Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №760/12094/13-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 760/12094/13-к

провадження № 51 - 4320 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції

захисника засудженої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012000000000034

від 21 листопада 2012 року, щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої відповідно до ст. 89 КК України,

за ст. 190 ч. 4, ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 4, ст. 209 ч. 3, ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 2, ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 3 КК України

за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року ОСОБА_7 засуджено за :

- ст. 190 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна;

- ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна;

- ст. 209 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 3 роки;

- ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 3 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 49, ст. 74 ч. 5 КК України ОСОБА_7 звільнено від покарання, призначеного за ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 2, ст. 28 ч. 3, ст. 358 ч. 3 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 3 роки.

Вироком вирішено питання процесуальних витрат, речових доказів та цивільні позови Київської міської ради, прокурора ОСОБА_10 в інтересах потерпілої ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Також цим вироком засуджено ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , судові рішення щодо яких у цьому касаційному провадженні не переглядаються.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

Восени 2006 року ОСОБА_7 , перебуваючи в м. Києві, увійшла до складу організованої засудженим ОСОБА_14 групи, створеної з метою незаконного заволодіння об`єктами нерухомості в м. Києві, до якої також входили засуджені ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , особа, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку зі смертю, та невстановлені слідством особи. Роль ОСОБА_7 як активного учасника організованої групи полягала в наданні власних фотокарток для вклеювання у підроблені паспорти законних володільців майна, власного паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера задля підроблення довіреностей від імені власників, реєстрації за підробленими документами права власності на об`єкти нерухомості в бюро технічної інвентаризації, отриманні технічної документації, необхідної для нотаріального посвідчення угод про відчуження майна, отриманні в державних нотаріальних архівах дублікатів правовстановлюючих документів, використанні підроблених паспортів власників майна для укладення завідомо неправдивих договорів щодо відчуження об`єктів нерухомості, виступах у судовому засіданні як уявний представник законного володільця майна, переданні завідомо неправдивих договорів про відчуження об`єктів нерухомого майна іншим учасникам групи, реєстрації в бюро технічної інвентаризації права власності на нерухоме майно.

Так, у період з жовтня 2006 року до червня 2009 року вказана організована група за участі ОСОБА_7 шляхом підроблення та використання численних документів, із застосуванням обману незаконно заволоділа правом власності на: будинок АДРЕСА_3 , вартістю 1 381 450 грн, який належав ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , та прилеглу земельну ділянку, вартістю 2 413 380 грн, яка перебувала у власності територіальної громади м. Києва; будинок АДРЕСА_3 , вартістю 1 374 630 грн, належний ОСОБА_12 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 , що було вчинено також і за попередньою змовою із засудженою ОСОБА_22 , та земельну ділянку, яка перебувала у власності територіальної громади м. Києва, вартістю 2 054 700 грн; будинок АДРЕСА_3 , вартістю 2 083 000 грн, половина якого належала ОСОБА_13 , а інша половина перебувала у комунальній власності територіальної громади. З метою приховання і маскування незаконного походження права власності на здобуте шляхом шахрайства майно організована група за участі ОСОБА_7 вчиняла правочини щодо цього майна з іншими особами, які не були обізнані зі злочинними намірами учасників групи.

Також вказана організована група за участі ОСОБА_7 , підробивши та використавши офіційні документи, намагалася шляхом обману заволодіти правом власності на земельну ділянку на АДРЕСА_3 , вартістю 2 098 910 грн, що належала територіальній громаді на праві комунальної власності. Крім того, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 намагалася заволодіти правом власності на земельну ділянку площею 644 кв.м, вартістю 313 054 грн 84 коп, на АДРЕСА_4 , що належала територіальній громаді, та на сарай, інвентаризаційною вартістю 5 642 грн, що належав ОСОБА_23 . Однак зазначені особи не змогли довести до кінця свій злочинний умисел щодо цих об`єктів з причин, що не залежали від їх волі.

Діяння ОСОБА_7 кваліфіковані судами як шахрайство та замах на шахрайство, вчинені повторно, в особливо великих розмірах, організованою групою; вчинення правочину з майном, набутим внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, у великому розмірі та організованою групою; підроблення з метою використання та використання завідомо підробленого офіційного документа, який видається підприємством, установою, організацією, приватним нотаріусом і надає права, учинене організованою групою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року частково задоволено апеляційні скарги прокурора ОСОБА_10 , представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_24 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , та ОСОБА_25 . Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 змінено: виключено з мотивувальної частини вироку висновок суду про причетність ОСОБА_25 до придбання шляхом обману (шахрайства) права власності на квартиру АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , а також висновок суду про підписання ОСОБА_26 та його дружиною ОСОБА_27 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на АДРЕСА_7 внаслідок примусу та обману з боку організованої злочинної групи в складі ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 та невстановлених осіб.

На підставі ст. 49, ст. 74 ч. 5 КК України звільнено ОСОБА_14 від призначеного цим вироком покарання за ст. 200 ч. 2 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Стягнуто з обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 6 750 000 грн та моральну шкоду в сумі 30 000 грн.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_28 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_17 залишено без задоволення і в решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 залишено без зміни.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року задоволено апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого, скасовано вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_14 від відбування покарання на підставі акта амністії та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_14 до реального відбування остаточне покарання, визначене йому вироком суду першої інстанції за ст. 190 ч. 4, ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 4, ст. 15 ч. 3, ст. 27 ч. 3, ст. 190 ч. 4, ст. 27 ч. 3, ст. 209 ч. 2, ст. 209 ч. 3 КК України, у строк якого зараховано попереднє ув`язнення.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС) від 18 вересня 2018 року залишено без задоволення касаційні скарги засудженого ОСОБА_14 та його захисника - адвоката ОСОБА_24 . У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року, змінений ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року, а також ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 змінено: виключено з судових рішень посилання на обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , - вчинення злочинів у складі організованої групи; із вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року виключено рішення про самостійне виконання на підставі ст. 72 ч. 3 КК України призначеного ОСОБА_14 за ст. 200 ч. 2 КК України покарання у виді штрафу. В решті судові рішення залишено без зміни.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 13 листопада 2025 року в справі «Соколов та інші проти України» (заява № 71897/17 та 8 інших заяв) констатовано, серед іншого, порушення відносно ОСОБА_7 п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з відмовою у доступі до суду касаційної інстанції через занадто формалістичне застосування процесуальних норм при постановленні ухвали ККС від 29 травня 2018 року, якою було відмовлено захиснику ОСОБА_9 в поновленні строку касаційного оскарження вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 і повернуто йому касаційну скаргу.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 29 квітня 2026 року скасувала зазначену ухвалу ККС від 29 травня 2018 року і передала матеріали справи до ККС для вирішення питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженої ОСОБА_7 .

Касаційне провадження за вказаною скаргою відкрито 08 червня 2026 року.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів захисника зводиться до того, що обвинувальний вирок ухвалено незаконним складом суду і в справі немає технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. Крім того, не погоджуючись зі встановленими судом обставинами кримінального провадження, захисник зазначає про непричетність ОСОБА_7 до протиправної діяльності учасників організованої злочинної групи, у зв`язку з чим заперечує наявність у її діяннях складу кримінальних правопорушень.

Представник потерпілого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу захисника, в яких зазначає про законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень і просить залишити їх без зміни.

Від інших учасників судового провадженнязаперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник потерпілого вважав касаційну скаргу необґрунтованою, судові рішення законними і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тому посилання у касаційній скарзі захисника на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення якої дано у ст. 411 КПК України, не підлягають перевірці касаційним судом з огляду на приписи ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стверджуючи про наявність визначених ст. 412 ч. 2 пунктами 2, 7 КПК України безумовних підстав для скасування вироку й ухвали, захисник зазначає, що складення повного тексту обвинувального вироку, його підписання та проголошення відбулося після закінчення 11 жовтня 2015 року повноважень судді, яка головувала в суді першої інстанції, а носії звукозапису судового розгляду містять неправдиву інформацію.

Згідно зі ст. 412 ч. 2 п. 2 КПК України судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно ухвалено незаконним складом суду. Проте, посилаючись на цю норму права, захисник не заперечує повноважності суду першої інстанції на момент ухвалення оскарженого вироку від 09 жовтня 2015 року.

Водночас обставини проголошення повного тексту цього судового рішення були предметом службової перевірки, у ході якої на основі пояснень суддів та працівників Солом`янського районного суду м. Києва, даних автоматизованої системи звукозапису та протоколювання судових засідань, а також інших документів, у тому числі наявних у матеріалах справи розписок обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , захисника ОСОБА_29 та самої ОСОБА_7 (т. 45, а. 99), було встановлено, що повний текст вироку було проголошено 09 жовтня 2015 року з 9 год 12 хв. до 17 год. 53 хв., після чого вказаним учасникам провадження було вручено його копії (т. 46, а. 213-217).

Згідно зі ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України в редакції, що діяла на момент судового розгляду цього кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону визнавалась відсутність у матеріалах справи журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Однак захисник у своїй скарзі не вказує на існування відповідних обставин. Навпаки, мотивуючи свою позицію, зазначає, що стороною захисту прослухано звукозаписи судових засідань, у тому числі той, на якому зафіксовано проголошення повного тексу вироку.

Таким чином, доводи про допущення в ході судового провадження в суді першої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, котрі в силу ст. 412 ч. 2 КПК України тягнуть обов`язкове скасування судового рішення, є безпідставними.

Крім того, обставини складення та проголошення повного тексту оскарженого вироку, а також фіксації перебігу судового розгляду за допомогою технічних засобів були перевірені судом касаційної інстанції, який, дослідивши аналогічні доводи засудженого ОСОБА_14 , відхилив їх у постанові ККС від 18 вересня 2018 року.

Не можна визнати слушними й аргументи захисника про відсутність у діянні ОСОБА_7 складу інкримінованих їх кримінальних правопорушень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, визнаючи ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень проти власності, авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та об`єднань громадян, а також у сфері господарської діяльності, суд виходив із сукупності взаємозв`язаних доказів. Зокрема, поряд із показаннями ОСОБА_7 та обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 суд першої інстанції дослідив показання потерпілих ОСОБА_19 , ОСОБА_30 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , дані протоколів про прийняття заяв від 23 квітня 2009 року та 21 січня 2010 року, пред`явлення фотознімків для впізнання від 22 грудня 2011 року та 20 січня 2012 року, виїмки від 13 січня 2012 року, обшуку від 10 вересня 2012 року, висновки судово-почеркознавчих експертиз від 21 квітня 2008 року № 2316, 22 квітня 2008 року № 2732, 25 квітня 2008 року № 2317, 05 травня 2008 року № 2318 та 3104, 24 грудня 2008 року № 5275, 24 вересня 2010 року № 5701/10-11, 14 грудня 2011 року № 5642/11-11, 15 лютого 2012 року № 12, 11 квітня 2012 року № 40 та 65, від 20 квітня 2012 року № 43, 30 травня 2012 року № 6, 26 червня 2012 року № 71, 05 вересня 2012 року № 223, 10 вересня 2012 року № 195, 19 жовтня 2012 року № 303, додаткової судово-почеркознавчої експертизи від 23 вересня 2010 року № 6339/10-11, технічної експертизи документів від 30 червня 2008 року № 341, судових техніко-криміналістичних експертиз документів від 09 липня 2008 року № 344 та 361/1, судово-технічних експертиз документів від 19 жовтня 2012 року № 288, від 12 травня 2008 року № 3843, від 13 травня 2008 року № 3844, почеркознавчої та технічної експертизи документів від 22 жовтня 2012 року № 125, експертизи звуко- та відеозапису від 18 жовтня 2012 року № 19/13-38, комп`ютерно-технічних експертиз від 28 лютого 2012 року № 18-48, 14 вересня 2012 року № 18-142, судово-будівельних експертиз від 26 липня 2012 року № 2556/7044/12-42 та 2557/7043/12-42, 27 липня 2012 року № 5073/12-42, комплексної комп`ютерно-технічної, технічної та почеркознавчої експертизи документів від 16 серпня 2012 року № 18-65/7-60, а також інші документи, зміст яких відображено у вироку.

Оцінивши докази за критеріями ст. 94 КПК України, суд першої інстанції визнав їх сукупність достатньою для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_7 . Доводів, які б спростовували такі висновки суду, в касаційній скарзі не наведено.

Вирок суду стосовно ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 370, 374 КПКУкраїни.

Попри те, що апеляційні скарги ОСОБА_7 та її захисника на вирок місцевого суду було повернуто ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року у зв`язку з неусуненням недоліків їх змісту, апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся за участі ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_9 , котрі виступили в судових дебатах і обвинуваченій було надано останнє слово.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи положення ст. 404 ч. 2 КПК України, перевірив наявність підстав для прийняття рішення на користь ОСОБА_7 .

За результатом розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора, представника потерпілого, захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_17 - адвокатів ОСОБА_24 і ОСОБА_28 , а також іншої особи, інтересів якої стосувався вирок, ОСОБА_25 , апеляційний суд констатував правильність висновків місцевого суду про доведеність винуватості всіх засуджених, у тому числі ОСОБА_7 , та правильність кваліфікації їхніх діянь. Тому подане ОСОБА_7 клопотання про закриття кримінального провадження щодо неї апеляційний суд визнав необґрунтованим.

Крім того, під час апеляційного розгляду досліджено обставини, за яких було проголошено повний текст вироку суду першої інстанції. Твердження особи, інтересів якої стосувався вирок, ОСОБА_25 , про те, що ця подія відбулася не 09 жовтня 2017 року, а в інший день, апеляційний суд спростував із посиланням на зміст журналу та звукозапису судового засідання, встановивши відповідність проголошеного тексту судового рішення даним технічних засобів фіксування кримінального провадження.

Правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в цій справі були перевірені також за касаційною процедурою. Розглянувши кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_50 та його захисника - адвоката ОСОБА_24 , ККС не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Водночас, керуючись ст. 433 ч. 2 КПК України, касаційний суд ухвалив рішення на користь ОСОБА_7 та виключив обставину, яка обтяжувала її покарання, - вчинення злочинів у складі організованої групи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3