Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №128/2223/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 128/2223/24

провадження № 61-14724св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року у складі судді Васильєвої Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова (далі - Університет) про встановлення факту прямої дискримінації у сфері трудових відносин, визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 01 листопада 1997 року працювала в Університеті. З 01 червня 2011 року працювала на посаді доцента кафедри гінекології і акушерства № 2, а з 30 червня 2023 року була переобрана за конкурсом на ту саму посаду на умовах строкового договору терміном на

5 років.

Позивач указувала, що 30 квітня 2024 року згідно з наказом в. о. ректора Університету № 315/к/тр її було звільнено з посади на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, за вчинення аморального проступку.

08 травня 2024 року наказом Університету № 350 к/тр, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було внесено зміни до наказу від 30 квітня 2024 року, зокрема пункт 1 наказу від

30 квітня 2024 року № 315/к/тр викладено в новій редакції.

Позивач зазначала, що вона є журналісткою, громадською діячкою, правозахисницею, головою Громадського об`єднання «Агрономічне без корупції. Громадський контроль», членом ради громадського контролю Національного антикорупційного бюро України, членом Координаційної ради Громадської спілки «Конвент міста Вінниці» та вважає її звільнення незаконним, а зазначені накази безпідставними, необґрунтованими і такими, що не ґрунтуються на реальних фактах вчинення нею аморального проступку.

Зважаючи на займану нею посаду, її науково-педагогічну, методичну, лікувальну роботу, постійне удосконалення як професіонала лікаря та педагога, досвід роботи та позитивну характеристику, відсутність доган і жодного зауваження протягом майже 30 років роботи викладачем, ставлення суспільства до її звільнення, відсутність аморального проступку, який, на думку керівництва Університету, вона вчинила, не є несумісним з продовженням роботи позивача на посаді доцента кафедри акушерства та гінекології № 2 Університету.

Щодо дискримінації у сфері трудових відносин ОСОБА_1 вказувала, що зазнавала дискримінаційного ставлення адміністрації Університету та інших осіб через її участь в громадській кампанії, спрямованій на збереження КНП «ВМКПБ № 2», участь в громадській кампанії щодо забезпечення прозорості та законності виборів ректора Університету; звернення до громадських об`єднань за захистом своїх прав і прав інших громадян; звернення до правоохоронних органів за захистом своїх прав та прав інших громадян.

Позивач здійснювала громадський контроль прозорості та законності процесу виборів ректора Університету, в тому числі, повідомила про кримінальні правопорушення, що їх вчиняли представники адміністрації Університету. Звертала увагу на перешкоджання її діяльності як журналіста.

З урахуванням уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просила встановити факт прямої дискримінації у сфері трудових відносин з боку Університету щодо неї через її участь в громадській компанії, спрямованій на збереження КНП «ВМКПБ № 2»; участь в громадській компанії щодо забезпечення прозорості та законності виборів ректора Університету; звернення до громадських об`єднань за захистом своїх прав та прав інших громадян; звернення до правоохоронних органів за захистом своїх прав та прав інших громадян; визнати протиправним та скасувати рішення комісії від 15 квітня 2024 року з розгляду звернень Університету; визнати протиправним та скасувати наказ Університету від

30 квітня 2024 року № 315/К/ТР; стягнути з Університету на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 09 травня

2024 року станом на дату винесення судового рішення по суті спору.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Університету від 30 квітня 2024 року

№ 315/к/тр «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2 Університету з 09 травня 2024 року.

Стягнено з Університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2024 року до 04 липня 2025 року включно в розмірі 383 736,30 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач не вважає, що її висловлювання є гідними, на її сторінці в соціальній мережі їх на даний час немає, а тому застосування за їх розміщення в мережі після конфлікту із студентами під час намагання позивача як журналіста висвітлити хід виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, тобто, під час події, що не стосувалася її безпосередніх трудових обов`язків як викладача, звільнення з посади є неспівмірним заходом впливу, який, хоч і переслідує легітимну мету захисту студентів від їх публічного приниження, але є непропорційним і таким, що не відповідає пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України стосовно несумісності з продовженням роботи викладача.

Щодо визнання аморальним проступком розміщення на своїй особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» відео та фотоматеріалів за участю студентів

з образливими і принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу, що зазначено в абзаці другому у викладі аморального проступку в наказі про звільнення позивача, переглянувши наявні скріншоти з мережі «Facebook» сторінки « ОСОБА_1 », суд дійшов висновку, що предметом обговорення в мережі були події ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході чого автор дописів ОСОБА_1 наполягала на законності своїх дій та протиправності поведінки щодо неї. Позивач не заперечувала в ході судового розгляду, що дійсно має в зазначеній мережі сторінку, але вважала недоведеним, що саме вона зробила зазначені коментарі, оскільки на даний час таких коментарів на її сторінці немає. Оскільки такі коментарі у своїй сукупності свідчать про обставини, учасником яких була позивач, та здійснені автором під іменем «ОСОБА_1», що відповідає її сторінці в цій соціальній мережі, суд вважав, що відповідач на час оцінки таких коментарів мав достатньо підстав уважати, що такі коментарі здійснені саме позивачем, оскільки про протиправний доступ до її сторінки позивач не заявляла та дій щодо встановлення автора таких публікацій в разі заперечення, що такі дії вчинені нею, не вчиняла. Тому, оцінюючи такі коментарі, суд виходив з того, що вони були надані саме позивачем. Разом із тим надані суду висловлювання,

в переважній більшості і вживання таких висловлювань щодо студентів університету, як «ярий «комуніст» і «вірний слуга», «комуняка», «не менш зашкварений», «молодца-адінакови з лиця», на думку суду, є оціночними і не свідчать про мету приниження людської гідності.

Суд першої інстанції вважав, що викладені в заявах батьків учнів відомості,

з урахуванням типових ознак булінгу, визначених законом, не є належним

і достатнім підтвердженням факту булінгу. Роботодавець, видаючи оспорюваний наказ про звільнення позивача з роботи у зв`язку з вчиненням нею аморального проступку, не встановив конкретних діянь з боку

ОСОБА_1 , які полягали б у певному вигляді насильства над учнями (психологічне, фізичне), їх систематичності та наявності наслідків у вигляді заподіяння учням психічної та / або фізичної шкоди.

Суд вказав, що самі по собі заяви студентів, без доведення конкретними доказами викладених у них обставин щодо дій з боку позивача щодо студентів, та дописи у соцмережі, які відповідач розцінив як булінг, не свідчать про аморальність проступку в розумінні пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Ні заяви студентів, ні акт службового розслідування не містять конкретних часових меж таких подій, якщо вони були, наявності свідків, аудіо-, відеозаписів, будь-яких інших доказів. Зазначення таких відомостей зі слів студентів, без надання доказів, є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.

У зв`язку із тим що суд дійшов висновку про незаконне звільнення позивача

з роботи, суд вважав за необхідне стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційні скарги Університету та ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 листопада 2025 року Університет подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від

23 жовтня 2025 року, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач подав заяву про відвід колегії апеляційного суду через упередженість та необ`єктивність, які мали місце

в судовому засіданні 25 вересня 2025 року, проте суд безпідставно та необґрунтовано відмовив у задоволенні відводу. В судовому засіданні

09 жовтня 2025 року ОСОБА_3 вголос, у присутності сторін під звуко- та відеозапис, до ухвалення судового рішення у справі сказала, яким буде рішення у справі. Заявник звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно відмовив

у виклику свідків, а повторно подану заяву про виклик свідків взагалі не розглянув. Апеляційний суд не розглянув заяви відповідача про те, що суд першої інстанції не розглянув заяви про виклик свідків. Суд не залучив до участі у справі як третіх осіб студентів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , хоча рішення суду впливає на їхні права та обов`язки щодо відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд заяву про огляд відеозапису аморальної поведінки позивача долучив до матеріалів справи, а диск, не оглянувши, повернув відповідачу.

Інші аргументи учасників справи

12 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що у касаційній скарзі немає жодного аргумента про порушення судам першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права,

а також немає аргументів щодо істотного порушення норм процесуального права. Доводи, які наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються суто на суб`єтивній незгоді відповідача з висновками судів.

18 травня 2026 року Університет подав до Верховного Суду пояснення.

19 травня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду письмові пояснення.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.

27 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Згідно з витягом з наказу Університету від 30 червня 2023 року № 431к, було продовжено термін роботи на умовах строкового трудового договору ОСОБА_1 , доценту ЗВО кафедри акушерства та гінекології № 2, як переобраній за конкурсом, терміном на 5 років, з 30 червня 2024 року до

29 червня 2028 року.

Згідно з наказом Університету від 30 квітня 2024 року № 315/к/тр,

ОСОБА_1 звільнено з роботи 30 квітня 2024 року за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме: безпідставно та незаконно втручалась у процес проведення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, аморальною поведінкою та образами по відношенню до студентів і колег, принижувала їх людську гідність, чим порушила норми педагогічної етики та моралі; після завершення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, розміщує на своїй особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» відео- та фотоматеріали, за участю студентів з образливими та принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу.

Підставою звільнення стало розпорядження в. о. ректора, витяг з протоколу від 01 квітня 2024 року № 4 засідання профспілкового комітету співробітників університету, рішення комісії з розгляду звернень від 15 квітня 2024 року.

Наказом Університету від 08 травня 2024 року № 350/к/тр внесено зміни до вказаного вище наказу: у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю

ОСОБА_1 її звільнено з роботи 08 травня 2024 року за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме: безпідставно та незаконно втручалась у процес проведення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, аморальною поведінкою та образами по відношенню до студентів і колег, принижувала їх людську гідність, чим порушила норми педагогічної етики та моралі; після завершення виборів представників з числа студентів, які мають право брати участь у виборах ректора, розміщує на своїй особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» відео та фотоматеріали, за участю студентів з образливими та принизливими написами, принижуючи їх честь і гідність, які мають ознаки публічного булінгу.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту», а саме: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу

у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам

і правилам, порушує моральні засади суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію: вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений

з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 30 січня 2018 року

у справі № 713/265/15-ц (провадження № 61-135св17), від 16 травня 2018 року

у справі № 1519/2-667/11 (провадження № 61-13895св18), від 07 травня

2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18) та багатьох інших.

Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України

є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки в законі не вказано критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, то суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи

з урахуванням конкретних обставин справи.

При вирішенні справ подібної категорії суду належить виходити не

з формального підходу до оцінки окремо того чи іншого вчинку педагога, а в разі встановлення за обставинами справи неодноразового вчинення педагогом поступків, не сумісних зі званням учителя, надавати їм оцінку у сукупності,

з урахуванням особливостей відносин у сфері навчально-виховного процесу та підвищеного рівня вимог до моральної-етичних якостей і поведінки учителя (педагога, вихователя) (див. постанову Верховного Суду від 27 березня

2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18)).

Разом із цим Верховний Суд України у постановах від 11 лютого 2015 року

у справі № 6-248цс14 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16 зазначив, що звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Отже, звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведене лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами (див. постанови Верховного Суду від 20 серпня 2018 року у справі

№ 346/261/16-ц (провадження № 61-16491св18), від 21 березня 2019 року

у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), від 27 грудня 2019 року

у справі № 345/3007/17 (провадження № 61-25200св18), від 25 листопада

2020 року у справі № 589/16/19 (провадження № 61-8661св20), від 27 липня

2021 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-3751св21), від 06 вересня 2023 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-12727св22) та інші).

У справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до абзацу другого статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм КЗпП України, дійшов висновку про наявність підстав для скасування наказу про її звільнення, поновлення її на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументів щодо незгоди з цими висновками судів першої й апеляційної інстанцій в касаційній скарзі немає, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не надає оцінки вказаним висновкам судів попередніх інстанцій.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження у справі та які стосуються суто порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

25 вересня 2025 року, не погодившись із протокольною ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2025 року про повернення заяв представника Університету щодо нових доказів на підставі частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, сторона відповідача на цій підставі в усній формі зробила заяву про відвід колегії суддів Копаничук С. Г., Голоті Л. О., Рибчинському В. П.

Як на обґрунтування відводу представник Університету послався на те, що судді помилково відмовили в долученні нових доказів у справі, тому він вбачає у їх діях упередженість, зацікавленість у результаті розгляду цієї справи.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року в задоволенні заяви про відвід відмовлено.

Згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони

з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

В цілому доводи заяви свідчать про незгоду з процесуальними діями суддів Вінницького апеляційного суду, що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу.

Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.

Суд оцінює обставини у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Тому доводи заяви не можуть слугувати підставою для відводу суддів, оскільки не підтверджують наявність об`єктивних сумнівів у їх неупередженості та об`єктивності, а постановлення колегією суддів ухвали про відмову в приєднання до матеріалів справи нових доказів, поданих суду без дотримання порядку, передбаченого ЦПК України, не порушує право заявника на розгляд його справи незалежним та безстороннім судом, і жодним чином не вказує на упередженість та зацікавленість судді в результаті розгляду справи, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні заявленого відводу.

За наведених підстав Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови в задоволенні заяви про відвід суддям апеляційного суду.

Необґрунтованими є аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у виклику свідків, а повторно подану заяву про виклик свідків взагалі не розглянув, оскільки з протоколу судового засідання від

12 червня 2025 року відомо, що суд вирішував питання щодо заяв про виклик свідків, за наслідком розгляду яких, із занесенням до протоколу судового засідання, постановив у їх задоволенні відмовити у зв`язку з відсутністю підстав для виклику свідків.

Також необґрунтованими є й аргументи касаційної скарги про те, що суд не залучив до участі у справі як третіх осіб студентів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , оскільки ухвалені судові рішення у цій справі жодним чином не впливають на їх права та обов`язки.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд заяву про огляд відеозапису аморальної поведінки позивача долучив до матеріалів справи, а диск, не оглянувши, повернув відповідачу, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя стаття 367 ЦПК України).

Аргументи касаційної скарги про те, що в судовому засіданні 09 жовтня

2025 року ОСОБА_3 вголос, у присутності сторін під звуко- та відеозапис, до ухвалення судового рішення у справі сказала, яким буде рішення у справі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд їх відхиляє як безпідставні.

Розглянувши всі аргументи касаційної скарги, Верховний Суд порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи,

а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від

04 липня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року - без змін, оскільки підстави, які зазначені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницького національного медичного університету

ім. М. І. Пирогова залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська