Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №375/1879/26 — Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/1879/26

Провадження № 2-а/375/24/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року селище Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Банах-Кокус О.В.,

за участю секретаря судового засідання Киричок І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2026 року, адвокат Заліський Б.С., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до Рокитнянського районного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, обґрунтовуючи тим, що 21 січня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 складено постанову № R284029 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Як вбачається з оскаржуваної постанови, підставою для притягнення позивача до відповідальності, є не проходження або ж відмова від проходження огляду ВЛК, із зазначенням посилання на п. 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Із вказаною постановою ОСОБА_1 не погоджується, представник стверджує, що про час та місце розгляду справи ОСОБА_1 повідомлений не був. Жодних заяв, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста він не подавав, вину у вчиненні правопорушення не визнає, оскільки від проходження ВЛК він не відмовся, навпаки - в січні місяці 2026 року він пройшов військово-лікарську комісію, але не за один день, а протягом близько місяця, оскільки проходив медичні обстеження, отримував лікування, консультації лікарів тощо. Згідно висновку ВЛК від 30 січня 2026 року (коли було завершено проходження ВЛК) ОСОБА_1 придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Посилаючись на приписи статті 288 КУпАП, статтей 20, 160, 161 КАС України, позивач просив суд вказану постанову скасувати, а провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити.

Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 серпня 2026 року головуючим суддею визначено Банах-Кокус О.В. та матеріали передані для розгляду.

31 серпня 2026 року ухвалою суду поновлено позивачу строк на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відкрито провадження по даній справі, постановлено провести її розгляд в порядку письмового провадження без виклику сторін. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно позивача.

Указану ухвалу представник відповідача отримав 8 вересня 2026 року за довіреністю, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що постановою № R284029 по справі про адміністратвине правопорушення від 21 січня 2026 року громадянина ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Постанова відносно позивача складена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 .

В оскаржуваній позивачем постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п. 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 2 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до вказаної постанови, накладено на ОСОБА_1 штраф в сумі 17000,00 грн.

З витягу із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у мобільному застосунку «Резерв+» вбачається, що ОСОБА_1 30 січня 2026 року пройшов ВЛК, за результатом ВЛК постановлено про придатність останнього до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Нормами матеріального та процесуального права України, якими керується суд

Згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб (частина 1 статті 5 КАС України).

Згідно із вимогами частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Зі змісту статті 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (стаття 10 КУпАП).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як передбачено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (стаття 251 КУпАП).

Приписами частини 1 статті 287 КУпАП України передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до частини 1, 2 статті 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Правомірність та обґрунтованість постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за № 2232-XII зі змінами (надалі - Закон № 2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (надалі - Закон № 3543-XII).

Згідно із абзацом 4 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

В свою чергу, Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 4 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі за текстом Закон № 4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону № 3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) до 5 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, чоловіки віком від 25 до 60 років, які мають у військово-обліковому документі такі статуси: «обмежено придатний до військової служби», «непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

Всі, хто раніше мав такий статус, мали до 5 червня 2025 року пройти повторний огляд, щоб їх стан було визначено відповідно до нових норм.

Тому, для повторного проходження ВЛК до 5 червня 2025 року військовозобов`язаний мав: або самостійно звернутися (фізично прибути) до ТЦК та СП, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на проходження повторного ВЛК.

Отже як зазначено вище, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п. 2 розділу ІІ ЗУ Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 2 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Відомостей про те, що позивач дійсно був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності Законом України від 21 березня 2024 року № 361-ІХ, з дня набрання чинності Законом України від 12 лютого 2025 року № 4235-ІХ та був зобов`язаний до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, матеріали справи не містять.

Так, отримавши позовну заяву, відповідачем не було спростовано доводи останнього викладені у позові та не надано доказів тому, що останній дійсно має статус «Обмежено придатний до військової служби» та до набрання чинності Законом України від 21 березня 2024 року № 361-ІХ і з дня набрання чинності Законом України від 12 лютого 2025 року № 4235-ІХ зобов`язаний був до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Не було надано суду на виконання ухвали судді від 31 серпня 2026 року з боку відповідача і матеріали адміністративної справи, якою позивача було притягнуто до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

До того ж, не було надано з боку відповідача і відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Саме таким чином відповідач розпорядився своїми правами.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 45 КАС України).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 78 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа № 537/4012/16-а), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 8 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи конституційний принцип правової держави, усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 5 травня 2015 року, заява № 29644/10).

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Враховуючи вищенаведене, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, з урахуванням вищенаведеного та встановленого, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об`єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів частини 3 статті 210-1 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також відповідачем не надано суду і доказів дотримання його працівниками вимог статті 268, 280 КУпАП під час прийняття рішення відносно позивача. Тобто, відповідачем не доведено, що при винесенні оспорюваної постанови було дотримано права позивача, а саме: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням.

Враховуючи згадані норми чинного законодавства України, даючи оцінку доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними та підлягають задоволенню. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а справа - закриттю.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 6-8, 19, 72-77, 241-246, 255, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову R284029 від 21 січня 2026 року по справі про адміністратвине правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 1 жовтня 2026 року.

Суддя О.В. Банах-Кокус