Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №286/703/26 — Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/703/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Кулініча Я. В. ,

з секретарем Грищенко Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Овруч справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , в якому просить стягнути на його користь з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, завданої йому кримінальним правопорушенням, вчиненим неповнолітнім ОСОБА_3 в розмірі 100000 грн. та 12000 грн. на професійну правничу допомогу. Дослідити матеріали кримінальної справи № 286/4672/25, які знаходяться в архіві Овруцького районного суду Житомирської області.

Мотивуючи тим, що судом встановлено, що 21 вересня 2025 pоку близько 17 години, на зупинці неподалік 12 державної пожежно-рятувальної частини 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Житомирській області, що по вул. Богдана Хмельницького, 51, ОСОБА_1 побачив як неповнолітній ОСОБА_3 на великій швидкості рухався по вулиці на мотоциклі, порушуючи громадський порядок, у зв`язку із чим зробив йому зауваження. Будучи невдоволеним поведінкою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зупинився неподалік та в останнього виник умисел на вчинення хуліганських дій. Своїми умисними діями, які виразились в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, неповнолітній ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України. Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 19.01.2026 у справі № 286/4672/25 задоволено клопотання прокурора та звільнено неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч.1 ст.97 КК України. Застосовано до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передано під нагляд матері - ОСОБА_2 , до його повноліття.

Позивач є потерпілим в даному кримінальному провадженні. Вчинені ОСОБА_3 протиправні дії, призвели до погіршення стану здоров`я позивача, оскільки вказаними діями заподіяно значну моральну шкоду, яка включає фізичний біль, душевні страждання та приниження. Вважає розумним та достатнім для відновлення справедливості розмір моральної шкоди в сумі 100 000 грн.. Також до участі у справі ним залучено адвоката, розмір, наданої останнім професійної правничої допомоги становить 12000 грн..

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.

Відповідач надала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у позові в повному обсязі, зазначає, що позовні вимоги не обгрунтовані, а додана до позовної заяви копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.10.2025, немає ніякої правової підстави до справи. Доданий витяг є документом, що підтверджує результати оцінки, необхідні для реабілітації, отримання соціальних послуг, допомоги або підтвердження статусу особи з інвалідністю, якою позивач став з 23.09.2025. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що позивач є інвалідом 3 групи та потерпілим від аварії на ЧАЕС 1 категорії, тому при звертанні до Овруцького відділу сектору «Овруцьке бюро правничої допомоги» Коростенського відділу надання безоплатної правничої допомоги Північного управління надання безоплатної правничої допомоги юридичну допомогу отримав би безкоштовно.

Позивач відповідь на відзив не подав.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 19.01.2026, неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч.1 ст.97 КК України та до останнього застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передано під нагляд матері - ОСОБА_2 , до його повнолітня. Зі змісту ухвали суду слідує, що 21 вересня 2025 pоку близько 17 години, на зупинці неподалік 12 державної пожежно-рятувальної частини 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Житомирській області, що по вул. Богдана Хмельницького, 51, ОСОБА_1 побачив як неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на великій швидкості рухався по вулиці на мотоциклі, порушуючи громадський порядок, у зв`язку із чим зробив йому зауваження. Будучи невдоволеним поведінкою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зупинився неподалік та в останнього виник умисел на вчинення хуліганських дій. Реалізуючи свій протиправний умисел, в цей же день, час, місці та за вказаних обставин ОСОБА_3 умисно, грубо порушуючи громадський порядок, розуміючи, що він перебуває в громадському місці, ігноруючи встановлені в суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, використовуючи як малозначний привід для конфлікту той факт, що ОСОБА_1 зробив йому зауваження, демонструючи власну зверхність, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, які супроводжувались особливою зухвалістю, вираженою в заподіянні тілесних ушкоджень, підійшов до ОСОБА_1 та наніс йому один удар кулаком руки в обличчя, від якого останній впав на землю та ОСОБА_3 наніс не менше двох ударів правою ногою по тулубу ОСОБА_1 , який лежав на землі, внаслідок чого заподіяв йому легкі тілесні ушкодження у вигляді синця в лівій навколоорбітальній ділянці, синця в правій навколоорбітальній ділянці, крововиливу в склеру правого очного яблука по зовнішній поверхні; забою м`яких тканин на рівні лівої реберної дуги по передній паховій лінії.

З огляду на ст.1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (частина перша). У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (частина третя).

Із наведеного слідує, що батьки (усиновлювачі) або піклувальник відповідають за шкоду, завдану неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої шкоди; 2) має місце вина батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

При цьому вина батьків (усиновлювачів) або піклувальника презюмується, а це означає, що тягар доказування власної невинуватості покладено на батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Вина в деліктному праві означає невжиття особою усіх заходів, яких від неї було розумним очікувати для того, щоб запобігти завданню шкоди.

У зазначеному контексті батьки (усиновлювачі) або піклувальник є опосередковано причетними до шкоди, завданої їхньою дитиною. Їх вина полягає не в тому, що вони спільно з дитиною завдали шкоди, а в тому, що вони неналежно наглядали за дитиною чи неналежно її виховували, наслідком чого стало те, що дитина допустила шкідливу поведінку, недбало ставлячись до інтересів оточуючих або й свідомо посягала на них.

Відповідно до ст. 1180 ЦК України, шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов`язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), зроблено висновок про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23) еквівалентом моральної шкоди виступають гроші. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, з урахуванням інших обставин, що мають значення для справи (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

В обгрунтування заподіяння моральної шкоди позивач вказав, що внаслідок протиправних, винних дій неповнолітнього ОСОБА_3 йому були нанесені тілесні ушкодження, які призвели до погіршення його стану здоров`я, такими діями йому заподіяно значну моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю, моральних і душевних стражданнях. Позивач оцінив заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., в той же час, останній не надав суду доказів, які б свідчили про значні обсяги моральних і фізичних страждань.

З урахуванням обставин справи, характеру діяння, факту наявності та тривалості фізичних та моральних страждань останнього, те що позивач є інвалідом 3 групи та потерпілим від аварії на ЧАЕС 1 категорії, дії неповнолітнього ОСОБА_3 супроводжувались особливою зухвалістю по відношенню до позивача, як людини середнього віку та виразились у приниженні честі та гідності останнього, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача у відшкодування завданої моральної шкоди слід стягнути 15 000 грн., що буде співмірним із спричиненою моральною шкодою позивачу, та відповідатиме принципам розумності і справедливості і не матиме наслідком збагачення останнього за рахунок відповідача.

Щодо вимоги про стягнення професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 13.05.2025 у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24) вказав наступне.

Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони.

Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги від 21.09.2025, укладений між адвокатом Хаюком С.М. та ОСОБА_1 (позивачем), в якому зазначено, що адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами; ордер на надання правничої допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 000818 та акт здачі-приймання наданих юридичних послуг за договором про надання правничої допомоги від 21 вересня 2025 року, в якому зазначено, що вартість витрат на правничу допомогу складає 12000,00 грн. (а.с.13, 16).

Суд, з урахуванням складності справи, спрощеного порядку її розгляду, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1800,00 грн..

Щодо твердження відповідача про можливість позивача отримати безкоштовну юридичну допомогу, так як останній є інвалідом 3 групи та потерпілим від аварії на ЧАЕС 1 категорії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.59 Конституції України, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Наявність у позивача статусу особи з інвалідністю 3 групи чи потерпілого від аварії на ЧАЕС дає йому право (пільгу) на отримання безоплатної правничої допомоги, але в жодному разі не обов`язок користуватися виключно нею. Наявність права на безоплатну правничу допомогу (БВПД) не позбавляє позивача можливості найняти приватного адвоката та стягнути ці витрати з винної сторони.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 199,68 грн..

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 245, 263-265, 268, 274, 354, 355 ЦПК України, на підставі ст.ст. 1166,1167,1179,1180 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер невідомий, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням 15000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1800,00 грн..

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер невідомий, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в дохід держави у розмірі 199,68 грн..

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Я. В. Кулініч