Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №916/3073/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3073/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання за дорученням головуючого: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, м.Херсон – не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон – не з`явився

від ОСОБА_1 , м. Херсон – не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон та заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , м. Херсон

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 суддя першої інстанції Бездоля Ю.С. повний текст складено та підписано 16.03.2026

у справі №916/3073/25

за позовом Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, м. Херсон

до відповідачів:

1.Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон

2. ОСОБА_1 , м. Херсон

про солідарне стягнення 420 000 грн

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 01.12.2021 № 011/89811/01302675 в розмірі 420 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Кайсар, ЛТД», м. Херсон позивач посилався на неналежне виконання Товариством кредитного договору від 01.12.2021 № 011/89811/01302675 щодо повернення кредиту. Позовні вимоги до ОСОБА_1 , м. Херсон обґрунтовані договором поруки від 13.01.2021 № 143812/89811/328351.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” до відповідачів задоволено повністю. Солідарно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” (73009, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 50, код ЄДРПОУ 23137670) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Соборна, буд. 32, код ЄДРПОУ 40848105) 420 000 /чотириста двадцять тисяч/ грн заборгованості за кредитом. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” (73009, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 50, код ЄДРПОУ 23137670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Соборна, буд. 32, код ЄДРПОУ 40848105) 3150 /три тисячі сто п`ятдесят/ грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Соборна, буд. 32, код ЄДРПОУ 40848105) 3 150 /три тисячі сто п`ятдесят/ грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи умови укладеного кредитного договору та договору поруки, приймаючи до уваги також умови договору про відступлення права вимоги від 12.09.2025 та заміну відповідною ухвалою суду позивача (кредитора) його правонаступником, з огляду на встановлені обставини справи в частині неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань щодо повного та своєчасного повернення кредитних коштів за кредитним договором, господарський суд дійшов до висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь нового кредитора – Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” 420 000 грн заборгованості за кредитом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “КАЙСАР, ЛТД”, м Херсон звернулося з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просило прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 916/3073/25 до розгляду. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «КАЙСАР, ЛТД» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 916/3073/25, оскільки строк пропущено з поважних, об`єктивних та незалежних від скаржника причин. Визнати поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та долучити до матеріалів справи № 916/3073/25 нові письмові та електронні докази, подані разом із цією апеляційною скаргою та заявою про усунення недоліків. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «КАЙСАР, ЛТД» строк на подання нових доказів у порядку частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» задовольнити повністю. Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 916/3073/25 у частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Еліт-Фактор» до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» про солідарне стягнення 420 000 грн. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Еліт-Фактор» до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» відмовити повністю. Застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Еліт-Фактор» до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» на підставі частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Еліт-Фактор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання цієї апеляційної скарги.

На думку апелянта, рішення Господарського суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 916/3073/25 підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив істотні порушення норм процесуального та матеріального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Апелянт зазначає, що внаслідок неналежного повідомлення Товариство з обмеженою відповідальністю фірму «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон було фактично позбавлено реальної можливості брати участь у розгляді справи, подати відзив, докази, контррозрахунок, заяву про застосування позовної давності, а також заперечення щодо заявленого позивачем правонаступництва.

На переконання апелянта, після зміни складу суду першої інстанції, суд також мав належним чином вирішити питання щодо подальшої стадії розгляду справи та необхідності повернення до підготовчого провадження з метою забезпечення Товариству реальної можливості реалізувати свої процесуальні права. Невчинення відповідних процесуальних дій, на думку апелянта, набуло істотного значення з огляду на те, що Товариство фактично не брало участі у справі.

Формальне направлення судової кореспонденції на адресу, яка не забезпечила її реального вручення Товариству, на переконання апелянта, не могло замінити обов`язку суду забезпечити належне повідомлення учасника справи та його фактичну обізнаність про судовий розгляд. При цьому невикористання судом інших доступних засобів зв`язку, відомості про які могли бути наявними у матеріалах кредитних правовідносин, апелянт вважає істотним процесуальним порушенням.

Апелянт також вказує, що суд безпідставно поклав на Товариство негативні наслідки відсутності Електронного кабінету до моменту відновлення доступу до нього. Сам факт можливості ознайомлення з інформацією через Єдиний державний реєстр судових рішень, на думку апелянта, не замінює належного вручення судового рішення та не може свідчити про фактичну обізнаність Товариства щодо розгляду справи.

За таких обставин, як зазначає апелянт, справа була розглянута не в умовах належного забезпечення принципів рівності сторін та змагальності, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон не мало можливості надати свої пояснення, заперечити проти доказів позивача, перевірити розрахунок заборгованості та реалізувати інші процесуальні права. У зв`язку з цим апелянт посилається, зокрема, на порушення гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципами господарського судочинства.

Апелянт зазначає, що причиною його неучасті у справі була не пасивна поведінка чи зловживання процесуальними правами, а об`єктивні обставини воєнного характеру. Зокрема, внаслідок влучання ворожого БпЛА було знищено адміністративно-виробниче приміщення Товариства, у якому знаходилися первинна документація, комп`ютерна техніка, засоби електронної ідентифікації та банківські ключі, а єдиний керівник Товариства був вимушений евакуюватися. На думку апелянта, зазначені обставини суд першої інстанції мав врахувати при оцінці причин неподання відзиву та інших процесуальних документів.

Окремо апелянт заперечує проти висновку суду першої інстанції про наявність заборгованості у розмірі 420 000 грн. На його думку, такий висновок є передчасним, оскільки зроблений без належної змагальної перевірки доказів, без аналізу структури заборгованості, руху коштів та здійснених Товариством платежів.

Апелянт зазначає, що кредитором не було надано чіткого диференційованого розрахунку, який би дозволяв встановити суму кожного кредитного траншу, дату та підстави його видачі, строки повернення, здійснені платежі та порядок їх зарахування. Об`єднання різних періодів та складових заборгованості в єдину суму 420 000 грн, на переконання апелянта, унеможливило перевірку її дійсного розміру.

При цьому апелянт звертає увагу на наявні в матеріалах справи банківські платежі Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон із призначенням «Погашення кредиту», а саме: 02.01.2022 — 2 955 грн 21 коп.; 01.02.2022 — 3 898 грн 36 коп.; 02.03.2022 — 4 320 грн; 02.05.2022 — 9 475 грн 89 коп.; 02.06.2022 — 4 815 грн 62 коп.; 02.07.2022 — 4 660 грн 27 коп.; 02.08.2022 — 4 178 грн 41 коп., загалом на 34 303 грн 76 коп.

На думку апелянта, суд мав встановити, чи були зазначені платежі належним чином враховані кредитором, на які саме складові заборгованості вони були зараховані, чи вплинули на розмір основного боргу та чи відповідає заявлена до стягнення сума 420 000 грн фактичному стану розрахунків між сторонами.

Крім того, апелянт зазначає, що матеріали справи містять додаткову угоду до генерального договору, якою були змінені умови основного зобов`язання, зокрема, порядок нарахування та списання платежів, черговість погашення заборгованості та передбачено капіталізацію процентів. На його думку, суд першої інстанції мав надати оцінку правовим та економічним наслідкам таких змін для визначення дійсного розміру заборгованості.

Під час ухвалення оскаржуваного рішення, як зазначає апелянт, суд першої інстанції також неправильно визначив правову природу спірних правовідносин та без достатньої перевірки визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», м. Херсон право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон у розмірі 420 000 грн.

Апелянт вважає, що суд мав встановити належну матеріально-правову підставу правонаступництва, дійсність та обсяг переданого права вимоги, а також правову природу договору відступлення права вимоги від 12.09.2025.

На переконання апелянта, зазначений договір не міг бути прийнятий як безумовна підстава для стягнення заборгованості без перевірки його реального змісту, відповідності вимогам законодавства та можливих правових наслідків його недійсності.

Окремо апелянт звертає увагу на економічні умови переходу права вимоги: право вимоги номінальною вартістю 420 000 грн було передано за 240 000 грн, тобто, з дисконтом у розмірі 180 000 грн. На його думку, така істотна різниця між номінальною та фактичною вартістю вимоги потребувала перевірки реальної правової природи правочину, зокрема, на предмет наявності ознак факторингу, а також відповідності такого правочину вимогам цивільного законодавства.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не перевірив, чи мав новий кредитор належний статус для набуття відповідної грошової вимоги, чи відповідав правочин вимогам законодавства про факторинг, а також, який саме обсяг права вимоги був фактично переданий.

У зв`язку з цим апелянт вважає недоведеним належними та достатніми доказами право Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», м. Херсон на стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон саме 420 000 грн, а висновок суду про наявність у нового кредитора відповідного матеріального права — передчасним.

Крім того, апелянт посилається на неналежне повідомлення Товариства про перехід права вимоги. На його думку, формальне направлення повідомлення від 17.09.2025 за адресою, за якою воно фактично не було отримане, не підтверджує реального повідомлення боржника про заміну кредитора. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд мав надати оцінку передбаченим статтями 516, 517 Цивільного кодексу України правовим наслідкам неповідомлення боржника про відступлення права вимоги.

Апелянт також вказує на необхідність перевірки моменту виникнення у кредитора права на звернення до суду, належності пред`явлення досудової вимоги, строку добровільного виконання зобов`язання та дати звернення до суду.

Зокрема, апелянт зазначає, що первісний кредитор ще 26.04.2023 направив вимогу про дострокове повне виконання кредитного зобов`язання. На його думку, пред`явлення такої вимоги могло змінити строк виконання всього зобов`язання, у зв`язку з чим суд мав встановити, чи припинив після цього діяти попередній графік платежів та яким чином така зміна вплинула на подальший розрахунок заборгованості.

Водночас апелянт вважає, що суд мав перевірити правомірність повторного пред`явлення вимоги у 2025 році, строк її добровільного виконання та момент виникнення у кредитора права на примусове стягнення. На його думку, без встановлення зазначених обставин висновок про своєчасність та обґрунтованість звернення до суду є передчасним.

Окремо апелянт посилається на сплив позовної давності щодо окремих складових заборгованості за умови чинності помісячного графіка платежів. При цьому зазначає, що можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності в суді першої інстанції була відсутня через об`єктивні причини, що зумовили неучасть Товариства у справі.

Апелянт також звертає увагу на питання чинності та обсягу поруки, на підставі якої з ОСОБА_1 було солідарно стягнуто заборгованість разом із Товариством. На його думку, зміна умов основного зобов`язання шляхом укладення додаткових угод потребувала оцінки її впливу на забезпечувальне зобов`язання та обсяг відповідальності поручителя.

Крім того, апелянт посилається на те, що знищення матеріально-технічної бази Товариства, первинної документації, засобів цифрової ідентифікації та банківських ключів разом із вимушеною евакуацією єдиного керівника створили об`єктивні перешкоди для здійснення господарської діяльності та виконання зобов`язань. На його думку, ці обставини підлягали оцінці судом, у тому числі з точки зору статті 607 Цивільного кодексу України, а також при вирішенні питання про можливість Товариства реалізувати свої процесуальні права.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, щодо належного повідомлення відповідача, причин його неучасті у справі, дійсності та обсягу правонаступництва, правової природи договору відступлення права вимоги, фактичного розміру заборгованості, здійснених платежів, зміни строку виконання кредитного зобов`язання, своєчасності звернення до суду та позовної давності.

За сукупністю наведених доводів апелянт вважає рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року у справі № 916/3073/25 незаконним та необґрунтованим, ухваленим із істотним порушенням норм процесуального і матеріального права та за неповного дослідження обставин справи, у зв`язку з чим просить його скасувати.

У зв`язку з цим, на думку апелянта, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3073/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Савицький Я.Ф., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 року.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3073/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, м. Херсон до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон про солідарне стягнення 420 000 грн на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 року відкладено вирішення питання про можливість відкриття провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову, на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 про заміну процесуальним правонаступником, на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3073/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3073/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

10.06.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3073/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі № 916/3073/25 залишено без руху та запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м.Херсон усунути протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: розділити означену апеляційну скаргу на самостійні (окремі) апеляційні скарги щодо кожного зі скаржників, або приєднатися до вже поданої апеляційної скарги особи, на стороні якої вони виступають, визначитися щодо оскарження різних судових рішень з викладенням особливостей, наявних в кожному випадку; навести інші обґрунтовані поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3073/25 з доданням належних доказів сплати судового збору у розмірі 7 560 грн.

29.06.2026 року на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон про усунення недоліків з доданою до неї квитанцією №8114-0147-4087-7964 від 28.06.2026 року на суму 7 560 грн, як доказом сплати судового збору та роз`єднаною апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3073/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року у справі №916/3073/25, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 27.08.2026 року о 12:00 год.

Судове засідання 27.08.2026 року по справі №916/3073/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі № 916/3073/25 не відбулось, у зв`язку з тим, що суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Савицький Я.Ф. відповідно до наказу голови суду від 21.07.2026 року №193-в перебував у відпустці з 03.08.2026 по 11.09.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 розгляд справи №916/3073/25 призначено на 01.10.2026 року о 11:00 год.

29.06.2026 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 , м. Херсон про приєднання до апеляційної скарги, в якій останній повністю підтримує апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон, просить її задовольнити та оскаржуване рішення скасувати.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 , м. Херсон про приєднання до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі № 916/3073/25 .

В судове засідання 01.10.2026 року представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвал про призначення до розгляду апеляційної скарги до їх електронних кабінетів.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон надіслали до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без їх участі у зв`язку з неможливістю фізичної участі, яка зумовлена обставинами, що не залежать від волі Товариства та ОСОБА_1 та мають об`єктивний і непереборний характер. Судова колегія прийняла клопотання до розгляду та задовольнила їх.

Разом з тим, представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, м. Херсон подав клопотання про розгляд справи без його участі, у зв`язку відсутністю представника можливості взяти участь у судових засіданнях. Судова колегія прийняла дане клопотання до розгляду та задовольнила його.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема “Іззетов проти України”, “Пискал проти України”, “Майстер проти України”, “Субот проти України”, “Крюков проти України”, “Крат проти України”, “Сокор проти України”, “Кобченко проти України”, “Шульга проти України”, “Лагун проти України”, “Буряк проти України”, “ТОВ “ФПК “ГРОСС” проти України”, “Гержик проти України” суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, враховуючи задоволення клопотання представника апелянта, заявника представника позивача про розгляд справи без їх участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі № 916/3073/25 не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі № 916/3073/25 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

25.03.2016 між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль”, м. Київ (на даний час- Акціонерне товариство “Райффайзен Банк”) (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон (позичальник, відповідач-1) був укладений генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/115-0-2/2142.

Відповідно до п. 1.1 генерального договору кредитор зобов`язався здійснювати на користь позичальника кредитні операції у межах загального ліміту, передбаченого пунктом 1.2 генерального договору, в порядку, визначеному статтею 2 генерального договору, а позичальник зобов`язався виконати усі зобов`язання, що витікають зі змісту кредитної операції, генерального договору, умов та договорів і здійснити повне погашення заборгованості у строки, передбачені генеральним договором та/або договором, але не пізніше останнього дня строку дії ліміту кредитної операції;

Пунктом 1.2 генерального договору встановлено, що загальний ліміт становить 500 000 гривень (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок);

Відповідно пункту 1.3 генерального договору вказано, що останній день строку дії загального ліміту - 25 березня 2021 року або інша дата, визначена відповідно до статті 9 генерального договору;

Останній день строку дії ліміту кредитної операції не може виходити за межі останнього дня строку дії загального ліміту.

Пунктом 1.4 генерального договору визначено кредитні операції, які можуть здійснюватися в межах загального ліміту: фінансування поточної діяльності (кредитна лінія); фінансування поточної діяльності (овердрафт); фінансування інвестиційної діяльності; авалювання векселів.

Згідно з п.2.1 генерального договору кредитні операції, передбачені пунктом 1.4 генерального договору, здійснюються на умовах, визначених генеральним договором та умовами на підставі укладеного між кредитором та позичальником відповідного договору, яким визначаються особливості здійснення кредитної операції; кількість договорів, укладених в межах генерального договору, не обмежується.

За п. 4.1.2 генерального договору виконання зобов`язань позичальника, що виникають (в тому числі виникнуть в майбутньому) за генеральним договором та/або договорами забезпечується, зокрема, порукою, відповідно до договору поруки, що повинен бути укладений після укладання генерального договору та договору, але до здійснення кредитної операції за договором між кредитором і поручителем з метою забезпечення зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 5.1 генерального договору позичальник зобов`язаний здійснити погашення заборгованості в порядку, визначеному генеральним договором та договорами, не пізніше відповідного останнього дня строку дії ліміту кредитної операції, та виконати зобов`язання щодо сплати комісії за обслуговування загального ліміту - відповідно до п.3.3 генерального договору;

Пунктом 5.2 генерального договору встановлено, що підписанням генерального договору позичальник надає право кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника, а також з рахунків, що будуть відкриті позичальнику у кредитора протягом дії генерального договору та реквізити яких кредитор визначить самостійно.

Відповідно до п. 9.1 генерального договору передбачено, зокрема, що у разі настання обставин дефолту кредитор має безумовне право на власний розсуд, без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити один або декілька таких заходів: вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості;

Пунктом 9.2 встановлено, що кредитор має право скористатись правами, зазначеними в пункті 9.1 генерального договору та пред`явити позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин дефолту, зокрема в таких випадках: порушення позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов`язань за генеральним договором та/або за окремими договорами.

За п.13.1 генерального договору генеральний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань за генеральним договором.

Додаток №1 до генерального договору №01/115-0-2/2142 визначає умови проведення кредитних операцій.

13.01.2021 між Акціонерним товариством “Райффайзен Банк” (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” (позичальник, відповідач-1) була укладена додаткова угода №01/115-0-2/2142/2 до генерального договору №01/115-0-2/2142, відповідно до якої, зокрема, сторонами викладено п.1.3 генерального договору в наступній редакції: останній день строку дії загального ліміту - 25 березня 2026 року або інша дата, визначена відповідно до статті 9 генерального договору.

13.01.2021 між АТ “Райффайзен Банк” (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель, відповідач-2) був укладений договір поруки №143812/89811/328351, відповідно до якого:

- позичальник - це особа, зобов`язання якої за основним договором забезпечуються порукою згідно цього договору: ТОВ “КАЙСАР, ЛТД”; основний договір - генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/115-0-2/2142 від 25.03.2016, який укладений між позичальником і кредитором, разом з умовами проведення кредитних операцій та договорами до генерального договору, якими ініціюється здійснення кредитних операцій у межах генерального договору, а також всіма змінами, додатками та додатковими угодами/договорами до них, що внесені та будуть внесені у майбутньому;

- поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору; порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов`язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум тощо; поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов`язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов`язань (п.п. 1.1, 1.2 договору поруки);

- у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов`язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов`язаннями, а поручитель - зобов`язаний виконати вимоги кредитора щодо виконання забезпечених зобов`язань та сплатити заборгованість за забезпеченими зобов`язаннями (п.2.1 договору поруки);

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печаткою кредитора; строк поруки, що встановлена договором за кожним забезпеченим зобов?язанням становить 5 років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов`язання (п.п. 6.1, 6.2 договору поруки).

01.12.2021 між АТ “Райффайзен Банк” (кредитор) та ТОВ “КАЙСАР, ЛТД” (позичальник, відповідач-1) була укладена додаткова угода №01/115-0-2/2142/3 до генерального договору №01/115-0-2/2142 від 25.03.2016, відповідно до якої, зокрема, сторонами викладено п.п. 5.5, 10.4, 11.1, 12.5, 13.5 та розділ 1 додатку №1 до генерального договору у нових редакціях.

01.12.2021 між АТ “Райффайзен Банк” (кредитор) та ТОВ “КАЙСАР, ЛТД” (позичальник, відповідач-1) був укладений кредитний договір №011/89811/01302675 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/115-0-2/2142 від 25.03.2016, відповідно до якого кредитор надає позичальнику кредит на наступних умовах (п.1 кредитного договору):

- ліміт кредитної операції: 500 000 грн.;

- вид ліміту кредитної операції: відновлювальний ліміт з видачею кредитних коштів частинами (траншами);

- кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів та ведення фінансово-господарської діяльності, а саме: придбання сировини та матеріалів, оплата товарів та послуг (в т.ч. за зовнішньоекономічними контрактами з урахуванням обмежень, встановлених Національним Банком України); виплата заробітної плати та сплата обов`язкових платежів до Державного Бюджету, Пенсійного Фонду України та інших обов`язкових платежів, пов`язаних з виплатою заробітної плати, сплата інших платежів до бюджету (в т.ч. на сплату податків); фінансування інших поточних потреб, пов`язаних з веденням господарської діяльності позичальника, за винятком: придбання основних засобів і витрат, що збільшують вартість основних засобів позичальника, та надання або повернення фінансової допомоги, внесків до статутного фонду, благодійних внесків, виплати дивідендів;

- проценти за користування кредитом розраховуються на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 13,5% річних; нарахування процентів за користування кредитом здійснюється кредитором не рідше одного разу на місяць; у випадку неповернення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту, позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в розмірі 13,5% річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом (в т.ч. простроченої) з дня, наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту (як відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 Цивільного кодексу України);

- останній день строку дії ліміту кредитної операції (далі також - кінцевий термін погашення кредиту): 01 грудня 2022 року, або інший останній день погашення заборгованості за договором, визначений відповідно до умов генерального договору;

- позичальник зобов`язаний здійснювати погашення основної заборгованості та сплату процентів за схемою зниження ліміту відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 розділу 1 умов, відповідно до графіку зниження ліміту (додаток 1 до договору); позичальник зобов`язаний здійснювати сплату процентів у валюті кредиту щомісячно, кожного 01 числа (надалі - дата платежу) та при погашенні заборгованості за кредитом в повному обсязі, відповідно до умов договору та до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 розділу 1 умов;

- зобов`язання позичальника за договором забезпечуються порукою відповідно до договору поруки, що повинен бути укладений після укладення договору, але до дня здійснення кредитної операції за договором, між кредитором і поручителем (-ями) ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 з метою забезпечення зобов`язань за договором;

- на взаємовідносини сторін за договором поширюються положення генерального договору; сторони зобов`язуються дотримуватись умов генерального договору, зокрема, тих положень умов, що регламентують умови надання кредитів; після підписання кредитного договору кредит надається, якщо така видача не призводить до перевищення ліміту кредитної операції та здійснюється в межах невикористаного загального ліміту, зазначеного в п.1.2 генерального договору.

У додатку №1 до кредитного договору №011/89811/01302675 сторонами узгоджено, що погашення основної заборгованості за кредитним договором здійснюється згідно з графіком зниження ліміту: з 01.12.2021 по 01.10.2022 включно – 500 000 грн; з 02.10.2022 по 01.11.2022 включно – 333 333 грн 33 коп.; з 02.11.2022 по 01.12.2022 включно – 166 666 грн 67 коп.; сума неповернутої основної заборгованості, що перевищує ліміт кредитної операції згідно графіку зменшення ліміту вважається простроченою заборгованістю позичальника.

У заявці від 01.12.2021 №1 Товариство з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” просило надати кредитні кошти згідно кредитного договору №011/89811/01302675 від 01.12.2021, що укладений в рамках генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/115-0-2/2142 від 25.03.2016 в сумі 170 000 грн на закупівлю матеріалів.

У заявці від 14.12.2021 №036/89811/1331888 Товариство з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” просило надати кредитні кошти згідно кредитного договору №011/89811/01302675 від 01.12.2021 в сумі 170 000 грн на закупівлю матеріалів.

У заявці від 02.02.2022 №036/89811/1383465 Товариство з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД” просило надати кредитні кошти згідно кредитного договору №011/89811/01302675 від 01.12.2021 в сумі 80 000 грн на закупівлю матеріалів.

В матеріалах справи наявна виписка по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, в якій відображено видачі кредитів за кредитним договором №011/89811/01302675, а саме: 03.12.2021 – 170 000 грн; 14.12.2021 – 170 000 грн; 02.02.2022 – 80 000 грн; всього – 420 000 грн.

У вимозі №114/5-705752 від 12.06.2025 АТ “Райффайзен Банк” повідомило ТОВ фірму “КАЙСАР, ЛТД” про наявність простроченої заборгованості перед банком за кредитним договором №011/89811/01302675 у загальному розмірі 446 393 грн 31 коп. та вимагало протягом не більше ніж 30 (тридцяти) календарних днів з дати відправлення цієї вимоги здійснити погашення кредиту у повному обсязі. В матеріалах справи наявні докази направлення вказаної вимоги засобами поштового зв`язку (список згрупованих відправлень, номер відправлення та трекінг).

У вимозі №114/5-705758 від 12.06.2025 АТ “Райффайзен Банк” повідомило ОСОБА_1 про наявність у позичальника (ТОВ фірми “КАЙСАР, ЛТД”) простроченої заборгованості за кредитним договором №011/89811/01302675 у загальному розмірі 446 393 грн 31 коп., а тому, керуючись умовами договору поруки, вимагало терміново, але у будь-якому разі не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати направлення цієї вимоги, здійснити дострокове погашення кредитного договору у повному обсязі. В матеріалах справи наявні докази направлення вказаної вимоги засобами поштового зв`язку (список згрупованих відправлень, номер відправлення та трекінг).

Окрім того, в матеріалах справи наявний наданий АТ “Райффайзен Банк” розрахунок заборгованості по договору №011/89811/01302675 (в якому також відображено дати видачі кредитів, дати планових погашень, нарахованих відсотків та часткові сплати відсотків), відповідно до якого заборгованість за кредитом – 420 000 грн, заборгованість за відсотками – 5 452 грн 83 коп.

Неналежне виконання відповідачами своїх договірних зобов`язань стало підставою для звернення Акціонерного товариства “Райффайзен Банк”, м. Київ до суду першої інстанції з відповідним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 01.12.2021 №011/89811/01302675 в розмірі 420 000 грн.

Під час розгляду справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 (суддя Шаратов Ю.А.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, м. Херсон про залучення до участі у справі правонаступника позивача від 24.09.2025 задоволено; замінено позивача - Акціонерне товариство “Райффайзен Банк”, м. Київ його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Соборна, буд. 32, код ЄДРПОУ 40848105). Постановляючи вказану ухвалу, судом було встановлено, що:

- 12.09.2025 між первісним позивачем у справі - Акціонерним товариством “Райффайзен Банк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний позивач відступив, а новий кредитор, тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, прийняло на себе всі права вимоги за наступними договорами: кредитний договір №011/89811/01302675 від 01.12.2021, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю “КАЙСАР, ЛТД”; договір поруки №143812/89811/328351 від 13.01.2021, укладений з ОСОБА_1 для забезпечення зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю “КАЙСАР, ЛТД”;

- 17.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” направило на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю “КАЙСАР, ЛТД” та ОСОБА_1 письмові повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні (вих.№143/25), що підтверджується описами вкладення у цінні листи та фіскальними чеками АТ “Укрпошта” від 17.09.2025.

Також в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №1298 від 12.09.2025 про сплату ТОВ “ФК “Еліт-Фактор” на користь АТ “Райффайзен Банк” 240 000 грн за договором про відступлення права вимоги від 12.09.2025.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами у даній справі спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 01.12.2021 № 011/89811/01302675 та договором поруки в розмірі 420 000 грн.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі та заявником у заяві про приєднання до апеляційної скарги, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, за вимогами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Разом з тим, вимогами ст. 610, 612 Цивільного кодексу України законодавцем встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини у даній справі виникли на підставі укладеного між АТ “Райффайзен Банк” (первісний кредитор, первісний позивач) та ТОВ фірмою “КАЙСАР, ЛТД” (позичальник, відповідач-1) кредитного договору №011/89811/01302675 від 01.12.2021 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/115-0-2/2142 від 25.03.2016 та укладеного між АТ “Райффайзен Банк” (первісний кредитор, первісний позивач) та ОСОБА_1 (поручитель, відповідач-2) договору поруки №143812/89811/328351, а також, в подальшому на підставі укладеного між АТ “Райффайзен Банк” (первісний кредитор, первісний позивач) та ТОВ “Фінансова компанія “Еліт-Фактор” (новий кредитор, новий позивач) договору відступлення права вимоги від 12.09.2025.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено, зокрема, випискою по рахунку відповідача-1, виконання первісним кредитором АТ “Райффайзен Банк” своїх зобов`язань з надання кредитних коштів за кредитним договором №011/89811/01302675 від 01.12.2021 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/115-0-2/2142 від 25.03.2016, на підставі його заяв, у загальному розмірі 420 000 грн., разом з тим відповідач-1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів у обумовлений договором строк (згідно узгодженого графіку зниження ліміту), внаслідок чого за спірним кредитним договором утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 420 000 грн., що підтверджується наявними матеріалами справи та відображено в розрахунку заборгованості.

Господарським судом з`ясовано та не спростовано відповідачем, що зобов`язання в частині повернення кредиту у визначений договором строк або в будь-який інший строк відповідачем виконані не були, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон на користь позивача 420 000 грн. заборгованості за кредитом.

Колегією суддів також встановлено, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон у розмірі 420 000 грн за кредитним договором підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і на момент ухвалення рішення суду не надано документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем.

Посилання апелянта на часткове погашення заборгованості у сумі, а саме: 02.01.2022 — 2 955 грн 21 коп.; 01.02.2022 — 3 898 грн 36 коп.; 02.03.2022 — 4 320 грн; 02.05.2022 — 9 475 грн 89 коп.; 02.06.2022 — 4 815 грн 62 коп.; 02.07.2022 — 4 660 грн 27 коп.; 02.08.2022 — 4 178 грн 41 коп., загалом на 34 303 грн 76 коп., не приймаються колегією суддів до уваги, адже, як вбачається з матеріалів справи, та не було спростовано відповідачами, відповідні платежі були направлені на погашення відсотків за кредитом, а не на погашення тіла кредиту, тобто, відповідач 1 фактично не приступив до погашення основної заборгованості. Дані обставини свідчать про правильне визначення судом першої інстанції розміру основної заборгованості.

Водночас, позивач заявив у позовній заяві вимоги про стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача-1 (боржника) і відповідача-2 (поручителя) солідарно.

Колегія суддів зазначає, що при солідарному обов`язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, відповідно до умов договору поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору; порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов`язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сум тощо; поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов`язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов`язань (п. 1.1, 1.2 договору поруки).

У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов`язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов`язаннями, а поручитель - зобов`язаний виконати вимоги кредитора щодо виконання забезпечених зобов`язань та сплатити заборгованість за забезпеченими зобов`язаннями (п.2.1 договору поруки).

Відповідно до пункту 2.2 договору поруки поручитель зобов`язується здійснити виконання забезпечених зобов`язань протягом 5 робочих днів з дати отримання відповідної вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Єдиною підставою для визначення кредитором у вимозі розміру забезпечених зобов`язань , що підлягають виконанню поручителем, є дані аналітичного обліку та рахунки, що ведуться установою кредитора для визначення грошових зобов`язань позичальника перед кредитором за основним договором.

З матеріалів справи вбачається, що АТ “Райффайзен Банк” від 12.06.2025 направило на адресу відповідачів листи-вимоги про повернення кредитних коштів, відповідачі не відреагували, докази сплати заборгованості за кредитом в матеріалах справи відсутні.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 у справі № 925/1049/13 вказав на те, що днем пред`явлення вимоги є дата оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення.

Верховний Суд бере до уваги, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Тобто, в даному випадку днем пред`явлення кредитором вимоги поручителю слід вважати 28.06.2025 - дату оформлення повідомлення про повернення відправлення за закінченням терміну зберігання.

Натомість, згідно з п. 2 договору поруки, обов`язок поручителя виконати зобов`язання встановлено протягом 5 робочих днів після пред`явлення вимоги, тобто, до 04.07.2025.

У частині 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частинами 1, 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

На суд покладений обов`язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та встановити наявність порушеного права на момент пред`явлення позову.

Оскільки, як встановлено колегією суддів на дату подання позивачем позовної заяви право останнього було порушено (строк, передбачений ст. 530 Цивільного кодексу України минув та відповідно до умов договору поруки обов`язок вже настав) з огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на час подання позовної заяви порушення права позивача з боку поручителя вже існувало, тому звернення позивача до суду з таким позовом до поручителя є обґрунтованим, з огляду на що колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про передчасність позову, адже позивачем вживались всі методи повідомлення поручителя та боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Щодо посилання апелянта на введення воєнного стану, як на обставину, що перешкодила виконати зобов`язання належним чином, колегія суддів зазначає, що обставини непереборної сили не змінюють основного зобов`язання. Тобто, навіть за умови наявності форс-мажорних обставин, відповідач може бути звільнений тільки від відповідальності за прострочення виконання основного зобов`язання. Але в будь-якому випадку, боржник зобов`язаний виконати основне зобов`язання. В даному випадку введений воєнний стан в державі не є форс-мажорною обставиною саме для відповідачів у даній справі, а є загальновідомою обставиною, яка була врахована судом апеляційної інстанції при поновленні пропущеного строку на подання апеляційної скарги, але не може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення суми основного боргу з відповідачів в солідарному порядку.

Посилання апелянта на те, що розгляд справи відбувся за його відсутності, колегія суддів також не приймає до уваги, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1-3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія ухвали про відкриття провадження у справі №916/3073/25 Господарського суду Одеської області від 06.08.2025, якою ухвалено підготовче засідання призначити на 05.09.2025 об 11:15 год., направлялася на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №06 102 7539 82 01). Дане поштове відправлення повернулося до Господарського суду Одеської області без вручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою відповідно до відомостей з трекінгу поштового відправлення №06 102 7539 82 01 з офіційного сайту УкрПошти, (повернення поштового відправлення за зворотною адресою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою).

З огляду на положення п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали Господарського суду Одеської області від 06.08.2025, якою відкрито провадження у справі, вважається врученою заявнику 29.08.2025.

Згідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копія ухвали про прийняття справи до провадження №916/3073/25 Господарського суду Одеської області від 23.12.2025, якою ухвалено повторно розпочати розгляд справи №916/3073/25 та призначено судове засідання 22.01.2026 об 14:45 год., направлялася на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R06804 5415159). Товариству з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» (73033, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 50) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R06804 5415140). Дані поштові відправлення повернулися до Господарського суду Одеської області без вручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою відповідно до відомостей з трекінгів поштового відправлення № R06804 5415159 та №R06804 5415140 з офіційного сайту УкрПошти, (повернення поштового відправлення за зворотною адресою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою).

З огляду на положення п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали Господарського суду Одеської області від 23.12.2025, якою постановлено повторно розпочати розгляд справи №916/3073/25 та призначено судове засідання на 22.01.2026 об 14:45 год. вважається врученою апелянту та заявнику.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія ухвали про прийняття справи до провадження №916/3073/25 Господарського суду Одеської області від 26.01.2026, якою ухвалено повідомити учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 11.02.2026 о 15:00 год., направлялася на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R06805 6363860). Товариству з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» (адреса зазначена в апеляційній скарзі – 73033, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 50) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R068056363851). Дані поштові відправлення повернулися до Господарського суду Одеської області без вручення у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаними адресами відповідно до відомостей з трекінгів поштового відправлення №R068056363860 та №R068056363851 з офіційного сайту «УкрПошти», (повернення поштового відправлення за зворотною адресою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою).

З огляду на положення п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали Господарського суду Одеської області від 26.01.2026, якою постановлено повідомити учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 11.02.2026 о 15:00 год вважається врученою апелянту та заявнику.

Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копія ухвали про прийняття справи до провадження №916/3073/25 Господарського суду Одеської області від 11.02.2026, якою відкладено розгляд справи на 05.03.2026 о 17:00 год, направлялася на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R068063050885). Товариству з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» (м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 50) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R068063050869). Дані поштові відправлення повернулися до Господарського суду Одеської області без вручення у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаними адресами відповідно до відомостей з трекінгів поштового відправлення №R068063050885 та №R068063050869 з офіційного сайту УкрПошти, (повернення поштового відправлення за зворотною адресою у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою).

З огляду на положення п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали Господарського суду Одеської області від 11.02.2026, якою відкладено розгляд справи на 05.03.2026 о 17:00 год, вважається врученою апелянту та заявнику.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026, направлялася на адресу ОСОБА_1 (адреса зазначена в апеляційній скарзі - АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R06 807 366 5306) та Товариству з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» (адреса зазначена в апеляційній скарзі – 73033, м. Херсон, вул. Нафтовиків, буд. 50) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №R06 807 366 5292), однак копії повернулися без вручення у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаними адресами, що також не є підставою вважати, що останні не отримували рішення суду.

За таких обставин, суд першої інстанції, направляючи апелянту рекомендованими листами судову кореспонденцію у справі №916/3073/25 за належною поштовою адресою, вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення відповідачів про існування даної справи. В той же час, суд першої інстанції не був обізнаний про інше належним чином оформлене місцезнаходження відповідачів та здійснював направлення всієї кореспонденції на юридичні адреси реєстрації відповідачів. Та обставина, що фактично керівник підприємства був вимушений виїхати за кордон, не звільняє його від обов`язку отримувати кореспонденцію на юридичній адресі підприємства, яку не було змінено у встановленому чинним законодавством порядку. Також відхиляються посилання апелянта на відсутність у нього доступу до Електронного кабінету, оскільки таке не підтверджено суду апеляційної інстанції належними засобами доказування.

Щодо посилання апелянта на те, що зміна умов основного зобов`язання шляхом укладення додаткових угод потребувала оцінки її впливу на забезпечувальне зобов`язання та обсяг відповідальності поручителя, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до умов п.1.1 договору поруки, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору.

Тобто, внесення змін до кредитного договору жодним чином не впливає на обсяг прав та обов`язків поручителя, який зобов`язується забезпечувати виконання як вже існуючих, так і майбутніх зобов`язань за кредитним договором, тому колегія суддів не приймає до уваги даний довід апеляційної скарги.

Посилання апелянта на нібито неналежну заміну позивача його правонаступником, колегія суддів також не приймає до уваги, адже оцінка даних доводів була надана в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2026, в якій переглядалась ухвала Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 про заміну сторони правонаступником.

Щодо заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності під час апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає, наступне.

В апеляційній скарзі апелянт звернувся із заявою про застосування позовної давності та просив застосувати наслідки її спливу до заявлених у справі вимог.

Перевіривши доводи цієї заяви у межах питання щодо наявності у суду апеляційної інстанції правових підстав для її розгляду, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За змістом частини четвертої цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, застосування позовної давності не здійснюється судом з власної ініціативи та залежить від реалізації стороною відповідного матеріально-правового заперечення у встановлений законом момент. Невчинення стороною такої дії до ухвалення рішення судом першої інстанції тягне для неї наслідки, пов`язані з нереалізацією відповідного права.

Такий підхід узгоджується із засадою змагальності господарського судочинства. Згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Водночас за частиною першою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, тобто здійснює апеляційний перегляд уже вирішеного по суті спору, а не повторно формує межі матеріально-правових заперечень сторін замість них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15-ц (провадження № 14-333цс18) сформульовано висновок, відповідно до якого, оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється перевірка законності й обґрунтованості такого рішення, заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона була подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Разом із тим судова практика допускає виняток із цього правила, пов`язаний із забезпеченням реальної процесуальної рівності сторін. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зазначено, що неналежне повідомлення відповідача судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та, як наслідок, фактичне позбавлення його можливості взяти участь у розгляді є підставою для вирішення апеляційним судом заяви такого відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо вона не подавалася у суді першої інстанції.

Цей підхід уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21): суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності, подану вперше на стадії апеляційного перегляду, лише за наявності обставин, які об`єктивно позбавляли особу можливості зробити таку заяву в суді першої інстанції, зокрема у разі неналежного повідомлення про розгляд справи, або за наявності інших поважних причин, що призвели до порушення принципу процесуальної рівності сторін.

Аналогічний підхід послідовно застосовується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 23 квітня 2019 року у справі № Б-19/207-09 Верховний Суд зазначив, що заявити про сплив позовної давності у суді апеляційної інстанції може сторона, яка доведе неможливість подання відповідної заяви у суді першої інстанції. Такий самий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/10569/21.

Особливо релевантним до наведених фактичних обставин є висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 903/64/22 (903/266/22). Верховний Суд зазначив, що визначальними для вирішення питання про наявність у апеляційного суду повноважень розглядати заяву про застосування позовної давності є обставини належного чи неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи. Встановивши, що доводи про неналежне повідомлення не підтвердилися, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у апеляційного господарського суду правових підстав для розгляду заяви про застосування позовної давності, поданої вперше на стадії апеляційного перегляду.

Зазначений підхід залишається актуальним і в подальшій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 15/68-10 (902/1563/23) Верховний Суд знову виходив із того, що заява про застосування позовної давності підлягає розгляду апеляційним судом за загальним правилом тоді, коли вона була заявлена під час розгляду справи судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, апелянт був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції та мав об`єктивну можливість реалізувати передбачене частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України право на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення рішення місцевим господарським судом. Проте відповідною можливістю сторона не скористалася.

При цьому у поданій до суду апеляційної інстанції заяві не наведено обставин та не подано належних та допустимих доказів існування причин, які об`єктивно позбавляли апелянта можливості заявити про застосування позовної давності під час розгляду справи у суді першої інстанції та взагалі причин, які об`єктивно могли бути поважними для можливості застосування судом строку позовної давності в даному випадку. Обставин неналежного повідомлення сторони про розгляд справи судом першої інстанції матеріалами справи також не встановлено, про що було зазначено вище за текстом постанови.

За таких обставин відсутній той винятковий випадок, з яким наведена практика Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду пов`язує можливість прийняття й вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, поданої вперше після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для дослідження по суті доводів апелянта щодо початку, перебігу та спливу позовної давності, оскільки процесуальна передумова для вирішення цього матеріально-правового заперечення на стадії апеляційного перегляду відсутня.

Ураховуючи викладене, заява апелянта про застосування позовної давності, подана вперше під час апеляційного провадження за відсутності об`єктивних причин, які перешкоджали її поданню до ухвалення рішення судом першої інстанції, задоволенню не підлягає.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

В даному випадку колегія суддів зазначає, що в матеріалах господарської справи відсутні докази, які б вказували на підстави звільнення скаржника від виконання кредитних зобов`язань перед банком за кредитним договором.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області, а висновок суду першої інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Еліт-Фактор”, м. Херсон та стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон 420 000 грн заборгованості за кредитом є законним та обґрунтованим.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон та заява про приєднання до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року у справі №916/3073/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року у справі №916/3073/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника та заявника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “КАЙСАР, ЛТД”, м. Херсон та заяву про приєднання до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року у справі №916/3073/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 року у справі №916/3073/25 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.10.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош