Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №757/9773/22-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 757/9773/22-ц

провадження № 61-2632св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Кирей Олена Василівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року у складі судді Головко Ю. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у складі колегії суддів Голуб С. А., Борисової О. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь:

аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 20 475,00 грн, що еквівалентно 700,00 дол. США за курсом НБУ, щомісячно, з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття, яка підлягає індексації щомісячно;

аліменти на дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 20 475,00 грн, що еквівалентно 700,00 дол. США за курсом НБУ, щомісячно, з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття, яка підлягає індексації щомісячно;

додаткові витрати на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 20 475,00 грн, що еквівалентно 700,00 дол. США за курсом НБУ, щомісячно, з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття;

додаткові витрати на дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 14 750,00 грн, що еквівалентно 500,00 дол. США за курсом НБУ, щомісячно, з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття;

аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 368 550,00 грн, що еквівалентно 12 600,00 дол. США за курсом НБУ, за період 2019-2021 роки;

аліменти на дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 368 550 грн, що еквівалентно 12 600,00 дол. США за курсом НБУ, за період 2019-2021 роки;

витрати на утримання позивачки у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку на весь час проживання та опікування дитиною з інвалідністю.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що із 03 лютого 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого в них народилися спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З липня 2009 року відповідач проживає окремо, між сторонами фактично припинені шлюбні відносини та ведення спільного господарства.

Відповідач як батько не надає матеріальну допомогу дітям, не бере участі у додаткових витратах, неналежно виконує батьківські обов`язки, діти фактично перебувають на утриманні матері.

Син ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А» з діагнозом «Дитячий аутизм» та потребує постійного стороннього догляду.

Вважає, що відповідач приховує свої інші доходи. Так, ОСОБА_2 часто виїжджав за кордон, а з 2022 року проживає в Італії, тому має можливість сплачувати аліменти та додаткові витрати в розмірі, про який просить ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на дітей до їх повноліття, додаткові витрати та аліменти на дітей за минулий час, а також витрати на утримання матері у розмірі, що обґрунтований щомісячними витратами, які вона фактично несе на утримання дітей, проживаючи у Сполучених Штатах Америки (далі - США), а також фінансовою можливістю батька утримувати дітей та дружину на такому рівні.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 20 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходів) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду, тобто з 19 квітня 2022 року, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Після досягнення повноліття старшою дитиною стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_1 проводити у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразово в сумі 6 930,00 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/6 частку всіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку щомісячно, протягом всього часу її проживання з дитиною з інвалідністю ОСОБА_3 та опікування нею, починаючи з 19 квітня 2022 року.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 977,20 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустив до негайного виконання.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідач є батьком неповнолітніх дітей, які проживають з матір`ю, та одна з яких є дитиною з інвалідністю, тому позивачка має передбачене законом право на матеріальне утримання дітей до досягнення ними повноліття від відповідача.

Врахувавши, що розмір аліментів і спосіб їх стягнення може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені під час розгляду справи і на які посилалася позивачка, а право застосування норми закону належить виключно суду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на неповнолітніх дітей у частці від його заробітку, а саме у розмірі 1/3 частини доходів батька.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час, суд першої інстанції зазначив, що позивачка не надала доказів на підтвердження обставин того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення відповідача від їх сплати. Вимоги про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, а за відсутності таких доказів ці вимоги є необґрунтованими.

Визначаючи розмір додаткових витрат на дітей, суд урахував, що з медичної документації, яку надала позивачка на підтвердження оплати послуг, не вбачається рекомендації лікарів для сина ОСОБА_5 щодо періодичного чи постійного лікування, що потребує додаткових витрат. Навчання дітей у платних закладах освіти у школах штату Іллінойс США, на думку суду, не зумовлює висновку про наявність у дітей особливих здібностей чи про розвиток таких здібностей. Суд також зауважив, що витрати на лікування, навчання та загальний розвиток дитини повинні нести обоє батьків, при цьому витрати того з батьків, який проживає окремо від дитини, повинні покриватися, зокрема, за рахунок його аліментних зобов`язань.

Оскільки відповідач визнав позов у частині, а саме щодо оплати вартості навчання ОСОБА_5 у приватній школі, та погодився на добровільну сплату позивачці суми у розмірі 6 930,00 грн на сина ОСОБА_5 , суд першої інстанції стягнув саме такі додаткові витрати.

Щодо додаткових витрат на сина ОСОБА_4 , то долучені до матеріалів справи медичні висновки підтверджують, що у нього наявне захворювання - аутизм, категорія інвалідності підгрупи А, водночас наявність у зв`язку з цим додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення таких витрат. Проте позивачка не надала доказів, які, наприклад, свідчать про проходження реабілітації у вигляді ЛФК, масажів, занять у басейні, корекційно-розвиткові заняття з дефектологом чи психологом чи інші заняття відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю. Не надано суду і доказів, що стан здоров`я дитини такий, що він потребує значних постійних витрат на його догляд, лікування та реабілітацію.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки коштів на її утримання, суд обґрунтував свої висновки тим, що право того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, на утримання, пов`язане з виникненням досить складних життєвих обставин, в яких останній з об`єктивних причин значно більшою мірою виконує обов`язки із догляду та розвитку дитини, зазнає більших фізичних та психологічних навантажень і у зв`язку з цим потребує додаткової підтримки та є економічно слабшим. Отже, відповідач зобов`язаний брати участь у забезпеченні матеріального благополуччя позивачки, з якою проживає їх спільна дитина з інвалідністю, як це визначено приписами частини другої статті 88 СК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 28 січня 2026 року рішення місцевого суду у частині частково задоволених позовних вимог про стягнення аліментів на дітей скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500,00 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 19 квітня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500,00 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 19 квітня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 6 202,50 грн судового збору.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що батько має сплачувати аліменти на дітей.

Проте під час ухвалення рішення про стягнення з відповідача аліментів у частці від його заробітку (доходу) (стаття 183 СК України) поза увагою місцевого суду залишилось те, що право вибору способу стягнення аліментів, а саме в частці від доходу чи у твердій грошовій сумі, належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина. Позивачка просила стягнути аліменти саме у твердій грошовій сумі, а тому суд безпідставно стягнув аліменти у частці від заробітку (доходу) відповідача.

Апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивачки про те, що підтверджені доходи позивача в Україні не відповідають дійсності, оскільки такі доводи не підтверджені доказами. Саме позивачка мала довести, що фактичні витрати відповідача перевищують його дохід, водночас таких доказів не надала. Натомість відповідач спростував доводи позивачки щодо його закордонних поїздок за власний рахунок, надавши докази того, що це були відрядження і оплачувались роботодавцем.

Сумніви позивачки щодо рівня доходів відповідача не можуть бути покладені в основу рішення суду, оскільки рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Під час визначення розміру аліментів апеляційний суд урахував докази на підтвердження доходів відповідача, недоведеність позивачкою наявності у відповідача фактичних витрат, що значно перевищують його доходи, можливість відповідача працевлаштуватися на більш оплачувану роботу та те, що рівень витрат на дітей у США, які позивачка самостійно обрала як місце проживання дітей без погодження з відповідачем, є вищим, ніж в Україні, де має доходи позивач.

У частині відмови у стягненні аліментів за минулий час апеляційний суд вважав висновки місцевого суду обґрунтованими, оскільки позивачка не довела, що до звернення до суду вона вживала заходи з одержання аліментів від відповідача, але не змогла їх отримати в добровільному порядку у зв`язку з винною протиправною поведінкою відповідача, яка полягала в свідомому ухиленні від їх сплати.

У частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дітей колегія суддів апеляційного суду погодилася з рішенням суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи позивачки щодо понесення додаткових витрат на дітей, зокрема внаслідок хвороби старшого сина, не підтверджені належними доказами та не узгоджуються із нормами статті 185 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2026 року, ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, зокрема і за минулий час, та додаткових витрат на дітей скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивачка в цілому посилається на:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а саме апеляційний суд не урахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 272/118/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/4936/16, від 23 січня 2019 року у справі № 464/3480/17-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 760/11934/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19; від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20;

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу), а саме суди не дослідили і в матеріалах справи відсутні докази оплати відряджень відповідача за рахунок компанії, зокрема чеки, квитанції, бронювання готелів, тому суди безпідставно взяли до уваги накази про відрядження відповідача.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що справа має виняткове значення для неї та її дітей, один з яких є дитиною з інвалідністю, які перебувають з нею в США, що було погоджено з відповідачем, оскільки неправильне вирішення спору судами попередніх інстанцій не забезпечило дотримання найкращих інтересів дітей та задоволення їх потреб щодо захисту здоров`я, розвитку та процесу реабілітації дитини з інвалідністю.

Касаційну скаргу мотивовано таким.

У частині стягнення аліментів на дітей та визначення їх розмірузаявниця посилається на те, що суди не врахували того, що:

відповідач приховує своє місце перебування, не повідомляє реальні доходи та уникає обов`язку щодо утримання дітей;

інформація про доходи відповідача в Україні з огляду на те, що кінцевим бенефіціарним власником компаній, в якій він працює, є його сестра, може не відповідати дійсності; розмір доходу відповідача є незначним для проживання в Італії, що доводить факт приховування доходів;

відповідач не надав довідки про відсутність доходів в Італії;

відсутність у матеріалах справи доказів оплати відряджень відповідача за рахунок компанії має свідчити на користь вимог позивачки з урахуванням інтересів дітей, зокрема суд має враховувати дохід відповідача, беручи до уваги його спосіб життя.

У частині стягнення аліментів на дітей за минулий чассуди не взяли до уваги, що винні навмисні дії (бездіяльність) відповідача щодо ухилення від обов`язку з утримання дітей за минулий час (2019-2021 роки) підтверджуються наданими позивачкою скріншотами електронного листування за допомогою месенджера «Viber».

У частині стягнення додаткових витрат на дітейсуди не врахували, що:

дитина з інвалідністю підгрупи А потребує постійного домашнього нагляду, а позивачка як мати здійснює такий нагляд;

додаткові витрати на дітей, зокрема на ліки, консультації лікарів, тести - Covid19, оздоровлення, дозвілля, вивчення англійської мови, спрямовані на забезпечення здоров`я та розвиток здібностей дітей, підтверджуються наданими суду першої інстанції квитанціями, які суди належно не дослідили та не надали оцінки.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2026 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги, які відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Зазначає, що позивачка не довела наявність у відповідача доходу більшого, ніж підтверджено матеріалами справи, та витрат, що значно перевищують його доходи.

Позивачка помилково ототожнює доходи родини відповідача, яка допомагала їм матеріально під час спільного проживання, із доходами самого відповідача.

Заявниця не надала суду доказів додаткових витрат, які фактично понесені або мають бути понесені, а розмір аліментів, які вона заявила, є значно завищеним, не обґрунтованим належними і допустимими доказами, неспівмірним із доходами відповідача і реальними потребами дітей.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 03 лютого 2007 року.

30 серпня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва.

За час спільного проживання у шлюбі в сторін народилися діти:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис від 07 березня 2007 року № 387;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис від 29 січня 2009 року № 193.

З липня 2009 року сторони не проживають однією сім`єю, діти проживають із матір`ю ОСОБА_1 . Діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка з дітьми проживає у США. Спору з відповідачем про місце проживання дітей немає.

Домовленості щодо способу виконання батьком свого обов`язку утримувати дітей сторони не визначили.

Згідно з медичним висновком № 33, що виданий Комунальним некомерційним підприємством «Київський міський психоневрологічний диспансер № 2» стосовно дитини з інвалідністю віком до 18 років, ОСОБА_6 встановлено діагноз «Дитячий аутизм». Довідка дійсна до 01 березня 2025 року.

Відповідно до довідки № 91, яка видана КНП «ЦПМСД» у Печерському районі м. Києва, ОСОБА_7 як дитина з інвалідністю перебуває на диспансерному обліку з 22 лютого 2011 року та потребує домашнього догляду з 27 лютого 2021 року.

Згідно з довідкою від 13 березня 2020 року № 811, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Київський міський психоневрологічний диспансер № 2», ОСОБА_6 підтверджено діагноз «Дитячий аутизм».

Відповідно до витягу з наказів Національного транспортного університету від 14 червня 2021 року № 167/вк та від 31 серпня 2022 року № 442вк, ОСОБА_1 продовжено відпустку для догляду за дитиною до 31 травня 2023 року.

Згідно з довідкою від 22 листопада 2021 року ОСОБА_8 відвідує середню школу у штаті Іллінойс США з 13 квітня 2021 року.

Відповідно до інформації від 21 жовтня 2021 року про оцінювання навчання у школі ОСОБА_7 проходить навчання у школі «Кірк», штат Іллінойс, США.

Згідно з договором за 2021 рік ОСОБА_8 навчається дистанційно у школі «Оптіма» з щомісячною оплатою 600,00 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відповідачу ОСОБА_2 належить 5/6 частин у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Інженерно-сервісна компанія КВМ» з 01 червня 2020 року до 14 квітня 2023 року, що підтверджується довідкою від 04 вересня 2024 року за № 03.

Відповідно до трудового контракту від 01 червня 2020 року № 20-05 ОСОБА_2 працює в ТОВ «Інженерно-сервісна компанія КВМ» на посаді інженер з комп`ютерних систем. Згідно з наказом № 06\ОС посадовий оклад ОСОБА_2 становить 6 500,00 грн на місяць.

Згідно з довідкою від 27 червня 2020 року № 0000-000005 дохід відповідача у ТОВ «Інженерно-сервісна компанія КВМ» за період з 01 травня 2021 року до 31 травня 2022 року становить 99 040,16 грн.

Згідно з відомостями, наданими ГУ ДПС у м. Києві за період з першого кварталу 2019 року до другого кварталу 2022 року та за період з першого кварталу 2022 року до четвертого кварталу 2022 року, джерела та суми доходів, які отримував ОСОБА_2 у вказані періоди, - це заробітна плата від ТОВ «Гандікап», плата за надання майна у лізинг від ТОВ «Гандікап», додаткове благо від АТ «Універсал банк», заробітна плата від ОСОБА_9 , дохід за цивільно-правовим договором від ТОВ «Гандікап», заробітна плата від ТОВ «Інженерно-сервісна компанія КВМ», інші доходи від ТОВ «Гандікап». Сукупний дохід за червень-грудень 2020 року становить 37 513,00 грн, за 2021 рік - 70 711,32 грн, за січень-вересень 2022 року - 58 201,50 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «Гандікап» від 06 вересня 2024 року вих. № 06/09 ОСОБА_2 працює у товаристві на посаді начальника відділу інформаційних технологій. Дохід за період з 14 червня 2023 року до 31 серпня 2024 року становив 107 418,18 грн.

Згідно з інформацією з Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (далі - ЦОСІ ДПС України) від 27 червня 2023 року ОСОБА_2 за період з березня 2019 року до січня 2022 року неодноразово перетинав кордон повітряним шляхом та здійснював перельоти до Стамбулу, Женеви, Дубаю, Амстердаму, Дохи, Гданську.

Із вказаної довідки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 виїхав з України 21 січня 2022 року та не повернувся.

Представник відповідача у судовому засіданні підтвердила, що відповідач ОСОБА_2 не перебуває в Україні, та зазначила, що ОСОБА_2 проживає у своєї сестри ОСОБА_10 в Республіці Італія.

Згідно з довідкою від 05 вересня 2024 року № 04, виданою ТОВ «Інженерно-сервісна компанія КВМ», ОСОБА_2 у період з 07 жовтня 2020 року до 12 квітня 2023 року перебував у службових відрядженнях.

З 14 червня 2024 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «Гандікап» дистанційно.

Відповідно до довідки від 04 вересня 2024 року за № 03 загальний виплачений ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2022 року до 14 квітня 2023 року дохід (заробітна плата) становив 52 597,01 грн (в середньому 7 500,00 грн на місяць).

На виконання ухвали місцевого суду від 03 лютого 2023 року про направлення судового доручення про витребування доказів та допомогу Королівства Іспанія із встановлення обставин працевлаштування відповідача (постановленої за клопотанням позивачки) 26 липня 2024 року на адресу суду надійшов лист з додатками від Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо виконання доручення. Перекладу вказаного доручення сторони не надали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, зокрема за минулий час, і додаткових витрат на дітей відповідає не повною мірою.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (частина перша статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що суди не звернули уваги на приховування відповідачем свого фактичного місця проживання, яке не дає можливості встановити розмір його доходів, їх пропорційність його реальним витратам та свідчить про уникнення сплати аліментів у достатньому розмірі на їх спільних двох дітей, одна з яких є дитиною з інвалідністю.

За відсутності можливості встановити, де саме проживає / перебуває, відповідач за наявної достовірної інформації ЦОСІ ДПС України про те, що він виїхав з України і не повернувся, та тверджень адвокатки відповідача, що він проживає за кордоном, суди не звернули уваги, що надана інформація про доходи відповідача в Україні (у товаристві, кінцевим бенефіціаром якого є сестра відповідача) об`єктивно не відповідає необхідним витратам на проживання за кордоном.

Також суди не врахували, що закордонні відрядження відповідача були тривалими, а доказів того, що за весь цей період службових відряджень компанія відповідача сплачувала йому лише заробітну плату у середньому розмірі 7 500,00 грн на місяць, відповідач не надав.

Вважає, що суди не дослідили скріншоти електронного листування сторін за допомогою месенджера «Viber», що можуть підтвердити позицію відповідача, який свідомо не бажав сплачувати кошти на дітей ще з 2019 року (за минулий час).

Посилається на безпідставні висновки судів про те, що позивачка не несе додаткових витрат на дітей, зокрема і сина ОСОБА_4 , якому у медичному висновку визначено домашній догляд, тоді як позивачка надала медичні висновки, рекомендації щодо специфічних потреб дитини з аутизмом та квитанції щодо оплати необхідних аналізів.

Верховний Суд вважає наведені заявницею доводи частково обґрунтованими з огляду на таке.

Щодо вимог про стягнення аліментів на дітей

Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів на дітей, позивачка посилалася на те, що відповідач як батько, який не проживає з дітьми з 2009 року та не бере безпосередньої участі у їх вихованні та утриманні, має сплачувати аліменти на них. Розмір аліментів визначила у твердій грошовій сумі з посиланням на невідповідність офіційних доходів відповідача його реальному рівню життя.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з тим, що з відповідача підлягають стягненню аліменти на обох спільних з позивачкою неповнолітніх дітей, однак місцевий суд вважав за доцільне стягнути аліменти у частці від заробітку (доходу) відповідача (по 1/3 доходу), тоді як апеляційний суд, виснував, що суд першої інстанції помилково стягнув аліменти у частці від заробітку відповідача, а не у той спосіб, про який просила позивачка (тверда грошова сума), тому стягнув аліменти у розмірі по 2 500,00 грн на кожного із синів.

Апеляційний суд, задовольнивши позов частково і визначивши такий розмір аліментів урахував:

інформацію про дохід відповідача;

неподання позивачкою доказів того, що фактичні витрати відповідача перевищують його дохід, відповідно до вимог пункту 3-2 частини першої статті 182 СК України;

можливість відповідача, який є молодою працездатною особою, має достатній рівень кваліфікації, що дозволяє йому обіймати посади інженера з комп`ютерних систем, працевлаштуватися на більш оплачувану роботу для підвищення рівня свого матеріального забезпечення і, відповідно, рівня забезпечення своїх дітей;

те, що аліменти стягуються за законодавством України, відповідач отримує доходи в Україні, а тому покладення на нього обов`язку сплачувати аліменти у розмірі відповідно до умов, які існують у країні перебування позивачки з дітьми, яку вона обрала для їх проживання без погодження з відповідачем, поставить відповідача у вкрай важке матеріальне становище.

У касаційній скарзі позивачка не погоджується з розміром аліментів, вважає, що доходи відповідача є більшими, ніж підтверджені ним у суді.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України).

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перелік видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів, не є вичерпним.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, постанові Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі № 947/34358/24.

За змістом пункту 3-2 частини першої та частини третьої статті 182 СК України розподіл обов`язку з доказування відбувається таким чином, що на стягувача аліментів (позивачку) покладається обов`язок доведення витрат платника аліментів, що перевищують його заробіток (дохід). І такі витрати вважаються доведеними, якщо платник аліментів (відповідач) не заперечив доводів позивачки та не довів джерело походження коштів для оплати таких витрат.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 521/1825/21.

Доказами витрат, що підтверджують фактичний матеріальний стан відповідача, можуть бути: витяги з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців тощо про те, що відповідач є учасником, засновником чи кінцевим бенефіціаром юридичної особи (юридичних осіб); виписки з банківських рахунків про зарахування чи списання коштів та їх призначення, зокрема оплату бронювань готелів, ресторанів, розважальних закладів тощо; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, даних з реєстру застрахованих осіб ПФУ, податкових декларацій тощо.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 686/28590/23.

У справі, що переглядається, позивачка на підтвердження того, що доходи відповідача є більшими, ніж він заявляє, а також, що його фактичні витрати перевищують його доходи заявила клопотання про витребування таких доказів:

інформації з ЦОСІ ДПС України про перельоти ОСОБА_2 за кордон за період з березня 2019 року до січня 2022 року;

інформації про працевлаштування та доходи відповідача в Іспанії та/або ОСОБА_11 .

Суд першої інстанції клопотання позивачки задовольнив, витребував наведені докази.

На виконання ухвал місцевого суду надано докази на підтвердження перельотів ОСОБА_2 за кордон за період з березня 2019 року до січня 2022 року та документи іспанською мовою на виконання судового доручення, належного перекладу яких суду не надано, тому суд першої інстанції не взяв їх до уваги, зазначивши лише, що сторони не надали суду перекладу цих документів.

Відповідач на спростування доказів, які позивачка вважала підтвердженням його надмірних витрат (щодо відряджень, перельотів, проживання за кордоном), через свого представника повідомив суд, що проживає у своєї сестри ОСОБА_10 в Республіці Італія, а також надав суду довідку від 05 вересня 2024 року за № 04, підписану директором товариства ОСОБА_12 і бухгалтером ОСОБА_13 , за змістом якої ОСОБА_2 у період з 07 жовтня 2020 року до 12 квітня 2023 року перебував у службових відрядженнях ТОВ «Інженерно-сервісна компанія КВМ».

Апеляційний суд, погодившись із висновками місцевого суду, вважав, що таким чином ОСОБА_2 спростував доводи позивачки про перевищення рівня його витрат над доходами та визначив розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на дітей, по 2 500,00 грн.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи позивачки про те, що витрати відповідача перевищують його дохід і ОСОБА_2 не довів джерело походження коштів для їх оплати, не звернув уваги на її доводи, що:

за змістом наданої відповідачем довідки підтвердженими є службові відрядження відповідача лише з 07 жовтня 2020 року, тоді як за інформацією ЦОСІ ДПС України з 07 березня 2019 року до 07 жовтня 2020 року відповідач здійснював неодноразові перельоти до Стамбулу та Женеви . Крім того, тривалість перебування за кордоном за період з 07 березня 2019 року до 12 березня 2020 року становила 156 днів. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ці перельоти та тривале проживання за кордоном здійснено не за особисті кошти відповідача. Співвідношення підтверджених доходів відповідача з витратами, навіть мінімально необхідними для цих перельотів та перебування за кордоном, не відповідає критерію розумності.

з 27 червня 2021 року згідно з довідкою ТОВ «Інженерно-сервісна компанія КВМ» відповідач безперервно перебуває у службових відрядженнях, а за інформацією ЦОСІ ДПС України з 21 січня 2022 року безперервно перебуває за кордоном;

матеріали справи не містять доказів того, що відповідач проживає у сестри в Республіці Італія, а безперервні службові відрядження, зокрема за кордоном, оплачує роботодавець, ураховуючи і те, що кінцевим бенефіціарним власником компанії, в якій він працює, є його сестра, що не заперечує сам відповідач;

існує очевидна невідповідність доходів відповідача (в середньому 7 500,00 грн на місяць) та способу його життя.

Верховний Суд зазначає, що суди не навели в рішеннях мотивованих обґрунтувань того, хто повинен був здійснити переклад наданих суду документів з іспанської на українську мову, враховуючи принцип змагальності сторін.

Суди не роз`яснили позивачці, за клопотанням якої було направлено судове доручення, її право залучити сертифікованого перекладача для здійснення належного перекладу документів, надісланих у відповідь на запит суду.

Отже, суди всупереч положенням статті 265 ЦПК України ухвалили необґрунтовані рішення у цій частині, оскільки не навели належних мотивів своїх висновків.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині встановлення розміру аліментів у частці від заробітку та визначаючи його у твердій грошовій сумі (2 500,00 грн на місяць на кожну дитину), належним чином не обґрунтував цей розмір та не перевірив доводів позивачки у цій частині щодо наявності обставин, які суд має врахувати під час визначення розміру аліментів.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що стан здоров`я дитини є однією з першочергових обставин, які суд зобов`язаний враховувати під час визначення аліментів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що законодавство не містить імперативної заборони зміни способу присудження аліментів, зокрема якщо визначений судом спосіб відповідає найкращим інтересам дитини та за відсутності заперечень як стягувача, так і платника аліментів.

Схожі за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Щодо вимог про стягнення аліментів на дітей за минулий час

Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання (частина перша статті 194 СК України).

Відповідно до статті 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: 1) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; 2) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Апеляційний суд, залишивши без змін рішення місцевого суду в цій частині, зазначив, що позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача за вказаний нею у позовній заяві період, а останній ухилявся від їх сплати.

Оскаржуючи судові рішення у частині відмови у стягненні аліментів на дітей за минулий час, позивачка посилається на те, що суди не взяли до уваги надані позивачкою скріншоти електронного листування за допомогою месенджера «Viber» між сторонами за 2019-2021 роки, у якому міститься інформація про свідоме небажання відповідача сплачувати кошти на утримання дітей ще з 2019 року (за минулий час).

У апеляційній скарзі позивачка стверджувала, що вживала заходи щодо одержання з відповідача аліментів на дітей за минулий час, зокрема пропонувала передати право власності на частину квартири відповідача на користь дітей у рахунок аліментів.

Відповідач свідомо ухилявся від сплати таких аліментів, не погоджувався з пропозицією позивачки, проте обіцяв продати нерухомість і спрямувати частину коштів на виплату аліментів на дітей, водночас будь-яких дій на виконання цього не вчинив.

Заявниця посилається на те, що листування між сторонами містить інформацію про її намагання отримати аліменти на дітей, обговорення сторонами неотримання коштів від відповідача на дітей за минулий період.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України зазначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21, від 28 листопада 2025 року у справі № 161/21832/23).

Якщо відповідне листування (зокрема у месенджері «Viber») дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

Позивачка, посилаючись на ці докази, зазначала в апеляційній скарзі, що вона як мати вчиняла активні дії, спрямовані на врегулювання питання з утримання дітей відповідачем за вказаний період.

Водночас судові рішення взагалі не містять мотивів у частині оцінки скріншотів електронного листування за допомогою месенджера «Viber» між сторонами за 2019-2021 роки, як і висновків щодо неналежності та/або недопустимості таких доказів і їх відхилення.

Апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги в цій частині та не виклав обґрунтованих мотивів відхилення цих доводів.

Щодо вимог про стягнення додаткових витрат на дітей

Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України).

Аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка перебуває на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягає доведенню в судовому засіданні.

Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/19.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, потрібно враховувати, якою мірою кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У разі, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/10.

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Наведені висновки щодо застосування статті 185 СК України підлягають врахуванню у кожній справі про стягнення додаткових витрат на дитину.

У справі, що переглядається, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, розглянув позовну вимогу про стягнення додаткових витрат на сина сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та виснував, що за змістом медичної документації, яка надана позивачкою на підтвердження оплати послуг, не вбачається рекомендації лікарів щодо періодичного чи постійного лікування.

Щодо інших доказів, які позивачка подала до суду, то суди виснували, що вони не підтверджують наявності таких здібностей у ОСОБА_5 , які потребують придбання спеціальних інструментів чи спеціалізованого навчання.

Водночас відповідач визнав позовні вимоги щодо оплати частини вартості навчання сина ОСОБА_5 у платному навчальному закладі в сумі 6 930,00 грн, з чим погодилися суди.

У частині відмови у стягненні додаткових витрат на сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому діагностовано аутизм, категорія інвалідності - підгрупа А, то суди керувалися тим, що надані позивачкою медичні висновки підтверджують діагноз сина сторін, проте не містять відомостей про проходження або необхідності його реабілітації у вигляді ЛФК, масажів, занять у басейні, корекційно-розвиткових занять з дефектологом / психологом, чи інших занять відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю.

Крім того, суду не надано доказів, що стан здоров`я дитини такий, що він потребує постійних витрат на його спеціалізовані догляд, лікування та реабілітацію.

Верховний Суд не може погодитися з наведеними висновками з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи сину сторін ОСОБА_4 встановлено діагноз «Дитячий аутизм» та визначено потребу у домашньому догляді (т. 1, а. с. 56).

Такий домашній догляд можуть здійснювати як члени сім`ї, опікуни чи піклувальники, так і спеціалізовані установи, соціальні служби чи професійні доглядальники за договором (особи приватного права).

Обов`язок забезпечення такого догляду покладається на обох батьків, зокрема як особисто, так і шляхом залучення оплатної чи безоплатної допомоги наведених вище осіб.

Витрати на такий домашній догляд мають бути визначені як необхідні, зокрема в межах індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, складеної відповідним спеціалістом.

Водночас апеляційний суд не звернув уваги на доводи позивачки, викладені в апеляційній скарзі про те, що у матеріалах справи є надані позивачкою до суду першої інстанції докази понесених додаткових витрат, або таких, які будуть понесені (необхідність систематичних занять з відвідними лікарями, подальше проходження мовних курсів).

Так, у матеріалах справи наявні:

онлайн висновок лікаря невролога-епілептолога ОСОБА_16 (т. 1, а. с. 87), у якому міститься інформація про необхідність спеціального лікування та реабілітації сина ОСОБА_4 , зокрема корекційних занять з психологом, логопедом та прийом медичних препаратів,та квитанція за оплату послуг ОСОБА_16 (т. 1, а. с. 152);

платіжні доручення та квитанції на підтвердження систематичних щомісячних (протягом 2020-2021 років) переказів позивачкою коштів на рахунок ФОП ОСОБА_17 (т. 1, а. с. 132-137, 139, 140, 143-151), яка згідно з публічною інформацією з державних реєстрів, зокрема, спеціалізується на педіатрії та дитячій психіатрії. Така систематичність та тривалість надання медичних послуг свідчить про особливий характер лікування / реабілітації / медичного обслуговування, що має бути перевірено судами для підтвердження / спростування понесення додаткових витрат на дитину;

замовлення медичних послуг на проведення визначених ОСОБА_6 аналізів та квитанції зі сплати таких послуг (т. 1, а. с. 86, 129), які, як зазначала позивачка, проводяться для дітей з діагнозом «Аутизм» з метою призначення індивідуальної терапії.

Верховний Суд у постанові від 14 січня 2019 року у справі № 751/4312/16-ц погодився з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину, а саме за відвідування занять з англійської мови, що за встановлених фактичних обставин вважав витратами на розвиток навчальних здібностей дитини, оскільки «оплату позивачем занять дитини у «Студії РозУмка» підтверджено товарними чеками, період проведення оплат яких позивачем суд взяв до уваги у межах позовних вимог».

Отже, витрати на розвиток мовних здібностей дитини в іноземній країні, якщо встановлено, що це є об`єктивною необхідністю для її інтеграції та навчання, за наявної згоди платника аліментів на тривале перебування дитини у цій країні можуть визнаватися додатковими витратами на дитину, які мають нести обоє батьків.

На підтвердження таких витрат у матеріалах справи є згода ОСОБА_2 на виїзд сина ОСОБА_5 до США на період до 05 липня 2026 року (т. 1, а. с. 52) та дублікат квитанції за послуги ТОВ «Мовна школа Грін Форест», де відправником коштів зазначено « ОСОБА_8 » (т. 1, а. с. 116). Крім того, відповідач частково визнав схожі додаткові витрати на навчання сина ОСОБА_5 та погодився з позовом у цій частині.

Вказане також спростовує висновки апеляційного суду про те, що позивачка самостійно, без погодження з відповідачем, обрала США як місце проживання дітей на час звернення з позовом.

Водночас постанова апеляційного суду не містить будь-яких мотивів у частині дослідження та оцінки вказаних доказів, наданих позивачкою на підтвердження додаткових витрат на обох дітей.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, належно не мотивував відхилення доводів і аргументів апеляційної скарги у такій чутливій сфері правовідносин, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів саме у фіксованому розмірі (у твердій грошовій сумі) по 2 500,00 грн на кожну дитину та відсутність підстав для стягнення аліментів за минулий час і додаткових витрат на дітей понад розмір, визнаний відповідачем.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тоді як суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями збирати, досліджувати докази чи втручатися в їх оцінку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення.

Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, зокрема і за минулий час, та додаткових витрат на дітей підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Кирей Олена Василівна,задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, в тому числі і за минулий час, та додаткових витрат на дітей скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв