Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №154/2652/26 — Володимирський міський суд Волинської області

Копія

154/2652/26

2/154/1562/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Каліщука А.А.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук А.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в залі судових засідань Володимирського міського суду Волинської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (далі -ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 11.09.2024 між ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та відповідачем укладено електронний кредитний договір № 25749942, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та акцептований відповідачем в порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу кредит в сумі 4000 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування коштами, виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав в повному обсязі. Однак відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, не повернув кошти та не сплатив проценти за користування кредитом.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість:

заборгованість за тілом кредиту – 4000 грн;

заборгованість за нарахованими процентам за користування кредитом – 13002 грн;

штраф – 1600 гривень.

Позивач просить стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 18602 грн та 2662,40 грн судового збору та 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 14.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

30.09.2026 відповідач подав відзив в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки нарахування штрафів, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України незаконним, а тому не підлягає стягненню. Також розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, необгрунтованим.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак подав заяву в якій позовні вимоги підтримує повністю, просить проводити розгляд справи у відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, однак подала заяву в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи.

11.09.2024 між ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та відповідачем укладено електронний кредитний договір № 25749942, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та акцептований відповідачем в порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

Із дослідженого судом кредитного договору встановлено, що ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» зобов`язується надати ОСОБА_1 кредит в сумі 4000 грн, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах, визначених цим договором (п.1.1., 1.2.).

Кредит надається строком на 360 днів і ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит до 06.09.2025 (п.1.3., 1.4.).

14.10.2024 сторони уклали угоду про внесення змін до договору від 11.09.2024, відповідно до якої змінили строк кредитування та визначили строк повернення кредиту 09.10.2025, а також погодили графік погашення щомісячних платежів по процентах, тіла кредиту.

На підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за даним кредитним договором на день подання позовної заяви, позивач надав суду розрахунок заборгованості, відповідно до якої у відповідача існує заборгованість за даним договором в сумі 18602 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4000 грн;

заборгованість за нарахованими процентам за користування кредитом – 13002 грн;

штраф – 1600 гривень.

Застосовані норми права та мотиви суду.

Згідно з статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно із статтею 64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Судом встановлено, що для підписання ОСОБА_1 відповіді про прийняття пропозиції про укладення договору їй було передано одноразовий ідентифікатор в повідомленні на номер телефону, вказаний Дія А.В. при її ідентифікації в особистому кабінеті на вебсайті.

ОСОБА_1 прийняла пропозицію укласти даний електронний договір на умовах, викладених у пропозиції про укладення кредитного договору, паспорті споживчого кредиту, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором

Таким чином, ОСОБА_1 ознайомлена з договором, паспортом споживчого кредиту та згідна з їхніми умовами, що підтверджується її підписом (електронним підписом одноразовим ідентифікатором).

У кредитному договорі (реквізити сторін), зазначено реквізити клієнта ОСОБА_1 , у тому числі зазначено картковий рахунок позичальника картки № НОМЕР_1 на який позивач зобов`язався перерахувати кредит в розмірі 4000 гривень. Також ОСОБА_1 вказала свій номер телефону НОМЕР_2 , на який відповідно до умов договору позивач направляє код одноразового ідентифікатора для електронного підпису договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на номер телефону НОМЕР_2 було направлено одноразовий ідентифікатор «funuk9wa.

Також довідкою ТЗОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» від 20.04.2026 підтверджується, що на номер картки НОМЕР_3 , яку вказала ОСОБА_1 у кредитному договорі, ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» перераховувало ОСОБА_1 4000 гривень, тобто виконало зобов`язання за кредитним договором від 11.09.2024.

Оскільки даний договір укладено на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписала його одноразовим ідентифікатором, а тому без отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу на сайт товариства, договір між ОСОБА_1 та товариством не був би укладений.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20.

Таким чином, кредитний договір укладений та підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий відповідачу.

Доказів того, що банківський картковий рахунок з відповідним номером, що вказаний у кредитному договорі, ОСОБА_1 не належить, та на нього 11.09.2024 не перераховано кошти в сумі 4000 грн, матеріали справи не містять та відповідачем на спростування цього таких доказів не надано.

Таким чином, кредитний договір був укладений 11.09.2024 та відповідач отримував від ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» 4000 гривень за цим кредитним договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Із досліджених судом розрахунків заборгованості по кредитному договору встановлено, що ОСОБА_1 не повернула кредит в розмірі 4000 грн та 13002 грн процентів за користування кредитом, таким чином порушила зобов`язання за цим договором.

ОСОБА_1 не надала суду контррозрахунку заборгованості за кредитним договором, не надала суду жодних доказів, які б підтвердили повернення позивачу усіх грошових коштів за даним кредитним договором або їх частину.

Оскільки ОСОБА_1 не повернула позичені грошові кошти за кредитним договором від 11.09.2024 в сумі 4000 грн та 13002 грн процентів за користування кредитом, а тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню в користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4000 грн та заборгованість по процентах за користування кредитом в розмірі 13002 грн, що становить 17002 гривень.

Щодо нарахування та стягнення штрафу за невиконання зобов`язання, то суд

дійшов висновку, що дана вимога є незаконною з наступних підстав.

Відповідно до п. 18 Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки неустойка нарахована в період дії вищенаведеної норми закону, а тому

відповідно до положення цієї норми, відповідач звільняється від обов`язку сплатити на користь позивача неустойку за прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 1600 грн є незаконною, а тому не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак відповідач не спростував належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору від 11.09.2024, угоди про внесення змін до договору від 11.09.2024, заборгованість за цим договором в розмірі 17002 грн, при цьому позивач належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами довів наявність кредитної заборгованості в розмірі 17002 гривень.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором від 11.09.2024, оскільки не повернув позивачу 17002 грн заборгованості за кредитом, що доведено під час розгляду справи, однак позивач не довів законність стягнення неустоки, а тому позов підлягає до задоволення частково і з відповідача в користь позивача необхідно стягнути 17002 грн кредитної заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 2662,40 грн судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позову, а саме 91,40% (з заявлених 18602 грн задоволено 17002 грн) та з урахуванням норм ст. 141 ЦПК України, у відповідному відсотковому співвідношенні підлягає і стягненню з відповідача на користь позивача, судовий збір в сумі 2433,43 гривні.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання такої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає таку допомогу.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Із матеріалів справи вбачається, що наявність договірних відносин між Адвокатським об`єднання «Апологет» та ТзОВ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» у справі, що розглядається, підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги, ордером, актом про надання юридичної допомоги, детальним описом наданих послуг.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 8000 грн не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Згідно з ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на позов просив суд звернути увагу на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю даної справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Таким чином, відповідач не погодився із розміром витрат на професійну правничу допомогу та на підставі ч. 5 ст. 137 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд бере до уваги складність справи, котра на думку суду не є складною, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, котрі є незначними, відсутність адвоката в судовому засіданні та розгляд справи на підставі заяви адвоката про розгляд за його відсутності, критерії розумності їхньої вартості, неминучості, обґрунтованості, а також думку відповідача про неспівмірність витрат із складністю справи та приходить до висновку про дійсну неспівмірність розміру витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витрачених адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг, тобто завищення їхнього розміру та необхідності зменшення розміру витрат та стягнення із відповідача в користь позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, ст.ст. 526, ст.610, ст. 611, 1049, 1054 ЦК України,суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР-ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 25749942 від 11.09.2024 в сумі 17002 гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР-ФІНАНС» 2433,43 гривень судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР-ФІНАНС», ЄДРПОУ 43561909, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, корпус 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Головуючий: /підпис/

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя А.А. Каліщук