Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №911/2340/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. Справа № 911/2340/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом фізичної особи-підприємця Алєксєєва Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

про стягнення 17 000,00 гривень,

без повідомлення (виклику) сторін

Р У Х С П Р А В И

До Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Алєксєєва Сергія Сергійовича в інтересах якого діє адвокат Федоренко Роман Вікторович до фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича про стягнення попередньої оплати у розмірі 17 000,00 гривень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 справу № 911/2340/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2026 постановлено: відмовити у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Алєксєєва Сергія Сергійовича про розгляд справи № 911/2340/26 за правилами загального позовного провадження; позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі; справу визнати малозначною, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Позивач не має зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, проте ухвала суду від 10.08.2026 про відкриття провадження у даній справі доставлена до відповідного кабінету його представника – адвоката Федоренка Романа Вікторовича, що підтверджується відомостями автоматизованої системи документообігу суду.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

Водночас, адвокат як представник бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає в реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії / рішення / позиція представника в судовому процесі створюють юридичні наслідки і для особи, від імені якої він діє, і остання має теж це розуміти.

Участь сторони в судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом сторони, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні підстави.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 9901/236/21 (провадження № 11-102заі24).

Тобто якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 242 ГПК України), а тому судом вчинено дії щодо належного повідомлення позивача про відкриття провадження у справі № 911/2340/26.

Своєю чергою, відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується відомостями автоматизованої системи документообігу суду, внаслідок чого копія ухвали суду від 10.08.2026 про відкриття провадження у справі направлена фізичній особі-підприємцю Омельченку Антону Руслановичу засобами поштового зв`язку за адресою: 07711, Київська область, Бориспільський район, село Сотниківка, вулиця Шкільна, будинок №17 (трекінг відправлення R068138102738).

Поштове відправлення з копією вказаної ухвали суду вручене адресату (відповідачу) 14.08.2026.

Частинами третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Порядок вручення судових рішень визначений статтею 242 ГПК України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.

Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, суд вважає, що він є таким, що належним чином повідомлений про наявність даного спору.

Своєю чергою, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».

Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 10.08.2026 у справі № 911/2340/26 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/) та є загальнодоступною для ознайомлення.

Відповідач, який належним чином повідомлений про наявність даного спору, у встановлений судом строк відзиву на позов не надав.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 178 ГПК України).

За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В

Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною першою статті 641 та частиною першою статті 642 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.12.2018 у справі № 912/1883/17 дійшов висновку, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини другої статті 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що між сторонами був укладений договір поставки товару (автомобільних шин), на підтвердження чого позивач надав докази перерахування коштів із призначенням платежу «Оплата за шини, замовлення № 485885» на рахунок відповідача, а саме платіжну інструкцію № 814 від 03.04.2026.

В якості доказу виникнення спірних правовідносин, позивач надав скріншоти листування у месенджері Viber. Із поданого листування слідує, що сторони погодили товар (шини), їх розмір та кількість, а також зафіксовано перерахування позивачем передоплати на рахунок відповідача.

Вирішуючи питання щодо використання вказаних доказів у справі, суд звертає увагу на наступні висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21:

«Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.»

Таким чином, суд зазначає, що подані представником позивача скріншоти листування між сторонами через месенджер Viber можуть бути джерелом інформації щодо обставин (фактів), що мають значення для вирішення справи.

Враховуючи, що зміст відносин сторін прослідковується з документів, якими обмінялися сторони (зміст листування у месенджері Viber із вкладеними файлами у взаємозв`язку із поданим позивачем платіжним документом, за якими товар був оплачений), суд встановив, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Змістом зобов`язань сторін за договором поставки є сплата коштів покупцем фізичною особою-підприємцем Алєксєєвим Сергієм Сергійовичем за товар – автомобільні шини, що породжує для продавця фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича негрошове зобов`язання поставити узгоджений та оплачений товар.

Частиною першою статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Доказів того, що відповідач, отримавши оплату, передав покупцю товар, або проінформував покупця про готовність товару до отримання у визначеному місці, матеріали справи не містять.

Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З поданих позивачем скриншотів переписки у месенджері Viber вбачається, що позивач звертався до відповідача щодо поставки оплаченого товару, що відповідає звичаям ділового обороту, разом із тим, поставка виконана не була.

При цьому, здійснена позивачем на рахунок відповідача сплата коштів за своєю суттю є попередньою оплатою.

Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Вказана норма надає право покупцю діяти альтернативно на власний розсуд, а саме або вимагати передання оплаченого товару, або повернути кошти.

08.07.2026 представник фізичної особи-підприємця Алєксєєва Сергія Сергійовича, адвокат Федоренко Р.В. звернувся до фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича із претензією від 07.07.2026 щодо повернення коштів попередньої оплати у розмірі 17 000,00 гривень на поточний рахунок позивача, що підтверджується описом вкладення та накладною від 08.07.2026 (номер відправлення 5192506324984).

За інформацією, розміщеною на офіційній веб-сторінці Акціонерного товариства «Укрпошта» поштове відправлення № 5192506324984 вручене адресату (відповідачу) 15.07.2026.

Відомостей щодо задоволення претензійних вимог матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з поставки погодженого між сторонами товару на суму 17 000,00 гривень, і відповідач, на момент ухвалення судового рішення, не надав доказів, які свідчать про повернення вказаної суми попередньої оплати чи спростовували їх заявлений розмір, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 17 000,00 гривень попередньої оплати, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 123, частини другої статті 126 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 16 ГПК України.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Так, відповідно до статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності). Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро (частини третя статті 4 та частина п`ята статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За змістом пунктів 4, 6, 9 частини першої статті 1 вказаного Закону:

- договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

- інші види правничої допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

- представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, відшкодування судових витрат сторони забезпечує можливість ефективно захищати свої права в суді, а також стимулювати сторін до досудового вирішення спору.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу представником позивача подано до суду: договір № 114/ФО-0726 про надання правничої допомоги від 08.07.2026, ордер серія АЕ № 1531915 від 03.08.2026, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія № 2354 від 20.09.2011, рахунки на оплату № 115 від 08.07.2026 на суму 5 000,00 гривень та № 116 від 30.07.2026 на суму 5 500,00 гривень, платіжні інструкції № 831 від 10.07.2026 на суму 5 000,00 гривень та № 837 від 31.07.2026 на суму 5 500,00 гривень.

За умовами договору № 114/ФО-0726 про надання правничої допомоги від 08.07.2026, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Федоренко, Сологуб і партнери» (виконавець) та фізичною особою-підприємцем Алєксєєвим Сергієм Сергійовичем (замовник):

- замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором надавати правничу допомогу та представляти в суді, правоохоронних, контролюючих і державних органах, підприємствах, установах, організаціях та перед фізичними особами інтереси клієнта (пункт 1);

- адвокати, їх помічники та інші працівники виконавця виконують наступну правничу роботу: складання і подання позовних заяв, відзивів, заперечень, скарг, пояснень, клопотань, заяв, тощо, та ведення справ у всіх судових органах, місцевих, господарських, адміністративних судах, апеляційних та касаційних інстанціях з питань захисту інтересів клієнта, з усіма правами, наданими законом захиснику, позивачу, відповідачу, потерпілому, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа та судового наказу до стягнення, а також здійснення представництво та захист інтересів клієнта в усіх відповідних установах, підприємствах, організаціях, в суді, у місцевих радах, виконавчих та розпорядчих органах, правоохоронних та контролюючих органах інших державних органах, з усіх питань, пов`язаних з діяльністю клієнта, в тому числі у кримінальних, цивільних, господарських справах, справах про адміністративні правопорушення і справах адміністративного судочинства (пункт 2);

- замовник зобов`язується: а) своєчасно забезпечувати виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним Договором, документами в потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність клієнта, канцелярським приладдям, робочим місцем, транспортними засобами; б) оплачувати витрати, необхідні для виконання його доручень; в) оплачувати послуги виконавця (пункт 4);

- за надання правничої допомоги замовник сплачує виконавцю гонорар в розмірі 10 500,00 гривень (пункт 5);

- даний Договір набирає чинності з моменту його підписання, укладений безстроково та припиняється за погодженням сторін. Договір може бути розірваний достроково за взаємною згодою сторін або за умови систематичного невиконання умов Договору однією із сторін, з попередженням її за один місяць. При цьому замовник зобов`язаний оплатити виконавцю гонорар за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а виконавець зобов`язаний повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) Договору. Даний Договір укладений у двох примірниках: по одному примірнику для кожної сторони (пункт 7).

У даній справі розмір гонорару за надання правової допомоги визначений договором № 114/ФО-0726 про надання правничої допомоги від 08.07.2026 у вигляді фіксованої суми, що становить 10 500,00 гривень.

Адвокатським об`єднанням «Федоренко, Сологуб і партнери» позивачеві виставлені наступні рахунки на оплату:

- № 115 від 08.07.2026 на суму 5 000,00 гривень за надання послуг з претензійно-судового стягнення попередньої оплати товару;

- № 116 від 30.07.2026 на суму 5 500,00 гривень за ведення судової справи у Господарському суді Київської області про стягнення попередньої оплати з фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича.

Вказані рахунки оплачені позивачем, що підтверджується платіжними інструкціями № 831 від 10.07.2026 на суму 5 000,00 гривень та № 837 від 31.07.2026 на суму 5 500,00 гривень відповідно.

Суд враховує, що при вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень (заяви про зменшення витрат на професійну правничу допомогу), наданих протилежною стороною.

Адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).

При цьому, відповідачем не доведено неспівмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які фактично сплачено позивачем. Відповідного клопотання суду відповідачем не заявлялось, внаслідок чого не спростовано доводів позивача в цій частині.

При здійсненні розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 ГПК України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати (або очікує їх понести) на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням) клієнту рахунків на оплату таких послуг та їх сплатою тощо.

Підсумовуючи викладене, дослідивши надані заявником документи в їх сукупності, враховуючи результати розгляду даної справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 гривень, оскільки заявлений розмір є співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підтверджений (доведений) матеріалами справи.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Алєксєєва Сергія Сергійовича до фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича про стягнення попередньої оплати у розмірі 17 000,00 гривень задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Омельченка Антона Руслановича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Алєксєєва Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 17 000,00 гривень попередньої оплати, 2 662,40 гривень судового збору та 10 500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Рішення складено та підписано 01.10.2026.

Позивач: фізична особа-підприємець Алєксєєв Сергій Сергійович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: фізична особа-підприємець Омельченко Антон Русланович ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя С.М. Фурсова