Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/11487/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа№ 910/11487/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Сибіги О.М.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 16.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 (повний текст складено 07.07.2026)

у справі № 910/11487/24 (суддя - Удалова О.Г.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ"

до Національного банку України

про стягнення 617 095, 88 грн,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 визнано неправомірними рішення головного державного виконавця, оформлені повідомленнями від 05.06.2026 про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання - наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24. Скасовано повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.06.2026 про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання щодо наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ" про примусове виконання наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 09.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 та прийняти нове судове рішення за яким, відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ" у задоволенні скарги.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, віднісши виконання рішення майнового характеру про стягнення коштів з державного органу до підвідомчості Відділу примусового виконання рішень ДВС, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» такі рішення виконуються органами Казначейства. На думку НБУ, суд безпідставно відхилив висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16, посилаючись на внесені зміни до п. 4 Інструкції, оскільки ці зміни стосувалися лише назв органів та розміру зобов`язань і не вплинули на суть правової позиції.

Апелянт вказує, що НБУ за своїм статусом є особливим центральним органом державного управління, а тому на виконавчі документи, за якими він є боржником, поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку № 845.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24. Витребувано матеріали оскарження щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 у судовому засіданні 19.08.2026.

Також, не погоджуючись з вказаною ухвалою, 14.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24, в якій просить ухвалу Київського господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 - скасувати, у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Артінжиніринг" на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання - відмовити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що Національний банк України за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами Казначейства.

Скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16, де зазначено, що на виконавчі документи, за якими боржником є НБУ, поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядок № 845.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що суд першої інстанції не зазначив мотивів, з яких не застосував ці висновки Верховного Суду, чим порушив вимоги ст. 236 ГПК України. Крім того, Відділ зазначає, що апеляційна скарга подається в межах встановленого строку, оскільки повний текст ухвали складено 07.07.2026.

Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 14.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24. Об`єднано апеляційні скарги Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 в одне апеляційне провадження. Призначено до розгляду апеляційні скарги Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 у судовому засіданні 19.08.2026.

22.07.2026 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтовано тим, що апелянти підміняють предмет розгляду питанням про загальний правовий статус НБУ, тоді як предметом спору є правомірність конкретних рішень державного виконавця про повернення наказів без прийняття до виконання.

Позивач вказує, що до звернення до Відділу ДВС воно вже пред`являло накази до органу Казначейства, який повернув їх без виконання, офіційно повідомивши, що НБУ не є розпорядником бюджетних коштів, не обслуговується в органах Казначейства і не має в них відкритих рахунків.

Стягувач звертає увагу, що рішення суду містить спеціальний припис, передбачений ч. 10 ст. 238 ГПК України, який покладає на орган примусового виконання обов`язок розрахувати остаточну суму пені та 3% річних.

На думку Товариства, саме орган ДВС, а не Казначейство, спроможний реалізувати цей припис, оскільки Казначейство не є органом примусового виконання в розумінні Закону України «Про виконавче провадження». Стягувач також зазначає, що постанова Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16 була прийнята до введення в дію ч. 10 ст. 238 ГПК України, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Судове засідання призначене до розгляду 19.08.2026 не відбулось, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. у відпустці.

У зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. яка входила до складу суду, у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2026, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 прийнято справу №910/11487/24 до провадження за апеляційними скаргами Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Тищенко О.В. Відмовлено у задоволенні клопотання Національного банку України про зупинення дії ухвали Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24. Призначено до розгляду у судовому засіданні справу №910/11487/24 за апеляційними скаргами Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 на 16.09.2026.

13.09.2026 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ" надійшли додаткові пояснення, які обґрунтовано тим, що в яких більш детально обґрунтовує свою позицію щодо необхідності виконання наказів саме органом ДВС. Стягувач зазначає, що ч. 10 ст. 238 ГПК України, яка введена в дію з 01.01.2019, тобто після ухвалення постанови Верховного Суду у справі № 910/13057/16, передбачає спеціальний механізм нарахування відсотків і пені до моменту виконання рішення, а остаточну суму розраховує орган примусового виконання.

Цьому припису кореспондують частини 11 та 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», які прямо покладають на виконавця обов`язок розрахувати остаточну суму відсотків (пені) у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Товариство наголошує, що Казначейство не відкриває виконавче провадження і не є виконавцем у розумінні цього Закону, а тому не може виконати спеціальний припис наказу. Крім того, стягувач зазначає, що НБУ виконав рішення лише частково, сплативши 28.05.2026 суму 863 599,34 грн, однак залишилися несплаченими судовий збір, а також не проведено остаточний розрахунок 3% річних та пені.

На думку Товариства, це свідчить про те, що «момент виконання цього рішення» не настав, а тому нарахування триває. Стягувач також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, яка підтвердила існування спеціального механізму, передбаченого ч. 10 ст. 238 ГПК України.

У судове засідання, що відбулось 16.09.2026, з`явились усі представники сторін, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача 599 999,99 грн боргу, 80 635,01 грн втрат від інфляції, 165 623,49 грн пені, 17 340,85 грн 3% річних та 10 366,79 грн судового збору. Крім того, вказаним рішення ухвалено на підставі п. 10 ст. 238 ГПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати, починаючи з 07.08.2025 і до моменту виконання цього рішення 3% річних за формулою (СОБ*3КДП)/КДР/100)=сума річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3% річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також нараховувати пеню за формулою (СОБ) x (ОСНБУ*2) x КДП : 100, де СОБ - сума основного боргу, (ОСНБУ*2) - подвійна облікова ставка НБУ, КДП - кількість днів прострочення, та стягнути отриману суму процентів та пені з відповідача на користь позивача.

Рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026.

10.04.2026 на виконання вищевказаного рішення суду видано накази про примусове виконання рішення суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.05.2026 Національному банку України відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою у справі № 910/11487/24.

Як зазначає позивач, після набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 законної сили ТОВ "АРТІНЖИНІРИНГ" неодноразово зверталось до відповідача (Національного банку України) з вимогами про добровільне та повне виконання судових рішень у справі.

Позивач звернувся до Державної казначейської служби України з заявою про примусове виконання рішення суду у даній справі.

Державна казначейська служба України за результатами розгляду поданих документів повернула накази без виконання та повідомила, що Національний банк України не є розпорядником бюджетних коштів, не обслуговується в органах Казначейства, не має відкритих рахунків в органах Казначейства.

Крім того, Державна казначейська служба України зазначила, що Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів відповідно до Закону України "Про Національний банк України".

Таким чином, за доводами позивача, орган Казначейства фактично підтвердив неможливість виконання наказів суду через механізм казначейського обслуговування бюджетних коштів, передбачений частиною другою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження".

Після отримання відповіді Державної казначейської служби України позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявами про примусове виконання наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24.

05.06.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено повідомлення про повернення без прийняття до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.04.2026, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі № 910/11487/24.

05.06.2026 винесено повідомлення про повернення без прийняття до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.04.2026, виданого на виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі № 910/11487/24.

Вказані повідомлення мотивовані особливим правовим статусом Національного банку України.

Позивач вказує, що в оскаржуваних повідомленнях державним виконавцем наведено посилання на наказ Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/20057/16, що не відповідає виконавчим документам, поданим ТОВ "АРТІНЖИНІРИНГ", оскільки предметом звернення були накази Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24. Вищевикладене, за доводами позивача, свідчить про формальний характер розгляду заяв стягувача та неналежну перевірку державним виконавцем поданих виконавчих документів.

У результаті таких дій, як вказує позивач, право ТОВ "АРТІНЖИНІРИНГ" на реальне виконання остаточного судового рішення стало ілюзорним, що суперечить статті 129-1 Конституції України, статтям 18 та 326 Господарського процесуального кодексу України, а також практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд включає право на реальне та своєчасне виконання остаточного судового рішення, у зв`язку чим позивач звернувся до суду зі скаргою та просить суд:

- визнати неправомірними рішення головного державного виконавця, оформлені повідомленнями від 05.06.2026 про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання - наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24;

- скасувати повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.06.2026 про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання щодо наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяви ТОВ "АРТІНЖИНІРИНГ" про примусове виконання наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24 з урахуванням висновків суду.

Заперечуючи проти задоволення скарги, відповідач вказав, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі № 910/11487/24 в частині стягнення основної суми боргу, інфляційних втрат, пені та трьох відсотків річних, визначених судом у резолютивній частині рішення, виконано добровільно, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.05.2026 № 1539007089 на суму 863 599,34 грн, у призначенні платежу якої вказано "сплата за ріш. Госп.суду м.Києва від 29.09.2025 у спр. №910/11487/24 (борг - 599 999,99 80 635,01 - втрат від інфляції;165 623,49 - пеня;17 640,85-3%річних)".

Щодо нарахування та сплати трьох відсотків річних та пені після ухвалення рішення суду до моменту його фактичного виконання відповідач вказує, що рішенням суду має здійснюватись органом (особою), який здійснюватиме примусове виконання рішення суду, у порядку, встановленому законодавством України. При цьому, за доводами відповідача, таким органом є органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, оскільки Національний банк України є державним органом, за доводами останнього, судові рішення про стягнення коштів з Національного банку України мають виконуватися Державною казначейською службою України відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку № 845.

Відповідач у суді першої інстанції зазначав, що відсутні підстави для задоволення скарги на рішення державного виконавця про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання у справі № 910/11487/24. Також відповідач посилається на те, що аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16.

Заперечення органу виконання обґрунтовані тим, що:

- Законом України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

- відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Національного банку України - орган державної влади;

- частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, покладається на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів;

- пунктом 9 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено повернення виконавчого документу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

- порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, якою затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845).

- при цьому згідно з Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Враховуючи, що Національний банк України є органом державної влади, накази Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/26 не підлягають виконанню органами державної виконавчої служби, оскільки рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Орган виконання просив відмовити у задоволенні скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Також орган виконання посилається на те, що аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16.

Розглянувши апеляційні скарги Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Положення частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України унормовують, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", заява № 48553/99, пункт 77, та від 05 липня 2005 року у справі "Агротехсервіс проти України", заява № 62608/00, пункт 42).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

При цьому відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження") виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про виконавче провадження").

Згідно з п. 2 ч. 2 вказаної норми приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Поряд з цим, як встановлено в Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 3 вказаної Інструкції органами державної виконавчої служби є, зокрема,: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Відповідно до п. 4 вказаної Інструкції Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, які містять відомості, що становлять державну таємницю, а також рішення, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Офіс Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Офіс Генерального прокурора, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, обласні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада правосуддя, Національний банк України Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи.

При цьому вказаний пункт Інструкції викладений зі змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 2165/5 від 16.07.2019, № 4224/5 від 27.12.2019 - зміни виключено на підставі Наказу Міністерства юстиції № 1532/5 від 23.05.2024.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що саме на Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладено обов`язок виконання рішень, за якими боржником є Національний банк України.

В свою чергу, доводи скаржників стосовно того, що Національний банк України за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами Казначейства, колегією суддів відхиляється, оскільки Національний банк України не є розпорядником бюджетних коштів, не обслуговується в органах Казначейства, не має відкритих рахунків в органах Казначейства.

Також посиланнями на постанову Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16 вірно відхилені судом першої інстанції, оскільки, як вже зазначалось, зміни до п. 4 Інструкції внесені після дати вказаної постанови.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання неправомірними рішення головного державного виконавця, оформлені повідомленнями від 05.06.2026 про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання - наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24, скасування повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.06.2026 про повернення виконавчих документів без прийняття до виконання щодо наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24 та зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторно розглянути заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІНЖИНІРИНГ" про примусове виконання наказів Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 у справі № 910/11487/24.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2026 у справі № 910/11487/24 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 30.09.2026

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.М. Сибіга

О.В. Тищенко