Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №916/489/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/489/26

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Єленич О.В., за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш”

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області

від 25 травня 2026 року (повний текст складено 25.05.2026)

у справі № 916/489/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш”

про стягнення 4 901 797,90 грн.

суддя суду першої інстанції: Погребна К.Ф.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 30.09.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “АРСЕЛОР МЕТ” (далі також – Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Уманьфермаш” (далі також – Відповідач) про стягнення з останнього 4 901 797,90 грн, з яких: основний борг - 3 638 731,01 грн, інфляційні втрати - 55 559,93 грн, 3% річних - 41 511,05 грн, пеня - 428 249,71 грн, штраф - 737 746,20 грн.

Також, ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” заявило до стягнення з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 73 526,97 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу. При цьому, в позовній заяві був наведений орієнтовний розрахунок витрат, пов`язаних з розглядом справи №916/489/26, якій дорівнював 200 000,00 грн.

Під час розгляду даної справи з боку ТОВ “Уманьфермаш” до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру пені, яке було частково задоволено судом першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.05.2026 у справі №916/489/26 (суддя Погребна К.Ф.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш” - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” основний борг в сумі 3 638 731,01 грн, інфляційні втрати в розмірі 55 559,93 грн, 3% річних в розмірі 41 511,05 грн, пеню в розмірі 214 124,86 грн, штраф в розмірі 368 873,10 грн. та судовий збір в сумі 58 821,58 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В подальшому, Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 у даній справі вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Разом з тим, 14.05.20266 до суду звернувся Позивач із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі щодо стягнення з Відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” витрат на професійну правову допомогу в сумі 200 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області 25.05.2026 у справі №916/489/26 (суддя Погребна К.Ф.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” витрати на правничу допомогу в сумі 200 000,00 грн.

У вказаному додатковому рішенні суд першої інстанції, з урахуванням негативного для Відповідача результату вирішення спору та відсутності заперечень щодо заявленої Позивачем до стягнення суми на правничу допомогу, дійшов висновку, що надані суду докази на підтвердження понесення Позивачем витрат на правничу допомогу, свідчать про те, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 року у справі №916/489/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Відповідач вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що заявлені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи та обсягу виконаної роботи адвоката, оскільки справа за своєю суттю є типовим господарським спором про стягнення заборгованості, який не характеризується підвищеною складністю, не потребував проведення експертиз, залучення значного обсягу доказів або здійснення нетипових процесуальних дій.

Крім того, апелянт зауважує на тому, що відповідні витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У даному випадку суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять детального опису виконаних адвокатом робіт, розрахунку витраченого часу або конкретизації процесуальних дій, які обґрунтовують саме такий розмір винагороди. Відсутність такої деталізації унеможливлює висновок про те, що заявлені витрати є необхідними саме для цієї справи та відповідають критерію розумності.

Водночас, ТОВ “Уманьфермаш” звернуло увагу на те, що до заяви про стягнення судових витрат не додано доказів фактичної оплати Позивачем гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, інш.). Апелянт наголошує на тому, що сам по собі договір про надання правничої допомоги не є безумовним доказом фактичного понесення витрат, оскільки лише визначає загальні умови співпраці між адвокатом та клієнтом. Аналогічно, акт приймання-передачі послуг без належних розрахункових документів не підтверджує ані факту оплати, ані реальності заявлених до стягнення витрат у зазначеному розмірі.

Окремо Відповідач зауважує, що сам факт відсутності заперечень з боку відповідача не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених витрат, оскільки суд при вирішенні питання про їх розподіл діє як суб`єкт, що зобов`язаний забезпечити дотримання принципів пропорційності та справедливості судочинства.

Таким чином, на переконання ТОВ “Уманьфермаш”, додаткове рішення ухвалене без належного застосування критеріїв, визначених ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, без оцінки реальності та необхідності витрат, без дослідження їх співмірності зі складністю справи, що призвело до необґрунтованого стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 12.06.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Уманьфермаш” на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 у справі №916/489/26 та призначено її розгляд на 30.09.2026 об 11:00 год. Крім того, вказаною ухвалою продовжено розгляд апеляційної скарги Відповідача на розумний строк; Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз`яснено сторонами про їх право подати до суду у встановлений строк будь-які заяви та клопотання процесуального характеру.

Ухвалою суду від 02.07.2026 задоволено заяву представника ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” – адвоката Єленич Оксани Володимирівни про надання їй можливості брати участь у розгляді даної справи поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів – через систему відеоконференцзв`язку “EasyCon”. Вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги на додаткове рішення у даній справі в режимі відеоконференції.

03.07.2026 до суду апеляційної інстанції від ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її необґрунтованою, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Уманьфермаш» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 у справі №916/489/26 без задоволення, а вказане додаткове рішення – без змін.

Узагальнена позиція Позивача полягає у наступному:

- розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом;

- оскільки Відповідач не заявив у передбаченому законом порядку клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не мав правових підстав зменшувати суму витрат з власної ініціативи;

- відповідно до п. 4.1. Договору розмір винагороди складає тверду суму, не залежить від об`єму виконаних адвокатом робіт. Факт надання послуг за договором підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг. Відтак, Позивачем надані належні докази витрат на правничу допомогу, що узгоджується з позицією об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18; постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №905/1055/19 та від 26.09.2023 у справі №911/3417/21, від 23.01.2025 у справі №240/32993/23 тощо);

- витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та постанова Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №905/1055/19). Отже, посилання апелянта на те, що Позивачем суду не надано доказів фактичної оплати правничої винагороди не заслуговують на увагу.

З урахуванням вказаного, ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” вважає, що місцевий господарський суд діяв виключно в межах процесуальних норм Господарського процесуального кодексу України та в межах власних повноважень, у зв`язку з чим підстави для скасування додаткового рішення відсутні.

30.09.2026 представник ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ”, який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, зазначав проте, що підстав для зменшення суми правничої допомоги немає та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представник ТОВ «Уманьфермаш» у судове засідання не з`явився. Про день час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання; з огляду на те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою; матеріалів справи достатньо для її розгляду та прийняття рішення; зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції за відсутністю представника відповідача.

У судовому засіданні 30.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені додаткового рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За положеннями ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначає Позивач, у зв`язку із розглядом позовної заяви в суді першої інстанції, з боку ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000,00 грн.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (вказана позиція також відображена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15ц).

Положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №922/576/18, від 24.09.2020 у справі №520/9408/18.

При цьому, Договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Вказану правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 14.05.2019 у справі №922/576/18, від 29.05.2019 у справі №910/10483/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 25.06.2019 №916/1340/18.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/8682/18).

Судова колегія зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У даному контексті судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18, згідно з якою розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (також див. постанови Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №922/1948/19, від 12.08.2020 у справі №16/2598/19, від 30.07.2019 у справі №911/1394/18).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18.

У даній справі на підтвердження понесення судових витрат у сумі 200 000,00 грн. ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” подало до суду наступні документи:

1) Договір про надання правової допомоги від 03.02.2026 №03/02/2026 (далі – Договір), укладений між адвокатом Шевченко Іллею Володимировичем (Виконавець, Адвокат) та ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” (Клієнт), за умовами якого Виконавець зобов`язується здійснювати представництво Клієнта, захищати його права і законні інтереси, надавати усі види правової допомоги, в обсязі та на умовах, встановлених у цьому Договорі та додаткових угодах до нього, а Клієнт зобов`язаний оплачувати всі види правової допомоги Виконавця та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, Виконавець зобов`язується здійснювати представництво інтересів Клієнта в межах врегулювання спору з ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” (в т.ч. в судах щодо повернення дебіторської заборгованості за договором поставки).

За положеннями п.4.1 Договору, винагорода Виконавця за надання правової допомоги (гонорар) в обсязі, що визначений п.1.2 Договору (за представництво у сулі першої інстанції) становить 200 000,00 грн. Розмір винагороди складає тверду суму, що не залежить від об`єму виконаних адвокатом робіт. Інші умови оплати можуть визначатися в додатковій угоді / додаткових угодах, що є невід`ємною частиною договору Факт наданих послуг за цим Договором підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата гонорару здійснюється Клієнтом після вирішення питання Клієнта по суті або після набрання рішенням суду законної сили протягом 90 днів з дня отримання рахунку Виконавця.

Договір укладений до 01.07.2027 року.

2) Детальний опис послуг від 13.05.2026, наданих Адвокатом за Договором, за яким Виконавцем були надані Клієнту таки послуги:

- правові консультації,

- збирання та аналіз доказів, необхідних для підготовки позову,

- аналіз актуальної судової практики з аналогічних питань та формування правової позиції,

- підготовка заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, супровід заходів забезпечення позову в суді першої та апеляційної інстанцій,

- підготовка позовної заяви,

- розрахунок штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних,

- формування додатків до позову та подання позову до суду,

- супровід судової справи №916/489/26.

3) Акт приймання-передачі послуг від 13.05.2026 №1 до Договору про надання правової допомоги від 03.02.2026 №03/02/26, підписаний адвокатом Шевченком Іллею Володимировичем та представником ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ”.

У даному Акті сторони підтвердили, що в межах виконання умов Договору від 03.02.2026 щодо судової справи №916/489/26, Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято послуги, що наведені вище в опису послуг, вартість яких становить 200 000,00 грн.

Отже, положення Договору від 03.02.2026 про надання правничої допомоги у сукупності з положеннями укладеного до цього Акту приймання-передачі наданих послуг, свідчать про те, що сторонами узгоджено фіксований розмір гонорару Адвоката для захисту інтересів ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ”.

У матеріалах справи наявні ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ №1145359 від 06.02.2026, складений на підставі Договору від 03.02.2026, та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 19.08.2015 серія МК №000919, що видані на ім`я Шевченко Іллі Володимировича.

Матеріали справи містять докази написання адвокатом Шевченком Іллею Володимировичем процесуальних документів в ході судового розгляду справи №916/489/26, а саме: заяви про забезпечення позову та позовної заяви. Крім того, матеріали справи свідчать, що Адвокатом в межах розгляду справи №916/489/26 направся адвокатський запит від 12.02.2026 на адресу ТОВ «Уманьфермаш».

Тобто, Адвокатом виконані взяти на себе відповідні зобов`язання, які відображені в Акті приймання-передачі послуг від 13.05.2026.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними обставини надання Позивачу послуг з професійної правничої допомоги у цій справі та зазначає, що з боку ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” надано належні докази в підтвердження його витрат на оплату послуг Адвоката у даній справі.

При цьому, з огляду на позицію апелянта, судова колегія наголошує на тому, що зазначена сторонами сума (200 000,00 грн) є фіксованим розміром адвокатської винагороди, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого Адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.

У зв`язку з цим, апеляційний суд зазначає, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених Договором умов платежу - конкретний склад дій Адвоката, що були вчинені на виконання Договору правової допомоги й призвели до настання відповідних умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

У разі погодження між Адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та Клієнтом фіксованого розміру гонорару, такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого Адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги Клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказує, що у даному випадку фіксований розмір гонорару, погоджений між Клієнтом та Адвокатом у Договорі від 03.02.2026 №03/02/26 та Акті приймання-передачі послуг від 13.05.2026 №1 до Договору про надання правової допомоги, означає те, що у разі настання визначених таким Договором умов платежу – конкретний склад дій Адвоката, що були вчинені на виконання умов Договору та призвели до настання відповідного результату (задоволення позову), не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між Клієнтом та його Адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом Шевченком Іллею Володимировичем час на надання послуг правничої допомоги.

Щодо доводів апелянта про те, що Позивачем не надано до суду доказів фактичної оплати послуг Адвоката, то судова колегія звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вказане підтверджується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2024 у справах №227/2301/21, №206/4841/20, викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та застосована Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

Тобто, навіть за умови фактичної несплати витрат на правничу допомогу та/або адвокатської винагороди на момент винесення рішення, відповідне стягнення все одно може бути покладено на опонентів у справі.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, розподіл цих витрат залежить безпосередньо від результату розгляду справи (з урахуванням апеляційного перегляду справи).

Таким чином, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на задоволення позовних вимог, обов`язок з відшкодування понесених Позивачем відповідних судових витрат покладається у даному випадку саме на Відповідача – ТОВ «Уманьфермаш».

Отже, вимоги апелянта щодо відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Водночас, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20.

При цьому, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

Виходячи зі змісту положень частин 5 та 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Колегія суддів враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Наведена правова позиція викладена у постанові ОП КГС у складі ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19.

Водночас, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що у частинах 5-7 та 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція зазначена у п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 22/1964/21 (провадження №12-14гс22)).

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд, керуючись, зокрема, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

У постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Отже, судова колегія вказує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності відповідного заперечення сторони або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, у справі №910/2697/24 від 29.04.2025.

З огляду на матеріали справи вбачаєтеся, що Відповідач в суді першої інстанції не заявляв клопотання про зменшення суми судових витрат, яка підлягала відшкодуванню за результатом розгляду справи, у зв`язку з чим, суд першої інстанції і задовольнив вимоги Позивача щодо відшкодування правової допомоги у повному обсязі, стягнувши з ТОВ «Уманьфермаш» 200 000,00 грн.

Проте, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених Позивачем на правничу допомогу в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та досліджуючи заперечення Відповідача, викладені в апеляційній скарзі останнього щодо заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, обставини спірних правовідносин та матеріали даної справи, судова колегія не погоджується з такою позицією суду першої інстанції та доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

У контексті оцінки доказів, поданих ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” на обґрунтування заяви про стягнення адвокатських витрат, судова колегія звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2022 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, в яких виснувалось, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що кількість підготовлених Адвокатом Шевченком І.В. процесуальних документів по суті спору не є значною (заява про забезпечення позову та позовна заява). При цьому, дані документи перекликаються за своїм змістом та правовим обґрунтуванням. Між тим, позовна заява ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій. Сама справа за своєю суттю є типовим господарським спором про стягнення заборгованості, який не характеризується підвищеною складністю, не потребував проведення експертиз, залучення значного обсягу доказів або здійснення нетипових процесуальних дій. Щодо адвокатського запиту, то такий лист був адресований Відповідачу з вимогами щодо надання інформації щодо статутного капіталу саме підприємства - ТОВ «Уманьфермаш».

При цьому, апеляційна колегія враховує, що правова позиція Позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду справи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось.

Решта документів, наявних у матеріалах справи, підготовлена та надана іншим адвокатом – Єленич Оксаною Володимирівною, яка діяла на підставі ордеру від 20.02.2026 серії ВЕ №1142297.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що Адвокат Шевченко І.В. взагалі не брав участь у судових засіданнях. Так, згідно з протоколами судових засідань від 23.03.2026, від 06.04.2026, від 27.04.2026 та від 12.05.2026 в останніх приймала участь адвокат Єленич О.В.

Наведеного не було взято до уваги місцевим господарським судом.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції також вважає безпідставним включення Позивачем до заявленої ним до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу окремих послуг, зокрема щодо збирання та аналізу доказів, необхідних для підготовки позову; аналізу актуальної судової практики з аналогічних питань та формування правової позиції; розрахунку штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних; формування додатків до позову, оскільки зазначена послуга фактично охоплюються однією цілісною послугою з підготовки та подання позовної заяви до суду.

Подібний правовий висновок стосовно того, що формування правової позиції за наслідками вивчення законодавства, судової практики та ознайомлення з правовою позицією іншої сторони охоплюється одночасно з послугою зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду відображено в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.

Судова колегія акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

У пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважено про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

Таким чином, вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, апеляційна колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що підстави для зменшення розміру правничої допомоги, заявленої Позивачем у розмірі 200 000,00 грн, відсутні, оскільки при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Підсумовуючи вищевикладене та з огляду на подані докази щодо характеру та обсягу наданих Адвокатом послуг, урахувавши результати розгляду справи у суді першої інстанції, дослідивши заяву Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти справи у сукупності, колегія суддів констатує, що розмір заявлених ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” витрат на правову допомогу в суді першої інстанції у сумі 200 000,00 грн не відповідає критеріям розумності їх розміру, обґрунтованості, є неспівмірними із складністю цієї справи та обсягом наданих Адвокатом послуг, а тому мають надмірний характер.

У зв`язку з цим та з урахуванням дискреційних повноважень, наданих суду положеннями ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а також заперечень Відповідача щодо співмірності заявленого Позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та переліку наданих Адвокатом послуг, колегія суддів вважає, що у даному випадку необхідно обмежити розмір заявлених до стягнення ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” витрат до 20 000,00 грн.

Така сума, на переконання апеляційної колегії, є обґрунтованою, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності її розміру, є співрозмірною з виконаними Адвокатом Шевченком І.В. робіт (наданими послугами), у зв`язку з чим підлягає відшкодуванню на користь ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” за рахунок ТОВ «Уманьфермаш».

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного додаткового рішення, у зв`язку з чим судова колегія зазначає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначення суми стягнення правничої допомоги на користь Позивача, шляхом зменшення суми заявлених ТОВ “АРСЕЛОР МЕТ” витрат з 200 000,00 грн. до 20 000,00 грн. з мотивів даної постанови.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш” задовольнити частково.

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2026 у справі №916/489/26 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” про стягнення витрат на правничу допомогу в межах розгляду справи №916/489/26 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьфермаш” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРСЕЛОР МЕТ” витрати на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

В іншій частині заяви - відмовити.».

Доручити Господарському суду Одеської області, на виконання даної постанови, видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова відповідно до ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.10.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.