Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №922/2918/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/2918/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012"

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації (вх. №1832 Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.08.2026 у справі № 922/2918/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 216)

до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 8 поверх)

про визнання договору продовженим (поновленим) та зобов`язання укласти додаткову угоду,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012"звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації, в якому просить суд:

- визнати Договір від 23.09.2021 № 05-07/1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування продовженим (поновленим) на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 29.04.2022, Закону України “Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 07.02.2023 № 2915-IX.

- зобов`язати Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації укласти з ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» додаткову угоду про продовження строку дії Договору №05-07/1 від 23.09.2021.

Разом з позовною заявою, позивачем було подано заяву про забезпечення позову (вх. № 2918 від 18.09.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2026 у справі № 922/2918/26 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012" про забезпечення позову (вх. № 2918 від 18.09.2026) задоволено.

Заборонено Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації до вирішення справи по суті укладати з будь-якими автомобільними перевізниками договори, у тому числі тимчасові договори на організацію перевезень чи інші договори, предметом яких є організація або здійснення перевезень пасажирів на маршрутах № 1592 «Харків - Пісочин», № 1502 «Харків - Люботин», № 1502-А «Харків - Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка», а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування зазначених маршрутів іншому автомобільному перевізнику.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача в разі задоволення позову.

Суд виходив із того, що строк дії договору від 23.09.2021 № 05-07/1 закінчується 22.09.2026, тоді як відповідач листом від 06.08.2026 повідомив позивача про відмову в його продовженні та того самого дня опублікував оголошення про проведення 08.09.2026 конкурсу з перевезення пасажирів на маршрутах, які є предметом спірного договору.

За висновком місцевого господарського суду, проведення конкурсу, визначення його переможця та укладення з ним договору створюють реальний ризик передачі спірних маршрутів іншому перевізнику до вирішення спору по суті. Такий ризик, на переконання суду, зберігається і в разі непроведення або незавершення конкурсу, оскільки після припинення дії договору відповідач може забезпечити обслуговування маршрутів іншим перевізником шляхом укладення тимчасового чи іншого договору відповідно до Порядку № 1081.

Суд вважав, що виникнення нових правовідносин з іншим перевізником змінить наявний фактичний і правовий стан та істотно ускладнить відновлення становища позивача навіть у разі задоволення позову про визнання договору продовженим і зобов`язання укласти додаткову угоду.

З огляду на це суд задовольнив заяву та заборонив відповідачу до вирішення справи по суті укладати з іншими перевізниками договори щодо чотирьох спірних маршрутів, а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу їх обслуговування іншому автомобільному перевізнику. Підстав для зустрічного забезпечення суд не встановив.

Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації з ухвалою суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.08.2026 по справі № 922/2918/26 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» у повному обсязі, а судові витрати покласти на ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012».

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд першої інстанції:

- не здійснив належної оцінки співмірності встановленої заборони відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України, її фактичних наслідків для спірних правовідносин, а також не дослідив можливості застосування менш обтяжливого та юридично узгодженого заходу забезпечення позову;

- не встановив на підставі конкретних доказів наявності такого ризику, за якого без застосування саме абсолютної заборони укладати будь-які, у тому числі тимчасові, договори та вчиняти інші дії ефективний захист або поновлення прав позивача буде істотно ускладнено чи унеможливлено;

- не врахував, що встановлена заборона поширюється на укладення договорів із будь-якими автомобільними перевізниками, включаючи самого позивача ТОВ «Трансмейл-2012», охоплює тимчасові та інші договори щодо організації або здійснення перевезень на спірних маршрутах, а також забороняє вчиняти інші дії, спрямовані на передачу їх обслуговування іншому автомобільному перевізнику;

- не надав належної оцінки фактичним наслідкам установленої заборони в контексті ч. 11 ст. 137 ГПК України, зокрема тому, що ухвала, не продовжуючи строку дії договору № 05-07/1 та не встановлюючи права позивача на здійснення перевезень після 22.09.2026, одночасно забороняє Департаменту укласти новий або тимчасовий договір щодо спірних маршрутів із будь-яким автомобільним перевізником, у тому числі із самим ТОВ «Трансмейл-2012». У зв`язку із цим, за твердженням скаржника, виникає реальний ризик припинення перевезень або їх фактичного здійснення після 22.09.2026 без чинної договірної підстави;

- не врахував, що відповідно до п. 141 Правил № 176 та п. 41 Порядку № 1081 продовження строку дії договору про організацію перевезень можливе за згодою сторін, тоді як питання про наявність такої згоди є складовою предмета спору. При цьому визначений пунктом 5.1 договору № 05-07/1 строк його дії закінчується 22.09.2026, а наявність іншої правової підстави для здійснення ТОВ «Трансмейл-2012» перевезень після цієї дати не може вважатися наперед установленою. Також суд не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.01.2026 у справі № 380/17417/23, відповідно до якого продовження строку дії такого договору вимагає досягнення взаємної згоди сторін, а принцип «мовчазної згоди» до цих договірних правовідносин не застосовується;

- не надав належної оцінки тому, що розпочата Департаментом конкурсна процедура є передбаченим законодавством механізмом визначення автомобільного перевізника, а також не перевірив допустимості втручання в таку процедуру заходами забезпечення позову та співмірності встановлених обмежень;

- не врахував, що на момент постановлення ухвали конкурсна процедура з визначення автомобільних перевізників уже була розпочата, а заборона укладати договори за її результатами та вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування маршрутів іншому автомобільному перевізнику, має наслідком втручання у публічну конкурсну процедуру всупереч обмеженню, встановленому ч. 12 ст. 137 ГПК України;

- не надав належної оцінки обов`язку організатора забезпечити законну організацію пасажирських перевезень після закінчення строку дії чинного договору, можливим наслідкам установленої заборони для невизначеного кола пасажирів, які користуються маршрутами № 1592, № 1502, № 1502-А та № 1168, а також сукупним негативним наслідкам застосованого заходу для Департаменту, пасажирів та інших осіб, унаслідок чого не забезпечив належного балансу між приватним інтересом позивача та публічним інтересом у безперервному транспортному обслуговуванні населення;

- сформулював заборону «вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування зазначених маршрутів іншому автомобільному перевізнику» без конкретизації меж таких дій, що, за твердженням скаржника, створює правову невизначеність щодо обсягу обов`язків Департаменту під час виконання ухвали.

07.09.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Обґрунтовує свій відзив тим, що:

- застосований захід забезпечення позову відповідає предмету спору, є співмірним із заявленими вимогами та спрямований на забезпечення ефективного судового захисту;

- між відмовою Департаменту від 06.08.2026 у продовженні строку дії договору № 05-07/1, закінченням 22.09.2026 строку цього договору та проведенням конкурсної процедури щодо визначення іншого перевізника існує безпосередній часовий зв`язок;

- у разі завершення конкурсної процедури та оформлення до вирішення спору договірних відносин з іншим перевізником буде змінено фактичний і правовий стан відносин щодо обслуговування спірних маршрутів. За таких обставин навіть у разі задоволення позову виникне необхідність вирішувати питання про наслідки укладення нового договору, що істотно ускладнить ефективне поновлення прав позивача;

- доводи апелянта про те, що встановлена заборона неминуче призведе до припинення перевезень після 22.09.2026, мають характер припущення та не враховують ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 у справі № 520/26146/26, якою, за твердженням позивача, зупинено дію рішення Департаменту від 06.08.2026 № 11.02-11/4487 про відмову в продовженні строку дії договору № 05-07/1;

- сукупний правовий ефект зазначеної ухвали адміністративного суду та оскаржуваної ухвали господарського суду полягає у збереженні на час розгляду справи можливості здійснення позивачем перевезень на спірних маршрутах та недопущенні передачі цих маршрутів іншому перевізнику;

- зупинення дії рішення Департаменту про відмову в продовженні договору, на думку позивача, спростовує твердження апелянта про неминуче припинення після 22.09.2026 договірної підстави для здійснення перевезень. Остаточна оцінка правомірності цієї відмови має бути надана під час вирішення спору по суті;

- застосований захід не вирішує спору по суті та не встановлює за позивачем безумовного права на продовження договору № 05-07/1, а лише зберігає наявний стан правовідносин і запобігає створенню нових договірних відносин, наслідки яких довелося б усувати в разі задоволення позову;

- заборона безпосередньо пов`язана з предметом спору, оскільки стосується тих самих маршрутів і правовідносин, щодо яких заявлено вимоги про визнання договору № 05-07/1 продовженим та зобов`язання укласти відповідну додаткову угоду;

- ризик зміни фактичного та правового стану правовідносин підтверджується, за твердженням позивача, послідовними діями відповідача: отриманням документів позивача у червні 2026 року, неприйняттям рішення щодо продовження договору до 06.08.2026, ухваленням цього дня рішення про відмову в його продовженні, одночасним оголошенням конкурсу щодо тих самих маршрутів та призначенням його проведення на 08.09.2026;

- оголошення про проведення конкурсу було опубліковано 06.08.2026, а конкурс призначено на 08.09.2026, тоді як строк дії договору закінчується 22.09.2026. На думку позивача, ці обставини мають значення для оцінки своєчасності дій Департаменту та реальності ризику зміни спірних правовідносин до вирішення справи;

- оскаржуваною ухвалою не заборонено проведення конкурсу, не зупинено роботу конкурсного комітету, не визначено переможця, не надано оцінки учасникам конкурсу та не припинено повноважень Департаменту щодо організації пасажирських перевезень;

- установлена заборона спрямована не на втручання в конкурсну процедуру як таку, а на недопущення реалізації її результатів шляхом укладення договору з іншим перевізником і створення нових договірних правовідносин щодо маршрутів, які є предметом спору;

- посилання апелянта на ч. 12 ст. 137 ГПК України ґрунтується, на думку позивача, на формальному тлумаченні цієї норми та не враховує предмета спору, мети забезпечення позову й обставин започаткування конкурсної процедури;

- твердження про порушення балансу приватного та публічного інтересів є безпідставним, оскільки позивач є перевізником, який фактично обслуговує спірні маршрути, а збереження наявного стану правовідносин забезпечує безперервність транспортного сполучення та не допускає передчасної зміни перевізника;

- доводи апелянта про загрозу припинення перевезень ґрунтуються на припущенні про негативний сценарій розвитку подій та не спростовують необхідності тимчасового збереження стану правовідносин до остаточного вирішення спору.

Крім того, позивач просить прийняти як новий доказ копію ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 у справі №520/26146/26. Неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції позивач пояснює тим, що відповідну ухвалу постановлено після прийняття оскаржуваної ухвали Господарського суду Харківської області від 19.08.2026.

09.09.2026 від Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Департаменту.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 21.09.2026 з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012". Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

На початку засідання колегією суддів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012" просить долучити до матеріалів справи нові докази, а саме: копію ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 у справі № 520/26146/26 та врахувати її під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 19.08.2026.

Колегія суддів зазначає, що відповідний доказ мав бути поданий учасником справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції.

За змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

В обґрунтуванні підстав для прийняття такого доказу на стадії апеляційного перегляду Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012" зазначає, що на момент подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та розгляду відповідного питання судом першої інстанції ухвали Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/26146/26 не існувало, оскільки вона постановлена лише 31.08.2026, тобто вже після постановлення оскаржуваної ухвали Господарського суду Харківської області від 19.08.2026.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.20220 у справі № 924/232/18 зазначено, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі № 922/393/18).

Отже, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 у справі № 520/26146/26 не існувала на час постановлення оскаржуваної ухвали та не могла бути предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції. Тому передбачені ст. 269 ГПК України підстави для прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ «Трансмейл-2012» про долучення зазначеного додаткового доказу та здійснює апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали без його врахування.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмейл-2012" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації, в якому просить суд:

- визнати Договір від 23.09.2021 № 05-07/1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування продовженим (поновленим) на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування відповідно до приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 512 від 29.04.2022, Закону України “Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 07.02.2023 № 2915-IX.

- зобов`язати Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації укласти з ТОВ «ТРАНСМЕЙЛ-2012» додаткову угоду про продовження строку дії Договору №05-07/1 від 23.09.2021.

Разом з позовною заявою, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якому просив суд вжити захід забезпечення за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМЕЙЛ-2012» з позовною заявою до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації про визнання Договору від 23.09.2021 № 05-07/1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування продовженим (поновленим) на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування шляхом:

- заборони Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації до вирішення справи по суті укладати з будь-якими автомобільними перевізниками договори, у тому числі тимчасові договори на організацію перевезень чи інші договори, предметом яких є організація або здійснення перевезень пасажирів на маршрутах № 1592 «Харків – Пісочин», № 1502 «Харків – Люботин», № 1502-А «Харків – Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка», а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування зазначених маршрутів іншому автомобільному перевізнику.

Суд першої інстанції задовольнив заяву про забезпечення позову, що стало підставою для звернення Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом розгляду в суді першої інстанції була заява ТОВ «Трансмейл-2012» про забезпечення позову шляхом заборони Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації до вирішення справи по суті укладати з будь-якими автомобільними перевізниками договори, у тому числі тимчасові, щодо організації або здійснення перевезень пасажирів на маршрутах № 1592 «Харків - Пісочин», № 1502 «Харків - Люботин», № 1502-А «Харків - Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка», а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування цих маршрутів іншому автомобільному перевізнику.

Натомість предметом апеляційного перегляду є перевірка законності та обґрунтованості ухвали Господарського суду Харківської області від 19.08.2026, якою зазначену заяву про забезпечення позову задоволено.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За частиною 5 названої статті, не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: 1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; 2) Центральному депозитарію цінних паперів та депозитарній установі надавати емітенту реєстр власників іменних цінних паперів для проведення загальних зборів акціонерів; 3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; 4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Частиною 1 статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Апеляційний суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Як вбачається із матеріалів справи, в обґрунтування заяви про забезпечення позову ТОВ «Трансмейл-2012» зазначає, що відповідно до п. 5.1 договору від 23.09.2021 № 05-07/1 строк його дії закінчується 22.09.2026.

Позивач вказує, що листом від 06.08.2026 № 11.02-11/4487 Департамент повідомив про відмову в продовженні строку дії договору, а того самого дня опублікував оголошення про проведення 08.09.2026 конкурсу з перевезення пасажирів на маршрутах № 1592 «Харків - Пісочин», № 1502 «Харків - Люботин», № 1502-А «Харків - Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка».

На переконання заявника, проведення конкурсу створює реальний ризик того, що до вирішення спору спірні маршрути буде передано іншому автомобільному перевізнику, а з переможцем конкурсу укладено новий договір. При цьому навіть у разі непроведення або незавершення конкурсу Департамент може забезпечити обслуговування маршрутів іншим перевізником шляхом укладення тимчасового чи іншого договору, зокрема в порядку, передбаченому пунктом 55 Порядку № 1081.

ТОВ «Трансмейл-2012» стверджує, що внаслідок виникнення нових договірних правовідносин з іншим перевізником можливе задоволення позову не забезпечить автоматичного та реального поновлення його прав. У такому разі виникне необхідність вирішувати питання щодо правових наслідків укладення нового договору та передачі маршрутів іншому перевізнику, що може зумовити нові судові провадження. Тому невжиття заходів забезпечення позову, на думку заявника, істотно ускладнить ефективний захист і поновлення його прав.

Заявник наголошує, що цей ризик не є абстрактним, оскільки Департамент уже вчинив конкретні дії, спрямовані на визначення іншого перевізника: опублікував оголошення про конкурс та призначив його проведення на 08.09.2026.

Крім того, за твердженням ТОВ «Трансмейл-2012», листом від 12.01.2026 № 11.02-12/181 Департамент визначив перелік документів, необхідних для підтвердження спроможності перевізника виконувати договірні зобов`язання. На виконання цих вимог позивач листом від 05.06.2026 № 66 подав заяву про продовження договору та відповідні документи, а листами від 14.07.2026 № 84 і від 20.07.2026 № 86 - додаткові документи.

Позивач зазначає, що у відповіді від 11.06.2026 № 11.02-12/3329 Департамент не вказав на неповноту або невідповідність поданих документів та не запропонував усунути недоліки, а відклав вирішення питання до продовження строку дії воєнного стану після 02.08.2026. Надалі Департамент, за твердженням заявника, використав як підстави для відмови обставини, які вже були йому відомі та могли бути оцінені раніше.

Заявник також вважає обраний захід співмірним і безпосередньо пов`язаним із предметом спору, оскільки він стосується тих самих маршрутів і спрямований на збереження наявного фактичного та правового стану до вирішення питання про продовження договору № 05-07/1. На думку позивача, заборона не призводить до фактичного задоволення позовних вимог, а лише тимчасово запобігає виникненню нових правовідносин.

ТОВ «Трансмейл-2012» стверджує, що застосування заходу не порушить публічного інтересу та не призведе до припинення транспортного обслуговування, оскільки товариство фактично здійснює перевезення і має необхідні трудові, матеріально-технічні та організаційні ресурси, що, за його твердженням, підтверджується протоколами перевірки технічного стану транспортних засобів.

З огляду на викладене позивач просить до вирішення справи по суті заборонити Департаменту укладати з будь-якими автомобільними перевізниками договори, у тому числі тимчасові, щодо організації або здійснення перевезень на спірних маршрутах, а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу їх обслуговування іншому перевізнику.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору № 05-07/1 закінчується 22.09.2026, тоді як Департамент 06.08.2026 відмовив у його продовженні та оголосив проведення 08.09.2026 конкурсу щодо спірних маршрутів. За висновком суду, це створює реальний ризик передачі маршрутів іншому перевізнику шляхом укладення договору за результатами конкурсу або тимчасового договору, внаслідок чого виникнуть нові правовідносини, які істотно ускладнять ефективне поновлення прав позивача в разі задоволення позову. Обраний захід суд визнав пов`язаним із предметом спору, тимчасовим, співмірним і таким, що не вирішує спір по суті, а лише зберігає наявний стан правовідносин. Суд також зазначив, що заборона не порушує публічного інтересу та не перериває транспортного обслуговування, оскільки ТОВ «Трансмейл-2012» фактично здійснює перевезення і має необхідні для цього ресурси.

Апеляційний суд частково погоджується із таким висновком місцевого суду та, в свою чергу, зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем в особі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСМЕЙЛ - 2012” та Управлінням транспорту Харківської обласної державної адміністрації за результатами конкурсу укладено Договір № 05-07/1 від 23.09.2021 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (далі - Договір).

У подальшому, відповідно до розпорядження начальника Харківської обласної військової адміністрації від 31.07.2023 № 405 В «Про внесення зміни до структури Харківської обласної державної (військової) адміністрації» (зі змінами), Управління транспорту Харківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи: 44243911) припинено шляхом приєднання до Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи: 38157940), який є його правонаступником.

Відповідно п 5.1 Договір діє з 23.09.2021 по 22.09.2026 включно.

06.08.2026 Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації листом № 11.02-11/4487 повідомив позивача про відмову у продовженні строку дії Договору.

Того ж дня (06.08.2026) відповідач опублікував на офіційному веб-сайті Харківської обласної військової адміністрації оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на відповідних міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, який має відбутися 08.09.2026, тобто фактично одночасно з вирішенням питання про продовження строку дії Договору та безпосередньо напередодні закінчення строку його дії.

Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим Постановою КМУ від 03.12.2008 № 1081, визначається процедура підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області, на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, що проходять територією двох або більше територіальних громад та не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, на міських, приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території однієї територіальної громади (далі - Порядок №1081).

Відповідно до абз. 10, п. 53 Порядку №1081 організатор перевезень зобов`язаний провести конкурс не пізніше ніж за 45 календарних днів до дня закінчення строку дії договору або дозволу, укладеного (виданого) попередньому переможцю конкурсу. У такому разі дія договору або дозволу, укладеного (виданого) за результатами конкурсу, починається після закінчення строку дії договору (дозволу) на перевезення, укладеного (виданого) відповідно до результатів попереднього конкурсу на цьому об`єкті.

Згідно з п. 53 Порядку №1081 організатор перевезень на внутрішньообласних маршрутах та маршрутах в межах території однієї територіальної громади не пізніше десяти робочих днів з дня опублікування свого рішення на офіційному веб-сайті укладає з переможцем конкурсу договір згідно з обов`язковими та додатковими (за наявності) умовами конкурсу та додатковими умовами обслуговування маршруту, наданими перевізником-претендентом.

Отже, у розумінні Порядку № 1081 організатор перевезень забезпечує організацію безперервного транспортного обслуговування населення та в разі закінчення строку дії договору про організацію перевезень зобов`язаний уживати заходів щодо визначення перевізника для здійснення перевезень на відповідному автобусному маршруті загального користування шляхом проведення конкурсу.

Ураховуючи наведене правове регулювання та послідовність установлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про існування на момент вирішення заяви реального, а не абстрактного ризику зміни фактичного та правового стану спірних правовідносин до розгляду справи по суті.

Такий ризик підтверджується конкретними діями відповідача: 06.08.2026 Департамент відмовив позивачу у продовженні строку дії Договору, того самого дня опублікував оголошення про проведення конкурсу щодо спірних маршрутів, а його проведення призначив на 08.09.2026.

Отже, до моменту остаточного вирішення спору існувала реальна можливість визначення іншого перевізника та укладення з ним нового договору щодо обслуговування тих самих маршрутів, стосовно яких позивач заявив вимоги про продовження наявних договірних правовідносин.

При цьому навіть у разі непроведення конкурсу, незавершення конкурсної процедури або невизначення переможця не виключається можливість забезпечення обслуговування відповідних маршрутів іншим автомобільним перевізником на іншій передбаченій законодавством підставі.

У разі проведення конкурсу та визначення його переможця відповідно до п. 53 Порядку № 1081 з таким переможцем укладається відповідний договір. Водночас у разі, якщо конкурс не буде проведений, не завершиться визначенням переможця або виникнуть інші обставини, що унеможливлять укладення договору з переможцем конкурсу, забезпечення перевезень може бути організовано шляхом залучення іншого автомобільного перевізника на тимчасовій чи іншій передбаченій законодавством підставі, що передбачено п. 55 Порядку № 1081.

Таким чином, незалежно від конкретного механізму, який буде використаний відповідачем після закінчення строку дії Договору № 05-07/1, існує реальна можливість виникнення нових правовідносин щодо обслуговування спірних маршрутів з іншим автомобільним перевізником до моменту остаточного вирішення цієї справи.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що у разі можливого задоволення позовних вимог позивача та визнання договору від 23.09.2021 № 05-07/1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування продовженим (поновленим) на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення не забезпечить автоматичного та реального відновлення порушеного права позивача, якщо на момент ухвалення або набрання законної сили відповідним судовим рішенням відповідач вже матиме укладений договір з іншим автомобільним перевізником або іншим, чином забезпечить обслуговування спірних маршрутів іншим перевізником.

Це, у свою чергу, зумовить необхідність вирішення додаткових правових питань щодо правових наслідків передачі обслуговування спірних маршрутів іншому перевізнику, у тому числі щодо договорів, укладених за результатами конкурсної процедури або на іншій підставі, а також потенційно вимагатиме порушення нових судових проваджень.

Тому колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом у тому, що в конкретних обставинах цієї справи невжиття заходів забезпечення позову могло призвести не лише до ускладнення виконання майбутнього судового рішення, а й до фактичної втрати ефективності обраного позивачем способу судового захисту.

Разом з тим, Порядок № 1081 не передбачає заборони для організатора укладати договір із переможцем конкурсу у зв`язку з наявністю спору щодо непродовження строку дії попереднього договору. Отже, сама наявність цього спору не перешкоджала відповідачу завершити розпочату процедуру та оформити за її результатами нові договірні правовідносини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у цій справі є вимоги про визнання договору від 23.09.2021 № 05-07/1 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування продовженим (поновленим) на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року з дня його припинення чи скасування, а також про зобов`язання Департаменту укласти з ТОВ «Трансмейл-2012» відповідну додаткову угоду.

Отже, спір виник щодо наявності у позивача права на продовження строку дії конкретного договору. Натомість застосований судом захід забезпечення позову полягає у забороні Департаменту укладати з будь-якими автомобільними перевізниками, у тому числі із самим позивачем, нові або тимчасові договори щодо обслуговування спірних маршрутів, а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу їх обслуговування іншому перевізнику.

Таким чином, між обраним заходом забезпечення позову та предметом заявлених вимог існує безпосередній зв`язок, оскільки вони стосуються тих самих маршрутів і правовідносин щодо їх обслуговування. Укладення до вирішення справи договору з іншим перевізником могло б призвести до зміни саме того правового та фактичного стану, на збереження і продовження якого спрямовані позовні вимоги.

Застосований захід спрямований не на вирішення спору по суті та не на встановлення за позивачем права на продовження Договору, а на збереження такого фактичного і правового стану, за якого майбутнє судове рішення в разі задоволення позову не втратить практичного значення.

Заборона укладення з іншим перевізником основного договору за результатами проведеного конкурсу не має наслідком визнання Договору № 05-07/1 продовженим (поновленим) і не покладає на Департамент обов`язку укласти з позивачем відповідну додаткову угоду. Тому такий захід не є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог та не вирішує спір по суті.

Установивши наявність безпосереднього зв`язку між обраним заходом забезпечення позову і предметом спору, реальність ризику виникнення нових договірних правовідносин щодо спірних маршрутів, а також можливість істотного ускладнення ефективного поновлення прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність тимчасового обмеження дій відповідача.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість тимчасової заборони Департаменту до вирішення справи по суті укладати з іншим автомобільним перевізником договір за результатами конкурсу щодо маршрутів № 1592 «Харків - Пісочин», № 1502 «Харків - Люботин», № 1502-А «Харків - Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка».

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необхідності поширення встановленої заборони на укладення тимчасових договорів про організацію перевезень.

За змістом ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Близька за змістом правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/9263/17.

Заходи забезпечення позову, виконуючи роль гарантії ефективного виконання майбутнього судового рішення, не повинні припиняти або іншим чином невиправдано перешкоджати діяльності сторони чи інших осіб, а також створювати загрозу порушення прав та інтересів осіб, які не є учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється на конкурсних засадах.

Водночас п. 55 Порядку № 1081 передбачені окремі випадки, за яких організатор має право призначити іншого автомобільного перевізника. Зокрема, пп. 4 п. 55 передбачено обов`язок організатора у разі зупинення судом дії рішення щодо результатів конкурсного комітету до моменту укладення з переможцем договору або видачі дозволу призначити на час дії відповідної ухвали суду автомобільного перевізника для виконання перевезень, передбачених об`єктом конкурсу.

Отже, можливість укладення тимчасового договору передбачена законодавством не як спосіб остаточної передачі маршруту іншому перевізнику, а як механізм тимчасового забезпечення перевезень у випадках, коли оформлення постійних договірних правовідносин за результатами конкурсу є неможливим або тимчасово зупиненим.

Необхідність такого механізму зумовлена обов`язком організатора забезпечувати безперервне транспортне обслуговування населення. Тому повна заборона укладати будь-які тимчасові договори може унеможливити виконання Департаментом покладених на нього повноважень та створити ризик припинення перевезень на відповідних маршрутах.

При цьому заборона укладення тимчасових договорів стосується не лише прав та обов`язків сторін цієї справи, а й інтересів невизначеного кола пасажирів, які користуються маршрутами № 1592, № 1502, № 1502-А та № 1168.

Місцевий господарський суд виходив із того, що ТОВ «Трансмейл-2012» фактично здійснює перевезення, має необхідні трудові, матеріально-технічні й організаційні ресурси та продовжить виконувати зобов`язання за Договором до вирішення спору по суті.

Разом із тим строк дії Договору № 05-07/1 визначено до 22.09.2026 включно, тоді як оскаржувана ухвала не продовжує строку його дії та не встановлює права позивача на здійснення перевезень після цієї дати.

Отже, самого посилання на фактичне здійснення перевезень позивачем та наявність у нього відповідних ресурсів недостатньо для висновку про гарантоване продовження транспортного обслуговування після закінчення строку дії Договору.

За таких обставин абсолютна заборона укладати тимчасові договори може призвести до наслідків, протилежних меті забезпечення позову: не зберегти належний стан правовідносин, а створити ситуацію, за якої після закінчення строку дії Договору Департамент буде позбавлений правової можливості тимчасово забезпечити перевезення пасажирів до остаточного вирішення спору.

Колегія суддів також ураховує відмінність правових наслідків основного договору, укладеного з переможцем конкурсу, та тимчасового договору. Укладення основного договору формує нові сталі договірні правовідносини щодо спірних маршрутів і може істотно ускладнити поновлення прав позивача. Натомість тимчасовий договір має забезпечувальний характер і спрямований на недопущення перерви в транспортному обслуговуванні на період, протягом якого неможливо остаточно визначити перевізника.

Тому ризик виникнення тимчасових правовідносин не є достатньою підставою для повної заборони механізму, передбаченого законодавством для забезпечення безперервних перевезень. Суд першої інстанції не навів належного обґрунтування того, чому мета забезпечення позову не може бути досягнута без заборони укладення тимчасових договорів та чому можливі негативні наслідки їх укладення переважають ризик припинення транспортного обслуговування населення.

За таких обставин застосована заборона в частині укладення тимчасових договорів не забезпечує належного балансу між приватним інтересом позивача у збереженні можливості ефективного поновлення його прав та публічним інтересом у безперервному транспортному обслуговуванні населення, а тому не відповідає вимогам співмірності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених ст. 136, 137 ГПК України підстав для забезпечення позову шляхом тимчасової заборони укладення з іншим перевізником основного договору за результатами конкурсу щодо спірних маршрутів. Водночас оскаржувана ухвала підлягає зміні в частині поширення такої заборони на тимчасові договори, оскільки відповідне обмеження є надмірним, не забезпечує справедливого балансу інтересів та може перешкодити виконанню Департаментом обов`язку щодо забезпечення безперервного транспортного обслуговування населення.

Разом з тим, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки співмірності встановленої заборони відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України, її фактичних наслідків для спірних правовідносин, а також не дослідив можливості застосування менш обтяжливого та юридично узгодженого заходу забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен оцінити розумність, обґрунтованість, адекватність і співмірність обраного заходу, забезпечити баланс інтересів сторін та інших осіб, установити зв`язок між конкретним заходом і предметом позову, а також перевірити, чи здатний такий захід забезпечити ефективний захист у разі задоволення позову.

У цій справі предмет позову безпосередньо стосується продовження договірних правовідносин щодо маршрутів № 1592, № 1502, № 1502-А та № 1168. Водночас відповідач уже оголосив конкурс щодо цих самих маршрутів, визначення переможця якого могло завершитися укладенням нового основного договору та виникненням сталих договірних правовідносин з іншим перевізником.

Тому тимчасова заборона укладення основного договору з іншим перевізником має безпосередній зв`язок із предметом спору та відповідає меті збереження можливості ефективного поновлення прав позивача в межах цієї справи.

Разом із тим довід апелянта про надмірність застосованого заходу є частково обґрунтованим, оскільки місцевий господарський суд поширив заборону також на будь-які тимчасові договори, не з`ясувавши, чи є таке обмеження необхідним для досягнення мети забезпечення позову та які наслідки воно матиме для безперервного транспортного обслуговування населення.

Отже, колегія суддів частково погоджується із висновком Департаменту, що суд першої інстанції застосував більш широкі заходи забезпечення позову і заборонив укладати будь-які договору з перевізниками, однак вказаний довід не спростовує необхідності забезпечення позову загалом, а отже не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

На переконання апелянта, місцевий суд не встановив на підставі конкретних доказів наявності такого ризику, за якого без застосування саме абсолютної заборони укладати будь-які, у тому числі тимчасові, договори та вчиняти інші дії ефективний захист або поновлення прав позивача буде істотно ускладнено чи унеможливлено.

Колегія суддів зазначає, що заявлені у справі вимоги мають немайновий характер. Тому визначальним є не ризик неможливості примусового виконання майбутнього рішення, а достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття відповідного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав позивача.

У спорах за вимогами немайнового характеру необхідно з`ясовувати, чи зможе позивач захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Такий висновок викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21.

У цьому випадку ризик підтверджується не припущеннями заявника, а конкретними діями Департаменту: відмову у продовженні Договору надано 06.08.2026, того самого дня опубліковано оголошення про конкурс щодо спірних маршрутів, а його проведення призначено на 08.09.2026.

Укладення до вирішення спору основного договору з переможцем конкурсу створило б нові договірні правовідносини щодо тих самих маршрутів. У разі задоволення позову відновлення прав ТОВ «Трансмейл-2012» могло б вимагати вирішення питання про припинення або оспорювання нового договору, тобто додаткових звернень до суду.

Отже, реальність ризику виникнення сталих правовідносин з іншим перевізником підтверджена матеріалами справи. Водночас ці обставини самі по собі не доводять необхідності абсолютної заборони тимчасових договорів, що є підставою для часткового врахування відповідного доводу апелянта.

Департамент стверджує, що суд першої інстанції не врахував, що встановлена заборона поширюється на укладення договорів із будь-якими автомобільними перевізниками, включаючи самого позивача ТОВ «Трансмейл-2012», охоплює тимчасові та інші договори щодо організації або здійснення перевезень на спірних маршрутах, а також забороняє вчиняти інші дії, спрямовані на передачу їх обслуговування іншому автомобільному перевізнику.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що необхідність забезпечення позову суд першої інстанції пов`язував виключно з ризиком передачі спірних маршрутів іншому автомобільному перевізнику та виникненням до вирішення справи нових договірних правовідносин за участю третьої особи.

Так, у резолютивній частині ухвали поряд із забороною укладати договори з будь-якими автомобільними перевізниками зазначено про заборону вчиняти дії, спрямовані на передачу обслуговування відповідних маршрутів «іншому автомобільному перевізнику». Отже, зміст установленого обмеження необхідно визначати з урахуванням усієї резолютивної частини ухвали, а не шляхом ізольованого тлумачення словосполучення «з будь-якими автомобільними перевізниками».

Мотивувальна частина ухвали свідчить про те, що метою застосованого заходу було недопущення укладення договору саме з іншим перевізником до вирішення спору щодо права ТОВ «Трансмейл-2012» на продовження Договору № 05-07/1.

За таких обставин словосполучення «з будь-якими автомобільними перевізниками» у взаємозв`язку з іншими положеннями ухвали означає заборону укладати договори з будь-яким іншим автомобільним перевізником, а не заборону оформлювати договірні відносини із самим позивачем.

Отже, довід апелянта про те, що оскаржуваною ухвалою Департаменту заборонено укладати договір із ТОВ «Трансмейл-2012», не відповідає змісту ухвали, розглянутому в сукупності її мотивувальної та резолютивної частин.

На переконання апелянта, місцевий суд не надав належної оцінки фактичним наслідкам установленої заборони в контексті ч. 11 ст. 137 ГПК України, зокрема тому, що ухвала, не продовжуючи строку дії договору № 05-07/1 та не встановлюючи права позивача на здійснення перевезень після 22.09.2026, одночасно забороняє Департаменту укласти новий або тимчасовий договір щодо спірних маршрутів із будь-яким автомобільним перевізником, у тому числі із самим ТОВ «Трансмейл-2012». У зв`язку із цим, за твердженням скаржника, виникає реальний ризик припинення перевезень або їх фактичного здійснення після 22.09.2026 без чинної договірної підстави.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Предметом позову є визнання Договору № 05-07/1 продовженим (поновленим) та зобов`язання Департаменту укласти з позивачем відповідну додаткову угоду.

Заборона укладення з іншим перевізником основного договору за результатами конкурсу не визнає Договір № 05-07/1 продовженим, не встановлює за позивачем права здійснювати перевезення після 22.09.2026 та не покладає на Департамент обов`язку укласти додаткову угоду. Тому за своїм юридичним змістом цей захід не є тотожним задоволенню позовних вимог.

Разом із тим апелянт слушно зазначає, що оскаржувана ухвала не створює правової підстави для здійснення позивачем перевезень після 22.09.2026. Отже, висновок місцевого суду про те, що ТОВ «Трансмейл-2012» продовжуватиме обслуговувати маршрути до вирішення спору, не може ґрунтуватися лише на ухвалі про забезпечення позову.

Саме тому заборона укладення тимчасових договорів є надмірною: вона не продовжує строку дії Договору позивача, але водночас позбавляє Департамент передбаченої законодавством можливості тимчасово забезпечити перевезення після закінчення цього строку.

Отже, положення ч. 11 ст. 137 ГПК України не спростовують допустимості заборони укладення основного договору як такої, однак фактичні наслідки встановленої судом абсолютної заборони підтверджують необхідність її звуження.

Департамент стверджує, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п. 141 Правил № 176 та п. 41 Порядку № 1081 продовження строку дії договору про організацію перевезень можливе за згодою сторін, тоді як питання про наявність такої згоди є складовою предмета спору. При цьому визначений п. 5.1 договору № 05-07/1 строк його дії закінчується 22.09.2026, а наявність іншої правової підстави для здійснення ТОВ «Трансмейл-2012» перевезень після цієї дати не може вважатися наперед установленою. Також суд не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.01.2026 у справі № 380/17417/23, відповідно до якого продовження строку дії такого договору вимагає досягнення взаємної згоди сторін, а принцип «мовчазної згоди» до цих договірних правовідносин не застосовується.

Апелянт обґрунтовано зазначає, що питання про наявність згоди сторін на продовження Договору та дотримання інших передумов його продовження становить предмет розгляду справи по суті.

Відповідно до наведеного скаржником висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.01.2026 у справі № 380/17417/23, продовження строку дії такого договору вимагає досягнення взаємної згоди сторін, а принцип «мовчазної згоди» до цих договірних правовідносин не застосовується.

Водночас на стадії забезпечення позову суд не перевіряє обґрунтованість позовних вимог по суті та не встановлює остаточно наявність або відсутність у позивача права, за захистом якого він звернувся. Тому сама відсутність між сторонами згоди щодо продовження Договору не виключає можливості забезпечення позову, оскільки правомірність відмови Департаменту та наявність передбачених законодавством умов для продовження Договору мають бути встановлені за результатами розгляду справи.

Застосування заходу забезпечення не означає визнання такої згоди досягнутою. Воно лише тимчасово запобігає виникненню сталих договірних правовідносин з іншим перевізником до перевірки судом обставин, що становлять предмет спору.

Отже, наведена правова позиція Верховного Суду має значення для вирішення позову по суті, але не спростовує наявності процесуальних підстав для забезпечення позову. Водночас вона підтверджує помилковість припущення, що ТОВ «Трансмейл-2012» безумовно продовжуватиме перевезення після 22.09.2026, а тому додатково свідчить про недоцільність заборони тимчасових договорів.

На переконання апелянта, місцевий суд не надав належної оцінки тому, що розпочата Департаментом конкурсна процедура є передбаченим законодавством механізмом визначення автомобільного перевізника, а також не перевірив допустимості втручання в таку процедуру заходами забезпечення позову та співмірності встановлених обмежень.

Колегія суддів погоджується з тим, що конкурс є передбаченим законодавством механізмом визначення автомобільного перевізника, а його проведення належить до повноважень Департаменту як організатора перевезень.

Водночас здійснення відповідачем передбачених законом повноважень не виключає необхідності оцінити, чи не призведе їх реалізація до виникнення до вирішення спору нових правовідносин, які істотно ускладнять ефективний захист прав позивача.

Сам факт законності механізму проведення конкурсу не усуває ризику, пов`язаного з укладенням за його результатами нового основного договору щодо маршрутів, які є предметом спору. При вирішенні питання про забезпечення позову оцінюється не правомірність конкурсу по суті, а можливий вплив створених за його результатами правовідносин на ефективність майбутнього судового захисту.

Тому цей довід не спростовує висновку про наявність зв`язку між забороною укладення основного договору та предметом спору. Однак законодавчо визначений обов`язок організатора забезпечувати транспортне обслуговування населення має бути врахований при визначенні обсягу обмежень і не допускає безумовної заборони тимчасових механізмів організації перевезень.

Скаржник стверджує, що місцевий суд не врахував, що на момент постановлення ухвали конкурсна процедура з визначення автомобільних перевізників уже була розпочата, а заборона укладати договори за її результатами та вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування маршрутів іншому автомобільному перевізнику, має наслідком втручання у публічну конкурсну процедуру всупереч обмеженню, встановленому ч. 12 ст. 137 ГПК України.

Частиною 12 ст. 137 ГПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави, територіальної громади або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі відповідної комісії.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що встановлена нею заборона стосується заходів забезпечення позову, які безпосередньо перешкоджають проведенню публічної конкурсної процедури, зокрема унеможливлюють її початок або продовження, зупиняють роботу конкурсного органу, перешкоджають прийняттю та розгляду документів учасників, оцінюванню конкурсних пропозицій чи визначенню результатів конкурсу.

Натомість оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції не заборонив проведення конкурсу, не припинив і не відклав конкурсну процедуру, не зупинив роботу конкурсного комітету, не встановив заборони приймати документи від перевізників-претендентів, перевіряти їх відповідність установленим вимогам, оцінювати конкурсні пропозиції, проводити засідання конкурсного комітету або визначати переможця конкурсу.

Суд також не втручався у дискреційні повноваження конкурсного комітету, не визначав наперед результатів конкурсу, не надавав переваг окремому його учаснику та не вирішував питання про відповідність перевізників-претендентів установленим законодавством і умовами конкурсу вимогам.

Застосований захід стосується не порядку проведення конкурсу та визначення його результатів, а наступного юридичного оформлення нових договірних правовідносин щодо маршрутів, які безпосередньо є предметом цього судового спору.

Відповідно до п. 53 Порядку № 1081 організатор перевезень на внутрішньообласних маршрутах та маршрутах у межах території однієї територіальної громади не пізніше десяти робочих днів з дня опублікування свого рішення на офіційному вебсайті укладає з переможцем конкурсу договір згідно з обов`язковими та додатковими (за наявності) умовами конкурсу та додатковими умовами обслуговування маршруту, наданими перевізником-претендентом.

Отже, Порядок № 1081 розмежовує прийняття й опублікування рішення про результати конкурсу, з одного боку, та подальше укладення з його переможцем договору - з іншого. Укладення договору відбувається після прийняття та опублікування рішення організатора і становить окрему юридичну дію, внаслідок якої виникають договірні правовідносини щодо обслуговування відповідного маршруту.

Саме виникнення таких нових договірних правовідносин до вирішення спору по суті, а не проведення конкурсу як процедури відбору перевізника, створює ризик істотного ускладнення ефективного поновлення прав позивача в разі задоволення позову.

Тому встановлена судом заборона укладати з іншим автомобільним перевізником основний договір за результатами конкурсу має на меті не припинення, відкладення чи зупинення конкурсної процедури, а тимчасове збереження фактичного та правового стану щодо обслуговування спірних маршрутів до вирішення питання про наявність у позивача права на продовження Договору № 05-07/1.

За своїм змістом такий захід не перешкоджає проведенню конкурсу й визначенню його результатів, а лише тимчасово обмежує можливість оформлення нових сталих договірних правовідносин щодо предмета спору до завершення судового розгляду.

Те, що застосований захід може впливати на строк реалізації результатів конкурсу, не є достатнім для ототожнення такого заходу із втручанням у проведення конкурсної процедури в розумінні ч. 12 ст. 137 ГПК України. Для застосування встановленого цією нормою обмеження необхідно встановити, що відповідний захід безпосередньо припиняє, відкладає, зупиняє або іншим чином перешкоджає проведенню самого конкурсу. Таких наслідків оскаржувана ухвала в частині заборони укладення основного договору не передбачає.

За таких обставин доводи апелянта про недопустиме втручання у проведення публічної конкурсної процедури не спростовують наявності підстав для забезпечення позову шляхом заборони укладення основного договору.

Департамент стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обов`язку організатора забезпечити законну організацію пасажирських перевезень після закінчення строку дії чинного договору, можливим наслідкам установленої заборони для невизначеного кола пасажирів, які користуються маршрутами № 1592, № 1502, № 1502-А та № 1168, а також сукупним негативним наслідкам застосованого заходу для Департаменту, пасажирів та інших осіб, унаслідок чого не забезпечив належного балансу між приватним інтересом позивача та публічним інтересом у безперервному транспортному обслуговуванні населення.

Заходи забезпечення позову повинні забезпечувати баланс інтересів не лише сторін, а й інших осіб, прав та інтересів яких стосуються встановлені судом обмеження.

У цьому випадку необхідно враховувати як приватний інтерес позивача в недопущенні виникнення сталих договірних правовідносин з іншим перевізником, так і публічний інтерес невизначеного кола пасажирів у безперервному транспортному обслуговуванні.

Місцевий господарський суд виходив із того, що позивач фактично здійснює перевезення та має необхідні для цього матеріально-технічні й організаційні ресурси. Однак наявність таких ресурсів не є самостійною правовою підставою для здійснення перевезень після закінчення строку Договору.

Пунктом 55 Порядку № 1081 передбачені випадки тимчасового призначення автомобільного перевізника для виконання перевезень. Такий механізм спрямований на недопущення припинення транспортного обслуговування в період, коли укладення основного договору є неможливим або відкладеним.

Тому абсолютна заборона укладати тимчасові договори може позбавити Департамент можливості забезпечити безперервні перевезення після 22.09.2026, хоча право позивача продовжувати перевезення після цієї дати ще не встановлено судом.

У цій частині доводи апелянта є обґрунтованими. Заборона укладення основного договору перешкоджає виникненню сталих правовідносин з новим перевізником, тоді як можливість укладення тимчасового договору дозволяє забезпечити публічний інтерес до остаточного вирішення спору.

Отже, належний баланс інтересів досягається шляхом збереження заборони щодо укладення основного договору з іншим перевізником та виключення заборони щодо тимчасових договорів.

На переконання апелянта, місцевий суд сформулював заборону «вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування зазначених маршрутів іншому автомобільному перевізнику» без конкретизації меж таких дій, що, за твердженням скаржника, створює правову невизначеність щодо обсягу обов`язків Департаменту під час виконання ухвали.

Колегія суддів зазначає, що зміст установленої заборони необхідно визначати не шляхом відокремленого тлумачення наведеного словосполучення, а у взаємозв`язку з іншими положеннями резолютивної та мотивувальної частин оскаржуваної ухвали.

В ухвалі чітко визначено: особу, якій адресовано заборону (Департамент економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації); конкретні маршрути, яких стосується обмеження (№ 1592 «Харків - Пісочин», № 1502 «Харків - Люботин», № 1502-А «Харків - Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка»); зміст забороненого результату (передача обслуговування цих маршрутів іншому автомобільному перевізнику); строк дії заходу (до вирішення справи по суті).

Отже, межі встановленого обмеження визначаються конкретним юридично значущим наслідком: фактичною або правовою передачею обслуговування спірних маршрутів іншому автомобільному перевізнику до вирішення спору. Заборона не охоплює будь-яку діяльність Департаменту у сфері пасажирських перевезень і не позбавляє його можливості здійснювати організаційні, інформаційні чи підготовчі дії, які не мають наслідком передачу маршрутів іншому перевізнику.

Використання формулювання «інші дії» зумовлене необхідністю забезпечити реальну ефективність застосованого заходу та запобігти обходу конкретно визначеної заборони шляхом використання іншого юридичного механізму, який формально не є укладенням договору, але призводить до тотожного результату - передачі обслуговування спірних маршрутів іншому автомобільному перевізнику.

Застосування узагальнювального формулювання не свідчить про правову невизначеність, якщо з повного змісту судового рішення можна встановити суб`єкта обмеження, його предмет, часові межі та результат, на недопущення якого спрямований захід. У цьому випадку всі зазначені елементи в ухвалі визначено.

За таких обставин аргумент апелянта про невизначеність установленої заборони не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки укладення з іншим перевізником основного договору щодо спірних маршрутів могло б ускладнити ефективне поновлення прав позивача та зумовити нові судові провадження.

Водночас заборона укладати тимчасові договори є надмірною, оскільки ухвала не продовжує строку дії договору № 05-07/1, а таке обмеження може перешкодити Департаменту забезпечити безперервне транспортне обслуговування населення.

З огляду на наведене, апеляційна скарга Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації підлягає частковому задоволенню, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.08.2026 у справі №922/2918/26 слід частково змінити.

Керуючись статтями 269, п.6 ч.1 ст. 275, ч. 4 ст. 277 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної (військової) адміністрації задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.08.2026 у справі № 922/2918/26 змінити, виклавши абзац 2 її резолютивної частини в такій редакції:

«Заборонити Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації до вирішення справи по суті укладати з будь-якими автомобільними перевізниками договори на організацію перевезень чи інші договори, предметом яких є організація або здійснення перевезень пасажирів на маршрутах № 1592 «Харків - Пісочин», № 1502 «Харків - Люботин», № 1502-А «Харків - Люботин через Старий Люботин» та № 1168 «Харків - Солоницівка», а також вчиняти інші дії, спрямовані на передачу обслуговування зазначених маршрутів іншому автомобільному перевізнику.».

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 01.10.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян