Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №297/2426/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 297/2426/20

провадження № 61-12529св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Берегівська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2024 року у складі судді Ільтьо І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Берегівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

Позов з урахуванням заяви про зміну підстав мотивований тим, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна сестра позивача ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина за законом на належне їй майно, у зв`язку з чим ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини до Берегівської державної нотаріальної контори.

Оскільки у позивача не було достатньої кількості документів, які підтверджували б ступінь її родинних відносин із спадкодавцем, рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 березня 2020 року у справі № 524/9380/19 встановлено факт, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 .

Під час розгляду справи № 524/9380/19 на запит суду було направлено документи, які підтверджують наявність спадкової справи в Берегівській державній нотаріальній конторі щодо майна ОСОБА_4 . При цьому суду було надано копію заповіту, посвідченого державним нотаріусом Берегівської нотаріальної контори Овдійчук О. Ю. 04 червня 2019 року.

Позивач вказувала, що при ознайомленні із вказаним заповітом у неї виникли сумніви в його законності та дійсності, а саме в написі і підписі на заповіті спадкодавця, щодо його форми та посвідчення; він складений на простому аркуші паперу, його текст виконаний від руки не зрозуміло кого. Також позивач зазначала, що спадкодавець протягом останніх трьох місяців дуже хворіла, виявляла певні ознаки неадекватності, а тому в неї виникають сумніви щодо того, що вона могла належним чином виявляти свою волю щодо розпорядження наявним у неї майном. Звертала увагу на те, що ОСОБА_2 , маючи доступ до будинку спадкодавця, не допускала її спілкування з іншими особами, приховувала від родичів та знайомих незадовільний стан її здоров`я.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним заповіт, посвідчений 04 червня 2019 року державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Овдійчук О. Ю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довела належними і допустимими доказами те, що ОСОБА_4 протягом останніх трьох місяців перебувала у хворобливому стані, постійно була замкнена відповідачем у її будинку та обмежена у спілкуванні, часто хворіла і мала ряд тяжких хвороб та перебувала фактично в безпорадному стані і те, що під час посвідчення заповіту від

04 червня 2019 року перебувала у стані, який не дозволяв їй усвідомлювати значення її дій, що її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі,

а також що заповіт підписаний не ОСОБА_4 .

Згідно з текстом оспорюваного заповіту, він до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 та власноручно нею підписаний о 17:25 год за місцем проживання заповідача в АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Овдійчук О. Ю. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

Суд уважав, що спірний заповіт складений уповноваженою посадовою особою

у письмовій формі, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_4 ,

а іншого під час судового розгляду не доведено, та зареєстрований

у встановленому законом порядку.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого

2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний заповіт не міг бути складений

і підписаний спадкодавцем, оскільки її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив клопотання позивача про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи. Заявник вказує, що у цій справі висновок експерта має істотне значення, проте сторону позивача позбавлено можливості отримати висновок експерта в судовому порядку.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Берегівського районного суду Закарпатської області.

04 грудня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 березня

2020 року у справі № 524/9380/19 встановлено факт, що ОСОБА_1

є двоюрідною сестрою ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Відповідно до заповіту від 04 червня 2019 року, який підписано

ОСОБА_4 та посвідчено державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори на бланку ННЕ 499859, зареєстрованого в реєстрі за

№ 1096, ОСОБА_4 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно та будучи попередньо ознайомленою з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, на випадок смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 . Заповіт складено о 17:25 год за місцем проживання заповідача в

АДРЕСА_1 та підписано заповідачем у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишається на зберіганні в справах Берегівської державної нотаріальної контори, а другий видається заповідачу. Вказано, що текст заповіту прочитано вголос та підписано власноручно заповідачем ОСОБА_4 .

30 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовський А. Г. із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , яка направлена до Берегівської державної нотаріальної контори.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 23 червня

2021 року за клопотанням ОСОБА_1 у справі призначено судову почеркознавчу експертизу.

З повідомлення Закарпатського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 01 грудня 2021 року

№ СЕ-19/107-21/9302-ПЧ відомо, що висновок судово-почеркознавчої експертизи надати неможливо, оскільки експерту не надано достатньої кількості вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_4 за 2018-2019 роки.

З інформації КНП «Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера» Берегівської міської ради від 07 грудня 2023 року № 1756 відомо, що ОСОБА_4 на диспансерному обліку у лікарів поліклінічного відділення не перебувала. Знаходилася на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні з 04 липня 2019 року до 05 липня 2019 року.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини першої статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, який за змістом статті 1233 ЦК України є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до статті 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа

з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає

в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка

є одним з основних принципів спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного

з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку

з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня

2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).

Вимоги, щодо форми та порядку посвідчення заповіту встановлені статтями 1247-1253 ЦК України.

За змістом частин першої - третьої статті 1247 ЦК України, заповіт складається

у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту

є обов`язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Одним із випадків укладення правочину (у тому числі заповіту) проти власної волі є укладення його особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин у силу приписів частини першої статті 225 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним

і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження

№ 61-5252сво23)).

Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14 (провадження № 61-7835сво19), у якій зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала

у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24) також зазначено, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), а й те, що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Отже, у справі, яка переглядається, позивач повинна була довести, що ОСОБА_4 на момент складення нею заповіту перебувала у стані,

в якому не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, і спірний заповіт вона не підписувала.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини

з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Встановивши, що спірний заповіт складено та засвідчено уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, особисто підписаний заповідачем ОСОБА_4 , особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено, що відповідає вимогам закону, тобто підписання заповіту відбулося з дотриманням закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, спірний заповіт містить відповідні відомості щодо прочитання його вголос, текст заповіту підписано заповідачем, а доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, позивач не надала, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.

Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.

Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив клопотання позивача про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи, є необґрунтованими, оскільки відмовляючи

у задоволенні цього клопотання, суд першої інстанції вказав, що питання щодо встановлення особи, якою підписано документ, вже вирішувалося, і згідно

з повідомленням Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України встановлено неможливість проведення експертизи, а тому немає підстав для проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи в межах цієї справи.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій, не суперечать висновкам Верховного Суду

у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від

10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені

з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2024 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від

14 серпня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 лютого

2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня

2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська