Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №583/2348/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2348/26

2/583/1322/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді - Плотникової Н.Б.

при секретарі - Логвиненко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Лебедин), орган опіки та піклування – виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_2

про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Огорілко Ю.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини, в якому просить суд встановити факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позовні вимоги мотивує тим, що 2 відділом Сумського РТЦКтаСП (Лебедин) відмовлено позивачу у наданні відстрочки через відсутність рішення суду, яким було б встановлено факт його виховання та утримання дитини. Позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.10.2016 р. у справі № 583/2495/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради від 23.10.2019 р. № 267 визначено місце проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 . Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12.08.2020 р. у справі № 950/2492/19 звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , звільнено від сплати заборгованості із аліментів та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 в твердій грошові сумі в розмірі 6500,00 грн. на місяць з 08.10.2019 р. до досягнення повноліття. Факт самостійного виховання та утримання доньки підтверджується даними до позовної заяви документами, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

10.06.2026 р. від третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначає, що метою звернення позивача до суду для встановлення відповідного факту зазначено необхідність у отриманні відстрочи від призову під час мобілізації на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підставами для встановлення факту утримання та виховання ним доньки позивач вважає проживання доньки з ним, що визначено судом, та звільнення його від сплати аліментів на утримання дитини. Ретельно ознайомившись з заявою та доданими до неї матеріалами, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомляє наступне: так, відповідно до ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої ст.135 СК України. Аналіз п.4 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вказує на те, що факт самостійного виховання та утримання повинен мати безальтернативний характер, тобто участь матері в утриманні та вихованні повинна виключатись взагалі і в найкращих інтересах дитини у такому разі буде її знаходження з батьком. Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини , стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. За наданими позивачем рішеннями суду, мати дитини не позбавлена прав та обов`язків щодо виховання та утримання своєї дитини. Позивачем не надано доказів про його намір позбавити матір дитини батьківських прав, визнати особу безвісти відсутньою (за умови наявних підстав) чи звернення до органів національної поліції про розшук з метою забезпечення найкращих інтересів дитини. Також позивачем не надано доказів про його намір взаємодії щодо спільного виховання дитини, про відсутність перешкод у спілкуванні матері з дочкою. Позивачем не доведено, що мати не позбавлена можливості брати участь у вихованні дитини, тобто про відсутність перешкод з боку позивача щодо реалізації права матері на виховання дитини. Отже, для встановлення факту самостійного виховання дитини заявником не доведені обставини за яких обсяг батьківських прав іншого з батьків припинений.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просить їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена в передбаченому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, справа розглядається в порядку заочного провадження.

Представники третіх осіб - ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Лебедин), органу опіки та піклування – виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 05.03.2013 року (а.с. 12).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.10.2016 р. розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягувати з 05.08.2016 р. та аліменти сплачувати ОСОБА_2 , що підтверджується копією рішення у справі № 583/2495/16-ц пр. № 2/583/863/16 від 21.10.2016 р. (а.с. 10-11).

17.09.2019 р. приватним нотаріусом Лебединського міського нотаріального округу засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 на її заяві , в якій вона зазначила, що не заперечує проти визначення місця проживання та реєстрації її малолітньої дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за постійним місцем реєстрації та проживання її батька – ОСОБА_1 (а.с. 13).

Рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області № 267 від 23.10.2019 р. визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією рішення у справі № 267 від 23.10.2019 р. (а.с. 14).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12.08.2020 р. звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стягнутих відповідно до рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.10.2016 року; звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості із аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стягнутих відповідно до рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.10.2016 року у розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи із 05.08.2016 року; стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі у розмірі 6500 грн. на місяць, починаючи стягнення з 08.10.2019 року до досягнення дитиною повноліття, що підтверджується копією рішення у справі № 950/2492/19 пр. № 2/950/75/20 від 12.08.2020 р. (а.с. 18-20).

Постановою Сумського апеляційного суду від 23.11.2020 р. рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12 серпня 2020 року в даній справі в частині стягнення аліментів змінено, зменшено розмір аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до 3000 грн., в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04.02.2021 р. визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий 04.11.2016 року на виконання рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21.10.2016 року по справі № 583/2495/16-ц, провадження № 2/583/863/16, в частині стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією ухвали по справі № 583/2495/16-ц пр. № 6/583/3/21 від 04.02.2021 р. (а.с. 22-23).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 31.01.2024 р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за період з 01.01.2020 року по 01.11.2023 року в розмірі 87 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією рішення у справі № 950/3295/23 пр. № 2/950/107/24 від 31.01.2024 р. (а.с. 24-25).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14.10.2025 р. ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на 01.10.2025 р. в розмірі 27998,09 грн. (а.с. 21).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 28.12.2023 р., витягами з реєстру територіальної громади від 28.12.2023 р. (а.с. 15, 16, 17).

Відповідно до довідки № 274 від 28.04.2026 р. ОСОБА_1 з листопада 2018 р. проживає разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою АДРЕСА_1 , в період з вересня 2019 р. і по цей час мати дитини ОСОБА_2 не відвідувала доньку жодного разу, що засвідчують сусіди (а.с. 27).

Відповідно до довідки № 7 від 23.04.2026 р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається на хореографічному відділенні Лебединської школи мистецтв з 01.09.2019 р. та є учасницею хореографічного колективу «ФРЕШ», за весь період навчання дитини в закладі мати - ОСОБА_2 виховним процесом доньки не цікавилася, всі обов`язки виховання, творчого розвитку та матеріального забезпечення дитини (оплата навчання, підготовка до виступів) виконує виключно батько – ОСОБА_1 , який постійно супроводжує доньку на заняття, цікавиться її досягненнями та бере активну участь у житті колективу (а.с. 28).

Відповідно до довідки № 01-17/139 від 23.04.2026 р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в Лебединському ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1 з 01.09.2019 р. та є ученицею 7-А класу, мати ОСОБА_2 відвідувала навчальний заклад за період з 01.09.2019 р. по сьогоднішній день декілька разів у вересні 2019 року, батько ОСОБА_1 на даний час активно опікується дитиною, постійно відвідує батьківські збори, приводить та забирає дитину зі школи, займається її вихованням та розвитком, бере активну участь у житті класу та закладу (а.с. 29).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 27.04.2026 р. за адресою АДРЕСА_1 проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітня ОСОБА_4 має окрему кімнату, яка облаштована місцем для сну та відпочинку, є стіл для навчання та самопідготовки, є шафа для одягу та взуття (а.с. 30).

ОСОБА_1 працює слюсарем у ФОП ОСОБА_5 , отримує заробітну плату, за місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується довідкою від 07.05.2026 р., довідкою про доходи та характеристикою від 07.05.2026 р. (а.с. 31, 32, 33).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої – четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки

є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Вищезазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину

до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див.: постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Судом встановлено, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у справі фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач не довів факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, проте у матеріалах справи відсутні докази ухилення матері ОСОБА_2 від участі у вихованні дитини.

При цьому проживання матері дитини за іншою адресою, в тому числі і за кордоном, не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки це не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.

Судом встановлено, що з відповідачки стягуються аліменти на утримання доньки, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 14.10.2025 р. (а.с. 21). Крім того, відповідачка не позбавлена батьківських прав і має дійсний передбачений законом обов`язок щодо виховання своєї дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість – це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком

не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 529/622/24 провадження № 61-4903св26, від 01 липня 2026 року у справі № 725/6420/25 провадження № 61-5692св26, від 06 серпня 2026 р. у справі № 725/10260/25 провадження № 61-5932св26, від 04 вересня 2026 року у справі № 488/844/25 провадження № 61-1707св26, від 01 вересня 2026 року у справі № 725/6685/25 провадження № 61-3379св26, від 20 серпня 2026 року у справі № 725/8174/25 провадження № 61-3786св26.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-499цс19).

З огляду на викладене суд вважає, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення у цій справі факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.

Суд відхиляє як неспроможні доводи позивача щодо того, що відповідачка проживає окремо та фактично самоусунулась від виховання і утримання дочки, а він (позивач) самостійно забезпечує її виховання і утримання, оскільки проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, що узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у змісті постанов від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24 (провадження № 61-3867св26) та від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25 (провадження № 61-2719св26).

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Так само судом під час розгляду справи не встановлено, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, однак не підтверджують ухилення матері від участі у її вихованні та утриманні, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини.

На підставі викладеного, ст. ст. 5, 7, 15, 18, 141, 150, 157 СК України, Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний тектс рішення виготовлений 01.10.2026 р.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду : Н.Б. Плотникова