Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №204/10798/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 204/10798/25

провадження № 61-10005св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Мартєва С. Ю.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.

розглянув у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю заінтересованих осіб: Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026 року, ухвалену колегією суддів у складі Свистунової О. В., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог скарги

1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) [далі - Другий Правобережний ВДВС], у якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного ВДВС щодо відмови у скасуванні арешту на її майно, накладеного у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчого листа з виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року у справі № 204/7284/13;

- зобов`язати Другий Правобережний ВДВС вчинити дії щодо скасування арешту на все її нерухоме майно та грошові кошти, накладеного у цьому виконавчому провадженні.

2. Скаргу мотивувала тим, що у квітні 2025 року у зв`язку із прийняттям спадщини після смерті матері їй стало відомо, що державний виконавець Красногвардійського відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міжрегіонального управління юстиції (далі - Красногвардійський ВДВС) Макушев Є. П. постановою від 17 липня 2015 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 наклав арешт на все належне їй нерухоме майно та оголосив заборону на його відчуження.

Зазначила, що 28 квітня 2025 року звернулася із заявою про скасування накладеного арешту до Другого Правобережного ВДВС, який повідомив, що на примусовому виконанні Красногвардійського ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, проте державний виконавець не виявив майна, на яке можливо звернути стягнення, тому 28 вересня 2015 року прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Надалі виконавче провадження не здійснювалося, тому його матеріали знищили.

Зауважила, що, незважаючи на припинення виконавчих дій, арешт, накладений на її майно, не скасували, що створює правову невизначеність та порушує її права як власника майна.

Вважає, що відмова Другого Правобережного ВДВС задовольнити вимогу про зняття арешту є необґрунтованою, оскільки виконавче провадження припинене ще 28 вересня 2015 року і строки для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання давно закінчилися.

Наголосила, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про можливість його застосування виключно за наявності законних підстав. Існування протягом тривалого часу нескасованих арештів на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Позиція інших учасників справи

3. У письмових поясненнях Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») зазначило, що 20 грудня 2017 року розпочали процедуру його ліквідації, призначили уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делегували їй всі повноваження ліквідатора банку. За наявною інформацією банк за договором від 12 лютого 2019 року № 5 відступив право вимоги за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 35/АА-00038.08.2 із забезпеченням за договором поруки Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»).

Зауважило, що боржниця вправі спрямовувати свої заперечення, зокрема ті, які вона мала до первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора, новому кредитору.

Просило відмовити у скарзі.

4. У відзиві на скаргу Другий Правобережний ВДВС підтвердив, що на виконанні у відділі у період з 17 липня до 28 вересня 2015 року перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 204/7284/13. З метою забезпечення повного, своєчасного та реального виконання вимог за виконавчим документом, державний виконавець постановою від 17 липня 2015 року наклав арешт на майно боржника та оголосив заборону на його відчуження. Постановою від 28 вересня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, тут і надалі - в редакції, чинній на час видання виконавчого листа та відкриття виконавчого провадження) [відсутність у боржника майна].Виконавчі провадження, завершені до 2021 року включно, зокрема й № НОМЕР_1, знищили.

Вважає, що скаржниця пропустила десятиденний строк звернення до суду, що є підставою для залишення її скарги без розгляду.

Наголосив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV не передбачає обов`язку зняття арешту з майна боржника.

Послався на те, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 ОСОБА_1 має сплатити 19 488,47 грн виконавчого збору та 369 грн мінімальних витрат виконавчого провадження. Доказів сплати цих коштів скаржниця не надала.

Просив відмовити у скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. Суди встановили, що Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 28 січня 2014 року у справі № 204/7284/13-ц, яке набрало законної сили 04 листопада 2014 року, частково задовольнив позов ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» 191 443,67 грн заборгованості за кредитним договором та 3 441,00 грн судових витрат.

У решті позову відмовив.

6. 12 лютого 2019 року ПАТ «Родовід Банк» уклало з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договір про відступлення прав вимоги № 5, за умовами якого Товариство набуло права вимоги банку до позичальників, зазначених у додатку № 1 до цього договору, зокрема до ОСОБА_2 .

7. За свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12 травня 2025 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_1 .

Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на приватизованій земельній ділянці площею 0,25 га, а також з цієї земельної ділянки (площею 0,25 га), призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

8. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта наявне обмеження у виді арешту на все нерухоме майно, що належить боржниці ОСОБА_1 , на підставі постанови Красногвардійського ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1, виданої 17 липня 2015 року, номер запису про обтяження 11396908 (спеціальний розділ).

9. З відповіді від 30 квітня 2025 року Другого Правобережного ВДВС відомо, що на примусовому виконанні у Красногвардійському ВДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» 194 884,67 грн кредитної заборгованості.

Під час проведення виконавчих дій не виявили майна, на яке можливо звернути стягнення, тому державний виконавець 28 вересня 2015 року прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.

Матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 передали до архіву відділу. Виконавчі провадження завершені до 2021 року включно, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення до 2023 року знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

З огляду на це у державного виконавця немає законних підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

10. За відомостями з ВП-спецрозділ від 03 листопада 2025 року виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, завершене.

11. За інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, записів щодо виконавчих проваджень, у яких боржником є ОСОБА_1 , не знайдено.

Зміст ухвали місцевого суду

12. Ухвалою від 25 листопада 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра скаргу задовольнив частково.

Визнав неправомірною бездіяльність Другого Правобережного ВДВС щодо відмови у скасуванні арешту та зобов`язав його зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою Красногвардійського ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданою 17 липня 2015 року, номер запису про обтяження 11396908 (спеціальний розділ), у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська.

У решті скарги відмовив.

13. Суд урахував баланс інтересів сторін та керувався тим, що на час розгляду скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 завершене, тому зняття арешту з майна боржниці не обмежить прав стягувача, оскільки виконавчий лист повернули стягувачу, який повторно не пред`явив його до виконання.

З огляду на це зазначив про обґрунтованість скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності Другого Правобережного ВДВС щодо відмови у скасуванні арешту та зобов`язання його зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Водночас щодо вимог скарги в частині зобов`язання Другого Правобережного ВДВС вчинити дії щодо скасування арешту на грошові кошти заявниці суд вважав за неодмінне відмовити у скарзі в цій частині, оскільки заявниця не довела, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державний виконавець арештував її грошові кошти.

Зміст постанови апеляційного суду

14. Постановою від 24 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Другого Правобережного ВДВС.

Скасував ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у скарзі ОСОБА_1 .

15. Апеляційний суд зазначив про помилковість висновків місцевого суду про часткове задоволення скарги, позаяк, відмовляючи у знятті арешту з майна боржниці, державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на те, що виконавче провадження не закінчене, а рішення суду не виконане, чого не заперечила заявниця.

Також урахував, що матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 знищені за закінченням строку зберігання, тому місцевий суд повинен був зобов`язати Другий Правобережний ВДВС надати матеріали відновленого виконавчого провадження та встановити підставу його завершення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. 23 липня 2026 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026 року, яку мотивувала неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом

17. Ухвалою від 10 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

В ухвалі зазначив, що підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права [абзац шостий частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

18. 27 серпня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

19. Ухвалою від 04 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Заявниця зазначила, що виконавчий лист № 204/7284/13, виданий судом 17 листопада 2014 року, перебував на примусовому виконанні, проте державний виконавець повернув його 28 вересня 2015 року, після чого стягувач міг повторно пред`явити його до примусового виконання протягом року, однак не зробив цього.

Зауважила, що навіть якщо припустити, що стягувач мав трирічний строк для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, то цей строк закінчився у вересні 2018 року, тобто на продовження цього строку не могли вплинути ні карантинні обмеження, ні введення в Україні воєнного стану.

Наголосила, що з моменту повернення виконавчого документа минуло більше десяти років і протягом цього часу ні первісний, ні новий кредитор не вчинили жодних дій щодо повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вважає, що перетворення арешту на «вічне» та безстрокове обмеження через те, що матеріали виконавчого провадження знищені, є грубим порушенням права власності, позаяк місцевий суд дослідив матеріали справи і встановив підставу повернення виконавчого документа.

Послалася на те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Позиція інших учасників справи щодо доводів касаційної скарги

21. У відзиві на касаційну скаргу Другий Правобережний ВДВС просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками апеляційного суду, який у повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін і дав їм належну оцінку.

22. Решта учасників справи, належним чином повідомлені про касаційний перегляд справи, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

23. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

24. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

25. Верховний Суд звернув увагу на те, що заявниця просила залишити в силі ухвалу місцевого суду, якою цей суд відмовив у її скарзі в частині зобов`язання Другого Правобережного ВДВС вчинити дії щодо скасування арешту на її грошові кошти, тому вирішення скарги в цій частині не охоплюється межами касаційного оскарження.

26. Критерії оцінки правомірності оскарженого судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

27. Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування апеляційним судом в оскарженому судовому рішенні норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, наведених у касаційній скарзі

28. У цій справі постало питання щодо наявності підстав для скасування арешту, накладеного з метою виконання рішення суду про стягнення заборгованості в межах виконавчого провадження, виконавчі дії за яким припинені у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Скаржниця керувалася тим, що існування арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, виконавчі дії за яким припинилися більше 10 років тому і не можуть бути поновлені через закінчення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, суперечить власне меті цього заходу забезпечення виконання виконавчого провадження та призводить до непропорційного втручання у право на мирне володіння своїм майном.

Первісний стягувач заперечив проти вимог скарги, хоча не пояснив причин невжиття жодних заходів щодо виконання рішення суду про стягнення цієї заборгованості після повернення йому виконавчого документа у 2015 році.

Другий Правобережний ВДВС зосередив увагу на відсутності у державного виконавця обов`язку скасовувати арешт майна у разі повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність майна, на яке можна звернути стягнення.

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд керувався відсутністю доказів виконання рішення суду (сплати боргу), у зв`язку з примусовим виконанням якого й було накладено арешт на майно скаржниці, а також відсутністю у державного виконавця обов`язку зняти арешт під час повернення виконавчого документа стягувачу.

У касаційній скарзі заявниця акцентувала увагу на, на її думку, залишених поза увагою апеляційного суду обставинах невиправданості існування арешту її майна.

29. Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги частково обґрунтованими з огляду на таке.

30. За статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

31. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII).

32. Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

33. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 сформувала такі висновки.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судами) немає норми, аналогічної нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким жодні інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).

35. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала правові наслідки закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу як форм завершення виконавчого провадження.

Зазначила, що закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV визначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державний виконавець наклав арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40

Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавство не передбачає обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

36. Отже, за загальним правилом повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.

37. Водночас відсутність у державного виконавця визначеного законодавством обов`язку зняти арешт з майна під час повернення виконавчого документа стягувачу не є визначальним в оцінці законності збереження такого арешту протягом тривалого часу без перебування виконавчого документа на примусовому виконанні.

38. За змістом ЦПК України Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки в конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних суспільних правовідносинах.

39. Тобто подібно до застосування самої норми права врахування висновку Верховного Суду щодо її застосування не може бути механічним, а має здійснюватися з урахуванням змісту спірних правовідносин та фактичних обставин, установлених судами.

40. У справі, що переглядається, на час видання виконавчого документа був чинним Закон № 606-XIV.

41. За змістом частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи, зокрема, видані судом у справі про стягнення заборгованості, могли бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

42. Відповідно до статті 23 Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

1) пред`явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконанням рішення боржником;

3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

43. У цій справі державний виконавець Красногвардійського ВДВС 28 вересня 2015 рокуповернув виконавчий лист № 204/7284/13 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.

44. Повторно виконавчий лист до виконання протягом року після 28 вересня 2015 рокуне пред`являвся.

45. Закон № 1404-VIII, зокрема і пункт 5 розділу XIII його Прикінцевих та перехідних положень, за змістом якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом, набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

46. Тобто річний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (28 вересня 2016 року) закінчився до набрання чинності Законом № 1404-VIII (05 жовтня 2016 року), а аналіз норм пункту 5 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень цього Закону дає підстави для висновку про застосовність цих норм тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом № 1404-VIII (див. постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6), від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц).

47. Стягувачам, які пропустили строк пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України 2004 року та стаття 433 ЦПК України).

48. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII).

49. У справі немає доказів про заміну стягувача у виконавчому листі чи виконавчому провадженні, а також про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання після його повернення 28 вересня 2015 року.

50. Аргументи апеляційного суду про право стягувача звернутися з відповідним клопотанням не спростовує того факту, що строк пред`явлення виконавчого листа № 204/7284/13 до виконання закінчився та не був поновлений судом.

51. Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 17 липня 2015 року.

52. У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» («Fressoz and Roire v. France») Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

53. За частиною першою статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

54. Отже, правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення. Тобто кредитор, на користь якого у боржника виникло зобов`язання за судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, має обґрунтовані очікування, що внаслідок накладення арешту на майно боржника та його подальшої реалізації остаточне рішення суду буде виконане. Тож накладення та існування арешту на майно боржника до закінчення примусового виконання судового рішення має важливе значення для забезпечення виконання остаточного судового рішення та реального поновлення прав фізичних та юридичних осіб.

55. Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

56. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

57. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

58. Наведені норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

59. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що суперечитиме нормам Конституції України та Конвенції.

60. У постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 2-5422/11 Верховний Суд сформував висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

61. На неврахуванні, зокрема, цих висновків наголосила заявниця у касаційній скарзі.

62. У справі, що переглядається, рішення суду для забезпечення виконання якого накладався арешт, не перебуває на примусовому виконанні більше 10 років, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився та не був поновлений.

63. Хоча банк (первісний кредитор) заперечив проти вимог скарги, однак не пояснив причин невжиття жодних заходів щодо виконання рішення суду про стягнення цієї заборгованості після повернення йому виконавчого документа у 2015 році.

64. Також стягувач не пояснив виправданої мети збереження арешту з доволі загально окресленим предметом обтяження «на все нерухоме майно» (яке може бути або не бути у власності боржника), саме в контексті реалізації механізмів примусового виконання рішення суду, тобто в межах процедури, яка легітимізувала обмеження, однак проведення якої не може бути продовжене через пропуск стягувачем строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

65. Новий стягувач, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, зокрема й у касаційному суді, не повідомив про наявність майнових претензій заявниці, не висловив заперечень проти заявлених вимог скарги та не оскаржив ухвали місцевого суду про її задоволення.

66. За встановлених обставин Верховний Суд вважає, що подальше існування арешту на майно скаржниці є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує її права, позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

67. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

68. Наведеного не врахував апеляційний суд, посилаючись на відсутність підстав для зняття арешту з майна скаржниці.

69. Тому Верховний Суд констатує обґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 у цій частині, що дає підстави для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

70. Також апеляційний суд безпідставно зазначив про обов`язок місцевого суду ініціювати питання про відновлення виконавчого провадження задля з`ясування підстави повернення виконавчого документа, оскільки місцевий суд установив, що підставою є пункт 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення). Під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не поставив під сумнів цієї обставини.

71. Разом із цим Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що немає підстав визнавати протиправною бездіяльність державного виконавця у зв`язку із незняттям арешту з майна під час повернення виконавчого документа стягувачу, позаяк законодавство такого обов`язку на нього не покладає.

72. У згаданій уже справі «Фрессо і Руар проти Франції» («Fressoz and Roire v. France») ЄСПЛ зауважив, що насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження. Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав особи має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

73. Водночас Верховний Суд ураховує висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 про те, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Щодо суті касаційної скарги

74. За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

75. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

76. З огляду на наведені вище мотиви цієї постанови Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково; скасувати оскаржену постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про зобов`язання Другого Правобережного ВДВС зняти арешт з її нерухомого майна, накладений згідно з постановою Красногвардійського ВДВС від 17 липня 2015 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуженнята залишити в цій частині в силі ухвалу місцевого суду про задоволення цієї вимоги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов`язання Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)зняти арешт з її нерухомого майна, накладений згідно з постановою Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № НОМЕР_1, виданою 17 липня 2015 року, номер запису про обтяження 11396908 (спеціальний розділ), у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, та залишити в силі в цій частині ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року про задоволення зазначеної вимоги.

3. У решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

СуддіА. І. Грушицький

А. А. Калараш

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська