Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №914/1197/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1197/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Прядко О.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» б/н від 17.07.2026 (вх. суду від 17.07.2026 № 01-05/2365/26)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 (суддя Березяк Н.Є.)

у справі № 914/1197/26

за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича, м. Львів

про: відшкодування витрат у розмірі 24 949,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича про стягнення 24 949,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно встановив рекламні конструкції без відповідного дозволу, у зв`язку з чим позивачем проведено їх демонтаж, транспортування та зберігання. Оскільки відповідач не відшкодував понесені витрати, позивач просив стягнути з нього 24 949,80 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» 827,5 грн витрат на демонтаж та транспортування рекламних конструкцій, 165,5 грн податку на додану вартість та 105,96 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що факт демонтажу та вартість відповідних робіт підтверджуються актами виконаних робіт, актами демонтажу та первинними бухгалтерськими документами, які містяться в матеріалах справи. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати позивача на демонтаж та транспортування рекламних конструкцій у розмірі 350 грн та 477,5 грн є фактично понесеними, документально підтвердженими та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

Також, як вказав суд першої інстанції, оскільки на момент звернення з позовом відповідач не оплатив понесених скаржником витрат за демонтаж самовільно встановленої малої архітектурної форми (вивіски) у розмірі 827,5 грн, то позивач не міг нарахувати на вказану суму ПДВ та сплатити його, тому правомірним є стягнення з відповідача 165,5 грн ПДВ за демонтаж самовільно встановлені малих архітектурних форм (вивісок).

Крім цього, суд першої інстанції констатував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту зберігання вивісок відповідача та понесених у зв`язку з таким зберіганням витрат, тому вимога позивача про стягнення витрат на зберігання конструкції, з урахуванням ПДВ не підтверджена матеріалами справи та до задоволення не підлягає.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням, Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 року у справі № 914/1197/26 скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити позов повністю.

Апелянт зазначає, що демонтовані рекламні конструкції передано на склад для зберігання комірнику Садосі П.В., до матеріалів справи долучено копію наказу про прийняття на роботу Садохи П.В. та копію посадової інструкції комірників складу відділу оперативного реагування. Згідно посадової інструкції комірника складу відділу оперативного реагування, до посадових обов`язків комірника належить, зокрема, здійснювати роботу з прийому, зберігання і відпуску товарно-матеріальних цінностей на складі підприємства.

Як вказує скаржник, долучені до матеріалів справи накладні містять інформацію про кількість та назву демонтованих конструкцій, інвентарні номери (№39/19, №692/19, №693/19), які були транспортовані на склад КП «Адміністративно-технічне управління» і є одним з документів, що підтверджує виконання підрядником умов договору про надання послуг демонтажу рекламних конструкцій, їх завантаження, транспортування з метою зберігання до майданчика тимчасового зберігання.

Апелянт наголошує, згідно з місцевими Правилами благоустрою та Правилами розміщення зовнішньої реклами, облік і тимчасове зберігання здійснює саме позивач (як оператор), а власник зобов`язаний відшкодувати витрати за зберігання у розмірі 17 грн за добу (один неоподатковуваний мінімум) за кожну конструкцію.

Фізична особа-підприємець Осипчук Михайло Анатолійович відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 справу № 914/1197/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» б/н від 17.07.2026 (вх. суду від 17.07.2026 № 01-05/2365/26) на рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 у справі № 914/1197/26; постановлено здійснювати розгляд справи № 914/1197/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Фізичною особою-підприємцем Осипчуком Михайлом Анатолійовичем було самовільно розміщено рекламні конструкції за адресою: АДРЕСА_1 без отримання дозволу, виданого у встановленому законодавством порядку, чим порушено вимоги Закону України «Про рекламу», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади та Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади.

З метою усунення виявлених порушень Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради на адресу відповідача скеровано вимоги №23/Р-14-4928 від 16.11.2018 та №23/Р-14-2092 від 23.05.2019, якими відповідача було зобов`язано у визначений строк здійснити добровільний демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій.

Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради видано накази №92-Д від 19.12.2018 та №40-Д від 12.06.2019 про проведення примусового демонтажу рекламних конструкцій силами Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління».

На виконання зазначених наказів демонтаж рекламних конструкцій проведено із залученням підрядних організацій – ФОП Флиса Т.І. на підставі договору №03/04/18 від 03.04.2018 та ФОП Алексєєвої М.М. на підставі договору №02/04/2019 від 02.04.2019.

За результатами виконаних робіт складено акти проведення демонтажу від 17.01.2019 №2 та від 02.07.2019 №3, які підтверджують фактичне виконання демонтажу рекламних конструкцій відповідача.

Після проведення демонтажу рекламні конструкції були транспортовані до складських приміщень позивача та передані на відповідальне зберігання комірнику КП «Адміністративно-технічне управління» (Садоха В.П.) , що підтверджується накладними №5 від 17.01.2019 та №66 від 02.07.2019.

Оплата послуг підтверджена долученими до матеріалів справи актами та розрахунком наданих послуг №1701 від 17.01.2019р. №39 від 02.07.2019р. та випискою по рахунку док. №2067 від 18.01.2019р. (ФОП Флис Т.І.) платіжною інструкцією №290 від 10.07.2019р. (ФОП Алексєєва М.М.).

При зверненні з позовом, позивач зазначив, що загальна сума витрат, понесених Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку із примусовим демонтажем, транспортуванням та зберіганням рекламних конструкцій відповідача, становить 24 949,80 грн, з яких: 4 285,80 грн становлять витрати за демонтаж, транспортування та зберігання конструкції, демонтованої відповідно до наказу №92-Д, а 20 664,00 грн – витрати, нараховані відповідно до пункту 8.5 Правил у п`ятикратному розмірі у зв`язку з повторним самовільним встановленням рекламної конструкції.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 1 Закону України “Про рекламу” передбачено, що реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб, призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 20 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно до пункту 4.2.10. “Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові”, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 (надалі - Правила), підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача за отриманням дозволу на встановлення рекламних конструкцій на вулиці Богомольця, 15 у м. Львові.

Відтак, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рекламні конструкції відповідачем були самовільно встановленими.

При цьому апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково зазначає «вивіски», а не рекламні конструкції.

Пунктом 2.1. Правил передбачено, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, як робочий орган, у межах своєї компетенції забезпечує контроль за виконанням вимог Закону України «Про рекламу», Типових Правил розміщення зовнішньої реклами, Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові усіма особами незалежно від форм власності та відомчої належності. Звертається до юридичних і фізичних осіб з вимогами про усунення виявлених порушень у визначений у вимогах термін (пункт 3.1.1 Правил).

Матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку із виявленими порушеннями, робочий орган скеровував відповідачу вимоги від 14.11.2018, 23.05.2019 про демонтаж конструкцій у встановлений термін. Однак, вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.

Розділом 8 Правил встановлено, що під демонтажем розуміють комплекс заходів, які передбачають відокремлення рекламного засобу разом з основою від місця його розташування та транспортування у місце його подальшого зберігання. Демонтажу згідно з Правилами підлягають самовільно встановлені рекламні засоби власник, яких відомий, але вимоги про демонтаж не виконав. У цьому випадку, демонтаж рекламних засобів повинні провести власники (законні користувачі) рекламного засобу самостійно за власний рахунок у термін, вказаний у вимозі робочого органу про усунення порушення Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові. У разі невиконання розповсюджувачем у зазначений термін вимог про демонтаж спеціальної конструкції оператор звертається з поданням до робочого органу не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати виявлення невиконання вимоги для підготовки наказу про примусовий демонтаж

Як було зазначено вище, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради видано накази №92-Д від 19.12.2018 та №40-Д від 12.06.2019 про проведення примусового демонтажу рекламних конструкцій.

Матеріали справи не містять доказів оскарження таких наказів.

Як передбачено пунктами 8.3-8.5 Правил, демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами оператора (яким є позивач) або на його замовлення підрядною організацією. Про проведений демонтаж рекламного засобу складається і підписується працівниками оператора та іншими особами, що були присутні при його проведенні, акт проведення демонтажу рекламного засобу. Після проведення демонтажу складається акт виконаних робіт з демонтажу рекламного засобу з зазначенням характеру робіт та їх вартості, який підписує оператор (замовник) та організація або особа (виконавець), що здійснили демонтаж. Компенсація витрат оператора, який організовував демонтаж або проводив самостійно демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (законного користувача) демонтованого рекламного засобу на підставі виставленого рахунку та акта виконаних робіт з демонтажу, які надсилаються власнику в обов`язковому порядку у п`ятиденний термін з дати демонтажу.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, є вина, шкода, причинний зв`язок, протиправність поведінки.

Враховуючи бездіяльність відповідача, позивач доручив проведення примусового демонтажу ФОП Флис Т.І. та ФОП Алєксєєвій М.М. Наявним у матеріалах справи актами підтверджено факт проведення демонтажу рекламних конструкцій відповідача.

Демонтаж відповідно до договору № 03/04/2018 від 03.04.2018 (додаток №1) конструкцій розміром від 1 до 5 кв.м становить 330,0 грн за 1 шт.

Демонтаж відповідно до договору № 02/04/19 від 02.04.2019 становить 350,0 грн за 1 шт.

Факт демонтажу та вартість відповідних робіт підтверджуються актами виконаних робіт, актами демонтажу та первинними бухгалтерськими документами, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати позивача на демонтаж та транспортування рекламних конструкцій у розмірі 350 грн (за демонтаж однієї конструкції) та 477,5 грн (330 грн за демонтаж конструкції та 147,50 грн за транспортування) є фактично понесеними, документально підтвердженими та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

Щодо позовної вимоги про стягнення вартості зберігання демонтованих рекламних конструкцій, то апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з «Правилами розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади» затверджених рішенням Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010, зокрема п.8.8. передбачено, що демонтовані рекламні засоби підлягають утилізації після публікації у місцевих друкованих засобах масової інформації, у разі настання однієї з наступних підстав:

8.8.1. Після закінчення 6-місячного терміну зберігання примусово демонтованих об`єктів їх власники не зголосились за поверненням.

8.8.2. Після закінчення 6-місячного терміну зберігання примусово демонтованих об`єктів власники не компенсували витрат, витрачених комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» на примусовий демонтаж рекламних засобів, їх транспортування та зберігання або не надали документів, що підтверджують право власності (інше майнове право) на цей рекламний засіб.

8.8.3. Власники надали письмову відмову від демонтованого рекламного засобу та документи, які підтверджують право власності (інше право) на цей рекламний засіб.

Апеляційний суд зауважує, що передача демонтованих конструкцій підрядниками на зберігання КП «Адміністративно-технічне управління» підтверджується наявними у матеріалах справи накладними №5 від 17.01.2019 та №66 від 02.07.2019.

Колегія суддів також зазначає, що у Актах проведення демонтажу спеціальних конструкцій вказано за яких умов демонтована спеціальна конструкція може бути повернута власнику, у матеріалах справи наявні докази надіслання позивачем відповідачу Акти проведення демонтажу спеціальних конструкцій.

Апеляційний суд наголошує, що у матеріалах справи відсутні звернення відповідача із вимогою про повернення демонтованих рекламних конструкцій, як і докази повернення таких відповідачу, що б спростовувало обставину зберігання демонтованих конструкцій позивачем.

Вищезазначене не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення витрат за зберігання демонтованих конструкцій.

Відповідно до пункту 13.4.2 Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади», затверджених ухвалою Львівської міської ради №376 від 21.04.2011, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати зі зберігання самовільно встановлених рекламних конструкцій відшкодовують їх власники, виходячи із одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання (17,00 грн за 1 день та за 1 конструкцію).

Апеляційний суд вважає помилковим розрахунок позивача та здійснивши власний розрахунок зазначає, що плата за зберігання двох рекламних конструкцій відповідача протягом 182 днів, виходячи із вартості одного дня зберігання у розмірі 17,00 грн становить 6 188 гривень.

Щодо доводів апелянта про понесені ним витрати в розмірі 1 403,1 грн ПДВ, то суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи не підтверджено понесення позивачем таких витрат у звітному періоді.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування (частина 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що підрядником передано демонтовані конструкції на зберігання КП «Адміністративно-технічне управління», що підтверджується накладними №5 від 17.01.2019 та №66 від 02.07.2019, а доказів зворотнього матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції констатує, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення 6 188 грн та в цій частині позов підлягає до задоволення.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» б/н від 28.05.2026 (вх. суду від 29.05.2026 № 01-05/1719/26) підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2026 у справі № 914/683/26 частковому скасуванню.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» при поданні апеляційної скарги, підлягає частковому відшкодуванню скаржнику за рахунок Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» б/н від 17.07.2026 (вх. суду від 17.07.2026 № 01-05/2365/26) – задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 у справі № 914/1197/26 – скасувати в частині відмови у стягненні 6 188, 00 грн. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 у справі № 914/1197/26 викласти в такій редакції:

« 2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79005, місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7, ідентифікаційний код 13804591) 827,5 грн витрат на демонтаж та транспортування рекламних конструкцій, 165,5 грн податку на додану вартість, 6 188,00 грн на зберігання демонтованих конструкцій та 766,23 грн судового збору.»

В решті рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 у справі № 914/1197/26 залишити без змін.

3. Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Осипчука Михайла Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79005, місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7, ідентифікаційний код 13804591) 1031,14 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Господарського суду Львівської області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя О.В. Прядко