Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №756/12114/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 756/12114/24

провадження № 61-12955св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача - ОСОБА_3 після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно. Заповіт брат позивача не залишив, єдиним спадкоємцем після його смерті є позивач.

Маючи намір прийняти спадщину, позивач, яка у 2003 році вийшла заміж, виїхала за межі України та з того часу проживає у Німеччині, 01 серпня

2024 року звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті брата, проте отримала відмову з посиланням на пропуск встановленого шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Як зазначала позивач, вказаний строк пропущено нею з поважних причин, оскільки вона перебувала за межами України, не знала про смерть брата, майже не підтримувала з ним зв`язок, оскільки той не мав сім`ї та вів відлюдькуватий спосіб життя.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 терміном у три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року

позов залишено без задоволення.

Залишаючи позовні вимоги без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини не є поважними та не можуть бути визнані судом об`єктивними і непереборними труднощами для прийняття спадщини

у встановленому законом порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

09 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що про смерть ОСОБА_3 позивач не знала, оскільки з 2003 року проживає у Німеччині. ОСОБА_3 вів закритий спосіб життя, з позивачем не спілкувався, власної родини не мав. Вказує, що між постійним місцем проживання позивача - Німеччина, і місцем відкриття спадщини - Україна існує досить велика відстань. Закон не покладає на спадкоємців обов`язку слідкувати за життям спадкодавця, а умовою виникнення у спадкоємця права на прийняття ним спадщини є саме факт смерті спадкодавця, а не обізнаність спадкоємця про цей факт. Не можна застосовувати відповідальність у вигляді позбавлення права на отримання спадщини за невиконання умови закону (подання заяви про прийняття спадщини у встановлений строк) до особи, яка не знала про настання обставини, що передбачає виникнення у неї такого права на отримання спадщини та обов`язку вчинити певні дії для цього. Заявник вважає, що незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, та ототожнює цей факт

з об`єктивними, непереборними або істотними труднощами у поданні цієї заяви,

у зв`язку із чим заявник вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 і від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 12109/18, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 11 листопада 2020 року

у справі № 750/262/20, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц, від

13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц. Незнання спадкоємцем про смерть спадкодавця може бути визнане поважною причиною для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва.

02 грудня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_3 є братом ОСОБА_1 .

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

01 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до П`ятої київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) із заявою про прийняття спадщини.

17 вересня 2024 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до П`ятої київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини, яка складається із: 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:85:739:0001, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Постановою П`ятої київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) від 17 вересня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропуском встановленого шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що вона пропустила строк для прийняття спадщини через проживання за кордоном з 2003 року. ОСОБА_3 заповіт не складав, єдиним його спадкоємцем є позивач. Після переїзду до Німеччини позивач майже не підтримувала зв`язку із братом. Враховуючи, що ОСОБА_3 проживав сам, про його смерть позивач дізналась у березні

2024 року. Уважаючи, що саме незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Надаючи оцінку цим аргументам, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини

з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Відповідно до статей 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Виходячи з викладеного, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить лише від його власної волі. Вчинення або невчинення спадкоємцем дій, з якими закон пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання ним процедури входження у спадкування і, як результат, дає відповідь на питання про прийняття спадщини.

Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Це є обов`язковим для обох зазначених видів спадкування.

Виникнення права на спадкування за законом залежить суто від дій спадкоємців попередньої черги та лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, ґрунтуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.

При цьому такі дії також повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.

Пропуск такого строку позбавляє спадкоємця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред`явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подання заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Аналогічний за змістом висновок зробив Верховний Суд у постанові від

03 лютого 2025 року у справі № 496/6349/22.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд оцінює поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані

з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини насамперед повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду

від 11 липня 2022 року у справі № 650/48/20, від 27 квітня 2023 року у справі

№ 750/13008/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 754/3327/22).

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від

04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року

у справі № 127/2149/21.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня

2023 року у справі № 361/8259/18).

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

Підстав для відступу від таких висновків не встановлено.

Перебування позивача за межами України не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємці не позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідних заяв про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку.

Згідно з підпунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій

в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за

№ 1649/10248, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

Виходячи із сталої судової практики, проживання за кордоном не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою через досить тривалий проміжок часу про прийняття спадщини.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2019 року

у справі № 460/2967/15-ц (провадження № 61-29447св18), від 15 лютого

2021 року у справі № 569/12599/18 (провадження № 61-7798св19), від 21 жовтня 2021 року у справі № 332/3796/19 (провадження № 61-10896св21), від 08 червня 2022 року у справі № 571/731/21 (провадження № 61-3430св22), від 27 червня 2022 року у справі № 202/1188/19 (провадження № 61-11828св21), від

14 листопада 2022 року у справі № 148/1923/20 (провадження № 61-3145св22).

Встановивши відсутність підстав для задоволення позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в його задоволенні оскільки не знання про смерть спадкодавця і перебування за межами України спадкоємця не є тими поважними причинами для визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Будь-яких інших поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які були б пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення дій, не наведено та доказами не підтверджено.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року- без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська