Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №753/17936/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 753/17936/21

провадження № 51-2747км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100020002429 від 16 серпня 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності, крім житла.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,16 серпня 2021 року приблизно о 05:10 ОСОБА_7 шляхом вільного доступу через вхідні двері увійшов всередину приміщення бані «ІНФОРМАЦІЯ_11», де на другому поверсі в кімнаті відпочинку персоналу спрямував у бік потерпілого ОСОБА_8 , який єдиний мав доступ до цієї кімнати, газовий балон «Кобра 1Н» та, подолавши волю до опору останнього, почав наносити лівою рукою удари в область голови потерпілого, чим завдав йому легкі тілесні ушкодження. У цей час потерпілий ОСОБА_8 , усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, відштовхнув ОСОБА_7 та побіг до балкону.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 підбіг до потерпілого ОСОБА_8 , дістав з-за спини ніж та під погрозою його застосування висловив вимогу надати грошові кошти, після чого потерпілий, схопивши глиняний глечик, наніс удар по руці ОСОБА_7 і вибив з його рук ніж.

Надалі, ОСОБА_7 дістав газовий балончик «Кобра 1Н», розпилив його в обличчя ОСОБА_8 та відкрито заволодів мобільним телефоном марки iPhone 8 з сім-карткою, який лежав у кімнаті на ліжку. Утримуючи при собі викрадене майно, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, завдавши своїми умисними діями матеріальний збиток ОСОБА_8 на загальну суму 11048 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 30 квітня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначено покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 186 КК України.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

· у цьому кримінальному провадженні суди неправильно застосували стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Стверджує, що наявність «розумного сумніву» в доведеності вини ОСОБА_7 саме за ч. 3 ст. 187 КК України підтверджується Окремою думкою судді місцевого суду. Зауважує, що досліджені судами докази дають підстави для кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України з огляду на висновки судово-медичної експертизи №042/1-462-2021 щодо наявних у потерпілого тілесних ушкоджень;

· у діях засудженого відсутня кваліфікуюча ознака - «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище», адже останній неофіційно працював у банному комплексі та проживав у кімнаті відпочинку, яка розташована на другому поверсі. Разом з тим, достовірних даних про те, що ОСОБА_7 був обізнаний про своє звільнення органом досудового розслідування здобуто не було. До того ж версія сторони захисту про те, що ОСОБА_7 приїхав за своїми особистими речами, які знаходилися за місцем його фактичного проживання у вказаній кімнаті відпочинку - не спростована;

· дії ОСОБА_7 безпідставно кваліфіковано за ознакою - «погроза застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи», а саме погроза застосування ножа, однак про це фактично не зазначено у висновках судів щодо доведеності його вини. Не встановлено, яким саме з вилучених у ході огляду місця події ножів ОСОБА_7 погрожував потерпілому, водночас стороною обвинувачення не було проведено пред`явлення речі (ножа) до впізнання останньому;

· в основу обвинувачення покладено дані протоколу огляду місця події від 16 серпня 2021 року, які є неналежними доказами, адже виявлені під час вказаної слідчої дії речі не підтверджують вчинення ОСОБА_7 будь-яких злочинних дій. Звертає увагу Суду, що потерпілий стверджував про те, що засуджений перебував саме у масці, у той же час інкриміновані йому події відбувалися 02 серпня 2021 року, коли носіння масок було обов`язковим через епідемію COVID-19;

· під час затримання 16 серпня 2021 року ОСОБА_7 повідомив, що ніде не працює, оскільки його робота в банному комплексі була неофіційною. До того ж у ході зазначеної слідчої дії був відсутній захисник, участь якого в цьому провадженні є обов`язковою, а відеозапис, на якому зафіксовано вказану слідчу дію, не містить відомостей про роз`яснення слідчим процесуальних прав засудженому. Вказане, на думку захисника, свідчить про недопустимість даних отриманих під час проведення затримання і особистого обшуку ОСОБА_7 .

Крім того, захисник наголошує, що судом апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) було відмовлено стороні захисту в повторному дослідженні доказів. Стверджує, що ухвала апеляційного суду є невмотивованою і не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

Письмові заперечення на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників провадження до Суду не надходили.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Засуджений і його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Решту учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про їхню особисту участь або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та призначив йому відповідне покарання.

Суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , даними протоколів огляду місця події від 16 серпня 2021 року та доданих до них фототаблиць і відеозаписів, протоколу огляду відеозапису від 16 серпня 2021 року та доданого до нього оптичного диску,протоколу затримання, підозрюваної особи у вчиненні злочину від 16 серпня 2021 року, протоколу обшуку затриманої особи від 16 серпня 2021 року та доданим до них відеозаписом, протоколу огляду предметів від 20 серпня 2021 року, висновку судово-медичної експертизи №042/1-462-2021 та висновку експерта №3113/1 від 30 серпня 2021 року.

Водночас доводи касаційної скарги захисника є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які були ретельно перевірені цим судом.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд,аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України).

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.

Так, змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_7 , будучи допитаним у суді першої інстанції,свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що працював у банному комплексі «ІНФОРМАЦІЯ_11», а потерпілий був його напарником, з яким постійно виникали конфлікти. У той період у нього була відпустка, втім вирішив приїхати до комплексу, аби забрати свої речі. Прибувши на місце приблизно о шостій ранку на територію комплексу, зайшов через двір (двері були відчиненні). Зайшовши до приміщення, піднявся на другий поверх. У кімнаті відпочинку, де він проживав до відпустки, спав потерпілий. Розбудивши останнього, він почав вимагати повернення коштів, які позичив йому раніше. Потерпілий повідомив, що не може віддати борг, та в замін добровільно віддав свій мобільний телефон, який сам і розблокував. Після цього почалася суперечка, яка переросла у бійку, яку спровокував потерпілий. Під час конфлікту, потерпілий його штовхнув та вдарив. У відповідь він застосував до потерпілого газовий балончик. Після бійки, вибіг на вулицю та викликав таксі. Працівники поліції затримали його на Академмістечку та провели особистий обшук без захисника. Про те, що він був звільнений з комплексу не знав.

Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.

Так, потерпілий ОСОБА_8 у ході його допиту в місцевому суді пояснив, що 15 серпня 2021 року прийшов на роботу, де залишився на ніч у кімнаті відпочинку на другому поверсі банного комплексу. Приблизно о 5-й ранку прокинувся від того, що почув крик «Богдан вставай», після чого відчув декілька ударів у скроню. Прийшовши до тями, побачив ОСОБА_7 , у руках якого був предмет схожий на ніж, через що відчув небезпеку за своє життя. Він взяв до рук глечик, який був на підвіконні, та вибив ним ніж з рук ОСОБА_7 , зірвав з нього кепку та маску. У цей момент, ОСОБА_7 застосував до нього газовий балончик та почав вимагати віддати гроші. Не знайшовши кошти, ОСОБА_7 забрав мобільний телефон і втік через балкон. Після цього він викликав працівників поліції, які згодом знайшли на балконі один ніж та ще два під банею. Крім того, зазначив, що ОСОБА_7 за декілька днів до події було звільнено з комплексу у зв`язку з виявленням нестачі грошей в касі.

Свідок ОСОБА_9 , будучи допитаним в суді першої інстанції, повідомив, що працює в банному комплексі, де працював обвинувачений та потерпілий, між якими інколи виникали конфлікти. Вранці 16 серпня 2021 року йому зателефонував начальник та попросив приїхати до комплексу, бо там щось сталося. Прибувши на місце приблизно о 6-й ранку, він помітив працівників поліції та потерпілого, у якого було побите лице. Останній повідомив, що ОСОБА_7 наніс йому тілесні ушкодження та забрав телефон. ОСОБА_7 , який працював адміністратором, до події не було на роботі, оскільки раніше в касі комплексу було виявлено недостачу і він звільнився. ОСОБА_7 проживав на території комплексу і в нього могли залишатися там особисті речі.

Крім того, свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні в місцевому суді пояснив, що є власником банного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_11». У серпні 2021 року йому зателефонували та повідомили, що на території комплексу відбувся розбійний напад. Прибувши на місце події, він помітив працівників поліції та потерпілого, який повідомив, що ОСОБА_7 , застосувавши газовий балончик, забрав у нього мобільний телефон. Переглянувши камери відеонагляду стало відомо, що ОСОБА_7 , оминувши камери відеонагляду потрапив на територію комплексу зі сторони лісу та піднявся на другий поверх, де відпочивав потерпілий. Самі двері до будівлі бані не замикаються, разом з тим на ніч замикаються ворота на територію та випускається собака, який знав ОСОБА_7 . Обвинувачений, до моменту події, працював в комплексі протягом 2-3 місяців не офіційно. Спочатку ОСОБА_7 був різноробочим, згодом виконував функції банщика та стажувався на адміністратора. Відносини останнього з іншими працівниками були погані, часто виникали конфлікти. Приблизно за 5 днів до події, забрав з каси комплексу грошові кошти та зник, водночас вимкнув мобільний телефон. Після цього, він звільнив ОСОБА_7 , однак не мав можливості повідомити його про це. У той же час зауважив, що ніхто немає права залишатися на ніч в приміщенні банного комплексу без його дозволу, а перебувати на другому поверсі приміщення мають право лише співробітники.

Суди, оцінивши показання потерпілого та свідків, дійшли висновку про те, що вони були логічними, узгодженими між собою та послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Натомість будь-яких підстав сумніватися у їхній правдивості судами попередніх інстанцій встановлено не було.

Крім цього, суди обґрунтували свої рішення також і низкою письмових доказів, зокрема, даними:

- протоколу огляду місця події від 16 серпня 2021 року та доданих до нього фототаблиці та відеозапису, відповідно до яких слідчий в присутності двох понятих та потерпілого ОСОБА_8 провів огляд приміщення другого поверху будівлі банного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_11 », що за адресою: АДРЕСА_2, де на другому поверсі було виявлено та вилучено на підлозі ніж обмотаний шнурівкою і чорний блайзер, які було поміщено до спецпакетів та опечатано. Також, за метрів 10 від приміщення на ґрунтовому покритті виявлено та вилучено ніж, рукоятка якого також обмотана шнурівкою (т. 1 а.с. 133-137);

- протоколу огляду місця події від 16 серпня 2021 року та доданих до нього фототаблиці та відеозапису, згідно з якими слідчий в присутності двох понятих та потерпілого ОСОБА_8 провів огляд приміщення другого поверху будівлі банного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_11 », що за адресою: АДРЕСА_3, на підлозі якого було виявлено та вилучено сіру майку, чорну балаклаву та фрагменти слідів взуття, які виявлені на балконі (т. 1 а.с. 139-144);

- протоколу огляду відеозапису від 16 серпня 2021 року та доданого до нього оптичного диску, який було досліджено в судовому засіданні, за якими слідчий у присутності свідка ОСОБА_9 , провів огляд CD-R диску, наданого власником банного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_11» ОСОБА_10 . При відкритті відеозаписів встановлено, що вони здійснюються внутрішніми камерами банного комплексу, дата та час вказані у верхньому правому куті 08 червня 2021 року ПН 04:16:54 (похибка в часі становить одну годину, правильний час 05:16:54). На відеозаписі з`явився чоловік близько 172 см, повної тілобудови, одягнений в темну кофту, кепку, світлі штани, через плече одягнена сумка (бананка), який лівою рукою тримає мобільний телефон ймовірно марки «Самсунг», тим самим підсвідчує та оглядає рецепшин вказаного приміщення. Крім цього помітно, що у вказаного чоловіка одягненні рукавиці та маска. На запитання слідчого чи впізнає ОСОБА_9 особу, зображену на вказаних відеозаписах, на що останній відповів, що впізнав ОСОБА_7 за його одягом, сумкою, тілобудовою, а також характерною ознакою, оскільки він лівша (т. 1 а.с. 146-150);

- протоколу затримання, підозрюваної особи у вчиненні злочину від 16 серпня 2021 року, протоколу обшуку затриманої особи від 16 серпня 2021 року та доданим до них відеозаписом, відповідно до яких слідчий о 18:26 (фактичний час затримання 16 серпня 2021 року о 17 год. 50 хв.) затримав ОСОБА_7 . Крім того, в присутності двох понятих було проведено особистий обшук ОСОБА_7 , під час якого в останнього виявлено та вилучено: складний металевий ніж; футляр помаранчевого кольору з рослинною речовиною; газовий балон помаранчевого кольору «Крбра 1Н»; мобільний телефон «Айфон 8» з сім карткою НОМЕР_1 та фольгу, в яку був замотаний вказаний телефон; сумку нагрудну чорного кольору, в якій знаходився мобільний телефон «Самсунг», гаманець з грошовими коштами в сумі 75 грн, три стартових пакети «Лайф», чорну сумку з особистими речами (т. 1 а.с. 153-158);

- протоколу огляду предметів від 20 серпня 2021 року, згідно з яким слідчий провів огляд предметів, вилучених у ОСОБА_7 , а саме: чорний поліетиленовий пакет, при розкритті якого виявлено фольгу, в якій знаходиться мобільний телефон. У ході огляду встановлено, що в системі налаштування мобільного телефону марки «Айфон 8» наявна наступна інформація - модель MQ6G2VC/A, серійний номер - НОМЕР_3, пам`ять - 64 ГБ, ІМЕІ НОМЕР_2 , чорного кольору (т. 1 а.с. 159-161);

- висновку експерта №042/1-462-2021, відповідно до якого у ОСОБА_8 виявлено: синці - в правій надбрівні ділянці, на повіках лівого ока з переходом на підочну ділянку, на лівому крилі носу. Вказані ушкодження спричиненні тупим предметом (предметами), могли утворитись 16 серпня 2021 року та відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров`я) (т. 1 а.с. 165-167);

- висновку експерта №3113/1 від 30 серпня 2021 року, відповідно до яких ринкова вартість мобільного телефону «Айфон 8», модель MQ6G2VC/A, серійний номер - НОМЕР_3, пам`ять - 64 ГБ, ІМЕІ НОМЕР_2 , чорного кольору, - 10999 грн (т. 1 а.с. 174-176).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що місцевий суд під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Не залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції доводи сторони захисту стосовно відсутності у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки «з проникненням в інше приміщення», на які цей суд дав вичерпні відповіді.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 569/1111/16-к проникнення, як кваліфікуюча ознака кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, означає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має. При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище», вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном. Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Як уже зазначалося вище, за наслідками судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судами попередніх інстанцій було встановлено, що 16 серпня 2021 року приблизно о 05:10 останній, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу через вхідні двері увійшов всередину приміщення бані «ІНФОРМАЦІЯ_11», в якому на другому поверсі, в кімнаті відпочинку персоналу знаходився потерпілий ОСОБА_8 та доступ до кімнати мав тільки він, однак без дозволу останнього все ж увійшов до неї.

Водночас місцевий суд з цього приводу у своєму рішенні звернув увагу на показання свідка ОСОБА_10 (власника банного комплексу « ОСОБА_11 »), відповідно до яких ним було встановлено відповідний режим доступу до приміщення комплексу, зокрема, ніхто не мав права залишатися на ніч на території без його дозволу, а перебувати на другому поверсі будівлі могли лише співробітники, у той час як ОСОБА_7 за декілька днів до події було звільнено.

Варто зауважити, що хоча свідок ОСОБА_10 дійсно зазначив, що не мав можливості повідомити ОСОБА_7 про його звільнення через недоступність його телефону, однак встановлені судами обставини, які передували звільненню, а саме те, що ОСОБА_7 за 5 днів до події забрав з каси комплексу грошові кошти та зник, що також підтвердили потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9 , вказують на те, що він усвідомлював, що після свого зникнення з роботи без пояснення причини на декілька днів не зможе безперешкодно повернутися до банного комплексу, а отже і його перебування там буде незаконним.

Водночас, як обґрунтовано зауважив суд апеляційної інстанції, характер дій ОСОБА_7 до моменту нападу, подальші його дії на території комплексу (проникнення саме в нічниий час доби, замість увімкнення освітлення використання ліхтарика мобільного телефону, уникнення камер відеоспостереження та перебування у масці з ціллю приховати свою особу), а також застосування погроз та насильства з метою заволодіння майном потерпілого підтверджують наявність у нього умислу на незаконне проникнення до іншого приміщення з корисливою метою.

Тож доводи захисника в цій частині є безпідставними.

Крім того не є слушними й доводи сторони захисту з приводу відсутності в діях ОСОБА_7 погроз застосування насильства, адже відповідно до встановлених судами обставин, крім іншого, продовжуючи свої злочинні дії спрямовані на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, ОСОБА_7 підбіг до потерпілого ОСОБА_8 , дістав з-за спини ніж та під погрозою його застосування висловив вимогу надати грошові кошти.

До того ж суд апеляційної інстанції доречно зауважив, що вказані обставини підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який повідомив, що, піднявшись з ліжка, він побачив в руках ОСОБА_7 предмет схожий на ніж, через що відчув небезпеку за своє життя, згодом схопив взяв глечик, який був на підвіконні, та вибив ним з рук ОСОБА_7 ніж, зірвав кепку та маску. У цей момент, останній застосував відносно потерпілого газовий балончик та почав вимагати віддати гроші.

Не заслуговують на увагу й посилання сторони захисту на висновок судово-медичної експертизи №042/1-462-2021, відповідно до якого тілесні ушкодження потерпілого віднесено до легких тілесних ушкоджень без ознак короткочасного розладу здоров`я чи незначної втрати працездатності, як на підставу перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки, як слушно зазначив апеляційний суд для кваліфікації діяння за ст. 187 КК України, визначальним є не фактичний ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, а характер застосованого насильства та його небезпечність для життя чи здоров`я особи в момент посягання.

Цей суд обґрунтовано зауважив, що відмежування грабежу, поєднаного з насильством, від розбою здійснюється саме за критерієм небезпечності для життя чи здоров`я, а не виключно за висновком судово-медичної експертизи щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, та дійшов правильного висновку, що результати судово-медичної експертизи №042/1-462-2021 не спростовують встановлених судом обставин застосування до потерпілого насильства, небезпечного для його життя чи здоров`я, а тому не впливає на правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 187 КК України.

Зі свого боку колегія суддів погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції і не вбачає підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки такі висновки апеляційний суд зробив, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.

Варто зазначити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що дані протоколів затримання та обшуку затриманої особи від 16 серпня 2021 рокує недопустимими доказами

Обґрунтовуючи вказані доводи, сторона захисту посилається на те, що у ході затримання та особистого обшуку ОСОБА_7 був відсутній захисник, участь якого у цьому провадженні є обов`язковою.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема, у випадку, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Затримання в порядку статей 207 або 208 КПК України, за визначенням, є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №204/6541/16-к).

Водночас ч. 1 ст. 52 КПК України передбачає, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Аналізуючи вказані норма права, можна дійти висновку, що лише після затримання особи, щодо якої є обґрунтовані підстави вважати, що вона вчинила особливо тяжкий злочин, визначення якого міститься у ст.12 КК України, відповідна службова особа зобов`язана забезпечити участь захисника у такому кримінальному провадженні.

Як убачається з матеріалів справи, 16 серпня 2021 року о 17:50 ОСОБА_7 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Про його затримання повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві і того ж дня о 18:35 ОСОБА_7 було призначено захисника ОСОБА_6 , який о 19:35 прибув на місце затримання для надання підозрюваному правової допомоги, про що на протоколі вказаної слідчої дії міститься його власноручний підпис, вчинений о 20:43.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 згідно з ч. 4 ст. 208 КПК України повідомлено зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також, роз`яснено його процесуальні права, зокрема, і право мати захисника. Водночас цей суд також доречно звернув увагу, що затримання проводилося за участю двох понятих з відеофіксацією цієї слідчої дії і жодних зауважень чи заперечень до протоколів затримання та обшуку затриманої особи від ОСОБА_7 не надходило.

У той же час у зазначених протоколах міститься відмітка про те, що ОСОБА_7 в присутності двох понятих відмовився від підпису на вказаних протоколах (т. 1 а.с. 153-158).

З урахуванням викладеного, відсутність захисника протягом нетривалого періоду під час фактичного затримання ОСОБА_7 в порядку ст. 208 КПК України, не може вважатись порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому дані протоколів затримання та обшуку затриманої особи від 16 серпня 2021 року є допустимими доказами та правомірно покладені в основу оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 404 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів

Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Водночас сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може бути підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.

Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, слушно зазначив, що докази у справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84 - 86 КПК України, оцінені судом згідно зі ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

У той же час посилання сторони захисту на існування окремої думки судді Дарницького районного суду м. Києва, яке в розумінні ст. 375 КПК України не є судовим рішенням, не дає підстав для іншої правової оцінки обставин цього кримінального провадження.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Водночас призначене ОСОБА_7 покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та відомостей про особу винного, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.

Решта доводів касаційної скарги сторони захисту також не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

У той же час касаційна скарга не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження.

Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3