Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №761/51734/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 761/51734/25

Провадження № 2-др/127/132/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ДОДАТКОВЕ)

30 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альф Туристичний оператор», ФОП ОСОБА_3 про захист прав споживачів, стягнення збитків, та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Альф Туристичний оператор», ФОП ОСОБА_3 про захист прав споживачів, стягнення збитків, та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.09.2026 року у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Альф Туристичний оператор», ФОП ОСОБА_3 про захист прав споживачів, стягнення збитків, та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

21.09.2026 року надійшла заява від представника заявника ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» - Солошенка С.В. про ухвалення додаткового рішення в частині про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.2 ст.246 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.246 ЦПК України у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

В судове засідання представника заявника ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» - Солошенко С.В. не з`явився, надав суду заяву про проведення судового засідання у його відсутність, підтримав вимоги заяви.

Представник ФОП ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, відповідно до якої просила розглядати справу у їх відсутність. При прийнятті рішення за результатами розгляду заяви щодо стягнення судових витрат покладаються на розсуд суду.

29.09.2026 року від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – Опольської Н.М. подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи тим, що Позивачі заперечують проти стягнення з них 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх неспівмірними та необґрунтованими з огляду на ціну позову, обсяг і складність виконаної адвокатом роботи. Також зазначають, що рішення суду мають намір оскаржувати, що безпосередньо впливатиме на підстави та порядок розподілу судових витрат між сторонами, у тому числі витрат ТОВ «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» на професійну правничу допомогу. Вимога про солідарне стягнення судових витрат суперечить процесуальному порядку їх розподілу, фактична сплата гонорару не підтверджена, а документи містять суперечності щодо строку його оплати. У зв`язку з цим просять відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі. Крім того, 30.09.2026 року подала до суду заяву, якою просила розглянути справу без їх участі.

Неявка сторін відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України не перешкоджає розгляду даного питання.

Дослідивши надані докази на підтвердження судових витрат, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 цієї статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач ТОВ «Альф Туристичний оператор» має сплатити адвокату Солошенку С.В., надано:

- Ордер на надання правничої допомоги від 14.04.2026 року (а.с.46);

- Договір про надання правової допомоги №01-01/26 від 02.01.2026 року (а.с.51-52);

- Додаткову угоду №1 від 10.04.2026 року до Договору про надання правничої допомоги №01-01/26 від 02.01.2026 року (а.с.50);

- Акт №1 приймання -передачі наданих послуг за Додатковою угодою №1 від 10.04.2026 року до Договору про надання правничої допомоги №01-01/26 від 02.01.2026 року (а.с.53);

- Звіт про надання правової (правничої) допомоги за Договором про надання правничої допомоги №01-01/26 від 02.01.2026 року (а.с. 49);

- Рахунок-фактура № 1 від 15.09.2026 року на суму 40000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами спору. Суд повинен самостійно оцінювати, чи були такі витрати фактично понесені, чи були вони необхідними для належного захисту прав та інтересів сторони у конкретній справі, а також чи є їх розмір обґрунтованим та співмірним.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є компенсація стороні необхідних витрат понесених у зв`язку із судовим розглядом справи, а не покладення на іншу сторону обов`язку відшкодовувати будь-які витрати у тому розмірі, який сторони договору про надання правничої допомоги визначили між собою на власний розсуд. Тому суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат не обмежується формальною перевіркою наявності договору, акта виконаних робіт та платіжних документів, а зобов`язаний надати оцінку співмірності заявлених сум з огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість і характер підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, кількість судових засідань та значення справи для сторін.

Оскільки в позові відмовлено повністю, витрати відповідача покладаються на позивачів.

Відтак, наявність належних доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу та обов`язку відповідача їх сплатити не позбавляє суд права зменшити їх розмір, якщо судом встановлено невідповідність заявленої до розподілу суми критеріям розумності, необхідності та співмірності, визначеним статтею 137 ЦПК України.

При цьому суд враховує, що спір не характеризувався значною складністю, розгляд справи не потребував проведення експертиз, залучення спеціалістів, значної кількості судових засідань чи підготовки значного обсягу процесуальних документів, а фактичний обсяг правничої допомоги, підтверджений поданими доказами, не свідчить про необхідність компенсації витрат у заявленому розмірі 40000,00 грн.

Оцінюючи заявлений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із того, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи сплачені вони стороною, чи лише підлягають сплаті, за умови підтвердження їх розміру та обсягу наданих послуг. Відтак відсутність доказів фактичного перерахування відповідачем адвокату грошових коштів сама по собі не є самостійною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Посилання представника позивачів на намір оскаржити рішення суду від 14.09.2026 року не є підставою для відкладення вирішення питання про судові витрати, оскільки на час розгляду заяви судове рішення не скасовано та не змінено, а питання розподілу витрат вирішується з урахуванням результату розгляду справи судом першої інстанції.

Водночас суд не вважає визначальними для вирішення питання про розподіл витрат доводи представника позивачів щодо розбіжностей у поданих документах стосовно строку оплати послуг, оскільки такі розбіжності не спростовують факту погодження сторонами фіксованого розміру гонорару та обов`язку відповідача здійснити його оплату.

При цьому суд не втручається у договірні відносини між відповідачем та його адвокатом і не визначає розмір гонорару, який відповідач зобов`язаний сплатити адвокату за умовами укладеного між ними договору. Суд вирішує виключно питання про розмір витрат, які відповідно до процесуального закону підлягають компенсації за рахунок іншої сторони.

Сторонами договору про надання правничої допомоги погоджено фіксований розмір гонорару адвоката у сумі 40000,00 грн. Встановлення сторонами договору фіксованого розміру гонорару саме по собі не позбавляє суд права оцінити заявлені до розподілу витрати за критеріями, визначеними процесуальним законом, зокрема їх співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та значенням справи для сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання або заперечення. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.

Суд враховує, що відповідно до наданого відповідачем звіту адвокатом зазначено загальний обсяг виконаних робіт тривалістю 16 годин, який включав зустріч із клієнтом, правовий аналіз наданих документів, підготовку та подання заяви про ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання відзиву, заперечень на відповідь на відзив, підготовку та подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, аналіз додаткових пояснень і доказів, поданих позивачами, та підготовку і подання заперечень на них, а також підготовку до судового засідання 14 вересня 2026 року та участь у ньому.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від І6 листопада 2022 року у справ №922/1964/21 зазначила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами спору. Суд повинен самостійно оцінювати, чи були такі витрати фактично понесені, чи були вони необхідними для належного захисту прав та інтересів сторони у конкретній справі, а також чи є їх розмір обтрунтованим та співмірним.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що метою відшкодування витрат на професішну правничу допомогу є компенсація стороні необхідних витрат понесеншх у зв`язку із судовим розглядом справи, а не покладення на іншу сторону обов`язку відшкодовувати будь-які витрати у тому розмірі, який сторони договору про надання правничої допомоги визначили між собою на власний розсуд. Тому суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат не обмежується формальною перевіркою наявності договору, акта виконаних робіт, а зобов 'язаний надати оцінку співмірности заявлених сум з огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість і характер підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, кількісте судових засідань та значення справи для сторін.

Відтак, навіть за наявності належних доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу суд не позбавлений права зменшити їх розмір, якщо дійде висновку пра невідповідність заявленої суми критеріям розумності, необхідності та співмірності передбаченим статтями 137 та 141 ЦПК України. Аналогічний підхід неодноразовс застосовувався Верховним Судом під час вирішення питань щодо розподілу судових витрат.

Отже, судом встановлено факт виконання адвокатом комплексу процесуальних та інших дій, пов`язаних із представництвом інтересів відповідача у цій справі, а тому підстав для відмови у розподілі витрат суд не вбачає.

Дослідивши надані представником відповідача докази на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. При цьому суд бере до уваги, що виконання зазначеного комплексу робіт не супроводжувалося обставинами, які істотно ускладнювали б розгляд справи, зокрема проведенням судових експертиз, залученням спеціалістів або значною кількістю судових засідань.

Разом із тим сам по собі факт погодження сторонами договору фіксованого гонорару у розмірі 40000,00 грн та виконання адвокатом відповідного обсягу робіт не зумовлює безумовного стягнення всієї зазначеної суми з іншої сторони спору.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що заявлений до розподілу розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн є неспівмірним із встановленими судом обставинами справи та підлягає зменшенню. Водночас, враховуючи фактичне виконання адвокатом зазначеного комплексу робіт, суд вважає обґрунтованим та співмірним розмір витрат, що підлягає компенсації за рахунок позивачів, у сумі 20000,00 грн.

Крім цього, ст. 141 ЦПК України не передбачено право солідарної вимоги або солідарного обов`язку на присудження з другої сторони понесених іншою стороною судових витрат, тому судові витрати підлягають до стягнення з кількох позивачів у відповідній частині.

За наведених обставин, розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню в сумі 20000,00 грн у рівних частинах, а саме по 10000,00 грн з кожного. В решті заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 141, 270 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 761/51734/25 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФ ТУРИСТИЧНИЙ ОПЕРАТОР» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 01.10.2026 року.

Суддя: