Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №591/6377/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 591/6377/24

провадження № 51-3088км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Сумського апеляційного суду від 25 червня 2026 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, у виді штрафу в розмірі 2250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 38 250 грн.

Цивільний позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 350 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 21 000 грн та на залучення експерта в сумі 16 357,25 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів, арешту майна та процесуальних витрат у провадженні.

За вироком районного суду ОСОБА_8 засуджено за те, що він 25 серпня 2023 року близько 18:00 керував автомобілем «Кіа Sportage» (д. н. з. НОМЕР_1 ) та зупинив свій автомобіль на спуску біля воріт за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ). При цьому, знехтувавши безпекою дорожнього руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим особам, вийшов з автомобіля, не увімкнувши стоянкове гальмо та залишивши важіль перемикання коробки передач в нейтральному положенні, внаслідок чого автомобіль почав рухатись та наїхав на пішохода ОСОБА_9 , який перебував позаду автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Допущене водієм ОСОБА_8 порушення вимог пункту 15.7 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) перебуває в прямому причинному зв`язку з ДТП та наслідками, що настали.

Сумський апеляційний суд вироком від 25 червня 2026 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання) та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 286 КК, із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу, у виді штрафу в розмірі 2250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 38 250 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК та виправдати або призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свою позицію обґрунтовує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неповною судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Суть доводів захисника зводяться до того, що він, перелічуючи докази, які районний суд поклав в основу вироку, не погоджується з їх оцінкою, зокрема він наполягає, що стороною обвинувачення не доведено того факту, що малолітній потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості саме через ДТП за участі ОСОБА_8 . Тобто, фактично, ставить під сумнів висновки експертиз, якими встановлювався ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого і, як наслідок, сторона захисту заперечує кваліфікацію дій його підзахисного за ч. 1 ст. 286 КК.

Крім того адвокат ОСОБА_7 зазначає, що в суді першої інстанції не було допитано експерта ОСОБА_12 , про допит якого заявляв захисник та таке клопотання було задоволено, однак фактичний допит цього експерта не здійснено.

Стверджує, що на ці порушення зверталась увага апеляційного суду, однак колегія суддів їх проігнорувала.

Крім того додає, що під час апеляційного провадження не було виконано вимог ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що, на думку захисника, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Підсумовуючи, стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, покладеним в основу вироку, що призвело до ухвалення незаконного необґрунтованого рішення, яке суперечить фактичним обставинам кримінального провадження.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вирок суду апеляційної інстанції просили залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника слідує, що він просить повторно дослідити докази, покладені в основу обвинувального вироку, не погоджується з наданою судами оцінкою доказам та заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що, в силу статей 433, 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Тому Верховний Суд звертає увагу касатора, що оскільки вирок місцевого суду переглянутий в апеляційному порядку і був скасований через необхідність застосування більш суворого покарання, а в іншій частині вирок місцевого суду залишений без змін, предметом касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, уважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

З матеріалів провадження вбачається, що судовий розгляд здійснювався на підставі обвинувального акту щодо ОСОБА_8 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. За результатом розгляду якого районний суд 26 січня 2026 року визнав ОСОБА_8 винуватим у пред`явленому обвинуваченні та засудив його до покарання, із застосуванням ст. 69 КК, у виді штрафу, без застосування додаткового покарання.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що матеріалами кримінального провадження підтверджено, що порушення пункту 15.7 ПДР (яким передбачено, що на спусках і підйомах, де спосіб поставлення не регламентується засобами регулювання руху, транспортні засоби необхідно ставити під кутом до краю проїзної частини так, щоб не створювати перешкод іншим учасникам дорожнього руху і виключити можливість для самовільного руху цих засобів) саме водієм ОСОБА_8 призвели до виникнення ДТП та наслідків, що настали, зокрема, отримання потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам (показанням обвинуваченого, потерпілого, письмовим доказам: протоколам огляду місця події, слідчих експериментів, висновкам експертиз), детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, цей суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК.

Не погоджуючись із вироком районного суду, сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку з підстав відсутності достатніх і належних доказів, які підтверджують факт отримання потерпілим тілесних ушкоджень саме середньої тяжкості та саме через ДТП, яка відбулась за участі ОСОБА_8 . Тому захисник заперечував тяжкість тілесних ушкоджень (установлених висновком комплексної судово-медичної, судової інженерно-транспортної експертизи № 23/3550/2024 від 22 травня 2024 року) та кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК.

Разом з тим сторона не заперечувала факту порушення ПДР обвинуваченим ОСОБА_8 за фактичних обставин, встановлених судом.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого, був предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для скасування обвинувального вироку і закриття кримінального провадження.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, зокрема сторони захисту, яка ставила під сумнів отримання потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості саме через ДТП за обставин, встановлених районним судом, констатував, що на фотознімках, які надані потерпілою стороною, відтворені тілесні ушкодження ОСОБА_9 на лівій нозі та коліні (т. 3, а. с. 3), фото яких зроблено в серпні 2023 року, а між подією ДТП, першим та другим періодами лікування пройшов незначний проміжок часу, тому підстав сумніватися щодо обставин отримання потерпілим тілесних ушкоджень в колегії суддів не було.

Крім того, як зазначив апеляційний суд, тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості локалізовані на тілі потерпілого, у тому числі й там, де описувались тілесні ушкодження (синці, садна) при першому перебуванні дитини ( ОСОБА_9 ) на лікуванні, а їх механізм утворення узгоджується з показаннями потерпілого, його законних представників та з висновком комплексної експертизи № 23/3550/2024 від 22 травня 2024 року, який не суперечить висновку судово-медичної експертизи № 1177 від 27 вересня 2023 року.

Також суди констатували, що тілесні ушкодження середньої тяжкості заподіяні потерпілому ОСОБА_9 саме під час вказаної ДТП, врахувавши показання експертів ОСОБА_13 (по висновку №1177) та ОСОБА_14 (по висновку № 90/2023), які підтвердили неякісний опис тілесних ушкоджень потерпілого при першому його лікуванні та те, що при проведенні першої експертизи була відсутня інформація про тілесні ушкодження, які були виявлені пізніше.

Крім того, дослідивши висновок комплексної судово-медичної, судової інженерно-транспортної експертизи №23/3550/2024 від 22 травня 2024 року, з врахуванням показань потерпілого та й самого обвинуваченого (який не заперечив порушення ним ПДР, механізму та факту вчинення ДТП), суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, підсумували, що тілесні ушкодження середньої тяжкості в потерпілого могли виникнути саме 25 серпня 2023 року, тобто в день ДТП за участі ОСОБА_8 та потерпілого.

Отже, за таких обставин, в колегії суддів Верховного Суду відсутні сумніви, що тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілий ОСОБА_9 отримав саме за обставин, встановлених районним судом та залишений без змін судом апеляційної інстанції.

Доводи сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості за інших обставин, аніж за тих, що встановлені судом, колегія суддів уважає сумнівними, адже на підтвердження своєї позиції будь-яких доказів захисник не надає. При цьому Суд звертає увагу касатора, що під час апеляційного провадження обвинувачений ОСОБА_8 підтвердив факт вчинення ДТП та порушення ним ПДР, що призвели до отримання потерпілим тілесних ушкоджень, що підтверджується аудіо-, відеозаписом від 25 червня 2026 року № 6685947.

Що стосується аргументів захисника про те, що суд першої інстанції не допитав експерта ОСОБА_12 , то з цього приводу Суд зазначає таке.

Так, з матеріалів провадження слідує, що 10 квітня 2025 року районний суд задовольнив клопотання адвоката ОСОБА_7 про виклик експертів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , що підтверджується аудіо-, відеозаписом № 4357254, та судом вжито заходів для виклику цих експертів для допиту.

В подальшому на адресу районного суду із Сумського НДКЦ надійшов лист від 23 червня 2025 року № 19/199/1/2, в якому зазначено, що ОСОБА_12 звільнений із Сумського НДКЦ та надіслано копію відповідного наказу від 27 травня 2024 року № 95-о/с, який оголошено в судовому засіданні 24 червня 2025 року. В свою чергу сторони провадження, в тому числі обвинувачений та його захисник ОСОБА_7 , які були присутні в судовому засіданні, не заперечували про долучення цього документу до провадження та не зазначали (не наполягали) на будь-якому повторному виклику експерта ОСОБА_12 , що підтверджується аудіо-, відеозаписом № 4743336.

Також колегія суддів уважає необґрунтованими доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив цей довід сторони захисту, оскільки прослуховуванням запису № 6685947 від 25 червня 2026 року встановлено, що обвинувачений та захисник ставили під сумнів лише тяжкість тілесних ушкоджень, які отримав потерпілий через ДТП, натомість будь-яких інших доводів сторона захисту не озвучувала та погодилась із тими вимогами апеляційної скарги захисника, які оголосила колегія суддів.

Той факт, що апеляційний суд в оскаржуваному вироку не відобразив конкретно цього доводу апеляційної скарги сторони захисту, на думку Верхового Суду, не є тим істотним порушенням, яке тягне за собою скасування вироку суду апеляційної інстанції, з огляду на зазначене вище.

Також колегія суддів уважає неспроможними доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції порушив приписи ч. 3 ст. 404 КПК, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, сама собою наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з їх оцінкою, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання Суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів. Крім того, з огляду на звукозапис та журнал судового засідання від 25 червня 2026 року № № 6685947, з яких слідує, що захисник не заявляв чіткого клопотання про повторне дослідження доказів, а тому підстав стверджувати про істотне порушення вимог КПК в колегії суддів немає.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , в тому числі за скаргою його захисника - адвоката ОСОБА_7 , доводи якого є аналогічними його касаційній скарзі, ретельно перевірив зазначені в ній аргументи, проаналізував її, дав на неї переконливі відповіді, вказавши у вироку підстави необґрунтованості таких доводів.

Отже, вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Інші доводи захисника, що стосуються переоцінки фактичних обставин та достовірності доказів, Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Сумського апеляційного суду від 25 червня 2026 року щодо засудженого ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3