Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №753/21816/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 753/21816/24

провадження № 61-11670св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Юрій Афанасійович, Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 04 квітня 2025 року у складі судді Шаповалової К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 рокуу складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Федоришин Ю. А., Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання договору дарування недійсним та застосування наслідків.

Позов мотивований тим, що 28 вересня 2018 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 укладено договір позики. Після настання дати виконання зобов`язання, а саме 28 вересня 2019 року, ОСОБА_2 відмовилась виконати зобов`язання із повернення коштів, що стало для ОСОБА_1 причиною звернутися до суду. 13 липня 2020 року Монастирищенський районний суд Черкаської області відкрив провадження у справі № 702/340/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

30 листопада 2023 року Монастирищенський районний суд Черкаської області ухвалив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовільнив повністю та стягнув на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 6 291 827,27 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання рішення суду першої інстанції отримано виконавчий лист у справі № 702/340/20 від 06 березня 2024 року. ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д. М., і 02 квітня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 27 серпня 2020 року уклала договір дарування (тобто через місяць після відкриття провадження у справі щодо стягнення з неї боргу за договором позики), здійснивши відчуження своєї квартири АДРЕСА_1 .

На думку позивача, є правові підстави для визнання договору дарування недійсним, оскільки він містить всі ознаки фраудаторного правочину, і такі дії ОСОБА_2 свідчать про її намагання уникнути звернення стягнення на її майно під час виконання рішення суду про стягнення боргу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування від 27 серпня 2020 року; відновити становище та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53789453 від

27 серпня 2020 року, запис про право власності № 37928763; відновити становище та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53789453 від 27 серпня 2020 року, та запис про право власності

№ 37928644.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені якої діяв законний представник - батько

ОСОБА_6 , посвідчений 27 серпня 2020 року приватним нотаріусом Федоришиним Ю. А. за реєстровим номером 453.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд встановив, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 був вчинений відповідачем з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, враховуючи наявний між сторонами спір щодо стягнення з неї боргу в розмірі

6 025 000,00 грн. Такий договір містить ознаки фраудаторності, бо він вчинений на безоплатній основі, на користь близьких осіб - неповнолітніх дітей, під час розгляду справи про стягнення з відповідачки боргу, після постановлення судом ухвали про відмову у накладенні арешту на спірну квартиру, при цьому представник відповідача не довів наявності у відповідача достатнього іншого майна, за рахунок якого можливо було б сплатити борг чи хоча б його 1/2, 1/3 частини. Доказів погашення боргу та закінчення виконавчого провадження

в матеріалах справи немає, як немає і доказів вчинення відповідачем дій для погашення боргу перед позивачем.

Суд дійшов висновку, що підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог у цій справі немає, оскільки спірний договір дарування квартири був укладений відповідачем у серпні 2020 року, водночас представник відповідача не надав суду доказів обізнаності позивача із цим фактом у день укладання договору, як ним здійснюється відрахування позовної давності, чи

в будь-який інший час до 02 квітня 2024 року (відкриття виконавчого провадження).

Суд також врахував, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який неодноразово продовжувався та діяв до липня 2023 року.

Також у пункті 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану

в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який діє дотепер.

Суд вказав, що вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є належними, оскільки для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційних дій (рішень, записів) щодо цього майна не вимагається, а вимоги про повернення майна боржнику позивач не заявляв.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Горового О. В. в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

12 вересня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Заявник вказує, що позивач з 27 серпня 2020 року мав можливість довідатися з відкритого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відчуження відповідачем квартири на користь своїх дітей. Позивач не навів жодних об`єктивних перешкод для своєчасного звернення

з позовною заявою про захист свого порушеного права. Сам лише факт карантину та дії воєнного стану не є достатнім для неврахування пропущених процесуальних строків. Суди проігнорували наявність у відповідача доходів

та іншого нерухомого майна, а також те, що квартира була подарована дітям, які

є інвалідами з дитинства.

Інші аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

11 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відновлення становища та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53789453 від 27 серпня 2020 року, запису про право власності № 37928763; відновлення становища та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53789453 від 27 серпня 2020 та запис про право власності № 37928644 не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції їх не переглядає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

28 вересня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідачка отримала у борг 6 025 000,00 грн, які зобов`язувалась повернути у строк до 28 вересня 2019 року.

23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (справа № 702/340/20).

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13 липня 2020 року у справі № 702/340/20 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно ОСОБА_2 - земельну ділянку, кадастровий номер 1225080500:02:199:1004, квартиру АДРЕСА_1 ; 1/4 будинку за адресою:

АДРЕСА_2 .

27 серпня 2020 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, згідно з яким відчужила належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 своїм дітям - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від

30 листопада 2023 року у справі № 702/340/20, яке залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договорами позики від

28 серпня 2018 року і від 28 серпня 2018 року кошти в сумі 6 291 827,27 грн,

з яких: 6 025 000,00 грн - сума основного боргу; інфляційні втрати в розмірі

139 780,00 грн і 3 % річних в розмірі 127 047,27 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір у розмірі 10 510,00 грн

і витрати, пов`язані з проведенням експертизи, в розмірі 10 296,60 грн, всього 20 806,60 грн.

На виконання рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року у справі № 702/340/20 видано виконавчий лист від 06 березня 2024 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д. М. від 02 квітня 2024 року відкрито виконавче провадження

№ НОМЕР_1 з виконання рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 291 827,27 грн основного боргу, 139 780,00 грн інфляційних втрат і 127 047,27 грн 3 % річних.

Постановою приватного виконавця Недоступа Д. М. від 02 квітня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 20 806,60 грн.

Постановою приватного виконавця Недоступа Д. М. від 02 квітня 2024 року об`єднано виконавчі провадження № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 і постановою від 02 квітня 2024 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 .

Постановою приватного виконавця Недоступа Д. М. від 02 квітня 2024 року накладено арешт на кошти ОСОБА_2 .

Доказів того, що у власності ОСОБА_2 є інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, і того, що вона виконала судове рішення у повному обсязі, у матеріалах справи немає.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 просила застосувати позовну давність.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня

2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від

03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою і третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) (див. постанову Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) та постанову Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Фраудаторним правочином може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється

в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: (1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; (2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах

з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); (3) враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває

у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав,

а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Аналогічний за змістом висновок щодо «використання права на зло» зроблено

і в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича;

4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Таким чином, боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у справі № 369/8077/19 від 14 вересня 2022 року).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані

з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона

є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 23 червня 2022 року у справі № 263/16179/18).

Верховний Суд неодноразово формулював висновок про те, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення

у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно

і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що ОСОБА_2 , відчужуючи

27 серпня 2020 року належну їй на праві власності квартиру на користь своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , була обізнана про наявність боргового зобов`язання та судового провадження про стягнення з неї на користь

ОСОБА_1 боргу (справа № 702/340/20).

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 як боржник, яка відчужувала своє майно на користь своїх дітей, знаючи про наявність боргових зобов`язань, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси стягувача

і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Встановивши, що оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_2 і її дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання

в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із ОСОБА_2 як боржника,

а іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, у неї немає, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним.

Щодо строку позовної давності

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань,

у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених

у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності

є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,

§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09,

§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року

у справі № 912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому, встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє

у позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Разом із цим під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України

з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02 квітня 2020 року чинності Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду

в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження

№ 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був

з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України

з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із

05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку

з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким

у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану

в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року,

а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився, і такий стан триває дотепер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі

№ 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану),

а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Таким чином, строк пред`явлення позову у цій справі унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року)

й подальшого (з 30 січня 2024 року) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня

2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року

в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі: приватний нотаріус Федоришин Ю. А., Служба

у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання договору дарування недійсним - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року вчастині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Юрій Афанасійович, Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання договору дарування недійснимзалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська