Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №904/2147/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/2147/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

Представники сторін:

від позивача: Ковалик М.Ф.;

від позивача: Василюха Т.О.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САНОИЛТРЕЙД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 (суддя Юзіков С.Г.)

у справі № 904/2147/25

за позовом Фізичної особи-підприємця Ялового Сергія Олексійовича, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Авдотівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю «САНОИЛТРЕЙД», Дніпропетровська область, Криворізький район, селище Софіївка

про стягнення 10 437 770 грн збитків,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Яловий Сергій Олексійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «САНОИЛТРЕЙД» про стягнення 10 437 770 грн збитків, завданих неповерненням насіння соняшнику, переданого, за твердженням позивача, відповідачу на складське зберігання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на укладення між сторонами договору складського зберігання № 14/01/2021 від 14.01.2021 та договору складського зберігання № 25/02/2023 від 25.02.2023, за умовами яких ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» як склад зобов`язалося приймати від ФОП Ялового С.О. як поклажодавця насіння соняшнику, забезпечувати його зберігання та повернення на вимогу поклажодавця.

За твердженням позивача, на виконання договору № 14/01/2021 він передав відповідачу у 2021-2022 роках насіння соняшнику загальною масою 278,100 т, а на виконання договору № 25/02/2023 - у 2023 році насіння соняшнику загальною масою 170,440 т, тобто загалом 448,540 т. На підтвердження факту передання продукції позивач надав товарно-транспортні накладні, які містять відомості про ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» як вантажоодержувача, підписи у графі прийняття вантажу та відбитки печатки товариства.

Позивач зазначав, що складські квитанції або інші передбачені законодавством складські документи на зерно відповідачем йому не видавалися, незважаючи на направлені вимоги, а передане насіння соняшнику на вимогу позивача не повернуто.

Пунктом 8.6 договорів передбачено, що у випадку неповернення зерна за відсутності угоди, зазначеної у пункті 8.3, поклажодавець на власний розсуд може вимагати повернення зерна в натурі або грошового відшкодування вартості неповернутого зерна.

На підтвердження вартості неповернутого насіння позивач подав висновок експерта судово-товарознавчого дослідження № СЕ-7/26 від 11.04.2025, відповідно до якого середня ринкова вартість однієї тонни насіння соняшнику станом на дату оцінки становила 25 500 грн з ПДВ. Виходячи з вказаної ціни, загальну вартість 448,540 т насіння визначено у сумі 11 437 770 грн.

При цьому позивач у позовній заяві врахував отримані ним 1 000 000 грн як часткове погашення заборгованості, у зв`язку з чим заявив до стягнення 10 437 770 грн, а саме: 6 492 810 грн за договором № 14/01/2021 за 2021 рік, 598 740 грн за цим договором за 2022 рік та 3 346 220 грн за договором № 25/02/2023.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/2147/25 позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» на користь ФОП Ялового С.О. 6 492 810 грн боргу за договором складського зберігання № 14/01/2021 від 14.01.2021 за 2021 рік, 598 740 грн боргу за цим договором за 2022 рік, 3 346 220 грн боргу за договором складського зберігання № 25/02/2023 від 25.02.2023 та 156 566,55 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що позивач надав оригінали договорів складського зберігання та оригінали 23 товарно-транспортних накладних, які були безпосередньо оглянуті судом. У договорах та товарно-транспортних накладних наявні підписи та відбитки печатки ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», а товариство зазначено вантажоодержувачем. За наведеними накладними суд встановив передання відповідачу насіння соняшнику загальною масою 448,540 т.

Суд першої інстанції не прийняв заперечення відповідача щодо можливого підроблення договорів та товарно-транспортних накладних, зазначивши, що належних доказів підроблення підписів або відбитків печатки, зокрема відповідного експертного висновку чи обвинувального вироку, матеріали справи не містять.

Місцевий господарський суд також відхилив посилання відповідача на заяву колишнього директора ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» ОСОБА_1 про особистий характер його правовідносин із ФОП Яловим С.О., оскільки договори та товарно-транспортні накладні оформлені від імені юридичної особи, а на час, яким датовано спірні договори, Очеретян О.В. був директором товариства. Суд зазначив, що доказів передання 448,540 т насіння Очеретяну О.В. як фізичній особі відповідачем не надано.

Посилання відповідача на невідповідність зазначеного у поясненнях водіїв місця розвантаження офіційній адресі товариства суд відхилив, урахувавши лист виконавчого комітету Софіївської селищної ради від 17.09.2025, відповідно до якого виробнича територія підприємства розташована між вулицями Нова та Незалежності та має декілька в`їздів.

Встановивши факт передання зерна та відсутність доказів його повернення, суд першої інстанції визнав наявність підстав для реалізації передбаченого пунктом 8.6 договорів права позивача на грошове відшкодування.

При визначенні розміру відшкодування місцевий господарський суд поклав в основу висновок експерта № СЕ-7/26 від 11.04.2025, відповідно до якого ринкова вартість однієї тонни насіння соняшнику становила 25 500 грн з ПДВ, та зазначив, що відповідач належних доказів іншої вартості насіння не подав.

Оцінюючи докази за стандартом вірогідності, суд першої інстанції дійшов висновку, що докази, подані позивачем на підтвердження факту передання насіння та невиконання відповідачем обов`язку з його повернення, є більш вірогідними, ніж докази та заперечення, подані відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026, ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на подання додаткових доказів, долучити їх до матеріалів справи та здійснювати апеляційний перегляд з їх урахуванням; скасувати рішення місцевого господарського суду повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ФОП Ялового С.О.; судові витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на переконання ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а зроблені ним висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт насамперед указує, що місцевий господарський суд помилково обмежився застосуванням загальних положень ЦК України про зберігання та не врахував спеціального регулювання складського зберігання зерна, передбаченого статтями 956, 957, 961 ЦК України, Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Положенням про обіг складських документів на зерно, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 № 198, та іншими актами спеціального законодавства.

На думку скаржника, прийняття зерна зерновим складом має посвідчуватися складською квитанцією, простим або подвійним складським свідоцтвом. Оскільки жодного складського документа на заявлені позивачем 23 партії насіння не оформлено, апелянт вважає недоведеним сам факт прийняття зерна на складське зберігання та наполягає на недодержанні письмової форми договорів, а також на їх нікчемності. На переконання відповідача, суд мав надати оцінку нікчемності правочинів незалежно від пред`явлення окремого позову.

Апелянт посилається також на те, що у 2021-2023 роках у відомостях про ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» був відсутній КВЕД 52.10 «Складське господарство», який було додано лише у 2024 році, а товариство не було зареєстроване як зерновий склад, не отримувало бланків складських документів на зерно та фактично не здійснювало професійної діяльності зі складського зберігання зерна.

ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» наголошує на відсутності спірних договорів у внутрішніх реєстрах договорів підприємства за 2021 та 2023 роки, відсутності вимог ФОП Ялового С.О. у журналах вхідної кореспонденції за 2022-2023 роки, а також відсутності будь-якого відображення відповідних операцій у бухгалтерському та податковому обліку товариства. На підтвердження цих доводів відповідач посилається на реєстри договорів, журнали кореспонденції, довідки товариства, оборотно-сальдові відомості та матеріали податкових перевірок.

Скаржник звертає увагу, що спірні договори передбачають оплату послуг з приймання, зберігання та відвантаження зерна, однак матеріали справи не містять жодного доказу сплати позивачем таких послуг, виставлення відповідних рахунків чи оформлення актів. На думку апелянта, тривале безоплатне зберігання майже 450 т насіння є економічно нелогічним та додатково свідчить про відсутність реальних правовідносин.

Апелянт посилається на нотаріально посвідчену заяву колишнього директора товариства ОСОБА_1 від 23.10.2025, за змістом якої правовідносини зі складського зберігання між ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» та ФОП Яловим С.О. були відсутні, а фактично між Яловим С.О. та Очеретяном О.В. як фізичною особою існували особисті правовідносини щодо зберігання та переробки насіння. Відповідач також посилається на заяву головного бухгалтера Головко О.І., яка зазначила, що спірні договори в бухгалтерію не надходили, в обліку не відображалися, а кошти від позивача за послуги зберігання не надходили.

Окремо апелянт стверджує, що Очеретян О.В. після припинення 23.01.2024 повноважень директора не передав належним чином справи та печатку товариства, про що складено акт № 14 від 24.01.2024, а тому, на думку скаржника, у нього залишалася можливість використовувати печатку після звільнення. В апеляційній скарзі наведено версію про те, що договори та ТТН могли бути виготовлені та підписані після звільнення ОСОБА_1 , а дати на документах не відповідають фактичному часу їх створення.

ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» ставить під сумнів і товарно-транспортні накладні, посилаючись на неповне зазначення адреси пункту розвантаження, невстановлення осіб, які поставили підписи у графах прийняття вантажу, послідовну нумерацію накладних протягом значного проміжку часу, особливості зазначення одиниць виміру та кількості вантажу, а також на невідповідність адреси, зазначеної водіями, офіційній адресі товариства. Лист Софіївської селищної ради апелянт вважає неналежним підтвердженням конкретних поставок, оскільки він складений значно пізніше та не підтверджує заїзду конкретних транспортних засобів у 2021-2023 роках.

Скаржник також указує на відсутність документів, які підтверджували б походження або придбання ФОП Яловим С.О. такого значного обсягу насіння соняшнику, та вважає нелогічним укладення другого договору у лютому 2023 року, якщо зерно, передане за першим договором, до того часу нібито не було повернуто. У додаткових поясненнях апелянт послався і на сезонність збирання соняшнику, зазначаючи, що переважна більшість заявлених перевезень відбувалася поза типовим періодом збору врожаю.

Апелянт заперечує і проти визначеної позивачем вартості зерна. На його думку, висновок експерта № СЕ-7/26 від 11.04.2025 не може достовірно підтверджувати ринкову вартість конкретних партій насіння, оскільки матеріали не містять відомостей про їх фактичні якісні показники, зокрема вологість, сміттєву та олійну домішки, зараженість та олійність, тоді як ці характеристики безпосередньо впливають на ціну насіння соняшнику.

Щодо розрахунків сторін апелянт стверджує, що довідка ФОП Ялового С.О. № 14/04 від 14.04.2025 свідчить про повний розрахунок за всі партії насіння, передані у 2021 році, оскільки в ній після відомостей про отримання 1 000 000 грн наведено перелік усіх 11 ТТН 2021 року. Крім того, скаржник звертає увагу, що у додаткових поясненнях від 06.10.2025 сам позивач визнав отримання ще 500 000 грн та зазначив, що загалом йому повернуто 1 500 000 грн, однак суд першої інстанції ці додаткові 500 000 грн при визначенні суми стягнення не врахував.

ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» посилається також на відомості низки кримінальних проваджень, у межах яких перевіряються обставини діяльності колишнього директора ОСОБА_1 , можливого підроблення спірних договорів і товарно-транспортних накладних, а також твердження про можливе вимагання грошових коштів. На переконання апелянта, ці матеріали підтверджують обґрунтованість його сумнівів щодо достовірності документів позивача.

Як на процесуальні порушення скаржник указує на невирішення належним чином заяв сторін про виклик та допит ОСОБА_1 , відмову повернутися до стадії підготовчого провадження та призначити судово-технічну експертизу документів для визначення давності виконання тексту, підписів і відбитків печатки, а також незупинення провадження до завершення пов`язаних кримінальних проваджень.

Разом з апеляційною скаргою ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» подало клопотання про прийняття додаткових доказів, у тому числі нової нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.11.2025, експертного висновку Харківської торгово-промислової палати від 03.06.2026, відповіді ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 01.07.2026, листа ДП «Держреєстри України» від 30.06.2026 та матеріалів кримінального провадження, і просить здійснити апеляційний перегляд з їх урахуванням.

Узагальнюючи наведене, апелянт вважає, що докази, якими він заперечує реальність спірних господарських операцій, є більш вірогідними, ніж документи, подані позивачем, а тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 ФОП Яловому С.О. встановлено строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань, а також заперечень щодо прийняття додаткових доказів та обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Окремого відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк позивач не подав. Водночас 11.08.2026 ФОП Яловий С.О. подав заперечення на додаткові пояснення апелянта від 31.07.2026, у яких висловив позицію як щодо клопотання ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» про прийняття додаткових доказів, так і щодо доводів апеляційної скарги.

Позивач заперечує проти прийняття нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.11.2025, зазначаючи, що за своїм змістом вона значною мірою повторює заяву вказаної особи від 23.10.2025, яка була подана та досліджувалася судом першої інстанції. Крім того, за власними поясненнями апелянта, заява від 07.11.2025 була отримана директором товариства на початку червня 2026 року, тобто до ухвалення рішення від 10.06.2026, тому відповідач мав можливість повідомити про неї суд першої інстанції та порушити питання про її подання до завершення розгляду справи. Позивач також наголошує, що відповідач ще під час розгляду справи в суді першої інстанції ставив під сумнів достовірність підписів та використання печатки на спірних документах, однак своєчасно не реалізував процесуальні можливості для проведення відповідного експертного дослідження.

Щодо експертного висновку Харківської торгово-промислової палати № 24-ЦВ1/26 від 03.06.2026 позивач звертає увагу, що, за твердженням самого апелянта, цей документ отримано 05.06.2026, а тому він також міг бути поданий до ухвалення оскаржуваного рішення. Позивач зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач своєчасно не подав іншого висновку щодо вартості насіння та не ініціював призначення судової експертизи з цього питання. Відповідь Київського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 01.07.2026 та лист ДП «Держреєстри України» від 30.06.2026, на думку позивача, не можуть бути використані для спростування оскаржуваного рішення, оскільки на час його ухвалення таких документів не існувало.

Стосовно матеріалів кримінального провадження № 62026170030009900 позивач зазначає, що протоколи допитів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складені вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, а їх процесуальна форма не відповідає вимогам ГПК України до показань свідка у господарському процесі. На підтвердження цього позивач посилається на постанову КГС ВС від 29.09.2025 у справі № 910/13912/23. Крім того, позивач вказує, що відповідач не був позбавлений можливості скористатися передбаченим статтею 90 ГПК України письмовим опитуванням учасника справи або подати до суду першої інстанції належно оформлені заяви інших свідків. Довідку закладу охорони здоров`я від 02.07.2026 позивач вважає такою, що не підтверджує і не спростовує обставин, які мають значення для вирішення цього спору.

Позивач також заперечує проти надання визначального значення відсутності у відповідача в спірний період КВЕД 52.10 та відсутності підключення до реєстру складських документів, вважаючи, що такі обставини не спростовують факту укладення договорів та фактичного прийняття зерна. Щодо заяви ОСОБА_1 від 07.11.2025 позивач додатково зазначає, що навіть її зміст, за викладом апелянта, містить твердження про надходження насіння на виробничі потужності ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», хоча питання процесуальної допустимості цього документа позивач заперечує.

За результатами розгляду апеляційної скарги ФОП Яловий С.О. просить відмовити у визнанні поважними причин неподання додаткових доказів до суду першої інстанції та у їх прийнятті судом апеляційної інстанції, апеляційну скаргу ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/2147/25 без змін. У разі прийняття додаткових доказів позивач просить надати йому строк для подання пояснень щодо них.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Андрейчук Л.В. (доповідач), судді Чус О.В., Висоцький А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 відкрито апеляційне провадження. Суд встановив, що апеляційну скаргу подано в межах строку апеляційного оскарження, витребував матеріали справи № 904/2147/25 з Господарського суду Дніпропетровської області та призначив її розгляд у судовому засіданні на 12.08.2026 о 12:00 год.

Вищевказаною ухвалою вирішення клопотання апелянта про прийняття доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, відкладено до розгляду справи по суті; учасникам справи запропоновано надати пояснення щодо кожного такого доказу та причин неможливості його своєчасного подання.

22.07.2026 матеріали справи № 904/2147/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

31.07.2026 ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» подало письмові пояснення на обґрунтування клопотання про прийняття додаткових доказів та додаткові пояснення щодо доводів апеляційної скарги.

10.08.2026 представник ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» звернувся із заявою про участь у судовому засіданні, призначеному на 12.08.2026, та у наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.08.2026 ФОП Яловий С.О. подав заперечення на додаткові пояснення апелянта від 31.07.2026, у яких просив відмовити у прийнятті додаткових доказів, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін; у разі прийняття додаткових доказів просив надати строк для подання пояснень щодо них.

У судовому засіданні 12.08.2026 оголошено перерву на стадії дослідження доказів. Розгляд справи призначено на 23.09.2026 о 12:00.

23.09.2026 ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» подало клопотання про поновлення строку та долучення додаткових доказів податкової звітності ФОП Ялового С.О. і документів щодо її отримання. Апелянт зазначив, що 21.09.2026 ознайомився із цими матеріалами у кримінальному провадженні № 62026170030009900, та послався на розбіжності між показниками податкових декларацій позивача за 2024 рік і поданою до суду книгою обліку доходів.

23.09.2026 ФОП Яловий С.О. подав клопотання про долучення висновку судового експерта № 1329, складеного Носом Є.О. на його замовлення. Подання цього документа позивач пов`язав із необхідністю заперечити доводи апелянта щодо вартості насіння соняшнику. Окремого прохання про поновлення строку на подання доказу письмове клопотання не містить.

Крім того, 23.09.2026 представник відповідача Васильченко А.А. звернувся із клопотанням про відкладення судового засідання, посилаючись на перебування у відрядженні та участь в іншому судовому засіданні.

За приписами частин одинадцятої та дванадцятої статті 270 ГПК України апеляційний суд оцінює повідомлені причини неявки учасника справи; неявка належним чином повідомленого учасника сама собою не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду з даної підстави потребує встановлення поважності причин неявки.

Представник відповідача був обізнаний про призначення судового засідання на 23.09.2026 о 12:00, що безпосередньо зазначив у своєму клопотанні. Водночас він не навів відомостей про місце та строк відрядження, іншу судову справу і час її розгляду, які давали б змогу перевірити неможливість участі у призначеному засіданні. Додані до клопотання довіреність та виписка з ЄДР цих обставин не підтверджують. Саме посилання на зайнятість представника без конкретизації та документального обґрунтування не є достатньою підставою для визнання причин неявки поважними.

Оцінивши наведені у клопотанні обставини, суд відмовив у відкладенні розгляду справи. Відповідач участі в засіданні 23.09.2026 не взяв; апеляційний розгляд здійснено за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 23.09.2026 суд також відмовив ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» у поновленні строку на подання додаткових доказів за клопотанням від 22.09.2026. Клопотання ФОП Ялового С.О. від 22.09.2026 про долучення висновку судового експерта № 1329 залишено без розгляду у зв`язку з його поданням після закінчення встановленого строку за відсутності заяви про поновлення такого строку. Мотиви вирішення питань щодо додаткових доказів наведено нижче.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 23.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

14.01.2021 між ФОП Яловим С.О. як поклажодавцем та ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» як складом, від імені якого діяв директор Очеретян О.В., складено договір складського зберігання № 14/01/2021.

За пунктом 1.1 цього договору поклажодавець зобов`язується передати, а склад - прийняти насіння соняшнику згідно з чинними ДСТУ, забезпечити за необхідності очищення і сушіння, зберігання та відпуск на умовах договору. Максимальна кількість зерна за договором становить 300 т. Строк зберігання визначений до вимоги поклажодавця, але не пізніше 14.01.2023.

Пунктом 2.3 договору передбачено обов`язок поклажодавця розраховуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження зерна та додаткові послуги. За пунктом 8.6 у випадку неповернення зерна за відсутності угоди, передбаченої пунктом 8.3, поклажодавець має право на власний розсуд вимагати повернення зерна в натурі або грошового відшкодування його вартості. Нарахування штрафу і пені не впливає на обов`язок складу повернути зерно у повному обсязі.

На підтвердження виконання договору № 14/01/2021 позивач подав 12 товарно-транспортних накладних: № 1 від 14.01.2021 на 23,600 т; № 2 від 16.01.2021 на 22,540 т; № 3 від 05.03.2021 на 24,080 т; № 4 від 28.03.2021 на 23,960 т; № 5 від 16.04.2021 на 24,400 т; № 6 від 25.04.2021 на 24,300 т; № 7 від 14.09.2021 на 20,700 т; № 8 від 16.09.2021 на 21,080 т; № 9 від 27.09.2021 на 23,120 т; № 10 від 26.11.2021 на 23,300 т; № 11 від 02.12.2021 на 23,540 т; № 1 від 12.01.2022 на 23,480 т. Загальна маса насіння за цими накладними становить 278,100 т.

25.02.2023 між тими самими сторонами складено договір складського зберігання № 25/02/2023, за змістом якого склад зобов`язався приймати насіння соняшнику, забезпечувати його зберігання та відпуск. Максимальна кількість зерна за договором становить 200 т, а строк зберігання визначено до вимоги поклажодавця, але не пізніше 25.02.2024. Договір містить умови щодо оплати послуг та аналогічне положення пункту 8.6 про право поклажодавця вимагати повернення зерна в натурі або грошового відшкодування вартості неповернутого зерна.

На підтвердження передання зерна за договором № 25/02/2023 позивач подав 11 товарно-транспортних накладних: № 1 від 25.02.2023 на 23,460 т; № 2 від 25.02.2023 на 24,660 т; № 3 від 28.02.2023 на 24,380 т; № 4 від 28.02.2023 на 23,260 т; № 5 від 19.05.2023 на 24,040 т; № 6 від 19.05.2023 на 23,460 т; № 7 від 19.05.2023 на 5,660 т; № 8 від 22.05.2023 на 5,820 т; № 9 від 22.05.2023 на 5,620 т; № 10 від 23.05.2023 на 5,680 т; № 11 від 23.05.2023 на 4,400 т. Загальна маса становить 170,440 т.

Таким чином, загальна маса насіння соняшнику, зазначена у поданих позивачем 23 ТТН за обома договорами, становить 448,540 т. Оригінали договорів та товарно-транспортних накладних були надані суду першої інстанції для безпосереднього огляду. У ТТН зазначено ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» як вантажоодержувача, у графах прийняття вантажу містяться підписи та відбитки печатки товариства.

Складських квитанцій, простих чи подвійних складських свідоцтв або інших складських документів на зерно щодо зазначених партій матеріали справи не містять.

08.02.2022 Очеретян О.В. отримав вимогу позивача про надання складських квитанцій за договором № 14/01/2021. 01.06.2023 позивач звернувся з вимогою про надання складських квитанцій за договором № 25/02/2023, яка, за наявною відміткою, отримана ОСОБА_1 23.06.2023. 26.12.2023 позивач звертався з вимогою про повернення зерна та надання розрахунку вартості послуг складу.

Позивач подав письмові пояснення водіїв ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 щодо здійснення перевезень насіння на територію ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» у селищі Софіївка та заїзду на територію підприємства з боку вул. Незалежності.

У матеріалах справи міститься наказ ФОП Ялового С.О. від 23.07.2020 про прийняття Заіменка А.В. на посаду водія автотранспортних засобів з 24.07.2020. Водночас наказ № 4-К про прийняття Табацького І.А. на посаду водія датований 02.10.2023, тоді як у трьох ТТН він зазначений водієм під час перевезень 25.02.2023, 28.02.2023 та 19.05.2023.

Листом виконавчого комітету Софіївської селищної ради від 17.09.2025 повідомлено, що ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» офіційно зареєстроване за адресою вул. Криворізька, 3, а виробнича територія підприємства займає значну площу між вулицями Нова та Незалежності та має декілька в`їздів, у тому числі можливість заїзду вантажного транспорту з боку вул. Незалежності.

ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», заперечуючи позов, подало реєстри договорів за 2021 та 2023 роки, журнали реєстрації вхідної кореспонденції, довідки товариства, оборотно-сальдові відомості за рахунком 361 за 2021-2024 роки та інші документи, відповідно до яких спірні договори не зареєстровані у внутрішньому обліку товариства, вимоги позивача в журналі вхідної кореспонденції не відображені, а рух коштів за договорами складського зберігання з ФОП Яловим С.О. у бухгалтерському обліку відсутній.

Головний бухгалтер ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» Головко О.І. у нотаріально посвідченій заяві зазначила, що спірні договори їй не передавалися, в бухгалтерському обліку товариства не відображалися, а платежі від ФОП Ялового С.О. за складські послуги у 2021-2024 роках не надходили.

Колишній директор ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» ОСОБА_1 у нотаріально посвідченій заяві від 23.10.2025 повідомив, що правовідносини зі складського зберігання між товариством та ФОП Яловим С.О. були відсутні, а фактично між ним як фізичною особою та Яловим С.О. існували особисті правовідносини щодо зберігання та переробки насіння соняшнику.

Повноваження Очеретяна О.В. як директора ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» припинено 23.01.2024. Відповідач подав акт № 14 від 24.01.2024 про відмову Очеретяна О.В. від підписання акта приймання-передачі справ та печатки товариства, посилаючись на те, що одна з печаток могла залишитися у колишнього директора після його звільнення.

У матеріалах справи наявні відомості про кримінальне провадження № 12024041030002010 від 07.06.2024 щодо діяльності колишнього директора товариства та інших осіб, а також про внесення 25.10.2025 до ЄРДР відомостей у кримінальному провадженні № 12025042110002525 за частиною третьою статті 358 КК України за заявою про можливе підроблення спірних документів. Обвинувального вироку, яким було б встановлено підроблення договорів або ТТН, матеріали справи не містять.

Позивач, своєю чергою, подав повідомлення органу поліції від 24.12.2025, у якому відтворено зміст телефонного спілкування з Очеретяном О.В., за яким останній повідомляв про наявність заборгованості саме ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» перед ФОП Яловим С.О. та про виплату 1 500 000 грн у рахунок відповідної заборгованості.

Для визначення вартості неповернутого насіння позивач замовив судово-товарознавче дослідження. У висновку експерта № СЕ-7/26 від 11.04.2025 середню ринкову вартість однієї тонни насіння соняшнику станом на 10.04.2025 визначено у сумі 25 500 грн з ПДВ, а загальну вартість 448,540 т у сумі 11 437 770 грн.

У довідці № 14/04 від 14.04.2025 ФОП Яловий С.О. зазначив про включення до податкової звітності за 2024 рік доходу у сумі 1 000 000 грн, отриманого від ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» у рахунок погашення заборгованості за договором складського зберігання № 14/01/2021, та навів перелік 11 ТТН 2021 року.

У додаткових поясненнях, які надійшли до суду першої інстанції 06.10.2025, позивач зазначив, що після подання позовної заяви відповідачем додатково погашено збитки у розмірі 500 000 грн, унаслідок чого загальна сума повернутих коштів становила 1 500 000 грн. На підтвердження цього позивач посилався на запис у книзі обліку доходів, аудіозапис зустрічі 25.04.2025 та листування в месенджерах.

У подальших поясненнях позивач конкретизував, що 1 000 000 грн було отримано двома платежами по 500 000 грн у листопаді та грудні 2024 року, а додаткові 500 000 грн - 25.04.2025. Водночас у поясненнях від 20.05.2026 позивач підтримав позовні вимоги про стягнення 10 437 770 грн у повному обсязі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи статті 80 ГПК України також покладають на сторони обов`язок подавати докази у встановлені процесуальним законом або судом строки та передбачають можливість прийняття доказу, поданого із запізненням, лише за умови належного обґрунтування причин неможливості його своєчасного подання.

У постанові від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23 Верховний Суд у складі судової палати КГС ВС наголосив на винятковості прийняття в апеляції доказів, не поданих до суду першої інстанції, та необхідності доведення об`єктивної неможливості їх своєчасного подання. Апеляційний перегляд не призначений для формування стороною після ухвалення рішення нової доказової бази, якої не існувало під час розгляду справи місцевим судом.

Подібний підхід викладений КГС ВС у постанові від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23, у якій зазначено, що докази, створені після ухвалення рішення місцевим господарським судом, не можуть бути прийняті апеляційним судом для встановлення обставин, що існували під час розгляду справи судом першої інстанції.

Разом з апеляційною скаргою ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» просить прийняти низку документів, які не досліджувалися місцевим господарським судом.

11.08.2026 позивач подав заперечення на додаткові пояснення апелянта від 31.07.2026. ФОП Яловий С.О. вказав, зокрема, що заява Очеретяна О.В. від 07.11.2025 та висновок Харківської торгово-промислової палати № 24-ЦВ1/26 від 03.06.2026, за поясненнями самого відповідача, перебували у його розпорядженні до ухвалення рішення 10.06.2026, тоді як відповідь ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», лист ДП «Держреєстри України», протоколи допитів та інші матеріали кримінального провадження, на які посилається апелянт, були створені вже після ухвалення рішення. У зв`язку з цим позивач просив відмовити у прийнятті додаткових доказів.

Щодо нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 07.11.2025 апелянт у поясненнях від 31.07.2026 зазначив, що оригінал вказаної заяви було передано директору товариства орієнтовно на початку червня 2026 року, тобто до ухвалення рішення 10.06.2026. Таким чином, цей доказ існував і, за власними поясненнями відповідача, перебував у його розпорядженні ще до ухвалення оскаржуваного рішення. Об`єктивних обставин, які перешкоджали поданню заяви засобами підсистеми «Електронний суд» до 10.06.2026, апелянт не довів. Тому підстави для прийняття цього документа відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України відсутні.

Відповідь Київського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 01.07.2026 отримана на адвокатський запит від 29.06.2026, тобто і запит, і відповідь складені вже після ухвалення оскаржуваного рішення. Цей документ не існував на час розгляду справи судом першої інстанції та не може бути прийнятий для спростування правильності рішення на підставі обставин, сформованих стороною після його ухвалення.

Експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 24-ЦВ1/26 датований 03.06.2026 та, за поясненнями самого апелянта, отриманий ним 05.06.2026. Таким чином, відповідач володів цим документом за п`ять днів до ухвалення рішення місцевим господарським судом, однак не подав його до суду і не навів об`єктивних причин, що унеможливлювали таке подання. Закінчення підготовчого провадження саме собою не становить об`єктивної перешкоди, оскільки процесуальний закон допускає подання доказу після встановленого строку за умови належного обґрунтування причин його несвоєчасності.

Лист ДП «Держреєстри України» від 30.06.2026 отримано вже після ухвалення рішення суду першої інстанції. Оскільки ним підтверджуються відомості про діяльність товариства у попередній період, сама дата листа не є доказом виникнення цих відомостей після 10.06.2026. Водночас апелянт не обґрунтував, які об`єктивні обставини перешкоджали своєчасному зверненню за відповідною інформацією або порушенню перед місцевим судом питання про її витребування. Тому передбачені частиною третьою статті 269 ГПК України виняткові підстави для прийняття цього документа не доведено.

Протоколи допиту ОСОБА_2 від 24.06.2026, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 06.07.2026, а також медична довідка від 02.07.2026 складені після ухвалення рішення 10.06.2026. Посилання на отримання доступу до матеріалів кримінального провадження 08– 09.07.2026 саме собою не обґрунтовує прийняття кожного доданого документа: для цього необхідно встановити час його існування та причини неможливості подання до місцевого суду. Щодо зазначених протоколів і довідки апелянт таких виняткових обставин не довів.

Крім того, протоколи допиту, складені під час досудового розслідування, не є заявами свідків у процесуальній формі, передбаченій статтею 88 ГПК України. Цю відмінність підкреслено у постанові КГС ВС від 29.09.2025 у справі № 910/13912/23. Водночас такий висновок не означає загальної заборони досліджувати належно подані документи, отримані у кримінальному провадженні, до ухвалення вироку. Їх прийняття, належність, допустимість та достовірність оцінюються окремо залежно від виду доказу і способу його одержання.

Посилання апелянта на те, що значна частина таких матеріалів була отримана вже після закриття підготовчого провадження, не змінює наведеного висновку. Закриття підготовчого провадження не створює для сторони права формувати після ухвалення рішення нову доказову базу та не звільняє її від обов`язку довести об`єктивну неможливість своєчасного подання кожного доказу.

Колегія суддів ураховує пояснення апелянта про технічну неточність в апеляційній скарзі, де на окремих сторінках замість заяви ОСОБА_1 від 23.10.2025 помилково зазначено заяву від 07.11.2025. Заява від 23.10.2025 була подана до суду першої інстанції та підлягає оцінці як доказ, що входив до матеріалів справи. Натомість окрема заява від 07.11.2025, додана вже до апеляційної скарги, є іншим документом і її процесуальна допустимість оцінюється самостійно.

Посилання скаржника на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» не змінює встановленого чинним ГПК України спеціального порядку прийняття нових доказів у господарському судочинстві та не може переважати приписи статті 269 ГПК України і сучасну практику КГС ВС щодо їх застосування.

Документи, що підтверджують дату отримання або створення того чи іншого нового доказу, можуть бути досліджені апеляційним судом виключно для вирішення процесуального питання про наявність підстав для його прийняття, однак це не означає використання самого неприйнятого доказу для встановлення обставин спору по суті.

Колегія суддів ураховує заперечення ФОП Ялового С.О. від 11.08.2026. Наведені позивачем аргументи щодо часу існування та отримання окремих документів узгоджуються з встановленою вище хронологією. Водночас вирішення питання про прийняття додаткових доказів не залежить від згоди чи заперечень іншого учасника справи та здійснюється судом самостійно з урахуванням імперативних вимог частини третьої статті 269 ГПК України. Оскільки зазначені документи не приймаються судом апеляційної інстанції, доводи сторін щодо їх змісту по суті спору не використовуються для встановлення фактичних обставин справи.

За таких обставин клопотання ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» про прийняття додаткових доказів, подане разом з апеляційною скаргою, задоволенню не підлягає.

Окремого вирішення потребує клопотання ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» від 22.09.2026 про поновлення строку та долучення податкової звітності ФОП Ялового С.О. Це клопотання містить відповідне прохання про поновлення строку, тому відсутність такого прохання не може бути підставою для відмови апелянту.

За поясненнями відповідача, податкові декларації надійшли до матеріалів кримінального провадження з листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.09.2026 № 34314/5/04-36-24-14-13. Директор товариства звернувся щодо ознайомлення 18.09.2026, одержав дозвіл слідчого 19.09.2026 та ознайомився з матеріалами 21.09.2026, після чого 22.09.2026 подав їх апеляційному суду.

Наведена послідовність характеризує час отримання апелянтом доступу до документів у межах досудового розслідування. Водночас декларації за 2024 рік та супровідний лист про їх надання є різними документами. Складення листа 16.09.2026 не означає створення на цю дату самої податкової звітності та не усуває необхідності перевірити причини її неподання до суду першої інстанції.

Стаття 119 ГПК України розмежовує поновлення строку, встановленого законом, і продовження строку, встановленого судом. Вирішуючи клопотання за його змістом, суд одночасно враховує спеціальні вимоги частини восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 ГПК України щодо доказів, поданих після встановленого строку. Саме найменування прохання не визначає результату його розгляду.

Апелянт пов`язує значення декларацій із перевіркою книги обліку доходів, яка вже перебувала у матеріалах справи першої інстанції. Наведені у клопотанні обставини підтверджують, що безпосередній доступ до копій декларацій у матеріалах кримінального провадження товариство отримало лише у вересні 2026 року. Водночас для застосування частини третьої статті 269 ГПК України визначальним є не лише час фактичного одержання копії доказу, а й доведення об`єктивної неможливості своєчасно порушити перед судом першої інстанції питання про одержання відповідних відомостей. Клопотання не містить посилань на звернення до місцевого господарського суду до ухвалення рішення з клопотанням про витребування саме вказаної податкової звітності або на інші процесуальні дії, вчинені для її одержання, а також не наводить обставин, які об`єктивно унеможливлювали постановку такого питання перед судом.

Оперативність подання документів після ознайомлення з ними 21.09.2026 підтверджує належну швидкість дій апелянта на цьому етапі, але не замінює доведення виняткових причин їх неподання під час розгляду справи судом першої інстанції. За відсутності такого обґрунтування колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про поновлення строку; подані з ним документи не прийнято для встановлення обставин спору по суті.

За наведеними у клопотанні числами різниця між доходом за четвертий квартал 2024 року, обчисленим із декларацій, та сукупним доходом за листопад і грудень у книзі обліку становить 607 357 грн. Однак після неприйняття відповідних додаткових доказів суд не використовує цей розрахунок для встановлення недостовірності конкретних облікових записів, факту вимагання коштів або відсутності господарських операцій. Наведені апелянтом твердження про такі дії залишаються його процесуальною позицією, а не встановленими судом обставинами. Це не звільняє суд від оцінки раніше поданої книги обліку доходів та визнання самим позивачем отриманих платежів.

Як встановлено під час вирішення процесуального питання у судовому засіданні 23.09.2026, клопотання ФОП Ялового С.О. від 22.09.2026 про долучення висновку судового експерта № 1329 подано після закінчення встановленого судом строку. Окремого клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не заявив.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого строку, а заяви і документи, подані після його закінчення, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Кодексом. При вирішенні питання щодо доказів ці положення застосовуються у взаємозв`язку із частиною восьмою статті 80 та частиною третьою статті 269 ГПК України.

Посилання позивача на необхідність спростування доводів апеляційної скарги стосується значення експертного висновку для його правової позиції, але не обґрунтовує причин подання документа саме 22.09.2026. Оголошення перерви 12.08.2026 та невирішення на той час питання про прийняття додаткових доказів відповідача самі собою не продовжували встановленого позивачу строку.

Тому клопотання ФОП Ялового С.О. від 22.09.2026 про долучення висновку судового експерта № 1329 залишено без розгляду. Після вирішення цих процесуальних питань оцінка спору по суті здійснюється на підставі доказів, належно поданих до суду першої інстанції.

Щодо правової природи спірних правовідносин, значення складських документів на зерно та доводів апелянта про нікчемність договорів складського зберігання

Колегія суддів частково погоджується з апелянтом у тому, що при визначенні правової природи спірних правовідносин місцевий господарський суд недостатньо повно врахував спеціальне законодавство, яке регулює складське зберігання зерна, обмежившись переважно загальними положеннями ЦК України про договір зберігання.

Відповідно до статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі, а письмова форма вважається додержаною, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Стаття 961 ЦК України передбачає, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво або складську квитанцію.

Стаття 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачає письмову форму договору складського зберігання зерна, укладення якого підтверджується видачею власнику зерна складського документа. За статтею 37 цього Закону зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає складський документ - подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво або складську квитанцію - не пізніше наступного робочого дня після передачі зерна на зберігання.

Пункт 1.7 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 № 198, визначає складську квитанцію обов`язковим первинним документом, що посвідчує кількість і якість прийнятого зерна. Пункти 1.9, 1.11 та 3.2 цього Положення пов`язують видачу складського документа з фактичним прийняттям зерна на зберігання та передбачають його оформлення у встановлений строк на підставі договору і факту прийняття зерна.

Відсутність складських документів щодо всіх 23 партій є істотним недоліком документального оформлення заявлених операцій. Вона підлягає оцінці поряд з договорами, ТТН та іншими доказами, а не може бути залишена поза увагою лише з огляду на покладення обов`язку видати такі документи на склад.

Водночас колегія суддів не погоджується з подальшим висновком апелянта про те, що сама відсутність складських документів автоматично означає недодержання письмової форми договорів та їх нікчемність.

У матеріалах справи наявні окремо складені письмові тексти договорів № 14/01/2021 та № 25/02/2023, які містять усі основні умови, реквізити сторін, підписи та відбитки печатки ТОВ «САНОИЛТРЕЙД». Тобто спірні правочини не є усними та не ґрунтуються виключно на складських документах як єдиному можливому зовнішньому вираженні волі сторін.

Частина перша статті 218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, прямо встановлених законом.

Формулювання статті 957 ЦК України, за яким письмова форма договору «вважається додержаною», якщо прийняття товару посвідчене складським документом, встановлює один із законодавчо визначених способів підтвердження письмової форми, але не містить зворотного правила про автоматичну нікчемність окремо складеного письмового договору у разі невидачі складської квитанції.

Ні стаття 957 ЦК України, ні стаття 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» не містять прямої вказівки на нікчемність договору складського зберігання у зв`язку виключно з невидачею зерновим складом складського документа.

За частиною другою статті 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. На необхідності прямої законодавчої підстави для висновку про нікчемність наголошено також у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22. Наведений апелянтом довід підлягає перевірці незалежно від пред`явлення окремого позову, однак у спірному випадку відповідної підстави нікчемності не встановлено.

Таким чином, підстав для висновку про нікчемність договорів виключно у зв`язку з невидачею складських документів немає.

Не можна погодитися і з тим, що відсутність складських документів сама собою створює безумовний висновок про відсутність фактичного передання зерна. Обов`язок оформити та видати складський документ після прийняття зерна покладено саме на зерновий склад. Тому невиконання особою власного обов`язку з належного документування операції не може автоматично створювати для неї незаперечну доказову перевагу та звільняти від оцінки інших доказів фактичного руху майна.

Колегія суддів також не погоджується з твердженням апелянта, що ФОП Яловий С.О. уперше порушив питання про складські документи лише у 2023 році. У матеріалах справи є вимога щодо договору № 14/01/2021, отримана Очеретяном О.В. 08.02.2022, а також вимога від 01.06.2023 щодо договору № 25/02/2023, отримана 23.06.2023, і подальша вимога від 26.12.2023. Разом з тим наявність цих звернень не усуває питання про те, чому передбачені законом складські документи не оформлювалися безпосередньо під час прийняття кожної партії зерна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що правове обґрунтування рішення суду першої інстанції в частині застосування спеціального законодавства про складське зберігання зерна є неповним, а відсутність складських документів повинна мати істотне значення при оцінці доказів. Проте ця обставина не підтверджує заявленої апелянтом нікчемності договорів та не є самостійною і безумовною підставою для повної відмови у позові. Вона потребує зіставлення з усіма іншими доказами фактичного передання, обліку та подальшої поведінки сторін.

Щодо реальності господарських операцій, доказового значення товарно-транспортних накладних, обставин перевезення та місця передання зерна

Наступна група доводів апеляційної скарги стосується безпосередньо доказування фактичного передання ФОП Яловим С.О. ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» насіння соняшнику загальною масою 448,54 т. Апелянт наполягає, що суд першої інстанції надав товарно-транспортним накладним надмірне доказове значення, не врахувавши недоліків їх оформлення, відсутності в них точної адреси пункту розвантаження, послідовної нумерації протягом тривалого періоду, особливостей зазначення кількості вантажу, а також інших обставин, які, на його переконання, ставлять під сумнів реальність перевезень.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить із приписів статей 79, 86 ГПК України, відповідно до яких обставина вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, спрямовані на її спростування. Жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; оцінюється як кожний доказ окремо, так і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, при вирішенні питання про фактичне переміщення зерна недостатньо ані автоматично визнати всі 23 товарно-транспортні накладні безумовним доказом передання товару лише через наявність у них підписів та відбитків печатки, ані, навпаки, повністю відкинути їх через окремі недоліки оформлення. Необхідним є встановлення їх доказового значення у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, у редакції, що діяла у спірний період, товарно-транспортна накладна є документом, призначеним, зокрема, для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Пункт 11.1 Правил № 363 передбачав зазначення в ТТН, серед іншого, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількості вантажу, транспортного засобу, пунктів навантаження і розвантаження із зазначенням повної адреси, а також посад, прізвищ і підписів відповідальних осіб.

Тому довід апелянта про те, що зазначення лише населеного пункту без повної адреси пункту розвантаження не повністю відповідає вимогам Правил № 363, є обґрунтованим.

Як встановив місцевий господарський суд, у спірних накладних замовником перевезення зазначено позивача, вантажоодержувачем - ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», місцем завантаження - с. Авдотівка, тоді як у графі щодо пункту розвантаження зазначено с. Софіївка. Накладні містять підписи у графах вантажоодержувача та відбитки печатки ТОВ «САНОИЛТРЕЙД».

При цьому з матеріалів справи вбачається, що в окремих ТТН графа «Пункт розвантаження» містить лише запис «с. Софіївка» або заповнена неповно, а особу, підпис якої міститься у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)», безпосередньо з тексту накладних ідентифікувати неможливо. Саме на це відповідач звертав увагу ще в суді першої інстанції. Водночас поруч із таким підписом наявний відбиток печатки ТОВ «САНОИЛТРЕЙД».

Однак наведені дефекти оформлення не мають наслідком автоматичну втрату ТТН будь-якого доказового значення. Правила № 363 встановлюють вимоги до оформлення транспортного документа, проте не містять норми, за якою відсутність одного з реквізитів сама собою означає, що вантаж фактично не перевозився.

Постанова Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 520/223/20, на яку посилається сам апелянт, не підтверджує запропонованого ним категоричного підходу. У тій справі КАС ВС розглядав податковий спір, у якому контролюючий орган також посилався, зокрема, на відсутність конкретних адрес навантаження і розвантаження та інші недоліки ТТН. Верховний Суд зазначив, що залежно від встановленої сукупності обставин відсутність ТТН або суттєві недоліки в їх оформленні як документів, що супроводжують вантаж при транспортуванні, самі собою не заперечують факту поставки.

У постанові від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24 КГС ВС виходив із необхідності оцінювати реальність господарської операції за всією сукупністю доказів. Водночас у тій справі мали значення обставини ухилення сторони від призначеної експертизи.

Наведену справу не можна ототожнювати із даною: спірні правовідносини стосуються складського зберігання зерна, для якого передбачені спеціальні документи, а відповідач посилається на відмову в призначенні експертизи, а не на ухилення від її проведення. Тому з постанови у справі № 922/4558/24 не випливає автоматичний висновок про справжність спірних ТТН чи правомірність відмови у дослідженні їх давності. Доводи щодо експертизи оцінюються окремо.

У долучених до позову письмових поясненнях водіїв зазначено про доставлення насіння до селища Софіївка та заїзд з боку вул. Незалежності. Відповідач заперечив проти цих відомостей, посилаючись на реєстрацію товариства за адресою: вул. Криворізька, 3, і відсутність у нього об`єктів за вул. Незалежності. Саме по собі найменування документа «письмовими поясненнями» не дозволяє використовувати його як показання свідка без дотримання вимог статті 88 ГПК України; тому факт прийняття конкретних партій не встановлюється виключно за такими поясненнями.

Для спростування цього заперечення позивач подав лист виконавчого комітету Софіївської селищної ради від 17.09.2025 № 2288, за змістом якого виробнича територія ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» займає значну площу, розташована між вулицями Нова та Незалежності та має декілька в`їздів. Саме ця інформація була врахована місцевим господарським судом як така, що узгоджується з поясненнями водіїв.

Водночас апелянт обґрунтовано звертає увагу на те, що до зазначеного листа не додано окремого акта комісійного обстеження, а сам лист не встановлює факту заїзду конкретного транспортного засобу з конкретною партією зерна на територію відповідача у 2021-2023 роках. Тому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд надав листу Софіївської селищної ради дещо ширше доказове значення, ніж випливає з його змісту. Цей лист не може самостійно підтвердити фактичну доставку 448,54 т насіння.

Разом із тим його доказове значення полягає в тому, що він спростовує категоричність твердження відповідача про фізичну неможливість заїзду на територію підприємства з боку вул. Незалежності та пояснює розбіжність між офіційною адресою юридичної особи і зазначеним водіями напрямком фактичного заїзду. Звідси випливає, що недолік ТТН у частині неповного зазначення адреси знижує їх індивідуальну доказову переконливість, однак сам собою не спростовує зазначеного в них вантажоодержувача - ТОВ «САНОИЛТРЕЙД».

До того ж категоричне заперечення відповідачем самої можливості надходження сільськогосподарської продукції на його територію не повністю узгоджується з власною процесуальною позицією товариства в суді першої інстанції. У відзиві відповідач сам зазначав, що ОСОБА_1 , перебуваючи директором товариства, укладав від його імені цивільно-правові договори, не передавав їх до бухгалтерського обліку та поза обліком ввозив на територію ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» сільськогосподарську продукцію.

Таке твердження не є визнанням конкретних поставок ФОП Ялового С.О. і саме собою не доводить виконання спірних договорів. Водночас воно має значення при перевірці категоричної версії відповідача про те, що фізичне надходження сільськогосподарської продукції на територію товариства поза його офіційним внутрішнім обліком було неможливим у принципі.

Не є достатнім доказом нереальності перевезень і наведений апелянтом аргумент щодо послідовної нумерації товарно-транспортних накладних. Пункт 11.1 Правил № 363, визначаючи обов`язкові реквізити товарно-транспортної накладної, не встановлював єдиної наскрізної послідовної нумерації усіх ТТН суб`єкта господарювання та не забороняв використання окремої нумерації для певних операцій або напрямів перевезення.

Матеріали справи також не містять повного реєстру всіх товарно-транспортних накладних, складених ФОП Яловим С.О. у 2021-2023 роках, або доказів використання тих самих номерів щодо інших контрагентів. Таким чином, цей аргумент ґрунтується на припущенні про те, яким саме способом позивач мав нумерувати всі свої транспортні документи.

Колегія суддів також не вбачає підстав надавати вирішального значення доводу щодо зазначення у графі одиниці виміру слова «тонна» поряд із цифровими значеннями на кшталт « 23,600», « 22,540», « 24,080» тощо. У контексті всіх документів очевидним є використання десяткового запису маси в тоннах: 23,600 т відповідає 23 т 600 кг, 22,540 т - 22 т 540 кг тощо. Арифметичне підсумовування зазначених величин відповідає заявленим 278,100 т за першим договором та 170,440 т за другим.

Окремої оцінки потребують докази щодо водіїв. Щодо Заіменка А.В. позивач подав наказ № 2 від 23.07.2020, відповідно до якого його прийнято на посаду водія автотранспортних засобів з 24.07.2020. У такий спосіб, цей документ хронологічно узгоджується з тією обставиною, що Заіменко зазначений водієм у ТТН за 2021 рік, січень 2022 року та в частині ТТН 2023 року.

Інша ситуація склалася щодо Табацького І.А. Відповідно до трьох ТТН він зазначений водієм під час перевезення 24 660 кг насіння 25.02.2023, 24 380 кг - 28.02.2023 та 24 040 кг - 19.05.2023, тобто загалом 73 080 кг насіння соняшнику. Водночас серед доказів, які подав сам позивач, міститься наказ ФОП Ялового С.О. № 4-К від 02.10.2023, відповідно до якого Табацького І.А. прийнято на посаду водія автотранспортних засобів саме з 02.10.2023, тобто майже через п`ять місяців після останнього із зазначених у ТТН перевезень.

Наказ № 4-К підтверджує оформлення прийняття Табацького І.А. на роботу з 02.10.2023. Він не підтверджує перебування даної особи у трудових відносинах із позивачем у дати зазначених перевезень, але сам собою також не встановлює відсутності будь-яких попередніх трудових чи цивільно-правових відносин і не доводить неможливості фактичного керування відповідними транспортними засобами.

Таким чином, посилання на наказ № 4-К не є додатковим підтвердженням перевезень у лютому–травні 2023 року. Водночас невідповідність дат прийняття на роботу та перевезень не є самостійним доказом недостовірності трьох ТТН; ці накладні оцінюються за їх власним змістом у сукупності з іншими доказами.

Потребує оцінки і довід ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» про непідтвердження походження у позивача 448,54 т насіння соняшнику. Відсутність документів про вирощування чи придбання такого обсягу є обставиною, яку можна враховувати при загальній перевірці реальності заявлених операцій. Однак предметом цього спору є передусім передання відповідачу певного майна на зберігання, його неповернення та вартість. За відсутності доказів належності зазначеного в ТТН зерна іншій особі чи об`єктивної неможливості володіння ним позивачем відсутність документів про походження не спростовує самостійно фактичного переміщення товару.

Колегія суддів відхиляє і наведений апелянтом аргумент про те, що збирання врожаю соняшнику припадає переважно на кінець літа - початок осені, тоді як більшість зазначених перевезень відбувалися взимку або навесні. У матеріалах справи відсутній належний доказ, на підставі якого можна було б встановити, що вже зібране насіння соняшнику об`єктивно не могло перебувати у володінні позивача та передаватися на зберігання у зимовий чи весняний період. Саме по собі посилання на звичайний сезон збору врожаю має характер припущення.

Не є вирішальним і довід апелянта про економічну нелогічність укладення другого договору № 25/02/2023, якщо за попереднім договором № 14/01/2021 станом на 14.01.2023 відповідач уже не повернув 278,1 т насіння. Така поведінка може видаватися ризиковою з погляду звичайного господарського обороту та враховується при оцінці вірогідності версії позивача, проте господарський процес не передбачає презумпції нереальності правочину лише через його економічну ризиковість.

Колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду про доказове значення товарно-транспортних накладних потребує уточнення, але не спростування. Окремі обставини дійсно знижують доказову вагу цих документів: неповне зазначення адреси розвантаження, неможливість із самих ТТН ідентифікувати особу, яка поставила підпис від вантажоодержувача, відсутність передбачених спеціальним законодавством складських документів, а також суперечність між датами трьох перевезень за участю Табацького І.А. та датою його офіційного прийняття на роботу.

Водночас інші доводи апелянта - послідовна нумерація ТТН, десятковий спосіб зазначення маси, сезонність збору соняшнику, припущення щодо походження всього обсягу продукції та економічна недоцільність продовження співпраці - окремо або у своїй сукупності не доводять створення ТТН без фактичного перевезення товару.

Щодо відсутності відображення спірних операцій у внутрішньому, бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», відсутності КВЕД 52.10, показань Головко О.І. та Очеретяна О.В., а також матеріалів кримінальних проваджень

Істотну частину доводів апеляційної скарги ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» обґрунтовує відсутністю будь-якого документального сліду спірних правовідносин у внутрішньому документообігу та бухгалтерському обліку товариства.

Зокрема, апелянт посилається на журнал реєстрації вхідної кореспонденції за 2022-2023 роки, реєстри договорів товариства за 2021 та 2023 роки, довідки № 82 від 23.10.2025 та № 86 від 27.10.2025, оборотно-сальдові відомості за рахунком 361 за 2021-2024 роки. За твердженням відповідача, спірні договори у відповідних реєстрах не зареєстровані, вимоги ФОП Ялового С.О. у журналах вхідної кореспонденції не відображені, а рух коштів між позивачем і товариством за договорами складського зберігання у бухгалтерському обліку відсутній.

Оборотно-сальдова відомість за рахунком 361 відображає відповідні розрахунки підприємства. Відсутність у ній операцій із позивачем не тотожна перевірці всього складського, кількісного та позабалансового обліку чужого майна. Тому доказове значення вказаної відомості визначається у межах показників, які в ній відображаються.

Крім того, відповідачем було подано нотаріально посвідчену заяву головного бухгалтера ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» ОСОБА_7 від 27.10.2025, яка зазначила, що договори складського зберігання з ФОП Яловим С.О. в товаристві не реєструвалися, до бухгалтерії для виконання не передавалися, а грошові кошти від позивача протягом 2021-2024 років на рахунки товариства не надходили.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що ці обставини не могли бути залишені поза належною доказовою оцінкою.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, а господарські операції повинні відображатися в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони здійснені. Таким чином, за звичайного перебігу господарської діяльності прийняття товариством протягом декількох років 448,54 т чужого зерна на платне складське зберігання мало б утворювати відповідний комплекс первинної, складської, бухгалтерської та іншої документації.

З огляду на це відсутність договорів у внутрішніх реєстрах, відсутність бухгалтерського відображення послуг зі зберігання, відсутність розрахунків за такі послуги та відсутність реєстрації претензій позивача об`єктивно послаблюють версію про звичайне, належним чином оформлене виконання спірних договорів.

У цій частині місцевий господарський суд, зазначивши переважно, що передання директором документів до бухгалтерії залежало саме від Очеретяна О.В., а питання оплати послуг зі зберігання не належить до предмета спору, надав аргументам відповідача надто вузьку оцінку. Сам факт того, що позов заявлений не про стягнення плати за зберігання, не означає, що поведінка сторін щодо такої плати взагалі не має доказового значення для встановлення реальності виконання договорів.

У постанові КГС ВС від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, яка також виникла з правовідносин зберігання сільськогосподарської продукції, Верховний Суд звернув увагу, що поряд з іншими діями сторін у процесі виконання договору підлягає дослідженню і виникнення та виконання обов`язку поклажодавця щодо оплати зберігання, оскільки це має значення для оцінки фактичної поведінки сторін і добросовісності виконання договору.

У спірних договорах пунктами 2.3 передбачено обов`язок поклажодавця розраховуватися за послуги з приймання, зберігання, відвантаження зерна та інші послуги. Водночас матеріали справи не містять платежів ФОП Ялового С.О. за такі послуги, а самі договори не визначають конкретного тарифу чи розміру плати. Така обставина має враховуватися при оцінці вірогідності версій сторін, однак сама собою не доводить відсутність зберігання.

Невизначення в договорі конкретного тарифу, ненаправлення рахунків або неналежне ведення взаєморозрахунків можуть свідчити про неналежне оформлення правовідносин, однак не є тотожними доказу того, що фізичного передання майна не відбулося. Тим більше, зі змісту вимоги позивача від 26.12.2023 убачається, що він просив відповідача, крім повернення зерна, надати розрахунок вартості послуг ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» та відповідні акти.

Частина третя статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог закону, не залежать від факту її відображення в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку. Це підтверджує, що внутрішній бухгалтерський облік однієї сторони не може мати наперед встановленої сили та самостійно визначати існування чи відсутність цивільного зобов`язання.

Особливої ваги для оцінки цих доказів набуває те, що процесуальна позиція самого ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» не є повністю узгодженою з категоричним твердженням про неможливість господарських операцій, які не відображені у його офіційному обліку. Сам відповідач зазначав, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора товариства, укладав від його імені цивільно-правові договори, які не передавав до бухгалтерського обліку, а також поза обліком ввозив на територію ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» сільськогосподарську продукцію.

Таке твердження не є визнанням відповідачем саме спірних договорів із ФОП Яловим С.О. і не може підміняти доказування конкретних операцій. Проте воно істотно зменшує доказову силу аргументу, побудованого виключно за схемою: «операція відсутня в бухгалтерському обліку – у такий спосіб, вона не могла відбутися».

Окремо колегія суддів оцінює посилання апелянта на відсутність у ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» у 2021-2023 роках КВЕД 52.10 «Складське господарство». За наданими відповідачем відомостями, цей КВЕД було додано лише 25.01.2024.

Фактична відсутність такого коду у спірний період є обставиною, яку можна враховувати у сукупності з іншими доказами при встановленні того, чи здійснювало підприємство систематичну професійну діяльність зі складського зберігання. Проте апелянт помилково надає цьому факту значення законодавчої заборони на вчинення товариством відповідної господарської операції.

Національний класифікатор ДК 009:2010 прямо визначає КВЕД як статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації і застерігає, що код виду діяльності не створює прав чи обов`язків для підприємств та організацій і сам по собі не спричиняє правових наслідків; при застосуванні нормативних актів або договорів код є припущенням, а не доказом.

Цей висновок узгоджується і з положеннями статті 91 ЦК України, за якими цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише у встановленому законом порядку, а окремі види діяльності можуть здійснюватися після одержання спеціального дозволу лише тоді, коли необхідність такого дозволу прямо передбачена законом.

Тому відсутність КВЕД 52.10 не доводить ані нікчемності договорів, ані юридичної неможливості прийняття товариством майна.

Наступним доказом, на який значною мірою спирається відповідач, є заява свідка ОСОБА_1 від 23.10.2025. У цій заяві колишній директор ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» зазначив, що правовідносини зі складського зберігання між товариством та ФОП Яловим С.О. були відсутні, а фактично правовідносини щодо зберігання та переробки належного позивачу насіння існували між ФОП Яловим С.О. та ним - ОСОБА_1 - як фізичною особою.

За статтями 87– 89 ГПК України показання свідка є повідомленням про відомі йому обставини та викладаються у заяві з встановленими законом реквізитами. Якщо викладені у ній обставини суперечать іншим доказам або викликають сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти, свідок викликається судом для допиту. Нотаріальне посвідчення підпису саме собою не підтверджує істинності повідомлених обставин і не замінює перевірки інших вимог до заяви.

Колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 від 23.10.2025 не могла бути відхилена лише з тієї підстави, що він є колишнім директором відповідача або що його позиція суперечить позовним вимогам. Водночас вона також не може мати визначального доказового значення сама собою.

Її зміст не узгоджується із зовнішнім оформленням документів, на які посилається позивач: обидва договори складені від імені ТОВ «САНОИЛТРЕЙД», в них ОСОБА_1 зазначений директором товариства; так само товариство зазначене вантажоодержувачем у ТТН, на яких містяться відбитки печатки юридичної особи. Оригінали цих документів були надані суду для огляду.

Твердження Очеретяна про особистий характер правовідносин не підтверджене самостійною письмовою угодою між ним як фізичною особою та ФОП Яловим С.О., актами приймання-передачі зерна саме йому особисто, доказами здійснення ним особистих розрахунків або іншими первинними документами, які дозволяли б відокремити таку особисту операцію від діяльності юридичної особи.

Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків через свої органи. У відносинах із третіми особами обмеження представницьких повноважень органу юридичної особи не має юридичної сили, крім випадку, коли юридична особа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про відповідні обмеження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц роз`яснено значення добросовісності контрагента та його обізнаності про обмеження повноважень представника юридичної особи. Цей підхід застосовується до дій за наявності повноважень із перевищенням їхніх обмежень. Він не вирішує іншого питання чи виготовлено конкретний документ уже після припинення повноважень особи. Тому статус ОСОБА_1 на дату, зазначену в договорі, сам собою не доводить фактичної дати його підписання.

Інше питання - твердження апелянта про те, що договори та ТТН взагалі були підписані Очеретяном не у зазначені в них дати, а вже після його звільнення 23.01.2024. Для такого висновку необхідні належні докази фактичного часу виготовлення і підписання документів.

Як уже встановлено, нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_8 від 07.11.2025, у якій він прямо стверджує про підписання документів після звільнення, колегія суддів не приймає як додатковий доказ у порядку частини третьої статті 269 ГПК України. Заява ж від 23.10.2025 містить твердження про відсутність правовідносин між товариством та позивачем і про особистий характер відносин з Очеретяном, однак не встановлює фактичної дати виготовлення всіх договорів і ТТН.

Поданий відповідачем акт від 24.01.2024 про відмову ОСОБА_1 від підписання акта приймання-передачі справ та печатки також не доводить такого факту. Він може мати значення для підтвердження конфлікту при зміні керівництва та можливого збереження Очеретяном доступу до печатки після звільнення, але наявність фізичної можливості використати печатку не є доказом її фактичного використання для виготовлення конкретних документів заднім числом.

У поданому позивачем повідомленні Криворізького районного управління поліції від 24.12.2025 наведено переказ телефонного спілкування з ОСОБА_1 , зокрема про заборгованість товариства перед позивачем та виплату 1 500 000 грн.

Цей лист підтверджує зміст відповіді органу поліції, однак не є належною заміною заяви свідка або його допиту у господарському процесі. Суд не надає переказаним у листі словам наперед встановленої достовірності і не використовує їх як самостійну підставу для спростування нотаріально посвідченої заяви від 23.10.2025. Факт отримання коштів оцінюється за окремими доказами і процесуальними поясненнями самого позивача.

Заява головного бухгалтера ОСОБА_7 оцінюється у межах повідомлених нею обставин, джерелом обізнаності щодо яких є її службові функції: передання документів до бухгалтерії, відображення операцій та надходження коштів. Такі відомості не тотожні особистому спостереженню за всіма діями директора, заїздом транспортних засобів та переміщенням продукції на території підприємства. Однакові вимоги статті 88 ГПК України до процесуальної форми показань застосовуються до заяв усіх осіб незалежно від того, яка сторона їх подала.

Наступною групою доводів відповідача є посилання на кримінальні провадження. Матеріали першої інстанції містять відомості про кримінальне провадження № 12024041030002010 від 07.06.2024 щодо діяльності колишнього директора та інших осіб, а після огляду оригіналів договорів і ТТН відповідач звернувся із заявою про можливе підроблення документів, за якою 25.10.2025 внесено відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні № 12025042110002525 за частиною третьою статті 358 КК України.

Внесення відомостей до ЄРДР, проведення допитів та інших слідчих дій не надає версії заявника наперед встановленої достовірності. Частина шоста статті 75 ГПК України визначає обмежену обов`язковість відповідних судових актів у кримінальному провадженні щодо того, чи мали місце певні дії та чи вчинені вони відповідною особою. Вона не встановлює презумпції справжності документів до ухвалення вироку та не звільняє господарський суд від самостійної перевірки їх достовірності.

Вироку, що набрав законної сили та встановлював би підроблення спірних договорів або ТТН, у матеріалах справи немає. Ця обставина означає відсутність відповідного преюдиційного факту, але сама собою не доводить справжності підписів, печаток або зазначених у документах дат.

Таким чином, твердження про підроблення документів, вимагання коштів, неправомірний вплив родича позивача або інші кримінально карані дії залишаються версіями сторони та предметом відповідних досудових розслідувань, а не встановленими у даній господарській справі фактами.

Посилання на родинні відносини між ФОП Яловим С.О. та ОСОБА_9 , службове становище останнього або пересилання електронного тексту вимоги між позивачем, його родичем і представником не є самостійними доказами підроблення спірних документів. Пересилання тексту може свідчити про участь у підготовці звернення, але не встановлює часу нанесення підпису Очеретяна О.В. чи відсутності конкретних операцій зі зберігання.

Листування в месенджерах та аудіозапис підлягають перевірці за правилами статті 96 ГПК України, зокрема щодо джерела, авторства та зв`язку із предметом спору. Саме ім`я контакту або фрагментарне повідомлення не встановлює всіх умов правочину. Тому з окремих повідомлень про повернення боргу не виводиться безумовне визнання товариством усіх 23 партій, а наведений у листуванні розрахунок за ціною 8 800 грн за тонну сам собою не доводить погодженої сторонами зміни ціни спірного зобов`язання.

Сума отриманого позивачем відшкодування встановлюється насамперед за його власними процесуальними поясненнями та поданою книгою обліку доходів. Вона не залежить від визнання аудіозапису самодостатнім доказом змісту всіх домовленостей сторін.

Окремий фрагмент електронного листування, у якому міститься згадка про передані за насіння 36 200 доларів США та окремі показники маси зерна, не дає підстав для додаткового арифметичного зменшення заявленої суми. Із цього фрагмента неможливо достовірно встановити дату повідомлення, осіб, між якими здійснювався відповідний розрахунок, його зв`язок саме з усіма спірними партіями та співвідношення із вже врахованими платежами на загальну суму 1 500 000 грн. За таких обставин перерахування зазначеної валютної суми за довільно обраним курсом або її повторне віднімання поряд із визнаними гривневими платежами ґрунтувалося б на припущенні.

Колегія суддів доходить висновку, що частина аргументів апелянта є слушною щодо неповноти мотивування рішення суду першої інстанції, але не дає підстав для повної відмови у позові.

Щодо визначення вартості неповернутого насіння соняшнику, висновку експерта № СЕ-7/26 від 11.04.2025 та доводів апелянта про недоведеність розміру збитків

ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно поклав в основу розрахунку висновок експерта судово-товарознавчого дослідження № СЕ-7/26 від 11.04.2025, оскільки експерт не мав відомостей про якісні характеристики конкретних партій насіння, а тому, на думку апелянта, не міг достовірно визначити їх ринкову вартість.

За статтями 22, 623, 949– 951 ЦК України право на повернення майна та відшкодування його вартості не звільняє кредитора від доказування розміру грошової вимоги. Пункт 8.6 договорів передбачає можливість вимагати гроші у разі неповернення зерна, але не встановлює окремої дати визначення його вартості.

Частина друга статті 623 ЦК України покладає доказування розміру збитків на кредитора. Відповідно до частини третьої вказаної статті враховуються ринкові ціни у місці виконання зобов`язання на день добровільного задоволення вимоги, а за відсутності такого задоволення на день пред`явлення позову, якщо інше не передбачено договором або законом. Суд може врахувати ціни на день ухвалення рішення. Таким чином, належить розрізняти дату оцінки, дату складення висновку та визначений законом момент встановлення вартості.

Відповідно до статті 98 ГПК України висновок експерта є докладним описом проведених ним досліджень, зроблених за їх результатами висновків та обґрунтованих відповідей на поставлені питання. Статтею 101 ГПК України передбачено право учасника справи подати висновок експерта, складений на його замовлення. Водночас відповідно до статті 104 ГПК України такий висновок не має для суду заздалегідь встановленої сили та оцінюється разом з іншими доказами за правилами статті 86 ГПК України.

Аналогічний підхід послідовно застосовується Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17 КГС ВС наголосив, що висновок експерта має оцінюватися не ізольовано, а з погляду його належності, допустимості, достовірності та у взаємному зв`язку з усією доказовою сукупністю. Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.08.2022 у справі № 910/9095/18 також звернула увагу, що саме по собі посилання суду на експертний висновок без перевірки його належності та доказової переконливості не відповідає вимогам статей 86, 104 ГПК України.

У такий спосіб, твердження місцевого господарського суду про те, що відповідач не надав доказів на спростування визначеної експертом ціни, саме по собі ще не звільняло суд від обов`язку перевірити вихідні дані, метод дослідження та обґрунтованість отриманого результату. Місцевий суд мав оцінити не лише наявність чи відсутність альтернативного висновку відповідача, але й те, чи дозволяли документи, надані експерту позивачем, встановити вартість об`єкта з достатнім рівнем вірогідності.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з апелянтом у тій частині, в якій він фактично пропонує визнати висновок № СЕ-7/26 неналежним та недопустимим доказом лише через те, що дослідження проведено за замовленням ФОП Ялового С.О.

З матеріалів справи вбачається, що дослідження виконано Лабунською О.В., яка має кваліфікацію судового експерта за відповідною експертною спеціальністю. У висновку зазначено, що його підготовлено для подання до Господарського суду Дніпропетровської області, а експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. На дослідження надавалися два договори складського зберігання, усі 23 товарно-транспортні накладні та інші зазначені у висновку матеріали.

Тому формальних підстав для виключення висновку № СЕ-7/26 із числа доказів лише через спосіб його отримання стороною колегія суддів не вбачає. Процесуальний закон прямо допускає подання експертного висновку, складеного на замовлення учасника справи.

Не можна погодитися й із тим, що визначена експертом величина 25 500 грн за одну тонну є довільною або одержана шляхом простого арифметичного припущення.

Безпосереднє дослідження висновку № СЕ-7/26 свідчить, що фізично насіння експерту не надавалося. Експерт прямо зазначила, що в такому разі керується документами замовника, які мають відображати товарні, якісні та кількісні характеристики об`єкта. Для визначення вартості застосовано порівняльний підхід, який ґрунтується на аналізі ринкових цін продажу або пропозиції подібного майна.

У межах дослідження експертом проаналізовано ціни на насіння соняшнику на низці зернопереробних підприємств та елеваторів. Відібрані ціни перебували переважно в межах від 25 200 грн до 26 300 грн за тонну. Окремо наведено середній показник ринку за період з 03.04.2025 до 10.04.2025 на рівні 25 675 грн за тонну. Після зіставлення семи ринкових пропозицій експерт визначила середню ринкову вартість у сумі 25 500 грн за одну тонну з урахуванням ПДВ.

На підставі даної величини експерт розрахувала вартість 254,620 т насіння за 2021 рік у сумі 6 492 810 грн, 23,480 т за 2022 рік - 598 740 грн та 170,440 т за 2023 рік - 4 346 220 грн, тобто загальну ринкову вартість зазначених 448,54 т насіння у сумі 11 437 770 грн.

Водночас колегія суддів вважає слушним довід апелянта про те, що якісні характеристики насіння соняшнику мають значення для визначення його ринкової вартості, а ця обставина місцевим господарським судом фактично не аналізувалася.

Пункти 1.1 договорів передбачають прийняття насіння соняшнику відповідно до чинних ДСТУ, а пункти 1.2 фіксацію конкретної кількості, якісних показників та інших характеристик у документах складу. За пунктами 3.4 прийманню підлягає зерно фактичної якості, але не гірше обмежувальних показників: вологість 20 %, сміттєва домішка 10 %, зернова домішка 15 %; зараженість не допускається. Водночас пункти 3.6 визначають базисні показники, зокрема вологість 8 % і сміттєву домішку 3 %, а пункти 5.3 регулюють повернення зерна у фізичній масі та за якістю не гірше базисних показників. Обмежувальні показники при прийманні та договірні вимоги при поверненні не є тотожними.

ДСТУ 7011:2009 «Соняшник. Технічні умови» передбачає визначення для кожної партії насіння, зокрема, стану, запаху, кольору, вологості, олійної та сміттєвої домішок, зараженості, кислотного числа олії, а також супроводження партій відповідними документами про якість.

У даній справі таких документів щодо конкретних 23 партій зерна немає. Саме для оцінки висновку № СЕ-7/26 має значення те, що експерту фактичні лабораторні показники переданого зерна не надавалися.

Більше того, з самого висновку вбачається, що частина використаних експертом ринкових пропозицій містить умови щодо олійності соняшнику на рівні 48 % та доплати за кожний додатковий відсоток олійності, тоді як фактична олійність саме спірних партій матеріалами справи не встановлена.

Відсутність даних про фактичну олійність та коригування окремих аналогів є обмеженням дослідження, яке має значення для оцінки переконливості визначеної ціни. Сама кількість цінових пропозицій або правильність їх арифметичного усереднення не усуває питання порівнюваності товару. Тому заперечення апелянта не можуть бути відхилені лише через ненадання ним іншої ціни.

Водночас необхідно відрізняти недотримання процесуальних вимог до форми експертного висновку від недостатньої обґрунтованості окремих його результатів. Відсутність певного вихідного показника потребує змістовної оцінки і не є самостійною формальною підставою для виключення всього висновку з доказів.

Арифметичний розрахунок експерта перевірено: сума семи цінових показників 26 300 грн, 25 700 грн, 25 600 грн, 25 200 грн, 25 200 грн, 25 300 грн та 25 200 грн становить 178 500 грн; їх середнє значення дорівнює 25 500 грн за тонну. Таким чином, арифметичної помилки в усередненні немає. Проте цей висновок стосується саме розрахунку, а не автоматичного встановлення однакової якості всіх аналогів і спірного насіння.

При оцінці предмета відшкодування суд ураховує, що договірний обов`язок складу охоплював повернення товарного зерна з якістю не гірше базисної. Тому оцінювати весь обсяг лише за найгіршими допустимими показниками при прийманні також неправильно. Водночас умови про вологість і домішки не встановлюють олійності 48 % для кожної партії, а суд не може самостійно підміняти спеціальне дослідження припущенням про цей показник.

Окремо враховується, що висновок № СЕ-7/26 складений 11.04.2025, а ціна визначена станом на 10.04.2025. Від дати оцінки до фактичного звернення позивача до суду минув нетривалий проміжок часу; належно поданих доказів істотної зміни ринкової ціни соняшнику у цей проміжок матеріали справи не містять. Тому сама різниця між датою оцінки та датою звернення до суду не спростовує використаного цінового орієнтира, хоча й підлягає врахуванню при оцінці доказової сили висновку. Умови окремих ринкових пропозицій щодо доставлення до переробника також не можуть ігноруватися, проте матеріали справи не містять належних вихідних даних про конкретний маршрут, тариф і склад транспортної складової, які дозволяли б суду здійснити обґрунтоване арифметичне коригування ціни без припущень.

У постанові КГС ВС від 21.11.2023 у справі № 906/435/22, що стосувалася неповернення насіння соняшнику, звернуто увагу на необхідність дослідження обставин відповідальності та обґрунтованості експертного визначення збитків. Урахування цього підходу потребує перевірки вихідних умов оцінки саме у даній справі. Він не встановлює універсальної заборони застосування ціни на умовах CPT і не визначає готового розміру знижки без доказів відповідних витрат.

Невидача складом документів про прийняте зерно має оцінюватися і з погляду виконання ним обов`язку фіксувати кількість та якість товару. Проте вона не звільняє позивача від доказування розміру збитків і не надає будь-якій запропонованій ним ціні наперед встановленої сили. Водночас визначення судом довільного відсотка зниження вартості за не встановлену матеріалами справи якість або витрати на перевезення також було б припущенням.

Питання достатності висновку для визначення розміру відшкодування вирішується за правилами статей 79, 86 та 104 ГПК України, з урахуванням викладених обмежень. Самого твердження про відсутність альтернативного дослідження для цього недостатньо.

При цьому колегія суддів не використовує як докази протилежного експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 24-ЦВ1/26 від 03.06.2026 та відповідь Київського відділення ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 01.07.2026, на які посилається апелянт. Як уже мотивовано вище, ці документи не прийняті судом апеляційної інстанції як додаткові докази за правилами частини третьої статті 269 ГПК України. Тому їх зміст не може бути використаний для спростування висновку № СЕ-7/26 по суті.

Суд також не враховує висновок судового експерта № 1329, клопотання позивача про долучення якого залишено без розгляду. Визначена в ньому ціна 26 578,87 грн за тонну не використовується для підтвердження, доповнення або виправлення висновку № СЕ-7/26.

Колегія суддів оцінює висновок № СЕ-7/26 у сукупності з умовами договорів щодо предмета та якості повернення, встановленою кількістю неповернутого насіння і наведеними у дослідженні ринковими пропозиціями. Висновок не підтверджує фактичної олійності кожної партії, а частина використаних цінових джерел пов`язує ціну з олійністю близько 48 %. Разом з тим договори покладали на склад обов`язок повернути зерно за якістю не гірше погоджених базисних показників, а тому визначення грошового еквівалента всього обсягу за найгіршими допустимими показниками приймання також не відповідало б змісту зобов`язання. Матеріали справи не містять допустимих даних, які давали б змогу встановити конкретний відсоток зниження вартості через невстановлену олійність або інші показники якості.

При вирішенні питання про найбільш вірогідну ринкову величину колегія суддів враховує, що сім використаних у висновку цінових показників утворюють відносно вузький діапазон від 25 200 грн до 26 300 грн за тонну, а визначене середнє значення 25 500 грн перебуває всередині цього діапазону та узгоджується з наведеним у самому дослідженні окремим середнім ринковим показником 25 675 грн за тонну. Наведені апелянтом зауваження знижують доказову вагу висновку в частині точності окремих характеристик і умов порівняння, але з належно прийнятих доказів не випливає інша конкретна ринкова величина, яка була б більш вірогідною. Колегія суддів виходить із 25 500 грн за тонну не через саму відсутність контрвисновку, а з огляду на сукупність наведених у первісному дослідженні ринкових даних, їх близькість між собою, договірні вимоги до якості повернення та неможливість визначити інше кількісне коригування без припущень.

За таких обставин висновок № СЕ-7/26 не має наперед встановленої сили і використовується з урахуванням зазначених обмежень, однак у сукупності з іншими доказами є достатньою підставою для визначення вартості неповернутого насіння за показником 25 500 грн за тонну. Арифметично визначена на підставі цього показника загальна вартість 448,54 т насіння соняшнику становить 11 437 770 грн.

Щодо часткового погашення вартості неповернутого зерна, змісту довідки № 14/04 від 14.04.2025 та неврахування судом першої інстанції додатково отриманих 500 000 грн

ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» у даній частині наводить два окремі аргументи. По-перше, апелянт вважає, що довідка ФОП Ялового С.О. № 14/04 від 14.04.2025 свідчить про повний розрахунок за всі партії насіння соняшнику, передані у 2021 році за договором складського зберігання № 14/01/2021. По-друге, скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції взагалі не врахував ще 500 000 грн, отримання яких після звернення до суду прямо визнав сам позивач.

Колегія суддів вважає, що перший із зазначених доводів є необґрунтованим, тоді як другий підлягає задоволенню.

Насамперед щодо довідки ФОП Ялового С.О. № 14/04 від 14.04.2025.

Зі змісту цього документа вбачається, що позивач зазначив про включення до своєї податкової звітності за 2024 рік доходу в сумі 1 000 000 грн, отриманого від ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» у рахунок погашення заборгованості за договором складського зберігання № 14/01/2021 від 14.01.2021. Після цього в довідці наведено перелік одинадцяти товарно-транспортних накладних 2021 року. Наприкінці документа зазначено, що сума в розмірі 1 000 000 грн прийнята та оподаткована.

Таким чином, довідка № 14/04 має важливе доказове значення для визначення того, до якого саме зобов`язання позивач відносив отримані 1 000 000 грн. Із її змісту достатньо чітко випливає, що ці кошти пов`язувалися саме з договором № 14/01/2021 та партіями зерна 2021 року.

Місцевий господарський суд визначив вартість насіння за 2021 рік у сумі 6 492 810 грн, за 2022 рік 598 740 грн, а за 2023 рік 4 346 220 грн. У присудженому ним розподілі 1 000 000 грн фактично віднято від вартості насіння 2023 року, тоді як довідка № 14/04 відносить отриманий платіж до договору № 14/01/2021. Така розбіжність потребує врахування як призначення платежу, так і визначених позивачем меж вимог.

За частиною другою статті 237 та частиною п`ятою статті 269 ГПК України суд не вправі присуджувати за самостійною вимогою більше, ніж просив позивач, або приймати в апеляції нові позовні вимоги. Незмінність загальної ціни позову сама собою не усуває вказаної заборони.

У даній справі позивач визначив загальну ціну позову у сумі 10 437 770 грн та водночас деталізував її за роками і двома договорами. Тому апеляційний суд не вправі ні збільшувати загальний розмір заявленої вимоги, ні здійснювати новий розподіл стягнення таким чином, щоб за окремим заявленим складником було присуджено більше, ніж просив позивач. Довідка № 14/04 підтверджує призначення раніше врахованих 1 000 000 грн щодо договору № 14/01/2021, але не створює ще одного платежу та не дає підстав вдруге віднімати ту саму суму від загального залишку. Саме тому, визначаючи остаточну суму стягнення, колегія суддів ураховує кожен визнаний платіж один раз та не здійснює нового збільшення будь-якого з окремо заявлених складників вимоги; у резолютивній частині визначається зменшена загальна вартість неповернутого зерна.

Водночас колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що отримання 1 000 000 грн означало повне погашення всієї заборгованості за одинадцятьма ТТН 2021 року. Такого змісту довідка № 14/04 не має. У ній вжито формулювання про отримання коштів «у рахунок погашення заборгованості», а не про «повне погашення», «остаточний розрахунок», «відсутність претензій» чи припинення всього зобов`язання.

Сам факт наведення в довідці переліку одинадцяти ТТН також не змінює цього висновку. Такий перелік ідентифікує господарські операції та договір, щодо яких отримано відповідний платіж, але не свідчить про те, що платежем у сумі 1 000 000 грн припинено зобов`язання, грошова вартість якого, виходячи з встановленої судом ціни, становить 6 492 810 грн.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; цивільне законодавство окремо передбачає припинення зобов`язання за домовленістю сторін та внаслідок прощення боргу. Матеріали справи не містять домовленості, за якою отримання 1 000 000 грн замість решти вартості насіння 2021 року визнавалося б остаточним розрахунком, відступним, прощенням залишку боргу або іншою підставою припинення зобов`язання в повному обсязі.

Іншої оцінки потребує довід апелянта щодо додаткових 500 000 грн.

У додаткових поясненнях, поданих до Господарського суду Дніпропетровської області 06.10.2025, представник ФОП Ялового С.О. прямо зазначив, що після подання позовної заяви до суду відповідачем додатково погашено збитки в розмірі 500 000 грн, унаслідок чого загальна сума повернутих коштів становила 1 500 000 грн. На підтвердження цього позивач послався на книгу обліку доходів, аудіозапис зустрічі з керівником ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» Яцковим Д.В. 25.04.2025 та листування в месенджерах.

Більш того, у власних поясненнях позивач конкретизував обставини передачі цих коштів: зазначив, що 25.04.2025 директор ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» Яцков Д.В. запропонував повернути ще 500 000 грн, які були передані братові позивача, а відповідну суму позивач відобразив у книзі обліку доходів за квітень 2025 року.

Апелянт у своїй скарзі обґрунтовано звертає увагу на те, що в наданій місцевому суду книзі обліку доходів міститься запис про отриманий 25.04.2025 дохід у сумі 500 000 грн, однак ця обставина при визначенні присудженої суми судом першої інстанції не врахована.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом; таке визнання може міститися, зокрема, в поясненнях учасників справи або їхніх представників.

У цьому випадку йдеться не про твердження відповідача, яке позивач заперечує, а про пряме процесуальне визнання самим позивачем обставини часткового задоволення його майнової вимоги ще на 500 000 грн.

Те, що надалі, у поясненнях від 20.05.2026, позивач зазначив про підтримання позовних вимог у сумі 10 437 770 грн у повному обсязі, не усуває його попереднього визнання факту отримання 500 000 грн. Саме по собі подальше наполягання на первісному розмірі позову без пояснення причин попереднього визнання не може нівелювати встановленої та самим позивачем підтвердженої обставини одержання коштів.

Визнання отримання додаткових 500 000 грн має значення як для визначення непогашеного залишку, так і для вирішення питання про подальший розгляд вимоги в цій частині.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Із пояснень позивача вбачається, що 25.04.2025 500 000 грн були фізично передані не безпосередньо ФОП Яловому С.О., а його братові. Матеріали справи не містять окремого документа, який би на цю дату визначав повноваження одержувача прийняти виконання від імені кредитора та остаточне зарахування цієї передачі саме в рахунок спірної вимоги.

Водночас уже під час розгляду справи, у додаткових поясненнях від 06.10.2025, ФОП Яловий С.О. прямо та однозначно визнав зазначену передачу 500 000 грн як додаткове погашення збитків у межах спірних правовідносин та зазначив, що загальна сума повернутих коштів становить 1 500 000 грн. Таким чином, саме під час відкритого провадження кредитор підтвердив прийняття відповідного виконання у рахунок заявленої вимоги, після чого між сторонами не залишилося спору щодо необхідності зарахування вказаної суми в погашення заявленого відшкодування.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23 зазначила, що закриття провадження за пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України застосовується, зокрема, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження, але припинив існування в процесі розгляду справи до ухвалення рішення судом першої інстанції. У даній справі остаточне та безумовне визнання позивачем зарахування спірних 500 000 грн у рахунок заявленого відшкодування відбулося у його процесуальних поясненнях під час розгляду справи, тоді як суд першої інстанції при ухваленні рішення вказаної обставини не врахував.

Відсутність окремої заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог не змінює наслідків його прямого процесуального визнання часткового виконання. За частиною першою статті 75 ГПК України таке визнання є підставою не стягувати повторно суму, яку сам кредитор зарахував у погашення спірної вимоги; подальше підтримання первісної ціни позову не відновлює вже припинений у цій частині предмет спору.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність предмета спору щодо 500 000 грн на час ухвалення рішення судом першої інстанції. На підставі пункту 2 частини першої статті 231 та частини першої статті 278 ГПК України рішення місцевого господарського суду в частині стягнення даної суми скасовується, а провадження у справі в зазначеній частині закривається.

Таким чином, довід апеляційної скарги щодо неврахування додаткових 500 000 грн є обґрунтованим. Визнання позивачем цього платежу міститься у матеріалах першої інстанції та не залежить від прийняття податкових документів, поданих апелянтом 22.09.2026.

У поясненнях позивач охарактеризував додаткові 500 000 грн як погашення спірної майнової вимоги загалом та зазначив, що сукупно отримав 1 500 000 грн. Ця обставина виключає повторне стягнення визнаної ним суми незалежно від того, кому фізично передавалися кошти від його імені.

За наведеним розрахунком від загальної вартості 448,540 т насіння у сумі 11 437 770 грн віднімаються 1 000 000 грн та додаткові 500 000 грн. Непогашений залишок становить 9 937 770 грн. Один і той самий платіж не враховується повторно; водночас він не може бути проігнорований через подальше підтримання позивачем первісної ціни позову.

Щодо процесуальних доводів апелянта про невирішення заяв щодо допиту ОСОБА_1 , непризначення судово-технічної експертизи, неповернення до стадії підготовчого провадження та незупинення провадження у справі

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не вирішив по суті подані як позивачем, так і відповідачем заяви про виклик для допиту ОСОБА_1 , хоча його показання, на переконання скаржника, могли підтвердити або спростувати обставини укладення спірних договорів, час створення відповідних документів, характер відносин ОСОБА_1 з ФОП Яловим С.О., а також наявність у ОСОБА_1 можливості забезпечити зберігання значного обсягу насіння. Крім того, ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» вважає безпідставним непризначення судово-технічної експертизи для встановлення давності виконання тексту, підписів та відбитків печатки на договорах і товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів насамперед звертає увагу, що ці два процесуальні питання пов`язані між собою, однак мають різний предмет: допит свідка спрямований на отримання відомостей про відомі йому фактичні обставини, тоді як встановлення часу виконання реквізитів документів потребує спеціальних знань та належить до сфери експертного дослідження.

Відповідно до частини першої статті 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи, якщо обставини, викладені ним у заяві свідка, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Частина друга статті 87 ГПК України водночас встановлює, що на підставі показань свідка не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту мають відображатися у відповідних документах.

У даній справі передумови, передбачені частиною першою статті 89 ГПК України, об`єктивно були наявні. Відповідач подав нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 від 23.10.2025, у якій останній заперечував існування правовідносин зі складського зберігання між ФОП Яловим С.О. та ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» і зазначав про особистий характер своїх відносин із позивачем.

Натомість позивач 12.11.2025 звернувся до суду із заявою про виклик ОСОБА_1 , посилаючись саме на суперечливість його письмових показань іншим доказам та поведінці самого свідка. Згодом із власним клопотанням про виклик ОСОБА_1 звернувся і відповідач.

Наявність клопотань обох сторін та суперечностей між заявою ОСОБА_1 й іншими доказами вимагала окремого процесуального вирішення питання його виклику. Із мотивів оскаржуваного рішення не вбачається достатньо конкретного пояснення результату розгляду цих клопотань.

Колегія суддів погоджується, що відсутність такого мотивування не може бути виправдана лише посиланням на перевагу письмових документів. Стаття 86 ГПК України не встановлює наперед визначеної переваги будь-якого виду доказів, а допит за статтею 89 цього Кодексу призначений, зокрема, для перевірки суперечностей у письмовій заяві свідка.

Водночас предмет перевірки у цій частині не зводиться до юридичної кваліфікації, яку колишній директор надав відносинам із позивачем. Суд оцінює повідомлені ним фактичні обставини у зв`язку з договорами, ТТН, внутрішніми документами товариства та доводами про час їх створення. Сам факт того, що показання не мають наперед встановленої сили, не дозволяє припускати зміст відповідей, яких свідок не надав під час допиту.

Крім того, наявність у ОСОБА_1 права користування відповідними виробничими чи складськими приміщеннями, обладнанням, транспортними засобами та іншими активами за звичайних умов господарського обороту повинна підтверджуватися насамперед відповідними документами, а не лише усним повідомленням свідка.

Відповідно до частини другої статті 277 ГПК України процесуальне порушення є підставою для скасування або зміни рішення, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів не підміняє відсутній допит припущенням про те, які саме відповіді міг би надати ОСОБА_1 , однак оцінює значення кожної обставини, для перевірки якої сторони просили його викликати. Статус ОСОБА_1 як директора товариства у відповідні періоди встановлюється корпоративними та реєстраційними документами; факт оформлення і передання зерна перевіряється за оригіналами договорів, ТТН та іншими письмовими доказами; технічна давність виконання реквізитів документів не може бути достовірно встановлена лише усними показаннями і є предметом спеціальних знань; твердження про особисте зберігання значного обсягу зерна потребує документального підтвердження прав на приміщення, обладнання та інші матеріальні ресурси. Апелянт не навів конкретної обставини, яка за наявної доказової сукупності могла бути встановлена виключно шляхом допиту ОСОБА_1 та нез`ясування якої саме спричинило неправильне вирішення спору. Тому недостатність мотивування місцевого суду щодо вирішення заяв про виклик свідка враховується апеляційним судом як процесуальний недолік, але сама по собі не є підставою для скасування рішення в іншій частині, ніж та, у якій помилковість висновків встановлена даною постановою.

Щодо клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та призначення судово-технічної експертизи колегія суддів ураховує, що ухвалою від 12.11.2025 місцевий господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті. 08.12.2025, тобто вже після закриття підготовчого провадження, ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» звернулося із комплексним клопотанням, у якому просило поновити строк на його подання, повернутися до стадії підготовчого провадження, викликати ОСОБА_1 та призначити судово-технічну експертизу документів.

На вирішення експерта відповідач пропонував поставити питання щодо відповідності фактичної давності виконання тексту, підписів та відбитків печатки на договорах складського зберігання та товарно-транспортних накладних датам, зазначеним у цих документах.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що за своїм предметом такі питання належать до тих, вирішення яких потребує спеціальних знань. Частина перша статті 99 ГПК України передбачає призначення експертизи за сукупності умов, зокрема коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання поза сферою права, без яких відповідні обставини встановити неможливо, а сторони не надали експертного висновку з цих питань або належно обґрунтували неможливість його своєчасного надання.

Водночас релевантність можливого експертного дослідження не означає автоматичної обґрунтованості клопотання ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» саме в тому процесуальному порядку і в той момент, коли воно було заявлене.

Верховний Суд допускає можливість повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після її закриття, однак розглядає таку можливість як виняткову: обставини, які зумовлюють повернення, повинні бути вагомими, оскільки повернення з будь-якої причини нівелювало б значення процесуальних стадій і принцип концентрації доказового матеріалу.

Ще до закриття підготовчого провадження ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» заперечувало справжність спірних документів. 25.10.2025 за заявою директора товариства було розпочато кримінальне провадження № 12025042110002525 за обставинами можливого підроблення відповідних документів, а 28.10.2025 відповідач подав до господарського суду пов`язаний із цим доказовий матеріал, у тому числі заяву ОСОБА_1 від 23.10.2025 та акт щодо неповернення ним печатки товариства. Таким чином, і сама версія про можливе створення документів не в зазначені в них дати, і обставини, якими відповідач її обґрунтовував, були відомі товариству ще до закриття підготовчого провадження 12.11.2025.

Таким чином, до 12.11.2025 відповідач уже мав достатню інформацію для постановки перед судом питання про необхідність технічної експертизи давності документів. Подана позивачем 12.11.2025 заява про виклик ОСОБА_1 могла бути новою обставиною саме в аспекті доцільності його допиту, однак вона не створила нового питання щодо давності виготовлення договорів і ТТН, про можливе підроблення яких відповідач заявляв раніше.

За правилами статей 13, 80 ГПК України кожна сторона несе ризик наслідків невчинення нею процесуальних дій у встановлений строк. Процесуальна концентрація доказів у підготовчому провадженні переслідує легітимну мету своєчасної підготовки справи до розгляду, а можливість повернення до попередньої стадії не призначена для виправлення звичайної процесуальної пасивності сторони.

Тому колегія суддів доходить висновку, що сама по собі потенційна корисність судово-технічної експертизи не свідчила про обов`язок місцевого господарського суду поновлювати відповідачу пропущений процесуальний строк і повертатися до стадії підготовчого провадження.

Апелянт також посилається на обставини досудового розслідування як на підставу, що, на його думку, перешкоджала вирішенню господарського спору до одержання результатів відповідних експертиз та завершення кримінального провадження.

18.03.2026 ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» звернулося до місцевого господарського суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням (вироком) у кримінальних провадженнях № 12025042110002525 від 25.10.2025 та № 12024041030002010 від 07.06.2024.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язкове зупинення провадження допускається за наявності об`єктивної неможливості розглянути справу до вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, у порядку кримінального судочинства. Водночас ця ж норма прямо забороняє посилатися на таку неможливість, якщо зібрані докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити факти, що є предметом судового розгляду.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 роз`яснила, що для зупинення необхідно встановити вмотивований зв`язок між предметами двох судових справ, конкретні обставини, які мають бути встановлені саме іншим судом і які господарський суд об`єктивно не може встановити самостійно, а також неможливість розгляду спору за наявною доказовою базою.

Відповідач посилався на досудові розслідування та очікувані результати слідчих дій. Натомість передбачений пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України зв`язок із іншою справою, яка розглядається судом, і конкретні обставини, яких господарський суд об`єктивно не може встановити самостійно, ним не обґрунтовано. Для застосування даної норми не вимагається вже ухваленого рішення в іншій справі; вирішальною є доведена неможливість розгляду до її вирішення.

Предметом даної господарської справи є встановлення факту виникнення та виконання договірних правовідносин, факту передання зерна, його неповернення та розміру грошової вимоги. Для вирішення цих питань у матеріалах справи були наявні договори, ТТН, заяви свідків, внутрішні документи товариства, бухгалтерські матеріали, листування та інші докази, які господарський суд відповідно до статей 73, 74, 79, 86 ГПК України наділений повноваженнями оцінити самостійно.

Той факт, що у кримінальному провадженні потенційно могла бути проведена експертиза, результат якої в майбутньому міг би бути корисним одній зі сторін господарського спору, не створює об`єктивної неможливості розгляду справи в розумінні пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Не доводить такої неможливості і посилання на кримінальне провадження № 12025046460000047 від 03.07.2025. Із поданих матеріалів убачається, що ухвала Соборного районного суду м. Дніпра від 23.02.2026 у справі № 201/2196/26 стосувалася тимчасового доступу до документів у межах розслідування обставин укладення договорів фінансової допомоги між іншими особами, а не встановлення факту передачі ФОП Яловим С.О. насіння соняшнику ТОВ «САНОИЛТРЕЙД».

Таким чином, саме існування кількох кримінальних проваджень щодо дій колишнього директора товариства не створювало юридичної залежності вирішення цього господарського спору від майбутнього результату таких розслідувань. Підстав для обов`язкового зупинення провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України не було.

Апелянт, посилаючись на статті 73, 74, 79, 86, 236, 237 ГПК України та практику ЄСПЛ і Верховного Суду, також стверджує, що місцевий господарський суд не надав окремої оцінки низці доказів відповідача. Колегія суддів погоджується із загальним правовим підходом апелянта: відповідно до статті 86 ГПК України суд зобов`язаний оцінити не тільки докази, на яких ґрунтує власний висновок, а й істотні докази, що спрямовані на спростування відповідної версії, мотивувавши їх урахування або відхилення.

У межах апеляційного перегляду суд перевірив окремо заперечення щодо форми й достовірності доказів, документального оформлення прийняття зерна, відображення операцій в обліку, ціни товару та здійснених платежів. Докази оцінюються як у взаємному зв`язку, так і з урахуванням конкретного предмета доказування кожного з них.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статей 275, 277 ГПК України за результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, встановивши передбачені процесуальним законом підстави, має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. До таких підстав належать, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Надані докази у їх сукупності підтверджують виникнення між сторонами правовідносин зі зберігання, передання відповідачу насіння соняшнику та невиконання обов`язку щодо його повернення. За статтею 949 ЦК України зберігач має повернути відповідну кількість речей того самого роду та якості. Умови пункту 8.6 договорів дозволяють поклажодавцю у разі неповернення зерна вимагати грошового відшкодування його вартості.

Недоліки документального оформлення та наведені апелянтом заперечення враховано в мотивувальній частині даної постанови. Вони не є самостійними підставами для висновку про нікчемність договорів або повну відсутність усіх спірних операцій.

Водночас місцевий господарський суд не врахував визнаного самим позивачем одержання додаткових 500 000 грн. На час вирішення спору ця сума не становила непогашеної майнової вимоги, а тому її стягнення призвело до завищення присудженого відшкодування.

З урахуванням загальної вартості насіння 11 437 770 грн та отриманих позивачем 1 500 000 грн розмір непогашеної вимоги за наведеним розрахунком становить 9 937 770 грн.

У такий спосіб, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 500 000 грн слід скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Розмір вартості неповернутого насіння соняшнику, що підлягає стягненню, становить 9 937 770 грн; відповідний абзац резолютивної частини рішення належить викласти з урахуванням вказано суми. В іншій частині рішення залишається без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За зміни рішення або ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду першої інстанції ФОП Яловий С.О. сплатив судовий збір у сумі 156 566,55 грн, який рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі стягнуто з ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» на користь позивача.

Водночас частина дев`ята статті 129 ГПК України передбачає можливість покладення судових витрат повністю або частково на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, незалежно від результатів його вирішення. Застосування даної норми потребує оцінки причин виникнення спору та зв`язку поведінки сторони з понесеними витратами.

У даній справі необхідність судового захисту виникла внаслідок тривалого неповернення відповідачем переданого на зберігання насіння та невиконання вимог поклажодавця про його повернення. Часткове виконання у сумі 500 000 грн не припинило порушення в цілому і не усунуло потреби у судовому вирішенні спору щодо решти вартості майна, яка становить 9 937 770 грн. Закриття провадження щодо 500 000 грн пов`язане не з відсутністю самого порушення з боку зберігача чи безпідставністю звернення за судовим захистом, а з подальшим визнанням кредитором часткового виконання на тлі вже існуючого спору. З огляду на причинний зв`язок між неналежним виконанням відповідачем основного зобов`язання та виникненням судових витрат, а також на те, що переважна частина вимоги залишилася невиконаною, колегія суддів на підставі частини дев`ятої статті 129 ГПК України покладає на відповідача витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову в повному розмірі 156 566,55 грн. Відповідний розподіл витрат судом першої інстанції залишено без змін.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

До апеляційної скарги ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» додано платіжну інструкцію № 1080 від 03.07.2026 про сплату судового збору. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 встановлено, що до апеляційної скарги додано докази сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 % ціни позову, а за подання юридичною особою апеляційної скарги на рішення суду - 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, виходячи з розміру оспорюваної суми. При поданні процесуального документа в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» оскаржило рішення суду першої інстанції в повному обсязі щодо стягнення 10 437 770 грн, розмір судового збору за подання апеляційної скарги в електронній формі становить 187 879,86 грн (156 566,55 грн х 150 % х 0,8).

Оскільки апеляційна скарга задоволена в частині вимоги на 500 000 грн, відповідна частка судового збору за апеляційний перегляд підлягає відшкодуванню апелянту. Уточнення призначення раніше врахованого платежу саме собою не збільшує розміру задоволеної частини апеляційної скарги.

Таким чином, виходячи з розміру вимоги, щодо якої апеляційна скарга є обґрунтованою, на ФОП Ялового С.О. підлягає покладенню судовий збір за апеляційний перегляд у сумі 9 000 грн (500 000 грн х 1,5 % х 150 % х 0,8). Решта витрат ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом відповідно до результату апеляційного перегляду.

Таким чином, з ФОП Ялового С.О. на користь ТОВ «САНОИЛТРЕЙД» підлягає стягненню 9 000 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доказів понесення інших судових витрат, щодо яких учасниками справи заявлено вимогу про їх розподіл та які підлягали б вирішенню судом апеляційної інстанції, матеріали апеляційного провадження не містять.

Керуючись статтями 129, 231, 269, 275, 277, 278, 282 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САНОИЛТРЕЙД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/2147/25 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/2147/25 скасувати в частині стягнення 500 000 грн.

Провадження у справі № 904/2147/25 в частині позовних вимог про стягнення 500 000 грн закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/2147/25 змінити в частині визначення розміру коштів, що підлягають стягненню, виклавши відповідний абзац резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САНОИЛТРЕЙД» (53100, Дніпропетровська область, Криворізький район, селище Софіївка, вул. Криворізька, буд. 3, ідентифікаційний код 38200058) на користь Фізичної особи-підприємця Ялового Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 9 937 770 грн вартості неповернутого насіння соняшнику та 156 566,55 грн судового збору за подання позовної заяви».

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2026 у справі № 904/2147/25 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ялового Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНОИЛТРЕЙД» (53100, Дніпропетровська область, Криворізький район, селище Софіївка, вул. Криворізька, буд. 3, ідентифікаційний код 38200058) 9 000 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 30.09.2026.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя О.В. Чус