Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №522/14676/24-Е — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 522/14676/24-Е

провадження № 61-16078св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська обласна прокуратура, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2025 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня

2025 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В.,

Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом

у кримінальній справі № 051201000076 за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України від

24 березня 2010 року та у подальшому у кримінальному провадженні

№ 42016160000000487 від 10 червня 2016 року упродовж 172 місяців та 1 дня, тобто з 24 березня 2010 року - з дня затримання за підозрою у вчинені злочину, до дати винесення рішення про скасування запобіжного заходу у вигляді «підписки про невиїзд» - 25 липня 2024 року. Крім того 30 вересня 2018 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, яку не було направлено позивачу. ОСОБА_1 перебував у стані абсолютної невизначеності стосовно своєї долі, доведення своєї невинуватості, не міг здійснювати звичайну щоденну діяльність, підірвано його бездоганну репутацію, спричинено погіршення спілкування з людьми, що стало причиною моральних страждань.

ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, в розмірі 3 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, у розмірі 1 376 258,06 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати у сумі 8 000,00 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року.

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у кримінальній справі

№ 051201000076 за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України від 24 березня 2010 року та

у кримінальному провадженні № 42016160000000487 від 10 червня 2016 року за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України, а також та був під дією запобіжних заходів: тримання під вартою з 24 березня 2010 року до 23 травня 2011 року, та підписки про невиїзд з 23 травня 2011 року до 25 липня 2024 року, тобто протягом загального періоду з 24 березня 2010 року до 25 липня 2024 року, що становить 172 місяці та 1 день. Суд уважає встановленим, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, незаконного застосування запобіжних заходів ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 24 березня 2010 року до 25 липня 2024 року. Суд не встановив підстав для задоволення вимоги позивача у повному обсязі, а саме у розмірі 3 500 000,00 грн, оскільки сторона позивача не довела розрахунку такого розміру шкоди та не довела належним чином те, що він не міг здійснювати протягом усього часу звичайну щоденну діяльність, і що було підірвано його бездоганну репутацію, що зумовило погіршення спілкування з людьми.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року апеляційну скаргу Раковича М. М., який діє в інтересах Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 грудня 2025 року Одеська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Приморського районного суд ум. Одеси від 13 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від

02 грудня 2025 року змінити в частині визначення строку перебування позивача під слідством і судом та визначення розміру моральної шкоди і зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 808 533,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно визначили строк перебування позивача під слідством та судом. Заявник звертає увагу на те, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,

у подальшому застосованого Верховним Судом у постанові від 11 серпня

2021 року у справі № 761/20935/19, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання законної сили виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження. ОСОБА_1 перебував під слідством і судом у період з 26 березня 2010 року (пред`явлення обвинувачення) до 31 травня 2017 року (закриття кримінального провадження) - 86 місяців

і 6 днів, та з 05 липня 2017 року (скасування постанови про закриття кримінального провадження) до 30 вересня 2018 року (повторне закриття кримінального провадження) - 14 місяців та 26 днів, усього - 101 місяць і 2 дні. Заявник також звертає увагу на те, що позивач не довів факту незаконного затримання та застосування запобіжних заходів, а також надмірної тривалості досудового розслідування, та наслідків, які виникли унаслідок цього, що виключає право на відшкодування шкоди окремо саме за вказані процесуальні дії.

808 533,00 грн (101 місяць х 8 000,00 грн + (8 000,00/30)х2) є мінімальним розміром шкоди, який гарантований державою, є досить значним, а тому

є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Стягнена судами сума в розмірі 1 376 258,02 грн обчислена без урахування засад поміркованості, розумності, виваженості та справедливості, і є значно більшою, ніж достатньою для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

Аргументи інших учасників справи

13 лютого 2026 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу задовольнити

у повному обсязі.

Аргументи відзиву аналогічні аргументам касаційної скарги.

28 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є неправильними та суперечать вимогам закону.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

Зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 13 березня 2025 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, до закінчення його перегляду

в касаційному порядку.

19 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

17 березня 2010 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Одеської області Калінін С. В. виніс постанову про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб у особливо великих розмірах і 17 березня 2010 року прокурор Одеської області Присяжнюк В. С. визначив підслідність справи

№ 051201000076 слідчим прокуратури та направив її для розслідування

в слідчий відділ прокуратури Одеської області.

24 березня 2010 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Одеської області Калінін С. В. виніс постанову про порушення кримінальної справи стосовно оперуповноважених УБОЗ ГУ МВС України в Одеській області

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за ознаками частини третьої статті 364, частини четвертої статті 190 КК України та об`єднання їх в одне провадження

з кримінальною справою № 051201000076.

24 березня 2010 року слідчий затримав ОСОБА_1 за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 364 КК України.

26 березня 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у заволодінні квартирою, яка належала ОСОБА_5 , за частиною четвертою статті 190 КК України.

27 березня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси обрав стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що обвинувачений може ухилитись від слідства або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність.

21 квітня 2010 року слідчий прокуратури Одеської області Калінін С. В. порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за частиною третьою статті 364 (зловживання владою) і частиною другою статті 190 (шахрайство)

КК України та стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство),

і об`єднав їх в одне провадження з кримінальною справою № 051201000076.

21 травня 2010 року постановою Приморського районного суду м. Одеси продовжено строк тримання ОСОБА_1 під вартою до чотирьох місяців, тобто до 24 липня 2010 року.

20 липня 2010 року постановою апеляційного суду Одеської області строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено до 6 місяців.

27 серпня 2010 року слідчий прокуратури Одеської області Калінін С. В. порушив кримінальну справу стосовно ОСОБА_3 за частиною третьою статті 364 (зловживання владою) і за частиною третьою статті 189 (вимагання), а також стосовно ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 364 (пособництво у зловживанні владою), частиною третьою статті 189 (вимагання), частиною третьою статті 383 КК України (завідомо неправдиве повідомлення про злочин) - по епізоду заволодіння грошовими коштами, які належали ОСОБА_6 і ОСОБА_7

02 вересня 2010 року старший слідчий прокуратури Одеської області

Калінін С. В. здійснив перекваліфікацію справи № 051201000076 з частини другої статті 190 на частину четверту статті 190 КК України та порушив кримінальну справу за частиною четвертою статті 190 КК України щодо ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ознаками шахрайства, скоєного повторно, організованою групою в особливо великих розмірах; здійснив перекваліфікацію справи № 051201000076 з частини третьої статті 364 на частину третю статті 28, частину третю статті 364 КК України та порушив кримінальну справу за частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364 КК України стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за зловживання владою

в складі організованої групи; порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною третьої статті 364 КК України та об`єднав її в одне провадження

з кримінальною справою № 051201000076.

17 вересня 2010 року заступник прокурора Одеської області постанову слідчого ОСОБА_8 від 02 вересня 2010 року скасував.

24 вересня 2010 року постановою апеляційного суду Одеської області строк тримання під вартою ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 продовжено до 9 місяців, тобто до 24 грудня 2010 року.

08 грудня 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною другою статті 383 КК України.

24 грудня 2010 року заступник прокурора Одеської області затвердив обвинувальний висновок та 28 грудня 2010 року головою апеляційного суду справу направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси. До суду справа надійшла 24 січня 2011 року (справа № 1-308/11).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2011 року запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 змінено, його було звільнено з-під варти в залі суду та обрано запобіжний захід підписку про невиїзд.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 15 липня 2013 року виправдано ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною другою статті 383 КК України у зв`язку

з відсутністю в його діях складу злочину (справа № 1-308/11).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2014 року виправдувальний вирок скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Щодо підсудних залишено запобіжний захід підписку про невиїзд.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2015 року виправдано ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною другою статті 383 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Інших підсудних, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , також виправдано. Запобіжний захід скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2016 року виправдувальний вирок скасовано, справу направлено прокурору Одеської області для додаткового розслідування. Щодо підсудних залишено запобіжний захід - підписку про невиїзд.

10 червня 2016 року Одеська обласна прокуратура внесла до ЄРДР відомості

за № 42016160000000487 за частиною третьою статті 364 КК України стосовно ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ; за частиною четвертою статті 190 КК України щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ; за частиною другою статті 190 КК України стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; за частиною другою статті 146 КК України щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; за частиною третьою статті 189 КК України стосовно ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 ; за частиною другою статті 383 КК України щодо ОСОБА_1 та розпочала досудове розслідування кримінального провадження

№ 42016160000000487 у зв`язку з тим, що на момент повернення кримінальної справи № 051201200050 для організації та проведення додаткового досудового слідства КПК України 1960 року втратив чинність 13 квітня 2012 року.

31 травня 2017 року постановою старшого слідчого другого відділу управління

з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Карачебан А. О. кримінальне провадження № 42016160000000487 від 24 червня 2016 року за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України.

05 липня 2017 року заступник прокурора Одеської області скасував постанову старшого слідчого прокуратури Одеської області від 31 травня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016160000000487 та надав вказівки у кримінальному провадженні № 42016160000000487.

30 вересня 2018 року постановою старшого слідчого відділу управління

з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Сукманського К. В. кримінальне провадження № 42016160000000487 від 10 червня 2016 року стосовно всіх осіб, у тому числі ОСОБА_1 , за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. При цьому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд не скасовано.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2024 року клопотання адвоката Казарновського О. Л., що діяв в інтересах ОСОБА_1 , про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд задоволено. Скасовано запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду

в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повного переліку цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває

у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме: щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди,

з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц

(61-18013сво18)).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових

і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі

№ 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні

з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом:

- у кримінальній справі № 051201000076 за частино другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України - з 17 березня 2010 року;

- у кримінальному провадженні № 42016160000000487 від 10 червня 2016 року за частиною другою статті 146, частиною другої статті 190, частини четвертої статті 190, частини третьої статті 189, частини першої статті 364, частини другої статті 383 КК України - з 24 березня 2010 року до 30 вересня 2018 року.

ОСОБА_1 був під дією запобіжного заходу з 24 березня 2010 року до

25 липня 2024 року, у тому числі з 24 березня 2010 року до 23 травня 2011 року перебував під вартою.

Таким чином, загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством, судом та під дією запобіжного заходу протягом періоду з 24 березня 2010 року до

25 липня 2024 року становить 172 місяці та 1 день.

Враховуючи те, що 30 вересня 2018 року постановою старшого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Сукманського К. В. кримінальне провадження № 42016160000000487 від

10 червня 2016 року стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 146, частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 189, частиною першою статті 364, частиною другою статті 383 КК України закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, при цьому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано 25 липня 2024 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, Гуменюк І. Г. має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі

№ 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що положеннями

статті 3 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається) в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

У статті 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури

і суду.

При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Встановлений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,

а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВРне передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,

12 липня 2007 року).

Справу суд першої інстанції розглянув у 2025 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, не меншому від мінімально передбаченого у статті 13 Закону № 266/94-ВР, та правильно визначив його в сумі 1 376 258,06 грн.

Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням його під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, з огляду на конкретні обставини цієї справи, засади розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2025 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 13 березня 2025 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська