Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №757/46071/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 757/4607/24

провадження № 61-883св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Солом`янська окружна прокуратура м. Києва, Київська міська прокуратура, ОСОБА_2 , Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року в складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року в складі колегії суддів Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солом`янської окружної прокуратури м. Києва, Київської міської прокуратури, ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України про захист честі, гідності, ділової репутації та компенсацію моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачі у своїх листах до Міністерства оборони України, Військової частини № НОМЕР_1 та АТ «ОТП Банк» поширили недостовірну і таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, а саме інформацію про здійснення щодо ОСОБА_1 досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022100090002773 від 07 грудня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

Посилаючись на те, що він не причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення і поширена інформація є недостовірною, позивач просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену відповідачами в листах, адресованих Міністерству оборони України, Військовій частині № НОМЕР_1 та АТ «ОТП Банк», щодо вчинення ОСОБА_1 злочину;

- зобов`язати відповідачів принести позивачу вибачення у письмовій формі;

- стягнути з відповідачів на користь позивача 100 000,00 грн моральної шкоди;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 15 жовтня відкрив провадження у цій справі та призначив підготовче засідання на 10 грудня 2024 року на 10 год.

12 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про закриття провадження у справі.

Клопотання про закриття провадження у справі обґрунтовано тим, що провадження у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки зміст позовної заяви та заявлених позовних вимог зводяться до оцінки на предмет належності та допустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022100090002773 від 07 грудня 2022 року.

У клопотанні зазначено, що доводити недостовірність інформації, здобутої під час досудового розслідування, протиправність відображення останньої, неналежність і недопустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування, позивач має у кримінальному провадженні під час передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) стадії кримінального процесу, а не заявляючи вимоги до прокурора та органу прокуратури у порядку цивільного судочинства. У цивільній справі є неприпустимою оцінка достовірності інформації відповідного органу або посадової особи компетентного органу, одержаної в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 18 серпня 2025 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської окружної прокуратури м. Києва, Київської міської прокуратури, ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України про захист честі, гідності, ділової репутації та компенсацію моральної шкоди.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлені позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, а саме інформацію про здійснення щодо ОСОБА_1 досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022100090002773 від 07 грудня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, стосуються відомостей, викладених у листах відповідачів, які були складені та направлені органами прокуратури в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні у порядку, передбаченому КПК України. Встановивши, що оспорювана інформація є фактичними даними (доказами) у кримінальному провадженні, суд дійшов висновку, що оцінка їх належності, допустимості та достовірності має здійснюватися виключно в межах кримінального судочинства, а не в порядку цивільного судочинства. Вимоги про спростування інформації, яка міститься у процесуальних документах досудового слідства, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки для цього законом встановлено інший порядок оскарження. На підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закрив провадження у справі, роз`яснивши позивачу, що розгляд таких вимог має здійснюватися у порядку кримінального судочинства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права на доступ до суду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), колегія суддів зазначила, що право на доступ до суду не є абсолютним. Відсутність юридичної можливості використати окремий цивільний позов для оскарження змісту процесуальних документів досудового слідства є легітимним обмеженням, яке має на меті забезпечення цілісності кримінального процесу та уникнення підміни судових процедур. Таке обмеження є пропорційним, оскільки особа не позбавлена права на захист, а має реалізовувати його в межах кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

19 січня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року

та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), та у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/4625/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 686/16972/18-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 752/11864/19.

Заявник указує на те, що судом першої інстанції справа розглянута без його участі, хоча він подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Також суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не звернув уваги на розгляд справи за відсутності позивача та не надав оцінки доводам апеляційної скарги в цій частині.

Зазначає, що до суду першої інстанції ним було подано клопотання про зупинення провадження у цій справі до завершення кримінального провадження, в якому він має статус обвинуваченого, але суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання. Також звертає увагу, що суд першої інстанції незаконно закрив провадження у справі після переходу до розгляду справи по суті.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, Київська міська прокуратура, в інтересах якої діє Котляр Т. М., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини, встановлені судами

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги тим, що відповідачі у своїх листах до Міністерства оборони України, Військової частини № НОМЕР_1 та АТ «ОТП Банк» поширили недостовірну та таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, а саме інформацію про здійснення щодо ОСОБА_1 досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022100090002773 від 07 грудня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

У позовній заяві у цій справі ОСОБА_1 стверджував, що він не причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України і поширена інформація є недостовірною. Вказані листи були підготовлені та надіслані в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12022100090002773 від 07 грудня 2022 року у порядку та у спосіб, встановлений КПК України.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 15 жовтня відкрив провадження у цій справі та призначив підготовче засідання на 10 грудня 2024 року на 10 год.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 18 серпня 2025 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської окружної прокуратури м. Києва, Київської міської прокуратури, Коломієць О. В., Державної казначейської служби України про захист честі, гідності, ділової репутації та компенсацію моральної шкоди на підставі клопотання прокурора Солом`янської окружної прокуратури м. Києва Коломієць О. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають.

Частинами першою, другою статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший

спосіб - на свій вибір.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до статті 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з частиною другою статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а відповідно до частини третьої статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень задля забезпечення захисту суспільних інтересів і попередження завдання шкоди репутації особи під час такого розслідування.

У статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Водночас Верховний Суд констатує, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процесуальне законодавство встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Такі обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.

При цьому завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними доказами є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 КПК України).

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (частина друга статті 91 КПК України).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту. Аргументи особи про невинуватість у вчиненні злочину має перевірити суд під час розгляду відповідного кримінального провадження, а не суд цивільної юрисдикції під час розгляду справи про захист честі і гідності фізичної особи.

Неприпустимим, з огляду на завдання цивільного судочинства, є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Такі висновки про застосування норм права викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Позов у цій справі ОСОБА_1 обґрунтував тим, що відповідачі у своїх листах до Міністерства оборони України, Військової частини № НОМЕР_1 та АТ «ОТП Банк» поширили недостовірну і таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, а саме інформацію про здійснення щодо ОСОБА_1 досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022100090002773 від 07 грудня 2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджував, що він не причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, і поширена щодо нього інформація є недостовірною.

Тобто позивач у цій справі має намір використати процесуальний інструментарій цивільного позову як засіб захисту у кримінальному провадженні. Разом із тим, перевірка законності процесуальних дій органів досудового розслідування, а також оцінка достовірності інформації, що міститься у матеріалах кримінального провадження, здійснюється виключно у порядку, передбаченому КПК України.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що вимоги про спростування інформації, яка міститься у процесуальних документах досудового слідства, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки для цього законом встановлено інший порядок оскарження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

З таким висновком судів колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у листах відповідачів, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду у контексті застосування положень Конвенції та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача щодо недостовірності відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у листах, є доказом. Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20).

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції справа розглянута без участі заявника, хоча він подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, не дають достатніх підстав для скасування правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій.

У цій справі першочерговим з точки зору чинного процесуального закону є вирішення питання можливості розгляду позовних вимог у порядку цивільного судочинства. Дійшовши обґрунтованого висновку про неможливість розгляду позову ОСОБА_1 за правилами ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виснував про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

При цьому суди у повній мірі оцінили доводи, викладені в позовній заяві ОСОБА_1 , а заявник, обмежившись виключно посиланням на те, що він бажав взяти особисту участь у судовому засіданні, не вказав у касаційній скарзі про те, які обставини не враховані судами попередніх інстанцій під час вирішення питання про закриття провадження у справі. За таких обставин посилання у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) єнерелевантним, оскільки у зазначених постановах суду касаційної інстанції питання щодо можливості встановлення судом обставин, які мають бути встановлені вироком суду, а також щодо відмови у зупиненні провадження за вказаних умов не вирішувалося.

Крім того, посилання заявника на постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/4625/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 686/16972/18-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 752/11864/19 колегія суддів до уваги не бере, оскільки такі постанови Верховним Судом не ухвалювалися.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на розгляд справи місцевим судом за відсутності позивача та не надав оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині колегія суддів до уваги не бере. Апеляційний суд надав відповідну оцінку зазначеним доводам та виклав їх у своїй постанові та вказав, що у цій справі права позивача не порушені, оскільки він не позбавлений права на захист і має можливість реалізовувати його в межах кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник подав до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у цій справі до завершення кримінального провадження, в якому він має статус обвинуваченого, але суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання є неприйнятними. Висновки судів зводяться до неможливості розгляду вимог позивача в порядку цивільного судочинства, що в свою чергу очевидно свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження у цій цивільній справі до завершення відповідного кримінального провадження. Крім того, така позиція судів узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23).

Є неприйнятними також доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі після переходу до розгляду справи по суті. Такі доводи суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20), які у цій справі є обов`язковими для врахування. Зокрема, у випадку звернення до суду з позовом, метою якого є спростування обставин, встановлених досудовим розслідуванням у межах кримінального провадження, суду слід відмовляти у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі, виконавши вимоги процесуального закону.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини щодо існування підстав для закриття провадження у справі не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника, що у цій справі є невиправданим.

Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово зазначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, у взаємозв`язку із дослідженими судами матеріалами справи, не дають Верховному Суду підстав вважати, що оспорений висновок судів попередніх інстанцій є непропорційним втручанням у право учасника справи на доступ до правосуддя або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара