Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №369/6214/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6214/25

Провадження № 2/369/3653/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/6214/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради (Білогородської територіальної громади) Бучанського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради (Білогородської територіальної громади) Бучанського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.02.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали між собою шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 1.

Від шлюбу подружжя мають дітей:

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

3. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Більше півроку з початку вересня 2016 року по квітень 2017 року відповідач фактично не проживала в сім`ї. При чому, позивач весь час піклувався і піклується про дітей, та їх утримує.

В 2016 році ОСОБА_2 хотіла забрати дітей з будинку, де всі умови створені для нормального життя, до місця своєї реєстрації в паспорту. Але реально їй забирати дітей немає куди.

24.05.2019 року заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2007/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Виходячи з того, що увесь час з моменту народження всі діти проживали з позивачем, а відповідач могла не приходити додому.

ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання за кордон, а саме в Нідерланди.

Через дані обставини, ОСОБА_1 , в будь-який момент можуть мобілізувати і всі діти, один з яких є неповнолітнім – всього 15 років, можуть залишитись без засобів до існування, допомоги і підтримки.

Встановлення юридичного факту утримання та виховання дитини є критично важливим для правового підтвердження того, що позивач є єдиним опікуном дитини, що підтверджується всіма наданими документами.

На підставі викладеного, позивач просить суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , самостійно виховує та утримує сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який не досяг 18 років за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження у справі.

01.12.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого остання як мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не заперечила щодо факту проживання дитини разом з батьком. І відповідно не заперечила до встановлення дійсного факту самостійного виховання та утримання. Просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідач до суду не з`явилася, подала до суду заяву, згідно якої підтримала позовні вимоги, та просила розглянути справу без її участі.

Ухвалою суду від 28.08.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання 01.07.2026 року позивач не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа - Служба у справах дітей Білогородської сільської ради (Білогородської територіальної громади) Бучанського району Київської області, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила розглянути справу за її відсутності.

Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з`явилася.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дана ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

14.02.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали між собою шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 1.

Від шлюбу подружжя мають дітей:

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

3. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Більше півроку з початку вересня 2016 року по квітень 2017 року відповідач фактично не проживала в сім`ї. При чому, позивач весь час піклувався і піклується про дітей, та їх утримує.

В 2016 році ОСОБА_2 хотіла забрати дітей з будинку, де всі умови створені для нормального життя, до місця своєї реєстрації в паспорту. Але реально їй забирати дітей немає куди.

24.05.2019 року заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/2007/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Виходячи з того, що увесь час з моменту народження всі діти проживали з позивачем, а відповідач могла не приходити додому.

ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання за кордон, а саме в Нідерланди.

Через дані обставини, ОСОБА_1 , в будь-який момент можуть мобілізувати і всі діти, один з яких є неповнолітнім – всього 15 років, можуть залишитись без засобів до існування, допомоги і підтримки.

Встановлення юридичного факту утримання та виховання дитини є критично важливим для правового підтвердження того, що позивач є єдиним опікуном дитини, що підтверджується всіма наданими документами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

За частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 17 липня 2026 року у справі № 751/6009/25.

У даній справі спір стосується встановлення факту самостійного виховання батьком сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як на підставу позовних вимог посилався на те, що мати ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання та утримання сина, проживає окремо, не здійснює матеріального забезпечення та участі у прийнятті рішень стосовно дитини.

Суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, від участі у вихованні та утриманні сина.

На думку суду, проживання матері ОСОБА_2 окремо від дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Судом не встановлено, що вказані позивачем обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Усі інші доводи та твердження позивача не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради (Білогородської територіальної громади) Бучанського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 01.10.2026 року.

Суддя А.В. Янченко