Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №711/6393/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6393/26

Номер провадження2/711/3487/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Казидуб О.Г.

при секретарі – Шульга А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Джерел-97» про визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Гарбазей Дмитро Олександрович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Джерел-97» (м. Черкаси, вул. Козацька, 7, кв. 45, ЄДРПОУ 37239959) про визнання права власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що 10.08.1974 між ОСОБА_2 та позивачем, ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Матусівською сільською радою Шполянського району Черкаської області, актовий запис № 27.

У шлюбу в них народилося двоє дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З метою отримання власного житла, будучи електрослюсарем Черкаської ТЕЦ, чоловік позивача, ОСОБА_2 , 14.05.1984 р. був прийнятий в члени Житлово-будівельного кооперативу № 97 (правонаступник – ОСББ «Джерело-97») за адресою: АДРЕСА_3 .

15.05.1989 їм був виданий ордер серії А № 015205 на житлове приміщення в будинку ЖБК -97 у складі 4-х членів сім`ї: чоловіка – ОСОБА_2 , мене – ОСОБА_1 та дітей – ОСОБА_4 та ОСОБА_5

24.02.1993 шлюб між сторонами було розірвано.

В період з 1984 року по 1992 рік ними було спільно внесені пайові внески за квартиру, в наслідок чого відповідно до ст. 15 ЗУ «Про власність» її чоловік став власником квартири.

Вважає, що позивач як дружина, яка спільно з своїм колишнім чоловіком, Відповідачем у праві, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі та маючи постійне джерело доходів, сплачували пайові внески за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 маю право на 1/2 частини цієї квартири.

В той же час в процесі розірвання шлюбу ними була досягнута згода на мирне врегулювання поділу майна подружжя. За результатом такого поділу за спільною згодою відповідачем було залишена вся своя частка у спільному майні подружжя їй та їхнім дітям.

Щодо квартири ними було узгоджено, що позивачем виплачується в рахунок його частини у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 грошові кошти в сумі 1700 доларів США. Після отримання вказаних грошових коштів відповідачем було написано розписку про проведення нею повного розрахунку та відсутність претензій до неї. При цьому така розписка була написана в присутності свідків та засвідчена останніми.

В подальшому за для завершення процедури реєстрації права власності на вказану квартиру за позивачем, відповідачем у вересні 1995 року була дана довіреність щодо надання позивачу повноважень з оформлення квартири на її ім`я.

Проте така довіреність як виявилось в подальшому, не надавала їй відповідних повноважень на реєстрацію права власності за собою. В свою чергу неодноразово в подальшому відповідач обіцяв вжити всіх заходів для оформлення права власності на квартиру, проте так і не виконав своїх обіцянок. На сьогодні жодного зв`язку з відповідачем немає.

Вказує, що позивач проживає в цій квартирі з вересня 1989 року по сьогоднішній день, сплачує всі комунальні послуги. В свою чергу відповідач на зв`язок не виходить і встановити місце знаходження останнього можливості немає. Відтак зареєструвати право власності на квартиру з подальшим нотаріально посвідченим відчуженням відповідачем 1/2 частини квартири на її користь позивач можливості не має.

В той же час надана відповідачем розписка про сплачу за квартиру, проживання позивача з 1989 року у вказаній квартирі без відповідача, сплата всіх комунальних послуг свідчить про виконання сторонами договору купівлі-продажу квартири всіх важливих умов договору, а дії позивача та відповідача відповідали їх внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири.

З даних наданих ДРАЦС у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції актовий запис про смерть ОСОБА_2 до реєстру актових записів про смерть не вносився.

Надання інформації щодо отримання ОСОБА_2 заробітної плати чи пенсії органами ДПС України чи ПФУ України за для його розшуку неможливе через охорону персональних даних. Відтак для можливості відшукування відповідача та встановлення його місця проживання буде заявлене окреме клопотання про витребування доказів.

Відтак, належним чином укласти на сьогодні нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини квартири позивач не може.

Просить суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати з відповідача

23 червня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

10 липня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Адвокат Гарбазей Дмитро Олександрович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , в судове засідання надав заяву, в якій просить проводити судове засідання за його відсутності та відсутності позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зя`вився, причини неявки суду невідомі. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи ОСББ «Джерел-97» в судове засідання не зя`вився, причини неявки суду невідомі. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи.

Відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд справи, будь-яких клопотань та відзив на позовну заяву не подав, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів в порядку, передбаченому ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Таку ж правову позицію висловлює Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, дослідивши та вивчивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 15 травня 1989 року ОСОБА_2 з родиною із 4 чоловік було видано Ордер серії А № 015205 на житлове приміщення в будинку ЖБК -97, яким надано право на заняття жилого приміщення жилою площею 37,83 кв.м., яке складається з трьох кімнат в квартирі, квартира ізольована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказаний ордер виданий на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК 24.06.1989 року № 10, затвердженого рішенням Виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 27.06.1989 року № 120/1. Склад сім`ї – ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (дочка).

Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_3 , виданого Придніпровським райвідділом загс м. Черкаси, 24 лютого 1993 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.

Як вбачається з Довідки № 45 від 06 квітня 2011 року, виданої ОСББ «Джерело -97» ОСОБА_2 – члену ЖБК, який проживає і прописаний в АДРЕСА_1 в склад сім`ї входять: колишня дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_4 , 1975 р.н., дочка ОСОБА_5 , 1984 р.н.

Як вбачається з Довідки № 14 від 26.11.2025 року, виданої ОСББ «Джерело-97» ОСОБА_2 в тім, що рішенням міськвиконкому м. Черкаси № 120/1 від 27.06.1989 року, являється членом ЖБК АДРЕСА_4 , створення якого затверджено рішенням міськвиконкому № 273 від 14.05.1984 року. Вартість квартири (10419 руб.) Квартира загальною площею 63 кв.м., житлова площа 38,5 кв.м. Кількість кімнат 3, знаходиться на 6 поверсі будинку, має підсобне приміщення: туалет, кухню, ванну, водопровід, природний газ, водовідведення, центральне опалення. Заборгованості немає. Пайовий внесок виплачено повністю. Сума накопичень 10419 руб.

Як вбачається з Листа КП «ЧООБТІ» № 276 від 26.02.2026, наданого адвокату Гарбазей Дмитру Олександровичу, в розпорядженні КП «ЧООБТІ» відсутня інформація щодо сплати пайових внесків членом ЖБК-97 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (кв. АДРЕСА_5 ) або будь-яка інформація щодо квартири АДРЕСА_5 , її власників, членів сім`ї, вселення, реєстрації права власності та користування ОСОБА_2 та членами його сім`ї.

Як зазначає позивач, в період з 1984 року по 1992 рік нею разом з ОСОБА_2 було спільно внесено пайові внески за квартиру.

Відповідачем не спростовано даного факту.

Відповідно до ст. 15 ЗУ « Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

А тому, на думку суду, ОСОБА_2 , відповідно до ст. 15 ЗУ «Про власність», став власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР 1963 року майно може належати на праві спільної власності, зокрема, двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Статтею 22 КпШС України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (частина перша статті 28 КпШС України).

Конструкція норм статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18, й неодноразово підтриманий Верховним Судом, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Відповідно до пункту 3 постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону України «Про власність» від 26 березня 1991 року, положення статті 15 Закону України «Про власність» застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.

Відповідно до ст. 328 ЦК України (в редакції від 16 січня 2003 року), право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 1 січня 2013 року), державна реєстрація прав є обов`язковою, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. В разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

За положеннями ст. 15 Закону України «Про власність» (який діяв до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, та на час повної сплати пайового внеску за спірну квартиру) передбачалось, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Вказані норми дублюються у ст. 384 ЦК України (в редакції від 2003 року), де зазначено, що в разі викупу квартири, член житлово-будівельного кооперативу стає власником квартири.

В п. 5-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» вказано, що судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.

Аналогічне роз`яснення щодо підстав набуття права власності на кооперативну квартиру міститься в п. п. 69, 71 Листа Верховного Суду України від 26 травня 2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань.

Виходячи з викладеного вище, виникнення права власності на будинки, споруди та нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції від 2003 року та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 2004 року.

На підставі «Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, передбачалось оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5 вбачається, що суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №209/5027/14-ц (провадження № 61-12401св18) вказано, що «при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі».

Як зазначає позивач, в процесі розірвання шлюбу між нею та відповідачем в процесі розірвання шлюбу було досягнуто згоди на мирне врегулювання поділу майна подружжя.

В матеріалах справи є Мирова угода між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 28 листопада 1992 року про те, що вони поділили сумісно нажите майно в добровільному порядку. Даною угодою ОСОБА_2 своє майно залишив своїм дітям та колишній дружині. Претензій один до одного по поділу майна не мають.

Також, в матеріалах справи є Розписка ОСОБА_2 про отримання ним від колишньої дружини ОСОБА_1 1700 доларів США в рахунок повної виплати квартири.

Зі змісту розписки вбачається, що претензій к колишній дружині ОСОБА_1 ОСОБА_2 не має.

Також, в подальшому для завершення процедури реєстрації права власності на квартиру, відповідач ОСОБА_2 05 вересня 1995 року надав ОСОБА_1 Доручення, яким доручив їй вести всі справи по приватизації квартири.

Проте, як вбачається, дане Доручення не є нотаріально посвідченим та не надавало позивачу відповідних повноважень на реєстрацію права власності за нею.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше й регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктами 4 і 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набуття ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Так, положеннями ст. 42 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.) дозволялося укладення цивільно-правових угод у вигляді усної та письмової форми (простої або нотаріальної).

У письмовій формі повинні укладатися угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених уст. 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми (п.п. 2,3 ч.1 ст. 44 ЦК УРСР).

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму (ст.224 ЦК УРСР 1963 року).

Стаття 227 ЦК УРСР 1963 року встановлює вимоги до форми договору купівлі-продажу жилого будинку. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно з ч.1 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Невиконання цих вимог, тягнуло недійсність такої угоди із застосуванням наслідків реституції, передбачених ч. 2 ст. 48 ЦК України.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» визначено, що суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора, вправі визнати угоду дійсною. Це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності, передбачені законом обмеження. Крім того, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. У відповідності до діючого на даний час законодавства, а саме ст. 204 ЦК України «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним».

Такий висновок суду кореспондується з норм ст.ст.128,153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за якими право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2018 р. по справі № 522/50/16-ц звернув увагу на те, що: «Суди при розгляді цієї справи установили, що при вчиненні договору купівлі-продажу квартири дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення. Частиною другою статті 47 ЦК Української РСР передбачено право суду визнати не посвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору».

В той же час, відповідно до постанови Верховного суду від 12.03.2025 у справі № 335/6029/22 частина друга статті 47 ЦК Української РСР вказує на можливість визнання дійсною угоди, що потребує нотаріального посвідчення, проте підстави для застосування цієї норми матеріального права у справі, яка переглядається, відсутні з огляду на те, що ЦК Української РСР не передбачав обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири.

Як вбачається з Листа Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» ЧМР № 11926/16536-01-21 від 12.06.2026, відповідно до реєстру Черкаської територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 27.09.1989 дотепер.

Відповідно до Довідки № 15 від 10.12.2025 року, виданої ОСББ «Джерело-97» ОСОБА_1 про те, що починаючи з січня місяця 1993 року вона платить за комунальні послуги, хоч членом ЖБК являється ОСОБА_2 . Адреса: АДРЕСА_1 .

Суд наголошує, що на момент набуття права власності на кооперативну квартиру, законодавством не була передбачена як видача свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, так і обов`язкова державна реєстрація права власності на таку квартиру.

Однак з 1995 року законодавець передбачив процедуру оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна для членів житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески, шляхом отримання свідоцтва про право власності від місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування та реєстрацію їх в бюро технічної інвентаризації.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовстановлюючий документ на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 не отримано, державну реєстрацію на вказаний об`єкт нерухомості не проводилась, відповідач проживає в цій квартирі з вересня 1989 року по сьогоднішній день, сплачує всі комунальні послуги.

В той же час надана відповідачем розписка про сплачу за квартиру, проживання позивача з 1989 року у вказаній квартирі без відповідача, сплата всіх комунальних послуг свідчить про виконання сторонами договору купівлі-продажу квартири всіх важливих умов договору, а дії позивача та відповідача відповідали їх внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири.

Враховуючи вищевикладене, надані письмові докази та їх належна оцінка, вказують на наявність підстав для повного задоволення даного позову.

Також, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 16640 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 7, 81, 137,174, 178, 279, 280 ЦПК України, ст. ст. 23, 979, 1167, 1194 ЦК України, ст. ст. 1, 6, 8, 9, 20,25, 29, 36 Закону України «Про страхування», ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Джерел-97» про визнання права власності на квартиру - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 16640 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: О. Г. Казидуб