кримінального провадження (набрання вироком законної сили) ВРП була обмежена в можливості у визначений законом спосіб самостійно оцінювати та констатувати факт фальсифікації скаржником висновку КЗ «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року, оскільки саме цей факт ліг в основу кваліфікації дисциплінарного проступку, що став підставою для внесення подання про звільнення судді з посади.

127. Порушення цього правила призводить до надмірної та передчасної кваліфікації дій особи на підставі припущень, а також створює очевидний ризик колізії повноважень суду та ВРП щодо оцінки одних і тих самих обставин. Наслідком такої колізії може стати ухвалення взаємопротилежних за змістом рішень органу судової влади та органу суддівського врядування, що прямо підриває принцип правової визначеності та єдність судової практики.

128. Тож, вочевидь, наявність чинного судового рішення - постанови про закриття провадження у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення - обмежує дисциплінарний орган у можливості констатувати наявність протиправності як самих дій судді, які охоплюються диспозицією статті 130 КУпАП, так і його поведінки щодо подання відповідного доказу доти, доки саме судове рішення не скасовано або доказ, покладений в його основу, не визнано сфальсифікованим у встановленому законом порядку.

129. Утім, на нашу думку, в цьому випадку прагнення дисциплінарного органу оперативно захистити авторитет правосуддя не може виправдовувати нехтування конституційними гарантіями обов`язковості судових рішень та фундаментальними правами людини.

130. Згідно з приписами пункту 5 частини сьомої статті 126 Конституції України, частини другої статті 124 Закону № 1402-VІІІ повноваження судді припиняються у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

131. Тобто наявність щодо судді обвинувального вироку є самостійною та достатньою підставою для припинення повноважень судді.

132. Проте Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цієї справи не врахувала, що ВРП наведені обставини залишила поза увагою і замість очікування результатів вирішення кримінальної справи вдалася до передчасної оцінки дій судді Махаринця Д. Є. та висновків щодо фальсифікації документа, що призвело, на нашу думку, до ухвалення рішення на підставі припущень.

Щодо презумпції доброчесності судді

133. Зрештою, необхідно звернути увагу також й на те, що межі дискреції ВРП під час вирішення питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не є необмеженими, адже дисциплінарний орган повинен реалізовувати такі повноваження, керуючись принципом верховенства права та презумпцією відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики. Така презумпція є спростовною, а обов`язок доведення невідповідності дій судді критеріям доброчесності покладається на скаржника чи дисциплінарний орган. Тобто має бути безсумнівно (беззаперечно) доведено, що суддя вчинив дисциплінарний проступок, а в діях судді наявний склад дисциплінарного проступку.

134. Натомість у конкретному випадку не було достеменно встановлено факту сп`яніння ОСОБА_1 під час зупинення працівниками патрульної поліції та в медичному закладі, а лише зафіксовано його відмову від проходження огляду, пов`язану з наполяганням забезпечити присутність його адвоката під час проходження такого огляду.

135. Тому, на наше переконання, кваліфікація в конкретному випадку правомірного прохання судді скористатися гарантованим законом правом на захист виключно як зловживання та намагання уникнути відповідальності з подальшою кваліфікацією цього як умисного дисциплінарного проступку є наслідком хибного розподілу дисциплінарним органом, з чим погодилася Велика Палата Верховного Суду, тягаря доказування наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку.

136. З огляду на викладене вважаємо передчасним визнання Великою Палатою Верховного Суду обґрунтованим висновку ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Щодо строку притягнення до дисциплінарної відповідальності та його впливу на міру дисциплінарного стягнення

137. Також, на нашу думку, не можна залишити поза увагою й те, що надмірна тривалість дисциплінарного провадження потенційно несе в собі ризики порушення не лише прав окремо взятого судді, але й посягання на принцип незалежності суду в цілому (оскільки перебування судді протягом багатьох років у стані невизначеності у зв`язку з триваючим дисциплінарним провадженням має великі шанси стати або інструментом для прямого чи опосередкованого тиску на суддю, або фактором, який суддя, навіть за відсутності прямого зовнішнього тиску, братиме до уваги при ухваленні рішення, керуючись не стільки бажанням правильно вирішити справу, скільки прагненням «сподобатися» комусь, від кого залежить його доля). І чим більшою є тривалість такого дисциплінарного провадження, тим більшою є невизначеність і тим вищими є зазначені ризики.

138. Тому надмірна тривалість дисциплінарного провадження має бути окремою обставиною, яку Дисциплінарна палата і ВРП повинні брати до уваги під час ухвалення рішення, зокрема при визначенні виду та розміру дисциплінарного стягнення. У такий спосіб може бути забезпечено пропорційність - розумний баланс між метою правового інституту дисциплінарної відповідальності суддів (забезпечення високих стандартів професійної етики, належного виконання суддями своїх повноважень та підтримання довіри суспільства до судової влади) і можливими негативними наслідками, до яких призводить порушення розумних строків дисциплінарного провадження. Хоча надмірна тривалість дисциплінарного провадження не може автоматично виключати можливість застосування тих чи інших видів (навіть найбільш суворих) дисциплінарних стягнень, загальний підхід має бути таким: чим більшою є тривалість дисциплінарного провадження, тим переконливішими мають бути підстави для застосування до суддів найбільш суворих дисциплінарних стягнень. Іншими словами, чим більшою є тривалість дисциплінарного провадження, тим сильніше зростає аргумент на користь певного пом`якшення виду чи міри дисциплінарного стягнення, окрім випадків, коли для призначення найбільш суворих стягнень існують дійсно надзвичайно вагомі причини.

139. Переконані, що оцінка тривалості дисциплінарного провадження повинна ґрунтуватися на сукупності обставин справи, зокрема на складності фактичних і правових питань, поведінці сторін, організаційній ефективності дисциплінарного органу, а також на відсутності зловживань чи зволікань з боку держави. Якщо тривалість провадження, що виникла не з вини особи, що притягується до відповідальності, стає явно надмірною, навіть якщо це викликано певними об`єктивними причинами, це може бути аргументом на користь пом`якшення виду або розміру дисциплінарного стягнення.

140. Тож врахування надмірної тривалості дисциплінарного провадження як самостійного пом`якшувального чинника відповідає як духу Конвенції, так і відповідним рекомендаціям Ради Європи. Такий підхід може забезпечити баланс між необхідністю притягнення судді, який вчинив дисциплінарне правопорушення, до відповідальності та захистом права особи на справедливий і своєчасний розгляд справи. Це, як було зазначено вище, не означає, що в разі надмірної тривалості дисциплінарного провадження до судді не може бути застосоване найсуворіше дисциплінарне стягнення. Проте в такому разі ВРП зобов`язана проявити особливу обережність і навести достатньо переконливі аргументи на користь того, що з огляду на фактичні обставини вчиненого проступку і дані про особу судді до нього неможливе застосування менш суворого заходу дисциплінарного впливу.

141. Такий підхід повністю узгоджується з положеннями КАС України, за якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8 частини другої статті 2 КАС України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24).

142. Звертаємо увагу на те, що за обставинами цієї справи дисциплінарний проступок скоєно суддею 25 березня 2021 року, скарга надійшла до ВРП 24 липня 2023 року, а рішення за цією скаргою прийнято Другою Дисциплінарною палатою ВРП 20 серпня 2025 року, тобто більше ніж через 4 роки з моменту скоєння дисциплінарного проступку.

Щодо пропорційності застосування дисциплінарного стягнення

143. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком ВРП про те, що строк між вчиненням порушення та прийняттям рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності в цій справі жодним чином не вплинув на суспільну шкідливість допущеного діяння, враховуючи його грубий характер, а поведінка судді ОСОБА_1 у дисциплінарному провадженні продовжує свідчити про відсутність усвідомлення з його боку недопустимості власних дій та їх шкоди для авторитету судової влади. Водночас зауважила, що загальна тривалість дисциплінарного провадження в цій справі не є надмірною та зумовлена об`єктивними чинниками, зокрема внесенням змін до законодавства, що регулює діяльність ВРП, відсутністю повноважного складу органу, що унеможливлювало здійснення дисциплінарних проваджень із 05 серпня 2021 року до 01 листопада 2023 року, складністю провадження, а також діями самого судді, який ухилявся від участі в розгляді справи і встановленні істини.

144. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скарги ОСОБА_1 про застосування ВРП до нього дискримінаційного підходу при виборі дисциплінарного стягнення, оскільки скаржник не обґрунтував наявності в нього певної ознаки (раса, колір шкіри, стать, вік та ін.), яка б могла вплинути на прийняття ВРП щодо нього іншого рішення, а також обставин, які б свідчили про певну вибірковість при розгляді подібних дисциплінарних проваджень.

145. Утім не можемо повною мірою погодитися з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду в цій частині та застосуванням до судді ОСОБА_1 найсуворішого дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення судді з посади виходячи з такого.

146. Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VІІІ під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

147. ЄСПЛ у рішенні від 06 листопада 2018 року у справі «Рамос Нунеш де Карвальо е Са проти Португалії» (Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal) зазначав, що судовий орган не може стверджувати про наявність у нього повної юрисдикції, якщо він не має повноважень оцінювати пропорційність застосованої санкції вчиненому проступку.

148. Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у

справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

149. ЄСПЛ у рішенні від 18 липня 2023 року у справі «Маноле проти Молдови» (Manole v. the republic of Moldova) (заява № 26360/19) зауважив про необхідність перевірки судом пропорційності втручання дисциплінарного органу. Зокрема, Суд зазначив, що тест на пропорційність повинен оцінювати суворість накладеної санкції.

150. У пункті 40 Висновку від 06 грудня 2024 року № 27 (2024) КРЄС повторює, що дисциплінарні санкції повинні бути чітко визначені в законі, легкодоступні та перераховані у вичерпному переліку. При прийнятті рішення слід керуватися принципом пропорційності. Він вимагає дотримання балансу між серйозністю правопорушення та його наслідками, з одного боку, і якістю та розміром стягнення, з іншого. Звільнення судді повинно застосовуватися лише як крайній захід у винятково серйозних випадках.

151. Звертаємо увагу на те, що всі пом`якшувальні та обтяжуючі обставини конкретної справи мають бути враховані для того, щоб чітко визначити відповідальність судді з урахуванням конкретних обставин, за яких було вчинено дисциплінарний проступок. У всіх випадках при оцінці адекватності санкції необхідно враховувати потенційний «охолоджуючий ефект», який певна санкція може мати на окремого суддю та на інших суддів. КРЄС підкреслює, що певні заходи, які мають або можуть мати той самий ефект, що і дисциплінарні санкції, повинні розглядатися як такі, із застосуванням усіх суддівських прав і процесуальних гарантій. Це також стосується будь-яких заходів, незалежно від їхньої форми, які мають на меті покарання судді [пункти 41-43 Висновку КРЄС від 06 грудня 2024 року № 27 (2024)].

152. Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним [підпункт «g» пункту 13 Висновку КРЄС від 06 грудня 2024 року

№ 27 (2024)].

153. У пункті 24 Рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації) зазначено, що для сприяння дотриманню принципу передбачуваності та зменшення ризику зловживань і перевищення повноважень при встановленні підстав для дисциплінарного провадження, дії чи бездіяльність, що становлять дисциплінарні проступки, мають бути чітко визначені законом. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними відповідному дисциплінарному проступку.

154. Рішення у дисциплінарних провадженнях мають бути добре обґрунтованими та містити найважливіші висновки, докази та правову аргументацію. Вони можуть бути оскаржені у компетентному суді, рішення якого має бути обов`язковим для рад суддів та органів, які ухвалюють рішення у справах про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (пункт 23 зазначених Рекомендацій ОБСЄ).

155. Звертаємо увагу на те, що ОСОБА_1 є суддею з багаторічним стажем (понад 15 років), який за весь час роботи в суді жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

156. Проте зазначені обставини, що позитивно характеризують особу судді (зокрема, багаторічний стаж роботи на посаді судді, відсутність будь-яких попередніх дисциплінарних стягнень та бездоганна репутація протягом попередніх років роботи), були залишені без належної уваги як з боку ВРП, так і з боку Великої Палати Верховного Суду.

157. Також ВРП в оскаржуваному рішенні, а зрештою і Велика Палата Верховного Суду не врахували, що кожний окремо визначений випадок та відповідні дії судді слід розглядати виключно в контексті конкретних обставин, за яких вони мали місце, з урахуванням усієї сукупності факторів, що характеризують як саму подію, так і особу судді, що є запорукою справедливого рішення.

158. На наше переконання, під час оцінки пропорційності дисциплінарний орган має враховувати сукупність наявних обтяжуючих чи пом`якшувальних обставин конкретної справи і в залежності від цього, керуючись принципом пропорційності, визначати вид дисциплінарного стягнення за цей дисциплінарний проступок. Дисциплінарний орган може обмежитися менш суворим дисциплінарним стягненням, якщо йдеться про перший випадок у кар`єрі судді, відсутність аварійних наслідків, незначний рівень алкоголю, коректну поведінку особи під час перевірки на стан сп`яніння тощо. Натомість звільнення як крайній захід (ultima ratio) може бути виправданим лише за наявності виняткових обтяжуючих обставин, як-от: вчинення ДТП з потерпілими чи майновими збитками; важкий ступінь сп`яніння або злісна відмова від проходження огляду на стан сп`яніння; спроба використати статус, тиснути на працівників поліції; повторність або систематичність подібних дій тощо.

159. Окрім того, на нашу думку, вчинення суддею адміністративного проступку (відмова особи, яка керує авто, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння) без достеменного установлення факту такого проступку само по собі не є безумовною та безальтернативною підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а також не тягне автоматичного застосування найбільш суворої санкції у вигляді звільнення з посади судді.

160. Також, на наше переконання, неможливо не зважати на наявність на момент розгляду скарги постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року у справі № 569/6972/21, яка набрала законної сили 21 вересня 2021 року, відповідно до якої провадження у справі про притягнення

ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрите у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

161. Слід звернути увагу й на той факт, що кримінальне провадження № 42025000000000770 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, щодо використання завідомо підробленого документа (висновку КЗ «РОЦПЗН» РОР від 26 березня 2021 року за результатами медичного огляду) наразі триває, а його результати мають безумовне значення для кваліфікації дій судді як використання ним сфальсифікованого доказу з метою уникнення відповідальності.

162. До того ж варто зважати й на попередню практику ВРП під час застосування принципу пропорційності у схожих справах, у яких ВРП при кваліфікації дій судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII за аналогічне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, застосували менш суворі дисциплінарні стягнення не у виді подання про звільнення судді з посади

[див. рішення від 05 березня 2025 року у справі № 428/2дп/15-25 (подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя строком на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування антикорупційного законодавства та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному

суді), від 10 грудня 2025 року у справі № 2638/2дп/15-25 (подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя строком на три місяці з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування антикорупційного законодавства та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді)] тощо.

163. Проте, на наше переконання, Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що ВРП у спірному рішенні не навела чітких та переконливих мотивів на обґрунтування пропорційності застосованого найсуворішого дисциплінарного стягнення з урахуванням наведених вище обставин та своєї попередньої практики в подібних дисциплінарних справах.

164. Водночас застосоване дисциплінарним органом стягнення до судді за керування транспортним засобом у стані алкогольного чи іншого сп`яніння дозволяє стверджувати, що воно було призначено фактично як так зване «елімінаційне покарання» (від лат. eliminatio - усунення, виключення) з призначенням безальтернативного стягнення, що зводиться до автоматичного застосування найсуворішого стягнення у вигляді звільнення з посади, без належного врахування обставин конкретного проступку, характеру, його наслідків та питання пропорційності дисциплінарного стягнення.

165. Утім, наведений підхід повністю суперечить, зокрема, практиці європейських судів та дисциплінарних органів (зокрема, Польщі, Чехії, Словаччини та Італії), які у справах щодо порушень, пов`язаних із керуванням транспортними засобами чи іншими аспектами позасудової поведінки, послідовно відмовляються від автоматичного елімінаційного підходу до визначення дисциплінарного стягнення. Водночас, навіть констатуючи грубе порушення суддівської етики чи засад доброчесності, дисциплінарні органи та суди у таких справах ретельно зважають на баланс інтересів та оцінюють увесь комплекс пом`якшувальних обставин, зокрема характер провини, щире каяття, відсутність попередніх стягнень, стан здоров`я, складні особисті чи життєві обставини, початок процесу професійної саморефлексії чи лікування тощо.

166. Така європейська дисциплінарна практика ґрунтується на незмінному розумінні того, що суворість дисциплінарного стягнення має суворо відповідати принципу пропорційності.

167. Звільнення з посади як крайня міра покарання має застосовуватися лише тоді, коли виправлення судді та подальше здійснення ним правосуддя є об`єктивно неможливими, натомість автоматичне обрання найсуворішого стягнення без урахування індивідуального контексту перетворює дисциплінарне провадження на механічне позбавлення професії у розумінні статті 8 Конвенції, яку послідовно застосовує Верховний Суд, у тому числі під час вирішення питання звільнення з посади судді.

168. Показовою у цьому контексті є, зокрема, приклад Чехії, де дисциплінарний суд розглядав справу судді, який керував транспортним засобом у стані, що унеможливлювало безпечне керування, вчинив ДТП та відмовився від проходження тесту на алкоголь і аналізу крові на вимогу поліції. Попри те, що міністр юстиції наполягав на звільненні судді з посади, дисциплінарний суд обрав м`якше стягнення у вигляді зниження заробітної плати на 30 % строком на 12 місяців. Ухвалюючи таке рішення, суд ретельно зважив не лише на серйозність проступку, а й на позитивні дані про особу: багаторічну бездоганну роботу в судах, звіти про діяльність на керівних посадах та громадянську активність. Водночас дисциплінарний суд окремо наголосив, що відмова від найсуворішої санкції у виді звільнення не має на меті послати суддям сигнал про те, що відмова

від тесту на алкоголь є доцільною у стані алкогольного сп`яніння (https://www.nssoud.cz/aktualne/tiskove-zpravy/detail/karny-senat-potrestal-soudce-snizenim-platu-o-30-na-12-mesicu).

169. На наше переконання, Велика Палата Верховного Суду мала належним чином врахувати наведене та під час оцінки пропорційності застосованого дисциплінарним органом дисциплінарного стягнення щодо ОСОБА_1 зважити на обставини конкретного дисциплінарного проступку та власну попередню практику в подібних дисциплінарних справах.

ВИСНОВКИ

З урахуванням наведеного вище у своїй сукупності, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити скаргу ОСОБА_1 та скасувати рішення ВРП від 10 лютого 2026 року № 179/0/15-26, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25.

Судді: О. О. Банасько

Н. М. Мартинюк

К. М. Пільков Н. С. Стефанів

І. В. Ткач