Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №621/2162/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 621/2162/24

провадження № 61-10874св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, на постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2026 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Маміної О. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з відповідачем у справі вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилась дочка- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2014 року шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з матір`ю.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2014 року з ОСОБА_2 на її користь було стягнуто аліменти на утримання спільної дочки.

Аліменти на утримання дитини відповідач сплачував нерегулярно і не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку він погасив тільки після блокування банківської картки органом державної виконавчої служби на підставі її звернення у січні 2023 року.

З 2014 року і до 2017 року відповідач взагалі не бачив дитину, не цікавився її життям.

Як їй стало відомо згодом, в цей період він був засуджений вироком Балаклійського районного суду Харківської області за частиною другою статті 121 КК України (справа № 610/298/15-к).

У 2017 році ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку побачення з дитиною, яку було задоволено і встановлено йому побачення з дочкою один раз на місяць. На виконання вказаного рішення відповідач декілька разів приїжджав, щоб побачитися з дитиною, а потім взагалі зник з її життя.

Наразі дочка навчається у Житомирському приватному християнському ліцеї «Сяйво», на рахунок якого їй доводиться сплачувати щомісячні благодійні внески. Вона (позивачка) самостійно несе витрати на лікування дочки, займається вихованням Крістіни і розвитком її особистих здібностей.

Дитина проживає з нею та її новим чоловіком ОСОБА_4 , якого вважає рідним батьком.

ОСОБА_2 не цікавиться успіхами дочки, її навчанням, станом здоров`я, не піклується про фізичний та духовний розвиток, не забезпечує грошовими коштами, необхідними на харчування та лікування дитини, купівлю одягу.

Наразі відомо, відповідач виїхав на постійне місце проживання за кордон.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських праввідносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районногосуду Харківської області від 06 березня 2026 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, з 2018 року припинив спілкування з дочкою, з 2020 року залишив територію України, життям дочки не цікавився, належного утримання не надавав, тому позбавлення його батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини, яка у судовому засіданні підтвердила відсутність бажання спілкуватись з батьком.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 березня 2026 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд встановив, що після розірвання шлюбу між сторонами мати з дочкою мешкали у м. Житомирі, натомість батько - у с. Геніївка Чугуївського району Харківської області, а в подальшому - за межами України. При цьому, між сторонами у справі склались неприязні стосунки, вони не могли досягти згоди щодо участі батька у спілкуванні з дитиною, що підтверджується зверненням відповідача до органу опіки та піклування. Наведені обставини об`єктивно ускладнювали постійне спілкування ОСОБА_2 з дочкою.

Суд наголосив, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Несплата аліментів батьком сама по собі не є доказом ухилення від участі у вихованні дитини і підставою для позбавлення його батьківських прав на підставі статті 164 Сімейного кодексуУкраїни. Разом із цим, наразі заборгованість відповідачем погашена.

Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_6 проти задоволенні позову заперечував, бажає спілкуватися з дочкою і налагодити стосунки, тому висновки місцевого суду про відсутність будь-яких емоційних, родинних, соціальних зв`язків між дитиною і батьком є передчасними.

Апеляційний суд відхилив висновок органу опіки та піклування, зазначивши, що у ньому не наведено мотивів щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав.

Разом із цим, апеляційний суд, врахувавши, що ОСОБА_2 як батько не бере достатньої участі у вихованні дочки, не вживає активних заходів для відновлення постійного спілкування, вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану її представником - адвокатом Галагуз Д. М. в системі «Електронний суд», на постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2026 року.

В касаційній скарзі заявниця просить суд касаційної інстанції скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

14 вересня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 березня 2014 року у справі № 296/12290/13-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано.

Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2014 року позивачці було відновлено прізвище на дошлюбне « ОСОБА_9 ».

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2014 року у справі № 296/12294/13-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 500,00 грн щомісячно, починаючи з 09 грудня 2013 року і до повноліття дитини.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира у справі №296/5311/21 збільшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто аліменти в розмірі 1 500,00 грн щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2025 року у справі № 296/1618/25 збільшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 , з 1 500,00 грн на 3 196,00 грн щомісячно.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб зі ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 21 березня 2017 року, виданою Управлінням ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради. Разом з нею за цією ж адресою зареєстровані й проживають: ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , 2019 року народження, та ОСОБА_3 , 2011 року народження.

Згідно довідки № 89 від 10 квітня 2017 року Житомирського дошкільного навчального закладу № 27 ОСОБА_3 , 2011 року народження, відвідує заклад з 03 вересня 2013 року. Дитиною опікується мама ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_4 , бабусі та дідусь. Тато дівчинки ОСОБА_2 не приходив на батьківські збори та святкові ранки, дитину до закладу не приводив і не забирав, розвитком і вихованням дитини не цікавився.

Як вбачається з довідки Житомирської загальноосвітньої приватної школи І-ІІІ ступенів «Сяйво» Житомирської області № 127 від 12 липня 2021 року, дитина ОСОБА_3 , 2011 року народження, відвідує заклад з 01 вересня 2017 року, проявила себе як творча, активна і доброзичлива дівчинка. Дитиною опікується мама ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_4 , цікавляться життям дитини у школі, прислухаються до порад вчителів. Батько дівчинки ОСОБА_2 не приходив на батьківські збори та святкові урочистості, дитину до закладу не приводив і не забирав. Аналогічна довідка видана 03 травня 2024 року № 90.

За навчання дочки позивачкою на рахунок навчального закладу за період з 01 липня 2018 року по 28 травня 2021 року внесено благодійні пожертви в сумі 28 705,96 грн, з 01 липня 2018 року по 01 травня 2024 року - 65 665,96 грн, що підтверджується довідками Житомирської загальноосвітньої приватної школи І-ІІІ ступенів «Сяйво» Житомирської області № 82 від 28 травня 2021 року, № 91 від 03 травня 2024 року.

Згідно виписок з медичної картки амбулаторного хворого від 07 червня 2021 року, 07 травня 2024 року ОСОБА_3 , 2011 року народження, перебуває на диспансерному обліку у лікарів невролога та гастроентеролога з діагнозами неврозоподібний стан з порушенням сну, функціонально-панкреатичні розлади, синдром подразненого кишківника.

Заборгованість відповідача за аліментами станом на 31 жовтня 2022 року складала 14 918,00 грн, станом на 31 травня 2024 року - 20 274,58 грн, що підтверджується розрахунками відділу ДВС.

11 червня 2024 року заборгованість за аліментами в сумі 20 274,58 грн погашена, що підтверджується платіжною інструкцією ПАТ КБ «Приватбанк».

Станом на 31 серпня 2024 року заборгованість за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня, що підтверджується довідкою Зміївського відділу ДВС у Чугуївському районі Харківської області № 30159 від 03 вересня 2024 року.

Згідно інформації старости Геніївського старостинського округу виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 10 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_2 , 1986 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За місцем проживання зарекомендував себе доброзичливим та відповідальним мешканцем.

21 серпня 2017 року ОСОБА_2 уклав шлюб зі ОСОБА_13 , в якому у них народились син ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочка ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (народилась у Франції).

Релігійною організацією «Релігійна громада євангельських християн-баптистів «Геніївська церква» надано характеристику ОСОБА_2 , за якою він разом з дружиною виховує малолітніх дітей, є порядною людиною та люблячим батьком.

Як вбачається з інформації Державної прикордонної служби України, з 2018 року ОСОБА_16 неодноразово виїжджав за межі України, востаннє виїхав з України 02 жовтня 2020 року.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Житомирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 1343 від 21 серпня 2024 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області подала до суду заяву, в якій зазначила, що Службою вивчалися факти, викладені в позовній заяві, та зі слів матері відповідача ОСОБА_2 на даний час знаходиться за кордоном зі своєю новою родиною, в зв`язку з чим скласти висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав Служба вважає за неможливе.

Опитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_17 в присутності педагога (психолога) ОСОБА_18 просила врахувати її думку та позбавити відповідача батьківських прав, оскільки вона вважає своїм батьком іншу людину, який її любить та турбується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, врахувавши те, що позивачкою не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої доньки, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Житомирської міської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 1343 від 21 серпня 2024 року, про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, правильно вказавши на те, що у ньому не наведено достатніх мотивів щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав.

Крім того, апеляційним судом правильно враховано, що будь-яких відомостей про те, що відповідач зловживає алкогольними напоями чи наркотичними речовинами, перебуває на наркологічному чи психіатричному обліку, на обліку в органах опіки та піклування, притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема, за невиконання батьківських обов`язків за статтею 184 КУпАП, матеріали справи не містять.

Водночас ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дочки, висловив своє бажає спілкуватися з дочкою і налагодити стосунки з нею.

З огляду на викладене, судапеляційної інстанції правильно прийняв до уваги, що батько не втративінтересу до дитини,зацікавлений у прийнятті участі в житті дочки та бажає подальшого спілкування, а відтак бере участь у вихованні дитини.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, урахувавши сімейні відносини, які виникли між сторонами та у батька та дочкою, а також те, що останнійстворив нову сім`ю та не надає достатньої уваги неповнолітній дочці, правильно вважав, що відповідача слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, а також про те, що у подальшому він може бути позбавленийбатьківських прав, у разі неналежного виконання ним батьківських обов`язків.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник- адвокат Галагуз Дарина Миколаївна, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев