Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №914/695/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/695/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 (суддя Матвіїв Р. І.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 (головуючий суддя Орищин Г. В., судді Глушко Н. А., Желік М. Б.)

у справі № 914/695/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід»

до Львівської міської ради

про визнання права на оформлення користування земельною ділянкою, зобов`язання запобігти вчиненню дій, що порушують право, зобов`язання розглянути на сесії заяву про надання в оренду земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Сосула О. О., представник відповідача - Цап П. В.)

ВСТУП

1. У цій справі перед Верховним Судом постало питання правомірності віднесення спору про спонукання органу місцевого самоврядування до вчинення певних дій, у зв`язку із його бездіяльністю, яка перешкоджає власнику об`єкта нерухомого майна реалізувати право на оформлення користування земельною ділянкою.

2. Ураховуючи, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких вони реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 20 ГПК України, підвідомчі господарським судам (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 807/9/18), Верховний Суд позитивно відповів на зазначене питання, про що детально йдеться далі у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав заявленого позову

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» (далі - позивач, ТОВ «Агрокультура Захід») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач) про визнання права на оформлення користування земельною ділянкою, зобов`язання запобігти вчиненню дій, що порушують право, зобов`язання розглянути на сесії заяву про надання в оренду земельної ділянки.

4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право користування частиною земельної ділянки, площею 58,41 га, в ур. Персенківка м. Львова, яка була сформована на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 777 від 06.07.1949 та закріплена за Львівським міським трестом зелених насаджень, оскільки є його правонаступником. З метою оформлення права користування земельною ділянкою, позивач розробив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Окрім того, за наслідком розгляду заяви позивача здійснено державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Однак відповідач не визнає наявні у ТОВ «Агрокультура Захід» права на спірну земельну ділянку як оборотоздатний об`єкт цивільних прав та своєю бездіяльністю перешкоджає в оформленні позивачем права користування спірною земельною ділянкою, та порушує охоронюваний законом інтерес позивача на забудову цієї земельної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень, ухвалених у цій справі

5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача від 26.06.2025 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Львівську міську раду розглянути на сесії заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід» № 7 від 19.06.2023 про надання в орендне користування земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 51, з кадастровим номером 4610136800:03:002:0051 на 20 років для обслуговування будівель і споруд, що знаходяться на цій земельній ділянці та перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Захід». В решті позовних вимог відмовлено.

6. Щодо клопотання про закриття провадження у справі суд першої інстанції зазначив, що спір у справі, що розглядається, має приватноправовий характер, виник внаслідок порушення, на думку позивача, права користування земельною ділянкою та відноситься до юрисдикції господарського суду, а тому клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині заявлених позовних вимог задоволенню не підлягає.

7. Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що неприйняття міською радою жодного рішення за заявою позивача у строк, визначений Земельним кодексом України, та відповідно до порядку, передбаченого Регламентом Львівської міської ради, ставить у правову невизначеність особу, що звернулась до органу місцевого самоврядування задля реалізації права користування земельною ділянкою, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує його конституційні права щодо розгляду його звернення органом місцевого самоврядування.

8. Місцевий господарський суд виснував, що оскільки до порядку денного пленарного засідання відповідача не було включено розгляд питання, ініційованого позивачем, орган місцевого самоврядування, допустив протиправну бездіяльність та порушив вимоги статті 123 Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та положення Регламенту Львівської міської ради. Відсутність рішення Львівської міської ради за наслідком розгляду заяви ТОВ «Агрокульутра Захід» за висновком суду першої інстанції є бездіяльністю органу місцевого самоврядування, що зумовлює правову невизначеність для суб`єкта господарювання, що є власником об`єкта нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці.

9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 та протокольну ухвалу від 01.07.2025 залишено без змін.

10. Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що предметом спору у цій справі є не правомірність відмови у наданні земельної ділянки в оренду та не спір щодо наявності чи відсутності у позивача права на її отримання, а невиконання відповідачем покладеного на нього законом обов`язку розглянути подану заяву та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення у формі, передбаченій законодавством.

Касаційна скарга

11. Львівська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити у справі в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. У поданій касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

13. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, частини першої статті 19 КАС України щодо юрисдикції даного спору, не враховано правові позиції, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18 (щодо підвідомчості спору господарському суду), від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 21), від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 28) (щодо предмета адміністративної судової юрисдикції), від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 295/7631/17, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі № 638/17850/17, від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19, від 20.11.2019 у справі № 591/5619/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі № 607/15692/19, від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17 (що застосування пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати).

14. Скаржник вважає, що з огляду на характер правовідносин у цій справі та правову природу волевиявлення органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

15. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в частині невідповідності фактичних обставин справи із встановлених судом першої інстанції обставинам справи у оскаржуваному рішення суду першої інстанції було залишено без змін без належного спростування підстави апеляційного оскарження, що позивач є власником усіх будівель і споруд, що знаходяться на земельній ділянці кадастровий номер 4610136800:03:002:0051.

Позиція інших учасників справи

16. Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, відповідний відзив до Верховного Суду не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

17. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права

18. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги Львівської міської ради наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що подана у цій справі касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

19. Як зазначено у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

20. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

21. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, і в у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

22. За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

23. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

24. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

25. Крім того, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, висловленого у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

26. Як вже зазначалось, у поданій у цій справі касаційній скарзі, позивач зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18 (щодо підвідомчості спору господарському суду), від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 28) (щодо предмета адміністративної судової юрисдикції), від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі №638/17850/17, від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19, від 20.11.2019 у справі № 591/5619/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі № 607/15692/19, від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17 (що застосування пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати).

27. Стосовно наведених доводів касаційної скарги Верховний Суд вбачає за необхідне зазначити таке.

28. Справа, що переглядається, відноситься до юрисдикції господарських судів, позаяк згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

29. За змістом визначення, що міститься в пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

30. Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому такі функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

31. Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

32. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

33. До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

34. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20).

35. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 18.09.2018 у справі № 823/218/17, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 і № 712/5476/19, від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19, від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18, від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 на які посилається скаржник в касаційній скарзі, та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).

36. Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

37. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17).

38. У постановах Верховного Суду (зокрема, у постановах від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23) зауважено, що, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

39. У частині першій статті 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 80 ЗК України унормовано, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

40. Згідно зі статтями 80, 84, 123, 124 ЗК України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (при наданні земельних ділянок у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізує повноваження власника земельних ділянок.

41. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі із суб`єктами підприємницької діяльності.

42. Крім того, за змістом статей 123, 124 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб`єкту в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог цього Кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об`єкта нерухомості (власності).

43. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких вони реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 20 ГПК України, підвідомчі господарським судам.

44. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 807/9/18.

45. З огляду на наведене та ураховуючи, що у цій справі (№ 914/695/25) спір між ТОВ «Агрокульутра Захід» та Львівською міською радою виник щодо реалізації позивачем як власником об`єкта нерухомого майна права на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розташоване це майно, та пов`язаний із захистом його майнового інтересу щодо забезпечення належного правового титулу користування земельною ділянкою, а позовні вимоги спрямовані на забезпечення реалізації похідного від права власності інтересу щодо оформлення права користування земельною ділянкою, що узгоджується із принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, закріпленого у статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України, то такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

46. В контексті спірних правовідносин Верховний Суд також звертається до власної правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 914/594/25, і зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі (концептуально) з нею узгоджуються.

47. Вищенаведене спростовує протилежні доводи Львівської міської ради та обґрунтовані ними твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій правил розмежування господарської та адміністративної юрисдикції.

48. Посилання ж відповідача у цьому контексті на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, не можуть бути прийнятими, позаяк у зазначеній справі розглядався позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання винести червоні лінії у генеральному плані селища міського типу за межі цієї земельної ділянки і за висновками Великої Палати Верховного Суду захист прав позивачки в обраний нею спосіб віднесено до компетенції адміністративного суду, оскільки, незважаючи на те, що нею подано позов про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, фактично суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення суб`єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування - селищної ради) під час здійснення ним владних управлінських функцій стосовно розгляду та затвердження генерального плану населеного пункту.

49. З урахуванням наведеного, на відміну від справи, що переглядається, спір у справі № 911/1834/18 не стосувався реалізації власника об`єкта нерухомого майна права на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розташоване це майно, а тому викладені у вищевказаній постанові висновки Великої Палати Верховного Суду не є застосовними при розгляді справи № 914/695/25.

50. Крім того, Верховний Суд не вбачає невідповідності здійсненого судами попередніх інстанцій правозастосування у цій справі та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 18.09.2018 у справі № 823/218/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 і №712/5476/19, від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19, від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18, від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, на які посилається скаржник (скаржник не навів протилежних висновків, які б сформулював Верховний Суд у таких самих правовідносинах (див. зокрема пункти 43 і 47 цієї постанови).

51. Крім того, не заслуговують на увагу посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 295/7631/17, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі № 638/17850/17, від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19, від 20.11.2019 у справі № 591/5619/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі № 607/15692/19, від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17, оскільки вони стосуються інших процесуальних ситуацій, зокрема, щодо можливості закриття провадження у справі щодо позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

52. Крім того, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд не вбачає суперечності їх висновків із викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 у справі № 10-рп/2010.

53. Відтак, у цій частині наведені скаржником підстави касаційного оскарження, заявлені з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

54. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

55. За положенням пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

56. Верховний Суд зазначає, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

57. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що скаржником належним чином не обґрунтовано, які саме недопустимі докази застосовані судами. Таким чином, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено того факту, що господарськими судами для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовано недопустимі докази у справі.

58. Верховний Суд звертає увагу на те, що крім наведення доводів про недопустимість доказів, скаржник повинен довести, що на підставі таких доказів встановлено фактичні обставини, що вплинули на вирішення спору по суті.

59. Проте наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично стосуються не ухвалення судом судового рішення з урахуванням недопустимих доказів, а необхідності їх переоцінки, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, у той час як відповідно до положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

60. Інші доводи касаційної скарги Львівської міської ради підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

62. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

63. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами апеляційної та першої інстанції норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

64. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає судові рішення, що оскаржувались, без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/695/25 в оскаржуваних частинах залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил