Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №711/2171/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 711/2171/20

провадження № 51-2853 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Черкаського апеляційного суду від 12 червня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019251010006750 від 07 грудня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2024 року ОСОБА_10 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Черкаський апеляційний суд вироком від 12 червня 2026 року апеляційну скаргу захисників ОСОБА_11 і ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_7 задовольнив частково. Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 28 травня 2024 року скасував. Визнав ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_10 звільнив від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 07 грудня 2019 року ОСОБА_10 близько 15:56, керуючи автомобілем Ford Scorpio, рухаючись по вул. В. Чорновола в м. Черкаси, зі сторони вул. Молоткова у напрямку вул. Надпільна, в порушення вимог пунктів 1.7, 2.3.б та 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, в момент виникнення небезпеки для його руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити, у вигляді появи на проїзній частині пішохода похилого віку - ОСОБА_12 , не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості та зупинки керованого транспортного засобу, та допустив наїзд на ОСОБА_12 , який в порушення п. 4.9 ПДР, переходив проїзну частину вул. В. Чорновола в межах регульованого пішохідного переходу зліва направо, відносно напрямку руху автомобіля, на заборонений сигнал - червоне світло світлофора. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий ОСОБА_12 , отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть. Порушення ПДР водієм ОСОБА_10 , знаходяться у причинному зв`язку з ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_12 .

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

· у діях ОСОБА_10 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

· апеляційний суд помилково визначив момент виникнення небезпеки та безпідставно поклав в основу обвинувального вироку висновок експерта №4/158 від 26 лютого 2020 року. Зауважує, що цей суд необґрунтовано відхилив висновок експерта № КСЕ-19/124-22/9468 від 13 вересня 2022 року. Наголошує, що правильним моментом виникнення небезпеки є момент перетину пішохода ОСОБА_12 дорожньої розмітки 1.1 ПДР, яка розділяє протилежні напрямки руху транспортних засобів;

· постанови про призначення групи слідчих та групи прокурорів підроблені, адже вони створені не в дату, яка зазначена в цих документах, а створені лише в 2023 році, оскільки ці документи були відсутні в матеріалах кримінального провадження. Наголошує, що за фактом підробки вищевказаних документів сторона захисту зверталася до правоохоронних органів;

· суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи для встановлення давності виконання підписів та часу виготовлення постанов про призначення групи прокурів від 09 грудня 2019 року та про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 07 грудня 2019 року, чим порушив право засудженого на справедливий суд;

· з підстав відсутності підтверджених повноважень слідчого постанова про визнання речовими доказами від 07 грудня 2019 року, постанова про зміну кваліфікації кримінального правопорушення від 08 грудня 2019 року, протокол огляду місця події від 08 грудня 2019 року, постанова про призначення судово-медичної експертизи від 08 грудня 2019 року є недопустимими доказами. Зазначає, що висновок експерта № 03-01/1141/91 від 13 січня 2020 року є похідним від недопустимого доказу, а тому за принципом плодів отруйного дерева також є недопустимим;

· у матеріалах провадження відсутні повноваження слідчої ОСОБА_13 , яка проводила огляд місця події від 08 грудня 2019 року та яка того ж дня ухвалила постанову про призначення судово-медичної експертизи, що зумовлює недопустимість похідних доказів;

· висновок судово-медичного експерта № 03-01/1141 від 09 грудня 2019 року є недопустимим доказом, оскільки не відкривався стороні захисту за наслідками завершення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України;

· вирок апеляційного суду не відповідає приписам статей 374, 404, 420 КПК України.

У касаційних скаргах прокурор ОСОБА_7 та представник потерпілої - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У мотивування поданих касаційних скарг указують, що апеляційний суд безпідставно застосував до засудженого положення ст. 75 КК України, оскільки залишив поза увагою відсутність визнання вини з боку ОСОБА_10 , каяття, намагання останнього уникнути кримінальної відповідальності, переклавши винуватість на загиблого, характеризуючі дані про особу, тяжкість наслідків вчиненого злочину, позицію потерпілої та будь-яких намагань відшкодувати спричинену шкоду. Наголошують, що апеляційний суд формально послався на характеризуючі дані про особу, які не зменшують суспільну небезпечність вчиненого злочину. Зазначають, що вирок апеляційного суду не відповідає ст. 420 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та підтримала касаційні скарги сторони обвинувачення і представника потерпілого.

Захисник підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити, заперечував проти задоволення касаційних скарг прокурора та представника потерпілого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив йому відповідне покарання.

Суд обґрунтував своє рішення, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_14 , експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , протоколом огляду місця ДТП від 07 грудня 2019 року, протоколом огляду місця події від 08 грудня 2019 року, висновком експертизи № 03-01/1141/91 від 13 січня 2020 року, даними проколу огляду від 15 лютого 2020 року, висновками судових експертиз технічного стану транспортного засобу № 4/119, 4/106, 4/107 від 14 лютого 2020 року.

Так, відповідно до протоколу огляду від 15 лютого 2020 року диску, наданого органу досудового розслідування свідком, переглянуто інформацію, що міститься на ньому. Судом встановлено, що ДТП відбулась на проїзній частині перехрестя вулиць Чорновола-Сагайдачного в м. Черкаси, у світлу пору доби, з початком смеркання, без опадів. Автомобіль, який здійснив наїзд на пішохода, рухався по проїзній частині вул. Чорновола в м. Черкаси, у напрямку від вул. Молотокова до вул. Садова, у правій смузі, ближче до правого краю проїзної частини дороги, на зелений сигнал світлофора. Пішохід переходив проїзну частину вул. Чорновола в м. Черкаси, по пішохідному переходу, зліва направо, відносно напрямку руху автомобіля Ford Scorpio на забороняючий сигнал світлофора. З моменту виходу пішохода на проїзну частину дороги до моменту наїзду минуло близько 5 секунд. З моменту наїзду автомобіля на пішохода до його зупинки минуло близько 3 секунд (т. 1 а. с. 122 - 128).

Відповідно до висновку комплексної судової фототехнічної та авто технічної експертизи №4/158 від 26 лютого 2020 року час, який минув з моменту початку руху пішохода ОСОБА_12 через проїзну частину вул. В. Чорновола і до моменту контактування з автомобілем Ford Scorpio р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_10 , склав близько 4,9 с. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди та за обставин, зазначених у вихідних даних постанови слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля Ford Scorpio ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР. Для оцінки дій пішоходів спеціальних пізнань в галузі автотехнічних досліджень (спеціальних технічних знань) не потрібно, тому слідчий або суд в змозі самостійно оцінити дії пішохода ОСОБА_12 у відповідності до вимог розділу 4 ПДР «Обов`язки і права пішоходів». У момент виникнення небезпеки для руху, який вказаний у вихідних даних постанови слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля Ford Scorpio ОСОБА_10 мав технічну можливість своїми одноособовими діями уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_12 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця події. У діях водія автомобіля Ford Scorpio ОСОБА_10 , з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР, для виконання яких, згідно з наданими на дослідження матеріалів, він не мав перешкод технічного характеру. Для відповіді на питання чи вбачаються в діях пішохода ОСОБА_12 невідповідності вимогам ПДР спеціальних пізнань в галузі автотехнічних досліджень (спеціальних технічних знань) не потрібно, і слідчий або суд в змозі самостійно відповісти на поставлене питання, оцінивши дії пішохода ОСОБА_12 у відповідності до вимог розділу 4 ПДР «Обов`язки і права пішоходів». При наданні висновку експертизи №4/158 від 26 лютого 2020 року експерт ОСОБА_15 виходив з наданих умов, згідно з якими момент небезпеки виник з моменту виходу пішохода на проїзну частину дороги. У дорожній обстановці, яка склалася, у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди, з технічної точки зору, знаходився початок руху пішохода ОСОБА_12 через проїзну частину вул. В. Чорновола в м. Черкаси на забороняючий сигнал світлофора у момент, коли водій автомобіля Ford Scorpio р.н. ОСОБА_10 мав технічну можливість своїми одноособовими діями уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди (т. 1, а. с. 133 - 139).

Також суд установив, що за висновком експерта № 03-01/1141/91 від 13 січня 2020 року причиною смерті ОСОБА_12 є сполучена травма тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась внутрішньою кровотечею та призвела до розвитку шоку, між отриманою травмою та настанням смерті мається причинний зв`язок. Всі ушкодження виникли від дії твердих тупих предметів, могли виникнути під час ДТП вказаної в постанові про призначення експертизи. При судово-токсикологічній експертизі крові трупа спирти не виявлені. (т. 1 а. с. 98). Водночас у цьому висновку експерта є покликання на висновок експерта № 03-01/1141 від 09 лютого 2019 року.

Разом з тим, висновок експерта № 03-01/1141 від 09 грудня 2019 року трупа ОСОБА_12 , проведений на підставі постанови слідчої ОСОБА_13 , містить відомості про причини смерті ОСОБА_12 , котрою є сполучена травма тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась внутрішньою кровотечою та призвела до розвитку шоку, а також опис травм і тілесних ушкоджень, що виявлені експертом на трупі ОСОБА_12 .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту з приводу призначення експертизи слідчою, яка не входила до групи слідчих, апеляційний суд слушно зауважив, що сторона захисту не навела аргументованих доводів, що такий спосіб призначення експертизи призвів до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 дійшла висновку про те, що у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося.

Урахувавши викладене, апеляційний суд правильно констатував, що посилання сторони захисту на призначення експертизи слідчим, який не входив до визначеної групи слідчих не є безумовною підставою для визнання отриманої експертизи недопустимим доказом.

Також апеляційний суд мотивовано зазначив, що невідкриття згаданого висновку експерта від 09 грудня 2019 року не зумовлює його недопустимість, адже сторона обвинувачення не використовувала цей доказ для доведеності винуватості обвинуваченого. Цей суд зауважив, що згаданий висновок до кримінального провадження долучений прокурором вже під час судового розгляду, у відповідь на заявлені клопотання сторони захисту.

Поза увагою апеляційного суду не залишилися й доводи сторони захисту стосовно недопустимості доказів, з огляду на відсутність у матеріалах досудового розслідування процесуальних рішень щодо визначення групи прокурорів та групи слідчих.

Так, апеляційний судом встановлено, що прокурор в ході судового розгляду 19 травня 2023 року додатково подав низку процесуальних рішень, зокрема постанову про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 07 грудня 2019 року за підписом начальника відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Черкаського ВП ГУНП ОСОБА_17 , якою останній доручив здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019251010006750 групі слідчих: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (т. 2, а. с. 180 - 181); постанову про призначення групи прокурорів (процесуальних керівників) від 09 грудня 2019 року (т. 2, а. с. 179).

Дослідивши згадані документи, апеляційний суд дійшов мотивованого переконання, що постанова про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 07 грудня 2019 року відповідає приписам статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України.

Також апеляційний суд слушно зауважив, що підстави вважати надані постанови сфальсифікованими відсутні.

Крім того, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своєму рішенні від 14 лютого 2022 року зазначила, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.

З урахуванням сталої позиції Верховного Суду апеляційний суд дійшов правильного висновку про безпідставність доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів з огляду на те, що прокурор надав постанову про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 07 грудня 2019 року та постанову про призначення групи прокурорів (процесуальних керівників) від 09 грудня 2019 року в ході судового розгляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 350 КПК України розглянув клопотання сторони захисту про призначення технічної експертизи для встановлення давності виконання підписів та часу виготовлення постанов про призначення групи прокурів від 09 грудня 2019 року і про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 07 грудня 2019 року та відмовила у його задоволенні. Так, у своїй ухвалі від 13 листопада 2025 року апеляційний суд зауважив, що перевірка давності складання, підписання посадовими особами процесуальних документів, які не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, виходить за межі предмету доказування, визначеного ст. 91 КПК України.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що відмова у задоволенні клопотань, зокрема, про призначення експертиз, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо учасник кримінального провадження з такими висновками суду не погоджується.

Оцінивши усі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов переконання про доведення винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу в своїх постановах, що диспозиція ст. 286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна. Тобто злочин, передбачений цією нормою закону, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Отже, об`єктивна сторона цього складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Так, за положеннями пункту п. 12.3 ПДР (порушення якого інкриміновано ОСОБА_10 ) у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

У свою чергу п. 1.10 ПДР визначає небезпеку руху як зміну дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися.

Дослідивши усі докази, подані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, апеляційний суд дійшов висновку, що момент виникнення небезпеки для руху засудженого є момент виходу пішохода на проїзну частину, у зв`язку із чим взяв до уваги висновок експертизи №4/158 від 26 лютого 2020 року. Також цей суд зауважив, що зазначений висновок експерта відповідає вимогам статей 101 та 102 КПК України, містить докладний опис проведених експертом досліджень та має обґрунтовані відповіді на запитання.

Разом з тим, висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч. 10 ст. 101 КПК України).

Так, апеляційний суд не взяв до уваги висновок експертизи КСЕ-19/124-22/9468 від 13 вересня 2022 року, поданий стороною захисту в частині відсутності у ОСОБА_10 технічної можливості уникнути ДТП, посилавшись на те, що він зроблений на неправильних вихідних даних, за якими моментом виникнення небезпеки був визначений момент виходу пішохода ОСОБА_12 на смугу руху автомобіля Ford Scorpio під керуванням водія ОСОБА_10 .

Верховний Суд неодноразового зазначав, що дорожній рух становить діяльність із підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації, серед іншого, в силу людських помилок, необережності, необачності, в тому числі і через порушення учасниками руху вимог ПДР. Тому на всіх учасників покладається обов`язок дотримуватися не лише чітко визначених вимог цих Правил, як то, обмеження швидкості або заборони проїзду, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою, яка склалася.

Водій юридично зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну (пункт 2.3 ПДР), а в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди (пункт 12.3 ПДР).

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про те, що незалежно від причин виникнення небезпеки для руху, водій Ford Scorpio ОСОБА_10 зобов`язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, з моменту виникнення цієї небезпеки для руху у цьому випадку - виходу пішохода на проїзну частину дороги, а не виходу пішохода на смугу руху автомобіля Ford Scorpio. Цей суд також слушно зауважив, що ОСОБА_10 у вказаній дорожній ситуації, виявивши пішохода ОСОБА_12 на проїзній частині, в порушення п. 12.3 ПДР, неправильно вибрав момент застосування гальмування, що стоїть у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками цього ДТП. До того ж суд апеляційної інстанції мотивовано визначив, що поява пішохода ОСОБА_12 , який наближається до смуги руху транспортного засобу Ford Scorpio під керуванням обвинуваченого ОСОБА_10 , є для останнього небезпекою для руху.

З урахуванням експертизи № 4/158 від 26 лютого 2020 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_10 , у разі вчасного застосування ним екстреного гальмування мав змогу уникнути зіткнення з пішоходом ОСОБА_12 , тож дії засудженого перебувають у причинному зв`язку з ДТП і його наслідками.

Щодо доводів касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого

Зі змісту поданих касаційних скарг прокурора та представника потерпілої убачається, що останні фактично порушують питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання. Призначаючи ОСОБА_21 та ОСОБА_22 покарання, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України.

Статтею 75 КК визначено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з оскарженого вироку, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_10 покарання, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, відноситься до тяжкого необережного злочину; особу обвинуваченого ОСОБА_10 , який раніше несудимий, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина, 2015 року народження, працює, за місцем проживання та роботи має позитивні характеристики, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває. Також апеляційний суд взяв до уваги порушення пішоходом ОСОБА_12 вимог п. 4.9 ПДР та зауважив, що таке порушення не перебуває у причинному зв`язку з ДТП та його наслідками, втім впливає на призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_10 .

Разом з тим, апеляційний суд, зваживши на конкретні обставини вчиненого злочину, врахувавши принцип індивідуалізації покарання, дані про особу обвинуваченого, характер вчиненого кримінального правопорушення, поведінку загиблого ОСОБА_12 , який створив небезпеку для обвинуваченого, дійшов переконання про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, що є підставою для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням певних обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Отже, ураховуючи те, що в касаційній скарзі прокурора та представника потерпілого відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК України до засудженого, а також відсутні фактичні дані, які б вказували на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, з урахуванням встановлених під час нового апеляційного розгляду обставин, Суд вважає, що призначене ОСОБА_10 покарання не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.

Отже, підстав для сумніву у правильності висновків судів в частині застосування до ОСОБА_10 положень ст. 75 КК України немає.

Враховуючи наведене, касаційна скарга прокурора та представника потерпілої задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що апеляційний суд забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримав положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Оскаржуваний вирок апеляційного суду є законним й обґрунтованим, належним чином вмотивованим, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 та 420 КПК України, а тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.

Решта доводів касаційних скарг також не спростовує висновки суду апеляційної інстанції і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

У той же час, касаційні скарги не містять посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанцій ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення під час розгляду кримінального провадження.

Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Черкаського апеляційного суду від 12 червня 2026 року стосовно ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3