Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №161/13708/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13708/26

Провадження № 2/161/6824/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Дмитрук Т.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Грабовська Світлана Василівна, про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що вона є рідною племінницею та хрещеницею ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (як спадкоємець п`ятої черги за законом). Однак, приватний нотаріус ЛМНО Волинської області Грабовська С.В. повідомила їй, що 05.06.2015 року ОСОБА_5 спільно із дружиною ОСОБА_6 склали заповіт (зареєстрований в реєстрі за №288), відповідно до якого належне їм на праві власності майно (квартира за адресою АДРЕСА_1 ) було заповідане ОСОБА_4 . Відповідач є племінницею ОСОБА_6 , відношення до дядька позивача немає. Догляд за ним не здійснювала. На думку ОСОБА_1 саме дружина змусила дядька підписати заповіт на користь відповідача. Вказаний правочин не відповідає волі спадкодавця. Позивач тривалий час здійснювала догляд за ОСОБА_5 , який запевняв її, що квартира залишиться їй.

З огляду на вказане, ОСОБА_7 просить суд визнати недійсним заповіт, складений 05.06.2015 року та посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Волинської області Грабовською С.В. за №288.

Ухвалою суду від 09.07.2026 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

24.07.2026 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому представник ОСОБА_4 заперечує вимоги позивача. Вказує, що твердження, викладені в позові не відповідають дійсності, є обманом. ОСОБА_6 є рідною тіткою відповідача (по матері), а ОСОБА_5 є її хрещеним батьком. З малечку, вони були для неї як батьки, піклувались про неї, оплатили половину вартості її весілля. Після смерті тітки, ОСОБА_4 займалась її похованням, встановленням пам`ятника. Також, постійно стала турбуватись про ОСОБА_5 (відвідувала, готувала, прибирала, тощо). З його пенсій вона щомісячно оплачувала комунальні послуги, купувала ліки, влаштовувала до лікарні. Позивач не відвідувала дядька. Після смерті ОСОБА_5 саме відповідач займалась витратами на поховання. На разі, ОСОБА_4 самостійно сплачує комунальні платежі за спірну квартиру.

Ухвалою суду від 10.08.2026 року судом було застосовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони приватному нотаріусу ЛМНО Волинської області Грабовській Світлані Василівні здійснювати будь-які нотаріальні дії пов`язані із видачею свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 за заповітом, складеним 05 червня 2015 року та посвідченим за №288 (щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 ).

12.08.2026 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому ОСОБА_7 вказує, що доводи відповідача не підтвердженні належними доказами.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у письмовому відзиві на позов. Крім того, просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Приватний нотаріус ЛМНО Волинської області Грабовська С.В. у письмовій заяві просила здійснювати розгляд справи без її участі. Зазначила про безпідставність вимог позивача та просила відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с. 10).

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно.

ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , яка станом на дату розгляду справи також померла (раніше за ОСОБА_5 ).

Позивач є племінницею ОСОБА_5 (а.с.11-14) (спадкоємцем п`ятої черги за законом).

05.06.2015 року ОСОБА_5 спільно із дружиною ОСОБА_6 склали заповіт, згідно якого належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою АДРЕСА_1 ) вони заповіли ОСОБА_4 (відповідачу) (а.с.20-22).

Заповіт посвідчено приватним нотаріусом ЛМНО Волинської області Грабовською С.В. та зареєстровано в реєстрі за №288.

Предметом розгляду справ є питання визнання вказаного заповіту недійсним.

В силу ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно зі ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

У пункті 20 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У пункті 23 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., зазначено, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК , якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.10.2022 у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22) зазначено, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, зокрема, зазначено, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а отже кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Зі змісту дослідженого заповіту від 05.06.2015 року слідує, що подружжя ( ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ) при складені заповіту «… попередньо ознайомлені із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи вільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, не страждаючи на захворювання, що перешкоджають усвідомленню сіті цього правочину, не обмежені у встановленому порядку у праві укладати правочини, володіючи українською мовою, що надало їм змогу прочитати та правильно зрозуміти суть та зміст цього документа…», «нотаріуса було обрано ними самостійно», «звернулись добровільно». Заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Грабовською С.В. за №2195 від 11.08.2008 року цим заповітом скасували.

Нотаріусом роз`яснено, що після смерті одного з подружжя, частка у праві спільної сумісної власності переходить до другого з подружжя, який його пережив, а у разі смерті останнього право на спадщину має ОСОБА_4 .

Зі змісту заповіту також слідує, що у ньому наявний допис, власноручно здійснений ОСОБА_5 , наступного змісту «з моїх слів заповіт записаний нотаріусом вірно, до підписання зачинаний мною уголос і власноручно підписаний об 11 год. 10 хв.».

Аналогічний запис здійснено іншим з подружжя ( ОСОБА_6 ) (об 11год. 20 хв.) (а.с.20-21).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 (подруга обох з померлого подружжя), повідомила суду, що відносно деталей складення заповіту нічого не відомо. Лідія в одній із розмов зазначала про те, що вони повторно «переслали заповіт на ОСОБА_10 ».

Свідок ОСОБА_11 (похресниця ОСОБА_5 ) зазначила про те, що про зміну заповіту їй було відомо, ОСОБА_12 вона нічого з цього приводу не казала. ОСОБА_5 зазначав, що «просто підписав його», пропонував записати квартиру на неї.

Свідок ОСОБА_13 (соціальний працівник, яка здійснювала догляд за ОСОБА_5 ) вказала, що за час здійснення нею своїх трудових обов`язків (стосовно ОСОБА_14 ), позивача ОСОБА_1 в його помешканні не бачила. ОСОБА_4 оплачувала всі комунальні платежі за адресою його проживання та витрати по догляду за ним. Стосовно заповіту їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_15 (голова ОСББ, де проживав ОСОБА_5 ) вказав, що позивачки не бачив жодного разу, померлим опікувалась ОСОБА_4 . ОСОБА_16 щодо реалізації його спадкових прав не знає.

Свідок ОСОБА_17 (сусідка померлого) зазначила, що ОСОБА_12 приходила в гості до подружжя, ОСОБА_18 в розмовах також згадував ОСОБА_19 ( ОСОБА_11 ), про ОСОБА_1 не говорив. Щодо складення заповіту подробиць не знає.

Суд зауважує, що показання свідків, як і пояснення сторони позивача в більшій мірі стосуються питання догляду за ОСОБА_5 , що жодним чином не впливає на необхідні для встановлення правочину недійсним обставини.

Суд зазначає, що позивачем не було надано доказів того, що оспорюваний заповіт був вчинений померлим ОСОБА_5 під впливом обману або тяжкої обставини.

Навпаки, із встановлених обставин слідує, що ОСОБА_5 розумів факт і значення укладення заповіту на користь відповідачки, та починаючи з 2015 року році не вчинив жодних дій на його скасування. Доказів того, що спадкодавець за наявності об`єктивних причин протягом такого тривалого часу не міг скасувати укладений ним заповіт, за наявності такого бажання, суду не надано.

Обставин захворювання спадкодавця, що перешкоджали йому скасувати правочин не встановлено.

Інші наведені позивачем обставини не дають суду підстав для задоволення позову.

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 560/898/16-ц висловлено висновок, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

В силу презумпції правомірності правочину, саме позивач мав довести наявність законних підстав для визнання оспорюваного правочину недійним.

З дослідженого судом заповіту вбачається, що його форма та зміст відповідають вимогам чинного законодавства, цей заповіт посвідчений та зареєстрований уповноваженою на це особою, сам зміст заповіту та обставини його підписання підтверджують, що рішення спадкодавця було свідомим та добровільним.

У даній справі вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення спадкодавця на розпорядження належним йому майном на випадок його смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, окрім того, було встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність, роз`яснено заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчено особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Відтак, оскільки позивачем не доведено підстав для задоволення вимог, у позові слід відмовити.

Застосовані судом заходи забезпечення позову слід скасувати (ч.ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Зважаючи на те, що позивач була звільнена від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи, вказані витрати компенсуються за рахунок держави (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такі правові висновок сформовано у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 року (справа № 372/1010/16-ц) , від 27 липня 2021 року (справа № 671/1957/20).

Заявлений відповідачем розмір витрат з надання професійної правничої допомоги в 10000 грн. підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги від 15.07.2026 року, актом надання послуг від 24.09.2026 року з відповідним описом наданих юридичних послуг, а також копією квитанції до прибуткового касового ордеру №8 від 24.09.2026 року.

У Постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 757/36628/16ц (провадження № 61-19062св21) вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної робот, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача клопотань про зменшення витрат на правову допомогу не заявлялось.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, суд бере до уваги обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, цінами на ринку адвокатських послуг щодо справ розглядуваної категорії, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, їх фінансовий стан та можливості.

В цілому, зміст наведених стороною відповідача послуг адвоката відповідає предмету спору, а тому визнається судом обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Грабовська Світлана Василівна, про визнання заповіту недійсним, – відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 серпня 2026 року (щодо заборони приватному нотаріусу Луцького міського нотаріальному округу Волинської області Грабовській Світлані Василівні здійснювати будь-які нотаріальні дії пов`язані із видачею свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 за заповітом, складеним 05 червня 2015 року та посвідченим за №288 (щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 ).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. судових витрат з надання професійної правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП невідомий).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Луцького міського територіального округу Волинської області Грабовська Світлана Василівна (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Коперника 36 А).

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк