Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №910/9573/25 (910/2870/26) — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2026 р. Справа№ 910/9573/25 (910/2870/26)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

Запорожець Д.Ю. від ДП «Адміністрація морських портів України» (в режимі відеоконференції);

Боженко І.Ф. від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (в залі суду);

Кравчук О.А. від АТ «Втормет» (в залі суду).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) (суддя Мандичев Д.В., повний текст рішення складено та підписано - 12.06.2026)

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»

2) Акціонерного товариства «Втормет»

3) Акціонерного товариства «Укрвторчормет»

про визнання недійсним договору

в межах справи № 910/9573/25

за заявою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

16.03.2026 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - позивач, ДП «АМПУ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (далі - відповідач-1, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»), Акціонерного товариства «Втормет» (далі - відповідач-2, АТ «Втормет»), Акціонерного товариства «Укрвторчормет» (далі - відповідач-3, АТ «Укрвторчормет») про визнання недійсним договору, у якому просить суд визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, укладений між АТ «Укрвторчормет» (ЄДРПОУ 00191483), АТ «Втормет» (ЄДРПОУ 00190644) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (ЄДРПОУ 32655926), та здійснити розподіл судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/9573/25 за заявою ДП «АМПУ» в особі МФ ДП «АМПУ» (адміністрації Миколаївського МП) до ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Господарським судом міста Києва постановлено ухвалу від 19.09.2025 року у справі № 910/9573/25 про банкрутство ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», якою: відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»; визнано грошові вимоги ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» (адміністрації Миколаївського морського порту) до ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» у розмірі 11 196 077,94 грн (10 578 355,94 грн - основна заборгованість, 617 722,00 грн - штрафні санкції); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».

Після розміщення на сайті Верховного Суду оголошення про банкрутство ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» до Господарського суду міста Києва звернулися зі своїми грошовими вимогами й інші кредитори, серед яких - АТ «Втормет» із заявою від 17.10.2025 року.

АТ «Втормет» (вимоги господарським судом ще не визнані) звернувся з найбільшими кредиторськими вимогами до боржника у сумі 100 105 504,03 грн.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна) після розгляду документів, наданих АТ «Втормет» та боржником (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»), надав до суду додаткові пояснення № 02-15/247 від 16.12.2025 року по справі № 910/9573/25 щодо заявлених АТ «Втормет» грошових вимог до боржника, в яких повторно зазначив, що заявлені АТ «Втормет» вимоги мають бути відхилені. При цьому, серед інших заперечень, розпорядник майна зазначив про безпідставність вимог за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року в розмірі 12 832 849,54 грн.

Так, 02.12.2016 року між ПАТ «Укрвторчормет» (покупець) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавець) укладено договір № 02/12/16, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця брухт та відходи чорних металів згідно ДМСТУ 4121-2002, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

03.01.2020 року покупець (ПАТ «Укрвторчормет») відступив свої вимоги до продавця (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»), які виникли при виконанні договору № 02/12/16 від 02.12.2016 року, новому кредитору - АТ «Втормет» шляхом укладання тристороннього Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року.

Позивач вважає, що тристоронній Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року є фраудаторним правочином та порушує права та законні інтереси позивача з наступних підстав:

- боржник визнав неіснуючу заборгованість за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року на суму 12 832 849,54 грн, й надалі сторона за договором - АТ «Укрвторчормет» відступив цю неіснуючу заборгованість новому кредитору - АТ «Втормет», оскільки у реєстрі надходжень коштів на рахунки АТ «Укрвторчормет» та реєстрі перерахувань коштів з рахунку АТ «Укрвторчормет» міститься інформація в розрізі лише одного контрагента - ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»; у реєстрі перерахувань коштів з рахунку АТ «Укрвторчормет» (далі - Реєстр-1), міститься інформація про кошти, які АТ «Укрвторчормет» перерахувало на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» в період з 27.12.2016 року по 30.05.2019 року; за перерахуваннями, які АТ «Укрвторчормет» здійснило на виконання договору № 02/12/16 від 02.12.2016 року (п.п. 12 - 21, 65 Реєстру-1) у період з 27.12.2016 року по 30.05.2019 року на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», загальна сума перерахованих коштів з призначенням платежу - «попередня оплата за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.16 р.» становить 4 605 000,00 грн; у реєстрі надходжень коштів на рахунки АТ «Укрвторчормет» (далі - Реєстр-2) міститься інформація про кошти, які надійшли на рахунки АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» в період з 26.12.2016 року по 26.04.2019 року; загальна сума, яку ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перерахувало на рахунок АТ «Укрвторчормет» з призначенням платежу «Повернення передплати за брухт по договору № 02/12/16 від 02.12.16 р. Без ПДВ» становить 6 635 104,29 грн; отже, згідно з даними Реєстру-1 та Реєстру-2, на які посилається Новий кредитор - АТ «Втормет» як на доказ наявності заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, ситуація є протилежною; за цим договором у ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» не тільки не було заборгованості у сумі 12 832 849,54 грн, а навпаки була переплата у сумі 2 030 104,29 грн з огляду на наступний розрахунок: 6 635 104,29 - 4 605 000,00 грн = 2 030 104,29, тому позивач вважає, що новому кредитору - АТ «Втормет» за оспорюваним правочином була відступлена неіснуюча заборгованість за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, відтак, Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року не може створювати юридичних наслідків для сторін договору та для третіх осіб, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним;

- боржник (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») уклав тристоронній Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року (оспорюваний правочин) на вкрай невигідних для себе умовах (пункт 2.2. Договору), внаслідок чого, збільшив свою заборгованість на 25 210 437,51 грн, з яких: 23 250 000,00 грн - одноразовий штраф; 1 960 437,51 грн - пеня. Отже, не зважаючи на відступлення первісним кредитором (АТ «Укрвторчормет») новому кредитору (АТ «Втормет») неіснуючого боргу в сумі 12 932 849,54 грн, Боржник (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») за договором погодився на встановлення 29-денного строку для сплати Новому кредитору зазначеної вище суми та на величезні штрафні санкції за несплату боргу, які в два рази (в 1,95 разів) перевищують суму заборгованості, що зазначена у пункті 2.1. Договору від 03.01.2020 року, тобто, Договір від 03.01.2020 року укладено з метою завдати шкоди Боржнику шляхом зловживання правом у формі господарського договору;

- оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, оскільки за вісім місяців до укладання Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року Боржник припинив перерахування коштів за Договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, а після укладання Договору від 03.01.2020 року (з моменту його укладання та до цього часу) так і не здійснив жодного перерахування коштів за вказаним вище договором, що свідчить про те, що оспорюваний правочин з самого початку не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; крім того, обґрунтовуючи у справі № 910/9573/25 свої вимоги до Боржника за договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, АТ «Втормет» не надав суду доказів виконання свого обов`язку, визначеного п. 3.2.1. Договору, а саме сплати первісному кредитору коштів у сумі 12 932 849,54 грн;

- сторони оспорюваного правочину (Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року) є пов`язаними особами, оскільки згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціаром АТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет» є ОСОБА_1 , громадянство: Україна; про пов`язаність цих двох юридичних осіб свідчить також та обставина, що обидві зазначені юридичні мають одне й те саме місцезнаходження (юридичну адресу): Україна, 04071, місто Київ, вул. Електриків, будинок 6; вказане свідчить, що зазначені пов`язані особи переслідували свої внутрішньо-корпоративні інтереси без намірів здійснення реального руху коштів за оспорюваним правочином; позивач вважає, що справжньою метою оспорюваного правочину є спроба легалізувати штучно створену всередині групи компаній вимогу до боржника та кратно (в рази) її збільшити шляхом створення несправедливих умов договору: дуже малих (стислих) строків оплати - 29 календарних днів та величезних штрафних санкцій за невиконання фінансових зобов`язань;

- в порушення вимог закону сторони при відступленні вимог створили нові умови та нові зобов`язання для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»), оскільки Договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року не передбачено інших умов, за яких можна було б змінювати обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов`язанні; при цьому ст. 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не передбачає можливості змінювати (збільшувати або зменшувати або додавати нові) зобов`язання боржника при укладанні договору; в даному випадку сторони встановили в оспорюваному правочині (договорі про відступлення права вимоги) інші умови (нові зобов`язання для боржника), а саме: встановлення стислих строків розрахунку, яких не було у первісному договорі, та встановлення величезних штрафних санкцій;

- сторони оспорюваного правочину не складали акт приймання-передачі відступленої вимоги у сумі 12 832 849,54 грн на підтвердження фактичних (реальних) дій щодо передачі новому кредитору вимоги до боржника, що свідчить про відсутність реальних дій, що спрямовані на передання первісним кредитором новому кредитору вимоги до боржника за договором;

- оспорюваний правочин укладено з порушенням вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та містить дискримінаційні ознаки через несправедливі умови договору, згідно з якими за однакових обставин сторони мають різні обов`язки та різну відповідальність, зокрема, за невиконання Боржником протягом 30 календарних днів зобов`язання, визначеного пунктом 2.1. Договору, яким передбачено обов`язок Боржника сплатити Новому кредитору кошти у сумі 12 832 849,54 грн у строк до 03.01.2020 року (протягом 29 днів з моменту укладання договору ), Боржник зобов`язаний сплатити величезний штраф у розмірі 23 250 000,00 грн та пеню, які вдвічі перевищують «наявний» борг, натомість обов`язок іншої сторони договору - Нового кредитора (АТ «Втормет») зі сплати коштів на користь первісного кредитора за аналогічні зобов`язання перед первісним кредитором виписані без конкретики та без відповідальності за невиконання: «Сплатити суму зазначену в п. 2.1. цього Договору»; крім того, як зазначено вище, в Договорі відсутня відповідальність Нового кредитора (АТ «Втормет») за невиконання ним свого обов`язку щодо сплати суми, зазначеної в п.2.1. цього Договору; вказане свідчить про пряму дискримінацію, за якої з однією особою поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою в аналогічній ситуації.

Позивач зазначає, що порушення його інтересів полягають у тому, що кредиторські вимоги, що мають лише зовнішню легітимну форму, а натомість за своїм змістом мають фраудаторний характер, суттєво зменшують, а цілком вірогідно, що й взагалі унеможливлюють отримання іншим кредитором/кредиторами грошове задоволення своїх заявлених вимог до боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») за рахунок активів останнього (ліквідаційної маси боржника, тощо).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24.04.2026 року.

02.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву.

06.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача -3 на позовну заяву.

06.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-1 на позовну заяву.

07.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача-2.

10.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача-2 на відповідь на відзив.

10.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача-3 на відповідь на відзив.

13.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідачів-1, 3.

22.04.2026 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача-3 про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) та призначено справу до розгляду по суті на 27.05.2026 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) (суддя Мандичев Д.В., повне рішення складено 12.06.2026 року) у задоволенні позову відмовлено повністю; судові витрати покладено на позивача.

Судове рішення ухвалено з посиланням на приписи ст. 11, ч.ч. 3, 6 ст. 13, ст.ст. 16, 202, 203, 215, 234, 512, 514, 627, 655, 656 ЦК України, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року за № 22 (у редакції, що діяла на момент перерахування грошових коштів за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16).

Рішення суду мотивоване тим, що доводи позивача про відсутність у ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» заборгованості за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 у розмірі 12 832 849,54 грн, що є предметом відступлення права вимоги, є недоведеними.

Судом виходив з того, що листом від 02.12.2025 року АТ «Державний ощадний банк України» надало реєстр надходжень коштів на рахунки АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за період 25.12.2016-04.01.2020, зокрема, щодо перерахування з рахунку АТ «Укрвторчормет» на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» попередньої оплати за металобрухт за договором № 02/16/16 від 02.12.2016 року, зарахування на рахунок АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» коштів в якості повернення попередньої оплати за металобрухт за договором № 02/16/16 від 02.12.2016 року.

Листом від 27.12.2016 року № 347 АТ «Укрвторчормет» повідомило ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про зміну призначення платежу в платіжних дорученнях, оскільки при формуванні платіжних доручень для перерахування попередньої оплати за металобрухт за договором № 21/12/16 від 02.12.2026 року в частині з них було допущено помилки при визначенні призначення платежу (помилково зазначено «повернення передплати за металопрокат згідно договору № 06/02 від 06.02.2013 р, в т.ч. ПДВ 82500,00 грн.» замість правильного призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ». Відтак, ПАТ «Укрвторчормет» просило вважати вірним призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ» у відповідних платіжних дорученнях.

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» листом № 246 від 28.12.2016 року підтвердило зміни ПАТ «Укрвторчормет» призначення в платіжних дорученнях та зарахування коштів, та отримання від ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року в якості попередньої оплати за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.2016 року грошових коштів в загальній сумі 21 935 552,84 грн.

Сторонами за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 підписано в подальшому акт звірки взаєморозрахунків за період 02.12.2016 року - 03.01.2020 року, за яким ПАТ «Укрвторчормет» внесено передплату в сумі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуто 10 707 703,30 грн, відтак залишок неповернутої попередньої оплати становить 12 832 849,54 грн.

За наслідками вчинення спірного Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року змінено особу кредитора, на користь якої підлягає поверненню боржником заборгованість.

Суд виходив з того, що за договором купівлі-продажу права вимоги не відбувається задоволення вимоги продавця - первісного кредитора ані боржником, ані новим кредитором. Новий кредитор не задовольняє вимогу первісного кредитора до боржника замість останнього, а сплачує первісному кредитору договірну покупну ціну права вимоги, яку первісний кредитор відступає або зобов`язується відступити в майбутньому новому кредитору. Така договірна ціна, як зазначено вище, може відрізнятися від вартості майна або суми грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору.

Суд вважав, що укладення договору купівлі-продажу права вимоги боржника чи його виконання шляхом відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору не може призвести до погіршення становища ані боржника, ані інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника.

Щодо доводів позивача про укладення спірного договору на вкрай невигідних умовах для боржника, суд виходив з наступного.

За умовами п. 7.2 Договору від 02.12.2016 року № 02/12/16 в разі невиконання ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавцем) зобов`язань по поставці оплаченої ПАТ «Укрвторчормет» (покупцем) партії товару продавець зобов`язаний на 181-й (сто вісімдесят перший) календарний день з дати отримання попередньої оплати повернути суму попередньої оплати на рахунок покупця.

Беручи до уваги, що попередня оплата за металобрухт здійснювалась ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року, строк виконання зобов`язання з її повернення розпочався 28.06.2017 року.

У той же час, умовами договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року строк повернення попередньої оплати встановлений до 01.02.2020 року.

Установлення в договорі сторонами штрафних санкцій за порушення виконання договірних зобов`язань відноситься до прав сторін.

Як слідує з умов Договору відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, сторонами погоджено в п. 2.2 договору, що у випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору, Боржник зобов`язується сплатити Новому кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Боржник окрім пені сплачує на користь Нового кредитора одноразовий штраф у розмірі 23 250 000,00 грн.

Поряд із цим, згідно з п. 7.2 договору від 02.12.2016 року № 02/12/16 у разі невиконання продавцем зобов`язань по поставці оплаченої покупцем партії товару продавець зобов`язаний на 181-й (сто вісімдесят перший) календарний день з дати отримання попередньої оплати повернути суму попередньої оплати на рахунок покупця. У разі порушення цього терміну продавець сплачує покупцю пеню за кожен день прострочення у розмірі 1 відсотка від суми неповерненої в зазначений термін попередньої оплати.

Суд прийняв до уваги доводи відповідачів про те, що з урахуванням початку прострочення виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16, тобто з 28.06.2017, боржнику могло бути висунуто вимогу про сплату пені принаймні в розмірі 23 227 458,50 грн (12 832 849,54 грн х 1% х 181 дн.). Разом із цим, у зв`язку з укладенням Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року боржник фактично не мав сплачувати пеню за минулий період майже в три роки.

Щодо обставин проведення розрахунків з оплати за відступлене право вимоги за Договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, суд виходив з того, що відповідно до листа № 101 від 11.11.2025 року АТ «Укрвторчормет» розрахунки між ним та АТ «Втормет» за цим договором завершені проведенням заліку взаємних зустрічних вимог на суму 12 832 849,54 грн, про що укладена Угода про залік взаємних зустрічних вимог від 01.07.2022 року № 01/07, за якою частково на суму 12 832 849,54 грн погашено заборгованість АТ «Укрвторчормет» перед АТ «Втормет» за Договором про заміну сторони (переведення боргу) за договором про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новація) № 1 від 21.07.2017 року, укладеним 20.01.2022 року між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (як Банком), АТ «Укрвторчормет» (як первісним позичальником) та АТ «Втормет» (як новим позичальником) з врахуванням Договору № 21/01 про відшкодування розміру переведеного боргу, укладеного 21.01.2022 року між АТ «Укрвторчормет» (як первісним позичальником) та АТ «Втормет» (як новим позичальником), а також погашено в повному обсязі на суму 12 832 849,54 грн заборгованість АТ «Втормет» перед АТ «Укрвторчормет» за договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, укладеним між АТ «Укрвторчормет» (як первісним кредитором), АТ «Втормет» (як новим кредитором) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».

Крім зазначеного, суд першої інстанції зазначив, що сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу ст. 234 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ДП «АМПУ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року по справі № 910/9573/25 (910/2870/26) та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, та здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню з огляду на те, що судом не повністю встановлено обставини, які мають значення для справи та неправильно визначено правовідносини відповідно до встановлених судом обставин.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення висновків Верховного Суду застосував до фраудаторного правочину норму закону щодо фіктивних правочинів, обґрунтувавши свій висновок про недоведеність позивачем обставин фраудаторності договору ст. 234 ЦК України, яка дає визначення фіктивності правочину.

Фраудаторні правочини мають іншу правову природу (вони мають набагато більше можливих ознак/критеріїв) порівняно із фіктивними правочинами, а тому до них не можуть застосовуватися критерії фіктивності правочинів, визначені ст. 234 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2022 року у справі № 904/5693/20 (904/4523/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. Верховним Судом зазначено, що фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» ).

Отже, розглядаючи правочин на предмет його фраудаторності, суд не мав спиратися на ст. 234 ЦК України, а тому апелянт вважає, що суд першої інстанції застосував норму права, яка врегульовує інші правовідносини.

Апелянт зазначає, що не обирав способом захисту своїх прав визнання договору недійсним з підстав його фіктивності згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України.

У своєму позові позивач (ДП «АМПУ») спирався як на підставу визнання фраудаторного правочину (договору) недійсним на наступні нормативні акти: п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 13 ЦК України, інші нормативні акти, крім ч. 1 ст. 234 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права (ст. 234 ЦК України), а також порушив встановлені законом принципи диспозитивності оскільки розглянув позов поза межами вимог заявника, а саме: досліджував договір не на предмет його фраудаторності (як просив заявник), а на предмет його фіктивності.

При цьому, суд застосовував інші правові норми та інші правові підстави ніж ті, на які спирався позивач, та за власною ініціативою досліджував правочин на наявність інших обставин/ознак (ознак фіктивності) ніж тих, про які у своєму позові зазначав позивач (ознак фраудаторності).

Крім того, Апелянт вказує, що судом першої інстанції не здійснено повного встановлення всіх обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, суд не досліджував таких обставин:

- що відповідач (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») уклав тристоронній Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року (оспорюваний правочин) на вкрай невигідних для себе умовах (п. 2.2 Договору), внаслідок чого, збільшив свою заборгованість на 25 210 437,51 грн;

- що відповідач-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») за власною ініціативою визнав/збільшив свою заборгованість перед відповідачем-3 (АТ «Укрвторчормет») на суму 4 950 000,00 грн;

- що сторони оспорюваного правочину (договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року) є пов`язаними особами: ПАТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет»;

- що в порушення вимог закону сторони при відступленні вимог створили нові умови та нові зобов`язання для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»);

- що спірний договір містить дискримінаційні умови договору та укладений в порушення вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»;

- щодо безпідставного збільшення заборгованості відповідача-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») на суму 316 783,45 грн.

Щодо збільшення відповідачем-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») за власною ініціативою своєї заборгованості перед відповідачем-3 (АТ «Укрвторчормет») на суму 4 950 000,00 грн апелянт зазначив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі - АТ «Укрвторчормет» та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» здійснювали зміну призначення платежів, при цьому, після зміни призначення платежів (так званого уточнення) характер платежів змінювався з дебетового та кредитовий.

При цьому, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за власною ініціативою змінив призначення платежів, тобто, фактично збільшив свою заборгованість на суму 4 950 000,00 грн.

Так, в першій частині листа АТ «Укрвторчормет» від 27.12.2016 року № 347 згадується про 46 платіжних доручень на загальну суму 21 935 552,84 грн, що проводилися 27.12.2016 року, а у другій частині листа (у прохальній частині листа) міститься прохання про зміну призначення платежу лише у 36 платіжних дорученнях, загальна сума яких становить 16 985 552,84 грн.

У відповідь на зазначений вище лист АТ «Укрвторчормет» ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» надало відповідь листом від 28.12.2016 року № 246, яким підтвердило зміну призначення в 46 платіжних дорученнях на загальну суму 21 935 552,84 грн, тобто, за власною ініціативою ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтвердив зміну призначення платежу додатково в 10 платіжних дорученнях, в яких АТ «Укрвторчормет» не просив змінювати призначення платежу.

Вказане свідчить про дії ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», направлені на самостійне збільшення своєї заборгованості на суму 4 950 000,00 грн перед кредитором - АТ «Укрвторчормет».

Апелянт зазначає про недопустимість створення штучної заборгованості та про відсутність реальності господарських операцій за оскаржуваним правочином.

Апелянт вказує, що сторони оспорюваного правочину в порушення вимог закону створили нові умови та нові зобов`язання для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») всупереч вимог ст. 514 ЦК України (встановлення стислих строків розрахунку, яких не було у первісному договорі та встановлення величезних штрафних санкцій).

Апелянт вважає, що оспорюваний правочин укладено з грубим порушенням Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 року № 5207-VI, оскільки містить дискримінаційні ознаки через несправедливі умови договору, згідно з якими за однакових обставин сторони мають різні обов`язки та різну відповідальність.

За невиконання Боржником протягом 30 календарних днів зобов`язання, визначеного п. 2.1. Договору, яким передбачено обов`язок Боржника сплатити Новому кредитору кошти у сумі 12 832 849,54 грн у строк до 03.01.2020 року (протягом 29 днів з моменту укладання договору), Боржник зобов`язаний сплатити величезний штраф у розмірі 23 250 000,00 грн та пеню, які вдвічі перевищують «наявний» борг.

Натомість обов`язок іншої сторони договору - Нового кредитора (АТ «Втормет») зі сплати коштів на користь первісного кредитора за аналогічні зобов`язання перед первісним кредитором виписані без конкретики та без відповідальності за невиконання: «Сплатити суму зазначену в п.2.1. цього Договору».

Крім того, як зазначено вище, в Договорі відсутня відповідальність Нового кредитора (АТ «Втормет») за невиконання ним свого обов`язку щодо сплати суми, зазначеної в п. 2.1 цього Договору.

Вказане свідчить про пряму дискримінацію, за якої з однією особою поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою в аналогічній ситуації.

Враховуючи викладене, Апелянт зазначає про невідповідність оспорюваного правочину вимогам Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Це свідчить про порушення відповідачами вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо безпідставного збільшення відповідачем-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») своєї заборгованості перед відповідачем-3 (АТ «Укрвторчормет») на суму 316 783,45 грн, Апелянт зазначає, що при здійсненні зміни призначення платежів ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» та АТ «Укрвторчормет» у своїх листах зазначають про зміну призначення платежу по сумах 316 783,45 грн та 495 000,00 грн, які були перераховані платіжними дорученнями від однієї дати та під одним номером, а саме: № 99770 від 27.12.2016 року.

Зазначене підтверджується листом АТ «Укрвторчормет» від 27.12.2016 року № 347 та листом ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 28.12.2016 року № 246.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

09.09.2026 року через систему «Електронний суд» представником АТ «Втормет» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить апеляційну скаргу ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції, виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. 202, ч. 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, дослідив всі можливі ознаки недійсності правочину та оцінив оспорюваний правочин щодо наявності/відсутності ознак фраудаторністі (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ)) та недійсності (ст. 215 ЦК України). Разом з тим, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що звернувшись із даним позовом про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, позивач наголосив на фраудаторності даного правочину у зв`язку з тим, що боржник визнав неіснуючу заборгованість за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, яка надалі відступлена на користь нового кредитора - АТ «Втормет». При цьому, договір про відступлення права вимоги укладений між пов`язаними особами на вкрай невигідних для боржника умовах, оскільки розмір заборгованості збільшено до 25 210 437,51 грн, та правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків. Виходячи з аргументів позивача про відступлення нібито неіснуючої заборгованості, суд також дослідив, чи не має оспорюваний правочин ознак фіктивності. Суд першої інстанції зазначив, що сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу ст. 234 ЦК України. За результатами повного та всебічно дослідження матеріалів справи судом справедливо встановлена відсутність будь-яких ознак недійсності правочину, в тому числі не встановлено ознак фраудаторності та фіктивності.

Крім того, предметом Договору про відступлення права вимоги було відступлення Первісним кредитором Новому кредитору належного йому права вимоги у зобов`язанні щодо сплати Боржником грошових коштів згідно з договором купівлі-продажу брухту і відходів чорних металів від 02.12.2016 року № 02/12/16 на суму 12 832 849,54 грн, строк виконання якого настав. В свою чергу, зазначена заборгованість Боржника в межах основного договору виникла у зв`язку із отриманням Боржником від АТ «Укрвторчормет» попередньої оплати на поставку брухту та відходів чорних металів згідно ДСТУ 4121 2002 та передачу його у власність АТ «Укрвторчормет». У зв`язку з невиконанням обов`язку з передачі товару (металобрухту) у Боржника за Основним договором виник обов`язок повернути суму попередньої оплати (грошові кошти).

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що за умовами п. 7.2 договору від 02.12.2016 року № 02/12/16 в разі невиконання ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавцем) зобов`язань по поставці оплаченої ПАТ «Укрвторчормет» (покупцем) партії товару продавець зобов`язаний на 181-й (сто вісімдесят перший) календарний день з дати отримання попередньої оплати повернути суму попередньої оплати на рахунок покупця. Беручи до уваги, що попередня оплата за металобрухт здійснювалась ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року, строк виконання зобов`язання з її повернення розпочався 28.06.2017 року. У той же час, умовами Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року строк повернення попередньої оплати встановлений до 01.02.2020 року. Установлення в договорі сторонами штрафних санкцій за порушення виконання договірних зобов`язань відноситься до прав сторін. Як слідує з умов Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, сторонами погоджено в п. 2.2 договору, що у випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору, Боржник зобов`язується сплатити Новому кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів Боржник окрім пені сплачує на користь Нового кредитора одноразовий штраф у розмірі 23 250 000,00 грн. Поряд із цим, згідно з п. 7.2 договору від 02.12.2016 року № 02/12/16 у разі невиконання продавцем зобов`язань по поставці оплаченої покупцем партії товару продавець зобов`язаний на 181-й (сто вісімдесят перший) календарний день з дати отримання попередньої оплати повернути суму попередньої оплати на рахунок покупця. У разі порушення цього терміну продавець сплачує покупцю пеню за кожен день прострочення у розмірі 1 відсотка від суми неповерненої в зазначений термін попередньої оплати. Суд прийняв до уваги доводи відповідачів про те, що з урахуванням початку прострочення виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16, тобто з 28.06.2017 року, боржнику могло бути висунуто вимогу про сплату пені принаймні в розмірі 23 227 458,50 грн (12 832 849,54 грн х 1% х 181 дн.). Разом із цим, у зв`язку з укладенням Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року боржник фактично не мав сплачувати пеню за минулий період майже в три роки.

Представник АТ «Втормет» зазначає, що твердження Апелянта про те, що нібито відповідач-1 за власною ініціативою визнав/збільшив свою заборгованість перед відповідачем-3 на суму 4 950 000,00 грн та на суму 316 783,45 грн, а суд нібито не дослідив цієї обставини є надуманою, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Так, матеріалами справи підтверджується, що з рахунку АТ «Укрвторчормет» на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» 27.12.2016 року були переказані кошти на підставі 62 платіжних доручень, з яких у 52 було зазначене призначення платежу «повернення передплати за металопрокат згідно договору №06/02 від 06.02.2013 р., в т.ч. ПДВ - 82500,00 грн.», а в 10 з яких зазначено призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р. без ПДВ». У 36 платіжних дорученнях було помилково зазначено «повернення передплати за металопрокат згідно договору № 06/02 від 06.02.2013 р. в т.ч. ПДВ 82500,00 грн.» замість правильного призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ»). У зв`язку з тим, що АТ «Укрвторчормет» виявило помилки у призначенні платежу, коли вже кошти були списані банком з рахунку, то питання корегування призначення платежів у 36 платіжних дорученнях було вирішене між АТ «Укрвторчормет» та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» шляхом обміну відповідними листами. У листі № 347 від 27.12.2016 року АТ «Укрвторчормет» повідомило ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», що 27.12.2016 року перерахувало на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за договором № 21/12/16 від 02.12.2016 року кошти в загальній сумі 21 935 552,84 грн та зазначило 46 платіжних доручень, якими ця сума коштів була перерахована. ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» листом № 246 від 28.12.2016 року підтвердило коригування призначення платежу у 36 платіжних дорученнях та надходження коштів на загальну суму 21 935 552,84 грн як попередньої оплати за металобрухт за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року та навело перелік з усіх 46 платіжних доручень, за якими надійшла ця сума оплати. Таким чином, з проведених 27.12.2010 року платежів за 46 платіжними дорученнями (після коригування призначення платежу у 36 платіжних дорученнях) призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ», а за 16 платіжними дорученнями призначення платежу - «повернення передплати за металопрокат згідно договору №06/02 від 06.02.2013 р., в т.ч. ПДВ - 82500,00 грн.».

Представник АТ «Втормет» вказує, що, дослідивши розрахунки сторін за основним договором, суд справедливо вважав недоведеними доводи позивача про відсутність у ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» заборгованості за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 у розмірі 12 832 849,54 грн, що є предметом відступлення права вимоги.

Крім того, посилання апелянта на ту обставину, що сторони оспорюваного правочину: ПАТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет» є пов`язаними особами, в даному випадку не являється ознакою недійсності оспорюваного правочину, оскільки ні АТ «Втормет», ні АТ «Укрвторчормет» не є заінтересованими особами стосовно боржника - ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», оскільки: не створені за участю боржника; не здійснюють і протягом останніх трьох років не здійснювали контроль над боржником; ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» не здійснює і протягом останніх трьох років не здійснював контроль над АТ «Втормет» та АТ «Укрвторчормет»; АТ «Втормет», АТ «Укрвторчормет» та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» не перебувають і протягом останніх трьох років не перебували під контролем третьої особи; ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» не вчиняв на користь АТ «Втормет», АТ «Укрвторчормет» правочинів з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; АТ «Втормет» та АТ «Укрвторчормет» протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано не набували права вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

Представник АТ «Втормет» зазначає також, що не відповідає дійсності і твердження апелянта про те, що судом нібито не досліджено наявність дискримінаційних умов договору. Суд урахував, що за наслідками вчинення спірного договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року змінено особу кредитора, на користь якої підлягає поверненню боржником заборгованість, без зміни змісту зобов`язання.

Також, кредиторські вимоги АТ «Втормет» за Договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року були розглянуті Господарським судом міста Києва у справі № 910/9573/25 про банкрутство ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» та ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року, зокрема, визнано грошові вимоги АТ «Втормет» на загальну суму 93 543 467,47 грн, з яких 4 844,80 грн - вимоги першої черги, 46 165 134,45 грн - вимоги четвертої черги, 47 373 488,22 грн - вимоги шостої черги. У тому числі визнані кредиторські вимоги АТ «Втормет» за Договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року у розмірі 12 832 849,54 грн основного боргу та 23 250 000,00 грн штрафу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року залишено без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу ДП «АМПУ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року в частині визнання кредиторських вимог АТ «Втормет» у справі № 910/9573/25 в частині кредиторських вимог АТ «Втормет» за Договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року зазначив наступне: « 77. Верховний Суд враховує, що перша частина вимог ґрунтується на договорі про відступлення права вимоги від 03.01.2020. 78. Господарські суди дослідили обставини перерахування коштів за договором № 02/12/16, листи сторін про виправлення призначення платежу, акт звірки, картку рахунку та умови договору відступлення, за яким до АТ «Втормет» перейшло право вимоги неповернутої попередньої оплати в сумі 12 832 849,54 грн. 79. Доводи касаційної скарги про стандарт доказування та послідовне відступлення права не містять окремого обґрунтування, яке спростовувало б висновки господарських судів саме щодо походження й розміру цієї частини вимог. Перевірка правильності встановлення судами обставин на підставі досліджених ними доказів не надає суду касаційної інстанції повноважень переоцінювати такі докази. 81. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів не містять окремого обґрунтування стосовно договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 та не спростовують установлених господарськими судами обставин щодо виникнення і розміру першої частини вимог. Наведення загальних правових висновків без їх співвіднесення з обставинами, встановленими щодо цього договору, не доводить неправильності висновків господарських судів у відповідній частині. 82. Отже, підстав для скасування судових рішень у частині визнання 12 832 849,54 грн основного боргу та 23 250 000,00 грн штрафу не встановлено».

10.09.2026 року представником АТ «Укрвторчормет» через систему «Елктронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить апеляційну скаргу ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції, досліджуючи та аналізуючи наявні у справі докази, звернув увагу, дослідив та надав оцінку всім обставинам, на які посилався позивач як на підтвердження недійсності оспорюваного договору, зокрема і на заяви позивача про фраудаторність оспорюваного правочину, відступлення нібито неіснуючого боргу, укладення договору нібито на вкрай невигідних боржника та дискримінаційних умовах.

Суд першої інстанції оцінив оспорюваний правочин щодо наявності/відсутності ознак фраудаторністі (ст. 42 КУзПБ) та недійсності (ст. 215 ЦК України) та дослідив всі можливі ознаки недійсності правочину.

Досліджуючи доводи позивача про відступлення нібито неіснуючої заборгованості, суд також дослідив, чи не має оспорюваний правочин ознаки фіктивності, та зазначив, що сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу ст. 234 ЦК України.

Відтак, під час розгляду справи оспорюваний правочин був повно і всебічно досліджений судом з врахуванням наявних у справі доказів, у тому числі щодо наявності/відсутності встановлених ст. 215 ЦК України підстав недійсності правочину, наявності/відсутності загальних вимоги щодо ознак фраудаторності правочину відповідно до ст. 42 КУзПБ, а також відповідно до ст. 234 ЦК України наявності/відсутності ознак фіктивності правочину.

За результатами повного та всебічного дослідження матеріалів справи судом справедливо встановлена відсутність будь-яких ознак недійсності правочину, в тому числі не встановлено ознак фраудаторності та фіктивності.

Суд зазначив, що встановлення в договорі сторонами штрафних санкцій за порушення виконання договірних зобов`язань відноситься до прав сторін. Суд прийняв до уваги доводи відповідачів, що з урахуванням початку прострочення виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16, тобто з 28.06.2017 року, боржнику могло бути висунуто вимогу про сплату пені принаймні в розмірі 23 227 458,50 грн (12 832 849,54 грн х 1% х 181 дн.). Разом з цим, у зв`язку з укладенням Договору про відступлення від 03.01.2020 року боржник фактично не мав сплачувати пеню за минулий період майже в три роки.

Дослідивши розрахунки сторін за основним договором, суд справедливо вважав недоведеними доводи позивача про відсутність у ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» заборгованості за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 у розмірі 12 832 849,54 грн, що є предметом відступлення права вимоги.

Посилання апелянта на пов`язаність АТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет» взагалі не створюють ознак недійсності укладеного за їх участі правочину.

Безпідставним є й твердження Апелянта про те, що судом нібито не досліджено наявність дискримінаційних умов договору. Даючи оцінку такому твердженню позивача суд в рішенні зазначив: «суд ураховує, що за наслідками вчинення спірного договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року змінено особу кредитора, на користь якої підлягає поверненню боржником заборгованість, але зміст зобов`язання не змінюється».

Також, кредиторські вимоги АТ «Втормет» за договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року були розглянуті Господарським судом міста Києва у справі № 910/9573/25 про банкрутство ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».

10.09.2026 року представником ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) - без змін, та покласти на Апелянта судові витрати, пов`язані з поданням та розглядом апеляційної скарги.

Відзив обґрунтований тим, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтримує викладені у відзиві АТ «Втормет» від 09.09.2026 року заперечення проти апеляційної скарги: переданий борг є реальним, розрахунок передплати не містить штучного збільшення, договір від 03.01.2020 року та його умови не мають доведених ознак фраудаторності чи фіктивності. Обидва відповідачі відстоюють чинність договору в повному обсязі та повну відмову в позові.

Апелянт стверджує, що суд перевірив лише фіктивність договору за ст. 234 ЦК України, хоча позов стосувався його фраудаторності - вчинення правочину на шкоду кредиторам. Однак у рішенні суд прямо застосував засади добросовісності та заборони зловживання правом, передбачені ст.ст. 3, 13 ЦК України. Він дослідив походження боргу, умови його повернення, санкції та розрахунки між кредиторами і зробив окремий висновок про недоведеність фраудаторності. Лише після цього суд додатково перевірив, чи мали сторони намір виконати договір, тобто питання фіктивності. ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» як і АТ «Втормет» обґрунтовує заперечення саме відсутністю доведених ознак фраудаторності. Висновок про реальне виконання договору є додатковим результатом дослідження доказів і відповідає на твердження позивача про неіснуючий борг.

Посилання Апелянта лише на фрагмент рішення щодо ст. 234 ЦК України не спростовує самостійних мотивів відмови в позові за статтями 3, 13 ЦК України. Застосування додаткової правової норми не означає зміни предмета чи фактичних підстав позову.

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» зазначає, що походження боргу підтверджується сукупністю документів. За договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» мало поставити металобрухт протягом 180 календарних днів після отримання передплати, а в разі непоставки - повернути кошти на умовах п. 7.2. Такий обов`язок відповідає ч. 2 ст. 693 ЦК України. Він виник до відступлення вимоги.

Саме залишок 12 832 849,54 грн є предметом передачі за пунктом 1.1 договору від 03.01.2020 року. Суд досліджував акт звірки разом із листом АТ «Державний ощадний банк України» від 02.12.2025 року про рух коштів, листом платника від 27.12.2016 року № 347, відповіддю НМС від 28.12.2016 року № 246 та частковим поверненням передплати. Акт звірки підтверджує підсумок цих розрахунків у сукупності з іншими доказами.

Суд першої інстанції не обмежився актом звірки: він дослідив банківські відомості, листування про конкретні платежі та повернення частини коштів. Тому заперечення лише проти акта не спростовує доказової основи рішення.

Посилання Апелянта на різну кількість позицій у листуванні та повторення номера платіжного документа не доводять ані відсутності надходження коштів, ані подвійного врахування однієї операції.

Різниця між 36 і 46 платежами має конкретне пояснення.

У п. 2.2 апеляції порівнюються 36 платежів, щодо яких уточнювалося призначення, та 46 платежів, за якими ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтвердило отримання передплати. Із цієї різниці апелянт виводить безпідставне збільшення боргу на 4 950 000,00 грн.

АТ «Втормет» у п. 2.2 свого відзиву пояснило зміст обох листів; ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтверджує цю позицію. У листі платника від 27.12.2016 року № 347 зазначено загальне надходження за 46 платежами та окремо перелік з 36 платежів, які потребували уточнення.

У відповіді ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 28.12.2016 року № 246 так само розмежовано уточнення 36 платежів і підтвердження всіх 46 надходжень.

Десять інших платежів від початку мали правильне призначення; за 36 платежами уточнювалося призначення, отже, 4 950 000,00 грн - це сума десяти фактично здійснених платежів із правильним початковим призначенням. Вона входила до загальної передплати та не була додана одностороннім рішенням ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв».

Решта 16 із 62 переказів того дня стосувалася договору від 06.02.2013 року № 06/02. Апелянт помилково прирівнює перелік виправлень до повного переліку надходжень; різниця між цими переліками має документальне пояснення і не є збільшенням боргу.

Однаковий номер документа не означає подвійного зарахування. ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтримує пояснення АТ «Втормет» у п. 2.2 його відзиву: під № 99770 від 27.12.2016 оформлено два окремі платежі - 495 000,00 грн і 316 783,45 грн. Обидві суми відображені в обліку платника та отримувача; співвідповідач послався на долучені до справи картки рахунків 6312 та 361. Отже, йдеться про дві операції з різними сумами, а не про повторне врахування однієї суми.

У п. 2.6 апеляції висновок про завищення боргу зроблено зі збігу номера документів. Проте, номер сам по собі не визначає тотожності двох переказів і не спростовує відображених у розрахунках сум. Цей довід не спростовує пояснення про дві окремі операції та висновку суду щодо залишку неповернутої передплати.

Уточнення реквізитів відображало фактичні розрахунки сторін. Так, у постанові від 19.06.2018 року у справі № 809/34/17 Верховний Суд зазначив: «А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку».

У цій справі уточнення ініціював сам платник листом № 347, а ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтвердило його листом № 246 наступного дня. Суд оцінив це листування разом із банківськими відомостями та подальшим поверненням передплати.

Висновок Верховного Суду в п. 29 постанови від 05.09.2023 року у справі № 917/1283/21 стосується правок, «які повністю не змінюють підставу платежу».

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» посилається на встановлений судом факт помилкового зазначення реквізитів у частині одночасно оформлених платежів та на їх уточнення відповідно до фактично здійснених розрахунків.

За висновком суду першої інстанції вимога виникла з отриманої та не повернутої передплати, а листування 2016 року пояснює її облік. Воно не створило нового боргу під час укладення договору відступлення у 2020 році.

Відступлено наявну вимогу в незмінному розмірі, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» та АТ «Втормет» послідовно виходять із того, що за договором від 03.01.2020 року до нового кредитора перейшла наявна вимога повернути 12 832 849,54 грн. Ця сума дорівнює залишку передплати за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16.

Саме в цій частині відбулася передбачена ст.ст. 512, 514 ЦК України заміна кредитора; нового основного боргу договір не створив.

Пункти 2.1 і 2.2 того самого тристороннього договору визначають строк виконання та відповідальність за прострочення цього зобов`язання.

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підписало договір як його сторона.

Погодження цих умов відповідає ст.ст. 6, 627, 628, 651, 653, 654 ЦК України та не є одностороннім збільшенням вимоги новим кредитором. Відсутність в основному договорі окремого попереднього дозволу на погодження сторонами умов виконання не означає законодавчої заборони такого погодження. Отже, п. 2.4 апеляції змішує перехід наявної вимоги та погодження сторонами порядку її виконання і відповідальності. Основна вимога зберіглася в попередньому розмірі, а встановлені судом обставини погодження договірних умов спростовують твердження про їх фраудаторну мету. Строк виконання та штраф не доводять фраудаторності договору.

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» підтримує заперечення АТ «Втормет» щодо нібито вкрай невигідних умов договору. Суд установив, що строк повернення передплати розпочався 28.06.2017 року. Договором від 03.01.2020 року передбачено повернення коштів до 01.02.2020 року, а одноразовий штраф 23 250 000,00 грн - лише за прострочення цього строку більш як на 30 календарних днів. Таким чином, договір надав додатковий строк для виконання вже простроченого зобов`язання.

Суд також урахував, що основний договір передбачав відповідальність за неповернення передплати, тоді як договір відступлення врегулював подальше виконання, не покладаючи на ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» сплату пені за попередній період, на який посилалися відповідачі. Тому оцінка апелянтом лише суми нового штрафу без урахування строку існування боргу та сукупності погоджених умов викривляє зміст домовленості сторін.

Мета спірного договору простежується в його змісті й виконанні: оплатна передача наявної вимоги та врегулювання повернення передплати. Позивач не довів, що ці дії були способом створення штучного боргу або заподіяння шкоди його правам.

Установлення відповідальності за порушення зобов`язання передбачене ст.ст. 549, 611, 627 ЦК України. Саме по собі числове співвідношення штрафу й основного боргу не доводить порушення ст.ст. 3, 13, 203, 215 ЦК України.

Крім того, за ч. 2 ст. 47 КУзПБ неустойка обліковується окремо у шосту чергу, а за ч. 4 ст. 48 КУзПБ не включається до розрахунку вирішальних голосів кредиторів. Отже, сума штрафу не збільшує кількості таких голосів і не задовольняється нарівні з основним боргом четвертої черги. Додавання Апелянтом санкцій до основного боргу без урахування їх правового режиму не доводить штучного збільшення основної вимоги чи переваги в управлінні процедурою банкрутства.

Посилання апелянта на загальну суму 25 210 437,51 грн, до якої він включає також 1 960 437,51 грн пені, не змінює цього висновку. Арифметичне підсумовування різних складових вимог не доводить фраудаторності правочину.

Представник ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» також зазначає, що у п. 2.3 апеляції наведено відомості про спільного бенефіціара та адресу АТ «Укрвторчормет» і АТ «Втормет». Ці відомості стосуються відносин між двома кредиторами та не доводять їхньої заінтересованості стосовно ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв». Товариство підтримує позицію АТ «Втормет» про відсутність контролю цих кредиторів над боржником, контролю боржника над ними та спільного контролю третьої особи над усіма трьома учасниками.

За листом АТ «Укрвторчормет» від 11.11.2025 року № 101 та угодою від 01.07.2022 року № 01/07 між кредиторами зараховано зустрічні вимоги на 12 832 849,54 грн. Походження зустрічної вимоги суд пов`язав із договорами від 20.01.2022 року та 21.01.2022 року про переведення боргу та відшкодування його розміру. Зарахування зустрічних однорідних вимог є передбаченим ст. 601 ЦК України способом припинення зобов`язань.

Суд установив погашення ціни відступленої вимоги в повному обсязі на 12 832 849,54 грн саме в такий спосіб. Тому відсутність окремого банківського переказу між кредиторами не підтверджує безоплатності договору. Наведені в рішенні документи про зарахування спростовують цей довід апелянта.

Оплата придбаної вимоги між кредиторами та повернення передплати боржником мають різні підстави. Проведене зарахування підтверджує виконання АТ «Втормет» обов`язку перед АТ «Укрвторчормет» і не припиняє боргу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перед новим кредитором. Це узгоджується з наведеною співвідповідачем та судом характеристикою відступлення наявної вимоги.

Сам факт відкриття справи про банкрутство у 2025 році не встановлює недобросовісної мети договору від 03.01.2020 року. ДП «АМПУ» не довело зв`язку, який давав би підстави визнати цей договір способом завдання йому шкоди, всупереч установленим судом обставинам його укладення та виконання.

Крім того, різні обов`язки сторін не означають дискримінації. Так, у п. 2.5 апеляції порівнюються відповідальність ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за неповернення передплати та відповідальність АТ «Втормет» за оплату придбаної вимоги. Це різні зобов`язання: перше стосується коштів, отриманих за договором 2016 року, друге - розрахунків між первісним і новим кредиторами. Пункти 2, 3, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пов`язують дискримінацію з певною ознакою особи та обмеженням прав або менш сприятливим ставленням у порівнюваній ситуації. Апелянт не встановив цих елементів. Закон не зобов`язує передбачати однакові санкції за різні обов`язки всіх учасників договору. Відсутність окремого штрафу для нового кредитора не звільняє його від оплати придбаної вимоги та передбачених ст.ст. 530, 610, 611, 625 ЦК України наслідків порушення грошового зобов`язання.

Крім того, суд установив погашення ціни відступленої вимоги шляхом зарахування. Отже, довід про дискримінацію не підтверджений ані змістом порівнюваних зобов`язань, ані встановленими обставинами виконання договору.

У межах перегляду за ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) України апеляційна скарга не спростовує встановленого першою інстанцією походження боргу, пояснення платіжних операцій, правомірності погоджених умов та оплати відступленої вимоги.

Суд дослідив заявлені позивачем підстави недійсності й навів мотиви їх відхилення. Підстави для скасування або зміни рішення, передбачені ст. 277 ГПК України, апелянтом не доведені.

21.09.2026 року представником ДП «АМПУ» через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив АТ «Втормет» на апеляційну скаргу, у якій зазначено, що позивач вважає, що судом першої інстанції не було досліджено всіх обставин справи та не надано оцінки зазначеним у позові підставам для визнання недійсним оскаржуваного Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, зокрема: порушення таких основоположних засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Матеріали справи № 910/9573/25 про банкрутство ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» не містять доказів існування заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перед ПАТ «ВТБ Банк».

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не зважив на доводи позивача щодо відсутності заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перед АТ «Укрвторчормет», а також не надав оцінки обставинам перерахування коштів боржником у сумі 9 281 902,09 грн на користь АТ «Укрвторчормет» за відсутності будь-якої інформації щодо наявності заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за кредитним договором від 10.12.2010 року № 66ВД.

Позивач вважає, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не досліджувалися під час розгляду справи, а саме - наявність первісної заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перед ПАТ «ВТБ Банк» та, як наслідок, перед АТ «Укрвторчормет». З наявного у матеріалах справи Реєстру надходжень коштів на рахунки АТ «Укрвторчормет» (код за ЄДРПОУ 00191483) в розрізі платника ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» вбачається, що 9 281 902,09 грн перераховувалися на користь АТ «Укрвторчормет» за кредитним договором від 10.12.2010 № 66ВД в той час як відсутні будь-які докази, що на зазначеному кредитору відступалося право вимоги за вказаним кредитним договором.

Апелянт зазначає, що у своєму позові не спирався на ст. 42 КУзПБ, оскільки позов було подано з огляду на порушення сторонами договору загальних вимог чинного законодавства України. Судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.06.2021 року по справі № 904/7905/16.

Викладені відповідачем у п. 2.1 заперечення, на думку позивача, не спростовують доводів апеляційної скарги щодо укладення оскаржуваного правочину на вкрай невигідних для боржника умовах.

Апелянт вважає, що питання фраудаторності правочину пов`язано також і з наявністю ознак доведення боржника до банкрутства.

На думку позивача, відповідачем не спростовано доводів апеляційної скарги щодо збільшення боржником з власної ініціативи заборгованості на суму 4 950 000,00 грн.

На думку Апелянта, відповідачем не спростовано доводів апеляційної скарги щодо питання пов`язаності осіб, якими укладено оскаржуваний правочин (договір); укладання договору пов`язаними особами на тлі існуючих інших порушень сторонами правочину засад цивільного законодавства є додатковим підтвердженням фраудаторності оскаржуваного правочину.

Щодо п. 2.4 відзиву АТ «Втормет» на апеляційну скаргу, Апелянт зазначає про незмінність викладеної в апеляційній скарзі своєї правової позиції щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, судом не було досліджено обставини створення сторонами оскаржуваного правочину (договору) нових умови та нових зобов`язань для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»).

Позивач зазначає про незмінність викладеної правової позиції в п. 2.5 апеляційної скарги щодо не дослідження судом спірного договору на наявність дискримінаційних умов договору та порушення вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Апелянт вказує на незмінність викладеної правової позиції в п. 2.6. апеляційної скарги щодо безпідставного збільшення Відповідачем-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») своєї заборгованості перед Відповідачем-3 (АТ «Укрвторчормет») на суму 316 783,45 грн.

Апелянт зазначає, що не надає суду відповіді на відзиви ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» та АТ «Укрвторчормет», оскільки доводи, викладені у цих відзивах, є подібними за своєю суттю.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 року апеляційну скаргу у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9573/25 (910/2870/26) за позовом ДП «АМПУ» до 1) ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», 2) АТ «Втормет», 3) АТ «Укрвторчормет» про визнання недійсним договору в межах справи № 910/9573/25 за заявою ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» до ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

23.07.2026 року до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/9573/25 (910/2870/26).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26); розгляд апеляційної скарги ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) призначено на 23.09.2026 року о 14:40.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2026 року оголошено перерву у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) до 30.09.2026 року о 13:45.

Явка представників учасників справи

30.09.2026 року у судове засідання з`явилися:

Заявник апеляційної інстанції: Запорожець Д.Ю. від ДП «АМПУ» (в режимі відеоконференції);

Відповідач-1: Боженко І.Ф. від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (в залі суду);

Відповідач-2: Кравчук О.А. від АТ «Втормет» (в залі суду).

Клопотання, пояснення, подані учасниками справи та позиції учасників справи

У судовому засіданні 30.09.2026 року представник апелянта (позивача) ДП «АМПУ» просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

У судовому засіданні 30.09.2026 року представник відповідача-1 ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» просив рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 30.09.2026 року представник відповідача-2 АТ «Втормет» просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.12.2016 року між ПАТ «Укрвторчормет» (покупець) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавець) укладено договір № 02/12/16, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця брухт та відходи чорних металів згідно ДМСТУ 4121-2002, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Загальна сума договору орієнтовно становить 25 000 000,00 грн; фактична сума договору визначається вартістю фактичного поставленого протягом дії цього договору товару відповідно до актів прийому-передачі товару (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору у випадку здійснення покупцем попередньої оплати за товар продавець зобов`язаний здійснити поставку товару протягом 180-ти календарних днів з дати отримання попередньої оплати.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків за період 02.12.2016-03.01.2020 за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 ПАТ «Укрвторчормет» внесено передплату в сумі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуто 10 707 703,30 грн, відтак залишок неповернутої попередньої оплати становить 12 832 849,54 грн.

АТ «Державний ощадний банк України» надано лист від 02.12.2025 року щодо інформації про підтвердження надходження та перерахування коштів АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за період 25.12.2016-04.01.2020.

Листом № 347 від 27.12.2016 ПАТ «Укрвторчормет» повідомило ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про зміну призначення платежу в платіжних дорученнях. Як зазначено в листі, у зв`язку з перерахуванням з рахунку ПАТ «Укрвторчормет» в цей же день - 27.12.2016 року на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» також суми неотовареної попередньої оплати за металопрокат згідно договору № 06/02 від 06.02.2013 року та великим обсягом сформованих по обом договорам платіжних доручень, при формуванні платіжних доручень для перерахування попередньої оплати за металобрухт за договором № 21/12/16 від 02.12.2026 року в частині з них було допущено помилки при визначенні призначення платежу (помилково зазначено «повернення передплати за металопрокат згідно договору №06/02 від 06.02.2013 р, в т.ч. ПДВ 82500,00 грн.» замість правильного призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ». Відтак, ПАТ «Укрвторчормет» просило вважати вірним призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ» у перелічених у листі платіжних дорученнях.

ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» листом № 246 від 28.12.2016 року підтвердило зміни ПАТ «Укрвторчормет» призначення в платіжних дорученнях та зарахування коштів, та отримання від ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року в якості попередньої оплати за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.2016 року грошових коштів в загальній сумі 21 935 552,84 грн.

03.01.2020 року між АТ «Укрвторчормет» (первісний кредитор), АТ «Втормет» (новий кредитор) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору Первісний кредитор передає належне йому право вимоги у зобов`язанні щодо сплати (повернення) Боржником грошових коштів згідно з договором купівлі-продажу брухту і відходів чорних металів від 02.12.2016 року № 02/12/16, укладеного між Первісним кредитором та Боржником, на суму 12 832 849,54 грн, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за основним договором.

Боржник підтвердив свою згоду на передачу Первісним кредитором права вимоги Новому кредитору в зобов`язанні, зазначеному в п. 1.1 цього Договору, в сумі 12 832 849,54 грн (п. 1.3 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що після підписання цього Договору Боржник зобов`язується сплатити Новому кредитору у строк до 01.02.2020 року грошові кошти в сумі 12 832 849,54 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору у випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору, Боржник зобов`язується сплатити Новому кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору, більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Боржник окрім пені сплачує на користь Нового кредитора одноразовий штраф у розмірі 23 250 000,00 (двадцять три мільйони двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

За умовами п. 3.1.2 Договору Первісний кредитор зобов`язаний в день підписання цього договору передати Новому кредитору основний договір та всі інші необхідні документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важлива для їх здійснення.

Згідно з п. 5.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Між ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» та АТ «Втормет» підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2025 року за Договором про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Об`єктом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) за позовом ДП «АМПУ України» до ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», АТ «Втормет», АТ «Укрвторчормет» про визнання недійсним договору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності доводів позивача ДП «АМПУ України» про відсутність у боржника ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» заборгованості за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 у розмірі 12 832 849,54 грн, що є предметом відступлення права вимоги, враховуючи, що ПАТ «Укрвторчормет» внесло передплату за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 в розмірі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуло 10 707 703,30 грн, відтак залишок неповернутої попередньої оплати становить 12 832 849,54 грн.

При цьому, судом досліджено відповідні докази, зокрема:

- наданий АТ «Державний ощадний банк України» листом від 02.12.2025 року реєстр надходжень коштів на рахунки АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за період 25.12.2016-04.01.2020, зокрема, щодо перерахування з рахунку АТ «Укрвторчормет» на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» попередньої оплати за металобрухт за договором № 02/16/16 від 02.12.2016 року, зарахування на рахунок АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» коштів в якості повернення попередньої оплати за металобрухт за вказаним договором;

- лист ПАТ «Укрвторчормет» від 27.12.2016 року № 347 з повідомленням ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про зміну призначення платежу в частині платіжних доручень для перерахування попередньої оплати за металобрухт за договором № 21/12/16 від 02.12.2026 року;

- відповідні платіжні доручення;

- лист ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 28.12.2016 року № 246 про підтвердження змін ПАТ «Укрвторчормет» призначення в платіжних дорученнях та зарахування коштів, та отримання від ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року в якості попередньої оплати за металобрухт згідно з договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року грошових коштів в загальній сумі 21 935 552,84 грн;

- акт звірки взаєморозрахунків за період 02.12.2016-03.01.2020, за яким ПАТ «Укрвторчормет» внесено передплату в сумі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуто 10 707 703,30 грн.

Суд першої інстанції також не погодився з доводами позивача про укладення спірного договору на вкрай невигідних умовах для боржника, оскільки за умовами п. 7.2 договору від 02.12.2016 року № 02/12/16 в разі невиконання ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавцем) зобов`язань по поставці оплаченої ПАТ «Укрвторчормет» (покупцем) партії товару продавець зобов`язаний на 181-й (сто вісімдесят перший) календарний день з дати отримання попередньої оплати повернути суму попередньої оплати на рахунок покупця. У разі порушення цього терміну продавець сплачує покупцю пеню за кожен день прострочення у розмірі 1 відсотка від суми неповерненої в зазначений термін попередньої оплати.

Беручи до уваги, що попередня оплата за металобрухт здійснювалась ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року, строк виконання зобов`язання з її повернення розпочався 28.06.2017 року.

У той же час, умовами оскаржуваного Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року строк повернення попередньої оплати встановлений до 01.02.2020 року.

За умовами Договору відступлення права вимоги від 03.01.2020 року сторонами погоджено в п. 2.2 договору, що у випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору, Боржник зобов`язується сплатити Новому кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку невиконання Боржником зобов`язання, передбаченого п. 2.1 цього договору, більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Боржник окрім пені сплачує на користь Нового кредитора одноразовий штраф у розмірі 23 250 000,00 (двадцять три мільйони двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

З урахуванням початку прострочення виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16, тобто з 28.06.2017 року, боржнику могло бути висунуто вимогу про сплату пені принаймні в розмірі 23 227 458,50 грн (12 832 849,54 грн х 1% х 181 дн.), однак, у зв`язку з укладенням оскаржуваного договору від 03.01.2020 року боржник фактично не мав сплачувати пеню за минулий період майже в три роки.

Враховуючи вказані встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин фраудаторності Договору відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, а відтак, про відсутність правових підстав для визнання такого правочину недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Крім того, суд зауважив, що розрахунки між АТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет» за Договором відступлення права вимоги від 03.01.2020 року завершені проведенням заліку взаємних зустрічних вимог на суму 12 832 849,54 грн, про що укладена Угода про залік взаємних зустрічних вимог від 01.07.2022 року № 01/07.

Крім зазначеного, суд першої інстанції зауважив, що сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу ст. 234 ЦК України.

В апеляційній скарзі ДП «АМПУ» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року по справі № 910/9573/25 (910/2870/26) та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, та здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції в порушення висновків Верховного Суду застосував до фраудаторного правочину норму закону щодо фіктивних правочинів, обґрунтувавши свій висновок про недоведеність позивачем обставин фраудаторності договору ст. 234 ЦК України, яка дає визначення фіктивності правочину. Проте, до фраудаторних правочинів не можуть застосовуватися критерії фіктивності правочинів, визначені ст. 234 ЦК України, тому суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права (ст. 234 ЦК України), а також порушив встановлені законом принципи диспозитивності оскільки розглянув позов поза межами вимог заявника, а саме: досліджував договір не на предмет його фраудаторності (як просив заявник), а на предмет його фіктивності.

Також, апелянт вважає, що судом першої інстанції не здійснено повного встановлення всіх обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, суд не досліджував таких обставин:

- що відповідач (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») уклав тристоронній Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року (оспорюваний правочин) на вкрай невигідних для себе умовах (п. 2.2. Договору), внаслідок чого збільшив свою заборгованість на 25 210 437,51 грн;

- що відповідач-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») за власною ініціативою визнав/збільшив свою заборгованість перед відповідачем-3 (АТ «Укрвторчормет») на суму 4 950 000,00 грн;

- що сторони оспорюваного правочину (договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року) є пов`язаними особами: ПАТ «Укрвторчормет», АТ «Втормет»;

- що в порушення вимог закону сторони при відступленні вимог створили нові умови та нові зобов`язання для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»);

- що спірний договір містить дискримінаційні умови договору та укладений в порушення вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»;

- щодо безпідставного збільшення заборгованості відповідача-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») на суму 316 783,45 грн.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У п.п. 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11 зазначено, що в юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 року у справі № 902/858/15, від 19.01.2023 року у справі № 925/1248/21 (925/111/22), від 16.02.2023 року у справі № 903/877/20 (903/150/22), від 19.04.2023 року у справі № 912/2007/18).

Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

За положеннями ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 року у справі № 910/6654/24 міститься висновок, що позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач (ДП «АМПУ») просив визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, укладений між АТ «Укрвторчормет», АТ «Втормет» та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв», на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 13 ЦК України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», оскільки спірний договір, на думку позивача, є фраудаторним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (ст.ст. 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Так, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив усіх обставин справи, зокрема, що відповідач (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») уклав тристоронній Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року (оспорюваний правочин) на вкрай невигідних для себе умовах (п. 2.2 Договору), внаслідок чого, збільшив свою заборгованість на 25 210 437,51 грн; що відповідач-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») за власною ініціативою визнав/збільшив свою заборгованість перед відповідачем-3 (АТ «Укрвторчормет») на суму 4 950 000,00 грн; що безпідставно збільшено заборгованість відповідача-1 (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») на суму 316 783,45 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2016 року між ПАТ «Укрвторчормет» (покупець) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавець) укладено договір № 02/12/16, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця брухт та відходи чорних металів згідно ДМСТУ 4121-2002, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

За змістом п. 6.2 цього договору у випадку здійснення покупцем попередньої оплати за товар продавець зобов`язаний здійснити поставку товару протягом 180-ти календарних днів з дати отримання попередньої оплати.

За положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з актом звірки взаєморозрахунків за період 02.12.2016-03.01.2020 за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 ПАТ «Укрвторчормет» внесено передплату в сумі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуто 10 707 703,30 грн, відтак залишок неповернутої попередньої оплати становить 12 832 849,54 грн.

Апелянт зазначає, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за власною ініціативою змінив призначення платежів, тобто, фактично збільшив свою заборгованість на суму 4 950 000,00 грн, зокрема, в першій частині листа АТ «Укрвторчормет» від 27.12.2016 року № 347 згадується про 46 платіжних доручень на загальну суму 21 935 552,84 грн, що проводилися 27.12.2016, а у другій частині листа (у прохальній частині листа) міститься прохання про зміну призначення платежу лише у 36 платіжних дорученнях, загальна сума яких становить 16 985 552,84 грн.

У відповідь на зазначений вище лист АТ «Укрвторчормет», ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» надало відповідь листом від 28.12.2016 року № 246, яким підтвердило зміну призначення в 46 платіжних дорученнях на загальну суму 21 935 552,84 грн.

Судом першої інстанції було досліджено вказані обставини та встановлено, що АТ «Державний ощадний банк України» надано лист від 02.12.2025 року щодо інформації про підтвердження надходження та перерахування коштів АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за період 25.12.2016-04.01.2020.

Листом № 347 від 27.12.2016 року ПАТ «Укрвторчормет» повідомило ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про зміну призначення платежу в платіжних дорученнях. Як зазначено в листі, у зв`язку з перерахуванням з рахунку ПАТ «Укрвторчормет» в цей же день - 27.12.2016 року на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» також суми неотовареної попередньої оплати за металопрокат згідно договору № 06/02 від 06.02.2013 року та великим обсягом сформованих по обом договорам платіжних доручень, при формуванні платіжних доручень для перерахування попередньої оплати за металобрухт за договором № 21/12/16 від 02.12.2026 року в частині з них було допущено помилки при визначенні призначення платежу (помилково зазначено «повернення передплати за металопрокат згідно договору №06/02 від 06.02.2013 р, в т.ч. ПДВ 82500,00 грн.» замість правильного призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ». Відтак, ПАТ «Укрвторчормет» просило вважати вірним призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ» у наступних платіжних дорученнях: № 99753 від 27.12.2016 р. на суму 145000,00 грн, № 99770 від 27.12.2016 р. на суму 316783,45 грн, № 99771 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99772 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99773 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99774 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99775 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99776 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99777 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99779 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99780 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99781 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99782 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99783 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99784 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99785 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99786 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99787 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99788 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99789 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99790 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99791 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99792 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99793 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99794 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99795 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99796 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99797 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99798 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99799 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99800 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99801 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99802 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99803 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99804 від 27.12.2016 р. на суму 495000,00 грн, № 99805 від 27.12.2016 р. на суму 188769,39 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» листом № 246 від 28.12.2016 року підтвердило зміни ПАТ «Укрвторчормет» призначення в платіжних дорученнях та зарахування коштів, та отримання від ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року в якості попередньої оплати за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.2016 року грошових коштів в загальній сумі 21 935 552,84 грн.

Таким чином, апелянт виходив з того, що листом № 347 від 27.12.2016 року ПАТ «Укрвторчормет» просило вважати вірним призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ» у 36 платіжних дорученнях згідно з переліком на загальну суму - 16 985 552,84 грн, та враховуючи, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» листом № 246 від 28.12.2016 року підтвердило отримання в якості попередньої оплати за металобрухт згідно договору № 02/12/16 від 02.12.2016 року грошових коштів в загальній сумі 21 935 552,84 грн, апелянт дійшов висновку, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за власною ініціативою змінив призначення платежів, збільшивши свою заборгованість на суму 4 950 000,00 грн (21 935 552,84 грн - 16 985 552,84 грн = 4 950 000,00 грн).

Разом з тим, у листі ПАТ «Укрвторчормет» від 27.12.2016 року № 347 вказано загальне надходження за 46 платежами та окремо перелік 36 платежів, які потребували уточнення.

У відповіді ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 28.12.2016 року № 246 також розмежовано уточнення 36 платежів та підтверджено всі 46 надходжень.

Так, 10 платежів у загальному розмірі 4 950 000,00 грн від початку мали правильне призначення, а за 36 платежами в загальному розмірі 16 985 552,84 10 грн уточнювалося призначення платежу «попередня оплата за металобрухт згідно договору №02/12/16 від 02.12.2016 р., без ПДВ»; усього було проведено 46 платежів у загальному розмірі 21 935 552,84 грн.

Отже, сума 4 950 000,00 грн - це сума десяти фактично здійснених платежів із правильним початковим призначенням, а не штучне збільшення боржником заборгованості.

У постанові від 19.06.2018 року у справі № 809/34/17 Верховний Суд зазначив, що до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення. З моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.

Також, апелянт вважає, що боржником безпідставно збільшено заборгованість на суму 316 783,45 грн, однак з відзивів відповідачів вбачається, що було оформлено два окремих платежі під однаковим номером № 99770 від 27.12.2016 р. - на суму 495 000,00 грн та 316 783,45 грн, проте однаковий номер документа не означає подвійного зарахування; обидві суми відображені в обліку платника та отримувача, отже, йдеться про дві операції з різними сумами, а не про повторне врахування однієї суми.

Вказані вище обставини були досліджені судом першої інстанції, зокрема, дослідивши письмові докази у справі: наданий АТ «Державний ощадний банк України» листом від 02.12.2025 року реєстр надходжень коштів на рахунки ПАТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за період 25.12.2016-04.01.2020, а саме, щодо перерахування з рахунку ПАТ «Укрвторчормет» на рахунок ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» попередньої оплати за металобрухт за договором № 02/16/16 від 02.12.2016 року, зарахування на рахунок ПАТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» коштів в якості повернення попередньої оплати за металобрухт за вказаним договором; лист ПАТ «Укрвторчормет» від 27.12.2016 року № 347 з повідомленням ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про зміну призначення платежу в частині платіжних доручень для перерахування попередньої оплати за металобрухт за договором № 21/12/16 від 02.12.2026 року; відповідні платіжні доручення; лист ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від 28.12.2016 року № 246 про підтвердження змін ПАТ «Укрвторчормет» призначення в платіжних дорученнях та зарахування коштів, та отримання від ПАТ «Укрвторчормет» 27.12.2016 року в якості попередньої оплати за металобрухт згідно з договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року грошових коштів в загальній сумі 21 935 552,84 грн та акт звірки взаєморозрахунків за період 02.12.2016-03.01.2020, за яким ПАТ «Укрвторчормет» внесено передплату в сумі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуто 10 707 703,30 грн, суд дійшов висновку, що ПАТ «Укрвторчормет» внесло передплату за договором від 02.12.2016 року № 02/12/16 в розмірі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуло 10 707 703,30 грн, відтак залишок неповернутої попередньої оплати становить 12 832 849,54 грн.

Цей залишок є предметом оскаржуваного Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, укладеного між АТ «Укрвторчормет» (первісний кредитор), АТ «Втормет» (новий кредитор) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (боржник).

Відповідно до пункту 1.1 цього Договору Первісний кредитор передає належне йому право вимоги у зобов`язанні щодо сплати (повернення) Боржником грошових коштів згідно з договором купівлі-продажу брухту і відходів чорних металів від 02.12.2016 року № 02/12/16, укладеного між Первісним кредитором та Боржником на суму 12 832 849,54 грн., а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за основним договором.

Боржник підтвердив свою згоду на передачу Первісним кредитором права вимоги Новому кредитору в зобов`язанні, зазначеному в п. 1.1 цього Договору, в сумі 12 832 849,54 грн (п. 1.3 Договору).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі № 910/9573/25 за заявою ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) до ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про банкрутство визнано, зокрема, кредитором у справі № 910/9573/25 по відношенню до боржника АТ «Втормет» з грошовими вимогами на суму 93 543 467,47 грн, з яких: 4 844,80 грн - вимоги першої черги, 46 165 134,45 грн - вимоги четвертої черги, 47 373 488,22 грн - вимоги шостої черги.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року у справі № 910/9573/25 апеляційні скарги ДП «АМПУ» та ДП «Миколаївський морський торговельний порт» залишено без задоволення, а ухвалу попереднього засідання господарського суду м. Києва від 18.03.2026 року у справі № 910/9573/25 - без змін.

При цьому, у справі № 910/9573/25 судами було досліджено матеріали щодо розміру заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перед АТ «Втормет» у розмірі 12 832 849,54 грн, що виникла на підставі договору від 02.12.2016 року № 02/12/16, та право вимоги на яку набуло АТ «Втормет» на підставі Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року.

Зокрема, судами було досліджено: лист АТ «Державний ощадний банк України» від 02.12.2025 року з реєстром надходжень коштів на рахунки АТ «Укрвторчормет» від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за період 25.12.2016-04.01.2020; лист ПАТ «Укрвторчормет» № 347 від 27.12.2016 року; відповідні платіжні доручення; лист ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» № 246 від 28.12.2016 року; акт звірки взаєморозрахунків за період 02.12.2016-03.01.2020; картку рахунку 6312 по господарських операціях АТ «Укрвторчормет» з контрагентом ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за Договором № 02/16/16 від 02.12.2016 року, внаслідок чого апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що залишок заборгованості ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» перед АТ «Укрвторчормет» із повернення попередньої оплати за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року становить 12 832 849,54 грн, та вимоги кредитора в цій частині є доведеними та обґрунтованими.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2026 року управі № 910/9573/25 касаційну скаргу ДП «АМПУ» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі № 910/9573/25 скасовано в частині визнання грошових вимог АТ «Втормет», що ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги від 01.07.2021 року, у сумі 53 537 284,91 грн, з яких 29 567 284,91 грн - вимоги четвертої черги та 23 970 000,00 грн - вимоги шостої черги. Справу № 910/9573/25 у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій оскарженій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі № 910/9573/25 залишено без змін.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, зокрема, щодо першої частини вимог, яка ґрунтується на Договорі про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, наступне:

« 77. Господарські суди дослідили обставини перерахування коштів за договором № 02/12/16, листи сторін про виправлення призначення платежу, акт звірки, картку рахунку та умови договору відступлення, за яким до АТ «Втормет» перейшло право вимоги неповернутої попередньої оплати в сумі 12 832 849,54 грн.

78. Доводи касаційної скарги про стандарт доказування та послідовне відступлення права не містять окремого обґрунтування, яке спростовувало б висновки господарських судів саме щодо походження й розміру цієї частини вимог. Перевірка правильності встановлення судами обставин на підставі досліджених ними доказів не надає суду касаційної інстанції повноважень переоцінювати такі докази.

79. Довід скаржника про сплив позовної давності щодо першої частини вимог не підтвердився. Господарські суди виходили з того, що позовна давність була продовжена на строк дії карантину, надалі - за правилами, чинними під час воєнного стану, а з 30.01.2024 її перебіг було зупинено. Після поновлення перебігу позовної давності з 04.09.2025 її строк не сплив до подання АТ «Втормет» заяви з грошовими вимогами 17.10.2025. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

80. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів не містять окремого обґрунтування стосовно договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 та не спростовують установлених господарськими судами обставин щодо виникнення і розміру першої частини вимог. Наведення загальних правових висновків без їх співвіднесення з обставинами, встановленими щодо цього договору, не доводить неправильності висновків господарських судів у відповідній частині.

81. Отже, підстав для скасування судових рішень у частині визнання 12 832 849,54 грн основного боргу та 23 250 000,00 грн штрафу не встановлено».

Крім зазначеного, Апелянт в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції не досліджено обставини: що сторони оспорюваного правочину (Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року) є пов`язаними особами: ПАТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет»; що в порушення вимог закону сторони при відступленні вимог створили нові умови та нові зобов`язання для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв»); що спірний договір містить дискримінаційні умови договору та укладений в порушення вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Доводи Апелянта, що сторони оспорюваного правочину - ПАТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет» є пов`язаними особами, оскільки згідно з інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціаром АТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет» є ОСОБА_1, громадянство: Україна; про пов`язаність цих двох юридичних осіб свідчить також та обставина, що обидві зазначені юридичні мають одне й те саме місцезнаходженням (юридичну адресу) - Україна, 04071, місто Київ, вул. Електриків, будинок 6, колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що Апелянт посилається на пов`язаність осіб: ПАТ «Укрвторчормет» та АТ «Втормет», тобто, Первісний та Новий кредитори за оспорюваним договором.

За приписами пп 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, зокрема, для юридичних осіб:

- одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків (крім міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації);

- одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

- одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

- одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи;

- принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;

- одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

- юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

- кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа;

- повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа;

- сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації) та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації), стосовно іншої юридичної особи, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду). Положення цього абзацу не поширюються на суму кредитів (позик), залучених під державні гарантії;

- доходи (виручка) юридичної особи - резидента від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків), окремій юридичній особі - нерезиденту або окремому іноземному утворенню без статусу юридичної особи (в тому числі нерезиденту, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України) протягом календарного року становлять 75 і більше відсотків доходів (виручки) такої юридичної особи - резидента від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків) всім нерезидентам, за умови що такі доходи становлять 50 і більше відсотків загальної суми доходу такої юридичної особи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за правилами бухгалтерського обліку;

- вартість продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної юридичною особою - резидентом в іншої окремої юридичної особи - нерезидента або окремого іноземного утворення без статусу юридичної особи (в тому числі у нерезидента, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України) протягом календарного року, становить 75 і більше відсотків вартості продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної такою особою у всіх нерезидентів, за умови що сума таких операцій з придбання становить 50 і більше відсотків загальної вартості продукції (товарів, робіт, послуг), придбаної такою юридичною особою - резидентом.

Так, задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір, наприклад, пов`язана чи афілійована юридична особа (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 року в справі № 755/17944/18, від 26.04.2023 року в справі № 644/5819/20).

Таким чином, однією з ознак фраудаторності правочину є використання пов`язаних з боржником осіб, однак, апелянтом не доведено, що АТ «Втормет» або АТ «Укрвторчормет» є пов`язаними з боржником ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» юридичними особами.

Стосовно доводів апелянта, що сторони оспорюваного правочину в порушення вимог закону створили нові умови та нові зобов`язання для боржника (ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») всупереч вимог ст. 514 ЦК України (встановлення стислих строків розрахунку, яких не було у первісному договорі та встановлення величезних штрафних санкцій), та що оспорюваний правочин укладено з порушенням Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», оскільки містить дискримінаційні ознаки через несправедливі умови договору, згідно з якими за однакових обставин сторони мають різні обов`язки та різну відповідальність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, укладеним між ПАТ «Укрвторчормет» (покупець) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (продавець), зобов`язанням продавця визначено поставку та передачу у власність покупця брухту та відходів чорних металів згідно ДМСТУ 4121-2002, а зобов`язанням покупця - прийняття та оплату товару на умовах даного договору.

За змістом п. 6.2 цього договору у випадку здійснення покупцем попередньої оплати за товар продавець зобов`язаний здійснити поставку товару протягом 180-ти календарних днів з дати отримання попередньої оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки ПАТ «Укрвторчормет» внесло попередню оплату за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року в сумі 23 540 552,84 грн, з якої ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» повернуло 10 707 703,30 грн, та залишок неповернутої попередньої оплати становить 12 832 849,54 грн, то зобов`язанням ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» за цим договором є повернення покупцю попередньої оплати в розмірі 12 832 849,54 грн.

Зі змісту оскаржуваного Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, укладеного між АТ «Укрвторчормет» (Первісний кредитор), АТ «Втормет» (Новий кредитор) та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» (Боржник), вбачається, що Первісний кредитор передає належне йому право вимоги у зобов`язанні щодо сплати (повернення) Боржником грошових коштів згідно з договором купівлі-продажу брухту і відходів чорних металів від 02.12.2016 року № 02/12/16 на суму 12 832 849,54 грн, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за основним договором.

Відтак, за оскаржуваним Договором до Нового кредитора перейшли права Первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, при цьому зміст зобов`язання залишився незмінним, що відповідає вимогам ст. 514 ЦК України.

Апелянт вважає, що встановлення строків розрахунку, яких не було у первісному договорі, та встановлення штрафних санкцій відбулось сторонами з порушенням вимог ст. 514 ЦК України.

Разом з тим, штрафні санкції є відповідальністю за порушення боржником зобов`язання (ст. 549 ЦК України), яка встановлюється за домовленістю сторін або законом.

При цьому, зміст ст. 514 ЦК України свідчить про те, що зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом.

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на зазначені норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що сторонами укладено оскаржуваний Договір про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року з дотриманням вимог ст.ст. 514, 627 ЦК України, отже, доводи Апелянта про укладення спірного договору з порушенням норм ст. 514 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

Крім того, суд першої інстанції установив, що строк повернення попередньої оплати за основним договором розпочався 28.06.2017 року. Договором від 03.01.2020 року передбачено повернення коштів до 01.02.2020 року, а одноразовий штраф 23 250 000,00 грн - лише за прострочення цього строку більш як на 30 календарних днів. Таким чином, оскаржуваний договір надав додатковий строк для виконання вже простроченого зобов`язання. Також, основний договір передбачав відповідальність за неповернення передплати, тоді як договір відступлення врегулював подальше виконання, не покладаючи на ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» сплату пені за попередній період, на який посилалися відповідачі.

Крім зазначеного, Апелянт вказує в апеляційній скарзі, що спірний договір містить дискримінаційні умови договору та укладений в порушення вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», оскільки за невиконання Боржником протягом 30 календарних днів зобов`язання, визначеного п. 2.1 Договору, Боржник зобов`язаний сплатити штраф та пеню, які вдвічі перевищують борг, натомість обов`язок Нового кредитора (АТ «Втормет») зі сплати коштів на користь первісного кредитора за аналогічні зобов`язання перед первісним кредитором виписані без конкретики та без відповідальності за невиконання, а також в Договорі відсутня відповідальність Нового кредитора (АТ «Втормет») за невиконання ним свого обов`язку щодо сплати суми, зазначеної в п. 2.1 цього Договору.

На думку Апелянта, вказане свідчить про пряму дискримінацію, за якої з однією особою поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою в аналогічній ситуації.

Так, Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність; державна служба та служба в органах місцевого самоврядування; правосуддя; трудові відносини, у тому числі застосування роботодавцем принципу розумного пристосування; охорона здоров`я; освіта; соціальний захист; житлові відносини; доступ до товарів і послуг; на інші сфери суспільних відносин.

За змістом ч. 3 ст. 6 цього Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Разом з тим, Апелянтом в апеляційній скарзі не визначено чітко, за якими саме ознаками Боржник зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами, та якими саме правами і свободами.

Аналіз норм Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 549, 611, 627 ЦК України дає підстави для висновку, що встановлення сторонами у договорі різної за змістом та розміром відповідальності сторін за порушення зобов`язань не свідчить про порушення у зв`язку з цим сторонами вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Чинне законодавство передбачає випадки встановлення законом або сторонами правочину за домовленістю відповідальності за порушення зобов`язання, при цьому не вимагає встановлення однакової за змістом та розміром відповідальності за порушення зобов`язання для кожної зі сторін правочину.

Стосовно доводів Апелянта, що суд першої інстанції в порушення висновків Верховного Суду застосував до фраудаторного правочину норму закону щодо фіктивних правочинів, обґрунтувавши свій висновок про недоведеність позивачем обставин фраудаторності договору нормами ст. 234 ЦК України, яка дає визначення фіктивності правочину, а також порушив встановлений законом принцип диспозитивності, оскільки розглянув позов поза межами вимог позивача, а саме: досліджував договір не на предмет його фраудаторності (як просив позивач), а на предмет його фіктивності, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20 наголосила, що у разі якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3, 13 ЦК України.

Разом з тим вчинення правочину на шкоду кредиторам, тобто фраудаторного правочину, не свідчить про те, що він має бути фіктивним чи удаваним.

Так, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст.ст. 3, 13 ЦК України), не допускається.

Отже, можна дійти висновку, що нормативна підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою.

Так, фіктивний правочин і фраудаторний поєднує невідповідність принципу добросовісності, проте не кожен фіктивний правочин є фраудаторним, як і не кожен фраудаторний правочин є фіктивним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Зокрема, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, зокрема сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц погодилася з тим, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Так, з оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) вбачається, що суд досліджував оскаржуваний договір на предмет його фраудаторності, зазначивши про це в мотивувальній частині рішення, з посиланням на ст. 7 КУзПБ, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що, звернувшись із даним позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, позивач наголосив на фраудаторності даного правочину у зв`язку з тим, що боржник визнав неіснуючу заборгованість за договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, яка надалі відступлена на користь нового кредитора АТ «Втормет»; при цьому, договір про відступлення права вимоги укладений між пов`язаними особами на вкрай невигідних для боржника умовах, оскільки розмір заборгованості збільшено до 25 210 437,51 грн, та правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Зі змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції досліджував оскаржуваний договір та матеріали справи з урахуванням усіх доводів позивача, зокрема, щодо укладення спірного договору пов`язаними особами, на вкрай невигідних умовах для боржника з метою завдати шкоди Боржнику шляхом зловживання правом у формі господарського договору, щодо визнання боржником, на думку позивача, неіснуючої заборгованості за Договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, щодо створення сторонами при відступленні вимог нових умов та зобов`язань для боржника, щодо укладення спірного правочину з порушенням вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», при цьому, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин фраудаторності Договору відступлення права вимоги від 03.01.2020 року, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання такого правочину недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Відтак, судом першої інстанції розглянуто справу в межах заявлених вимог позивача.

Крім зазначеного, суд першої інстанції, досліджуючи доводи позивача та інших учасників справи, в оскаржуваному рішенні вказав, що сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу ст. 234 ЦК України.

Саме на цей факт посилається апелянт, стверджуючи, що суд вийшов за межі позовних вимог та не розглядав вимоги позивача на предмет фраудаторності оскаржуваного правочину.

Колегія суддів звертає увагу, що в позовній заяві, серед інших ознак, позивач зазначив ознакою фраудаторності спірного правочину те, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, оскільки за вісім місяців до укладання Договору про відступлення права вимоги від 03.01.2020 року Боржник припинив перерахування коштів за Договором № 02/12/16 від 02.12.2016 року, а після укладання Договору від 03.01.2020 року (з моменту його укладання та до цього часу) так і не здійснив жодного перерахування коштів за вказаним вище договором, що свідчить про те, що оспорюваний правочин з самого початку не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, а також, що сторони оспорюваного правочину не складали акт приймання-передачі відступленої вимоги у сумі 12 832 849,54 грн на підтвердження фактичних (реальних) дій щодо передачі новому кредитору вимоги до боржника, що свідчить про відсутність реальних дій, що спрямовані на передання первісним кредитором новому кредитору вимоги до боржника за договором.

Таким чином, саме надаючи правову оцінку цим доводам позивача, викладеним у позовній заяві, суд першої інстанції дослідив зазначені позивачем обставини та вказав, що сторони оспорюваного правочину, вчиняючи його, мали намір на реальне настання правових наслідків, обумовлених Договором відступлення права вимоги, тому він не може кваліфікуватися як фіктивний у силу ст. 234 ЦК України, враховуючи, що за приписами ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Отже, доводи позивача в цій частині є суперечливими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та заявленим ним позовним вимогам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Враховуючи сукупність встановлених судом обставин цієї справи, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у спірному правочині ознак фраудаторного правочину, а відтак, й відсутність правових підстав для визнання його недійсним.

З огляду на зазначене, місцевий господарський суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального права, дослідивши усі обставини справи, а твердження апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження, отже, є безпідставними та не доведеними належними та допустимими доказами.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу ДП «АМПУ» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 року у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання даної апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/9573/25 (910/2870/26) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 910/9573/25 (910/2870/26) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 30.09.2026.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков