Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №926/2234/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 926/2234/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л. та Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" - Фляшовський В.А. адвокат (ордер АІ №1651737 від 16.06.2026),

відповідачів - 1) Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області -Дячук А.В., (самопредставництво),

2)Приватного підприємства "Базис-Центр" - Герасимов Д.О. та Герасимов О.П. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод"

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 (суддя Проскурняк О.Г.),

додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (головуючий суддя: Ржепецький В.О., судді Зварич О.В., Міліціанов Р.В.)

у справі № 926/2234/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" (далі - ТОВ "Промтехвод"; позивач)

до 1) Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - Рада)

2) Приватного підприємства "Базис-Центр" (далі - ПП "Базис-Центр")

про захист майнових прав інтелектуальної власності

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.09.2026 № 32.2-01/982 у зв`язку з запланованим відрядженням судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 926/2234/25, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Власов Ю.Л., Колос І.Б.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Промтехвод" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Ради та ПП "Базис-Центр", про захист майнових прав інтелектуальної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є автором та одноосібним власником майнових прав на оригінальний проект будівництва очисних споруд у місті Сторожинець, оскільки за договором 2014 року виконав повну первинну розробку без використання сторонніх рішень, тоді як Сторожинецька міська рада у 2023 році без його відома та згоди передала цю документацію ПП "Базис-центр" для подальшого коригування. При цьому позивач заперечує існування будь-яких попередніх розробників (зокрема "НИП ООО Колорит ОС") чи наявність укладених договорів субпідряду чи трудових контрактів із відповідачами, наполягаючи, що передача проекту третій особі є прямим порушенням його авторських прав.

Короткий зміст судових рішень

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 03.02.2026 позов задовольнив частково. Заборонив Раді без дозволу ТОВ "Промтехвод" використання примірників твору "Проект "Будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб на добу в м. Сторожинець Чернівецької області", розробленого ТОВ "Промтехвод" такими способами: передавання примірників твору будь-яким іншим особам, в тому числі для коригування твору, переробку, опублікування (випуск у світ), публічну демонстрацію і публічний показ, публічне сповіщення (доведення до загального відома), розповсюдження примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі права власності, відтворення на комп`ютері способом запису для тимчасового зберігання в цифровій формі з метою введення в цивільний оборот, розміщення твору та зображення примірників твору в комп`ютерних мережах, в тому числі в мережі Інтернет, надання доступу до твору та зображення примірників твору, розміщених в комп`ютерних мережах, в тому числі Інтернет. Стягнув з Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" компенсацію у розмірі 214 450,00 грн за порушення майнових прав інтелектуальної власності та майнових авторських прав на твір "Проект "Будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб на добу в м. Сторожинець Чернівецької області", в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що хоча акти приймання-передачі документації були підписані, пункт 6.11 договорів 2014 та 2015 років чітко визначав розроблений проект як інтелектуальну власність виконавця та забороняв його передачу третім особам без відома автора. Аргументи відповідачів про те, що проект є службовим твором іншої фізичної особи або розробкою компанії "Колорит-ОС" від 2007 року, суд відхилив, оскільки матеріали справи та судова експертиза підтвердили створення позивачем абсолютно нового, самостійного об`єкта авторського права через зміну земельної ділянки будівництва.

Суд встановив факт порушення прав позивача, відповідно до якого у 2023 році Рада без згоди автора передала документацію ПП "Базис-Центр" для коригування, а експертиза зафіксувала тотожне відтворення текстової частини оригіналу в новому проекті. На підставі цього суд задовольнив вимогу про заборону використання та подальшої передачі примірників твору міською радою.

Щодо грошових вимог, суд задовольнив позов частково, присудивши стягнути з міської ради 214 450 грн компенсації (половину вартості виконаних за договорами робіт), у стягненні 300 000 грн доходу з ПП "Базис-Центр" відмовив, оскільки підприємство не знало про договірні обмеження між першими двома сторонами, діяло добросовісно в межах тендеру, а одночасне стягнення і збитків (доходу), і компенсації не передбачено нормами цивільного законодавства.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 клопотання адвоката позивача про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Ради на користь ТОВ "Промтехвод" судовий збір в сумі 6 244,77 грн та понесені інші судові витрати пов`язані з розглядом справи у розмірі 44 312,84 грн.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Промтехвод" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 залишив без задоволення; апеляційну скаргу Ради на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 задовольнив; рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 в частині задоволених позовних вимог - скасував; в частині задоволених позовних вимог прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" відмовив; в іншій частині рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 залишив без змін; апеляційну скаргу ТОВ "Промтехвод" на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 залишив без задоволення; апеляційну скаргу Ради на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 задовольнив; додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 скасував; здійснив новий розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Промтехвод" (у новій редакції), з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026, залишити в силі рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Промтехвод" та скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Промтехвод" до ПП "Базис-Центр" та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Також ТОВ "Промтехвод" просить змінити додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 та стягнути з Ради та ПП "Базис-Центр" на користь ТОВ "Промтехвод" судові витрати у розмірі 110 597,88 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

Підставою для оскарження постанови суду апеляційної інстанції, ТОВ "Промтехвод" визначило пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про неврахування висновку Верховного Суду, щодо застосування:

- положень частин третьої та четвертої статті 213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункт 2 статті 1 частини І Додатку 1С до Угоди про заснування Світової організації торгівлі, частини першої статті 424 Цивільного кодексу України та неврахування висновків щодо тлумачення договору, викладених в постановах Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі №755/21709/15-ц (провадження №61-18474св21) та від 18.05.2022 у справі №613/1436/17 (провадження № 61-17583св20);

- положень частини першої статті 429 ЦК України, частини першої статті 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права", частини четвертої статті 29 Закону України "Про архітектурну діяльність", неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.02.2025 року у справі № 910/19775/23.

- статті 3 ЦК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19), від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22).

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, щодо застосування:

- частини другої статті 430 ЦК України у подібних правовідносинах;

- пункту 2 частини першої статті 889 ЦК України у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що призвело до порушення норм процесуального права, а саме статей 76-79, 86, 104, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, неврахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17.08.2023 року у справі № 910/16718/20, а також порушення статей 86, 104, 282 Господарського процесуального кодексу України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №910/2318/16 та від 16.05.2023 року у справі №910/16093/18.

Підставою для оскарження рішення суду першої інстанції, ТОВ "Промтехвод" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає про неврахування висновку Верховного Суду, щодо застосування частини другої статті 432 ЦК України, частини третьої статті 55 Закону України "Про авторське право та суміжні права" викладених у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 року у справі №308/7570/18-ц (757/7570/18-ц).

Підставою для оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, ТОВ "Промтехвод" визначило пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив докази та їх обсяг, зібрані та надані позивачем для доведення позовної вимоги немайнового характеру, не порівняв вказані докази із доказами та їх обсягом, наданими на підтвердження вимог майнового характеру, не врахував значення справи для позивача та неправильну поведінку відповідачів, чим порушив частину п`яту та частину дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2024 року у справі № 904/841/23, від 17.04.2024 року у справі №922/4278/21.

Позиція інших учасників справи

Від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу в якому вона заперечує проти доводів касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 залишити без змін.

Від ПП "Базис Центр" надійшов відзив на касаційну скаргу в якій зазначає про відсутність підстав для її задоволення і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 - без ззмін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між ТОВ "Промтехвод" та Радою 13.02.2014 укладено договір №3-02/14 та 27.07.2015 укладено договір №60 (далі - Договори).

Зазначені договори є аналогічними за своїм змістом, крім розділу 2 в якому визначено вартість робіт і порядок розрахунків.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 зазначених договорів Рада доручила, а ТОВ "Промтехвод" прийняло на себе виконання проектних робіт з коригування проекту будівництва каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб. на добу в м. Сторожинець Чернівецької області.

За умовами укладених договорів ТОВ "Промтехвод" зобов`язувалося виготовити проектно-кошторисну документацію з коригування проекту будівництва очисних споруд.

Згідно з пунктом 4.2 Договорів, проектні роботи вважаються виконаними після підписання Акта здачі-приймання проектних робіт обома сторонами.

Пунктом 4.3. укладених Договорів визначено, що відповідно до ст. 137 абз. 1 Податкового кодексу України право власності на виконану проєкту продукцію може перейти Замовнику тільки після завершення її виконання, таким чином право власності та розпорядження проектною документацією переходить Замовнику в момент підписання актів здачі - приймання проектних робіт обома сторонами. Такі акти приймання - здачі підписані сторонами і містяться в додатках до позовної заяви.

За результатами виконання договорів сторонами підписано акти надання послуг №74 від 29.08.2014, №97 від 22.10.2014, №98 та №18 від 29.05.2015, відповідно до яких ТОВ "Промтехвод" виконало та передало Раді проєктну документацію та окремі частини проекту.

Вказані акти приймання-передачі підписані ТОВ "Промтехвод" та Радою без зауважень та заперечень щодо обсягу і характеру виконаних робіт.

При цьому, пунктом 6.11 Договорів, проектна документація, розроблена згідно з цим Договором, є інтелектуальною власністю виконавця і не підлягає передачі Замовником іншим особам без відома Виконавця.

Предметом договорів та фактично виконаних робіт було саме коригування існуючого проекту будівництва очисних споруд.

Проектна документація "Проект "Будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб. на добу в м. Сторожинець Чернівецької області" містить сторінку з відомостями про авторський колектив проекту.

У проектній документації зазначені, зокрема, Герасимов О.П. як головний інженер проекту та ОСОБА_7 як головний технолог і один з авторів пояснювальної записки та технологічної частини проекту.

Також у проектній документації зазначені інші особи, відповідальні за окремі розділи проекту, зокрема генеральний план, будівельні рішення, електротехнічну частину, опалення та вентиляцію, мережі каналізації, ОВНС та кошторисну частину.

У матеріалах справи наявна заява свідка Максимова Володимира Віталійовича, який підтвердив свою участь у розробленні проекту.

У 2023 році Рада передала проектну документацію ПП "Базис-Центр" для здійснення її коригування.

ПП "Базис-Центр" у 2023 році розроблено проектну документацію "Будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб. на добу в м. Сторожинець Чернівецького району Чернівецької області (коригування)".

Факт здійснення ПП "Базис-Центр" коригування проектної документації, розробленої ТОВ "Промтехвод", сторонами не заперечується.

У матеріалах справи міститься висновок експерта №206-01 від 07.03.2025, складений за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності. На дослідження експерту було надано, зокрема, "Том 1. Пояснювальна записка" проекту, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" у 2014- 2015 роках. Відповідно до висновку експерта №206-01 "Том 1. Пояснювальна записка" містить ознаки об`єкта авторського права. Експертом також встановлено, що у проектній документації, розробленій ПП "Базис-Центр" у 2023 році, використано частину твору ТОВ "Промтехвод" шляхом тотожного та нетотожного відтворення.

Суд апеляційної інстанції виснував, що твердження ТОВ "Промтехвод" про наявність у Ради обов`язку отримати дозвіл виконавця на використання проєкту не відповідають положенням зазначеного пункту договору, який в частині врегулювання цих правовідносин положень щодо надання дозволу не містить, натомість містить положення про заборону передання документації без відома виконавця. На підставі наявних в матеріалах справи доказів, вважати, що позивач внаслідок тих чи інших неправомірних дій Ради, не міг бути обізнаний про використання твору, не відповідають обставинам справи.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, ураховуючи доводи та покликання касаційної скарги скаржника, дійшов висновку про необхідність розгляду підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на пункт 1 частини першої статті 310 ГПК України, у їх взаємній і логічній послідовності.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

ТОВ "Промтехвод" визначаючи підставою касаційного оскарження як рішення суду першої інстанції так і постанови суду апеляційної інстанції пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України у своїй касаційній скарзі вказало про неврахування висновків викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №755/21709/15-ц, від 18.05.2022 у справі №613/1436/17, від 20.02.2025 у справі №910/19775/23, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, від 17.01.2024 у справі №308/7570/18-ц.

У справі № 755/21709/15-ц позов подано про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.

У справі № 613/1436/17 позов подано про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію. Позов мотивовано тим, що під час нотаріального оформлення спадщини позивачами виявлено шахрайство з договорами оренди з боку відповідача шляхом вчинення підроблення істотних умов договорів (зміни строку оренди з 3 років на 25 років, умов орендної плати), для чого відповідачем при реєстрації права оренди за договорами замінені відповідні аркуші договорів. Не зважаючи на очевидну протиправність своїх дій щодо права оренди на земельні ділянки за сфальсифікованими договорами строком на 25 років, відповідач відмовляється визнати недійсність цих договорів та повернути у їхнє володіння земельні ділянки.

У справі № 450/2286/16-ц позов подано про визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим.

У справі № 126/2200/20 позов подано про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування запису в Поземельній книзі, скасування в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки, визнання незаконним рішення і зобов`язання вчинити дії, скасування запису про державну реєстрацію речового права та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду та Великої Плати Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №333/2021/19, Суд дійшов висновку про неподібність справ №755/21709/15-ц, № 613/1436/17, № 450/2286/16-ц, № 126/2200/20 зі справою №926/2234/25 за змістом спірних правовідносин, предметом та підставами позову, суб`єктним складом та характером спірних правовідносин, зокрема, у цих справах не розглядалося питання щодо застосування норм авторського права, тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

Також скаржник посилається на висновки у справі № 910/19775/23 в якій позов подано про визнання дій відповідачів, щодо використання службового твору - графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) такими, що порушують майнові авторські права позивача за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір; заборону відповідачу використання службового твору - графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір шляхом виготовлення бланків службових посвідчень Національної поліції України без дозволу позивача; стягнення з відповідача до Державного бюджету України штраф у розмірі 10 % від суми, присудженої судом на користь позивача, та стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 1 382 690,00 грн як упущену вигоду внаслідок порушення авторського права. Також у цій справі подано зустрічний позов з вимогою визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), авторські права на який належать ДП «Україна» та відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти). Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір незаконно засвідчує факт, якого не існує, оскільки ДП «Україна» не належать авторські майнові права на твір - дизайн бланка службового посвідчення Національної поліції України з підстав його затвердження наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, який за своїм характером є нормативно-правовим актом, після чого спірний дизайн став ознакою поліції як органу державної влади, а отже, втратив статус об`єкта авторського права, що охороняється в силу закону, відповідно, у ДП «Україна» відсутні авторські майнові права на твір.

У справі № 308/7570/18-ц позов подано про порушення особистих та майнових авторських прав та стягнення компенсації. Позов мотивований тим, що позивач є автором автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему "Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління". Автореферат опублікований у 2013 році кафедрою міжнародного менеджменту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ. Позивачу стало відомо, що на сайті ДВНЗ «УжНУ» було розміщено навчально-методичний комплекс для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого навчально-методичного комплексу зазначено кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту університету. При порівнянні автореферату позивача з розміщеним університетом текстом навчально-методичного комплексу вбачається, що відповідачем використано частину автореферату у порушення вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права». Оскільки жодного дозволу на використання автореферату відповідачам не надавалося, на думку позивача, діями відповідачів порушено її немайнові та майнові авторські права.

У справі, що розглядається №926/2234/25 спір виник внаслідок використання відповідачами проєктної документації, розробленої згідно з умовами укладених Договорів. Зокрема перед судами ставилося питання щодо правомірності використання відповідачами отриманої та оплаченої проєктної документації отриманої Радою на виконання умов Договорів.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Верховний Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що:

- підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах;

- не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду та Великої Плати Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №333/2021/19, Суд дійшов висновку про неподібність справ №910/19775/23 № 308/7570/18-ц з цією справою, оскільки в кожній із наведених справ, Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами під час дослідження питання щодо наявності або відсутності підстав для захисту інтелектуальної власності. Застосування як судом першої так і апеляційної інстанцій норм права у справі №926/2234/25 залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило до предмета доказування та формувало фактично-доказову базу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи викладене вище, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Промтехвод" поданій на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду, щодо застосування приписів статей частини другої статті 430 ЦК України та пункту 2 частини першої статті 889 ЦК України то слід зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду відносно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Водночас неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 430 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об`єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права": автор - фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір; твір - оригінальне інтелектуальне творіння автора (співавторів) у сфері науки, літератури, мистецтва тощо, виражене в об`єктивній формі.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права", авторське право становлять особисті немайнові права автора і майнові права суб`єктів авторського права.

Первинним суб`єктом авторського права є автор твору. Суб`єктами майнових авторських прав можуть бути також інші фізичні або юридичні особи, до яких перейшли майнові права на твір на підставі правочину або закону.

Приписами статті 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права", визначено, що автори, спільною творчою діяльністю яких створено твір (твір, створений у співавторстві), є співавторами.

Якщо твір, створений у співавторстві, становить нерозривне ціле та інше не передбачено договором або цим Законом:

1) майнові права, передбачені частиною першою статті 12 цього Закону, належать усім співавторам спільно і здійснюються за згодою між ними;

2) жоден із співавторів не має права без достатніх підстав відмовити іншим співавторам у наданні дозволу на опублікування, на переробку такого твору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права": службовий твір - твір, створений працівником у зв`язку з виконанням обов`язків за трудовим договором (контрактом).

Відповідно до статті 429 ЦК України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору (контракту) або службових обов`язків під час проходження військової служби, належать працівникові (військовослужбовцеві), який створив цей об`єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об`єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором.

Майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням службових обов`язків під час проходження військової служби, належать суб`єкту, визначеному законом.

Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору (контракту), а також на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням службових обов`язків під час проходження військової служби, можуть бути встановлені законом.

Статтею 14 України "Про авторське право і суміжні права", встановлено, що особисті немайнові авторські права на службовий твір належать працівникові, творчою працею якого створено такий твір.

Майнові права на службовий твір переходять до роботодавця з моменту створення службового твору у повному складі, якщо інше не передбачено цим Законом, трудовим договором (контрактом) або іншим договором щодо майнових прав на службовий твір, укладеним між працівником (автором) і роботодавцем.

Якщо майнові права на твір переходять до роботодавця, працівник, який є автором службового твору, має право на винагороду. Якщо посадові обов`язки працівника прямо передбачають створення службових творів відповідних видів, авторська винагорода за створення і використання таких творів, а також за перехід прав на них може бути включена до заробітної плати працівника відповідно до договору між працівником і роботодавцем.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що авторами Пояснювальної записки є Головний інженер проєкту ОСОБА_1 та головний технолог ОСОБА_2 . Авторами технологічної частини є ОСОБА_7, головний спеціаліст ТХ ОСОБА_8, інженер-технолог ОСОБА_9; генерального плану - головний спеціаліст ОСОБА_3 ; будівельні рішення - головний спеціаліст ОСОБА_4 , інженер ОСОБА_12; електротехнічна частина - головний спеціаліст ОСОБА_5 ; опалення та вентиляція - головний спеціаліст ОСОБА_8; мережі каналізації - головний спеціаліст ОСОБА_10; ОВНС - інженер ОСОБА_11; кошторисна частина - головний спеціаліст ОСОБА_6 . Аналізуючи на предмет встановлення зазначених обставин заяву свідка ОСОБА_2 , судом апеляційної інстанції встановлено, що останній, вірогідно під час роботи над проєктом працював на посаді головного технолога позивача, відтак є підстави вважати встановленими обставини, що майнові права ОСОБА_2 у відповідній частині перейшли до ТОВ «Промтехвод». Водночас, щодо фізичної особи ОСОБА_1 та інших фізичних осіб, зазначених як члени авторського колективу, в матеріалах справи відсутні докази наявності трудових відносин між ними та позивачем. Отже, позивачем обставин перебування решти зазначених у проєкті осіб у трудових відносинах із товариством не подано.

Отже, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, неправомірності застосування судом апеляційної інстанції частини другої статті 430 ЦК України Суд не вбачає.

Окрім того, слід зазначити, що частиною першою статті 1107 ЦК України встановлено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів, зокрема договору про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Згідно з частинами першою та другою статті 1112 ЦК України за договором про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов`язується створити об`єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк; договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об`єкта замовником.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства; сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною першою статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Частиною першою та пунктом 1 частини другої стаття 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Верховний Суд виходить з того, що Суд зобов`язаний керуватись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України). До основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема належить принцип верховенства права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

З огляду на положення статті 4 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Колегія суддів виходить з того, що вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Як місцевий, так і апеляційний господарські суди з`ясували, що позивачем за результатами виконання умов Договорів виготовлено та передано Раді проєктну документацію "Проект "Будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб. на добу в м. Сторожинець Чернівецької області". Саме в результаті виконання договору позивачем було створено проєктну документацію за замовленням Ради і передано без будь-яких зауважень.

Судом апеляційної інстанції встановлено та зазначено, таке:

- пункт 6.11 Договорів, укладених між сторонами не врегульовує питання майнових прав на твір у спосіб інший, ніж передбачений частиною другою статті 430 ЦК України, позаяк він констатує належність виконавцеві особистих немайнових прав та заборону передання об`єкту інтелектуальної власності іншим особам без відома останнього та не передбачає, що інші майнові права належать виключно творцеві;

- створений на замовлення Ради проєкт використовується правомірно, виходячи з правила про спільну належність майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності, при цьому, положення пункту 6.11 Договорів у правомірному використанні замовника не обмежують. Твердження ТОВ «Промтехвод» про наявність у Ради обов`язку отримати дозвіл виконавця на використання проєкту не відповідають положенням зазначеного пункту договору, який в частині врегулювання цих правовідносин положень щодо надання дозволу не містить, натомість містить положення про заборону передання документації без відома виконавця;

- вважати на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що позивач внаслідок тих чи інших неправомірних дій Ради, не міг бути обізнаний про використання твору, не відповідають обставинам справи;

- позовні вимоги в частині заборони Раді на використання примірників твору "Проект "Будівництво каналізаційних очисних споруд продуктивністю 2000 м куб на добу в м. Сторожинець Чернівецької області" саме без дозволу ТОВ "Промтехвод" не відповідають положенням договору та обсягу прав Замовника, передбачених договором та Законом;

- оцінка об`єкту інтелектуальної власності, створеному на замовлення іншої особи, в тому числі в частині його форми, змісту, способу матеріального вираження тощо, має бути здійснена на підставі аналізу мети (призначення) його створення, яку закріплено у відповідному правочині, укладеному між виконавцем та замовником. Зміст досліджених судом положень договорів та актів свідчить про те, що незалежно від тих чи інших ознак, які відрізняють цей твір від інших, він за своїм призначенням є саме твором з коригування проєкту будівництва очисних споруд. Предмет договорів, а відтак і спосіб договірного врегулювання реалізації майнових прав їх сторін, відповідає висновоку про зміст створеного на замовлення Ради твору як проєкту коригування;

- твердження позивача, викладені в позовній заяві протирічать правочинам та первинним документам, складеним та підписаним самим позивачем на момент укладення договорів та їх виконання, зокрема, підписаним позивачем без застережень Актам № 74 від 29.08.2014, № 97 від 22.10.2014, № 98 та № 18 від 29.05.2015.

- станом на момент прийняття виконаних робіт позивач не повідомив замовника, що ним було створено об`єкт інтелектуальної власності, який договором не був передбачений, позивач не скористався своїм правом на внесення змін до договору у частині предмету, не висловив заперечень щодо сплати за виконану роботу, розмір якої відповідав обсягу робіт з коригування, а не створення нового проєкту, отримав від замовника відповідну винагороду за результатами виконання роботи зі створення об`єкту, який відповідно до наведених документів відповідав предмету договору - а саме проєкту коригування тощо, чим допустив суперечливу поведінку, яка не відповідає наведеним вище засадам цивільного права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі в частині касаційного оскарження передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі без урахування меж розгляду справи касаційним судом.

Крім того Верховний Суд у прийнятті рішення враховує співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ (об`єкт матеріального світу) в якому втілено твір (стаття 419 ЦК України). Обставини встановлені судом апеляційної інстанції щодо виконання проєктних робіт з коригування проєкту та використання проєктно-кошторисної документації, як результату виконаних робіт.

Судом попередньої інстанції не встановлено використання проєктної документації за межами прав володіння річчю та поза межами використання функціональних властивостей проєктної документації за її призначенням.

Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, та здійснену оцінку доказів у справі судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині Верховним Судом відхиляються, а відтак підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

Позивач також зазначає про те, що підставою оскарження судових рішень попередніх інстанцій є те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 287, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Втім, з огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд, не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак, у цій справі підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилається скаржник, не підтвердилася.

Також Суд звертає увагу, що скаржник просить змінити додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026, оскільки суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не дослідив докази та їх обсяг, які надав позивач на підтвердження вимоги немайнового характеру, не оцінив значення спору для позивача, поведінку відповідачів, в тому числі неправильні дії відповідачів, що призвело до порушення частини п`ятої, частини дев`ятої статті 129 ГПК України, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 року у справі №904/841/23, від 17.04.2024 року у справі №922/4278/21, що слугує підставою для зміни додаткового судового рішення шляхом повного відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Водночас, оскаржуючи додаткове рішення в частині, скаржником залишено поза увагою, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 було скасоване як похідне від основного судового рішення. При цьому підстав для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 скаржником не наведено. А відтак у суду відсутні підстави для переглдяу додаткового рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі ТОВ "Промтехвод", про неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ТОВ "Промтехвод" щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.

Судові витрати

Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 926/2234/25 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2026 в оскаржуваній частині та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 926/2234/25 залишити без змін.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехвод" на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2026 залишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов

Суддя І. Колос