Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №359/1807/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/1807/26

Провадження № 2/359/3508/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Брова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний виконавець Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистра Юлія Миколаївна, Служба у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про припинення стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з батька на користь матері та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В :

28 лютого 2026 року представник позивача адвокат Гарницький П.П. через систему «Електронний суд» звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, яким просить суд : припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих на підставі рішення Бориспільського міськрайон-ного суду Київської області від 17 листопада 2021 року по справі №359/2257/20, з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 28.02.2026 р.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 28.02.2026 р. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, які поніс позивач, у зв`язку з розглядом справи, серед яких судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 25 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 вересня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у якому народжено двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Бориспільського міськрайон-ного суду Київської області від 22 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 р. по справі № 359/740/24 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2025 року залишено без змін.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2025 року по справі №359/736/24 позовну заяву задоволено частково та припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнутих на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 р., з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 22 січня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповід-ного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 22 січня 2024 року.

Однак, постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2025року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2025року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1

12 січня 2026 року позивач звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2025року.

Однак, ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року по справі №359/736/24, відмовлено в задоволені заяви, оскільки судом не встановлено в розумінні суду «нововиявлених обставин», які надають право на перегляд судового рішення.

Враховуючи, що малолітній ОСОБА_5 проживає разом з платником аліментів, тобто з позивачем та повністю перебуває на його утриманні, вбачається безпідставність стягнення з ОСОБА_5 аліментів на користь матері ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позивач вимушений звернутися до суду.

17 березня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ОСОБА_2 не заперечує щодо стягнення з неї аліментів на утримання сина з 28 лютого 2026 року. Відповідач ОСОБА_2 просила відмовити у частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки витрати на правничу допомогу не обґрунтовані.

23 березня 2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_6 надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 21 травня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням та викликом сторін. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, на позові наполягає та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву, якою просила розгляд справи проводити у її відсутність, позовні вимоги визнала в частині стягнення з неї аліментів, проте просила суд відмовити у частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, при вирішенні справи покладається на думку суду.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, заяви сторін, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що 04 вересня 2004 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 (прізвище після реєстрації шлюбу – ОСОБА_8 ).

Від даного шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 розірвано. Судове рішення набрало законної сили.

17 листопада 2021 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області у справі № 359/2257/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, про визначення місця проживання дітей, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа : служба у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів постановлено судове рішення, яким : визначено місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_10 в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 16 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Визначено місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 .. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Судове рішення набрало законної сили.

01 лютого 2022 року постановою головного державного виконавця Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Письок Ю.В. відкрито провадження по справі ВП № 68436158 з примусового виконання виконавчого листа № 359/2257 від 27 січня 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, а саме з 16 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнутих на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року по справі № 359/2257/20, з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 22 січня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 22 січня 2024 року. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду від 17 березня 2025 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

22 квітня 2025 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області у справі №359/740/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : Служба у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про зміну місця проживання дитини та визначення місця проживання з батьком, яким позов задоволено та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2025 року залишено без змін. Рішення суду набрало законної сили.

12 січня 2026 року позивач звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2025року, яким рішення Бориспільського міськрайонного суду від 17 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд за ново виявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року відмовлено, постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишено без змін.

Згідно ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 6, 8 ст. 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняю-ться фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюю-ться вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціаль-ного забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 150 цього Кодексу визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися за виховання дитини, про її здоров`я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя.

У статті 180 та ч. 2 ст. 188 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

За змістом ч. 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2025 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року дане рішення залишено без змін. Рішення суду набрало законної сили.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення право-відношення, а також його анулювання.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду від 22 квітня 2025 року встановлено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з платником аліментів, тобто з батьком ОСОБА_1 та повністю перебуває на його утриманні, а отже вбачається безпідставність стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_10 .

Дитина проживає з батьком - позивачем по справі та повністю знаходиться на його утриманні, тобто змінились обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідача. Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо припинення стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_10 , є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 аліментів, суд дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

За змістом вимог ст. 181, 182 СК України кошти на утримання дитини (аліменти) присуд-жуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При визначені розміру аліментів суд, враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно ч. 2, 3 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема, у справах про стягнення аліментів.

Відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2026 року – 3512,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є фізично здоровою й працездатною особою, відсутність доказів перебування на її утриманні інших осіб, так як і поважності причин, які унеможливлюють сплату аліментів у вказаному в позовній заяві розмірі не надала, та позовні вимоги визнала, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на користь позивача починаючи з дати подання позову, а саме 28 лютого 2026 року, і до досягнення дитиною повноліття.

З огляду на викладені обставини, визнання відповідачем позовних вимог, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частиною 1 та п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 заявлено дві вимоги немайнового характеру, зокрема припинити стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини.

Відповідно п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою або фізичною особою підприєм-цем, сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб (1331,20 грн.).

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

При поданні позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн. за немайнову вимогу, а саме про припинення стягнення аліментів. Щодо немайнової позовної вимоги про стягнення аліментів, позивач звільнений від сплати судового збору.

У частині 1 ст. 142 ЦПК України зазначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 визнала позовні вимоги в часині припинення стягнення аліментів, суд вважає за можливе повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору (665 грн. 60 коп.) сплаченого при поданні позову, а іншу частину судового збору (665 грн. 60 коп.) стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини необхідно стягнути із відповідачки у дохід держави (1331,20 грн.).

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витре-буванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно п. 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 статті 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

На підтвердження понесених витрат представником позивача подано : угоду (договір) про надання правничої допомоги з надання всіх повноважень як представнику та захиснику від 28 лютого 2026 року, де пунктом 4.2. вказаної Угоди (договору) передбачено, що оплата за надання правничої допомоги клієнту у відповідності до цієї угоди, за участь адвоката у суді першої інстанції складає 45 000, 00 грн.; ордер серії АІ № 2140570, Попередній розрахунок витраченого часу адвокатом Гарницьким П.П. від 28 лютого 2026 року, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 06 від 28 лютого 2026 року.

Разом із тим, відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просила відмовити у стягненні судових витрат, посилаючись на їх необґрунтованість.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За результатами розгляду питання про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд встановив, що предмет спору в цій справі не є складним, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.

З урахування наведеного, суд дійшов висновку, що сума 5000 грн.00 коп. витрат на надання професійної (правничої) допомоги в суді буде співмірною наданим позивачам послуг та відповідатиме складності даної справи.

Враховуючи складність справи, обсяг фактично наданої правничої допомоги, принципи розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про розподіл судових витрат та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 25 000 грн. 00 коп. до 5 000 грн. 00 коп.

Зважаючи на це, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті послуг адвоката Гарницького П.П. за надання правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн. грн.

Керуючись ст. 3, 110-112, 114, 109, 41, 161, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст. 10- 13, 76 -82, 133, 141, 258-259, 206, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний виконавець Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистра Юлія Миколаївна, Служба у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про припинення стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з батька на користь матері та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини – задовольнити.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнутих на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2021 року по справі № 359/2257/20, з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 28 лютого 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 28 лютого 2026 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу по аліментам за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять ) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області повернути ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять ) гривень 60 (шістдесят) копійок, як частину від сплаченого судового збору на підставі платіжної інструкції ID № 4942-5952-9090-2798 від 14 травня 2026 року.

Відомості про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_2 виданий 05 січня 2015 року Бориспільським РВ УДМС України в Київській області, РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 .

Відомості про відповідача : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провад-ження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 01 жовтня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва