Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №643/6013/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 643/6013/24

провадження № 51-2831км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

представникапотерпілих ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), на вирок Харківського апеляційного суду від 10 червня 2026 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 25 грудня 2025 року

ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Стягнуто із ОСОБА_9 : на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду в розмірі 500 000 грн; на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду в розмірі 250 000 грн; на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , моральну шкоду в розмірі

250 000 грн.

Вирішено долю речових доказів і процесуальних витрат.

Як установив суд та детально виклав у вироку, ОСОБА_9 13 лютого 2024 року близько 17:20, керуючи власним технічно справним автомобілем марки «GEELY», модель MK, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався в крайній лівій для себе смузі по просп. Тракторобудівників у Салтівському районі м. Харкові з боку вул. Героїв Праці в напрямку вул. Валентинівської зі швидкістю приблизно 40 км/год. Під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, він проявив неуважність та, діючи необережно, не зменшив швидкості руху свого транспортного засобу перед нерегульованим пішохідним переходом, а коли потреба не зупинився перед ним, щоб дати дорогу пішоходам, які перебували на пішохідному переході та перетинали проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху водія, продовжив рух із постійною швидкістю, виїхав на пішохідний перехід, створивши небезпеку для пішоходів, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху, згідно з яким - Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких могла бути створена перешкода чи небезпека», та допустив наїзд передньою частиною свого автомобіля на праву бічну частину тіл пішоходів ОСОБА_13 і малолітньої ОСОБА_10 , які від удару автомобілем підлетіли догори та впали на проїзну частину дороги.

Унаслідок дорожньо-транспортної події пішоходу ОСОБА_13 відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 20 березня 2024 року № 10-12/496-С/24 завдані тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя у вигляді численних травм голови, тулуба та кінцівок, що супроводжувалися численними переломами кісток скелета, які призвели до смерті потерпілого на місці події; малолітньому пішоходу ОСОБА_10 відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 04 квітня 2024 року № 10-14/137-А/24 завдані тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я, а саме у вигляді закритих переломів кісток таза, переломів нижніх відділів правої бічної маси крижової кістки, переломів верхніх гілок лонних кісток, тіла лонної кістки праворуч без істотного зсуву.

Дії водія ОСОБА_9 , які виразилися в тому, що він, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкості руху свого автомобіля, коли виникла потреба не зупинився, щоб надати дорогу пішоходам, які перебували на пішохідному переході й перетинали проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху водія, і виїхав на пішохідний перехід, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13 і його малолітню дочку, внаслідок чого заподіяв смерть ОСОБА_13 та тілесні ушкодження середньої тяжкості малолітній ОСОБА_10 відповідно до висновку автотехнічної експертизи від 14 травня 2024 року № СЕ-19/121-24/11778-ІТ дії ОСОБА_9 не відповідають вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху і, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з ДТП та її наслідками.

Харківський апеляційний суд 10 червня 2026 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В іншій частині вирок суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 не погоджується з вироком суду апеляційної інстанції, просить його скасувати з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі і згідно зі ст. 75 КК звільнити його від призначеного за ч. 2 ст. 286 КК основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На переконання засудженого, місцевий суд, врахувавши сукупність обставин, які мають значення, дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення його від призначеного основного покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК.

Вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Засуджений, не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення та кваліфікації його дій, вважає, що призначене апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке слід відбувати реального, є явно несправедливим через суворість.

Висновок апеляційного суду про грубе порушення Правил дорожнього руху, на думку скаржника є безпідставним, оскільки суди попередніх інстанцій не досліджували доказів у справі. Також суд не врахував, що засуджений не мав умислу завдати дітям потерпілого шкоди, оскільки вчинив неумисний злочин і не міг передбачити невідворотні наслідки своїх дій.

Крім того, як наголошено в касаційній скарзі суд не врахував, що кримінальне правопорушення вчинено в темну пору доби, на неосвітленій частині дороги, потерпілих, які вибігли на дорогу зненацька, він не міг бачити.

Таким чином, апеляційний суд повною мірою не врахував сукупності обставин, які пом`якшують покарання та впливають на форму його відбування, зокрема того, що під час судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій він усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, протягом досудового розслідування і судового розгляду неодноразово намагався надати матеріальну допомогу потерпілим та відшкодувати завдану моральну шкоду. У 2024 році здійснював грошові перекази бабі дітей, яка постійно відмовлялася від допомоги, але цьому факту не надано належної оцінки.

Також засуджений просить врахувати стан його здоров`я, а саме хронічні захворювання - цукровий діабет та онкологію, що підтверджені відповідними виписками й довідками, наявними в матеріалах кримінального провадження.

На думку засудженого, сукупність перелічених обставин дає підстави для застосування приписів ст. 75 КК.

Поряд із цим захисник на підтвердження незадовільного стану здоров`я підзахисного направив до суду касаційної інстанції довідку про проведення ОСОБА_9 коронографії.

До суду касаційної інстанції надійшло клопотання захисника про розгляд кримінального провадження за відсутності ОСОБА_9 , який просить задовольнити касаційну скаргу.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Також, захисник ОСОБА_7 в додаткових письмових поясненнях, які надійшли до Суду, підтримує доводи касаційної скарги та заперечує проти аргументів представника потерпілих.

Представник потерпілих заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просила ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.

Прокурор не підтримала доводів, наведених у касаційній скарзі сторони захисту, просила Суд залишити без змін ухвалу апеляційного суду.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, вислухавши позицію захисника, прокурора та представника потерпілих і перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, у касаційній скарзі не оспорюється.

Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд)

у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_9 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження, у тому числі за апеляційною скаргою представника потерпілих, пом`якшив ОСОБА_9 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК та не погодився з можливістю звільнення його від нього з випробуванням, і встановив, що, місцевий суд застосовуючи приписи ст. 75 цього Кодексу, не надав належної оцінки обставинам вчинення кримінального правопорушення, тому, що засуджений, керуючи технічно справним транспортним засобом, діючи необережно, не зменшив швидкості руху свого транспортного засобу, порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху та здійснив наїзд передньою частиною свого автомобіля на осіб, які в цей час перебували на пішохідному переході, а саме потерпілого ОСОБА_13 , який, отримавши тяжкі тілесні ушкодження, помер, і малолітню потерпілу

ОСОБА_10 , яка отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Поряд із цим районний суд достатньою мірою не врахував позиції представників малолітньої потерпілої, які наполягали на призначенні ОСОБА_9 покарання, що слід відбувати реально. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги пояснення представника малолітньої потерпілої, яка повідомила, що обвинувачений не брав участі в лікуванні малолітньої ОСОБА_10 , яка отримала численні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, та не надавав будь-якої матеріальної допомоги. Хоча думка потерпілих не є вирішальною.

Також слушними є висновки апеляційного суду про те, що в результаті ДТП настали невідворотні наслідки, а саме смерть потерпілого ОСОБА_13 , внаслідок чого його діти ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 залишилися без батька, є дітьми-сиротами, наразі їх виховує їхня баба - законний представник потерпілої ОСОБА_14 , оскільки їхня мати ОСОБА_15 померла ще у 2018 році.

Обґрунтовуючи неможливість звільнення ОСОБА_9 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд зважив на те, що місцевий суд достатньою мірою не дав оцінки характеру допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху, його ставленню до цих порушень, поведінці обвинуваченого після вчинення злочину, наслідкам скоєного кримінального правопорушення, які настали для малолітньої потерпілої та дітей загиблого.

Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з реальною формою відбування, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, характер порушень, а саме наїзд на пішоходів на пішохідному переході, обставини, що пом`якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які його обтяжують, дані про особу ОСОБА_9 , його похилий вік і наявність у нього численних захворювань, а також стан здоров`я його дружини ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , думку потерпілої сторони та настання незворотних наслідків.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині, який, використовуючи свої дискреційні повноваження, обираючи вид, розмір і форму відбування покарання, врахував достатню сукупність обставин, визначених кримінальним законом, що мають значення, у тому числі ті, на які посилається ОСОБА_9 у касаційній скарзі та поясненнях, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Суд також звертає увагу, що дійсно обставини вчинення ОСОБА_9 інкримінованого кримінального правопорушення, з урахуванням характеру порушень Правил дорожнього руху, наслідків у вигляді смерті одного потерплого та отримання малолітньою потерпілою середньої тяжкості тілесних ушкоджень у сукупності з іншими встановленими обставинами, які за законом мають правове значення, не свідчать про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Наявність у ОСОБА_9 різних захворювань та факт намагання відшкодувати завдані збитки в сукупності з іншими встановленими обставина безумовно не впливає на визначений судом вид, розмір і форму відбування призначеного покарання.

Водночас необхідно врахувати, що в результаті ДТП малолітня дитина отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження і потребувала лікування і допомоги, однак з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що ОСОБА_9 вчиняв активні дії щоб надати матеріальну та моральну допомогу постраждалій.

Доводи засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про грубе порушення ним правил дорожнього руху не дослідивши доказів, Суд не бере до уваги, оскільки обставини порушення цих правил, викладено у формулюванні обвинувачення і є очевидними, що ОСОБА_9 не оспорював. Зокрема з обвинувачення вбачається, що наїзд на потерпілих був здійснений на пішохідному переході, що само собою свідчить про грубе недотримання правил дорожнього руху і не потребує дослідження доказів в цьому випадку.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Отже, враховуючи викладене касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 10 червня 2026 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3