Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №922/2962/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. Справа № 922/2962/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Клименко Наталії Петрівни (адреса: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Лукашова Івана Миколайовича (адреса: АДРЕСА_2 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 )

про стягнення 307822,73 грн.

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Клименко Наталія Петрівна (далі за текстом - позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Лукашова Івана Миколайовича (далі за текстом - відповідач) 307822,73 грн, з яких:

294637 грн. - основного боргу;

3933,48 грн. - три процента річних;

9252,25 грн. - інфляційних втрат.

Також позивач просить покласти на відповідача понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 3693,87 грн.

Заявлений позов обґрунтовано з посиланням на те, що у березні 2026 року позивач здійснив поставку відповідачу напівфабрикату з яловичини, однак відповідач за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного зв`язку (шляхом направлення до електронних кабінетів в системі “Електронний суд”, про що свідчать відповідні довідки) направлено копію ухвали від 25.08.2026 про відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а останні в розумінні ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у порядку та строки, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.08.2026.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, у березні 2026 року позивач, як постачальник, здійснювала поставки напівфабрикату з яловичини відповідачу, а останній, як покупець, оплачував цей товар на банківський рахунок постачальника.

Зокрема, 26.03.2026 позивач поставив відповідачу напівфабрикат з яловичини: яловичину другого гатунку заморожену у кількості 3 164,75 кг. за ціною 155,00 грн. за кг., на суму 490536,25 грн. (без ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 75 від 26.03.2026.

27 березня 2026 року позивач поставив відповідачу напівфабрикат з яловичини: яловичину першого гатунку охолоджену у кількості 355,75 кг. за ціною 225,00 грн. за кг., на суму 80043,75 грн. та яловичину другого гатунку заморожену у кількості 2 929,4 кг. за ціною 155,00 грн. за кг., на суму 454 057,00 грн., усього на суму 534 100,75 (без ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 79 від 27.03.2026.

Разом з тим, поставлений товар відповідачем оплачено лише частково, а саме:

Платіжною інструкцією № 57 від 31.03.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача 200 000,00 грн. зазначивши призначення платежу: «Оплата за яловичину згідно ВН № 75 від 26.03.2026р, без ПДВ».

Платіжною інструкцією № 62 від 03.04.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача 50 000,00 грн. зазначивши призначення платежу: «Оплата за яловичину згідно ВН № 75 від 26.03.2026р, без ПДВ».

Платіжною інструкцією № 66 від 09.04.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача 300 000,00 грн. зазначивши призначення платежу: «Оплата за яловичину згідно ВН № 75 від 26.03.2026р., ВН № 79 від 27.03.2026 р. без ПДВ».

Таким чином, з 09.04.2026 відповідач повністю розрахувався за товар, поставлений за ВН № 75; а заборгованість за товар, поставлений за ВН № 79 складала 474 637,00 грн.

Платіжною інструкцією № 68 від 10.04.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача 100 000,00 грн. зазначивши призначення платежу: «Оплата за яловичину згідно ВН № 79 від 27.03.2026 р. без ПДВ».

Платіжною інструкцією № 83 від 18.05.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача 50 000,00 грн. зазначивши призначення платежу: «Оплата за яловичину згідно ВН № 79 від 27.03.2026 р. без ПДВ».

Платіжною інструкцією № 99 від 04.06.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача 30 000,00 грн. зазначивши призначення платежу: «Оплата за яловичину згідно ВН № 79 від 27.03.2026 р. без ПДВ».

Як зазначає позивач, решту отриманого товару відповідач не оплати, та має заборгованість за товар, поставлений за ВН № 79 в сумі 294 637,00 грн.

Обставини щодо стягнення існуючої заборгованості в сумі 294 637,00 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача 3933,48 грн 3% річних за загальний період прострочення оплати з 28.03.2026 по 18.08.2026, а також 9252,25 грн інфляційних за період прострочення березень – серпень 2026 року.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом частини 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).

За змістом частин 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в частині 1 статті 642 ЦК України.

Положеннями частини 2 статті 642 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до приписів статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 909/996/22 зазначив, що відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 922/1139/24, від 10.07.2024 у справі № 906/1108/23, від 30.11.2023 у справі № 910/9557/20, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Згідно з усталеними правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/55/23, від 30.04.2024 у справі № 910/5729/21, від 11.07.2023 у справі № 905/1223/21, від 11.01.2022 у справі № 927/738/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.

Вищезгадані законодавчі приписи та існуючі між позивачем та відповідачем правовідносини дозволяють дійти до висновку, що між сторонами виникли правовідносини за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

В даному випадку позивачем передано відповідачу товар за видатковою накладною № 75 від 26.03.2026 та видатковою накладною № 79 від 27.03.2026.

Згадані видаткові накладні містить найменування товару, його ціну, реквізити позивача (оферта), реквізити відповідача, а також підписи про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що зазначені позивачем у видаткових накладних (акцепт), що в свою чергу підтверджує обставину передачі позивачем товару відповідачу та виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату отриманого товару.

Зазначені видаткові накладні підписані сторонами без будь-яких зауважень.

Таким чином, сторонами у справі було укладено у спрощений спосіб договори поставки, зміст яких викладений у видатковій накладній № 75 від 26.03.2026 та видатковій накладній № 79 від 27.03.2026.

Положеннями частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 вказав таке: "Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України".

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, від 07.10.2014 у справі 904/4451/13, де зазначено, що зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в процесі розгляду даної справи не спростував наведених вище обставин та не надав суду доказів повної оплати заборгованості за товар отриманий за видатковою накладною № 79 від 27.03.2026, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення заявленого позову та стягнення 294637 грн. - основного боргу з відповідача на користь позивача.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки не сплатив отриманий товар після його прийняття від позивача в порядку, визначеному частиною 1 статті 692 ЦК України

Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та річних за весь час прострочення оплати.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним в зв`язку з простроченням оплати нараховано відповідачу 3 933,48 грн 3% річних за загальний період прострочення з 28.03.2026 по 19.08.2026 (з урахуванням проведених в цей період оплат), а також 9252,25 грн інфляційних за загальний період прострочення березень – серпень 2026 року (з урахуванням проведених в цей період оплат).

Періоди прострочення грошових зобов`язань та суми таких зобов`язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано. Крім того, як вже зазначалось, відповідачем не надано будь-яких доказів сплати на користь відповідача вартості отриманого товару. В контексті цього, зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та річних за вказані періоди прострочення та на вказану позивачем суму прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, суд констатує його арифметичну вірність. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювалась за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор” (https://calc.sitebuy.pro/).

За таких обставин, позов в зазначеній частині також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні та річні в наведених сумах.

Крім того, з урахуванням вимог ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 3693,87 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лукашова Івана Миколайовича (адреса: АДРЕСА_2 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Клименко Наталії Петрівни (адреса: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ):

294637 грн. - основного боргу;

3933,48 грн. - три процента річних;

9252,25 грн. - інфляційних втрат;

3693,87 грн – витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяО.І. Байбак