Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №182/752/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 182/752/24

провадження № 51-3119км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2026 року стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком, ОСОБА_7 11 травня 2023 року приблизно о 13:20, керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить йому на праві власності, рухався у світлий час доби по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини автодороги Р-73 сполученням «Дніпро ? Нікополь», що проходить по території Нікопольського району Дніпропетровської області і має по одній смузі для руху в кожному напрямку, з боку м. Нікополь в напрямку м. Дніпра.

У цей час у попутному напрямку попереду зі швидкістю приблизно 90 км/год, рухався автомобіль ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_8 , на передньому пасажирському місці якого перебувала ОСОБА_9 . А перед зазначеним автомобілем зі швидкістю приблизно 90 км/год, рухався автомобіль ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_10 , в салоні якого на передньому пасажирському сидінні перебував ОСОБА_11 , а на задньому сиділа ОСОБА_12 .

Крім того, у той самий час у зустрічному напрямку, тобто з боку м. Дніпра в напрямку м. Нікополя, по цій автодорозі, порушуючи вимоги пп. «г» п. 12.6, пп. «б» п. 12.9, зі швидкістю не менше ніж 126,4 ? 131,9 км/год рухався автомобіль «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_13 .

Надалі під час зближення водій ОСОБА_7 , проявляючи недбалість, здійснюючи рух зі швидкістю приблизно 140 км/год, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, проявивши неуважність до дорожньої обстановки та, ігноруючи її зміни, за відсутності перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, в районі електроопори № 143/107, перед зміною напрямку руху ліворуч для виконання маневру обгону автомобілів ВАЗ-2108 та ВАЗ-21099 не переконався, що це буде безпечним, не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху і що смуга зустрічного руху, на яку він виїжджає, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, змінив свій напрямок руху ліворуч, виїхав на зустрічну смугу, при цьому не надав дороги автомобілю «Nissan Maxima», який рухався в зустрічному напрямку, у результаті чого створив небезпеку для руху водію ОСОБА_13 , автомобіль якого далі в некерованому стані виїхав за межі проїзної частини автодороги Р-73 праворуч та, продовживши некерований рух, виїхав на зустрічну смугу для руху і допустив зіткнення передньою правою бічною частиною автомобіля «Nissan Maxima» із передньою лівою частиною автомобіля ВАЗ-21099. Далі з автомобілем «Nissan Maxima» в гальмуванні допустив зіткнення автомобіль ВАЗ-2108, а саме контактував передньою лівою частиною із його задньою правою частиною. Після цього водій автомобіля «Volkswagen Jetta» ОСОБА_7 , не зупиняючись, покинув місце дорожньо-транспортної пригоди.

Своїми діями водій автомобіля «Volkswagen Jetta», ОСОБА_7 грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, пп. «б» п. 2.3, пп. «а» п. 2.10, п. 10.1, пп. «г» п. 12.6, пп. «в» п. 14.2 Правил дорожнього руху.

Порушення ним вимог п. 10.1 та пп. «в» п. 14.2 Правил дорожнього руху перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої ОСОБА_10 , водій автомобіля ВАЗ-21099, отримав тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми голови, тулуба та кінцівок, а саме: садна в лобній ділянці дещо ліворуч і на спинці носа ліворуч, закритий осколковий перелом кісток носа, садна на обох щоках, забиту рану на підборідді, інфільтруючий крововилив в товщі м`яких покривних тканин голови в лобній ділянці дещо ліворуч, крововиливи в товщі речовини головного мозку, прямі повні переломи 3-6 ребер по правій середньо-ключичній лінії, непрямі повні переломи 2-5 ребер по лівій лопатковій лінії, забої легень по заднім поверхням, розрив селезінки, масивні крововиливи в товщі навколониркової клітковини, закриті переломи обох кісток правого передпліччя в нижній третині, відкритий багато уламковий перелом (розтрощення) лівої плечової кістки і кісток лівого передпліччя в проекції лівого ліктьового суглобу, відкритий багато уламковий перелом лівої стегнової кістки, закриті багато уламкові переломи обох кісток лівої гомілки в нижній третині; рвано-забита рана лівого передпліччя, численні синці та садна на тулубі і кінцівках, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Смерть ОСОБА_10 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 13:20 на місці дорожньо-транспортної пригоди від сумісної тупої травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді численних синців, саден і забитих ран на голові, тулубі та кінцівках, численних переломів ребер і кісток кінцівок, ушкоджень внутрішніх органів, яка ускладнилася розвитком травматичного шоку.

Також у результаті дорожньо-транспортної події пасажирці цього автомобіля ОСОБА_12 спричинено тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми голови, тулуба та кінцівок, а саме: інфільтруючий крововилив в товщі м`яких покривних тканин голови в лобно-тім?яній ділянці посередині, дифузні крововиливи під м`які мозкові оболонки в ділянці лобних і тім`яних часток обох півкуль головного мозку та в речовину головного мозку, прямі повні переломи 9-12 ребер по правій біляхребтовій лінії, 2-12 ребер по лівій біляхребтовій лінії, 9,10 ребер по правій лопатковій лінії з ушкодженнями пристінкової плеври, непрямі повні переломи 2-9 ребер по правій передньо-пахвовій лінії, 6-9 ребер по лівій середньо-ключичній лінії, забої та розриви легень по заднім поверхням, правобічний гемоторакс (близько 1000 мл рідкої крові і згортків в правій плевральній порожнині), лівобічний гемоторакс (близько 200 мл рідкої крові в лівій плевральній порожнині), гемоперитонеум (близько 50 мл рідкої крові в черевній порожнині), розрив селезінки, масивні крововиливи в товщі навколониркової клітковини, закритий перелом правої стегнової кістки; рвано-забита рана правого плеча, садна на гомілках, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Смерть ОСОБА_12 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 13:20 на місці дорожньо-транспортної пригоди від сумісної тупої травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді крововиливу в товщі м`яких покривних тканин голови в лобно-тім?яній ділянці посередині, крововиливів під м`які мозкові оболонки і в речовину головного мозку; переломів ребер по декільком анатомічним лініям, забоїв та розривів легень, розриву селезінки, масивних крововиливів в товщі навколониркової клітковини, закритого перелому правої стегнової кістки, яка ускладнилася розвитком травматичного шоку.

Також у результаті дорожньо-транспортної події пасажиру автомобіля ВАЗ-21099 ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у вигляді забитої рани лівої вушної раковини, садна правої надбрівної області, лівого крила носа, лівої виличної області, підщелепної області, синця передньо-внутрішньої поверхні лівого плеча в середній третині, синця внутрішньої поверхні лівого передпліччя у верхній третині, внутрішньо-шкіряні крововиливів на лівій бічній поверхні грудної клітини, садна основних фаланг 2-х пальців обох кистей, садна передніх поверхонь обох колінних суглобів та обох гомілок у верхніх-середніх третинах, синця тильної поверхні лівої стопи, під час внутрішнього дослідження: крововиливів у м`яких тканинах передньої поверхні грудей зліва, лівобічний гемопневмоторакс, крововиливів у черевній порожнині, розрив лівого купола діафрагми, множинні крововиливи в тканину правої і лівої легень, множинні розриви верхньої частки лівої легені, забій нирок, забій селезінки з множинними розривами, забій серця, забій аорти, забій печінки з розривами, переломи 2-5-го ребер зліва по середньо-ключичній лінії, переломи 8-9-го ребер зліва по білягрудинній лінії, переломи 8-9-го ребер зліва по передньо-паховій лінії, переломи 9-10-го ребер зліва по задньо-пахвовій лінії, переломи 2-6-го ребер зліва по біляхребтовій лінії, перелом 7-го ребра справа по передньо-пахвовій лінії, крововилив у м`які тканини передньої поверхні правої гомілки в середній третині, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Смерть ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 13:20 на місці дорожньо-транспортної пригоди від поєднаної травми голови, грудей, живота, верхніх і нижніх кінцівок у вигляді множинних забоїв м`яких тканин різних частин тіла, множинних переломів ребер і множинних ушкоджень внутрішніх органів, що ускладнилося розвитком травматичного шоку.

Дніпровський апеляційний суд 05 травня 2026 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті судове рішення першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги й доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі захисник зазначає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам чинного законодавства у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Просить змінити вказаний вирок, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і застосувати приписи ст. 75 КК, звільнивши підзахисного від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком 3 роки.

При цьому зазначає, що згідно зі ст. 69-1 КК за наявності обставин, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також у разі визнання вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК (6 років 8 місяців).

Наголошує, що апеляційний суд залишив поза увагою дієве каяття її підзахисного, яке виразилося в частковому відшкодуванні завданої потерпілим шкоди та відсутності обтяжуючих покарання обставин.

Акцентує на незаконному використанні даних протоколу НСРД, де зафіксовано розмову ОСОБА_7 з адвокатом.

Крім того, посилається, що апеляційний суд зробив неправильні посилання описуючи невідшкодування шкоди потерпілим.

Звертає увагу на характеристику засудженого, його вік, стан здоров`я та наявність утриманців.

Позиції учасників судового провадження

Захисник наполягала на задоволенні касаційної скарги.

Прокурор не підтримала доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, і просила залишити її без задоволення.

ОСОБА_7 направив до суду письмові пояснення, в яких просив врахувати доводи зазначені у касаційній скарзі, його особу, життєву ситуацію та просив призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і застосувати приписи ст. 75 КК, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді та доводи учасників процесу, перевіривши доводи касаційної скарги, письмові пояснення засудженого, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

За приписами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироку з позиції неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно зі ст. 409 цього Кодексу.

З положень ст. 94 КПК випливає, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стосовно доводів захисника про незаконне використання фактичних даних, отриманих у результаті НСРД, а саме зняття інформації з електронних комунікаційних мереж під час спілкування його із захисником, колегія суддів звертає увагу на таке.

Як вбачається із судових рішень, суди використали фактичні дані НСРД, отримані під час спілкування засудженого з його знайомим ОСОБА_14 , у ході якого ОСОБА_7 розповів про обставини ДТП, а саме повідомив, що коли здійснював обгін автомобілів, які рухалися попереду по його смузі, то автомобіль, що рухався йому назустріч, почав гальмувати, його почало крутити і він здійснив зіткнення з автомобілями, які рухалися вже позаду нього. Крім того, вказав, що коли повертався на свою смугу, то почув позаду зіткнення автомобілів ? спочатку з одним, а потім з іншим. Також розповів, що під час допиту в поліції повідомив, що нічого не пам`ятає, нічого не знає та нічого не бачив.

Стосовно посилань скаржника на використання інформації, зафіксованої під час спілкування ОСОБА_7 з його захисником.

Відповідно до ч. 5 ст. 258 КПК втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суди послалися лише на повідомлення захисником того, що згідно з матеріалами справи водій автомобіля «Nissan» гальмував на своїй смузі руху, а не на смузі руху ОСОБА_7 , і вказав, що згадувати факт ДТП йому не потрібно, тому Верховний Суд вважає, що вказані посилання не є вирішальними і на них не ґрунтуються висновки про винуватість засудженого.

У зв`язку із цим, Суд доходить до висновку, що використання даних, повідомлених захисником, не впливає на висновок про законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень та не є підставою для скасування судових рішень.

Доводи захисника у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Порушення захисником у касаційній скарзі питання про недотримання судами визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і можливості застосування приписів ст. 75 КК, пов`язано із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду під час призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.

Так, з матеріалів цього провадження випливає те, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває,частково визнав вину і має позитивну характеристику, часткове відшкодування завданої злочинними діями шкоди, наслідки скоєного кримінального правопорушення (загибель трьох людей), конкретні обставини, зокрема те, що засуджений не зупинився після вчинення ДТП та залишив місце події, чим продемонстрував байдужість до життя потерпілих і наслідків своїх дій, та що він, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій і розуміючи, що буде нести за них відповідальність, намагався уникнути відповідальності та приховати фактичні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, що підтверджується протоколом проведення НСРД, де зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_7 з ОСОБА_14 , який надавав йому консультації та обіцяв «вирішити питання», а він в свою чергу визнав ту обставину, що був учасником ДТП.

Також суд взяв до уваги часткове визнання вини і часткове відшкодування шкоди.

На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення

ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, без застосування положень ст. 75 КК, тобто призначив покарання, яке він має відбувати реально.

Водночас колегія суддів акцентує на тому, що апеляційний суд правильно врахував характер та наслідки скоєного кримінального правопорушення, а саме те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення засудженим ПДР.

Також не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого засудженим за наведених обставин, характеристика останнього у загально соціальному плані, його вік, стан здоров`я та наявність утриманців.

Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав для визнання його надмірно суворим і застосування положення ст. 75 КК, як про це зазначено в касаційній скарзі, Суд не знаходить.

Крім того, доводи захисника, що апеляційний суд, призначаючи покарання, не взяв до уваги приписів ст. 69-1 КК, є безпідставними, оскільки відповідно до вказаної статті за наявності обставин, які пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що його обтяжують, а також у разі визнання обвинуваченим своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як вбачається з рішення апеляційного суду та матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду в діях засудженого обтяжуючих покарання обставин не встановлено, ОСОБА_7 частково визнав вину і частково відшкодував завдану шкоду.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для застосування приписів ст. 69-1 КК є наявність обставини, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди).

Апеляційний суд слушно зазначив, що збитки відшкодовано лише частково, і захисник у касаційній скарзі не посилається на фактичні обставини, які підтверджують їх повне відшкодування.

Хоча місцевий суд і визнав часткове відшкодування збитків обставиною, яка пом`якшує покарання, однак не зазначив, що її враховано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, а не відповідно до ч. 2 цієї статті як інші обставини, що пом`якшують покарання.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на явну несправедливість призначеного покарання і його невідповідність тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, і погоджується з визначеним видом та розміром призначеного покарання, оскільки враховано всі наявні у кримінальному провадженні обставини.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає приписам статей 370, 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості й неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовної зміни судового рішення, суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, акасаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 ? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3