Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/5637/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/5637/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Юрченко Ю.В.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025

у справі № 910/5637/25

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райліт Трейдінг"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райліт Трейдінг" про витребування з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади міста Києва в особі Київради нежитлової будівлі загальною площею 108, 70 кв.м на проспекті Володимира Маяковського, 4-А, яка зареєстрована за ТОВ "Райліт Трейдінг" як нежитлова будівля, загальною площею 108, 10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського 4-Є (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1037112880000).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений об`єкт нерухомого майна зарахований до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення Київради від 02.12.2010 № 284/5096. У квітні 2024 року позивачу стало відомо, що право власності на спірний об`єкт зареєстровано 11.10.2017 за ТОВ "Райліт" на підставі заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц, яке було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024. У подальшому спірний об`єкт був переданий ТОВ "Райліт", як внесок до статутного капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг". Враховуючи, що ТОВ "Райліт" ніколи не було власником спірного об`єкта нерухомого майна, що встановлено судовим рішення у справі № 357/8138/16-ц, і він вибув з комунальної власності територіальної громади міста Києва без волі дійсного його власника, позивач просив витребувати спірне майно з незаконного володіння ТОВ "Райліт Трейдінг" на корить територіальної громади міста Києва в особі Київради.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 (колегія суддів у складі: Ходаківська І.П. - головуючий, Демидова А.М., Владимиренко С.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 "Про формування комунальної власності територіальної громади міста Києва" був затверджений перелік об`єктів комунальної власності районів міста Києва згідно з додатками 2, 3,4 , 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. З додатку 3-4 до вказаного рішення (позиція 181) вбачається, що сміттєзбірник на проспекті Маяковського, 4A було віднесено до комунальної власності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" були затверджені переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 цього рішення. Відповідно до додатку 3 вказаного рішення (позиція 260) сміттєзбірник на проспекті Маяковського Володимира, 4-A загальною площею 108,70 м2 було віднесено до комунальної власності.

У подальшому, рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві" вирішено не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, зокрема, Деснянську районну у місті Києві раду та виконавчі органи районних в місті Києві рад, зокрема, Деснянську районну у місті Києві державну адміністрацію. Також вказаним рішенням було визначено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.

На виконання вказаного рішення Київської міської ради Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було прийняте розпорядження № 1112 від 10.12.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві", яким затверджені переліки підприємств, організацій та установ, майно яких було передано до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 цього розпорядження. У додатку 3 "Перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації" вказано, що сміттєзбірник загальною площею 36,30 м2 за адресою проспект Маяковського Володимира, 4А включений до переліку майна комунальної власності, переданого у сферу управління територіальної громади міста Києва.

Київрада, посилаючись на факт приналежності спірного майна - сміттєзбірника за адресою проспект Маяковського Володимира, 4А, загальною площею 108,7 м2 - до комунальної власності, вказувало, що мала намір здійснити державну реєстрацію права комунальної власності, проте отримала відмову в проведені реєстраційних дій від 05.11.2024 № 75915525 у зв`язку з тим, що право власності на спірне майно зареєстровано за іншим суб`єктом - ТОВ "Райліт Трейдінг".

Як вважає позивач, спірне майно перебуває у незаконному володінні ТОВ "Райліт Трейдінг", а тому Київрада, з метою захисту своїх речових прав, звернулась із цим позовом до суду про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статті 387 Цивільного кодексу України.

Свої позовні вимоги позивач також обґрунтовує тим, що заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц визнано право власності на спірне майно за ТОВ "Райліт" та на підставі цього рішення суду проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "Райліт" на спірне майно. У подальшому 11.10.2017 право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ "Райліт Трейдінг" на підставі вказаного рішення суду та акту приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг" від 16.03.2017 та протоколу загальних зборів від 15.03.2017 № 9.

Київрада звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду, в якій зазначила, що ТОВ "Райліт" ніколи не було власником нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського, 4-а, та відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальна громад районів міста Києва" та рішення Київської міської ради від 02.10.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" власником вказаного майна є Київрада.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 апеляційну скаргу Київради було задоволено, скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 та ухвалено у вказаній справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Райліт" про визнання права власності на нежитлові приміщення було відмовлено.

Київрада, посилаючись на преюдиційні обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц, враховуючи що рішення Білоцерківського районного суду від 10.08.2016, яке стало підставою державної реєстрації права власності ТОВ "Райліт" та ТОВ "Райліт Трейдіг" на спірне майно скасовано, стверджувало про відсутність правових підстав перебування спірного майна у власності ТОВ "Райліт Трейдінг".

На спростування доводів позивача ТОВ "Райліт Трейдінг" у своєму відзиві зазначив, що за розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 581 від 31.05.2002 закріплено на праві повного господарського відання за Комунальним підприємством "Житлорембудсервіс" майно згідно переліку, у т.ч. нежитлову будівлю, загальною площею 36,3 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.05.2003 № 51191 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація враховуючи рішення комісії по розгляду питань щодо використання нерухомого майна (протокол № 6 від 04.04.2003) надано ТОВ "Райліт" в орендне користування нежитлове приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 4а, загальною площею 36,3 м2 для розміщення магазину-кафетерію.

20.05.2003 між Комунальним підприємством "Житлорембудсервіс" та ТОВ "Райліт" був укладений договір № 0707 оренди комунальної власності та надання комунальних послуг, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 20.05.2003 № 5111 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: пр. Маяковського, 4 а, м. Київ, загальною площею 36,3 м2, в т.ч. на 1 поверсі - 36,3 м2 для розміщення магазину-кафетерію. Вказане приміщення було передано за актом приймання-передачі.

Листом № 08-1898 від 12.06.2003 Комунальне підприємство "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва на звернення генерального директора ТОВ "Райліт" ОСОБА_1 від 09.06.2003 за вих. № 29 повідомило, що КП "Житлорембудсервіс" не заперечує проти реконструкції за умови замовлення проектної документації та виконання робіт у відповідності до неї.

Листом № 06-01/134 від 14.07.2003 Управління комунальної власності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило директора ТОВ "Райліт", що не заперечує на добудову та реконструкцію з переплануванням приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 4-А в установленому законодавством порядку за кошти ТОВ "Райліт".

Крім того, листом № 06-01/127 від 09.07.2003 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила директора ТОВ "Райліт", що управління комунальної власності району не заперечує на проведення реконструкції будівлі з прибудовою, що знаходиться по пр. Маяковського, 4а в установленому порядку за кошти ТОВ "Райліт".

Листом № 07/02-833 від 29.07.2003 Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації проінформувала ТОВ "Райліт", що райдержадміністрація не заперечує щодо реконструкції вищезазначеного приміщення за умови згоди власника будівлі, розробки проектно-кошторисної документації та затвердження її у встановленому порядку.

Відповідач стверджував, що 25.12.2003 між ТОВ "Райліт", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-виробниче підприємство "Мітро", як підрядником, був укладений договір підряду № 78, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати у відповідності до умов даного договору будівельні роботи, а саме реконструкцію з прибудовою до орендованого приміщення за адресою: пр. Маяковського, 4а , м. Київ. Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 09.04.2004 підрядник виконав будівельні роботи на суму 273 500,00 грн, а ТОВ "Райліт" прийняв виконані роботи та здійснив оплату.

01.01.2007 КП "Житлорембудсервіс", як орендодавець, та ТОВ "Райліт", як орендар, досягнули згоди щодо внесення змін до договору № 0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва в оренду в частині терміну дії договору оренди та визначили що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2007. При цьому об`єктом оренди було визначене майно за адресою пр. Маяковского, 4а, загальною площею 107,8 кв.м, для кафе-магазину - 20,00 кв.м, для складу - 87,80 кв.м.

У подальшому, розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 215 від 16.03.2009 у зв`язку з закінченням робіт з перепланування нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського затверджено акт прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського після перепланування. Внаслідок здійсненого перепланування загальна площа нежитлової будівлі становила 107,8 м2 в тому числі основна 107,8 м2. Цим розпорядженням Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація просила Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна внести зміни до поповерхового плану приміщення.

01.01.2010 між Комунальним підприємством "Житлорембудсервіс" та ТОВ "Райліт" був укладений договір № 0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.12.2009 №1229 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: пр. Маяковського 4а, загальною площею 103,80 м2, для магазину по продажу продтоварів з реалізацією горілчаних виробів - 20,00 м2, для складу - 83,80 м2.

Відповідач також зауважував, що у межах розгляду справи господарського суду міста Києва № 910/7990/14 була проведена судова будівельно-технічна експертиза Київською незалежною судово-експертною установою.

За наслідками вказаного експертного дослідження був складений висновок експерта № 1038 від 15.12.2014, в якому визначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А загальною площею 36,30 м2 до проведення ТОВ "Райліт" добудови та реконструкції з переплануванням становить 769 905,00 грн. Ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 після проведення ТОВ "Райліт" добудови та реконструкції з переплануванням становить 2 289 990 грн. Поліпшення виконані ТОВ "Райліт" в орендованому приміщенні за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 є невід`ємними. Створення нової речі у розумінні ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у результаті проведення ТОВ "Райліт" поліпшень (добудови та реконструкції з переплануванням) нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А мало місце. Фактична вартість робіт та матеріалів, які понесені ТОВ "Райліт" при проведенні добудови та реконструкції з переплануванням орендованого приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 в 2003 році становила 273 500,00 грн.

На підтвердження фактів проведення реконструкції ТОВ "Райліт" відповідачем до матеріалів були долучені копії декларації про початок виконання будівельних робіт ТОВ "Райліт" від 27.07.2015 № КВ 082152080610 та декларації про готовність до експлуатації об`єкта який належить до I-III категорії складності, зареєстрованого Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 31.03.2016 № КВ 142160910040.

Надалі, 15.03.2017 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Райліт Трейдінг". У рахунок майнового внеску засновника ТОВ "Райліт" до статутного капіталу відповідача було передано майнове право користування приміщенням площею 108,1 м2 за адресою: 02217, проспект Маяковського Володимира, буд. 4-а, приміщення 1. На підтвердження вказаних обставин відповідачем долучена до матеріалів справи копія рішення установчих зборів засновників ТОВ "Райліт Трейдінг", оформленого протоколом № 1 від 15.03.2017.

11.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Новицькою Т. О. був внесений запис про право власності на нежитлову будівлю літ. "Б" загальною площею 108,1 м2, що розташована за адресою: м. Київ проспект Маяковського Володимира 4-а, під влаштування магазину за ТОВ "Райліт Трейдінг".

У подальшому на підставі наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1459 від 14.11.2019 об`єкту нерухомого майна ТОВ "Райліт Трейдінг" (нежитловій будівлі магазину літ. "Б") на проспекті Маяковського Володимира, 4-А у Деснянському районі м. Києва, присвоєно поштову адресу: проспект Маяковського Володимира, 4-Є у Деснянському районі м. Києва.

05.03.2019 на підставі рішення Київради від 15.11.2016 № 411/1415 (зі змінами) та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2013 № 1717 (в редакції розпорядження від 20.10.2017 № 1310), між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Райліт Трейдінг" укладено договір № 19 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) була видана ТОВ "Райліт Трейдінг" довідка від 04.03.2019 № 050/18-1794 про виконання умов договору пайової участі.

Відповідно до рішення Київради № 4946/4987 від 25.08.2022 проспект Володимира Маяковського в Деснянському районі міста Києва перейменовано на проспект Червоної Калини.

08.04.2024 між Київрадою, як орендодавцем, та ТОВ "Райліт Трейдінг", як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки (за адресою: проспект Червоної Калини, 4-Є у Деснянському районі міста Києва) з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (03.07 для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі), площею 0, 0283 га.

У п. 2.4 договору оренди земельної ділянки зазначено, що на земельній ділянці розміщена нежитлова будівля "літ. Б" загальною площею 108, 1 м2, яка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності орендареві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1037112880000; номер відомостей про речове право: 22849960 від 11.10.2017).

Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 3.1. договору оренди земельної ділянки).

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання наявності чи відсутності підстав для витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Райліт Трейдінг" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київради нежитлової будівлі загальною площею 108, 70 кв.м на проспекті Володимира Маяковського, 4-А, яка зареєстрована за ТОВ "Райліт Трейдінг" як нежитлова будівля, загальною площею 108, 10 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського 4-Є (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1037112880000).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до 31.10.2010 Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація була належним розпорядником спірного майна, яка засвідчила в пункті 2 рішення комісії, оформленого актом від 16.03.2009, наявність у ТОВ "Райліт" права на оформлення права власності на спірний об`єкт. Крім того, позивачем визнавався факт права власності відповідача на спірний об`єкт шляхом укладення з відповідачем договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 05.03.2019 та договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024. Разом з тим, відповідач не може бути позбавлений набутого речового права на спірний об`єкт нерухомого майна через намір позивача виправити помилку, яка полягає в недотриманні обов`язку, передбаченого ч. 4 ст. 319 ЦК України. Водночас суд критично оцінив доводи позивача щодо преюдиційних обставин у постанові Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц в аспекті посилання на рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14, зазначивши, що в силу приписів ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що чинним на час прийняття будівельних робіт законодавством передбачено механізм набуття орендарем справа спільної часткової власності на нову річ, яка створена ним внаслідок поліпшення об`єкта оренди, тобто, у цьому випадку, об`єкт оренди перетворюється у нову поліпшену річ, за наявності згоди орендодавця саме на поліпшення, що призведуть до створення нової речі. При цьому, поліпшення майна, у розумінні вказаних правових норм, передбачає не просто здійснення відновлення належного стану об`єкта (як при ремонті), а наявність витрат у зв`язку з модернізацією, модифікацією, дообладнанням цього об`єкта, що зумовлює збільшення майбутніх вигод, які отримуються від використання такого майна. Отже, внаслідок проведення ТОВ "Райліт" (орендарем) у 2004 році поліпшень, виконаних з дозволу наймодавця, була створена нова річ (яка має істотно інші ознаки у порівнянні з попереднім об`єктом), співвласником якої стало ТОВ "Райліт", виходячи із приписів ч. 4 ст. 778 ЦК України та акта від 16.03.2009 прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського після закінченого перепланування, затвердженого розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16.03.2009 № 215. Крім цього, до матеріалів справи долучена копія договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024, укладеного між Київрадою (орендодавцем), та ТОВ "Райліт Трейдінг" (орендарем), за умовами якого, орендодавець, на підставі рішення Київради від 13.07.2023 за №7064/7105 передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (03.07 для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі), площею 0, 0283 га, отже сторони перебувають у договірних (зобов`язальних) відносинах, що виключає можливість використання речово-правових способів захисту, оскільки умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ї скасувати та прийняти нові рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. Зазначає, що відповідна нежитлова будівля належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та рішення про її відчуження чи приватизацію міською радою не приймалися. Спірне майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею - на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц, яке в подальшому скасовано постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Скаржник наголошує на хибності висновків судів про виникнення у відповідача чи його правопопередника права власності у зв`язку зі створенням нової речі, проведенням реконструкції чи поліпшень. По-перше, умовами договору оренди від 01.01.2010 № 0707 чітко передбачено, що невідокремлювані поліпшення залишаються у комунальній власності. По-друге, обставини відсутності підстав для визнання права власності за ТОВ «Райліт» у зв`язку з реконструкцією вже встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14. Також позивач вказує на недобросовісність відповідача. Спірне майно внесено до статутного капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг» його засновником - ТОВ «Райліт». Обидві юридичні особи мають одного і того ж єдиного учасника, керівника та кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 , яка достеменно знала про комунальний статус майна та незаконність його відчуження. Крім того, є помилковим висновок апеляційного суду про наявність договірних відносин між сторонами щодо спірного майна. Наявність договору оренди земельної ділянки під будівлею не свідчить про наявність договірних (зобов`язальних) відносин щодо самої нежитлової будівлі. Суди попередніх інстанцій проявили надмірний формалізм та порушили вимоги ч. 4 ст. 75 ГПК України щодо преюдиційності фактів, встановлених у справах № 910/7990/14 та № 357/8138/16-ц, посилаючись на те, що у тих справах стороною було ТОВ «Райліт», а не ТОВ «Райліт Трейдінг».

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України: судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми матеріального права (ч. 3 ст. 41, п. 7 ст. 92 Конституції України; ч.ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»; ст.ст. 312, 317, 319, 328, 329, 387, 778 ЦК України) та порушено норми процесуального права (ст. 11, ч. 4 ст. 75, ст.ст. 86, 236 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 22.11.2021 у справі № 761/32924/19; від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц; від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16; від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18; від 24.01.2024 у справі № 291/86/20; від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18; від 05.11.2025 у справі № 752/9526/17; від 29.09.2021 у справі № 922/3404/20; від 11.10.2018 у справі № 906/916/16; від 28.02.2018 у справі № 352/626/13; від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц; від 15.01.2019 у справі № 522/7636/14-ц; від 20.11.2018 у справі № 907/50/16; від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15; від 17.02.2026 у справі № 420/16364/24; від 10.12.2021 у справі № 924/454/20; від 09.08.2023 у справі № 757/31806/18-ц;

п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України: відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України у випадках, коли обставини, встановлені рішеннями суду щодо однієї юридичної особи, застосовуються при розгляді іншої справи, в якій участь бере інша юридична особа, якщо засновником, керівником, єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником цих юридичних осіб є одна і та сама фізична особа.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2026 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 21.08.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 03.08.2026 строк, у якому він наголошує, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки ТОВ «Райліт» у 2004 році зі згоди орендодавця та відповідних органів виконало реконструкцію й добудову спірної будівлі, внаслідок чого була створена нова річ і відповідно до ч. 4 ст. 778 ЦК України та акта прийняття в експлуатацію від 16.03.2009 у виник режим спільної часткової власності. Надалі спірне майно було правомірно внесено як вклад до статутного капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг», що є самостійною підставою виникнення права власності відповідно до ст. 115 ЦК України та Порядку № 1127, при цьому державна реєстрація лише підтвердила вже набуте право. Крім того, відповідач є добросовісним набувачем, а факт скасування заочного рішення суду у справі № 357/8138/16-ц не спростовує наявності інших правових підстав набуття власності. До того ж між сторонами наявні договірні (зобов`язальні) відносини, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 08.04.2024 під цією будівлею та договором пайової участі № 19 від 05.03.2019, а це унеможливлює використання речово-правового способу захисту (віндикації). Водночас твердження про преюдиційність обставин у справах № 910/7990/14 та № 357/8138/16-ц є безпідставними через різний суб`єктний склад учасників спору, оскільки ТОВ «Райліт Трейдінг» не брало участі у тих справах, а наявність спільного кінцевого бенефіціарного власника чи керівника не ототожнює самостійних юридичних осіб у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "Райліт Трейдінг" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, мотивовані загрозою життю та здоров`ю через тривалу повітряну тривогу та небезпечні умови перебування в приміщенні суду. Представник відповідача вказує, що 29.09.2026 станом на 16:00 (час призначеного засідання - 16:30) у м. Києві тривала повітряна тривога, безпосереднє очікування судового засідання проходило під скляним куполом приміщення Касаційного господарського суду, що унеможливлювало його безпечне перебування в будівлі. Водночас відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 та ст. 216 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду, за винятком випадків, коли така неявка унеможливлює вирішення спору. Оцінка поважності причин неявки учасника в судове засідання належить до компетенції та прерогативи суду. Суд самостійно вирішує, чи перешкоджає неявка представника встановленню обставин справи та вирішенню спору по суті. В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 301 ГПК України, касаційний суд здійснює перегляд судових рішень у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, і касаційний суд не встановлює нових обставин та не досліджує нові докази. Оскільки в суді касаційної інстанції розгляд здійснюється на основі матеріалів справи, а явка учасників справи не була визнана судом обов`язковою, безпосередня відсутність представника у засіданні не перешкоджає розгляду касаційної скарги. При цьому саме по собі оголошення повітряної тривоги або безпекова ситуація не тягнуть за собою автоматичного й безумовного відкладення розгляду справи, і суд у кожному конкретному випадку оцінює реальність загрози, наявність укриття в приміщенні суду, можливість використання альтернативних способів участі (зокрема відеоконференції) та баланс між правом на участь у судовому засіданні й дотриманням розумних строків розгляду справи (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Законодавець у ч. 1 ст. 321 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої право власності є непорушним. Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у статті 41 Основного Закону, а також у положеннях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зміст права власності розкриває ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює ст. 388 ЦК України, відповідно до норми якої:

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 цієї статті);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 цієї статті);

- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 цієї статті).

Тобто ст. 387 ЦК України закріплює загальне право власника витребувати своє майно від будь-якої особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним.

Водночас ст. 388 ЦК України визначає особливості та обмеження цього права, коли майно набуте добросовісним набувачем. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Як установлено судами попередніх інстанцій, з наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2019 вбачається, що підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна загальною площею 108,1 м2 було заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц, акт підписання-передачі майна до статутного (складеного) капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг", протокол загальних зборів № 9 від 15.03.2017 та наказ про присвоєння поштової адреси № 1459 від 14.11.2019.

В свою чергу, постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц зазначене вище рішення суду було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Райліт».

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 15.01.2019 у справі № 522/7636/14-ц, вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Державна реєстрація права власності не є підставою виникнення права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право на підставах, передбачених законом. (постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Отже, з урахуванням викладених вище норм матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Водночас суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували та залишили поза увагою, що передача майна до статутного капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг» за актом приймання-передачі здійснена особою (ТОВ «Райліт»), чиє право власності ґрунтувалося на скасованому судовому рішенні.

Крім цього, застосувавши до спірних відносин ч. 4 ст. 778 ЦК України суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про виникнення у ТОВ «Райліт» права спільної часткової власності внаслідок «створення нової речі», суперечливо витлумачивши умови договору оренди та матеріали справи.

Згідно з ч. 4 ст. 778 ЦК України у відповідній редакції, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Для застосування зазначеної норми суди повинні встановити: 1) наявність згоди орендодавця саме на створення нової речі; 2) дотримання умов договору оренди щодо порядку здійснення та кваліфікації невід`ємних поліпшень.

Як встановлено судами, між КП «Житлорембудсервіс» (балансоутримувачем) та ТОВ «Райліт» діяв договір оренди № 0707. Водночас судами попередніх інстанцій не досліджено положення вказаного договору в частині правового режиму виконаних орендарем поліпшень, та чи виникає право у орендаря на відшкодування вартості поліпшень орендованого приміщення, які не можна відокремити без заподіяння йому шкоди. Окрім того, суди не взяли до уваги та не надали процесуальної оцінки рішенню Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14 за позовом ТОВ «Райліт» до Деснянської РДА про визнання права власності на це ж майно у зв`язку з проведенням реконструкції.

При цьому посилання апеляційного суду на висновок експертизи від 15.12.2014 № 1038 є некоректним, оскільки питання кваліфікації правового режиму майна та виникнення права власності є питаннями права, а не факту, і віднесені до виключної компетенції суду.

Колегія суддів висновує, що суд апеляційної інстанції передчасно застосував ч. 4 ст. 778 ЦК України та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, протиправно ототожнивши дозвіл на проведення ремонтних робіт/реконструкції із згодою власника на відчуження частини комунального майна та виникнення права власності, що відповідно до ст. 310 ГПК України унеможливлює встановлення фактичних обставин справи та є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Крім цього, суд апеляційної інстанції припустився помилки у застосуванні норм матеріального права, ототожнивши зобов`язальні відносини щодо оренди земельної ділянки із договірними відносинами щодо самого нежитлового об`єкта, унаслідок чого дійшов безпідставного висновку про неможливість застосування віндикаційного позову.

Віндикаційний позов застосовується для захисту речових прав за відсутності між позивачем та відповідачем договірних (зобов`язальних) відносин щодо спірного майна. Апеляційний суд у мотивувальній частині постанови зазначив, що укладення між Київрадою та ТОВ «Райліт Трейдінг» договору оренди земельної ділянки свідчить про наявність договірних відносин, що виключає віндикацію. Проте предмет договору оренди землі (земельна ділянка) та предмет віндикаційного позову (нежитлова будівля) є самостійними об`єктами цивільних прав (ст. 181 ЦК України). Укладення договору оренди землі під об`єктом, зареєстрованим за відповідачем у Державному реєстрі речових прав, не свідчить про виникнення між сторонами зобов`язальних відносин щодо користування самим нерухомим майном.

Тому висновок суду апеляційної інстанції про наявність договірних відносин щодо спірного майна ґрунтується на неправильному тлумаченні норм ст. 387 України та ст. 120, 124 ЗК України у взаємозв`язку з обставинами справи.

Також колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме ч.4 ст. 75 ГПК України, безпідставно відхиливши преюдиційні факти, встановлені судовими рішеннями у справах № 910/7990/14 та № 357/8138/16-ц.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відхиляючи посилання позивача на факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14 та у постанові Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц, суди формально вказали на різний суб`єктний склад (участь ТОВ «Райліт» замість ТОВ «Райліт Трейдінг»). Водночас суди залишили поза увагою посилання щодо корпоративної тотожності та повної афілійованості зазначених суб`єктів: засновником, єдиним учасником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником обох юридичних осіб є одна й та сама фізична особа - ОСОБА_1 ТОВ «Райліт Трейдінг» створено ТОВ «Райліт» та ОСОБА_1 , а спірне майно передано до статутного капіталу відповідача за актом приймання-передачі. Формальне відхилення обставин, встановлених щодо юридичної особи та її правопопередника/засновника з єдиним бенефіціаром, становить вияв надмірного формалізму, що суперечить принципу правової визначеності (res judicata) та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справах «Brumarescu v. Romania», «Совтрансавто-Холдинг проти України»).

Згідно з частинами першою та другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В свою чергу, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

При цьому відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 зазначено, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справ "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Водночас, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та не здійснили належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів (зокрема, не надали оцінки первинним документам вибуття майна з комунальної власності та добросовісності/недобросовісності ТОВ «Райліт Трейдінг» з урахуванням посилань позивача щодо афілійованості з ТОВ «Райліт» та обізнаності керівника ( ОСОБА_1 ) про скасування судового рішення; умовам договорів оренди щодо порядку здійснення невід`ємних поліпшень та наявності/відсутності згоди власника на зміну форми власності; обставинам, встановленим у справах № 910/7990/14 та № 357/8138/16-ц у контексті ст. 75 ГПК України. Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає, що суди дійшли передчасних висновків про відмову у позові, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, оскільки Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати та надавати оцінку наявним у справі доказам.

Під час нового розгляду справи суд має взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до апеляційного господарського суду на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/5637/25 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.