Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №910/12014/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Справа№ 910/12014/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Доманської М.Л.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

представники учасників справи в судове засідання не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року

у справі №910/12014/24 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Банк КД"

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю

"Континенталь Трейд"

про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 104 914 274,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у справі №910/12014/24 відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. в частині визначення частки майна ОСОБА_2 : на квартиру, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2901875680000 у розмірі 1/2; на автомобіль VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип - ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що НОМЕР_3 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року, у розмірі 1/2.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, АТ "Банк "Кліринговий Дім" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у справі №910/12014/24 та прийняти нове рішення, яким відповідне подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. задовольнити.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.04.2026 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою суду від 23.04.2026 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12014/24.

27.04.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва від 24.04.2026 року №910/12014/24/2457/26 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 04.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Банк "Кліринговий Дім" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у справі №910/12014/24, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 02.06.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.06.2026 розгляд справи відкладено на 09.06.2026 на підставі положень ст. 216 ГПК України.

08.06.2026 від позивача надійшла заява про заміну позивача - АТ "Банк "Кліринговий Дім" на АТ "Банк КД" у зв`язку зі зміною найменування.

У судовому засіданні 09.06.2026 року протокольною ухвалою суду замінено позивача - АТ "Банк "Кліринговий Дім" на АТ "Банк КД" у зв`язку зі зміною найменування останнього, а також оголошено перерву у справі до 07.07.2026 року на підставі положень ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 07.07.2026 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Мальченко А.О. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги АТ "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі №910/12014/24, який ухвалою суду від 07.07.2026 року задоволено, а матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.07.2026 року вказану апеляційну скаргу у справі №910/12014/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Доманська М.Л., Сотніков С.В.

Ухвалою суду від 14.07.2026 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/12014/24 за апеляційною скаргою АТ "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року та призначено її до розгляду на 03.09.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

До початку судового засідання через систему "Електронний суд" від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 03.09.2026 року, не відбулось у зв`язку із оголошенням тривалої повітряної тривоги у місті Києві та ухвалою суду від 03.09.2026 року розгляд даної справи призначено на 24.09.2026 року.

Представник скаржника в судове засідання 24.09.2026 року не з`явився, до його початку подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також підтримав позицію, викладену в поданих до суду процесуальних документах.

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Д.А. в судове засідання не з`явився, у поданій суду 02.06.2026 року заяві просив розглянути справу без його участі та задовольнити апеляційну скаргу банку.

ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їхні представники в судове засідання не з`явились, до його початку направили клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Інші учасники провадження у справі в судове засідання 24.09.2026 року також не з`явились, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні заявлені клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у них мотивів, судова колегія відмовила у їх задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю, про що в судовому засіданні постановлено ухвалу без оформлення окремого документа із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України.

При цьому, при прийнятті протокольної ухвали, судом було враховано, що згідно п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку лише у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У відповідності до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Так, представник ОСОБА_3 адвокат Калько Д.О. в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи зазначив, що ОСОБА_3 21.09.2026 року отримала травму, а саме розрив ПХЗ правого колінного суглоба, у зв`язку з чим остання обмежена у пересуванні та позбавлена можливості з`явитись в судове засідання.

Водночас наведені обставини стосуються безпосередньо можливості особистої явки ОСОБА_3 до суду та не містять обґрунтування про неможливість участі у судовому засіданні її представника. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що адвокат Калько Д.О. позбавлений можливості з`явитися у судове засідання та здійснювати представництво інтересів ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.

Крім того, судом також встановлено, що 02.09.2026 року представником ОСОБА_3 адвокатом Калько Д.О. вже подавалося клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 03.09.2026 року. Водночас зазначене судове засідання не відбулося виключно у зв`язку із оголошенням тривалої повітряної тривоги у місті Києві.

В свою чергу, клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Самаріної Г.В. обґрунтоване тривалою повітряною тривогою у місті Києві та необхідності перебування представника ОСОБА_2 разом з дітьми в укритті; стан здоров`я та обмеження рухливості ОСОБА_3; необхідність здійснення ОСОБА_2 догляду за дружиною; а також необхідність забезпечення новому представнику можливості належним чином підготуватись до розгляду справи.

Так, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п. Господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Колегія суддів зазначає, що заявниками клопотань належним чином не доведено суду неможливості розгляду справи без їх участі, до того ж, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їхні представники не були позбавлені права та можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду з використанням власних технічних засобів, заявивши суду відповідне клопотання, однак своїм процесуальним правом не скористались.

При розгляді даних клопотань про відкладення судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 року у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Окрім наведеного, слід зазначити, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

За викладених обставин, оскільки явка учасників провадження та їхніх представників у справі обов`язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги, що матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що відкладення є правом суду, а не обов`язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені клопотання про відкладення розгляду справи не підлягають задоволенню та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами у відсутність представників учасників провадження у справі.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

24.09.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у вересні 2024 року АТ "Банк "Кліринговий дім" (нова назва - АТ "Банк КД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 20.03.2024 №5/2024-К у розмірі 104 914 274,68 грн, з яких: 99 999 371,35 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 4 914 903,33 грн - заборгованість по процентах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 року у справі №910/12014/24 позовну заяву задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача прострочену заборгованість за основним боргом за кредитом в розмірі 99 999 371,35 грн, заборгованість за простроченими процентами в розмірі 4 914 903,33 грн та судовий збір в розмірі 1 059 800,00 грн.

В подальшому Господарським судом міста Києва на виконання вказаного рішення видано відповідні накази.

05.12.2025 від Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. надійшло подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в якому останній, з урахуванням додаткових пояснень від 05.03.2026 року, просив:

- визначити частку майна ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2901875680000 у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_2 на автомобіль VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип - ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що НОМЕР_3 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року, у розмірі 1/2".

В обґрунтування свого подання приватний виконавець, зокрема, посилався на те, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження НОМЕР_4 від 25.03.2025 (Постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.03.2025 НОМЕР_4) з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/12014/24 від 25.03.2025, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі №910/12014/24.

Як стверджує приватний виконавець, ним здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення суду (на підтвердження цього останнім надано постанови та інші документи виконавчого провадження), проте стягнутих коштів для виконання рішення суду недостатньо, також виконання рішення суду унеможливлюється внаслідок ігнорування відповідачами законних вимог приватного виконавця, а також те, що більшість майна ОСОБА_2 набуто ним під час перебування у шлюбі, укладеного 17.08.2013 року з громадянкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що у спільній сумісній власності ОСОБА_2 перебуває наступне нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2901875680000.

Також згідно інформації, отриманої від МВС України, вбачається, що у спільній сумісні власності ОСОБА_2 перебуває наступний транспортний засіб: автомобіль VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип -ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що НОМЕР_3 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15 вересня 2017 року.

Тому, з метою виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та зважаючи на перебування майна боржника в спільній сумісній власності з його дружиною, приватний виконавець наголошує на наявності підстав для задоволення його подання та для визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

За наслідками розгляду вищевказаного подання ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у справі №910/12014/24 відмовлено у його задоволенні.

Приймаючи дану ухвалу, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність спору про право між подружжям щодо майна, відносно якого ним заявлено вимогу про встановлення частки ОСОБА_2 , а приватним виконавцем, в свою чергу, не надано суду належних доказів протилежного.

АТ "Банк КД" з даною ухвалою місцевого господарського суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, без належного дослідження фактичних обставин справи та з неправильним застосуванням правових висновків Верховного Суду.

За твердженнями скаржника, суд першої інстанції фактично обмежився формальним встановленням наявності шлюбного договору як підстави для висновку про існування спору та не врахував, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не припинений, поділ майна між сторонами не здійснювався, будь-які судові спори між подружжям щодо поділу майна відсутні, в свою чергу, окрім шлюбного договору, жодних інших доказів, які б підтверджували існування реального спору між подружжям, суду не надано; дії боржника та його дружини щодо укладення шлюбного договору напередодні розгляду подання мають ознаки використання цивільно-правових інструментів не з метою належного врегулювання майнових відносин, а з метою уникнення виконання зобов`язань перед кредитором; суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність спору про право, що призвело до неправильного вирішення спору.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду та не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"(ч.1 ст.5 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 48 Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 335 ГПК України.

До компетенції судів Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про виконавче провадження" відносять широке коло питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, які можна поділити на дві групи:

1) розгляд заяв (подань) державного виконавця чи сторін виконавчого провадження щодо вирішення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження;

2) розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця під час виконавчого провадження.

Тож залежно від предмета судового розгляду суд у виконавчому провадженні виконує дві основні функції: забезпечувальну і контрольну.

Контрольна функція суду є очевидною та полягає в перевірці судом рішень, дій чи бездіяльності виконавця на предмет дотримання ним вимог закону під час здійснення виконавчого провадження.

Натомість реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання прав учасників виконавчого провадження, які й забезпечуються судом.

Забезпечувальна функція суду у виконавчому провадженні знайшла свій прояв, зокрема, у статті 335 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішує суд за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Отже, як у Законі України "Про виконавче провадження", так і в Господарському процесуальному кодексі України законодавець надав виконавцю право ініціювати питання визначення частки боржника в спільному з іншими особами майні.

У наведених нормах права також визначена форма звернення виконавця до суду - подання, яка пов`язується насамперед з тим, що виконавець апелює до суду з метою забезпечення виконання судового рішення у вже вирішеному судом спорі.

Водночас не виключаються випадки, коли під час розгляду судом подання виконавця щодо визначення частки боржника в спільному майні між співвласниками такого майна або іншими заінтересованими особами виникає спір про право на це майно.

Правовий інструмент, встановлений у ст.335 ГПК України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення.

Найпоширенішою сферою застосування приписів цієї статті на практиці є спільне володіння боржником майном, набутим ним у шлюбі або отриманим у порядку приватизації (зокрема, коли у свідоцтві про право власності не визначені частки членів сім`ї, які набувають житло у власність).

Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю.

А тому в разі виникнення спору про право на майно, частку в якому потрібно визначити для боржника у виконавчому провадженні, чи про розмір часток співвласників, виконавець вправі звернутися до суду з такою вимогою у позовному провадженні.

Наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.

Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.

Як вбачається із доказів та доводів, наданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , між ними існує неврегульованість щодо правового режиму майна, набутого під час шлюбу.

Зокрема, між сторонами виникли розбіжності щодо належності та розподілу наступного майна:

1. квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. транспортного засобу Volkswagen Arteon;

3. грошових коштів та корпоративних прав.

Вказані обставини знайшли своє відображення у шлюбному договорі, укладеному між сторонами, яким сторони підтвердили, що на момент його укладення між ними існує неврегульованість щодо правового режиму майна, яка може бути предметом судового розгляду, а досягнуті домовленості потребують подальшого оформлення після припинення обтяжень.

Вказаний договір не вирішує спір між сторонами остаточно, а навпаки підтверджує його наявність та необхідність подальшого врегулювання.

При цьому, зміст укладеного договору свідчить про те, що врегулювання майнових відносин між сторонами нерозривно пов`язане із забезпеченням прав та інтересів їхніх неповнолітніх дітей.

Як убачається з умов договору, сторони погодили, що після припинення обтяжень квартира за адресою: АДРЕСА_1 буде використовуватися для проживання дітей та забезпечення їх належних житлових умов, а витрати на утримання дітей, ведення господарства та виконання кредитних зобов`язань фактично здійснюються ОСОБА_3 .

Таким чином, правовий режим зазначеного майна не може бути визначений виключно виходячи з формального підходу до рівності часток, оскільки він безпосередньо пов`язаний із виконанням батьківських обов`язків та забезпеченням належних умов проживання дітей.

Сам факт укладення шлюбного договору у наведеній редакції свідчить про наявність між сторонами спору про право, а не про його відсутність.

Між сторонами існує спір не лише щодо належності окремих об`єктів майна, а й щодо: можливості відступу від принципу рівності часток; врахування особистих коштів, витрачених на погашення кредитних зобов`язань; визначення складу майна, що підлягає поділу.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.

Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. (Вказану правову позицію наведено у п.п. 84-90 постанови Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №902/560/20).

З урахуванням наведених вище обставин, хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009, з урахуванням уточнень, здійснених у постанові від 08.06.2022 у справі №2-591/11, та у постанові від 10.09.2025 у справі №367/252/24.

У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.10.2020 року в справі №2-24/494-2009 дійшла висновку про те, що стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість, за наявності спору про право, стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 року в справі №367/252/24 зазначено, що у разі, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку про те, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об`єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов`язаних із виконанням судових рішень. Відмова в задоволенні клопотання виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, не позбавляє виконавця права повторно звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні після усунення (припинення) обставин, які стали підставою для відмови, або з відповідною позовною заявою, яка може бути пред`явлена в інтересах стягувача (а не боржника) у виконавчому провадженні.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність спору про право між подружжям ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) підтверджується наявними у справі доказами та не була спростовано під час розгляду подання приватного виконавця.

Саме наявність спору про право щодо володіння квартирою, загальною площею 192,2, житлова - 53,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2901875680000 та автомобілем VOLKSWAGEN, модель Arteon, тип -ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ - СЕДАН-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір - сірий, рік випуску - 2017, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що НОМЕР_3 , виданого TSC 8047, дата реєстрації 15.09.2017 року є підставою для відмови у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Колегія суддів зазначає, що оскільки приватним виконавцем не надано суду жодних належних доказів відповідно до приписів статті 76 ГПК України на підтвердження відсутності спору щодо спірного майна, відносно якого ним заявлено вимогу про встановлення частки ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні подання.

Доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі факт укладення шлюбного договору не свідчить про наявність спору про право, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції дійшов відповідного висновку не формально, а з урахуванням змісту укладеного між сторонами договору та встановлених ним обставин щодо неврегульованості правового режиму спірного майна, а також наявності розбіжностей сторін щодо його належності та розподілу.

До того ж, колегія суддів зазначає, що з огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, вказаний вище шлюбний договір наразі є чинним і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, оскільки докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а отже даний правочин є правомірним, законним та таким, що породжує взаємні права та обов`язкові до виконання зобов`язання.

В свою чергу, посилання скаржника на можливе укладення шлюбного договору з метою уникнення виконання зобов`язань перед кредитором є припущенням, яке не підтверджене належними та допустимими доказами, а тому не може бути покладене в основу висновку про відсутність спору про право.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неможливість визначення частки боржника у спірному майні в порядку, передбаченому для розгляду подання приватного виконавця, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги АТ "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у справі №910/12014/24 залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року у справі №910/12014/24 залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 01.10.2026 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

М.Л. Доманська