Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №906/1683/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 906/1683/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Воляник С.Б.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026

у справі № 906/1683/25

за позовом Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"

про стягнення 285 806 085 грн,

В С Т А Н О В И В:

Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" про стягнення 285 806 085 грн, з яких: 155 881 250 грн основного боргу; 29 512 892 грн 50 коп. пені за неповернення попередньої оплати; 11 351 112 грн 50 коп. штрафу за неповернення попередньої оплати; 55 971 795 грн пені за порушення строків поставки товару; 28 246 375 грн штрафу за порушення строків поставки товару; 4 842 660 грн штрафу за поставку товару неналежної якості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договорів №613-1710/12, №614-1710/12, № 615-1710/12 від 04.10.2024 та № 745-1710/12Д25 від 11.11.2024 в частині своєчасної поставки товару належної якості та не повернення відповідачем сум попередньої оплати.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.03.2026 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на користь Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України 155 881 250 грн основного боргу, 29 512 892 грн 50 коп пені за неповернення попередньої оплати, 11 351 112 грн 50 коп штрафу за неповернення попередньої оплати, 583 642 грн 28 коп судового збору. Відмовлено у позові в частині стягнення 89 060 830 грн штрафних санкцій.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (колегія суддів у складі: Петухов М.Г. - головуючий, Гудак А.В., Мельник О.В.) рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 89 060 830 грн штрафних санкцій та розподілі судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 12.03.2026 у справі №906/1683/25 залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 04.10.2024 між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (виконавець) укладено договір № 613-1710/12 про закупівлю товару за державні кошти, за умовами якого (із врахуванням додатків до нього) виконавець зобов`язувався поставити Департаменту обладнання спеціального призначення, обумовлений сторонами в кількості 250 комплектів на суму 35 262 500 грн, двома партіями: 100 комплектів до 15.11.2024; 150 комплектів у строк до 10.12.2024, а замовник - прийняти та оплатити вартість товару, на умовах визначеними цим договором.

Вимоги щодо комплектації товару містилися у додатку № 1 до договору № 613 "Специфікація", вимоги щодо якісних та технічних характеристик в додатку № 2 до договору №613 "Технічні вимоги".

Пунктом 2.1. договору передбачено, що товар повинен відповідати технічним характеристикам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до якості товару виробником товару.

За умовами п. п. 6.2.-6.3. договору № 613 за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товару/партії товару з виконавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару/партії товару. Сплата штрафу не звільняє виконавця від усунення виявлених недоліків.

За порушення строків поставки товару/партії товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару/партії товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару/партії товару.

На підставі п. 3.4. договору № 613 та рахунку від 04.10.2024 № 337 позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату в сумі 24 683 750 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.10.2024 № 2966.

На виконання умов договору № 613, 10.12.2024 відповідач поставив 26 комплектів товару за видатковою накладною №718 від 10.12.2024.

Під час перевірки товару щодо якості та комплектності, представниками Департаменту було виявлено невідповідність товару вимогам договору № 613, зокрема, були відсутні документи, передбачені п. 4.6. договору (гарантійний талон на кожну одиницю товару), неналежно оформлено формуляри (паспорти) на кожну одиницю товару (у формулярі зазначено обладнання, яке не входило до комплектації товару), невідповідність товару технічним характеристикам (висота та дальність польоту, не здатність товару злетіти на висоту більше 20 метрів, самовільному приземленні, блокування роботи програмного забезпечення).

Відповідно до п. 4.10. договору № 613, у разі виявлення недоліків (зауважень) на товар/партію товару замовником протягом 5 робочих днів з дати фактичного отримання товару/партії товару, замовником оформляється акт недоліків який підписується обома сторонами з вказаним терміном їх усунення. Акт недоліків підписується виконавцем протягом 5 робочих днів з моменту його отримання або в цей же строк до нього надаються зауваження. У разі не підписання виконавцем акта недоліків та ненадання до нього зауважень, він вважається погоджений сторонами без зауважень.

За фактом поставки товару неналежної якості, відповідно до п. 4.10. договору № 613, представниками сторін було складено та підписано акт недоліків від 10.12.2024 № 2, який в подальшому був затверджений начальником Департаменту та переданий для затвердження директором відповідача.

17.12.2024 супровідним листом № 17/12-3 відповідачем надано позивачу заперечення на акт недоліків від 10.12.2024 № 2 вих. від 17.12.2024 № 17/12-2 (далі - заперечення № 2) та один примірник акт недоліків від 10.12.2024 № 2 без відмітки про затвердження директором відповідача.

За змістом таких заперечень, відповідач фактично визнає наявність недоліків поставленого товару та частково усуває їх шляхом надання належним чином оформлених гарантійних талонів та формулярів, проте заперечує невідповідність технічних характеристик поставленого товару (висота та дальність польоту), оскільки такі виникли не з його вини, а через блокування роботи товару на території України заводом-виробником.

Позивач не погодився з такими аргументами відповідача, а товар неналежної якості повернув відповідачу за актом повернення з відповідального зберігання від 17.12.2024.

Відповідач товар не замінив та решту товару, не поставив.

З огляду на часткову поставку товару неналежної якості, не поставку решти товару, позивач на підставі п. п. 6.2.-6.3. договору № 613 нарахував та заявив до стягнення із відповідача, зокрема суми:

- пені за порушення строків поставки товару:

14 105 000 грн (вартість І партії Товару) х 181 день (6 міс.) х 0,1% = 2 553 005 грн;

21 157 500 грн (вартість ІІ партії Товару) х 182 день (6 міс.) х 0,1%= 3 850 6650 грн;

- штрафу за порушення строків поставки товару:

14 105 000 грн (вартість І партії Товару) х 7% = 987 350 грн;

21 157 500 грн (вартість ІІ партії Товару) х 7% = 1 481 025 грн;

- штрафу за поставку товару неналежної якості :

141 050 грн (вартість одиниці Товару) х 26 (кількість товару неналежної якості) х 20% = 733 460 грн.

Також 04.10.2024 між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (виконавець) укладено договір № 614-1710/12 про закупівлю товару за державні кошти (далі - договір № 614, за умовами якого (із врахуванням додатків до нього) виконавець зобов`язувався поставити позивачу обладнання спеціального призначення, обумовлений сторонами в кількості 1 000 комплектів на суму 139 500 000 грн, двома партіями: 400 комплектів до 15.11.2024; 600 комплектів у строк до 10.12.2024, а замовник - прийняти та оплатити вартість товару, на умовах визначеними цим договором.

Вимоги щодо комплектації товару містилися у додатку № 1 до договору № 614 "Специфікація", вимоги щодо якісних та технічних характеристик в додатку № 2 до договору №614 "Технічні вимоги".

Пунктом 2.1. договору № 614 передбачено, що товар повинен відповідати технічним характеристикам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до якості товару виробником товару.

За умовами п. п. 6.2.-6.3. договору № 614 за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товару/партії товару з виконавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару/партії товару. Сплата штрафу не звільняє Виконавця від усунення виявлених недоліків.

За порушення строків поставки товару/партії товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару/партії товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару/партії товару.

На підставі п. 3.4. договору № 614 та рахунку від 04.10.2024 № 336 позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату в сумі 97 650 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2967 від 11.10.2024.

05.12.2024 відповідач поставив 98 комплектів товару за видатковою накладною №632 від 05.12.2024.

Під час перевірки товару щодо якості та комплектності представниками Департаменту було виявлено невідповідність товару вимогам договору № 614, зокрема, були відсутні документи, передбачені п. 4.6. договору (гарантійний талон на кожну одиницю товару), неналежно оформлено формуляри (паспорти) на кожну одиницю товару (у формулярі зазначено обладнання, яке не входило до комплектації товару), невідповідність товару вимогам договору № 614 щодо висоти та дальності польоту.

Відповідно до п. 4.10. договору № 614, у разі виявлення недоліків (зауважень) на товар/партію товару замовником протягом 5 робочих днів з дати фактичного отримання товару/партії товару, замовником оформляється акт недоліків який підписується обома сторонами з вказаним терміном їх усунення. Акт недоліків підписується виконавцем протягом 5 робочих днів з моменту його отримання або в цей же строк до нього надаються зауваження. У разі непідписання виконавцем акта недоліків та ненадання до нього зауважень, він вважається погоджений сторонами без зауважень.

За фактом поставки товару неналежної якості, відповідно до п. 4.10. договору № 614, представниками Департаменту в присутності представника відповідача було складено, підписано та затверджено начальником Департаменту акт недоліків №1 від 06.12.2024, який в подальшому був направлений відповідачу листом від 09.12.2024 № 13/06-1760 для підписання та затвердження директором відповідача.

17.12.2024 супровідним листом № 17/12-1 відповідач надав Департаменту заперечення на акт недоліків від 06.12.2024 № 1 вих. від 17.12.2024 № 16/12-1 (далі - Заперечення № 1;) та один примірник акт недоліків від 06.12.2024 № 1 без відмітки про затвердження директором відповідача.

З аналізу наданого заперечення № 1 вбачається, що відповідач фактично визнає наявність недоліків поставленого товару та частково усуває їх шляхом надання належним чином оформлених гарантійних талонів та формулярів, проте заперечує невідповідність технічних характеристик поставленого товару (висота та дальність польоту), оскільки такі виникли не з його вини, а через блокування роботи товару на території України заводом-виробником.

Департамент не погодився з такими аргументами відповідача, а товар неналежної якості повернув відповідачу за актом повернення з відповідального зберігання від 10.12.2024.

У листі №27/12-3 від 27.12.2024 відповідач повідомив про неможливість усунути недоліки товару та про намір повернення коштів попередньої оплати.

Пізніше, 08.07.2025 відповідачем було замінено частину неякісного товару в кількості 45 комплектів за видатковою накладною від 08.07.2025 № 257 та актом приймання передачі товару від 08.07.2024.

Зважаючи на часткову поставку товару неналежної якості, не поставку решти товару, позивач на підставі п. п. 6.2.-6.3. договору № 614 нарахував та заявив до стягнення із відповідача, зокрема суми:

- пені за порушення строків поставки Товару:

55 800 000 грн (вартість І партії Товару) х 181 день (6 міс.) х 0,1% = 10 099 800 грн;

83 700 000 грн (вартість ІІ партії Товару) х 182 день (6 міс.) х 0,1% = 15 233 400 грн;

- штрафу за порушення строків поставки Товару:

55 800 000 грн (вартість І партії Товару) х 7% = 3 906 000 грн;

83 700 000 грн (вартість ІІ партії Товару) х 7% = 5 859 000 грн;

- штрафу за поставку Товару неналежної якості:

139 500 грн (вартість одиниці Товару) х 98 (кількість Товару неналежної якості) х 20% = 2 734 200 грн;

Крім того, 04.10.2024 між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (виконавець) укладено договір № 615-1710/12 про закупівлю товару за державні кошти (далі - договір № 615;), за умовами якого (із врахуванням додатків до нього) виконавець зобов`язувався поставити позивачу обладнання спеціального призначення, обумовлений сторонами в кількості 1 000 комплектів на суму 137 500 000 грн, двома партіями: 400 комплектів до 15.11.2024; 600 комплектів у строк до 10.12.2024, а замовник - прийняти та оплатити вартість товару, на умовах визначеними цим договором.

Вимоги щодо комплектації товару містилися у додатку № 1 до договору № 615 "Специфікація", вимоги щодо якісних та технічних характеристик в додатку № 2 до договору №615 "Технічні вимоги".

Пунктом 2.1. договору №615 передбачено, що товар повинен відповідати технічним характеристикам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до якості товару виробником товару.

За умовами п. п. 6.2.-6.3. договору № 615 за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товару/партії товару з виконавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару/партії товару. Сплата штрафу не звільняє виконавця від усунення виявлених недоліків.

За порушення строків поставки товару/партії товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару/партії товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару/партії товару.

На підставі п. 3.4. договору № 615 та рахунку від 04.10.2024 № 335 Департамент перерахував відповідачу попередню оплату в сумі 96 250 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2968 від 11.10.2024.

10.12.2024 відповідач поставив 50 комплектів товару за видатковою накладною №719 від 10.12.2024.

Під час перевірки товару щодо якості та комплектності представниками Департаменту було виявлено невідповідність товару вимогам договору № 615, зокрема, були відсутні документи, передбачені п. 4.6. договору (гарантійний талон на кожну одиницю товару), неналежно оформлено формуляри (паспорти) на кожну одиницю товару (у формулярі зазначене обладнання, яке не входило до комплектації товару), невідповідність товару вимогам договору № 615 щодо висоти та дальності польоту.

Відповідно до п. 4.10. договору № 615, у разі виявлення недоліків (зауважень) на товар/партію товару замовником протягом 5 робочих днів з дати фактичного отримання товару/партії товару, замовником оформляється акт недоліків який підписується обома сторонами з вказаним терміном їх усунення. Акт недоліків підписується виконавцем протягом 5 робочих днів з моменту його отримання або в цей же строк до нього надаються зауваження. У разі непідписання виконавцем акта недоліків та ненадання до нього зауважень, він вважається погоджений сторонами без зауважень.

За фактом поставки товару неналежної якості, відповідно до п. 4.10. договору № 615, представниками сторін було складено та підписано акт недоліків від 10.12.2024 № 3, який в подальшому був затверджений начальником Департаменту та переданий для затвердження директором відповідача.

17.12.2024 супровідним листом № 17/12-5 відповідач надав позивачу заперечення на акт недоліків від 10.12.2024 № 3 вих.№17/12-4 від 17.12.2024 (далі - Заперечення № 3).

З аналізу наданих Заперечень № 3 вбачається, що відповідач фактично визнає наявність недоліків поставленого товару та частково усуває їх шляхом надання належним чином оформлених гарантійних талонів та формулярів, проте заперечує невідповідність технічних характеристик поставленого товару (висота та дальність польоту), оскільки такі виникли не з його вини, а через блокування роботи товару на території України заводом-виробником.

Департамент не погодився з такими аргументами відповідача, а товар неналежної якості повернув відповідачу за актом повернення з відповідального зберігання від 17.12.2024.

10.12.2024 відповідач повернув позивачу частину попередньої оплати в сумі 47 350 000 грн.

24.02.2025 відповідачем було замінено частину неякісного товару в кількості 66 комплектів за видатковою накладною від 24.02.2025 № 83 та актом приймання передачі товару від 24.02.2025.

