Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №910/12014/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Справа№ 910/12014/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Доманської М.Л.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

представники учасників справи в судове засідання не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року

у справі №910/12014/24 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Банк КД"

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю

"Континенталь Трейд"

про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 104 914 274,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24 відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. в частині визначення частки майна ОСОБА_1 : на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713667932208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0596, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713663032208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0594, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713658732208, у розмірі 1/2; на нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37508477), яка знаходиться за адресою: Полтавська обл., Лохвицький район, село Піски, вулиця Довбенка, будинок 44, у розмірі 1/2.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, АТ "Банк "Кліринговий Дім" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24 та прийняти нове рішення, яким відповідне подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. задовольнити у визначеній частині.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою суду від 02.03.2026 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12014/24.

27.04.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва від 24.04.2026 року №910/12014/24/2457/26 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 04.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Банк "Кліринговий Дім" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 02.06.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому суду відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Д.А. просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24 та задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

13.05.2026 року від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення у справі, в яких він просить залишити апеляційну скаргу банку без задоволення.

Ухвалою суду від 02.06.2026 розгляд справи відкладено на 09.06.2026 на підставі положень ст. 216 ГПК України.

08.06.2026 від позивача надійшла заява про заміну позивача - АТ "Банк "Кліринговий Дім" на АТ "Банк КД" у зв`язку зі зміною найменування.

У судовому засіданні 09.06.2026 року протокольною ухвалою суду замінено позивача - АТ "Банк "Кліринговий Дім" на АТ "Банк КД" у зв`язку зі зміною найменування останнього, а також оголошено перерву у справі до 07.07.2026 року на підставі положень ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 07.07.2026 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Мальченко А.О. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги АТ "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/12014/24, який ухвалою суду від 07.07.2026 року задоволено, а матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 року вказану апеляційну скаргу у справі №910/12014/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Доманська М.Л., Сотніков С.В.

Ухвалою суду від 14.07.2026 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/12014/24 за апеляційною скаргою АТ "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року та призначено її до розгляду на 03.09.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 03.09.2026 року, не відбулось у зв`язку із оголошенням тривалої повітряної тривоги у місті Києві.

Після усунення обставин, що зумовили неможливість розгляду справи, ухвалою суду 03.09.2026 розгляд справи призначено на 24.09.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

15.09.2026 року через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 Воробйової І.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 24.09.2026 року, в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 16.09.2026 року дану заяву задоволено.

Представник скаржника в судове засідання 24.09.2026 року не з`явився, до його початку подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також підтримав позицію, викладену в поданих до суду процесуальних документах.

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Д.А. в судове засідання не з`явився, у поданій суду 02.06.2026 року заяві просив розглянути справу без його участі та задовольнити апеляційну скаргу банку.

Представник ОСОБА_1 Воробйова І.В. в судове засідання в режимі відеоконференції на зв`язок не вийшла, крім того, судом встановлено, що матеріали справи містять пояснення у даній справі, в яких наведено позицію останнього по суті спору.

Інші учасники провадження у справі в судове засідання 24.09.2026 року також не з`явились, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 року у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Окрім наведеного, слід зазначити, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

За викладених обставин, оскільки явка учасників провадження у даній справі обов`язковою не визнавалась, а їхня неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги, що матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснювати розгляд даної апеляційної скарги за відсутності учасників провадження у справі.

24.09.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у вересні 2024 року АТ "Банк "Кліринговий дім" (нова назва - АТ "Банк КД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 20.03.2024 №5/2024-К у розмірі 104 914 274,68 грн, з яких: 99 999 371,35 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 4 914 903,33 грн - заборгованість по процентах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 року у справі №910/12014/24 позовну заяву задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача прострочену заборгованість за основним боргом за кредитом в розмірі 99 999 371,35 грн, заборгованість за простроченими процентами в розмірі 4 914 903,33 грн та судовий збір в розмірі 1 059 800,00 грн.

В подальшому Господарським судом міста Києва на виконання вказаного рішення видано відповідні накази.

28.05.2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Д.А. звернувся до Господарського суду міста Києва з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно зі своєю дружиною, у справі №910/12014/24, в якому просив суд:

- визначити частку майна ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713667932208, у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3220887000:03:002:0596, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713663032208, площею 0,33 га, у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3220887000:03:002:0594, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713658732208, площею 0,33 га, у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_1 на нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин), місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37508477, у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , у розмірі 1/2;

- визначити частку майна ОСОБА_1 на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, а саме одноповерховий дерев`яний будинок котеджного типу разом з надбудовами, який побудований на земельній ділянці 3220887000:03:002:115, у розмірі 1/2.

В обґрунтування вказаного подання приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Д.А. зазначив, що ним здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 року у справі №910/12014/24, проте стягнутих коштів для виконання рішення суду недостатньо. Крім того, виконання вказаного рішення суду унеможливлюється внаслідок ігнорування відповідачами законних вимог приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А., а також через те, що більшість майна ОСОБА_1 набуто ним під час перебування у шлюбі, укладеному 18.08.1990 з громадянкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 року у справі №910/12014/24, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 року, у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, відмовлено.

Постановою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 12.01.2026 року у даній справі ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 року скасовано в частині відмови у задоволенні подання Виконавця про визначення частки майна ОСОБА_1 : на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713667932208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0596, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713663032208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0594, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713658732208, у розмірі 1/2; на нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37508477), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі , а справу №910/12014/24 в цій частині передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

За наслідками розгляду даної справи в скасованій частині ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24 відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. в частині визначення частки майна ОСОБА_1 : на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713667932208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0596, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713663032208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0594, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713658732208, у розмірі 1/2; на нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37508477), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1/2.

Приймаючи дану ухвалу, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність спору про право між подружжям щодо майна, відносно якого ним заявлено вимогу про встановлення частки ОСОБА_1 , а приватним виконавцем, в свою чергу, не надано суду належних доказів протилежного.

АТ "Банк "КД" з даною ухвалою місцевого господарського суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі зазначає, що така ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням правових висновків Верховного Суду та з неповним з`ясуванням фактичних обставин справи.

За твердженнями скаржника, суд першої інстанції не врахував, що інший співвласник майна - ОСОБА_4 - у своїх первинних запереченнях від 15.07.2025 просила відмовити у задоволенні подання частково, а саме щодо: квартири АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_5 ; майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3220887000:03:002:115, а щодо іншого майна заперечень заявлено не було.

Також банк зазначив, що висновок суду першої інстанції про наявність спору щодо зазначення майна не ґрунтується на матеріалах справи; суд першої інстанції безпідставно поклав на приватного виконавця обов`язок доводити, що майно не є предметом розгляду у справі №752/17148/25; суд першої інстанції фактично обмежився формальним посиланням на існування цивільної справи, не з`ясував її предмет, не встановив, чи охоплює він саме майно, щодо якого подано подання виконавця, та не дав належної оцінки поясненням сторін.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду та не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"(ч.1 ст.5 Закону).

Згідно з частиною 6 статті 48 Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 335 ГПК України.

До компетенції судів Господарський процесуальний кодекс України та Закон України "Про виконавче провадження" відносять широке коло питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, які можна поділити на дві групи:

1) розгляд заяв (подань) державного виконавця чи сторін виконавчого провадження щодо вирішення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження;

2) розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця під час виконавчого провадження.

Тож залежно від предмета судового розгляду суд у виконавчому провадженні виконує дві основні функції: забезпечувальну і контрольну.

Контрольна функція суду є очевидною та полягає в перевірці судом рішень, дій чи бездіяльності виконавця на предмет дотримання ним вимог закону під час здійснення виконавчого провадження.

Натомість реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання прав учасників виконавчого провадження, які й забезпечуються судом.

Забезпечувальна функція суду у виконавчому провадженні знайшла свій прояв, зокрема, у статті 335 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішує суд за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Отже, як у Законі України "Про виконавче провадження", так і в Господарському процесуальному кодексі України законодавець надав виконавцю право ініціювати питання визначення частки боржника в спільному з іншими особами майні.

У наведених нормах права також визначена форма звернення виконавця до суду - подання, яка пов`язується насамперед з тим, що виконавець апелює до суду з метою забезпечення виконання судового рішення у вже вирішеному судом спорі.

Водночас не виключаються випадки, коли під час розгляду судом подання виконавця щодо визначення частки боржника в спільному майні між співвласниками такого майна або іншими заінтересованими особами виникає спір про право на це майно.

Правовий інструмент, встановлений у ст.335 ГПК України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення.

Найпоширенішою сферою застосування приписів цієї статті на практиці є спільне володіння боржником майном, набутим ним у шлюбі або отриманим у порядку приватизації (зокрема, коли у свідоцтві про право власності не визначені частки членів сім`ї, які набувають житло у власність).

Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю.

А тому в разі виникнення спору про право на майно, частку в якому потрібно визначити для боржника у виконавчому провадженні, чи про розмір часток співвласників, виконавець вправі звернутися до суду з такою вимогою у позовному провадженні.

Наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.

Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.

Як було зазначено вище, в обґрунтування свого подання Виконавець, зокрема, посилався на те, що ОСОБА_1 , перебуваючи в шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 з 18.08.1990 року, набув право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713667932208; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0596, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713663032208; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0594, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713658732208; на нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37508477), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки стягнутих з вказаного боржника грошових коштів недостатньо для виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 року у справі №910/12014/24, є необхідність у зверненні стягнення на вказане майно, яке є спільною сумісною власністю вказаного боржника та ОСОБА_4 , набуте ними в шлюбі. Однак, частку ОСОБА_1 в зазначеному майні не визначено.

Так, з наявної у матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 19.05.2025 №00051280733 вбачається, що боржник ОСОБА_1 з 18.08.1990 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (інформаційна довідка від 28.05.2025 року №428894683) вбачається, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 набув у власність нерухоме майно, а саме: 28.03.2023 року: земельну ділянку, кадастровий номер 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га; земельну ділянку, кадастровий номер 3220887000:03:002:0596, площею 0,33 га; земельну ділянку, кадастровий номер 3220887000:03:002:0594, площею 0,33 га; 24.09.2012 року - нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Будь-які відомості та документи, з яких можливо встановити правові підстави набуття вказаного нерухомого майна у власність ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні й учасниками судового процесу до суду подані не були.

Разом із цим, відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Приписи СК України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 року в справі №754/9261/19.

Відтак, у силу приписів чинного законодавства, суд першої інстанції вірно зазначив, що факт перебування спірного майна у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 презюмується.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.

Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. (Вказану правову позицію наведено у п.п. 84-90 постанови Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №902/560/20).

З урахуванням наведених вище обставин, хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009, з урахуванням уточнень, здійснених у постанові від 08.06.2022 у справі №2-591/11, та у постанові від 10.09.2025 у справі №367/252/24.

У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.10.2020 року в справі №2-24/494-2009 дійшла висновку про те, що стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість, за наявності спору про право, стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 року в справі №367/252/24 зазначено, що у разі, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку про те, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об`єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов`язаних із виконанням судових рішень. Відмова в задоволенні клопотання виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, не позбавляє виконавця права повторно звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні після усунення (припинення) обставин, які стали підставою для відмови, або з відповідною позовною заявою, яка може бути пред`явлена в інтересах стягувача (а не боржника) у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 статті 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр). Реєстр - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Як вбачається з відомостей з Реєстру, у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває справа №752/17148/25 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 04.08.2025 року в справі №752/17148/25 вбачається, що у даному провадженні розглядаються дві позовні вимоги ОСОБА_4 , а саме про визнання права особистої власності ОСОБА_4 на квартири та про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана цивільна справа на час вирішення судом першої інстанції подання приватного виконавця не розглянута. Протилежного суду не доведено.

Докази того, що спірне нерухоме майно, яке є предметом розгляду подання виконавця, не належить (є відмінним) від майна, щодо якого виник спір у цивільній справі №752/17148/25, у матеріалах справи також відсутні й виконавцем до суду першої інстанції подані не були.

Колегія суддів зазначає, що оскільки виконавцем не надано місцевому господарському суду жодних належних доказів відповідно до приписів статті 76 ГПК України на підтвердження відсутності спору щодо спірного нерухомого майна, відносно якого ним заявлено вимогу про встановлення частки ОСОБА_1 , а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні цього подання.

В свою чергу інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду подання виконавця в частині визначення частки майна ОСОБА_1 : на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0595, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713667932208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0596, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713663032208, у розмірі 1/2; на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0594, площею 0,33 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2713658732208, у розмірі 1/2; на нежитлову будівлю з господарською будівлею (магазин) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 37508477), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1/2, - правомірно залишені господарським судом першої інстанції без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні цього подання.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_4 у первинних запереченнях не заявляла заперечень щодо окремих об`єктів майна, не спростовує встановленої судом першої інстанції обставини наявності спору про право. Як вірно вказав суд, визначення частки боржника у спільному майні в межах розгляду подання виконавця можливе лише за умови відсутності спору щодо правового режиму такого майна, тоді як на час розгляду подання у провадженні суду перебувала нерозглянута цивільна справа №752/17148/25 про поділ майна подружжя, а матеріали цієї справи не давали можливості достовірно встановити, що спірне майно не є предметом зазначеного спору.

За таких обставин доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції наявних у матеріалах справи обставин, однак не спростовують висновку про неможливість визначення частки ОСОБА_1 у спірному майні в порядку статті 335 ГПК України, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає.

Поряд з вищенаведеним, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 11.03.2026, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026, відкрито провадження у справі №910/611/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів.

За змістом положень статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 335 ГПК України визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

Суд, з урахуванням визначеного в статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" змісту виконавчого провадження, зазначає, що виконавче провадження провадиться з метою примусового виконання, зокрема судового рішення щодо стягнення з боржника на користь стягувача присуджених таким рішенням коштів (розділ VІІ Закону України "Про виконавче провадження"), а тому є задоволенням в примусовому порядку тих грошових вимог, суму яких було присуджено до стягнення судовим рішенням.

Між тим примусове виконання судового рішення у виконавчому провадженні в окремих передбачених законом випадках має свої обмеження та заборони, у зв`язку з чим, враховуючи, що щодо боржника у виконавчому провадженні ( ОСОБА_1 ) на час перегляду справи в апеляційному порядку відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, суд вважає за необхідне звернутися до особливих наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство та особливостей захисту прав кредиторів за вимогами до боржника у справі про банкрутство.

Так, наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, зокрема для кредиторів, передбачені спеціальним законом з питань банкрутства, а саме КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20 звертав увагу, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, зокрема і з його кредиторами (аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).

Зазначені відносини полягають у тому, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство весь процесуально-правовий і матеріально-правовий інструментарій законодавства, зокрема, передбачений КУзПБ, спрямований на спростування чи встановлення презумпції банкрутства (неспроможності) боржника, що передбачає такий спосіб захисту прав кредитора на задоволення його вимоги до боржника як звернення кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство із подальшим задоволенням таких вимог, у разі їх визнання судом, у межах провадження у справі про банкрутство та за правилами, передбаченими КУзПБ.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої у постанові від 24.10.2025 у справі №908/2465/22 (908/1526/23).

Особливим наслідком відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є запровадження судом з відкриттям такого провадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (п. 5 ч. 1 ст. 120 КУзПБ).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Ухвала про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій стосовно боржника. Про запровадження мораторію керуючий реструктуризацією повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

За визначенням законодавця протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

1) зупиняється виконання боржником грошових зобов`язань, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;

2) зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника або перебування майна боржника, яке є предметом забезпечення, на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

3) не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення вимог, на які поширюється мораторій;

4) зупиняється перебіг позовної давності щодо вимог до боржника;

5) не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань боржника (ч. 2 ст. 121 КУзПБ).

Судом встановлено, що згідно ст.ст.34-35 Закону України "Про виконавче провадження" приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А. винесено постанову від 26.03.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №77620457 щодо примусовоого виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/12014/24 від 25.03.2025.

У зв`язку з викладеним та враховуючи, що визначення частки майна ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" належить до виконавчих дій, судова колегія дійшла висновку, що надання судом після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника дозволу на вчинення відповідної виконавчої дії у межах відкритого виконавчого провадження з виконання рішення, у межах якого відбувається стягнення з боржника, заборонено.

Крім наведеного Суд зазначає, що провадження у справі про банкрутство за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого є, зокрема, почергове, пропорційне у межах черги і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника.

Унаслідок конкуренції прав кредиторів за умови недостатності майна боржника виникає необхідність у спеціальному правовому регулюванні.

Для належного забезпечення погашення різних категорій вимог у конкурсному процесі визначальним є саме принцип конкурсного імунітету, за якого після порушення справи про неплатоспроможність майнові активи боржника підпадають під захист закону від стягнень основної маси його кредиторів. За цим принципом забороняється задоволення вимог з майна боржника поза межами конкурсного процесу, а вимоги виявлених кредиторів задовольняються на колективній основі за правилами, що визначають пропорційний розподіл майнових активів боржника на користь усієї сукупності кредиторів з урахуванням черговості цих вимог.

Цей принцип закріплює усю конструкцію провадження у справі про банкрутство і спрямований на попередження або усунення будь-яких переваг або преференцій одних кредиторів на шкоду іншим. Колективний характер задоволення вимог сукупності кредиторів реалізується в межах та за правилами провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є індивідуальне визначення та задоволення вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Між тим задоволення вимог кредиторів в обхід встановленої КУзПБ процедури та порядку їх задоволення (індивідуально) суперечить самій процедурі та меті здійснення провадження у справі про банкрутство, відкриття якого передбачає пріоритет колективного задоволення вимог кредиторів боржника (за рахунок його активів у межах відповідної конкурсної процедури з пропорційним у межах черги розподіленням, відповідно до закону, цих активів з метою задоволення вимог кредиторів) над індивідуальним задоволенням вимог окремого кредитора (кредиторів).

Така правова позиція сформульована Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 04.09.2024 року по справі №908/3236/21.

Враховуючи викладене, незаконним та недопустимим є здійснення у виконавчому провадженні, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, визначення частки майна ОСОБА_1 задля індивідуального задоволення у межах такого виконавчого провадження вимог АТ "Банк КД", грошові вимоги якого було також заявлено у справі про неплатоспроможність боржника, оскільки таке стягнення суперечить процедурі та меті здійснення провадження у справі про банкрутство.

Судова колегія зазначає, що хоча відповідне подання приватного виконавця заявлено та оскаржувану наразі ухвалу у даній справі прийнято до відкриття справи про неплатоспроможність боржника, скасування такої ухвали апеляційним судом та задоволення вимог приватного виконавця буде свідчити про індивідуальне задоволення вимог позивача, як одного із заявлених кредиторів боржника у справі про неплатоспроможність, а тому суперечитиме встановленим КУзПБ обмеженням на виконання наказу у межах виконавчого провадження під час здійснення провадження у справі про неплатоспроможність.

Подібні висновки щодо заборони індивідуального задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні за наявності відкрито провадження у справі про банкрутство боржника викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2025 року у справі №920/632/24(920/348/22).

Вищенаведене додатково свідчить про відсутність в даному конкретному випадку підстав для задоволення апеляційної скарги банку, скасування оскаржуваної ухвали та задоволення подання приватного виконавця.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги АТ "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк КД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24 залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року у справі №910/12014/24 залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 01.10.2026 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

М.Л. Доманська