Враховуючи часткову поставку товару неналежної якості, не поставку решти товару, позивач на підставі п. п. 6.2.-6.3. договору № 615 нарахував та заявив до стягнення із відповідача, зокрема суми:

-пені за порушення строків поставки Товару:

55 000 000 грн (вартість І партії Товару (400 комплектів)) х 100 днів х 0,1% = 5 500 000 грн;

45 925 000 грн (вартість І партії Товару (334 комплекти)) х 81 день (6 міс.) х 0,1% = 3 719 925 грн;

82 500 000 грн (вартість ІІ партії Товару) х 182 день (6 міс.) х 0,1% = 15 015 000 грн;

- штрафу за порушення строків поставки Товару:

55 000 000 грн (вартість І партії Товару) х 7% = 3 850 000 грн;

82 500 000 грн (вартість ІІ партії Товару) х 7% = 5 775 000 грн;

- штрафу за поставку Товару неналежної якості:

137 500 грн (вартість одиниці Товару) х 50 (кількість Товару неналежної якості) х 20% = 1 375 000 грн;

11.11.2024 між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (виконавець) укладено договір № 745-1710/12/Д25 про закупівлю товару за державні кошти (далі - договір № 745), за умовами якого (із врахуванням додатків до нього) виконавець зобов`язувався поставити позивачу обладнання спеціального призначення, обумовлений сторонами в кількості 500 комплектів на суму 31 940 000 грн, двома партіями: 200 комплектів до 03.03.2025; 300 комплектів у строк до 20.03.2025, а Замовник - прийняти та оплатити вартість Товару, на умовах визначеними цим Договором.

Вимоги щодо комплектації товару містилися у додатку № 1 до договору № 745 "Специфікація", вимоги щодо якісних та технічних характеристик в додатку № 2 до договору №745 "Технічні вимоги".

Також, сторонами були укладені додаткові угоди № 745-1710/12/Д25/1 від 27.12.2024, №745-1710/12/Д25/2 від 27.01.2025 до договору № 745.

Пунктом 2.1. договору № 745 передбачено, що товар повинен відповідати технічним характеристикам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до якості товару виробником товару.

Згідно з п. 3.6 договору № 745 (в редакції додаткової угоди №745-1710/12/Д25/1 від 27.12.2024) передбачено, що розрахунок за отриманий товар/партію товару здійснюється замовником на підставі видаткової накладної на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 банківських днів від дати поставки партії товару визначеної в календарному графіку поставки та оплати товару.

У визначені Календарним графіком строки товар відповідачем поставлено не було.

Відповідно до п. 3.13 договору № 745, у випадку не поставки виконавцем товару/ партії товару на строк більше ніж 30 календарних днів, замовник не зобов`язаний приймати такий товар.

Згідно із п. 5.4.1. договору № 745 (в редакції додаткової угоди д745-1710/12/Д25/1 від 27.12.2024) замовник має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку, відповідно до положень ч. 3 ст. 651 ЦК України, у випадку невиконання або неналежного виконання виконавцем зобов`язань, передбачених цим договором, повідомивши останнього про припинення дії договору у письмовій формі за 10 календарних днів.

За умовами п. п. 6.2.-6.3. договору № 745 (в редакції додаткової угоди д745-1710/12/Д25/1 від 27.12.2024) за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товару/партії товару з виконавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару/партії товару. Сплата штрафу не звільняє виконавця від усунення виявлених недоліків.

За порушення строків поставки товару/партії товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару/партії товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості товару/партії товару.

Оскільки відповідачем не було поставлено товар протягом 6 календарних місяців, то позивач відповідно до п. 5.4.1. договору № 745, було прийнято рішення щодо одностороннього розірвання договору та нарахування штрафних санкцій за не поставку товару.

10.09.2025 позивач повідомив відповідача про розірвання договору № 745 з 21.09.2025 та надав останньому розрахунок штрафних санкцій за не поставку товару.

Розмір штрафних санкцій за не поставку товару за договором № 745 становить 6 388 000 грн (31 940 000 грн (вартість не поставленого товару) х 20%).

Вказані вище обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договорів №№613, 614, 615, 745 стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач має зобов`язання перед позивачем щодо повернення попередньої оплати, які він не виконав. В свою чергу, договорами передбачено дві взаємовиключні умови щодо якості товару. Так, з одного боку, товар має відповідати певним технічним характеристикам, таким як дальність, висота, швидкість польоту та іншим (додаток №2 до договорів), з іншого боку, товар повинен відповідати технічним характеристикам, іншій технічній документації, які встановлюють вимоги до якості товару виробником товару. (пункт 2.1. договорів). Товар, який є предметом договорів, не може одночасно відповідати цим двом умовам на момент його поставки відповідачем позивачу. Договорами не обумовлено, що відповідач до передачі товару позивачу зобов`язаний внести зміни в програмне забезпечення, тобто фізично втрутитись в заводські налаштування товару. Судом не встановлено наявності у відповідача такого обов`язку. Текст договорів не дає можливості тлумачення договорів у спірних частинах (пункту 2.1 в співвідношенні з додатком №2) за правилами ч. 3 ст. 213 ЦК України, а відсутність у справі інших доказів не дає можливість такого тлумачення за правилами ч. 4 вказаної норми кодексу. Тому з урахуванням п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України застосовується принцип Сontra proferentem (лат. "слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав"). У даному випадку очевидно є те, що проекти договорів складені позивачем, тому неясності можуть тлумачитись лише на користь відповідача. Відмовляючи в позові про стягнення 89 060 830 грн штрафних санкцій, суд вказав про припинення зобов`язання із поставки товару, у зв`язку із неможливістю його виконання, а тому нарахування відповідних штрафних санкцій, на думку суду, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмовлених у стягненні штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції зазначив, що закупівля товару здійснювалася для потреб оборони України та забезпечення захисту її суверенітету, у зв`язку з чим ключове значення у договорах мають вимоги до якості товару, визначені у додатках № 2, які в свою чергу є більш деталізованими та конкретними порівняно з положеннями п. 2.1., оскільки останній не містить посилань на конкретні технічні документи, якими встановлено вимоги виробника щодо якості товару. Оскільки відповідач як постачальник, не виконав взяті на себе зобов`язання перед замовником (позивачем) за договорами № № 613, 614, 615, 745 щодо поставки та передачі у власність товару в обсязі узгодженому сторонами, а також постачав товар неналежної якості, апеляційний господарський суд виснував про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за відповідними правочинами, що є підставою для застосування позивачем до нього штрафних санкцій.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 89 0360 830 штрафних санкцій та розподілу судових витрат, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в цій частині та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, яким було відмовлено у стягнення відповідних штрафних санкцій.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції ухвалював оскаржувану постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права та грубим порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 89 060 830,00 грн штрафних санкцій. Скаржник вказує, що невиконання договірних зобов`язань було зумовлено об`єктивною неможливістю - блокуванням заводського програмного забезпечення товарів (квадрокоптерів DJI Mavic 3T) виробником на території України, про що позивач був достовірно обізнаний із відповідних актів та заперечень. Відтак, на підставі ст. 607 ЦК України зобов`язання щодо поставки є припиненим, а нарахування штрафних санкцій - безпідставним. Також скаржник наголошує, що апеляційний суд застосував ст. 213 ЦК України за відсутності спору щодо змісту правочину, безпідставно поклав на відповідача обов`язок щодо «перепрошивки» обладнання та ігнорував принцип contra proferentem щодо тлумачення неясностей розробленого позивачем договору на користь відповідача. Окрім цього, апеляційний суд взагалі не дослідив питання співмірності штрафних санкцій та можливість застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України для їх зменшення, не врахував часткове виконання зобов`язань, повернення частини авансу та заміну частини товару. Також суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без розгляду відзив відповідача через надмірний формалізм, необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження до вирішення пов`язаних справ та позбавив представника відповідача права на участь у засіданні в режимі відеоконференції.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення застосовано норми матеріального права (ст. 213, 551, 607, 611, 617 ЦК України, ст. 205, 218, 233 ГК України) без урахування правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 (щодо обов`язку суду враховувати принципи справедливості, добросовісності, розумності, співмірності та оцінювати ступінь виконання зобов`язання при вирішенні питання про зменшення неустойки); Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо недопущення перетворення неустойки на каральну санкцію та джерело збагачення кредитора); Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17, Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц (щодо застосування принципу contra proferentem під час тлумачення умов договору на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору);

- судове рішення ухвалено з порушеннями процесуального права, зокрема: залишення без розгляду відзиву відповідача на апеляційну скаргу, що призвело до порушення принципів змагальності та рівності сторін (ст. 2, 7, 13, 161 ГПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод); необґрунтоване відхилення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України; неповне дослідження доказів та фактичних обставин справи (ст. 86, 236, 269 ГПК України); позбавлення відповідача можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через надсилання ухвали про повернення заяви вже після початку засідання.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду у закритому судовому засіданні на 22.09.2026 та надано строк на подання відзивів на неї до 17.08.2026. Крім цього, Суд не брав до уваги доповнення до касаційної скарги, подані 24.06.2026, оскільки вони подані поза межами встановленого строку на касаційне оскарження.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 14.08.2026 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, обґрунтований тим, що апеляційний суд правомірно застосував спеціальні норми ст. 205 ГК України щодо алгоритму дій та збереження відповідальності при неможливості виконання зобов`язання замість загальної ст. 607 ЦК України, а також обґрунтовано використав ст. 213 ЦК України для усунення зробленого судом першої інстанції хибного висновку про суперечливість умов договорів щодо якості товару; залишення без розгляду відзиву відповідача відповідає ст. 118 ГПК України через його подання у момент початку засідання з пропуском п`ятиденного строку; зменшення неустойки за ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є виключною дискрецією суду, а відповідач взагалі не подавав відповідного клопотання; нарахування 7% штрафу відповідає ст. 121-1 Бюджетного кодексу України та умовам договорів, а посилання на практику Верховного Суду є нерелевантним; при цьому доповнення до касаційної скарги підлягають залишенню без розгляду як подані поза межами граничного процесуального строку за ст. 298 ГПК України.

Крім цього, від відповідача надійшли пояснення на відзив, у яких він спростовує доводи відзиву позивача, зазначаючи, що: щодо пропуску строку на подання доповнень до касаційної скарги подано окреме клопотання про його поновлення через незначність (два дні) та поважність причин; позиція позивача щодо застосування ст. 205 ГК України є взаємовиключною з його ж твердженням про втрату чинності ГК України станом на 20.12.2025, а ст. 607 ЦК України пов`язує припинення зобов`язання безпосередньо з об`єктивною неможливістю виконання, а не з фактом повідомлення; ст. 121-1 Бюджетного кодексу України від 16.01.2025 не має зворотної дії в часі щодо прострочення, яке виникло до її чинності, а п. 4 ст. 17 Закону № 4196-ІХ, що звільняє оборонних виконавців від 7% штрафу за ст. 231 ГК України, підлягає ретроспективному застосуванню на підставі ст. 58 Конституції України як норма, що пом`якшує відповідальність; апеляційний суд вийшов за межі ст. 213 ЦК України та безпідставно поклав на відповідача обов`язок щодо модифікації ПЗ, ігноруючи обґрунтоване застосування судом першої інстанції принципу contra proferentem; залишення без розгляду відзиву відповідача у сукупності з відмовою в участі у відеоконференції (ухвалу про що надіслано вже після початку засідання) позбавило відповідача права на захист та порушило принцип рівності сторін; а ненадання апеляційним судом оцінки співмірності штрафу 89 060 830,00 грн та обставинам часткового виконання угоди суперечить правовим висновкам Верховного Суду (зокрема у справі № 920/437/22).

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання ТОВ «Комерс Еліт Солюшнс Груп» про поновлення процесуального строку на подання доповнень до касаційної скарги, які зводяться до того, що незначний пропуск строку на подання доповнення до касаційної скарги (всього на 2 дні: 24.06.2026 замість 22.06.2026) зумовлений сукупністю об`єктивних, незалежних від скаржника обставин, зокрема проведенням обшуків Нацполіцією із вилученням майна й оригіналів договорів, відмовою слідчого повернути докази через визнання їх речовими доказами, а також надмірним навантаженням представника через одночасну активну участь у чотирьох пов`язаних господарських справах у Господарському суді міста Києва щодо визнання недійсними тих самих договорів; при цьому заявник наголошує на відсутності зловживання правами чи шкоди для позивача, зазначаючи, що за практикою ЄСПЛ (Kreuz v. Poland) та Верховного Суду надмірний процесуальний формалізм суду при оцінці поважності причин пропуску строку порушує гарантоване ст. 6 Конвенції право на доступ до суду. Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та додаткове рішення місцевого господарських судів в оскарженій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Водночас, як вже було зазначено, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2026 Суд вирішив не брав до уваги доповнення до касаційної скарги, подані 24.06.2026, оскільки вони подані поза межами встановленого строку на касаційне оскарження.

Також до Верховного Суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів, яке зводиться до того, що залучення платіжних інструкцій про добровільне повернення авансів за трьома договорами та врахування раніше підписаних актів поставки товару на суму 15 352 500,00 грн підтверджують повне виконання зобов`язань і добросовісну поведінку відповідача; при цьому скаржник, усвідомлюючи межі розгляду справи за ст. 300 ГПК України, подає ці докази як додаткову інформацію без вимоги встановлення нових преюдиційних фактів, спираючись на практику ЄСПЛ (Zubac v. Croatia, Perez de Rada Cavanilles v. Spain) щодо недопустимості надмірного формалізму та обмеження права на доступ до суду (ст. 6 Конвенції), а також на правові висновки Об`єднаної палати КГС ВС у справі № 911/2269/22 щодо можливості зменшення неустойки до 99% за ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з урахуванням сукупності обставин справи.

Водночас, відповідно до ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, подане відповідачем клопотання про приєднання доказів підлягає залишенню без розгляду, оскільки прийняття та оцінка нових доказів на стадії касаційного перегляду прямо суперечить імперативним приписам статті 300 ГПК України щодо меж повноважень суду касаційної інстанції, а посилання на практику ЄСПЛ та засади добросовісності не можуть слугувати підставою для нівелювання встановлених законом процесуальних обмежень.

В судовому засіданні 22.09.2026 оголошено перерву у справі до 29.09.2026.

Також до Верховного Суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване раптовим погіршенням стану здоров`я та необхідністю амбулаторного лікування представника, та клопотання про долучення до раніше надісланого клопотання про відкладення судового засідання медичного висновку про тимчасову непрацездатність адвоката Нам`яка Ю.Ю. Водночас колегія суддів відмовляє у його задоволенні, оскільки явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а скаржник скористався своїм процесуальним правом на подання процесуальних документів, у яких детально виклав свою правову позицію щодо обставин справи. Таким чином, Судом забезпечено принцип змагальності сторін та створено всі необхідні умови для реалізації учасниками справи їхніх процесуальних прав.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду в оскарженій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки позивач оскаржує судові рішення в частині штрафних санкцій, Верховний Суд переглядає судове рішення в цій частині.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у спріаві № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Скаржник посилається на те, що апеляційний господарським судом не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 (щодо обов`язку суду враховувати принципи справедливості, добросовісності, розумності, співмірності та оцінювати ступінь виконання зобов`язання при вирішенні питання про зменшення неустойки); Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо недопущення перетворення неустойки на каральну санкцію та джерело збагачення кредитора); Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17, Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц (щодо застосування принципу contra proferentem під час тлумачення умов договору на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору);

Так, у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 викладено такі висновки:

"Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21)."

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що:

"Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

8.26. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

8.27. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

8.28. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

8.29. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

8.30.Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

8.31. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

8.33. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора."

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України (втратив чинність 28.08.2025) та ЦК України.

Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ч.ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів також зауважує, що за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Тобто за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є саме правом, а не обов`язком суду, яке реалізується ним у межах власних дискреційних повноважень. При цьому категорія оціночних понять («значно», «надмірно», «обставини, що мають істотне значення») та конкретний розмір зменшення штрафних санкцій не мають універсального чи фіксованого вираження і визначаються судом у кожній конкретній справі з урахуванням індивідуальних обставин та наданих сторонами доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Як наголосила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, чинники, що є підставою для зменшення неустойки, та підсумковий розмір, до якого вона зменшується, мають індивідуально-оціночний характер і залежать від умов конкретного договору, ступеню вини, поведінки сторін та балансу їх інтересів.

Оскільки реалізація права на зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, які здійснюють безпосереднє дослідження доказів і встановлення фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції, стягуючи штрафні санкції в запереченій скаржником сумі, діяв у межах наданих йому законом повноважень. Встановлення ж нових обставин чи переоцінка встановлених судом обставин на предмет їх «винятковості» або «надмірності» виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України.

Відтак, сам факт неприйняття судом апеляційної інстанції рішення про зменшення розміру штрафних санкцій за відсутності імперативного обов`язку щодо такого зменшення не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права (ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України) та не може слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Крім цього, сам скаржник (відповідач) під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не звертався з відповідним вмотивованим клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи, що зменшення неустойки є правом суду, яке реалізується в межах його дискреційних повноважень та за наслідками оцінки відповідних аргументів заявника, суд не зобов`язаний з власної ініціативи зменшувати розмір відповідальності за відсутності відповідної процесуальної ініціативи та належного обґрунтування з боку самого боржника.

Аргументи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції принципу contra proferentem підлягають відхиленню, оскільки вказане правило тлумачення правочинів підлягає застосуванню за наявності неясності чи двозначності умов договору, які неможливо усунути за допомогою загальних правил тлумачення, передбачених ч. 3 ст. 213 ЦК України.

Так скаржник у касаційній скарзі стверджує, що оскільки проекти договорів №№ 613, 614, 615 та 745 розроблялися позивачем як професійним учасником у сфері оборонних закупівель, а між п. 2.1 договорів (відповідність товару технічній документації виробника) та додатками № 2 («Технічні вимоги») існує неоднозначність, суд був зобов`язаний застосувати принцип contra proferentem і витлумачити неясності на користь відповідача.

Однак такі доводи ґрунтуються на неправильному розумінні змісту правових висновків Верховного Суду та матеріалів справи. Принцип contra proferentem (тлумачення умов угоди проти сторони, яка підготувала її проект) застосовується судом у випадку, коли умови договору є дійсно неясними, допускають декілька за своєю суттю суперечливих варіантів тлумачення, а справжню волю сторін неможливо встановити за загальними правилами, передбаченими ч.ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України.

Водночас суд апеляційної інстанції дослідив фактичні обставини та встановив, що до виникнення даного судового спору між сторонами не існувало жодних суперечностей чи розбіжностей щодо умов договорів. Відповідач здійснював часткові поставки товару, а у випадку виявлення невідповідностей усував їх або здійснював заміну товару на придатний (зокрема, за актами приймання-передачі від 24.02.2025 та 08.07.2025), що за правилами ч. 4 ст. 213 ЦК України свідчить про поведінку сторін, яка підтверджує однакове розуміння ними умов угоди.

Крім цього, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідно до преамбул договорів №№613, 614, 615, 745, такі договори укладені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану". Також, п. п. 2.6. договорів №№613, 614, 615, 745 передбачено, що замовником товару є забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, який входить до структури Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, яка відповідно до Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" здійснює свою діяльність на забезпечення національної безпеки України від зовнішніх і внутрішніх загроз та є складовою сектору безпеки і оборони України.

Таким чином, апеляційний суд ухвалив рішення в межах повноважень та у повній відповідності до законодавства, оскільки у даній справі умова щодо якісних характеристик товару була чітко та недвозначно погоджена сторонами у додатках № 2, відтак підстави для застосування принципу contra proferentem були відсутні.

Доводи скаржника про припинення зобов`язання щодо поставки товару на підставі ст. 607 ЦК України через блокування програмного забезпечення виробником підлягають відхиленню як безпідставні з огляду на таке.

За змістом ст. 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, обставини цієї справи свідчать не про неможливість виконання, а про неналежне виконання відповідачем своїх договірних обов`язків. Відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, який діє на власний ризик (ст. 42 ГК України) та, укладаючи спеціальні оборонні контракти для потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану, гарантував спроможність поставити товар із чітко визначеними характеристиками (додатки № 2).

Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що листом від 21.01.2025 № 76 відповідач надав позивачу календарний графік поставки товару за договорами та повідомив, що товар на час поставки буде прошито (прошивка 1001). Також 24.02.2025 відповідачем було замінено частину неякісного товару в кількості 66 комплектів за видатковою накладною від 24.02.2025 № 83 та актом приймання передачі товару від 24.02.2025. Пізніше, 08.07.2025 відповідачем було замінено частину неякісного товару в кількості 45 комплектів за видатковою накладною від 08.07.2025 № 257 та актом приймання передачі товару від 08.07.2024.

Вказане свідчить про те, що товар міг бути поставлений і фактично частково поставлявся у стан, який відповідав вимогам замовника. Отже, твердження скаржника спростовується реальними діями самого відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 205 ГК України (в редакції чинній у період виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не місять доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про неможливість виконання зобов`язань за відповідними договорами. Крім того, імперативна норма ч. 2 ст. 205 ГК України прямо передбачає, що навіть факт такого повідомлення сам по собі не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування ст. 607 ЦК України є законним, обґрунтованим та ухваленим у повній відповідності до норм матеріального права.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Так скаржник посилається на те, що постанову апеляційного господарського суду ухвалено з порушеннями процесуального права, зокрема: залишення без розгляду відзиву відповідача на апеляційну скаргу, що призвело до порушення принципів змагальності та рівності сторін (ст. 2, 7, 13, 161 ГПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод); необґрунтоване відхилення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України; неповне дослідження доказів та фактичних обставин справи (ст. 86, 236, 269 ГПК України); позбавлення відповідача можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через надсилання ухвали про повернення заяви вже після початку засідання.

В свою чергу, ухвала про відкриття провадження була вручена відповідачу в електронному кабінеті 27.04.2026, а 5-денний строк для подання відзиву закінчився 07.05.2026. Відповідач подав відзив лише 26.05.2026 - тобто безпосередньо в день судового засідання, не заявивши клопотання про поновлення чи продовження процесуального строку. Відповідно до ч. 4 ст. 13 та ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається зі спливом строку, а подані поза строком документи залишаються без розгляду. Подання відзиву в момент засідання позбавило позивача можливості ознайомитися з ним, що є порушенням принципу рівності та рівноправності сторін, а тому залишення його без розгляду є наслідком недобросовісної процесуальної поведінки самого відповідача (ч. 4 ст. 13, ст. 43 ГПК України).

Також апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволені клопотання відповідача про зупинення провадження в цій справі до вирішення справ №910/2497/26, №910/4950/26, № 910/4952/26, №910/4953/26. Позовні заяви про визнання договорів недійсними були подані відповідачем до Господарського суду міста Києва вже після ухвалення рішення судом першої інстанції у даній справі. Згідно із засадами цивільного судочинства та ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Наявність окремого спору про визнання договору недійсним не є автоматичною підставою для зупинення провадження. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні у справі докази дозволяли суду самостійно встановити обставини неналежного виконання договорів та ухвалити рішення, а безпідставне зупинення провадження призвело б до порушення принципу розумності строків (ст. 6 Конвенції).

Щодо доводів скаржника про позбавлення права на участь у засіданні в режимі відеоконференції, то відповідач був належним чином та вчасно повідомлений про дату, час і місце засідання, а явка представників не визнавалася обов`язковою. Ризик настання процесуальних наслідків через нез`явлення або повернення заяви про участь у відеоконференції внаслідок її недотримання вимог процесуального закону покладається безпосередньо на відповідача (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на неповне дослідження доказів, оскільки з тексту оскарженої постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними доказами у межах вимог ст. 269 ГПК України, надав належну оцінку договорам, специфікаціям, актам недоліків, запереченням відповідача тощо. Нові докази, додані позивачем до апеляційної скарги, судом прийняті не були, а отже, переоцінка здійснювалася виключно щодо матеріалів, які вже досліджувалися місцевим судом. Доводи скаржника про «неповне дослідження» зводяться до власної незгоди з висновками апеляційного суду та вимоги здійснити повторну переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, а оскаржену постанову у відповідній частині такою, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам процесуального права і не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які скаржник посилається в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а тому підстави для її скасування відсутні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в оскаржені частині.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 906/1683/25 в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.